"Оленячі перегони" - Форум
Середа, 01.03.2017, 19:45
LEVEL
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Велофорум » ЗВІТИ » "Оленячі перегони" (Подорож - дослідження.)
"Оленячі перегони"
GADДата: Четвер, 09.06.2016, 18:53 | Повідомлення # 1
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 5973
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Для багатьох було інтригою, чому саме "Оленячі перегони" !? Друге питання - чому не у вихідний день, а у четвер!?

Все це пов'язане тим чи іншим чином між собою. Що саме і як, спитаєте Ви ?

На неділю( 12.06.16) в нас запланована ( вже вкотре переноситься через погодні умови)подорож до Ізюму. Це відповідь на друге питання.

А чому не провести ці "перегони " у вихідний день? Справа в тім, що ці "оленячі" відбуваються , за моїм спостереженням , кожного року в "надцятих " числах червня. Враховуючи той факт, що попередні вихідні були зайняті Велоднем, велогонкою в Краматорську, запланованими але зірваними Ізюмами, вирішили їхати в четвер. Бо наступні вихідні, вже не будуть "надцятими" biggrin і будуть зайнятими чимсь ще таким, що не можна відтермінувати. Тому, враховуючи те, як ми збираємось на щось цікаве..... було так , як було.

Тільки зараз, коли коли все вже закінчилось, і вивчені деякі питання, прочитана інформація і надані відповіді на питання, які виникли під час подорожі - дослідження - все стало на свої місця. Тепер звичайно можна робити розумне обличчя і казати, як було б краще і таке інше.

Втім, розповім, як воно все було, а не як мало бути :)

До тог ж у Вас буде можливість ознайомитись з матеріалами, які були вивчені і прочитані вже після подорожі, якщо буде на те бажання. Спробуйте зробити титанічне зусилля, можливо буде цікаво.

Поїхали...... :)

Як і домовились, ми ( а один з тих, хто мав бажання їхати, терміново був викликаний...втім то його особиста історія , про яку я не можу розповідати... smile ) ...планували дістатись електричкою до Слов'янська, де до нас долучається Аня ( ну все традиційно) . Далі ми їдемо знайомим їй маршрутом, а також переглянутими мапами в "гуглі" та "Землі", прямуємо до водоймищ, в яких колись вирощували рибу. Зараз там теж є таке , але в значно менших масштабах.

Отже , все йшло за планом з однією поправкою - учасників було лише двоє. До Билбасівки вирішили їхати через "паровоз", дослідили дорогу до нього , не користуючись містком для пішоходів. Перевірено - дорога є, це дещо спрощує пересування - відразу з платформи , через колії вздовж паркану, у вузенькі ворота. В той бік, коли виходиш на центральну трасу, безліч всіляких крамничок, в яких можна поповнити запас провізії. Якщо будете планувати мандрівку в той бік, можна не перейматись відсутністю тормозку, аби були відповідні кошти. :D

Ми ж не планували далекої подорожі , тому необхідність брати із собою "половину холодильнику" відпадала.

Рухаємось лівим берегом водоймищ, якщо йти проти течії. Над водою і поряд з водоймами безліч всілякого птаства. Серед них були помічені чайки, білі й сірі чаплі, бузьки в кількості, які паслись поряд з рибалками наче кози. Якщо є бажання поїхати туди і зайнятись фото охотою на птиць - класне місце. Кажуть там є багато лебедів...ми не бачили, мабуть вони мешкають десь окремо під наглядом людей. Дорогою ми робили знімки на два апарати , в кадр потрапляло все, що рухається , квітне і краєвиди.

Трохи порадившись , вирішили здійснити підйом вздовж великого яру, який я бачив на мапі, якраз він впирався своїм нижнім кінцем в дамбу. Справа в тім , що навігатор в тих місцях відмовлявся показувати орієнтири, лише записував трек на порожньому екрані....

