ІЗЮМ 2016 - Форум
Четвер, 19.01.2017, 17:02
LEVEL
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Велофорум » ЗВІТИ » ІЗЮМ 2016 (Те, чого ми так чекали відбулось, а чого не хотіли було ;))
ІЗЮМ 2016
GADДата: Середа, 15.06.2016, 16:28 | Повідомлення # 1
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 5936
Нагороди: 7
Репутація: 5
Статус: Десь пішов
Всі учасники цієї подорожі вже з нетерпінням чекають звіту і фото репортажу. Є підозра, що ті, хто не зміг поїхати , а дуже хотів разом з тими , хто в курсі події , теж не відмовились би отримати інформацію як найшвидше.

Вибачаюсь за затримку. Спочатку втома і робота не дала цього зробити, потім натхнення не було і час написання весь час відкладався. Подумки ми проїхали цей маршрут ще декілька разів, в голові виникали сюжети й спогади про пережите. Отже таки спробую щось написати.....

Ціла епопея була з приготування до майбутньої подорожі. Весь час нам заважала погода, в останній момент, коли вже було все узгоджене. А до цього мали зійтись всі фактори, щоб охопити найбільшу кількість тих, хто мав бажання поїхати - графіки роботи, субота чи неділя, щоб не було накладки у вигляді чогось іншого, "велосипедно - загального".

Були виготовлені спеціальні значки, на згадку про подію ( окрема дяка за це Наталі та Ані ). Вивчені деякі матеріали додаткові, узгоджено маршрут і таке інше. Я не буду розповідати про те, що із запланованого втілилось в життя, а що залишилось "на потім". Просто, як воно було....

Отже, третя спроба ( а сам думаю, чи не четверта , бува ?). Півтори тижні поневірянь, тиждень моніторингу погодних сайтів. В результаті , в "мінусі" вісім потенційних учасників. Якби ми не поїхали, то довелось би перенести на невизначений час і все це припало б на спеку в середині літа, або на осінь взагалі. Тому масового заїзду не вийшло, а компактна подорож відбулась.

Запланували їхати до Ізюму електричкою і чекали чергової незручності з велосипедами у вагоні, але на диво, електрон був з п'яти вагонів ! Вже легше, розмістились досить зручно і за розмовами не помітили як проминули Краматорськ і дістались до Слов'янську. У Краматорську помітили когось , що вантажився у інший вагон, привітались. Потім через провідниць налагодили зв'язок, вже хотіли писати листа, але він сам дістався до нас. Познайомились ближче, ним виявився Олександр, якого я відразу й не впізнав... одна справа інтернет - інша спілкування наживо. На цей час до нас ще долучилася Аня у Слов'янську.

В Лимані у вікна почав дріботіти дощик, настрою це не додало, але й не зіпсувало... він швидко припинився.

Якось непомітно минув час в дорозі, ми вже в Ізюмі ... відразу знайшли все , що нам було потрібно. "МЖ", потім кави попили (окрема дяка Євгену за пиріжкові бутерброди) , допомогли з сумками жіночці, яка просила дотягти їх до вокзалу. Відразу почали нас запитувати про велосипеди, це були стандартні питання : " Скока ж такоє стоіт?", " Лєгко єхать на гору?".... ну й таке інше. Я думав що вже й не питають про таке )

Нарешті зібрались, вдяглись...і трохи потовклись поряд з "озерцем" , це такий невеличкий пам'ятник, невідомо кому поставлений , спитати було ні в кого, що він має означати - невідомо. Там дівчина струнка і лев міфічний, якесь деревце, якщо я не помиляюсь... (Дивіться фото)

Користуючись нагодою і порадою від Valentina Purich, ми швидко знайшли дорогу до ІОМЗ ( це недалеко від залізничного вокзалу), там така кількість центрів, крамничок і просто базар під відкритим небом, всі ці пункти продають окуляри і все що з цим пов'язане. Людей там було мало ( майже нікого) чи то вже - чи ще, нам невідомо. Трохи покрутились, порозмовляли, поміряли окуляри, записали телефон...

