| GAD | Дата: Середа, 10.05.2017, 19:54 | Повідомлення # 1 |
 Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Так виходить, що подорож з Ізюму додому ми здійснюємо кожного року, і цей маршрут став вже традиційним. Традиційно дістаємось до Ізюму електричкою, винятком була перша подорож, коли ми їхали електричкою до Лиману , а звідти в Ізюм і далі.
Отже , маршрут нами вивчений , відпрацьований неодноразово, іноді додавались невідомі до цього місця для відвідування, або ті, що не вдалось дослідити переглянути в попередній раз. Бажання проїхатись цього разу виникло , як альтернатива подорожі з Харкова, з причини не повної готовності долати таку відстань.
Отже - новий сезон , знову подорож з Ізюму. За декілька днів сформувався приблизний склад групи, переглянуто декілька раз мапа маршруту, внесені поправки на вітер і таке інше. Не знаю як в кого, а в мене на напередодні виникає якийсь мандраж - їхати чи ...може... дискомфортне відчуття від того, що вранці потрібно поспішати на електричку. А якщо прокол !? Штурм вагону, знайти місце, відбитись від пасажирів, які сунуть стіною і дуже не вдоволені тим фактом , що " тута люді єдут а ви са сваімі вєлосіпєдамі" . Майже так все й було, крім проколу. Здійснивши телефонну перекличку, ми вже їдемо до Слов'янську, тут долучається Аня і група укомплектована! У Слов'янську людей меншає , але потім ( поки стоїть електричка, а ми в останньому тепер вагоні , який ближче до вокзалу) знов тиснява. До Лиману трохи меншає, але потім наповнюється ще більшою кількістю пасажирів. Всі їдуть на "дачі". Не буду вкотре розповідати про вагонних "проходимців" , які пропонують все, що знадобиться в житті. Після Соснового і ближче до Ізюму, вони перетворюються в звичайних пасажирів, за відсутності потенційних покупців. У вагоні майже порожньо, можна кататись на велосипеді в проході !
Нарешті Ізюм і чисте повітря, хочеться вмитись водою ! Традиційне перевдягання і фото біля імпровізованого ставочку, з комишем і пуголовками ! Постійно думаємо , що то за пам'ятник такий там стоїть і чому присвячений ? Знайшов такий уривок в інтернеті :
"На привокзальной площади города Изюм можно увидеть скульптурную композицию, которую хотелось бы назвать «Девушка и лев» (что-то напоминающее «Хроники Нарнии»).
Порывшись в бескрайних прострах Инета, на одном из сайтов мы нашли упоминание о том, что в ходе реконструкции Изюмского железнодорожного вокзала «изменения затронули и привокзальную площадь – старинный небольшой фонтан со скульптурой девушки со львом окружен новым покрытием из тротуарной плитки…» (Источник)
По поводу «старинности» фонтана можно усомниться. Он, скорее всего, одного возраста с бронзовыми скульптурами «Соломенный бычок» и «Иван-царевич и серый волк», которые установлены в городском парке.
В целом, эта скульптурная композиция достаточно приятна для глаз и украшает привокзальную площадь."
В планах було відвідання ринку з окулярами, це місце знаходиться поряд з вокзалом, недалеко. Всі погодились проїхатись туди,щоб не розбиватись на частини, до того ж весь процес зайняв не більше двадцяти хвилин.
Далі рухаємось в напрямі мосту, перед яким з пагорбу відкривається панорама міста, звідки можна помітити об'єкти, які ми маємо відвідати. Якби в нас був цілий день на це, можна було б роздивитись все детально, провести екскурсію, а так... постійно дивимось на годинник і розраховуємо час. Перша зупинка в нас була біля часовні- купальні, яка з кожним разом додає собі території та споруд, ну й парканів звичайно теж !
