| GAD | Дата: П`ятниця, 11.09.2020, 21:21 | Повідомлення # 1 |
 Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| У цьому сезоні не було ніяких офіційних чи масових стартів, які в нас зазвичай фінішують у Олександро Калиновому, або десь поряд. Нагадаю, що поряд знаходиться маса цікавих місць, серед яких не тільки природні об'єкти чи історичні, багато чого створено та піднято з руїн місцевими мешканцями, які завжди активні. Всі ці процеси, нехай вони так називаються, керуються і надихаються активними мешканцями серед яких ми всі знаємо (дехто й особисто знайомий) Андрія Тарамана. Можна багато розповідати про його захоплення, вдачу та інше....пропоную здійснити подорож та впевнитись особисто. Ви отримаєте багато позитивних емоцій, цікавих історій та знань, чудовий настрій та багато іншого.
У фейсбуці існує група (у першому коментарі до цього тексту буде залишене посилання) де постійно розповідається про щось нове й цікаве.
Про що це я? Про те, що з початку сезону не було "офіціозу" як приводу відвідати вказану вище місцину, а спроби навідатись туди сольно чи в складі невеликої групи, накривались великим предметом з кольорового металу. Крайнього разу завадила велика злива з грозою, які зупинили нас за вісім кілометрів.
Отже, нова новина про чергову ідею, яка стосується з історичними фактами, НЛО, та великою і не дуже свійською худобою, покликала нас у подорож.
Збирались швидко, часу мали не багато. Стартували по обіді та насолоджувались рівним асфальтом, помірною температурою, та довгими тінями від дерев й зустрічним вітром. У Костянтинівці зупинились поїсти морозива та придбали "допінг" у вигляді "пепсі"(раджу). Вийшли через Берестовой до траси, новеньким асфальтом, який нещодавно поклали. Обіч дороги в "три наката" ще доробляли узбіччя, це був приємний сюрприз... Скільки себе пам'ятаю, там була погана дорога з ямами, напливами та якимись пухирями Були часи, коли доводилось їхати стежкою вздовж "дороги". А тепер, просто свято якесь !)
Перетнувши трасу, виходимо на до лісу, що вкриває береги водосховища, вліво вздовж нього до того моменту, коли дорога занурюється у ліс і починається стрімкий спуск з кількома поворотами. Перед в'їздом до бази відпочинку "Бересток" повертаємо вузенькою стежкою вправо, яка виводить до двоколійної ґрунтової дороги. Не часто вдається їхати в тіні дерев, суцільним тунелем з відгалуженнями до водойми. Вздовж дороги ростуть всілякі фруктові дерева з досить великими плодами, звичайно ж трапляються "дички" та глід, останній дуже рясний і його багато. Під колесами хрустять висохлі жерделі з кісточками, навколо запахи. Звичайно ж ми не втримались і спробували деякі блюда з імпровізованого, природного столу. Все це не коротенька ділянка, а дорога у три кілометри з невеличкими пагорбами, спусками та віражами. Поступово дерева рідшають і нас знову зустрічає спекотне повітря початку осені. Перед нами Філімонова гора, якою ми вирішили видертись до наглядового майданчика з бесідкою. Ледь помітною стежкою серед дерев та високої трави дістаємось до схилу, який знайомий всім, хто колись їздив в бік Донецьку і бачив зліва спуск, яким мріяв колись з'їхати вниз. Колись мені така нагода випала, тоді на висоті стояв хрест великий з деревини й на ньому була табличка, яка розповідала про наявність посту Війська Запорізького.... де тепер ті часи..?
Поки ви читали ліричний відступ, ми вже видерлись вгору, та вирішили проїхатись екологічною стежкою до другої бесідки де в нас запланований перекус. Між сосен, кущів глоду та всіляких чагарників, іноді пішки дістаємось цікавого місця, з якого відкривається чудовий краєвид, навколо тиша і спокій.... Далі були динозаври та швидкий спуск до найдовшого металевого місточка в області, який виводить нас на соляні галявини чи як воно вірно зветься. Тут ми нарешті зустрічаємось з Андрієм, який цікаво розповідає про історію місцевого солеваріння, ділиться планами на майбутнє та парою цікавих ідей. Все це достойне окремої розповіді.
Далі знайомимося з ослицею Данкою, яка має особисту сторінку у "фейсі", та вчотирьох ласуємо смачнючим кавуном. Шкода що справи та відсутність вільного часу вкупі з сонцем, яке вже над самим обрієм, гонять нас додому.
Планували їхати через Яблунівку й далі у Степанівку та Довгу Балку до дому, вздовж ставків, але обрали більш зручний і не такий цікавий маршрут "столбовою" дорогою до Миколайпілля. Отже, зваживши на те, що цікавинки ми не побачимо через темряву, долаємо три кілометри колишньою бетонкою, яка нас підкидає, повертаємо вліво і тут починаються пригоди. Кілометрів шість з гаком рухаємося широким грейдером, яким крім нас шугають вантажівки з глиною....добре, що були бафи. Пилюга, яку розрізає промінь ліхтаря, не встигає розвіятись, як здіймається нова від чергової зустрічної машини. Іноді вдавалось схопити "карман" і трохи постояти у ньому, попити води.... Згадую і наче знову відчуваю запах, смак та скрипіння на зубах пилу. Потім був асфальт і ні однієї машини до дому, такою дорогою мчали п'ятнадцять кілометрів, потрапляючи у холодні й прозорі, теплі й щільні хвилі повітря почергово. Були й зупинки попити "допінгу" та помилуватись нічним небом з яскравими зорями, Чумацьким шляхом і загравами міст за обрієм. Наше місто теж наближалось, виблискуючи морем вогнів з якоюсь фатальною невідворотністю... Наче й хотілось додому, але розуміючи, що ти знову занурюєшся у клопоти й проблеми, ставало сумно. Місто зустріло теплом, знайомими вулицями з вогнями ліхтарів та мозаїкою вікон багатоповерхівок, місто поглинуло....
До нових зустрічей !)
|
| |
| |
| GAD | Дата: Субота, 12.09.2020, 19:20 | Повідомлення # 2 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Фото звіт : КАВУН
|
| |
| |
