Неділя, 16.06.2019, 14:31
LEVEL
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум » Велофорум » ЗВІТИ » ВЕНЕЦІЯ (1.06.19)
ВЕНЕЦІЯ
GADДата: Понеділок, 10.06.2019, 13:16 | Повідомлення # 1
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7179
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Маршрут який пропонується для огляду вже катаний нами багато разів. Всілякі варіації його закінчення та й початку теж, були випробувані нами в різні пори року, хіба тільки взимку не катались. Це були відносно довгі подорожі зі стартом і фінішем у Дружківці, а також більш короткі варіанти зі стартом і фінішем в районі залізничних вокзалів Слолов'янську та Краматорську відповідно. Були заїзди масові і вдвох. Про все це можна прочитати в чисельних звітах за різні роки.

Отже , перший день літа.

Цього разу ми їхали втрьох. Старт призначили у Слов'янську біля "паравозу" . Це такий пам'ятник самому собі. Можна зробити фотосесію навколо парового локомотиву, на якому машиніст Кривонос зі своєю бригадою встановлював нікому не потрібні рекорди, яки призводили до зношення техніки і рекламуванню савєцького способу життя....

Діставався до старту я з Дружківки один, зручною електричкою, яка не така повна у порівнянні з ранковими. Час старту був призначений на 12 дня. Чому саме такий час ? Мої аргументи, які були підтримані учасниками. Ми залишили "за кадром" ранкові збирання похапцем, недосипання, тощо. Натомість , після старту опинились біля водойми, де в тіні провели достатньо часку не виснажуючи себе на сонці, добре перекусили, дослідили навколишні місця..

Про це докладніше. Між Слов'янськом і Билбасовкою закінчуються водні хазяйства рибні, які займають достатні площі і тягнуться вгору довгою балкою через Хрестище та Адамівку до Краснопілля (Долина) і впираючись у Мазанівку в лісі. Правий схил , а це кілька кілометрів від водойми і далі у степ( який переораний) весь покритий лісами, які доходять до десятку кілометрів на початку балки. Лівий переважно степовий, лише балками зустрічаються байрачні ліси та чагарники. В лісах багато дубових дерев , відповідна флора та фауна, на водоймах багато всіляких видів водяних птахів від дрібних і до лебедів, є різні види чапель.

Було на що подивитись. Крім живності і всіляких рослин нас зацікавило глинище та пам'ятник рибалці, яки ми дослідили помацали, дехто навіть заліз на ...словом розважились, без шкоди собі і довкіллю. Звісно ж фото робили. В одному місці "припаркували " в густій траві на краю лісу велосипеди і пішли дивитись в очеретах маленьких каченят. Каченяти якісь прудкі виявились і зробити фото не вдалось, а от велосипеди ми могли втратити ! В кущах хтось відпочивав після "возліянія" і нам пощастило , що воно ( вживання ) виявилось таким , що не надавало можливості рухатись )

Перемістились на більш цивілізоване місце де були облаштовані місця для відпочинку у вигляді бесідок. Щоправда цивілізація трохи ущухла , коли ми наблизились і розташувались там. Навколо присутнє сміття , столи у бесідках залиті рідиною, до якої липли комахи та бруд. Довелось підкріплятись " на колінах" . Навколо вирувало життя, ми мали нагоду скористатись водоймою щоб остудитись у теплій воді , яка прогрівається тут дуже сильно, бо стікає дуже повільно.

Час вже було вирушати у подальшу мандрівку. Почався асфальт , дуже якісний і рівний , з новою розміткою, коли піднялись вище від Билбасівки, відкрились широкі краєвиди на Карачун з телевізійною вежею та вітряк електростанції визирав над обрієм.

Потім спуск ,досить зручний і довгий , робили кілька коротких зупинок для фото маків і біля знаку Черкаське. Далі густою посадкою вздовж залізниці плавно вливаємося в селище, вулиця якого дуже довга, приводить нас до площі, яка вся в торговельних об'єктах. Ми своєї звичній крамниці не зраджуємо і поповнюємо в ній запаси провіанту з таким розрахунком, щоб вистачило до Прилєсного, де є крамниці.

Відразу після старту довелось знову зупинятись. Нам зустрілась Катерина, яка здійснювала чотириста кілометровий заїзд на час і у місті нашої зустрічі її кілометраж вже перевалив за триста. Перекинулись кільками словами , побажали доброї дороги і роз'їхались .... Знову зупинка біля хати у якій мешкав Л.Биков - не можна було не зупинитись , погодьтесь smile Після виїзду до соснового лісу дорога зіпсувалась на відстані 50 метрів. Тут постійно така ситуація , під дорогою вода , якісь дренажні споруди вузький місток, мабуть неякісна "підложка" в результаті хвилі вздовж дороги від коліс, якщо потрапити у таку пастку машиною..... Добре , що ми на велосипедах ! ))