В місто поїхали незнайомою дорогою ( ніколи нею не катав), вийшли на центральну, через міст а потім вже , по старому маршруту ( наліво) в напрямі кафедрального собору. Тут в нас зупинка, хтось придбав банани, Аня пішла відвідати культову споруду зсередини. Порадились, що робити далі - вирішили багато не кружляти. Всі крім мене тут були вперше, тому їм вистачило б і всього, що було відомо мені , плюс те, що я не бачив і воно є на маршруті. Тому поїхали до джерела, яке зветься "Кириченковою криницею"і розташоване ( весь комплекс) на однойменній вулиці, там було на що глянути, потім в зворотньому напрямі. В "Кулінічах" придбали поїсти в дорогу і трохи перекусили.

Далі дорога в напрямі річки , по старій бруківці, покритою асфальтом, який вже вищербився і оголив стару дорогу. Краєвиди тут цікаві - хоч пиши пейзажі. Вздовж дороги (коли їдемо містом) двоповерхові старі доми, початку двадцятого, кінця дев'ятнадцятого сторіччя. Вони трохи перебудовані вкриті новими дахами, всередині мабуть вже декілька разів переплановані, але зовні увагу привертають. Взагалі в Ізюмі , куди не дивишся - постійно стикаєшся з чимсь старим і цікавим.

Дістались річки і до цікавого "синього" містку через Донець, який спеціально прилаштований для пересування ним пішоходів, велосипедистів, можна й колясками. Він оснащений спеціальними пандусами , чи як воно зветься.

Трохи провештались навколо, фото , визначились з подальшим маршрутом. Тут все поряд, повз храм Хрестовоздвиження , по Соборній. Зупиняємось біля краєзнавчого музею, постійно ми повз нього проїздили і от тепер , коли нарешті зібрались - виявилось , що він має перерву на обід. На перемовини пішов Олексій, а ми скориставшись паузою, досліджували пушку з Цареборисова , яка стоїть там просто неба. Перемовини вдались і нас, за мізерну плату, з дозволом фотографувати пустили всередину, не зважаючи на перерву. Екскурсовода не було, але дві жіночки достатньо багато нам розповідали, підказали куди нам ще заїхати подивитись. Після розмови , в голові остаточно вимальовується наступний маршрут, який буде пов'язаний з Ізюмом. Запросили нас ще зайти до них, тим більш, що ми не відвідували там зал, де знаходиться експозиція з виробами ручної роботи, всілякої творчості.

Знову ми рушаємо, тепер на центральній площі міста, біля "білого дому" нас зацікавили дві будівлі - старої лікарні і там де зараз знаходиться кінотеатр "Спартак". Напередодні Ізюму виповнилось 335 років і ювілей масштабно святкували, на диво площа Центральна була прибрана, лише на асфальті були величезні цифри " 335" - це єдине, що нагадувало про те, що тут вчора було все місто .







Тепер у нас наступна зупинка ! ))) Взагалі , рухаючись таким містом, тре мати великий терпець і уйму часу, щоб все побачити і відвідати все , що цікаве - тому суцільна зупинка. Отже парк відпочинку - досить прибраний, невеличкий , без густих кущів, багато лавок, доріжки, високі дерева. Окремо хочу вказати на наявність закритої "клєткі"- танцювальний майданчик за ажурним парканом, з естрадою. Ще велика будівля "П" образна - старе реальне училище, тепер тут школа. Казкові композиції у вигляді мініатюр про "Солом'яного бичка" та "Івана царевича і сірого вовка". На куті парку височіє Преображенський собор - це дійсно красива споруда ! В парку ми пообідали, нашвидкуруч. Навпроти площі Джона Ленона ( є така , невеличка) забігли у невеличку крамничку, де нас обслуговувала жіночка українською мовою. Взагалі в місті багато чого має українські назви.