Коли дивишся на маршрут вдома, все наче б то зрозуміле, а коли ти залишаєшся в низині і оточений густими деревами.... трохи інша справа. Рухатись вгору дуже важко , дорога ( колія) сипуча, а трава посеред неї слизька, тому йдемо пішки. Піднялись вище , зліва поле , справа ліс - вирішуємо зануритись в нього. Добре що взяли захисний одяг! Тут він нам дуже знадобився, комарів не дуже багато , але кусаються вони добряче. :D

Роздивились навкруги, виявилось що лісок захаращений і брудненький, весь в чагарнику і до того ж не ліс, як ми звикли його уявляти та бачити, а просто яр , який вже здавна заріс деревами. З одного схилу, якщо пильно придивитись, можна помітити інший, а за ним просвітлення і знову поле. Ну якщо вже зупинились, то скориставшись нагодою попили чаю з термосу. Голод, який вже почав прокидатись, трохи попоївши ...знову влігся спати. Тепер ми вже знали де знаходимось, поки снідали , обговорили подальші дії. Продовжили рухатись вздовж цього яру ( лісу) до його верхівки, а да=лі, за пів кілометри, вперлись саме в той ліс, який і планувалось відвідати.

Відразу ж увійшли в нього. Він дуже зручний в плані пересування ним, весь поділений просіками і доріжками, які вже заросли травою і дрібними кущами, але були досить придатними для руху на велосипеді, в разі потреби.

Такої потреби в нас не було і ми пішки відпочиваючи, шукаємо місце для "табору". Поряд з галявиною, на яку сходяться три доріжки зупиняємось, тут краще орієнтуватись, та й край лісу не далеко, в полі працює техніка і ми її чуємо.

В лісі багато чого цікавого, для об'єктиву фотоапарату, не буду казати про це . ( До звіту додається фотоальбом)

Ну а що ж з оленями!? І що за перегони!?

Слушне запитання... :D

Продовжуємо шукати учасників, за розрахунками вони мають тут бути, але поки що наші пошуки не мають позитивного результату. Рухаємось лісовими доріжками, чагарниками, просто лісом, досліджуємо дерева. В одному місці натрапили не маленьку летючу мишу, я й не думав що бувають такі маленькі. Воно просто спало собі, наче сухий листочок. звичайно ми приділили багато уваги своїй знахідці.

В тих місцях , де дерева не так щільно ростуть, де потрапляє більше світла від сонця, росте багато квітів. Серед них високі дзвіночки і такі, що ми ніколи раніше не зустрічали. Робимо фото і ретельно оглядаємо. Цікаві і не звичні, схожі на орхідеї, мають не симетричні пелюстки і якісь тичинки - дуже довгі.

Нарешті нам вдалось знайти одного з учасників перегонів !!! Це додало надії, що він не останній, бо треба ж мінімум два! biggrin З часом вони (ці сподівання ) почали танути , мабуть час збиратись в інше місце і в напрямі - додому. Йдемо на "базу" , там нас чекає дещо з провізії, вже порядком це ходіння вимотало й голова чомусь паморочиться і очі наче в павутинні, хочеться протерти і вмитись. Ліс не дуже схожий на паркову зону, весь час доноситься якийсь приємний запах від рослини, яку ми не можемо знайти. Якщо ми її топчемо, це трава , але дослідивши декілька видів, так нічого й не знайшли. Але запах весь час поряд, досліджуємо ярусом вище і з'ясовуємо,що та сама "орхідея". Саме від неї так пахне. Запах схожий на бадьян або кардамон, інших назв , пов'язаних з таким запахом я не пригадую. Дорогою до "бази" збираю в кишеню маслянисті зав'язі , які лишаються від квітів, тепер пахнуть і руки і кишеня ! І одеколон не потрібен.

Дорогою привернули увагу звуки, які йшли з деревини, яка стояла вертикально, з невеликим нахилом, в якій було декілька дупел і великі тріщини. Звуки нагадували такі, ( як ми це уявили) коли бавляться чи сваряться малесенькі мавпочки на якихось екзотичних островах. Що воно було, так і лишилось для нас загадкою. Птиці були , але вони інші звуки видавали.

