| GAD | Дата: Субота, 10.07.2021, 15:03 | Повідомлення # 1 |
 Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Довго не планували цієї подорожі, маршрут знайомий, яким катосили вже не один раз і кожен рік. Але завжди є щось таке, до чого не дійшли, не доїхали, не стало часу)
До Лиману їхали електричкою, дорога вийшла менш як годину, це дуже зручно, враховуючи той факт, що ми прибули на старт ще по холодку) Все було готове й перед нами знайома дорога до Дробишевого, через озеро Лиман, яке суттєво зменшилося. Проїхали повз згорілої дерев'яної церкви, яка вже відновила свою роботу. Звісно ж це не та, стара будівля, але народу було багатенько, яке і велосипедів навколо неї , присутні поліціянти. Зелені свята.
До Дробишевого їдемо через ліс, насолоджуючись запахом хвої, вітер нам сприяє. Традиційного повороту вліво тепер нема, їдемо прямо, крізь селище у напрямі рибхозів Нітріусу. У патрульних запитуємо вірний напрям, вони наші сумніви розвіяли й ми котимо далі. Чудові краєвиди, річка на мапі виглядає тоненьким струмочком, тут розлилась завдяки цілому комплексу всіляких гребель та насипів. Навколо зарості очерету, серед якого сидить та вештається водою багато птаства. У повітрі бачимо сірих чапель, на дальніх деревах чорні примари бакланів. Шукаємо за допомогою навігатору зручний маршрут до другого пойнту нашої мандрівки. Дорога починає трохи напружувати, особливо того, в кого 32 й вони трохи перекачані - колеса розрізають пісок як ніж масло, постійно буксувати дуже важко, доводиться іноді йти пішки. Добре що невелика відстань.
Знаходимо чималу ділянку з піску посеред соснового лісу, цікава місцина, мініатюрні дюни з барханами. Помітні сліди черепахи, спробували її знайти...яке там, доволі шустра тваринка 
Звідти ми рухаємося вздовж ЛЕП, просікою до твердої дороги, згодом помічаємо асфальт, знаходимо зручне місце для перекусу. Після залізничного переїзду, знову ліс і асфальт, плавно потрапляємо до Ярової, тут в нас ще одна мета. Маємо побачити всі зупинки проєкт "Кольорова Ярова", що ми й робимо із задоволенням. Перші артоб'єкти вже трохи втратили свою яскравість, хто і яким коштом буде їх відновлювати - питання.
Останні роки демонструють гальмування, чи взагалі занепад всього цікавого, нового і яскравого. Неначе доказ всьому цьому, присутність вздовж доріг селян, які продають смачну городину й полуницю, або молочні продукти, прямо біля дворів. Показово не їх присутність, це норма, напружила наявність веселого товстуна на великій чорній машині, який підтримував з ними розмови й весело збирав данину, під звук "шансону", який відригував з середини авта.....
В Яровій додалося подій поза планових, ми випадково відкрили для себе, величеньке озерце, яке буквально кишить черепахами, які вилазять погрітись на колоди, що плавають на поверхні води. Таким чином вони почуваються у безпеці, бо якщо намагаємось наблизитись до них, вони спритно десантуються у воду) Ще відвідали джерело у лісі, де напились води й взяли запас із собою. З прикростей - заміна камери - впорались досить швидко.
Святогірськ - рівні дороги, велодоріжка, знаходимо великий старий дуб, від якого вирішили дістатись набережної перед мостом через ліс, колись там були зручні доріжки з місточками. Тепер це все захаращено, доріжки вздовж берегу не чистились вже довгий час, доводилось буквально продиратись крізь хащі. Іноді їхали, переважно йшли пішки, широкі дороги розбиті квадроциклами й дощі зробили свою мокру справу. Все для того наче зроблено, щоб люди не ходили у цих місцях. Набережна під лаврою з лівого берега вщент заповнена народом, який несамовито вештається хащами ламаючи гілля на дрова, повсюди вариться й печеться, бігають діти, вантажаться катамарани й катерки для екскурсій. Під деревами маса автобусів та особистого транспорту. Захотілось якнайшвидше поїхати звідти! Міст і "серпантин" повен народу, всі йдуть вгору й вниз, між ними й ми видираємося вгору. От чому б не заощадити сили, не пройтись трохи пішки ? 
