| GAD | Дата: Середа, 21.09.2016, 21:01 | Повідомлення # 1 |
 Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Ця подорож планувалась недовго, хоча думки про неї були ще влітку, коли ми катали "ночнушки" і денні маршрути через ділянку Святогірськ - Сидорове. Переглядаючи фотографії тих місць ( де мав пройти маршрут) і тримаючи спогади напоготові, ми частково їздили деякими ділянками майбутньої подорожі. Після того , як на повороті в Пришиб, з'явився вказівник, ідея втілилась в план-маршрут, який ми здійснили нещодавно.
Написати звіт про це , бракувало часу. Останні тижні були досить насиченими на події, тому весь час відкладалось і ось лише тепер .....
Отже, традиційні приготування - коротенький план викладаємо в групах і повідомляємо потенційних, бажаних учасників.
Про все докладно і "порядку надходження" тезами.
Електрон.
традиційно у вихідні подають чотири вагони, замість п'яти у будні дні, яких теж замало. Поступово додаються грибники, постійні рибалки, плюс екскурсії з діточками. Словом було весело, дехто стирчав у тамбурі всю дорогу до Святогірська, через те, що вчасно не встиг вскочити у вагон. Євгена там напружували питаннями і розповідями про велосипедні справи, якісь знавці, які розглядали "коника" про щось питали, щось розтовкмачували з виглядом дуже заклопотаним, на що останній відповідав повільним киванням і думками про те, щоб вони як найшвидше від нього відчепились. У вагоні, в якому не було можливості почепити велосипеди на багажні полиці, довелось зняти передні колеса, для компактного розміщення. Постійно за кермо чіплялись люди, при чому не дивлячись, перли і сунули далі, доводилось постійно поправляти, попереджувати...словом ..було весело. Нам в дорозі співали пісні - традиційний гурт гітаристів, учасник якого скаржився на поганий стан, через вжите насіння. Потім потішили класним співом дівчина , теж з гітарою, яка виконували попурі на старі пісні, ще сересерівських часів, класне вібрато. Нарешті настав час звільнення від дорожньої мороки і ми вискочили на перон.....
Святогірськ
Разом з нами з вагонів висипались, як горох, юні скаути. Їх перед вокзалом зустрічали представники місцевого осередку. Діти були з Краматорську і Слов'янську, як ми здогадались. Можливо, ще звідкись, але то вже не важливо. Поки ми вирішували свої справи , вони , поряд з нами вишикувались , провели якісь утаємничені ( для тих хто не в курсі справ) розрахунки, вітання. девізи. провели перекличку і оговорили плани на день. цікаво , весело і живо! Але в нас свої плани і ми вирушили вперед. Кажуть, що залізничний вокзал і гора з "артемом" знаходяться на одній висоті , відносно рівня моря мабуть. Я не сперечатимусь і в цьому можна впевнитись, коли їдеш велосипедом у бік Святогірську - постійно вниз. Не так , щоб , ну прямо вниз ..повільно але постійно, одне задоволення! Та й стоячі у темряві, на горі, можна бачити вокзал на одному рівні( майже), він світиться вдалині. Якщо відступити від цього "ліричного", зазначу, що цією дорогою ми зупинились, щоб поснідати. тригодинна подорож електроном, добряче втомила. Без зупинок, ми проїхали тихі пансіонати, порожні дитячі табори відпочинку і всілякі інші туристичні об'єкти. Невеличка затримка на світлофорі і ми перед мостом через Донець. На ньому густо від екскурсійних гуртів. Мелькають замки, які у великій кількості висять на металевих загорожах. Наступного разу, треба буде зупинитись на березі, подумалось. Але чи буде той раз, чи буде таким самим лагідним сонечко? З цими думками ми стали, не зупиняючись, долати "серпантин", і відразу всілякі теплі відгалуження думок почали зникати. Чомусь думалось про кількість метрів, поворотів і сауну. Дорогою, та на зустріч траплялись невеличкі гурти людей, можливо це тільки "прелюдія", але більше нікого не було, не дивлячись на суботній день. Зустріли тільки якогось попа на тракторі, який впершись міцно в кермо, пхався бетонкою вниз, та біля "дуба", наприкінці серпантину купчилась чергова екскурсія. Біля повороту на "артема" стояв невеличкий гурт людей і їх машини, та невелика кількість торговців всілякими сувенірами, стомлено переговорювались між собою. Велосипедисти їх не цікавили, ми не були потенційними покупцями мабуть в їх уявленні. Так воно й було, до того ж кремній ми й самі їм могли запропонувати гуртом і вроздріб  зазначу , що дорогу на дерев'яну культову споруду перекривав якийсь відповідальний чоловік з бейджиком і в блакитній сорочці...