Добрели нарешті до "табору" голова боліла і все пливло перед очима, вмивання допомогло, потім перекус і збираємось вже в дорогу. Не той це ліс, як потім з'ясувалось, який нам був потрібен. Повертались знайомою дорогою до яру, а вже від нього вирішили їхати іншою , прямо між полями. Хтось же нею їздив і вона мала нас кудись вивести.

На чистому повітрі стало значно краще. Стрімкий спуск між яскравих полів, ми знаходимось серед зелено - золотавого моря , повз нас пропливають лани пшениці з цятками яскравих маків. Спереду темніє і насувається лісок, на роздоріжжі повертаємо в його бік. Виявляється - це стара посадка, але не в розумінні вузького насадження між полів, а ліс, який насаджений рівними рядками , чистий і старий . В ньому переважно дуби та липи.
 
GADДата: Субота, 11.06.2016, 13:11 | Повідомлення # 2
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 5973
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Зупиняємось...... нарешті сталося!!! Виявляється те, що ми так ретельно шукали, знаходилось значно ближче і в більш впорядкованому вигляді.

Так що ж ми знайшли?! Тут було багато жуків - оленів, які сиділи невеличкими зграйками на стовбурах дерев , або літали в повітрі та шукали місце приземлення. Отже мета досягнута! Вирішили зібрати до купи деяку кількість і влаштувати таки ці перегони ! На деревах блищали й бронзовики, це такі жучки, які всім відомі, їх іноді ( помилково) "майскими" називають. Вони теж пили сік з дубів, але не влаштовували турнірів. А от олені, ці в цьому мастаки, іноді з дерева падав якийсь з шурхотом в старе , торішнє листя, серед якого можна було вгледіти залишки давніх турнірів.

Пропоную ознайомитись з цим матеріалом, для повної картини того, що відбувалось.



Інформація про жука-оленя

У фауні України немає більш відомого жука, ніж жук-олень (Lucanus cervus Linnaeus, 1758). Це найбільший представник ряду Твердокрилих у фауні України і його не можливо сплутати з будь-якою іншою комахою. Жук-олень, не зважаючи на невелику чисельність, трапляється у різних регіонах країни. Разом з тим, він належить до видів, ареал яких скорочується і яким в недалекому майбутньому може загрожувати зникнення. Вивчення біології та поширення цього виду є важливою і першочерговою задачею для розробки заходів його охорони.

Жук-олень трапляється в окремих місцях по всій території України. Загальний ареал цього виду доволі широкий, він охоплює Центральну, Південну і Східну Європу, а також Північну Африку. Колись жук-олень був звичайним видом по всій Європі, проте зараз спостерігається повсюдне скорочення його чисельності. Поширення цього жука пов’язане не так з географічними регіонами та кліматичними зон, як зі специфічними біотопами, які є типовим місцем його перебування. Як правило, місцями виявлення жука-оленя є широколистяні та мішані ліси з домішкою дуба. В Україні такі ліси є у передгір’ях Кримського півострова та Карпатах. Трапляється він також у дібровах та байрачних лісах Північної, Центральної та Східної України.

Жук-олень оселяється переважно в дубових пралісах. Саме у стовбурах старих дубів відбувається розвиток його личинок. Живлячись деревиною, личинка живе в дереві до семи років.




Самці та самиці відрізняються за розмірами мандибул, що дозволяє дуже легко їх розрізняти. Загальна довжина тіла самця – до 7,5 см самки – до 5 см. Голову самця прикращають великі мандибули, які сягають чверть загальної довжини тіла. Це пристосування використовується самцями під час двобоїв. Поширена думка про те, що жуки вбивають одне одного, але насправді кожен із жуків просто намагається обхопити супротивника мандибулами і перекинути його на спину.Переможений таким чином жук, перевернувшись в нормальне положення, покидає місце двобою. Втім «щелепи» часто використовуються жуками для рішучого захисту від нападників (у т.ч. і людей). Самки жуків-оленів дещо менші від самців і мають значно коротші мандибули. Проте також легко можуть дати відсіч порушникові їх спокою.

Жуки-олені добре літають, і нерідко їх можна побачити у польоті на висоті від 1 до 10 метрів. На дорослих жуків можна натрапити в природі з травня по липень. Живляться вони соком, що витікає з пошкоджених стовбурів дерев – переважно дубів, рідше – буків або берез.



