| GAD | Дата: Субота, 15.07.2017, 20:04 | Повідомлення # 1 |
 Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| У п'ятницю видався вихідний. Вирішили не втрачати час і оголосити невеличку подорож. Зголосилось їхати аж четверо ! Не довго ламали голову з маршрутом, було декілька варіантів продовження, після висадки з електрону у Святогірську, але погода і деякі інші умови вплинули на остаточний маршрут.
Отже подорож і пригоди почались ще у вагоні, яких було небагато - народу море. Було можливо й більше колись, але п'ятниця, люди на роботу і всього чотири вагони, зазвичай п'ять , іноді шість. Добре , що хлопці з Іванопілля забронювали місце на один велосипед ! Дістались до місця досить швидко, постійно про щось розмовляли , тому сумувати було ніколи. На пероні нас зустрів дощик, який загнав нас у дерев'яну хатку, в якій було набито скла, але не тхнуло. Опади швидко припинились і ми відразу рушили далі. Їхати довелось мокрим асфальтом, який мав погану якість з ямами на початку, але потім доводилось трохи пригальмовувати , щоб бризки не дуже летіли з під колес. Постійно згори до самого міста. Здійснили потрібні закупи у крамниці посунули на набережну, попередньо завітавши до сувенірних яток, просто щоб чогось там побачити 
Розклались на лавках півколом і роздивлялись перехожих, робили знімки, ну й звичайно ж підкріпились. Треба зауважити, що у Святогірську дуже поширений прокат велосипедів, вони повсюди - повз нас постійно катають парами і окремо !
Довго не засиджувались, враховуючи загрозу дощу вирішили пересуватись без довгих зупинок. На мості зробили пару кадрів і знову вперед . Цікавий прохач грошей там вештався, упакований у трійку ( без фраку) як офіціант, який запізнився на круїзний лайнер. Про це він і повідомляв ( тільки про автобус) .... "растєм " ! Зустрічних машин на мості не було , з велосипедом по пішохідних доріжках йти ( або їхати) важко ( майже неможливо). Що цікаво, зустрічної черги з машин нема... тільки в нашому напрямі, можливо, вони десь "за рогом" ховаються.... Про те, що могли бути велосипедні доріжки , мабуть не варто й казати....
Без зупинок починаємо долати "серпантин", за такої задухи це робити ( цього разу ) було важко, згадалось зимове сходження ) На самому верху встановлено вказівний стовпчик, з табличками з дерева, які показують напрям і на них написано як воно зветься. Поїхали подивитись на споруду артема, ну щоб глянути вниз , фото і швиденько в дорогу. Людей там було не багато, ніхто не чіплявся щось в них придбати, хоча продавців сувенірки було в кількості, як завжди там можна було придбати щось їстівне, але з цим в нас все добре і бажань засмітити свій шлунок не було.
Швидко виходимо на оперативний простір, тут вже є вітерець і погляд відпочиває на пейзажах, небо знову похмуре становиться і це додає нам бажання рухатись. Стрімкий спуск до повороту на Пришиб, потім майже постійний спуск, з віражами , аж вуха закладає, доводиться іноді вмикати гальма, весь час забуваю за свою жорстку вилку. Зупиняємось у "аномальній зоні " роздивляємось великі стенди з інформацією і переходимо з асфальту в напрямі меморіалу. Їдемо імпровізованою злітною смугою...далі без слів... тиша ..вітерець і злегка падає дощик.
Доводиться поспішати.
Їдемо селом, порожньою вулицею, невеличкий підйом , поле, абрикоси... перерва. Класна грунтова дорога, яка поступова переходить у стрімкий спуск до річки з "верблюдами", тут де є розігнатись Євгенові, що він і робить з помітним задоволенням.
Вздовж річки теж спуски і віражі , перехоплює подих! Зупиняємось глянути на воду, від нас летить над поверхнею біла чапля і сідає на протилежному березі.
Під час руху , з очерету, вилітає бузько , великий такий , прямо над головою у Богдана, шкода, що перед цим довелось заховати фотоапарат від дощу... На світлинах можна роздивитись птаха, який приземлився трохи позаду нас.
Потрібно дістатись до асфальту до того як піде дощ, встигаємо і дощу нема! Темп трохи заспокоївся, розглядаємо Сидорове, цікаві деталі і дрібнички трапляються повсюди ! Фотографуємо бузька у великому гнізді за ним відкривається чудовий краєвид з горою, на яку нам потрібно видертись. Дорога туди виявилась не такою важкою, як ми думали , ще один малий бузько біля вказівника про те, що Сидорове вже закінчилось.
На верхівці влаштовуємо невеличкий перекус, помічаємо стару бруківку , якесь відгалуження в бік балки.... цікаво. Почали стрімкий спуск до Маяків, починається рясний дощ, через це один пункт в нашому маршруті вимушено викреслюємо. Наступного разу обов'язково відвідаємо музей і поїдемо вздовж річки в напрямі Донецького , за умови більш сухої погоди. Тепер весь час під дрібним дощиком повільно через лісове господарство до траси і до Слов'янську, дорога зручна і постійно згори, трохи заважають машини. Швидко дістаємось площі, де нас зустрічає Ганна. Нетривалу розмову знову перериває дощик , вирішили не витрачати часу і рушили додому.
Після Карачуна він припинився і ми їхали з невеличкими зупинками вже вдвох, Олег і Богдан , яким їхати удвічі довше , вирішили не зупинятись і збільшили темп. В Дружківці нас зустріло сонечко !
Таким чином , за таких погодних умов , ми вийшли сухими з води, особливо зважаючи на подальшу зливу з громом і блискавкою )
|
| |
| |