Простір
Позаду залишились схили і підйоми, густі дерева і задуха "серпантину" на якому ми встигли трохи перевдягнутись після вранішньої прохолоди. Тепер нас зустрічали широкі краєвиди полів, лісу вдалині, далекі обрії, та труби далекої Миколаївки. "дерев'яне зодчество" залишається в мареві справа а попереду стрімкий спуск до невеличкого лісочку, який виліз балкою на дорогу від великого і густого. Швиденько перетинаємо його і опиняємось на підйомі , який веде нас до "т" образного перехрестя, поки їдемо вперед справа помічаємо групу ... танків. Саме так відразу можна подумати про декілька куп сіна, які складаються з прямокутних блоків і які якійсь жартівник виклав саме в такий спосіб. Роздивляємось ці споруди в бінокль, наче нічого не помітили підозрілого, хіба що ажурна будівля з жердин і сіна, де перебувають сторожі чи охоронці. Можна рухатись далі, маршрут йде в напрямі селища Пришиб, цією дорогою ми їдемо вперше і роздивляємось уважно. Особливо цікавого відразу нічого не помічаємо, звичайні посадки, асфальтова дорога поля, до того ж справа поле з рідкими соняшниками, які скрутились а все інше суцільна амброзія , густа й висока. Аж ось дорога почала хилитись вниз, збільшилась швидкість і додались цікаві краєвиди справа. Великі пагорби дикого степу, на схилах яких проглядали крейдяні ребра, вздовж дороги росте ліщина. На в'їзді в селище , опиняємось на перепутті, тримаючись правої сторони , відразу можна потрапити на вулицю, ми є їдемо вліво.
Скорботний янгол
Дорога під колесами порохнява, покришки вкриваються сірим, а потім фарбуються в біле , коли ми їдемо крейдяною стежкою. Підіймаємось трохи вгору, на пагорб, а звідти відразу пірнаємо до низу. Перед нами невеличкий меморіал з кількох споруд, це встановлені пам'ятники, з білої крейди і залишки шасі літака, який впав тут у 2014 році. Навколо тиша, вгорі літають орли з широченними крилами і тужливо кричать. Під ногами стогне земля, наче під нами якась порожнеча. Спокій, яскраве сонце біля хмаринки летять на південь, на тлі яскраво - блакитного неба. В долині притулилось мирне село, яке живе своїм звичайним життям. Мабуть два роки тому, тут теж було спокійно і сонячно ... От тільки дуже потворно виглядав величезний чорний стовп диму від палючого літака. Про що думали пілоти в останні миті свого життя?....
Біля їх останньої злітної смуги постійно хтось є. Ми приїхали, коли там було декілька машин, і під час нашого перебування приїздили ще. А коли ми поїхали звідти, на зустріч трапились пара автівок.
Пришиб
Дорогою до селища нам трапились дві аномалії. Перша - це величезні реп'яхи мутанти (так ми їх назвали), які сягали трьох метрів. А інша, це такий собі обман зору, коли здається , що ти їдеж згори, а велосипед стоїть на місці , якщо не крутити педалі. Передати емоції мабуть важко, можна поїхати і спробувати. Раджу.  Їдемо вулицею села, вона порівняно довга, трапляються цікаві будинки, старі і просто розписані. відчувається тривале перебування вдалині від "цивілізації". Хотіли скористатись місцевою продуктовою крамницею, але нас зустрів величезний замок на її дверях. Далі вулицею рухаємось вправо, вона поступово йде вгору, наприкінці хтось щось будує собі, будівельна техніка, самі шабаї, якісь машини. Дороги вліво від вулиці тягнуться до туристичної бази, яка ховається за деревами. Село закінчилось і поганенька дорога перейшла в грунтову, якою ми й підіймаємось. перевалюємо верхівку і котимо швиденько вниз, справа сосновий ліс, зліва звичайний. Невеличке розгалуження, вирішили їхати в напрямі річки, яка блищить латками серед густих дерев. Тут є де розігнатись, дорога цікава і трохи небезпечна....
