| GAD | Дата: П`ятниця, 14.10.2016, 17:59 | Повідомлення # 1 |
 Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Ми планували повторити наш попередній маршрут (ЯНГОЛ), дуже він нам сподобався. Хотіли пройти його повільно і додати до маршруту декілька пунктів. Зробити фотосесію мухоморам і відвідати музей у Лаврі, сюжет про нову експозицію ми бачили на ресурсі ДоТеБе. А ще вирішили завітати до музею під відкритим небом у селі Маяки.
Погода цього дня була чудова і все вказувало на те, що відбудеться вдала подорож. Але відразу ж наші плани почали змінюватись, вірніше - їх реалізація. Не те щоб , все було погано, але по іншому.
Сніданок вирішили перенести на беріг річки , і не сидіти в лісі , біля нашого улюбленого столику. Мухоморів ми не знайшли, а була надія побачити їх в кількості, як в інші роки. Мабуть не там ми їх шукали. Раніше, дорогою до Студенка, їх було повно і помітити можна було прямо з дороги ! А тепер... втім ми не їхали до Студенка. Ліс біля асфальту був якийсь не чистий, весь в траві ... Ніяких грибів , крім дрібненьких закорючин, які можна було роздивитись тільки збільшуючи.
Двічі занурились у ліс і не знайшовши нічого, не стали більше витрачати час на пошуки того, чого ( можливо ) й не було. Дуже здивували своєю появою з лісу дівчат, які йшли в бік Святогірську пішки. Уявляю їх реакцію, коли їх обганяють дорогою на велосипедах, а потім, двічі виходять з лісу, якісь чудні персонажі з вєліками і фотоапаратом.
Вкотре ми їдемо вздовж покинутих баз відпочинку, весь час не зупиняємось біля пам'ятнику геологу ( ну так він виглядає). Це як не доїжджаючи до "лежачого шахтаря" - зліва. Цього разу, цю білу пляму вдалось виправити. Коли дивишся на нього здалеку, з його правого боку, то здається що це піонер переросток, у шортах і гольфах. Коли продерлись до нього через зарості високої трави і всілякого гілля, виявилось що його зовнішність не така , як здається. 
Традиційні закупівлі в крамниці, привертає увагу старий велодідусь в плащі, кудлатій шапці з вухами і універсальною причіпкою на штанині. В кадр він не потрапив..а було на що глянути. Після перехрестя їдемо до городка дитячого "Стрєкоза", там де багато всіляких перепон і всього такого, що викликає радість у дітей і надає прибуток тім, хто цим володіє. Звідти вирішили пошукати дорогу до великого дуба, якому ( як написано) 600 років, чи щось таке. Не те , щоб ми його не бачили, просто хотіли саме звідти дістатись, а потім вже на лавочку до берегу і нарешті поснідати. Можливо й біля самого дубу можна було посмакувати домашніми наїдками , та кавою.... Але не сталось, всі дороги вели в паркан, чагарі з болотом, або на асфальт, яким ми туди й приїхали. Довелось повертати і "різати кут", вийшли до річки біля "згорілого дубу " який має № 32. Помилувались трохи листям, яке падає з дерев на воду, і зупинились біля лавок, які були порожніми і дивлячись на гру світла й тіні, сонячних променів і блиску від річки, різними відтінками зеленого, та жовтого на деревах, нарешті втамували голод. Далі традиційні замочки на мості, декілька кадрів " не таких як завжди". І ми біля воріт у Лавру.
Цього разу нам трапився новий якийсь козак - охоронець, який розмовляв українською, був дуже ввічливий і все нам розповів і порадив. Інші тільки дивились як дрібна рогата худоба, на витвір з дерева , який можна відкривати і навпаки  Домовились про те, що ми не будем брати їхній вєлік , а вони доглянуть за нашими Багато чого цікавого там всередині, качки ченці - молодики які мнуться як спортсмени з бойових мистецтв, тільки вдягнуті в чорне і без головних уборів, матюкливі дядьки, які розповідали ( не дуже тихо ) якісь анекдоти. Жіночки в платках зверху й знизу, коти , які випрошують щось смачненьке. Красиві краєвиди, білі споруди, золоті бані церков. нечисельні відвідувачі ( бо понеділок) , один з них просить фотнути його на фоні годинника, нам не важко . Павичі , папужки, качки - мандаринки, всілякі фазани і карели, от тільки носуху не побачили, мабуть спить. Далі вгору, сходами в напрямі музею і господарства, куди нас не пустили, а ми й не дуже рвемось. В музеї двері відчинені, всередині порожньо. Вгору крутими сходами, дівчині зичимо смачного, вона якраз щось там із судочку смакувала. Виявилось, що вони не працюють в понеділок - така новація. Але довідалась Аня ( так її звати), що ми на вєліках і нам далеченько, дозволяє нам пройти в музей, де розповідає і показує. Дізнаємось від неї про зруйновані будівлі маєтку графа Потьомкіна і де вони колись знаходились, роздивляємось макет. Виявляється, колись вночі, коли накрапав дрібний дощик , ми вечеряли саме там, де він знаходився, цей маєток з іншими будівлями... Велика дяка їй за це ! Дорослий квіток - 3 гривні + 2 за можливість користуватись фотоапаратом.