Перед нами "Крем'янець" , в самому низу встановлено новий меморіальний комплекс( невеличкий) , який присвячений ізюмцям - ліквідаторам аварії на ЧАЕС. Далі - великими терасами з бруківки, сходами вгору, обабіч стоїть військова техніка часів другої світової. На самому верху похмуро і вітряно, соваються ( крім нас) ще декілька груп, з діточками . Спілкуємось з черговим, який звідти дивиться на ліси і докладає за допомоги рації стан, в якому той ліс перебуває. Робимо фото , спілкуємось щодо подальшого руху, влаштовуємо "солодкий стіл"... не вистачає гарячого чаю чи кави. Цього разу ніхто не взяв... далекий путь і тягнути на собі зайву вагу.....

Навпроти нас, через урвище - дорогу, якою пролягає траса на Харків, комплекс з пам'ятнику і великого прапору ( меморіал Голодомору і афганський в одному місці), туди ми вирішили не йти, часу вже багато минуло а нам ще їхати. Спуск з Крем'янця, перетинаємо смугу асфальту і рухаємось на схили Сіверського Донця, тут так красиво, і дихається, і око радіє! Споглядаємо , як десь на обрії починає сипати дощ, мутно -молочною плямою насувається на темний ліс і за декілька хвилин, перші краплі почали падати й на нас. Терміново перевдягаємось і їдемо вже з міста остаточно. Позаду нас , на заході , прояснення іноді визирає сонце.

Спускаємось трасою, робимо фото на фоні вказівника ІЗЮМ, повз нас пропливає дорожній знак, що говорить нам про відстань до Слов'янску: " всього то 45 км, ви що здуріли їхати ще стільки, а тут рівнесенька дорога, твердий асфальт.... " ... Повертаємо на південний захід. Якби знати тоді , що нам готує маршрут, а тут , як навмисно виходить сонечко, припиняється дощ, стає спекотно - доводиться знімати все з себе. Катимо легко, доводиться стримуватись, щоб не відстав ніхто. Звертаємо з основної траси на Малу Камишеваху, постійно згори , а перед самим селом серпантином круто вниз. Мальовниче селище, безліч покинутих хаток, на вулицях ні одного жителя, зліва корова щось пережовує, на ній сидить зграя птиць, середнього розміру... тиша, пустка...ідилія. В самому низу , біля місцевого клюбу, церкви і сільради, Олексій качає колесо - ми трохи перевели дух. Попереду невеличкий підйом асфальтовою дорогою...... І тут почався дощ ! Довелось знову вдягати дощовики. Під постійне ляпотіння крапель ми їдемо вперед, думки похмурі, такі як небо над нами - хмарне з проясненнями. Іноді блискає сонечко, це трохи надихає і відганяє смуток, живемо надією. Перед нами дилема - їхати асфальтом, хто знає куди, до самого Барвінкового, там спробувати сісти на електричку, або їхати далі запланованим маршрутом. Обираємо шлях, який коротше в три рази, якщо міряти до Слов'янську.

Стрімкі спуски в Бражківку, а потім і Суліговку (всі села знаходяться у великих байраках, як і попередня М.Камишуваха). На виїзді з Сулігівки шукаємо потрібний шлях. Так манить твердий асфальт, який веде на Довгеньке і далі, до Харківській траси... Якби знати, що чекає попереду, або плюнути на маршрут і дивлячись на погоду, зробити цей "крюк"..... Ми все ще шукаємо дорогу, всілякі мобільні девайси, джіпієси не вносять ясності, довелось витягувати перевірений "генштаб" ! Я помітив, з розвитком мобільності, орієнтуватись на місцевості стало важче ... Загальними зусиллями знаходимо потрібну дорогу. Вона виявляється цілком придатною для руху - тонкий шар вологої землі , а під ним суха й тверда колія, це нас остаточно збиває з толку і заманює в пастку. Два з половиною кілометра пристойної ґрунтової дороги (не мед, але все ж таки) виводять нас знову до асфальту, яким ми мчимо із задоволенням. Це нас остаточно відкидає від повернення, тепер тільки вперед. На перехресті, з'ясовується, що асфальт зник на дорозі, яка йде прямо. В суху погоду це не так помітно, але тестування відразу показало безглуздість спроби прорватись. Єдиний вихід ( варіант з поверненням відкидається, хоча , забігаючи наперед, можна було...хто ж знав) спуститись асфальтом в Курульку, що ми й робимо. Досить пристойна дорога змінюється битою і дірявою, ми вперто рухаємось вперед. Село поступово змінюється залишками хат, колись тут кипіло життя, а тепер все захаращене , заплетене хмелем, густі чагарники....