Невдовзі після парування самці здебільшого гинуть. У місцях, придатних для розмноження жуків-оленів, подекуди виявляють скупчення як живих, так і мертвих особин. Згодом, відклавши яйця у дуплах дерев та пеньках, гинуть і самки. Розвиток личинок триває у більшості випадків 5–6 років. Личинка сліпа, її тіло має кремове забарвлення, майже прозоре з помаранчевими ногами та головою. За допомогою ніг личинки здатні цвірчати, що забезпечує їм комунікацію між собою. Личинки переживають декілька линянь і у травні останнього року розвитку перетворюються на лялечку.Випадки розмноження у неволі не відомі. Найвірогідніше, штучне розведення ніколи не проводилось.

Чисельність жука-оленя майже повсюдно низька і продовжує скорочуватись. Причиною зникнення цього неординарного виду комах є безвідповідальна лісогосподарська діяльність людини – зменшення площ старовікових дібров, які є природними місцями перебування жука, та обробка лісових масивів пестицидами. На жаль, для рубок в першу чергу обирають найбільші дерева, не лишаючи старих дубів з дуплами. Не останню роль у скороченні чисельності жука-оленя відіграють і несвідомі громадяни, які збирають жуків до аматорських колекцій або й просто заради цікавості.Зараз жук-олень занесений до Червоної книги України (ІІ категорія), знищення як самих комах, так і місць їхнього існування заборонено. Він фігурує у багатьох переліках видів, які охороняються на території тих чи інших об’єктів природно-заповідного фонду України. Охорона та моніторинг цих комах ведеться і у інших європейських країнах.


Заходами охорони для цього виду комах може бути лише збереження у первинному стані властивих йому біотопів, зокрема створення ентомологічних заказників на території дібров та інших лісів з домішкою дуба; збереження окремих старовікових дубів. Крім того, у збереженні такого прикметного виду, як жук-олень, важливу роль повинна відгравати і роз’яснювальна робота та екологічне виховання серед молоді.


Джерело: http://biomon.org/

Жук-олень

Щелепи жука-оленя настільки збільшилися в розмірах, що він не може використовувати їх за призначенням. Жук, як і олень, використовує роги в поєдинках, що відбуваються під час спаровування.

Жук-олень

Ряд - Жорсткокрилі жуки

Родина - Рогачі

Рід/Вид - Lucanus cervus

Основні дані:

РОЗМІРИ

Довжина: самець - 50-80 мм, самка - 20-40 мм.

Форма й колір: надкрилля мідно- або чорно-коричневі, щелепи червоно-коричневі.

Ротовий апарат: у самця збільшені щелепи, у самки - нормальних розмірів.

Крила: пара надкриль та пара перетинкових крил.

РОЗМНОЖЕННЯ

Відкладання яєць: червень-липень.

Інкубаційний період: 5-6 років.

СПОСІБ ЖИТТЯ

Звички: активний уночі.

Їжа: гнила деревина (личинки), деревні соки (дорослі особини).

СПОРІДНЕНІ ВИДИ

До родини рогачів належать носоріг малий, жук американський, рогач.

Жук-олень - найбільший серед жуків, що проживають в Центральній Європі; він досягає 8 см завдовжки. Самець набагато більший за самку і внаслідок відмінності ротового апарату самку раніше відносили до іншого виду. Найбільшу активність жуки-олені виявляють у червні й липні, коли у сутінках їх можна побачити у польоті.

РОЗМНОЖЕННЯ

Розмноження Жука-оленя Жуки-олені зазвичай спаровуються на початку літа. Відчувши за запахом самку й знайшовши її, самець залицяється до самки. Він повільно обходячи навколо неї, широко відкриваючи щелепи і піднімаючи тіло. Під час спаровування самець сильно утримує самку щелепами. Незабаром після спаровування самка відкладає яйця в трухляві пні, а сама потім гине. Життя самця після запліднення також нетривале.

