Понеділок, 26.10.2020, 12:09
LEVEL
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум » Велофорум » ЗВІТИ » БАХМУТ ПЕЧЕРИ ЧАПЛІ (1-2.08.20)
БАХМУТ ПЕЧЕРИ ЧАПЛІ
GADДата: Неділя, 09.08.2020, 09:48 | Повідомлення # 1
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7547
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Чому саме туди і як все це вийшло, яким чином домовилися і яка багаторічна перед історія була до цього все це окрема історія яка може бути висвітлена окремо. Сподіваюсь що буде... а поки про те, що відбувалось рівно тиждень тому.

Маршрут знайомий (переважна його частина), і перевірений під час подорожі у Часів Яр, до покинутого залізного монстра, на початку літа. Було запропоновано кільком потенційним учасникам відвідати місто Бахмут , печери та дослідити гніздівля сірих чапель. Але дводенна активність з об'єктивних причин була не зручна. Тому вся надія була на місцевих і довелось їхати соло. Втім, нічого поганого в цьому не було і все відбувалось за власним сценарієм, за власними розрахунками враховуючи свої сили та можливості.

Отже, ранок... ну майже. Напівсонне місто проводжає, порожній парк з незграбно зробленою огорожею, такий саме порожній перон залізничного вокзалу. Ліниво рухається надутий і невдоволений життям таксист у напрямі вбиральні прямо піді мною, під мостом яким я перетинаю колії. Увагу привертає веселий цуцик невеличкого розміру, який хлюпається задньою половиною тулуба у неглибокій, круглій калюжі, потім зривається і біжить до свого побратима. Вже вдалині помічаю, яку куряву вони здійняли катаючись на спині у пилюці та граючись ! Єдина весела картина на фоні сірості й буденності.

Далі підйом до ставка і починається дорога. Якийсь "карабас" випалив сухі луки, мабуть, планують переорати ту місцину. Навколо тхне згарищем... Нарешті асфальт, який виводить на оперативний простір, де починає впливати зустрічний вітер і досить потужно. вжалені кружляє гелікоптер, постійно змінюючи напрям руху, обіч дороги посміхаються соняшники... Спуск у Семенівку і подальша подорож до Веролюбівки без зупинок за виключенням фотографування навколишніх краєвидів.

Довга, порожня вулиця у Веролюбівці (їх там дві паралельні) і підйом до залізничної колії вздовж її лівого боку є ґрунтова дорога, яка вже достатньо висохла від дощу і не дуже впливає на швидкість. В місцях де багато дерев, трохи чіпляється на колеса, але зовсім не критично. Кілометрів за п'ять потрапляємо до залізничного переїзду, цікавий об'єкт - старий вагон на коліях, далі суцільний асфальт знайомими вулицями Часів Яру. Огинаємо парк зліва і відразу поворот вліво, далі постійно головною вулицею до "Т" образного тупика, знову лівіше з виходом на головну і далі весь час прямо до "каналу", який перетинається містком, потім асфальт посадки та поля соняшників. Короткий пробіг до правого, плавного повороту, який переходить у довгий та стрімкий спуск, з якого відкривається вид на Бахмут, справа пролітає автодром, де постійно відбувались змагання з авто ралі. Дорога непомітно переходить у вулицю міста.

За вказаними координатами відразу знаходиться потрібне місце, серед дев'яти поверхових будинків. Довгоочікувана зустріч, обмін позитивними емоціями, смачний сніданок, потрібні процедури, остаточне узгодження подальшого "сценарію" та швидкі збори у подальшу дорогу. Тепер, вже групою рухаємось містом. Особисто я поклався на місцевих і не дуже слідкував за маршрутом, більше уваги приділяв архітектурі та цікавим місцям міста. Врешті ми дістались потрібної водойми де вже я знав куди рухатись і ми швидко дістались потрібного нам пункту. Дорогою селища не помітив торговельної точки де колись була можливість придбати щось поживне....

До самих печер дістались майже пішки, через вузенькі стежки та штучні рівчаки. навколо все огороджено стовпчиками і натягнутою мотузкою, мабуть, це таке попередження про те, що об'єкт не охороняється і відповідальність перебування там ми маємо взяти на себе...можливо.

Перший вхід виявився досить брудним та з залишками води, до того ж увійти разом з технікою туди було проблемно. Йдемо далі огинаючи по колу досить високе плато, яке височіє над навколишньою місцевістю, з якого видно дуже далеко. Все це оточена з південного сходу очеретами та ярками.

Наступні "нори" замалі й ми шукаємо зручний вхід, який з'являється відразу за кілька десятки метрів. Тут можна отаборитися і всередині теж. Досить висока стеля, що нависає брилами та темрява. Стіни подовбані круглими отворами рівного діаметру. Тут не так холодно і майже нема протягу, як (коли) порівняти з кількарічним відвідуванням та першим входом цього разу.

