| GAD | Дата: Середа, 08.08.2018, 18:46 | Повідомлення # 1 |
 Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Відвідати це селище хотіли вже здавна. На це впливало кілька факторів - розповіді тих, хто там був, запрошення минулого року і неможливість здійснити подорож тоді, через погоду. Маршрути пролягали весь час поряд але ніколи не вдавалось відвідати це . От нарешті й здійснилось, тепер ця територія стала значно ближчою.
Стартувала наша група з п'ятьох учасників зі станції Брусине. Звернули увагу, що з правого від дороги боку присутній той самий килим з густих і соковитих рослин, який ми помічали у попередній подорожі, з такими ж слідами рівного "вирізання". Далі маршрут пролягав асфальтом у напрямі Закітного повз місць відпочинку - "Акваторія " , та "Вародеро" . Постійний спуск і ми минаємо розгалуження в бік Ямпіля і Озерного , перетинаємо міст через Сіверський Донець, з якого відкриваються чудові краєвиди у бік Кривої Луки і сходимо трохи вгору, залишаючи Закітне зліва внизу. Знаходимо грунтову дорогу до Дронівки, яка йде дуже красивими місцями- ми спускаємось яскравою балкою з дикими травами і яскравими полями соняшнику, а обрії темніють лісами. Польова дорого приводить у невеличке поселення Платонівка, на виїзді з якої ми поласували грушами, звертаємо з твердої дороги на стежку , яка йде вздовж старого русла річки і виходить повз мальовничого берегу вгору до Дронівки. На протилежному березі виявляємо на пів острівець де отаборилась дружна сімейна кампанія з саморобним невеличким плотом , який схожий здалеку на пароплав з колісним ходом. Над нами кружляє велика хижа птиця , затуляючи іноді сонце !
Після залізничного переїзду привал, закупівля у місцевій крамниці, яка велика за розмірами але з наповненням там тугенько. Спілкуємось з місцевими мешканцями, які доносять до нас деяку інформацію про подальший маршрут, який збігається з нашим і вказують на наявність колодязя, який теж був в планах. Біля нього трохи затримуємось , набираючи і напиваємось вдосталь. Багато старих хат які обшиті толем і навіть дерев'яні з різьбленням під черепицею.Далі через вузенький місточок , який прокладено через таку саму річку Бахмутку. Вона тече через весь район і здається зібрала в себе всю каламуть...
Далі проти течії правим берегом, невеличкий лісочок з поганою дорогою , якщо б був дощ, а так цілком вело прохідною  Відразу потрапляємо до савани з рідкими деревами і залишками кар'єрів, дачних ділянок доріг, все це під пекучим сонцем. На горі вже можна роздивитись нашу мету - Два пагорби Маріїної гори, що за селищем Сріблянка. Навколо безкраї поля соняшника а на обрії синіють терикони . У Сріблянці знаходимо пам'ятник у шкільному подвір'ї і пам'ятний камінь на місці , де колись стояла хата Микити Юхимовича Шаповала, привернув увагу старий дім з дикого каменю,, який має грати на вікнах. Цікаво, що там було раніше, бо він досить міцний і побачив на своєму вікові добряче .
Далі цитата з вікіпедії: "Мики́та Юхи́мович Шапова́л (26 травня (8 червня) 1882 — 25 лютого 1932) — український політичний і громадський діяч, публіцист, соціолог, поет, за фахом лісник. Член Центральної Ради."
Тепер прямуємо на саму гору. Дорога досить пристойна , переходить у грунтову, яка потім складається з крейдяної та кремнієвої суміши, яка трохи уповільнює рух вгору. На висоті відкриваються чудові панорами, ми затримуємось щоб дослідити місцевість, але спека дістає і рухатись не дуже то й хочеться. Робимо невеличку подорож на другий пагорб, який трохи менший за висотою, але здіймається над річкою крутіше ніж у Святогірську, коли ми дивимось зі смотрового майданчику.
Час повертатись додому. Наші шляхи розходяться, частина їде в напрямі Лиману , а ми втрьох вибираємось зі Сріблянки у напрямі Сіверську і далі додому через Рай Олександрівку і харківську трасу. Намагання знайти пристойне водоймище закінчилось фіаско, навколо ставків суцільні зарості очеретів і вода каламутна, де розводять рибу і харчують її всіляким таким,що дихати там вільно...м'яко кажучи не дуже )))
Тут нам довелось подивитись на соняшникові лани до самого обрію !
Торохкотимо насипною дорогою з камінням до міста, воно невеличке, з деревами, які дають хоч якусь тінь. Довжелезним містком через велику кількість залізничних колій, який з'єднується з іншим, ще вищим і спускається до залізничного вокзалу. Перетинаємо знову Бахмутку і мчимо вздовж крейдяних пагорбів селищами Свято -Покровське, Резніківка та Каленики. Між ними майже відсутня межа і виходить так, що ми постійно їдемо довжелезною вулицею, тільки натрапляємо на вказівники з назвою . Після Калеників під'йом, який ми й не відчули б на початку мандрівки, але тепер його каскади трохи втомлюють. На горі бачимо зливи далеко попереду нас і гримить трохи.
Рай -Олександрівка знаходиться в балках, щоб проїхати нею, потрібно подолати три "верблюди", після чого пряма ділянка дороги до самої траси у шість кілометрів. На роздоріжжі вирішуємо їхати через Малинівку, Тихонівку і Васютинська асфальтом, а потім перевалити грунтами до Семенівки ( всього дев'ять кілометрів) коли закінчився асфальт почалась багнюка, якою ми не ризикнули просуватись. Довелось їхати манівцями. Пустош і Ніканорівка залишились зліва і позаду нас , а ми вийшли у Краматорськ в район Лазурний....
Така подорож, яка більше була схожа на пригоду ! Вона запевнила мене в тому, що чуйні та добрі люди ще не перевелись на цьому світі...
Дякую всім за участь, та допомогу !
Це тільки крайня подорож на цей час ! До нових зустрічей ! )
|
| |
| |
| GAD | Дата: Четвер, 09.08.2018, 16:24 | Повідомлення # 2 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Фото звіт : Спекотна пригода
|
| |
| |
