| GAD | Дата: Вівторок, 13.06.2017, 08:26 | Повідомлення # 1 |
 Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| 11 червня здійснили заплановану подорож до селища Прилісного ( нехай мене вибачать лінгвісти, чи як воно вірно зветься), саме так ми його називаємо. Байки про подорожування Петра ( чи Катерини) по всіх селах України, у яких (савпадєніє) нема назви і вони дають їм ім'я , які їм у макітру влазять - вже дістали. Тому Прилісне , бо біля лісу мабуть село було , коли там ліси були. Але це таке - ліричний відступ.
Чому саме туди ? Просто цікаво, давно хотіли поїхати ( вже вкотре) , традиція - раз на рік, в коментарях помітили нову інформацію - вирішили подивитись, готуємось до більш далекої подорожі. Отже , ми знову в дорозі.
Традиційне фотографування навколо старого локомотиву, у якого поступово зникають окремі деталі, але табличка про великий рекорд залишається ! Пам'ятник ідіотизму на місці - перевірено. Рухаємось у напрямі Билбасівки, обіч дороги корови, водойми і птахи. Минаємо вузький міст зліва торохкотить залізниця. Ремонтується дорога, ( традиція) транспорт їде повільно. Безліч поворотів , навколо пахощі жельсаміну та бузини, невеликі підйоми, крамнички , невеличкі ринки. Після Билбасівки вгору , потім постійні спуски і добрий асфальт. Традиційна зупинка біля знаку Черкаське, з датою його заснування у вигляді хреста .
Навколо асфальту почистили і порізали дерева, тепер ми рухаємось не густим тунелем, стало помітно вільніше їхати і можна раніше побачити зустрічний транспорт. Довжелезна вулиця Шевченко, вся у вказівниках на провулки - дуже зручно. На центральному майдані, де безліч крамничок, закуповуємо провізію і відразу далі. Перетинаємо залізницю - пауза, тут домівка в які й колись мешкав Леонід Биков - як і завжди нам щось розказують люди про це подвір'я, робимо фотографії. Вулиця нарешті закінчується і тепер ми вже їдемо в лісі хвойному, повітря запашне. Невеличка прогалина у лісі , зліва, повертаємо туди. Тепер трохи екстриму , слалом по піску - нічого вправляємось , як і завжди..... Виходимо на край селища , воно дуже маленьке, тут вулиці більш тверді. Відразу починається низина , вся у кущах та очеретах з болотом, тут ми рухаємося цікавими містками, які у асортименті, на будь який смак. Вода в річці ( Сухий Торець) мутна, це вперше таке, зазвичай вона прозора і все можна роздивитись до самого дна. Прикро, хотілось побачити щупаків та іншу рибу... нічого, наступним разом.
Далі вже Прилісне, дорогі старі ( навкруги вони всі такі) вкриті старезною бруківкою, багате селище було колись ! Традиційна фото зупинка у музеї під відкритим небом, у приміщення ми не входили, жіночка вийшла до нас але нічого не питала, мабуть кількість її не влаштувала, та й ми не наполягали. Нас зустрів песик, який мабуть довго вже чекав на відвідувачів, які б його погодували, їв і булку і цукерки. Кефір ми йому не пропонували, але він і так був дуже задоволений, почав стрибати навколо нас і кружляти як кінь, носився радісно висолопивши язика. Супроводжував нас далі, зненацька наздоганяв, біг попереду, гучно тупотів лапами ....
Знайшли нові історичні об'єкти, а саме дві плити з могил ( чи справжні? ) Бантишів, між ними встановлено дерев'яний хрест. Садиба зачинена, нікого всередині не помітили..... Дуже дошкуляли комарі, яки там жирні , хоч відкривай східний ринок ! Ми не стали затримуватись, поїхали вздовж футбольного поля, на якому відбувався матч між місцевою командою та іншого села, вболівальники теж були, гості приїхали автівками і невеличким автобусом.
В крамничці поповнили записи провізії і зробили перекус, їхати тепер стало легше. Вага зменшилась, відпочили, поїли і вітер тепер більше в спину. Постійні спуски .. один крутий підйом, але не довгий, знов у асфальтова ідилія і стрімкий спуск до Маячки. Перед греблею відкрито пам'ятник загиблим у 2014 році українським військовим, згадались тяжкі новини того часу..... думали що то саме страшне було, що могло трапитись....
На греблі хотіли побачити знайому черепашку, але Тортіла мабуть не вийшла сьогодні на променад. Налякали пару бузьків, які полювали тут на рибу, проводжали їх поглядом ! Пішки дістались до асфальту, знаменитий пішохідний перехід стерся за рік, шкода.. хотіли відтворити обкладинку бітловського альбому.
Далі постійно прямо , вздовж водоймищ за течією, переважно спуски - пролітаємо Дмитрівку, Олександрівку. Хотілось зауважити, що у Олександрівці чудова якість асфальтового покриття , а також вуличні ліхтарі на сонячних панелях. Перед Софієвкою ( а це вже Краматорськ) робимо тривалу зупинку на переїзді, тут на пагорбі влаштовуємо невеличке пиршество, а ще назбирали чебрецю.
В Краматорську ми розпрощались у скверику , і кожен поїхав своєю дорогою по домівках. До Дружкіівки взагалі їхати було зручно, особливо коли вийдеш на класний асфальт. Так, вдало скінчився наш вихідний, попереду був ще вечір, повний приємних несподіванок .
Дякую учасникам за участь і подарунки !!!
|
| |
| |
