Понеділок, 25.09.2017, 15:19
LEVEL
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Модератор форуму: ferox 
Форум » ХОБІ,ЗАХОПЛЕННЯ » Колекціонування » Фалеристика (Колекціонування значків, медалей, нагород.)
Фалеристика
GADДата: Середа, 10.10.2012, 16:53 | Повідомлення # 1
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6369
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
ЩО ТАКЕ ФАЛЕРИСТИКА?

Фалеристика (від латинського «фалере» — металеві прикраси, що служили відмітним зна-
ком античних воїнів та римських легіонерів, і від грецького «фалара» — металеві бляхи,
брязкальця) є допоміжною історичною дисципліною, що вивчає ордени і медалі, а в широко-
му значенні має на увазі колекціонування нагородних, службових, членських, академічних,
ювілейних, пам’ятних (комеморіальних), сувенірних тощо нагрудних знаків (значків) та жетонів
(від французького «жетер» — кидати). Останні іноді були заміною платіжного засобу, випускали
їх з нагоди значних подій у житті історії держави, у тому числі коронації, військової перемоги
тощо. Існували особливі жетони тесери (від латинського «тесера» — відмітний знак), які виготов-
лювали з бронзи, свинцю, слонової кістки й теракоту (надавали їх власнику певні права). У VI–III
століттях до Р.Х. в Афінах тесери видавали присутнім на народному зібранні, судовому засіданні
та театральній виставі, а в Стародавньому Римі жетони служили підставою для отримання зер-
на, відвідування громадських їдалень й лазень (терм). Римський письменник і вчений Пліній
Старший (~23–79) у своїй праці «Природнича історія» описує факт вручення фалери вершнику
за особисту мужність в бою з ворогами. Фалери були круглої або овальної форми (див. рис.),
кріпилися на обладунку воїна. Легіони і когорти, що відзначалися в бойових діях, отримували
від верховної влади фалери на вексилумах — прапорах або великих металевих бляхах різної
форми, які на довгій жердині виносили перед строєм.

Необхідно відзначити, що поняття «фалеристика» вперше вжив тільки в 1937 р. чеський
вчений-колекціонер Олдрджих Пільц. Згодом цей термін набув поширення у спеціальних ви-
даннях Німеччини та Франції. Вектори вивчення фалеристики багатогранні. Вона одночасно має
справу з багатьма складовими — всесвітньою історією, юриспруденцією, мистецтвознавством і
ще з цілим комплексом суміжних дисциплін, таких як геральдика, сфрагістика, уніформологія,
символіка, емблематика.