За течією
Коли доїхали до лісу, який тягнеться вздовж Донця, побачили більш помітну колію, якою можна їхати машиною, нею ми й скористались. Повз нас пролітають кущі , дерева, якісь насадження, часу роздивитись щось навколо не вистачає, постійно потрібно слідкувати за дорогою, яка може подарувати якийсь сюрприз, чи неприємну несподіванку у вигляді гілки чи коріння , яке перетинає дорогу. Стежка виходить прямо до річки, тут ми робимо зупинку, і милуємось річкою, яка поважно несе воду . Вітер дме вздовж течії, до картини додаються хмари і тіні від них, все це перемішується з яскравою зеленню, виходить райський малюнок. Біля берегу росте у воді латаття і стрілолист, але квітів же не помічаємо. Після нетривалого відпочинку, знову в дорогу. Тепер ми долаємо спуск в лісі з масою горбів і віражів, захоплює це дійство , навіть не здогадались зупинитись, щоб зробити декілька фото. З темряви дерев виринаємо знову в долину, яку з боків оточує річка і крейдяні пагорби, вкриті густою травою, та сосновим лісом. Є на що глянути і чому посміхнутись ! Ще пару кілометрів такої дороги і вона розгалужується на два боки, ми тримаємо правої сторони у напрямі......
|
| |
| |
| GAD | Дата: Субота, 24.09.2016, 13:59 | Повідомлення # 2 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Сидорове
Два віражі крейдяною стежкою і ми підіймаємось вгору, а на нас насуваються дахи осель села Сидорове. Дуже все там було яскраве і колоритне. З правого боку підпирають крейдяні пагорби з буйною зеленню, все схоже на якісь альпійські луги, або селища в Карпатах. В прибраних дворах купами лежать гарбузи, квітне акація, якісь старовинні споруди. Все це , так і проситься в кадр. Біля розписаної зупинки, замкнена крамниця. Трохи далі дорогою ми знайшли таку, в якій змогли поповнити запаси провіанту. Біля крамниці ми припаркували свої засоби пересування, поряд з місцевим "аістом". В крамниці нас зустріла мовчазна й симпатична молодичка, яка здивувала вихованістю і коректністю... Хотілось пожартувати, щось сказати приємне, але якось не сталось. Зі сходів цієї крамнички, які знаходились на значній висоті , відносно рівня дороги, можна було глянути на нашу подальшу путь.... видовище було ще те. Безкінечний підйом, з великим градусом, блищав асфальтом вдалині. З лівого боку були луги, які навесні заливаються водою, справа здіймалась круча вкрита лісом, який темнів до обрію. На перевірку, цей підйом виявився не таким вже й страшним, впорались з ним чудово. Зліва пропливали споруди - башти для помпування води та два спорожнілих гнізда бузьків. Згадались часи, коли ми тут катали ще колись, переважно шосейниками. Спуск тут був екстремальним завжди і ми встановлювали рекорди швидкостей. В ті часи тільки почали з'являтись велосипедні комп'ютери, які були справжнім чудом. Нарешті ми скінчили набирати висоту і котили вільно , без напруження, виглядаючи місцинку, де б ми могли розібратись з тим, що придбали в крамниці. Вітерець був у спину, і враховуючи тяжкий підйом, досить дошкульним, тому ми шукали місце, де б його дія на нас була максимально зменшена. Таке місце могло бути десь внизу, а попереду знову спуск, наприкінці якого можна було бачити хати чергового селища. Велосипедом я тут був дуже давно, до того ж в цей бік і цією дорогою не їздив ще довше, тому мав сумніви що це за селище. До того ж його затуляли пагорби і ліс. Всі наші сумніви розвіялись, коли ми дістались низу і побачили дорожній вказівник з написом...
