| GAD | Дата: Субота, 05.09.2020, 13:02 | Повідомлення # 1 |
 Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Кілька слів про те, чому знайомий.
Таким він став у травні 2018 року, коли цим маршрутом проїхала достатня кількість учасників з різних міст нашої області й не тільки нашої 
До цього, ще до поширення фейсбуку (десь у 2011 - 12 році) було кілька розвідок і намагань знайти потрібні місця в інтернеті, які тепер стали "знайомими". Було перелопачено купу матеріалів, а щоб знайти адресу будинку "Л.Бикова", навіть здійснювався пошук у знайомствах))).
Врешті решт склався маршрут з кількома варіантами повернення додому. НА це впливали кілька факторів, серед яких були погодні умови (грунт, асфальт) та місце помешкання учасників. Цей маршрут був першим, який був оформлений з усіма відповідними деталями та викладений на сайті. Не було року, щоб ми не катали цим маршрутом раз, а то й два (було й тричі) різними складами, кількістю темпом і загальним планом.
Цього разу стартували біля "паровозу" у Слов'янську. Робили бліц зупинку біля водойм "рибхозу" для фотографування лебедів та іншого птаства, що вільно ширяло поверхнею води. Далі знайомі вулиці Билбасівки, нова фотозона з видом на вітряки, які визирають над обрієм по за Карачуном. Невеличкий підйом та спуск до знаку Черкаське, серед дерев рівненьким асфальтом. Довга вулиця Черкаського з зупинкою у крамниці, де ми робимо потрібні закупи та трохи перепочиваємо. Далі нетривала зупинка біля домівки, де в дитинстві жив Леонід Биков, відомий український актор та режисер з трагічною долею....
Асфальт, який хвилями заввишки до десятка сантиметрів хвилями розбігається до краю дороги від її центру порадував... відсутністю машин, які могли б нам завадити їхати у вузькому місці з поворотом. Тепер шлях пролягаю сосновим лісом, серед якого вже нема "молодняка", який тягнеться до сонця, дерева досить високі, а ще вищі та старші в глибині лісу, трохи далі від асфальту. У місці, те трохи світлішає та дерева стоять не так щільно, можна вгледіти відгалуження вліво. Саме цим шляхом їдемо далі вздовж старого згарища, намагаємося втримати рівновагу у неглибокому піску, який заважає руху. той, хто не підібрав вчасно передачу, починає "плавати". Щоб тримати вірний напрям, потрібно пропустити поворот лівіше у лісок та рухатись у напрямі невеличкого поселення повз кози, поки не дістанешся невеличкої крамниці, далі на зюйд-вест і обираємо ліву стежку, яка виводить в долину. Тут навесні розливається річка Сухий торець тому, щоб було як дістатись звідси до Прилєсного люди будували містки різного штибу і довжини. Один з них вже зруйнований, зліва від нього насипана загата, якою зручно йти до наступного містка. Долаємо всі ці атракціони й дістаємося "коров'ячого" який виготовлений з бруса на місці старого, колись ми його мали змогу бачити, навіть є старі фото. Тепер і цей вже умовно новий, бо деревина стала сірою і потроху ламається від часу та експлуатації. Ним женуть худобу через річку на пасовисько й у зворотному напрямі.
"Зворотний напрямок" доводить до старезної бруківки, якою колись були вкриті всі вулиці селища, а тепер вони вкриті асфальтом поверх неї або, якщо нові то мають звичайний вигляд. Сонечко нагріло голови порядком, зупиняємося у музейному комплексі, швидко робимо фото і поспішаємо до крамниці. Наше перебування біля млина, клуні, кузні та старої хати з вуликами могло бути значно довшим, якби не працівниця музею (можливо) яка звернулась до нас іноземною мовою, наче ми увійшли до якоїсь крамниці - початок потенціальної бесіди виглядав так : " яваслушаю".... Далі було щось про гроші та все таке, не цікаве. Словом, холодильник переміг телевізор
Перепочивши та злегка підкріпившись їдемо асфальтом зі спусками й трохи проти вітру. Після Прилісного інше село в одну вулицю, різко обривається тягуном з поворотом вгору, до всіх пригод додається дим від спаленого поля, яке догорало вдалині від нас по діагоналі, пожежа розповсюджувалась проти вітру, над нею кружляли хижі птахи... Асфальт змінився звичайною дорогою. Звісно ж можна було їхати й далі, знайомим маршрутом, традиційно але, цього разу вирішили заїхати до вітряків з іншого боку, а далі спуститись у Ясногірку. Для цього нам довелося їхати дорогою проти вітру і потерпати від пилюги, яку здіймали машини, добре, що їх було небагато. Перетнувши два поля зупиняємось трохи перепочити та подивитись на цікавий атракціон. Місце зайняли у тіні посадки, звідки було зручно дивитись як "жигульом" розганяли крило параплану за допомогою тросу, після чого апарат здіймався вгору, де його можна було роздивитись в оптику. Як нам пояснили, висота складала 1600 метрів ! Ми трохи заздрили тій температурі, яка була на такій висоті  Досить довго апарат з інструктором та пасажиром спускався колами до землі, ми мали змогу зняти весь процес, що й зробили. Дві кампанії почали збиратись і роз'їхались у різні боки. Перед нами вже маячили вітряки з крилами які оберталися. Три велетні наближались до нас, а ми їдемо їм на зустріч посадкою обіч дороги у відносної тіні. Роман запропонував не пертись гравієм до самих башт, а помилуватись трохи здаля. Нас спокусила перспектива альтернативного, цікавого, легкого та швидкого маршруту до Краматорська, через Шебельковку. Ну й вираз про "Велике краще споглядати з відстані" теж вплинув, трохи
Зробили фото і поїхали далі. На початку незнайомої дороги трохи крутнули вулицями селища, а потім ледь помітною дорогою занурились до лісу, де відразу почався стрімкий спуск колією, яка була повна сюрпризів та адреналіну. Ліс, спуск, три озера і ми на новенькому асфальті, звідки вже знайома дорога до "сторого міста" у Краматорську. Звідти, після нетривалого перепочинку дістались Дружківки через Красноторку, Пчєлкіно та Малотаранівку.
Дякую всім за участь і Роману за альтернативу ! Добре провели літо !
До нових зустрічей ! :)
|
| |
| |
| GAD | Дата: Субота, 05.09.2020, 16:23 | Повідомлення # 2 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Глянути фото ТУТ
|
| |
| |