Через проблеми з ліхтарем, десь загубилось зарядне, яки я шукав вдома і на роботі, а вже потім виявилось що був у наплічнику. Вийшло так, як у відомому творі Гоголя)) Так от, через це мандрувати під землею не дуже зручно, тому ми обмежились неглибокими подорожами по периметру, добре що є багато отворів, які підсвічують темряву і полегшують пересування. До того ж у всіх були телефони.

Час повертатись до міста в якому була запланована екскурсія набережною, та іншими цікавими місцями. Я цілком поклався на місцевих товаришів, які повозили та показували всього ! Багато транспорту, вузенькі чистенькі вулиці старого міста, змінювались радянськими, повсюди багато світлофорів. Набережна приємно вразила. Не буду багато розповідати, краще скористатись переглядом фото матеріалів, яких досить багато. У всіх були телефони і два фотоапарати, через це й затримка в написання цього звіту...

На базі відбувся святковий обід із запізненням, який перейшов повільно у вечерю. Кава-чай та смаколики, довгі розмови про все і планування наступного дня, узгодження запланованого.

День другий.

Знову сніданок, остаточне пакування у дорогу додому.

За попередньої домовленості вирішили знайти, побачити та спробувати зняти чапель, які оселились на водоймі серед високих дерев, які стоять у воді, Інформація про це дійшла майже одночасно до мене і до Наталі у соц. мережі та серед новин Бахмуту. Для виконання цього завдання нам потрібно знайти вірну дорогу, зручне місце для фотографування і не наполохати місцеву живність. Тут вже цілком можна було покластись на досвід Наталі, яка робила розвідку у ці місця, щоправда, в той час не було такої густої та місцями високої трави й нам довелось трохи поблукати у пошуках стежок та доріг. З цим завданням чудово впорались, серед втрат, кілька подряпин, купа реп'яхів, які вкрили взуття та одяг)

Нам зустрілась коняка й собаки, які чатували біля брички, ховаючись під нею від сонця серед луків з травою, там ми знайшли дорогу, яка доведе нас до нашої мети.

Сонце (освітлення) не дуже сприяло фотографуванню, бо знаходилось по за об'єктом і доводилось чекати хмар. До того ж птахи злітали з місць за будь-якої спроби наблизитись до них... Але вийшло дещо та й набігались добряче) Тепер потрібно було знайти дорогу до асфальту, щоб не повертатись назад і максимально скоротити маршрут. Рухатись в потрібному напрямку довелось вдвох - Наталя зголосилась провести мене деякий час додому. Отже, орієнтуємось на місцевості, обираємо напрям і намагаємося вийти з величезного уявного кухля, який сформовано луками та навколишніми пагорбами, балками та лісами. Знову тропи, ледь помітні дороги, підйоми вгору, цікаві краєвиди, реп'яхи, червона від сипучої глини дорога зі слідами кабанів й вихід прямо серед трав на асфальтову дорогу, яка загубилась на верхівці пагорбу посеред цвинтаря і поля соняшників..... Цвинтар привернув увагу великою кількістю табличок, цілий сектор, з написом "невідомий(а)"

Ми вже на трасі, тепер вирішили їхати затишною дорогою, яка біжить наче річечка серед балок, ховаючи подорожніх у затінку дерев. Мандруємо майже в тиші, кожен думає про щось своє...мені згадалось дитинство, тепле літо безтурботність серед свійської птиці та всіляких корів, собак та котів, з квітами на городі, камінчиків так скелець, через які можна дивитись навколо прикрашаючи навколишній світ. Така весела , мрійна безтурботність. Навколо пропливають, стежки, далекі ставки, лани, густі дерева - тунелі, колодязі, закриті крамнички та колодязі. Так ми вийшли через Богданівку та Григорівку до каналу, ден наші дороги розходились в протилежні боки. Наталя їде через Часів Яр додому, а я долаю чотири кілометри каналом та знайомою дорогою через Маркове, Федорівку, Білокузьминівку, Семенівку до Дружківки...

Після відносно спокійного катання почались "верблюди" із зустрічним вітром, який змінився і знову не балував. До того ж повернуло на спеку і задуху після кількох прохолодних днів з дощиками. Білокузьминівські скелі проповзли непомітно справа, почали зустрічатись велосипедисти наодинці й невеликими групами з якими ми люб'язно вітаємось. Наталя теж зустріла Віталія на місточку над каналом після Ч.Яру , про що мені згодом повідомила. Тісний світ....

Хотів би виказати велику дяку всіх хто був поряд, склав кампанію і наповнив буденність яскравими фарбами. Окрема дяка Артему з Наталією за зустріч, теплу кампанію і взагалі, за думки, вподобання і все спільне, що нас поєднує. Сподіваюсь, до нових зустрічей !

Долучайтесь.
 
GADДата: Неділя, 09.08.2020, 20:07 | Повідомлення # 2
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7547
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Фото альбом до тексту : БПЧ
 
Форум » Велофорум » ЗВІТИ » БАХМУТ ПЕЧЕРИ ЧАПЛІ (1-2.08.20)
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

Вверх