Як вид колекціонування фалеристика стала дуже популярною вже в першій половині
ХХ століття з розширенням міжнародних зв’язків і масовим випуском як загальнодержав-
ними, так і місцевими підприємствами різних фалеристичних матеріалів. Фалеристика не
спирається на сувору систему, оскільки не піддається каталогізації. Є зв’язок, що історично
склався, між фалеристикою і геральдикою, внаслідок чого на орденах, жетонах та знаках
часто-густо використовуються гербові символи. Знаки й жетони виготовляють (виготовляли)
із золота, срібла, латуні, міді, алюмінію, дерева, пластмаси, кістки, напівкоштовних мінералів
тощо. Для прикраси використовуються фарба, гаряча й холодна емаль, позолота, сріблення,
чорніння тощо. Багато фалеристичних матеріалів мають не тільки історичну, але й неабияку
художню (ювелірну) цінність.
Фалеристика в першу чергу асоціюється з нагородами (до XVIII сторіччя так званими
«подарунками»). Слід зазначити, що вже в XI столітті у Київській Русі існував звичай нагоро-
джувати за ратні подвиги спеціальною відзнакою — золотою, срібною і бронзовою шийною
гривною. Вперше такий браслет як нагорода в нашій країні відзначається в літописі 1100 р.
за часів Володимира Мономаха (1053–1125). У давньоруській державі нагорода гривнами
супроводжувалась наданням земельних наділів, обладунком, грішми, золотим і срібним
посудом, коштовною зброєю тощо. Про нагородні функції шийної гривни в Київській Русі
згадується у зв’язку з трагічними подіями 1051 р., коли Святополк (?–1113) заподіяв смерть
отроку Георгію. Не змігши зняти з забитого гривну, бояри змушені були відсікти йому голову
і «тако сняша гривну». Свідчення літописних джерел (про київське повстання 1147 р.) дають
підстави для висновку, що тоді гривна вважалася за знак нагороди.
Найстародавнішим з нагородних знаків вважається англійський орден Підв’язки
(1348 р.), встановлений королем із династії Плантагенетів Едуардом III (1312–1377) як благо-
родне братерство, що складається з короля і 25 лицарів-компаньйонів. Злагоджена система
нагородження виникла в тій же Англії після перемоги військ О. Кромвеля (1599–1658) над
шотландцями при Дунбарі, хоча реєстр кавалерів ордена Слона в Данії ведеться ще з 1559
року.
Як відомо, нагорода — це визнання заслуг людини, її корисної діяльності і шляхетних
вчинків. Нагороди Російської імперії відрізнялися тим, що давалися саме за певні заслуги, а
не просто на знак любові й пошани государя. Зараз існують державні нагороди, що встанов-
люються Президентом України, урядові, відомчі, релігійні, суспільних організацій і союзів,
національно-культурних товариств, недержавних структур. Для фалеристики важливими
вважаються вивчення й аналіз аспектів функціонування нагороди, тобто її «обертання» в
державі.
Частиною нагородного орденського комплекту часто є зірка, батьківщиною якої
вважається Німеччина. Безліч німецьких удільних князівств нібито змагалися між собою
в кількості відроджених або знов встановлених орденів, а задля виготовлення вищих ор-
денських комплектів не шкодували дорогоцінних металів і каменів. У переважній більшості
випадків орденський знак повторюється на зірці, займаючи центр променів, що розходяться.
Зірки орденів є покажчиками високого класу нагороди.
Нагородні й пам’ятні медалі з’явилися вперше в Російській імперії наприкінці XVII сторіччя,
хоча ще в 1654 р. 42 тисячі козаків (за деякими даними, понад 70 тисяч) гетьмана України
Богдана (Зіновія) Михайловича Хмельницького (1595–1657) удостоєні золотих знаків у чверть
червонця, для самого гетьмана виготовлено медаль у 10 червонців (34 грами), для його
помічника Івана Остаповича Виговського (?–1664) — у 6, а для сина Юрія Богдановича Хмель-
ницького (1641–1682?) — у 4 (штемпелі карбував Федір Байков). За часів Козацької держави
XVI–XVII століть в Україні не було власних нагрудних нагородних знаків. З літопису випливає,
що роздачу цих золотих проведено в таборі під Фастовом. Натомість роль нагород викону-
вали печі бойового призначення (зброя й кінська упряж, які воєначальник надавав козакам 6
за виявлену особисту хоробрість, спритність та відвагу). Водночас козацьке військо мало
власну оригінальну систему відзнак — клейноди (клейноти), що були загальновійськовими й
посадовими (гетьманська булава, бунчук, печатка, хоругви, бубни, литаври, сурми).
У 60-х рр. XVIII століття запорожці разом з іншими козаками отримували медалі, як пра-
вило, іменні. Їх вручали лише козацькій верхівці. Першим серед запорожців «подаровану»
бронзову медаль одержав 1763 року кошовий отаман Григорій Федорів. За мужність і стійкість
у російсько-турецькій війні 1763–1774 рр. Катерина ІІ нагородила запорозьку козацьку стар-
шину персональними іменними медалями. Царські нагороди козаки називали «цяцьками».
Деякі медалі вже на самому початку своєї історії носили ознаки меморіального характеру
(першу в Російській імперії присвячено в 1710 р. взяттю фортеці Азов). Золоті медалі кожного
зразка, що призначалися офіцерам, карбували різної товщини (а тому й різної ваги), вру-
чалися у прямій залежності їх розмірів від чину й посади нагороджуваного. Овальні медалі
для вищого командного складу укладали в увінчану короною ажурну золоту облямівку, при-
крашену фініфтю, діамантами та іншими коштовними камінцями. До 1855 р. медалі й хрести
з благородного металу, перші з яких з’явилися при Катерині II (1729–1796) за узяття Очакова
(місто в сучасній Миколаївській області) та Ізмаїлу (Одеська область), після смерті нагоро-
джуваних віддавали місцевим урядовим органам з метою відправки в Капітул орденів. З при-
ходом до влади (1855 р.) Олександра II (1818–1881) ухвалено рішення про право зберігання
нагород у сім’ях і передачі їх як реліквій нащадкам, але, звичайно, без права носіння.
 
