| GAD | Дата: Субота, 07.05.2016, 20:36 | Повідомлення # 1 |
 Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Готувались ми до цієї події не довго, вирішували катнути під час невеликої покатеньки. Шкода що не зміг прийняти участь Євген, через перебування на роботі. Але він встиг приїхати на місце зустрічі, побажати вдалої подорожі та передав вітання всім учасникам.
Пролетіли дводенні переймання, постійні перегляди погодних ресурсів в інтернеті, споглядання неба. Ось ми й на залізничному вокзалі Дружківки, поки чекали на електричку встигли впевнити себе , що зливовий дощ - це швидко і після цього його вже нема :)
Завантажились у вагон в п'ятьох, Аня мала долучитись до нас у Слов'янську. Серед загальної маси пасажирів, ми виділялись (як завжди), відчувалось, що люди наче з ланцюга зірвались ( перебільшую). Звичайно ми не бігали, як той Сірко вранці на подвір'ї, якого хазяїн пустив пробігтись після нічного чергування (сіркового)  Від нас, на короткий час пішли всі наші проблеми, негаразди та інші буденні справи. Подорож виявилась на диво швидкою, кампанія весела, було про що говорити, фотографувати. Повз вікна пролітали краєвиди, як у калейдоскопі, бачили велику , на все небо веселку, навіть подвійну. Не встигли й втомитись , як ми вже були в Лимані. Велосипеди, які (більшість) висіли, ще не були приготовані до виходу, люди швидко рухались на перон з вагону, я повідомив про те, що хто не встигне - поїде до Ізюму. Жарт не прокотив, якийсь добродій з натовпу повідомив про те, що це кінцева зупинка :D
Перше фото ми зробили на пішохідному місточку над коліями, яким ми постійно користуємось. Якійсь добродій встиг поцікавитись у Олексія, який розчихлив штатив і порався біля камери, про якісь фотографічні параметри. Він був на велосипеді, але з нами не схотів потрапити у кадр. До речі камера, та ще й "з ногами" впливає на перехожих, як вказівник чи попередження - вони чекають, щоб не завадити процесу! Про попередження - на містку ми побачили "трафаретку" з інформацією про заборону паління та користування велосипедами , під час перебування на ньому. Ось так було змішане святе з нечестивим, здоров'я з шкідливою звичкою, до того ж ціна штрафу складала 85 гривень.
Всілякі крамнички були зачинені, хоча ми й не збирались там щось купувати, але це було новиною, зазвичай все там світилось і було багато людей. Єдине, що залишилось не змінне - наявність скажених водіїв , які летіли дорогою наче за безкоштовною гречкою. Хотілось швидше покинути привокзальну територію, що ми й зробили. Кожного разу , коли ми там знаходимось ввечері, постійно не покидає думка про те, що можна й заблукати в цих вузеньких вуличках. Цього разу виключення не було - і думки присутні і заблукали вдало. Але всі дороги ведуть навколо озера, тому ми швиденько зорієнтувались і знайшли виїзд з міста. Дорогою робили знімки, ще традиційно біля знаку "Красний Лиман" - він дійсно червоний ( напис)  Відразу, як дістаємось лісу, домовились швиденько підкріпитись чаєм і полегшити подальшій рух Ані, яка перла термос (добре, що фотоапарат лишила вдома). Поки я розмовляв з "лісовою охороною" - дуже чемними чоловіками, які поцікавились метою перебування, попрохали прибирати за собою і не смітити, вибачились і побажали вдалої подорожі (все українською мовою) .. комради вже встигли забрести в ліс і розкласти тормозки, це трохи зруйнувало сценарій подальшої подорожі. Далі знайома дорога до Ярової , через Дробишиве (троє з шести учасників , повторювали свій, трирічної давнини маршрут.
В Яровій ми виглядали зупинку , яка розписана в колір прапора, у вигляді неба з хмарами і соняшникового поля, згадуючи добрим словом Олександра Кононенко , який нам про це повідомив. Шукаючи її ( просто дивились уважно, бо стояла вона логічно, біля дороги) надибали іншу , яка була розписана у вигляді макового поля, теж дуже красиво виглядала. Звичайно ж фотографувались, а ще помітили недалеко ту, яку шукали. Ще одна , коротенька затримка для фото і їдемо далі.