Через деякий час з кожного відкладеного яйця вилуплюється біло-сіра личинка з темно-коричневою головою та зморщеним тілом. Ця стадія розвитку триває протягом 5-6 років. Личинка має сильні щелепи та З пари коротких ніг. Харчується личинка гнилою деревиною, яку поїдає у величезних кількостях. Отож, подальша доля жуків залежить від кількості їжі, яку споживає личинка. На час розвитку личинки впливає і її якість. Личинки, що поїдають їжу, бідну на поживні речовини, розвиваються повільніше, ніж ті, які з'їдають поживніший корм. Для порівняння: личинкам мух, що теж відкладають яйця в трухляву деревину, для розвитку вистачає десяти днів. Коли лялечка перетворюється на личинку, відбувається суттєва перебудова зовнішних та внутрішніх органів. Стадія лялечки триває ще декілька місяців. У цей час потреба в їжі обмежена до мінімуму. Стадія так званого „спокою", швидше за все, пов'язана з настанням зими. Коли навесні стає тепліше, у тілі жука починають вироблятися гормони росту, він вивільняється з лялечки і на початку літа виходить із землі вже готовим до спаровування.

СПОСІБ ЖИТТЯ

Спосіб життя Жука-оленя Жуки-олені поширені майже у всій Європі. Зазвичай вони обирають старі листяні ліси. Якщо жука-оленя сполохати, він підводиться і грізно відкриває щелепи. Ці небезпечні на вигляд вирости управляються досить слабкими м'язами, і жук рідко використовує їх як зброю. Хоча щелепи самки значно менші, вони можуть заподіяти ворогові серйозніших пошкоджень. Форма і розмір рогів залежать від величини жука: у менших самців вони коротші і мають менше зубчиків на внутрішньому боці, у самців більших розмірів, відповідно, більше. Жуки використовують „роги" під час турнірних боїв. У поєдинку обидва супротивники прагнуть підняти конкурента „на роги" і закинути собі на спину.

ЇЖА

Їжа Жука-оленя Дорослі жуки-олені все життя проводять на листяних деревах, серед яких найулюбленішими є дуби. За допомогою нижньої губи, яка за формою нагадує пінцет, вони висмоктують з дерева сік та інші поживні речовини. Ротовий апарат самців, який перетворився на щелепи, що нагадують роги, непридатний до добування та подрібнення їжі.
Личинка жука-оленя протягом 3-5 років харчується трухлявою деревиною і корінням старих пнів. На трухлявих та гнилих деревах і пеньках росте більше грибів, ніж на молодих, тому вони такі поживні. Крім того, трухлява деревина м'яка, тому личинка може без зусиль її пережувати. Проведене людиною в останні десятиліття очищення лісів від старих дерев у деяких регіонах Центральної Європи призвело до скорочення чисельності жуків-оленів. У багатьох країнах жукам загрожує зникнення.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЖУКА-ОЛЕНЯ

Жук-олень - найбільший жук України. Єдині місяці в році, коли його можна побачити - це червень та липень. В цей час жуки виходять з лялечок, злучаються і відкладають яйця. Найлегше зустріти жука в листяних лісах, особливо в дубових гаях, або у старих парках. Там, де немає дубових гаїв, жуків іноді можна побачити в садках зі старими пнями, що залишилися від цих або інших листяних дерев,в яких могли б розвиватися личинки. Жук літає досить важко. У польоті жука-оленя можна побачити тільки на самому початку літа. Самців, навіть у повітрі, дуже легко впізнати по рогах; самка значно менша, її щелепи нормальної величини. Жука-оленя внесено до Червоної книги України.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Жук-олень Вирубування старих дерев і непомірне використання отрутохімікатів призвело до того, що в багатьох місцях жук-олень повністю зник. Зараз цей жук охороняється європейським законодавством і занесений до Червоної книги України.
Цього красивого жука ще називають звичайним рогачем за свої величезні щелепи-жвали у самців, які неправильно називають рогами. Загальна довжина самця досягає 8 см. Житель старих дубових лісів. Пам'ятник давньої природи, коли в наших краях був теплий клімат. Його личинка 5—6 років розвивається у трухлявій гнилій деревині, найчастіше у старих пнях. Останню зиму перезимовує в лялечці. У червні починається шлюбний літ жуків. У цей час вони підживлюються лише соком, що виступає на стовбурах дерев. Якщо деревний сік устигне зашумувати, то жуки п'яніють і падають на землю. Самці часто влаштовують вражаючі бійки між собою. Через кілька тижнів після вильоту жуків самки відкладають яйця, і всі жуки повністю вимирають.

ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО...

Жука-оленя прославив німецький художник Альберт Дюрер (1471-1528). Він намалював жука-оленя в натуральну величину. Цей малюнок в 70-і роки XX століття був проданий за 175 000 німецьких марок.
У часи Середньовіччя люди вірили, що жук-олень літає над селами з розжареною вуглинкою в щелепах, а коли впустить її на будинок, то споруда спалахує.
У одній науковій лабораторії були проведені дослідження, під час яких молодого жука змусили вилупитися передчасно. Це можна зробити, заморозивши лялечку, а потім помістивши її в тепло. Так повторюється різниця температур в зимовий та літній час, яка і приводить до „пробудження" молодої особини.

РОЗВИТОК ЖУКА-ОЛЕНЯ

Личинка: вилуплюється з яйця і харчується гнилою деревиною, через 5-6 років перетворюється на лялечку.

Лялечка: лялечка зимує в старому трухлявому пні. Навесні з неї вилуплюється молодий жук.

Дорослий жук: літає важко. Особини обох статей живуть недовго. Самка гине після того, як відкладе яйця.

Самець: має величезні щелепи, які дуже схожі на оленячі роги.

Самка: менша за самця, щелепи нормальних розмірів.

Надкрилля: у особин обох статей мідно- або чорно-коричневого кольору.

МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ

Старі листяні ліси в Європі, до Південної Швеції.

ЗБЕРЕЖЕННЯ

Очищення лісу від гнилих, трухлявих дерев стало причиною значного скорочення чисельності жуків-оленів. Тільки в районах, де хоч частина листя залишається лежати на землі, у жука є шанси на виживання. У багатьох країнах йому загрожує зникнення.


Джерело: http://www.zoolog.com.ua/

Жук-олень: цікаві факти

Жук-олень найбільший жук, зустрічається на території Європи.

Довжина найвідомішого великого екземпляра разом з рогами становила понад 10 см.

В Естонії, Данії та Латвії жуки-олені внесені в нульову категорію Червоної книги, як зниклий вид. Парування жуків триває близько 2-3 годин, і зазвичай відбувається на деревах.

Самка відкладає всього лише близько 20 яєць. Личинки рогатого жука надають перевагу деревині дуба, де і розвиваються. Личинка вилуплюється з яйця і харчується гнилою деревиною, через 5-6 років перетворюється на лялечку.

Личинки видають стрекотливі звуки з частотою 11 кГц, які не чутні для людини. Вчені вважають, що таким чином майбутні жуки спілкуються між собою.

Все життя жуки-олені нічого не їдять, а лише п’ють сік дерев.

Дорослі комахи живуть всього 3-4 тижні, після чого гинуть.

Стародавні римляни використовували жуків, як обереги від злих духів: вони носили намиста-амулети з маленьких рогів, і своїм дітям вішали на шию такі прикраси.

У Польщі в 1997 році невеликим тиражем була випущена бронзова монета із зображенням жука-оленя. У 2006 році в Придністров’ї викарбували срібну монету номіналом 100 рублів — з самцем і самкою жука-оленя, правда, при роботі була допущена помилка в написі родової назви Lukanus замість Lucanus.

Жук-олень був обраний комахою року в 2012 році в Австрії, Німеччині та Швейцарії.

Жука-оленя прославив німецький художник Альберт Дюрер (1471-1528). Він намалював жука-оленя в натуральну величину. Цей малюнок в 70-і роки XX століття був проданий за 175 000 німецьких марок. У часи Середньовіччя люди вірили, що жук-олень літає над селами з розжареною вуглинкою в щелепах, а коли впустить її на будинок, то споруда спалахує.