Після музею відразу йдемо до наших металевих товаришів, які вже застоялись, багато часу вже минуло - не помітили, як сонце вже на полудень показало. Видираємось вгору серпантином, дві зупинки для фото, знову змінюємо план і рушаємо в бік монастиря верхнього. Я там не був вже років 5 , а той більше, дехто взагалі вперше. На посту нас зустрічає , вже знайомий нам чолов'яга. В них пости мабуть змінюються на протязі дня. Знову трохи погомоніли з ним , про взагалі і життя. Спитали про дальні печери, він там ще не був, бо працюю тут знедавна. Сказав що 2, 5 кілометри до них - я гадав менше. Там ніколи не був, і раз так, то вже й туди, а то коли ще ...хіба наступного року...
Дістались ліском, вздовж поля, до глибокої ущелини у лісі, спуск по слизьким коріння, потім швидко лісом і ми на галявині перед крейдяною стіною. Над нами парасолька з жовтих і зелених дерев, все світиться. Вузеньке сходинки з крейди й дерева ведуть круто вгору - видряпуємось туди , разом з велосипедами. Вже на місці до нас дійшло , що ліхтарів ми не брали. Світили собі сірниками і залишками свічок, яких там трохи було. Далеко не ходили, звідти тягне холодом і сирістю, вузенькі келії, ще вужчі проходи до них. Йдемо - їдемо в зворотному напрямі, дорога назад не така вже весела, тепер доводиться перти техніку на собі. Підкажіть, можливо є інший, більш придатний маршрут до тих печер?! Коли вже вийшли до поля, на дереві помітили обривок об'яви про напрям руху в бік печер, яка написана від руки і старовинними літерами, але причеплена до стовбура сучасним (відносно) винаходом Дрю Річарда
Повертаємось до знайомої бетонки і котимо до дерев'яних споруд, повз них полем, внизу можна побачити якісь маєтності нових "потємкіних", а їх "кріпаки" збирають гарбузи на полі, прямо біля "кіжей". Хоча, можливо це тільки нам здається... Стрімкі спуски до Сидорового, місцева крамничка, і відразу до гори, після якої вже Маяки. Перед горою насолоджуємось дозрілим тереном, дуже смачні, солодкі й великі ягоди! Злегка запилені і терпкі. Набрав додому трохи ( потім там виявив кліща) Згори почувся знайомий звук покришок, хтось летів нам на зустріч, вітаємось не зупиняючись, встигаю зробити два кадри. Видираємось вгору і пірнаємо до Маяків. Тепер ми знаємо куди їхати, до того ж хазяїн музею був на місці. Зустрілись, привітались - спочатку було досить прохолодно, воно й не дивно - кожного дня сюди хтось прямує і кожному трепа увагу приділити, робота є своя , а тут ми зі своїми питаннями ..а допомогти ? Потроху розмова жвавішає, всього не переказати, це треба бачити. Крім всього дуже до вподоби невеличка кам'яна барокова церква, яку будують потихеньку, без всілякої "архітектури" , виключно "на пантомімі" . Говорили про все, що можна було в тій ситуації ( ми переважно слухали), пригостились смачною сливою! Час спливав невблаганно, темніє вже рано, все ж таки осінь. Ми обов'язково повернемось туди ще, і не одного разу, можливо влаштуємо якусь толоку. Такі плани є, хотілося б , щоб вони втілились. Повертались швидкою дорогою, через Маяцький лісхоз, дорога весь час пряма або вниз, після перетину траси взагалі вниз до самого міста, потім стрімко до Шевченка і ми на центральній площі. Залишився час на вечерю, чим ми й скористались. кампанію нам склала ( дистанційно) Катя, яка не змогла прийняти участь у подорожі. Потім подорож додому, перед Пчєлкіно вже посутеніло, до того ж, там вкладають новий асфальт і маса техніки, яка працює і вночі. Затримались добряче .
Чудова подорож, багато вражень та емоцій, чекаємо гарної погоди !
|
| |
| |