Вже в Святогірську помітили нову церкву з синіми банями (вночі так здавалось). Далі дорога, про яку можна мріяти! Збоку тротуар з плитки, яку вкладали влітку. Перехрестя, світлофор і ми гасимо ліхтарики - дорога освітлена достатньо. Робимо фото біля мосту через Сіверський Донець і з нього. Шлях на "серпантин" перекритий. "Казачок" в лампасах, з великою мордякою повідомив, що пропускає він туди до 23 години ( на годиннику 23:02). На вмовляння відповів про те, що він вже зробив доклад про закриття стратегічних воріт і розповів руками як нам далі їхати до "артема". Робити нічого, почались блукання. Дорога на якій білим по сірому написано про те , що далі дороги нема і що там "тупік", яка була з відповідним дорожнім знаком - "кірпіч, довела нас у глухий кут, як це не дивно. За парканами почала "розриватись" собака. Повернулись і скористались єдиним , іншим варіантом подальшого руху. Після недовгих блукань незнайомими серпантинами ( ніколи ми там не були) дістались якоїсь місцевості з плитами і якимись стовпами та ледь помітною у високій траві дорогою.
Вирішили зробити привал і поїсти, ну й зорієнтуватись, що нам робити далі, в який бік нам рухатись. Тільки влаштувались і розсілись як почало сипати з неба - дрібно і густо. Згадався уривок з віршика радянських часів :
"Свела промозглость корчею -
неважный мокр уют,
сидят впотьмах рабочие,
подмокший хлеб жуют...."
( В.Маяковский "Рассказ Хренова о Кузнецкстрое и о людях Кузнецка") %)
Поки сиділи, почало розвиднюватись, дощ тимчасово припинився і можна було роздивитись навколо. "Артем" був від нас зліва, річка перед нами, тому ми змогли зорієнтуватись на місцевості, нам потрібно було їхати вперед і трохи вправо ( прямий азимут), якщо розвернутись перед цим в протилежний бік від сидіння Хоч якась користь від цього "артема" ! Поки їли та пили чай згадалась Наталка (popelushka) - майже три роки тому ( в іншому вимірі ) перебуваючи тут в такий самий час, ми тримали з нею зв'язок телефоном , а вона вела репортаж в інтернеті " з місці подій". Навіть тягнулась рука до телефону й цього разу...але трохи інші часи та обставини.
Тим часом, дощ знову почав ляпотіти і нам довелось поспішати, вирішили рухатись дорогою вздовж стовпів, вона йшла в напрямі, який нам майже підходив. Їхали по одному з дистанцією, дорога почала трохи розкисати і була схожа на ковзанку, задні колеса почали втрачати зчеплення , коли з'являвся нахил у гору. В запалі проминули ледь помітний поворот вправо, піднялись вгору, опинились на невеличкій галявині . Ліхтарі вихоплювали з темряви старі паркани, плодові дерева , якісь дерев'яні будівлі, які ледь тримались і дорогу , яка повертала в зовсім не потрібному нам напрямі  . Потрібний напрям виявився захаращеним і майже не прохідним, не кажучи вже про рух велосипедами. Вирішили повернутись до повороту... знову екстремальний рух ковзанкою , але тепер вже вниз ! Після спуску, скористались "Джарміном " Ані , від підтвердив наші розрахунки і вказав нам на вірний напрям. Ну, в тому розумінні, що ми знаходимось на вірній дорозі. ;)
Почали рух ледь помітною, у високій траві колією, яка почала поступово підійматись і занурюватись до лісу. В темряві погано орієнтуватись, і ми як ті зайці, чи птахи сунемо один за одним в світовому тунелю, які самі ж і зробили, за допомогою ліхтарів. Подумалось про необхідність придбання спеціальних ліхтарів , які б мали кріпитись на голову (шолом), щоб ми мали можливість дивитись не тільки в напрямі руху, а й роздивлятись в різні сторони. Втім іншої дороги не було, та й цей напрям був вірним. Красива картина вимальовувалась ( не було оператора з камерою !) , уявіть собі таку собі велику, освітлену змію з ліхтарів, які мерехтіть, стрибають серед дерев. Яка повзе вгору , лісовою звивистою дорогою. Ще це схоже на вузький довгий трамвай, який освітлений веселими вогниками, які переливаються серед мокрого листя, та гілок, все це мерехтить і посувається вгору на фоні чорних силуетів стовбурів дерев.
Під колесами нам траплялись голі мокрі коріння, які перетинали шлях - це додавало додаткового драйву. Часті повороти, калюжі і коріння. підйоми і невеличкі спуски, загальний набір висоти, під колесами почали траплятись кремній і грудки крейди. Коли вже ця дорога скінчиться !? Аж раптом, ми вискочили на твердий асфальт, як раз на перехресті. Три напрями були перед нами, правий - до "артема", куди вже ніякого бажання їхати не було, прямо - в бік "дерев'яної церкви, лівий - наш, яким ми й поїхали ! Нарешті можна було перепочити, під колесами чудовий , рівний і гладенький асфальт зі свіжою розміткою. Вирвались на простір, катимо легенько, спереду й зліва відчувається вітер, ми вийшли на поля з лісу.