З побаченого - дитячий майданчик, на території культової споруди, пам'ятник ( бронзового кольору) Йосифу. Додалась об'яви у вигляді хреста ( креативно) де велосипедистів привнесено до списку, в який крім нас входять : собаки, курці , алкаші. Також було попередження - прохання не входити на територію в міні спідницях ( їх зараз мабуть і не носять), майках і шортах. Нас пропустили ( там не було нічого сказано про велосипедний одяг) , а якщо без жартів - ми подорожні і до нас ставлення особливе. Не обійшли ми увагою і озерця з жабками, де з'явилась плавуча собача будка, ну так ми це оцінили, бо ніякої водяної птиці не було помічено. Поряд з культовою спорудою з'явилась крамниця, якою ми скористались , далі повертаємось до головного храму Ізюму ( так кажуть) - Свято-Вознесенський кафедральний собор. Поряд з ним невеличка зупинка, все кишить крамничками, забігайловками і ринками. Маршрут продовжується старовинною брукованою дорогою ще з "тих" часів, вздовж якої старі будівлі , а далі красива зелена зона, обабіч дороги залите водою, яка блищить на сонці! Серед невеличких городиків пораються місцеві жителі.
Несподівано виходимо до річки і користуємось ( вже традиційно) синім містком, на який зручно їхати по спеціальним заїздам для велосипедів, яким користуються і мопеди, не дивлячись на дерев'яний настил, який вже давно не замінювали. Маршрут як і торік, до центральної площі. Невеличкі зупинки для фото , біля міського музею - заходити не стали, там дуже цікаво, але довго, лише не оминули фортечну гармату увагою, яка на вулиці стоїть у дворику. На площі - фото біля кінотеатру "СПАРТАК, а ще цікава будівля старої лікарні. Традиційні посиденьки в парку біля "Солом'яного бичка" - скульптурна композиція така. Цього разу , Іван царевич на Сірому вовку, був нами проігнорований , разом із царівною. Грінпісу на них нема, знущання над тваринами - це неподобство !
Відвідуємо Свято - Преображенський собор, який мені більше подобається. Цього разу ми були запрошені всередину , чим ми й скористались. Дуже цікаво і художньо, все на своєму місці, ну майже. Кожен клаптик розписаний і складає художній ансамбль. Ми мали час там постояти, подумати, помовчати - кожен про своє. Заважали розмови "персоналу" і наявність "будки вахтерши", якось цей акваріум вибивається з загального сприйняття будівлі.
На верхівку Крем'янця рухались меморіальним комплексом, бажання роздивлятись техніку минулої війни не було. Подолавши безліч сходів , опиняємось на верхівці, де вештаються такі самі, як і ми... тільки без велосипедів. Привернула увагу групка людей , серед яких була жіночка , яка знімала все навкруги на великий планшет. Кумедно виглядає все це , коли гуляють з телевізором ! Подалі (біля виїзду) розташувався білий джипік, біля якого дві розкуті жіночки загоряли в траві, та на шезлонгу. Одна з них нам підказала маршрут, яким ми й скористались, після того , як приділили багато уваги древнім балбалам, які стоять над "прірвою" стайкою і дивляться на південний захід. А потрапити ми хотіли на протилежні схили за тунелем, куди й відправились. Звідти відкривається чудовий краєвид на селище і цікаві домівки.
З круч над річкою роздивились і спланували подальші дії, знайшли тропки для велосипедів, якими почали спуск до річки. Тут наш маршрут змінився, порівняно з іншими подорожами - вирішили їхати вздовж берегу, проти течії. Вражень таких, які ми відчували, коли були зверху не було. Річечка стрімка, але не така, якою її малює уява. Круті протилежні береги, іноді трапляються стоянки людей, які зібрались відпочити - групами і наодинці, рибалки. На протилежному берегу ми помітили якийсь фестиваль, я в якому приймали участь автомобілісти й мотоциклісти екстремали. Переважали позашляховики і навіть помітили щось таке, схоже на багі. Рухатись вздовж річки було приємно і цікаво, не грів асфальт і постійно змінювалась картина і рельєф, не скучно було котити серед темних дерев з постійними поворотами. Але все колись має закінчуватись, схилились над мапою, знайшли дорогу, якою дістались асфальту. Підйом виявився першим випробуванням сил і задоволення не приніс, навпаки - трохи вимотав. В тіні дерев відпочили, з'явився легкий надокучливий вітерець. Швиденько рухаємось в напрямі повороту до Малої Камишувахи. Дорога змінюється якісно, а на спуску взагалі довелось займатись слаломом. В селищі є великий дерев'яний колодязь з чистою і смачною водою, де ми трохи перепочили. До наступних населених пунктів довелось трохи почекати, невеличкі підйоми і стрімкі спуски.
