| GAD | Дата: Вівторок, 25.07.2017, 09:49 | Повідомлення # 1 |
 Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Літо, яке не балувало нас погодою в червні, продовжує трохи дивувати. Чомусь так трапляється, як тільки ми збираємось кудись поїхати - постійно щось з погодою. Думаю потрібно на цих протиріччях вже заробляти ?! 
Цього разу була спека. Думали ( попереджав) що обійдеться, якось перебудемо, але .... Відразу висновок - потрібно зважувати всі деталі майбутньої подорожі, тим більш такі вагомі.... І , щонайменше - не перетворювати цікаву подорож у випробування.
Думаю про це вже сказано не один раз, але зайвим не буде..
Я не буду вже про спеку казати ( нехай це буде підтекстом). Тепер про все інше.
Вирішив дістатись Слов'янську велосипедом, воно й прохолодно було вранці і здавалось , що не так все й погано. Зустріч відбулась на площі, звідки Катя нас повела до зупинки електрички - дуже зручно, особливо для місцевих, не потрібно їхати до залізничного вокзалу. Питання про кількість людей - то вже інша справа. Цього разу все було чудово ! Напівпорожня електричка , шість (!) вагонів, Олег з Богданом вже попіклувались про місця для велосипедів і для нас. Доїхали дуже швидко, зупинка кінцева, можна не поспішати з виходом.
Перейшли зручним місточком через колії ( вже вкотре), поряд з невеличким закладом харчування ( традиційно) налагоджували велокомп. Хочу зауважити, що у різні часи , в цьому місці , в мене виникала така проблема двічі. Після цього визначаємось з напрямом руху та подальшими діями в плані поїсти - попити, де й коли ? Дорога майже та сама, що й зазвичай , коли ми їдемо з Ліману, але тепер ми повертаємо в протилежний бік , щодо попереднього руху і так виходимо на потрібну дорогу, яка має вивести нас з міста в потрібному напрямі. Біля місцевого ринку дивуємось великій кількості велосипедів, якими люди дістаються , яких дуже багато на стоянках, просто під парканами і навкруги, де тільки це можливо. В кадр все це не могло потрапити, хіба тільки відео. Здибали невеличку крамничку , довірили її відвідання дівчатам... ну що ж ковбаса ... убер аллес!
Виїзд з міста, просто закінчився приватний сектор ... позначка "1" , - перший кілометр .... Шлях прямий без підйомів, іноді спуски, за 7 кілометрів, ми орієнтуємось на місцевості і вирішуємо, як краще і цікавіше їхати далі, варіантів було кілька... обрали оптимальний, ну не такий , що вбиває. 
Вийшло цікаво. Маса всіляких дрібничок, які ми роздивлялись були у наявності. Спілкувались з місцевими мешканцями , шукали потрібний маршрут, бо дивитись зверху на мапу, це одна справа, а реально , ти бачиш коридор з домівок, або посадок, місцевість мало знайома, тому виникають сумніви. Врешті ми знайшли потрібну нам вулицю, стежку, джерело, дорогу , місточок.... Далі лісом , в якому прохолодно і затишно, але зупинятись не можна, бо комарів там мабуть багато, випробувати це на собі не було великого бажання.
Доїхали до лісової дороги, наші сподівання на зручну - не виправдались. Звичайний пісок засипаний великим і не дуже щебенем ... вибір невеликий, або трястись, або потопати у піску. Виходити на траву, яка іноді трапляється.. ризиковано, всі ми пам'ятаємо гіркий досвід і наслідки зустрічі з якорцями....
Нарешті руки відпочивають, ми нарешті дістались асфальту - тепер ми вже на території лісництва, де знаходяться всілякі дендро загорожі, за парканами і у відкритому вигляді. Можна побачити всілякі намагання зробити щось красиве, це насадження рослин, дерев, всілякі каміння , тощо. Назви розповідають нам про те, що тут знаходиться... "Лісова мелодія", "Лісове намисто"... Дістались ми туди мабуть трохи зарано, відвідувачів ще не було, незрозумілі люди, чи то ті, хто відпочиває на території, чи родичи тих, хто працює, чи працівники. Все повільно рухається, позіхає, знімає прання , порається у садибах... Стоїмо перед брудним ( як на мене ) озерцем , посеред нього фонтанує вода, яка підведена туди за допомогою шлангу чи труби. Виглядає це не дуже романтично. Невеличкий причал з написом "мєсто забора води", псує і так не дуже привітну картину. Дві особи чоловічої статі, в брудному одязі, сидять на березі , чогось чекають... погляди похмурі, непривітні... озираються навколо наче побиті пси. До нас нікому нема ніякої справи. Жартуємо, що можна було вже самостійно все передивитись. Навколо ходять ліниві коти, з транспорту вивалюються "робітники лісу", четверо кумедних персонажів, схожих на бомжів, з явними признаками сп'яніння у камуфльованих штанах і таких же кепі, все це не за розміром...якісь полонені, майки в них підкреслюють індивідуальність - тобто "що було , те й вдягнув". Якась жіночка на запитання про , що тут і як, відповіла про те, що тут все класно і продріботіла все те, що ми мали б глянути, озвучила суму... вона нам не сподобалась ))) Це відрізнялось від попередньої інформації на.... вдвічі більше. Вирішили, що ми й так вже достатньо тут переглянули, пересуваючись їх господарством... Хотів глянути черепах, шкода.. іншим разом. Тут краще бути восени, коли не спекотно і ще не йдуть дощі.