Рушаємо до віддалених печер. Туди, знайомою дорогою із крутим спуском, який ще тре було знайти. На місці зустрічаємо екскурсії, по 10 - 15 людей, екскурсоводи інформують, ми слухаємо задурно. Початок від одного, закінчення історії, вже від іншого. Через велику кількість народу у печерах, де іноді потрібно було перечікувати зустрічну колону у "карманах", забуваємо зробити фото) Зворотний маршрут невеликим серпантином, ми знову на асфальті, тепер до "артема" і нарешті вирвались з цього мурашнику!
Дорога на Пришиб. Наздогнала машина, в якій дівчина й хлопчина, їдуть до "Янгола", куди й ми, підказали дорогу. Ще встигли наздогнати їх, до того часу, як вони звідти поїхали. Під ногами пухка дорога й імпровізована злітна смуга у вигляді прапорців. Таке відчуття, що порожнеча під нами, наче гуде щось вглибині. Навколо тиша, пташки в небі.... Взагалі місце цікаве й загадкове, трохи. Відчуваємо, вже вкотре, невеличку аномалію. Треба там бути, щоб це відчути й побачити.
Селищем виходимо на пагорб, де справа від дороги сосновий ліс, а зліва довгий схил до Дінця, який потопає у високих, різнобарвних травах з квітами. Серед цього пістрявого килима знаходимо стежу у дві колії, яка виводить нас у лісок вздовж річки, де ми відчуваємо себе наче на гойдалках. Постійно змінюються висоти, нахил в боки й вперед. До того ж крізь листя пробивається світло, створюючи відчуття таке, наче ми у якомусь великому калейдоскопі. Хотіли підійти до річки, щоб помилуватись течією, зробити кілька кадрів, але не змогли собі цього дозволити. Всі місця, на диво зайняті відпочивальниками з човнами, машинами, наметами, вогнищами, дітлахами тощо. Навіть невеличкий пляжик втиканий вудками!
Виринаємо на вулиці Сидорового, до крамниці не встигли зачинена. Доводиться допивати все що лишилось і сподіватись на поповнення ресурсів у Маяках, до яких ще тре дістатись у великий підйом. Долаємо його у різні способи, кожен обирає свій, зручний Згори відкривається чудовий краєвид на заливні луки. Стрімкий спуск до Маяків, справа насувається лісовий масив і знову великий "торчок". Добре, що нам лівіше, вулицею до річки. На ній відвідуємо музей просто неба, спілкуємось з його власником й творцем цього дива! Ще натрапляємо на зачинену крамницю й далі на таку, що працює, мабуть, близькість пляжу дається взнаки) Пляж повен народу, але до води все ж таки вдається дістатись, хоча б вмитись. Після процедур і поповнення провіантом, стає вже значно легше пересуватись, відкривається наче б то друге дихання,.
Маршрут пролягає чудовою крейдяною дорогою, справа круча до річки в кількох метрах, зліва круча вгору, де розташоване велике плато - колишнє "цареве городище". Кілька калюж, доводиться обережно оминати збоку й ми виходимо з цього напівтунелю. Високий підйом у двісті метрів, який ми долаємо пішки, щоб не витрачати сили й не звалитись у рівчак від дощової води. Знову ми на висоті, рухаємо в бік траси шість кілометрів, постійно вниз, що дає змогу перепочити. Трохи піску й калюж і ми на твердому асфальті. Тепер озера Слав курорту й центральна площа міста, з кавою, морозивом і приємним спілкуванням, яке затримує, але дає масу позитивних емоцій й добрий настрій на тридцять кілометрів, які долаються в темряві. Перед залізничним вокзалом Краматорська доводиться замінити камеру, бо часу й бажання шукати мізерний отвір нема, все потім. Вдома на вулицях тиша й відсутність будь-якого руху, попереду водні процедури, маса всілякого питва й солодкий сон !
Далі буде, долучайтесь)
|
| |
| |