Перед Пашковим вирішили трохи перекусити, на мокру й високу траву, яку положила негода килимом перед нами, вкладаємо своїх "коней". Апетит присутній, жарти, дотепи, настрій....... лише я всередині темніший за ніч, бо дивлячись на бічні дороги і рівень опадів.... до того ж, я знав, що попереду довший шмат маршруту, без твердого покриття , і весь час в низині.... Цими місцями дощ пройшов широкою смугою і через це "стало жирно" під ногами. Навколо кипить життя, а я дивлюсь в мутні калюжі, такі ж дерева, минув дощ ...потрібно рухатись... інакше .... думки про щось тепле й затишне, починають доводити до розпачу !

Надія ще трохи жевріє в нас, а раптом.... але чуда не відбулось. Потопаємо у величезних і несподівано глибоких калюжах, намагаємось обходити їх по траві, цей досвід скоро нам може знадобитись. Повз нас ( перші зустрічні люди) їде тракторець, в якому сидять два чолов'яги в кожухах і так щиро посміхаються , як тоді здавалось. Ще трохи роздовбаної дороги, знову назустріч їде якийсь бус , з якого здивовано дивляться пасажири... про себе думаю, що тільки звідти їдуть....тільки ми туди.
Прикріплення: 5248835.jpg(172Kb) · 6429502.jpg(110Kb) · 6502780.jpg(127Kb)
 
GADДата: П`ятниця, 17.06.2016, 12:10 | Повідомлення # 2
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 5936
Нагороди: 7
Репутація: 5
Статус: Десь пішов
Ще на виїзді з Пашкового , відразу потрапили в грязюку і зрозуміли, що легкої дороги не передбачається. Доведеться плисти, пертись і повзти. Рухались ми вздовж дороги по траві, просто полем, а наприкінці, на невеличкому пагорбі, просто багнюкою. (Під час блукання полями подумалось, що через погодні умови деякі села, можуть бути відрізані від цивілізації.) Все це зайняло півтори години, і 5 кілометрів поневірянь. Дорогою бачили косулю, навіть намагались робити фотографії чогось цікавого, настрій ( після спалаху безнадії, гніву і всілякого негативу) все ж таки мав місце, до всього пристосовуєшся з часом. Нарешті ми дістались твердої дороги! Скільки питань було " скоро" , "сколько еще" ... Тут ми влаштовуємо велике прання для велосипедів, до нашого розпорядження великі калюжі , середньої глибини, густа трава на узбіччі - балдєж ! Не звертаючи на нас уваги , до дороги мчать два зайці і весело граються, стрибають, наче боксують один одного, передніми лапками. Побачили нас - злякались і понеслись в поле в сірий морок. .....

.. Часу встигнути на електричку в Слов'янську, в нас вже не було, поступово сутеніло. Спускаємось обережно по гравійному покриттю, весь час вниз, відпочиваємо трохи, долітаємо до залізничного переїзду, тверда дорога і асфальт тепер до самого дому ! Перетинаємо Привілля, знову опиняємось біля залізничної колії і їдемо паралельно неї в напрямі Черкаського. Темп задали нормальний, трохи зігрілись, зовсім посутеніло. Приємно дихається в сосновому лісі, який оточує нас з обох боків. В темряві чуються голоси двох алкобайкерів, яких ми обігнали дорогою, які мандрують поперек дороги і завалюються на узбіччя..... Теж екстремали.