Під ногами в нас вештаються гуси , якоїсь невідомої нам породи і питаються про щось смачненьке, мабуть звикли... Остаточно добиває нав'язлива реклама у вигляді стендів з великою кількістю весільних світлин, які мають показувати, як тут зручно фотографуватись "напамять", все це вже вигоріло на сонці.... Один з молодиків пірнає у озеро, "ось чому воно таке брудне" - подумалось.... на вихід, вже не цікаво.....
..... відразу потрапляємо до "Страусів" - це така ферма, контактний зоопарк, як пишуть. Все там цікаве і веселе, привітні дівчата розповідають , показують. Є можливість завести велосипеди всередину. Щоправда там повно якорців (!) , але вони ще зелені і не такі колючі. Не буду розповідати про все , що ми там побачили, а то буде не цікаво)) До того ж є фото.
До цього часу ми вже зголодніли і вирішили додати собі сил, і полегшити заплічники. Повітря там чисте і пахне глицею, апетит вже нагуляно. Далі селищем на виїзд, вулиці прибрані , трапляються заможні будиночки , цілком охайні подвір'я. Фото-сесія біля знаку "Ямпіль", до траси лісом.... На перехресті прапор , могилки нагадують, що не все у нас так спокійно.. і катимо ми вільно тут завдяки....
Довгий спуск до Закітного, міст через Сіверський Донець як нова копійка, чудові краєвиди вгору і вниз течією. Перетинаємо річку, вниз дуже високо, береги в зеленому лататті, перехоплює подих.
З траси направо і вгору (10%) , метрів триста -дуже вимотують, на вершині робимо фото і трохи перепочити. Тепер небом пливуть хмарки, які затуляють нас від сонця. Ми можемо варіювати зупинки під деревами і рух в тіні. Справа відкриваються краєвиди "Крейдяної флори", далі спуски до перетину доріг. Вправо на Криву Луку ( вниз до річки), прямо - в напрямі Миколаївки, яка маячить трубами на обрії - саме туди їдуть дівчата, які вже добряче попеклись і так їм значно ближче додому !
Назад дороги нема, а нам вліво на Каленіки ,куди ми дістаємось майже миттєво. Перед цим споглядаємо і намагаємось вловити у об'єктив стовби від чорних згарищ, які утворюються від спаленої стерні, такі вихорі - привиди якісь. На спуску, справа море соняшників, зліва на зеленому тлі білі крейдяні виходи.
В селище нас пригощають добрі люди колодязною водою і ми набираємо з собою запас. Тепер нам підійматись до Рай-Олександрівки, є на що глянути - селище знаходиться в балках, які перетинаються, дорога складається з трьох "верблюдів", несподівані повороти, стрімкі спуски і невелички, але круті підйоми. На виїзді нове підприємство, до якого везуть пшеницю, далі ( до траси шість кілометрів) рівнесенький шлях серед посадок. Виходимо на перетині п'яти напрямів. Військові пропонують скористатись "каналькою", але у нас свій маршрут, яким ми й їдемо. Тут цікавіше, є колодязі і мені ближче додому. Після Малинівки зустрічаємо групу військових і цивільних, які зібрались, щоб пом'янути загиблих тут льотчиків. Тепер ми розуміємо, чому постійно чули звук двигунів гелікоптера, як з'ясувалось потім - він виконував такі круги над цим місцем.....
Далі спуск у Тихонівку, де знаходиться дуже глибокий колодязь, з м'якою водою, яка зводить зуби, тут ми відриваємось по повній. Знову рівний шлях і стрімкий спуск у Васютинське, селище з одної вулиці з колодязями, досить старе. З нього, за бажанням, можна виїхати асфальтом до Біленького, але ми перевалюємо грунтами і спускаємось до Семенівки, далі знайомий асфальт до Дружківки. Загалом вийшло 125 кілометрів ! )
|
| |
| |