Біля чергового , тепер вже модернізованого колодязя ( раніше був "журавель") розташувались перекусити. біля колоритної будівлі помітив двох маленьких козенят. Класна картинка.... хазяйка цих милих створінь без злоби набурчала мені про те, що я мав би спитати про фото, що це приватна власність і таке інше, що на здоров'я впливає. Згадала торішні наші відвідини цього села, а тоді я барана фоткав. Казала що він пропав після цього. Я не став заперечувати, лише поправив про те, що це було роком раніше, і виказав думку, що можу підробляти "віртуальним різником". Цікава доля інших баранів !? 
З цього робимо висновки, що у людей нема нічого цікавого , крім телевізора мабуть. Бо як пояснити, що вони пам'ятають таке ?
Знову я к і торік зупиняємось на роздоріжжі, з'ясовуємо маршрут, приємно їхати гладкою грунтовою доріжкою, до того ж захищеними від сонця посадкою. Прямуємо потім в постійному напрямі , на самому краю яру, чи скоріш величезної низини, яка тягнеться довгі кілометри, знаходимо спуск цікавою дорогою, з піском і віражами, справа пропливає в зелені курган Ракова могила. Після Пашкового, а саме там це відбувалось, ми знову змінили подальший маршрут, щоб їхати цікавими місцями, де ще ніколи не були , принаймні велосипедом.
Їдемо долиною пересохлої річечки. Зраз в самій низині, де не дістався трактор ( а навколо все розоране вщент) є вода і якісь чагарники як оази з болотами, час туди глянути в нас вже нема, там повно якогось птаства. І взагалі, рухаючись по дорозі , весь час натикаємося на пір'я, яке лежить повсюди, де тільки його бачить око. Невеличкий привал біля селища Шнурки, довго посидіти ( і полежати ) не довелось, час підганяв трохи, а ще сморід звідкись брався і дуже докучав. Селище проїхали, воно складається з двох паралельних вулиць і закінчується птахофермою "засядько" , тепер ми зрозуміли звідки стільки пір'я і такий запах. Від ферми почався пристойний асфальт, який до вів нас до перехрестя доріг, ми могли їхати в бік Черкаського, але потім рухатись з невеликими, але нудними підйомами. Вибрали шлях прямо, в напрямі Новомиколаївки, яка була вже поряд, до того ж ми в ній були під час попередньої подорожі. Дорога звідти якісна і знайома. Іноді траплялась звірина на дорозі, перебігала дорогу лисичка, і пасся кіт. Ще ми потрапили в цілу хмару якихось комашок, вони досить великі за мошок і набивались всюди , де тільки могли проскочити, під шолом і на спину , потім там ворушились , а декого й кусали. Довелось зупинятись і витряхувати всю цю красу ! Таке відбувалось майже кілометр, комахи їхали як пасажири "зайцями" За 10 кілометрів почався довгий спуск до Билбасівки, а це вже Слов'янськ - проміжний фініш, а для декого й справжній.
Тут ми прощаємось з Анею і рушаємо в напрямі Андріївки під Карачун, де робимо останні кадри і налаштовуємось на останні кілометри до Краматорська, Дружківки, Іванопілля. учасників стає менше, як і сил на подальшу дорогу, от ми й прощаємось з Олександром, з яким класно провели цей день ! Вмикаємо ліхтарі , бо вже темно стає надворі. Тепер мені залишається зовсім небагато а Олегові..... пропоную скористатись електричкою з Краматорська, відповідь - їдемо далі. Дорогою згадуємо події, аналізуємо їх , спроби помріяти про подальші подорожі не вдається, через асоціативну уяву. Бачу як ми їдемо і від цього стає погано, через втому, яка зараз. Жалкуємо ,через те, що не було дорогою вказівників населених пунктів, біля яких було б цікаво фотографуватись - Шнурки, Сулігівка, Бражківка... По білому заздримо тим , хто вже вдома, хто прийняв вану і у порожній квартирі може гуляти босоніж і роздягнутим, п'є теплу каву .....
Аж ось і рідна Дружківка, вогні міста посміхаються нам. Ми тепло прощаємось і бажаємо вдалої дороги. Я знаю, що завтра все налагодиться і будуть нові плани і подорожі. А тепер пересуваюсь вечірнім містом, в якому вештаються люди, у яких свої клопоти і яким нема ніякої справи до втомленого велосипедиста, який намагається триматись, бо його ще чекають вдома, де потрібно виглядати молодцем... А то ще не випустять наступного разу 
До нових разів !
|
| |
| |