Маяки
Не доїжджаючи яких ось 100 метрів до селища, ми розташувались відпочити й поїсти в ріденькому лісочку, з якого можна було роздивитись дорогу далі, яка йшла через селище краєм і огинаючи лісовий масив, зникала вгорі, повертаючи направо. Здається нам трохи в інший бік. Планували ж їхати вздовж Донця, майже до Донецького, тому наш маршрут пролягав під рівним кутом, вліво від основного асфальту, прямо по вулиці, яка сховалась від нас за невеличкою лісопосадкою. Рухаючись нею ми помітили цікавий об'єкт, який хотіли вже давненько відвідати, але відклали на наступний раз. Добре, що не довелось його шукати, не витрачати дорогоцінного часу. Перед нами відкривалось селище в усій своєї красі, поступово розповзалось по балках, яких тут було багатенько. Селище з древньою історією, яке пережило багато всіляких подій. Воно достойне окремого відвідування, коли можна приїхати сюди, розпитати про все цікаве, спланувати пункти, які можна відвідати, склавши приблизний маршрут вже на місці. Асфальт звертає трохи вправо , а ми їдемо ґрунтовим відгалуженням прямо, поступово нахил дороги змінюється вниз і доносить нас до річки. Тепер знову вздовж течії, знову цікаві пейзажі, справа підіймаються крейдяні пагорби притул колії, зліва починається урвище, яке закінчується берегом і річкою. Їдемо постійно вгору , або вниз, такі собі гойдалки, класна ділянка маршруту ! Машиною тут їхати страшнувато і треба мати досвід та нерви - ні одного "карману" щоб розминутись, до того ж колія , яка ближче до річки нижча за ту, яка біля кручі. Але ж ми на двох колесах і не в замкненому просторі, тут в нас величезна перевага! Дорога поступово зрівнюється з рівнем річки , а круча справа сходить до невеличких горбочків. Тепер нам потрібно їхати від води в напрямі посадки, яка знаходиться на значній висоті. Увімкнувши більш зручну передачу, ми з різним успіхом намагаємось виїхати на самий верх. Все це зробити дуже важко , через нетверде покриття з дрібними камінчиками і великими вимоїнами, тому залишається штовхати велосипеди вгору. З цим ми впорались і опинились на досить пристойному асфальту. Перед нами тепер лежала ...
Канальська дорога +
Про те, що відбувалось на цієй ділянці нашого маршруту, писати особливо й нічого. Спочатку їдеш вздовж посадки на південний схід, а потім , повертаєш, тим самим асфальтом трохи вправо. Зліва відгалуження до Донецького, а далі пряма дорога, майже десять кілометрів - спочатку трохи вгору, а потім весь час вниз. З лівого боку трапляються залишки земельних робіт, дуже масштабних - це результати ремонтних робіт , коли вісь час траплялись аварії водопроводу, вздовж якого й прокладена ця дорога. Таких місць, де все було розрите , ми нарахували шість. Коли ми доїхали до перетину багатьох доріг (ґрунтових і асфальтових), вирішили скоротити шлях і виїхати на трасу Харків - Довжанський перед "БЗСом". Для цього ми повернули вправо і скористались цікавою колією, яка пролягала різними зеленими насадженнями, які зміняли одне одне. Під колесами з'явилось багато піску і довелось трохи поплавати, після цього ми опинились в сосновій посадці, досить широкою,яка пролягала вздовж траси. Перетнувши її ми опинились на головній магістралі нашої області. Далі ми трохи заблукали і опинились, після мандрівок лісовими стежками , по захаращеному курортному комплексу, який колись мабуть процвітав, а тепер іноді нагадував про своє існування, виринаючи з лісу будівлями. На величезній галявинці, відпочивали декілька гуртів молоді на велосипедах і без них. Тут можна такі класні велосипедні траси прокласти! З думками про минулі події, які відбувались навколо озер Славкурорту, а саме біля них ми опинились на асфальту, згадуючи велосипедні змагання, ми вже котили Слов'янськом. Вітерець підганяв в спину, ми рухаємось вулицею, де ми постійно перестрибували всілякі перепони, де були величезні калюжі, тепер поклали свіженький асфальт! В голові, як у калейдоскопі блимали кадри нашої подорожі, як рухлива заставка в якомусь кліпі і на фоні цієї заставки , перед очима постійно був сліпучо - білий Янгол на фоні блакитного неба. Він височив на тихим маленьким селом , наче охороняв його від усіх негараздів.....
Нехай він і нас зберігає в дорозі ....
До нових зустрічей!
|
| |
| |