У одній науковій лабораторії були проведені дослідження, під час яких молодого жука змусили вилупитися передчасно. Це можна зробити, заморозивши лялечку, а потім помістивши її в тепло. Так повторюється різниця температур в зимовий та літній час, яка і приводить до „пробудження» молодої особини.


Джерело: http://dovidka.biz.ua
Прикріплення: 9951515.jpg(37Kb) · 8703312.jpg(44Kb)
 
GADДата: Субота, 11.06.2016, 15:13 | Повідомлення # 3
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 5973
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Після фотосесії цього "спортивного заходу" ми швиденько зібрались, перетнули смугу лісу і відразу опинились з іншого боку водоймища, від якого й починали свою подорож.

Далі була подорож додому. Хтось за 20 - 25 хвилин був же вдома у Слов'янську , а хтось ще мчав у Дружківку ( навмисно засік відстань, 33. 5 км.) , де на мене чекало відправлення у поштовому відділенні. Доїхав я досить швидко,, скоротивши маршрут на 1,5 - 2 кілометри, завдяки поради від Ані, яка вже знала, як коротше їхати в районі залізничного вокзалу Краматорська.

Отже я вдома ! Після всіх "дєжурних" процесів - перевдягання, ванна, попити кави. Виклав з кишені і розклав на підвіконні те, що назбирав у лісі, пахуче. Засів за комп, знайшов інформацію, з якою Ви мали ознайомитись ( про жуків).

Також цікавила та квітка, що класно пахла і частинки якої я припер додому в деякій кількості. Російською знайшовся матеріал про "Дикий Бадьян", але то не так цікаво і романтично. Пропоную прочитати матеріал з українських джерел :




Міфи та легенди українців — Неопалима купина (скорочено)

Якось польський та угорський королі об'єднали свої війська й узяли в облогу славне місто Дорогобуж, запропонувавши його жителям здатися без бою. Якщо ті не підкоряться, їх буде знищено, а місто — спалено.
Посланець із Дорогобужа передав королям у відповідь бадилину з листям, схожим на ясенове, та з блідо-рожевими квіточками.
Здивувалися й замислилися королі, зібрали на раду мудреців. Ніхто не знав, що означає ця гілочка, лише один із радників сказав, що таке зілля горить і не згоряє. Взяв із багаття вогник, підніс до цієї рослини (а її було так багато навкруги!). У ту ж мить кущ спалахнув голубувато-зеленкуватим вогнем. Ще через мить полум'я згасло, а кущ залишився неушкодженим.
Зрозуміли всі, що хотіли сказати захисники. І мовив угорський король польському, що ніколи вони не завоюють цієї країни, — треба повертатися додому.
Відтоді багато ворогів хотіли завоювати наш край, але щоразу поверталися ні з чим. А край зеленіє під синім небом, і рожево квітнуть кущі неопалимої купини — так звуть у народі цю рослину. Неопалима купина символізує незнищеність української землі та її народу.

Таку назву — "Неопалима купина" — має ікона Божої Матері із Сином на руках, яка захищає помешкання від пожежі та блискавки,

Надзвичайні властивості рослини ясенця спричинили появу легенди про край, який був нею врятований, та про мужніх захисників нашої вітчизни, що не віддають її на поталу.


Надвечір здоров'я почало поліпшуватись.... Отже все в нормі, вік живи - вік навчайся. biggrin

Навколишній світ - це не тільки зручні місця для прогулянок в парковій зоні, це щось таке що має в собі таємниці, загадки..і таке інше, іноді потрібно бути рішучим, іноді обачливим і розсудливим. Все це приходить з досвідом..... А досвід - він ( як казав колись класик ) " Сын ошибок трудных"

Але тут є й інша фраза, з популярного кіна нашого дитинства, про Електроніка : " Не хваиай его сразу, выясни сначала, где у него кнопка ! "

Чогось ми не знаємо взагалі, щось забулось, до чогось не доходять руки , а головне не докручують ноги ...

То до нових подорожей !!!


Глянути фото звіт : ОЛЕНЯЧІ ПЕРЕГОНИ
 
Форум » Велофорум » ЗВІТИ » "Оленячі перегони" (Подорож - дослідження.)
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Вверх