GADДата: Середа, 10.10.2012, 16:55 | Повідомлення # 2
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6369
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Усередині XIX сторіччя в армії зародилася традиція відзначати урочисті події полків із
врученням пам’ятних жетонів для носіння в петельці, як медалі. Ці знаки, підвішені на го-
динниковий ланцюжок, відрізнялися високою якістю ювелірного мистецтва. У той час уже
існувала безліч зменшених копій нагородних медалей («фрачних»), що виготовлювали
приватні фірми і майстерні, що призначалися для носіння на лацкані цивільного костюма. До
кінця XIX століття з’явилися пам’ятні жетони, які відігравали роль сувенірних значків, вільно
продавались у крамницях. Частіше за все такі фалеристичні матеріали карбували на тонких
пластинах з маленьким вушком для носіння. Зображення на них, як правило, не відрізнялися
виразністю і високим художнім виконанням, проводили їх граверно-штампувальні
підприємства, фабрики з виробництва гудзиків й металевих виробів, а також деякі ювелірні
майстерні як побічну продукцію.
До другої половини XIX століття, доки не було орденських фабрик, нагороди і знаки
виготовляли ювеліри, причому кожний фалеристичний матеріал був неповторним витвором
мистецтва, а вищі нагороди прикрашалися навіть діамантами. Хрести виготовлялись із золо-
та, зверху вкривалися емаллю, під шаром якої можна було розглянути спеціальний малюнок
(«грати»). Зображення гербів і вензелів виконували завжди за допомогою фініфті, причому їх
відрізняли соковитість і яскравість фарб, а завдяки спеціальній обробці вони нібито світилися
зсередини.
Власним фалеристичним матеріалам України передували прості за формою нагрудні
знаки, запроваджені з ініціативи Українських січових стрільців у роки І світової війни. Перші
відзнаки, видані в 1916 р., носили або з лівого боку кашкета, або на грудях. Були вони круглі
чи щитоподібні за формою і мали зображення галицького лева, що спинається на гору,
Архістратига Михайла, якого стрільці вважали за небесного покровителя українства, тризуба
та відповідні написи. Виготовляли ці відзнаки здебільшого у Відні або нашвидкуруч у польових
умовах з олова, цинку, бронзи. Дотепер відомо понад 50 аналогічних відзнак вояків-усусів.
Знак хреста Легіону Українських січових стрільців створено в 1918 р. (напередодні розпаду
Австро-Угорської імперії), який став першою ластівкою на нагородній ниві України.
Перші українські нагрудні знаки започатковано в кінці ХІХ — на початку ХХ століття у гро-
мадських організаціях Західної України. Як військові відзнаки значного поширення нагрудні
знаки набули серед Українських січових стрільців у складі австро-угорської армії під час І
світової війни 1914–1918 рр. та у військових формуваннях Української Народної Республіки
(зокрема, І Запорізького полку імені Т.Г. Шевченка, Інструкторської школи старшин, Корпусу
січових стрільців). Перші радянські нагрудні знаки в Україні з’явилися в 1917 р. як відмітні
відзнаки для бійців Червоної гвардії міста Одеси. В УРСР існувало 55 відзнак, у тому числі
37 нагрудних знаків, 3 нагрудні медалі й 15 нагрудних значків. У 1919 р. Рада Міністрів
Української Народної Республіки постановила запровадити відзнаки Республіки та «Слава
Україні». Директорія прийняла відповідний закон, який став першим державним правовим
документом, започаткувавши власні нагороди незалежної України
 
Форум » ХОБІ,ЗАХОПЛЕННЯ » Колекціонування » Фалеристика (Колекціонування значків, медалей, нагород.)
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Вверх