Знову чудова дорога в лісі, в якому хочеться дихати глибоко і бути тут довший час. Навколо високі сосни а молодняк, який був такий два -три роки тому вже теж підріс до високого рівня. Все колись закінчується. Добрий асфальт змінила піщана колія в якої ми трохи борсались, поки не підібрали вірну передачу, так злегка плаваючи доїхали до твердого під колесами ...і відразу хутір закінчився, а ми вже їхали його крайньою вулицею, та почався великий луг, який затоплюється весною водою від талого снігу та розлитого Сухого Торця. Тепер ми рухаємось місточками металевими, земляними насипами, навісними над річкою і дерев'яним для корів. Було на що глянути і випробувати себе на акробатичні здібності. У воді багато дрібної риби, сонячних окунів не помітили, були вужі , піявки всілякі комахи, водні рослини у чистій воді. Трохи поспілкувались з місцевою літньою жіночкою, яка з великим задоволенням розповідала пр місцеві цікавинки та трохи історію, про лебедів, які в них тут мешкають та скільки в них малечі. Вон через спеку сховались в очеретах. Через цю саму спеку ми теж не могли приділити їй більше уваги, тим більш , що до музею вже лишилось кілька сот метрів. Дістались до нього ( майже) добротною бруківкою, якій вже кілька століть.

В музей нас запрошували , але великого бажання ми не виявили, тому задовольнились відпочинком в тіні дерев між кам'яних споруд біля футбольного стадіону. Після чергового перекусу довго блукали біля всіх дерев'яних споруд, сходили до садиби Бантиша, яка традиційно була зачинена. Лізти через паркан не наважились smile Після відпочинку слід було вирушати в путь. Намагались "заправитись" біля крамнички де ми привернули увагу місцевих "гегемонів" напідпитку, які не дуже люб'язно відкривали беззубі роти і розмовляли про життя)) Проїхали далі в невеличку крамничку з тентом над столами , де ми могли поласувати морозивом та трохи зібратись з думками. Оговорили подальший маршрут вирушили , роздивляючись навколишні краєвиди. к ми й розраховували, сонце вже схилилось в бік заходу і ми могли використовувати природну тінь від дерев.

Невеличкий тягун після крайнього села і знову рівний асфальт між пірамідальних тополь обіч дороги. На "Т" образному перехресті асфальтової дороги повертаємо праворуч , прямо за розрахунками мали бути електричні вітряки, але до них ще далеко тому роздивитись не вдалось, та й дерева заважали а обрії. З думками про "якось іншим разом" летимо далі, постійно по рівній дорозі, яка поступово перетворюється у крутий спуск. Праворуч посадка, а ліворуч відкривається вид на велику балку і далі , внизу водойми "Крамморя".

Маячка. Зупинились біля пам'ятника загиблим десантникам. Далі через греблю, роздивляємось рибу та птахів, вдалась підійти до сірої чаплі, Ну не так щоб дуже , але все ж таки.. йшли вгору бетонкою пішки, дорога не дуже , не поїдеш швидко а повільно - можна й пішки , та й рвати жили ні до чого, ми не поспішаємо, заодно й відпочили трохи. Біля зупинки трохи вирішили вправлятись з фотоапаратами, в якості об'єкту обрали звичайну зебру, яка в цій глушині виглядала досить дивно.

Дмитрівка нас зустріла спокоєм, біля дворів грається малеча, точаться якісь розмови, щось робиться, пасеться скотинка. Тепер ліворуч схил і ставки блищать на сонці. Далі альтернативні напрямки - добра асфальтова дорога до Краматорську або цікаві грунти в напрямі Сергіївки. Дякую хлопцям за вибір цікавого. Їм як виявилось зайві кілометри, мені трохи ближче додому, хоча й складніше на заключному етапі, але це буде потім, а поки ми котимось польовими дорогами вздовж посадок, навколо море пшениці , привабливі зарости гороху та наближається невідомий обрій. Перетинаємо залізничну колію до кар'єру ще трохи і виходимо в таке місце , де навколо в обидва боки нема дерев ва лише поде, даль провалюється вниз і обрію не видно , поки не їдеш далі. Тут зупиняємось щоб зробити цікаві кадри, не все вдається, як виявилось потім, вечір ,постійно змінюється світло, авто і ручний режим не перевірений. І взагалі, тре окуляри носити ))) Довгий спуск вечірнім степом між полів до Сергіївки, за нами курява.... вкочуємося до Села , майже порожні вулиці.... На перехресті прощаємось, мені весь час вгору 5-6 кілометрів, потім кар'єр і знову посадки , а коли в місьті дістався асфальту вже круто вниз . Цю ділянку з невеличкими зупинками для фото я подолав напрочуд швидко, вийшло 16+ кілометрів наодинці їхати. Дякую друзям за кампанію і за музичний супровід - "Кому ВниZ", " Сокира Перуна", "Kozak System", Mick Jagger, Jean Michel Jarre !

До нових зустрічей !
 
Форум » Велофорум » ЗВІТИ » ВЕНЕЦІЯ (1.06.19)
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

Вверх