Дістались Черкаського, будинок де жив колись Леонід Биков, особливої уваги в нас не викликав, хтось навіть не мав ніякого бажання до нього йти і читати якусь там табличку, підозрюю, що до цих пір , декому з учасників це новина. Ну а що ж ви хотіли, всі вже дуже втомлені, особливого досвіду далеких мандрівок, та за таких умов не набуто. До Билбасівки і Слов'янську дістались вже в повній темряві. Ніколи дорога до Соборної площі в центрі, яка займала до 15 хвилин в інші часи, не була такою довгою тоді.

Під час однієї з зупинок, Влад згадав про значки, які були припасені на кінець подорожі. Вручили ми їх самі собі, на згадку. ... Як казав Євген, ще дорогою ;: "Ми ще дооовго будемо про це згадувати". Після Слов'янську наша група розділилась, хтось поспішав чимдуж відпочити, бо рано вранці тре бути на роботі у Краматорськ, хтось вже був вдома в Слов'янську. Діставались ми по домівках трасою, чудово було їхати нічною вулицею, без машин з освітленням від ліхтарів і весь час згори.

Як буває наприкінці якось писанини, хочеться щось згадати ще, когось похвалити... Що я й роблю.

Величезна дяка всім, хто був в той день, хто не злякався труднощів і погоди, хто такий дурний і "безбашений", хто був поряд. Велика повага Ані, яка надихала і не давала "скиснути" і за медичну допомогу ( яка , дякувати Богу не знадобилась), Євгенові за технічну підготовку (GPS), музичний супровід і розсудливість та здоровий прагматизм, який зберіг нас від додаткової трати часу і тим самим дав ґрунт для виконання ще не виконаного і не подоланого. І за пиріжки - повторно гран мерсі. Олексію величезне спасибі за готовність завжди допомогти і прийти на виручку, в найважчі хвилини подорожі. Влад приємно здивував своєю наполегливістю, просто прийняти участь і не відмовитись від такої авантюри, знаючи що тебе чекає ( бо вже випробував не раз на своєї шкурі , що таке негаразди в дорозі) і все одно піти на це. До того ж не залишати товаришів наодинці з проблемами, до кінця - це багато коштує! Олександр, з яким ми були знайомі лише дистанційно, підтвердив наше враження про нього , як різностороння людина, яка цікавиться своїм і вміє про це чудово розповісти. До того ж від нього постійно йшло щось веселе і життєдайне..

На цьому ми не прощаємось, до нових зустрічей. Долучайтесь.
 
GADДата: Субота, 18.06.2016, 12:16 | Повідомлення # 3
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 5936
Нагороди: 7
Репутація: 5
Статус: Десь пішов
Фото звіт :

ІЗЮМ і повернення (12.06.16)
 
GADДата: Вівторок, 21.06.2016, 12:00 | Повідомлення # 4
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 5936
Нагороди: 7
Репутація: 5
Статус: Десь пішов
відео від Євгена Пономаренко:



Колись в мене був вініл зі збіркою "Роліків".... " Розфарбуй все в чорне" такий переклад був у назви цієї теми. Ми фарбували як могли. biggrin
 
GADДата: Вівторок, 21.06.2016, 12:52 | Повідомлення # 5
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 5936
Нагороди: 7
Репутація: 5
Статус: Десь пішов
Ще трохи науково - пізнавального жахіття від Ані :

 
GADДата: Вівторок, 21.06.2016, 16:45 | Повідомлення # 6
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 5936
Нагороди: 7
Репутація: 5
Статус: Десь пішов
І ще один "повний аллес" :

 
Форум » Велофорум » ЗВІТИ » ІЗЮМ 2016 (Те, чого ми так чекали відбулось, а чого не хотіли було ;))
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Вверх