Дощ трохи вщух, але не припинився, рухаємось класним асфальтом постійно вниз, доводиться постійно гальмувати - мокра дорога. Ми занурюємось в темну безодню, обрії підсвічені загравами міст, до яких ще так далеко. Стрімкий спуск, зліва проповзає Сидорове, справа якесь світло в степу, на нас насувається ліс, який от от проковтне наші веселі вогники. Їдемо під акомпанемент солов'їв, які супроводжують і підбадьорюють весь час. Лісова дорога порожня, такий самий якісний асфальт, темрява й тиша. Асфальтом мандрують черв'яки та равлики, постійно плигають земляні жаби. Зверху трохи падає дощ, великі краплі з дерев заливають окуляри тим, в кого нема козирку. Третина шляху лісом йде прямою дорогою, потім починається підйом, спочатку ризькій , а потім більш повільний з багатьма поворотами , на що вказують дорожні знаки. Останню третину до траси прискорились, розігрілись і швидко доїхали до темної траси на Харків.
Перетнули широку дорогу, трохи постояли на мозаїчній зупинці"Хрестище", після чого спускаємось в село з однойменною назвою. Пролітаємо дуже швидко, мабуть дорога йде вниз і вітер нам сприяє, в темряві невеличкі зміни куту дороги візуально не помітні, іноді відчуваєш це тільки ногами. Зліва на обрії світиться Слов'янськ, здається - так близько. В цьому місці не потрібно відриватись один від одного, якщо спереду їдуть ті, хто не знає маршруту. Звичайно хочеться повернути вліво , по головній на Слов'янськ, але нам потрібно вниз до рибгоспів, тому повертаємо вправо і шукаємо ледь помітну діагональ вліво. Цей провулок виводить нас на вулицю 1 Травня, яку між собою ми називаємо "горіховою". Восени тут повно горіхів,які лежать прямо під ногами, зараз горіхові дерева дають велику тінь, через листя ледь пробиваються вуличні ліхтарі, які тут присутні. Дощ знову припускає, дорога постійно йде вниз, боїмося заблукати, тут і вдень присутнє таке відчуття. Після тривалого спуску , ми все ж таки звертаємо завчасно і доводиться трохи повертатись , щоб вийти на потрібний шлях. Знову стрімко вниз, до водоймищ, які насуваються на нас не відворотно. Повертаємо вліво, справа від нас, на відстані блищить вода водосховищ і кумкають жаби - мабуть "на дощ" жартує хтось :D
Для Ані, дорога тут вже знайома і вона нас веде впевнено і швидко, в нас теж відкривається наче друге дихання, ну в багатьох. Шлях прямує постійно вздовж ставків, тому постійно вниз, іноді невеличкі, майже непомітні підйоми і знову вниз. Дощ тим часом підсилився, всі понамокали в тих місцях, які не захищені від вологи. Ось вже й "приватний сектор" Слов'янську, дорога пішла вліво і вгору, є час на зігрівання, що ми й робимо в напрямі пам'ятнику рибалці з великою золотою рибою, яку він тримає в руках. Тут в нас коротенька зупинка, допиваємо мій чай - нарешті трохи легше буде перти наплічник ! Стоїмо на перехресті і муляємо очі машинам таксі, які тричі вже проїхали повз нас, треба рухатись далі. Місто світиться вогнями реклами, світлофорами та ліхтарями. З'являються дев'яти поверхові доми, які дивляться на нас темними більмами вікон, деінде горить світло. Біля "кабаків" вештаються люди, мабуть невідкладні справи вигнали їх в таку погоду і в такий час. До речі, під час подорожі нас зустрічали кампанії людей всіляко, вигукували привітання, вітали зі святом, більш веселі просили покататись, водії сигналили. Після педагогічного інституту в Слов'янську , біля чергового місця нічного дозвілля на дорозі стояла карикатурна особа в спортивних "треніках" з мобілкою посеред дороги. Справа нам щось варнякало, ще одна істота.
Тадааам!  Нарешті Аня вдома! От нас завидки беруть, нам же ще сунутись майже 40 кілометрів! Допомогли підняти велосипед до квартири, скористались, ті хто віз із собою зміну сухих шкарпеток, поверх них вдягли пластикові пакети - можна жити, сухо і тепло! Тим часом дощу не було вже, і ми їхали з більшим комфортом. Перетинаючи площу, помітили поодинокі фігури біля фонтану, якісь дівчати сиділи там, мабуть книжки читали. Звернули увагу на фігури якихось звірів, чи щось подібне, виконаних у вигляді глиняних , старовинних іграшок, чи "свистульок". Перетнули вулицю Свободи на переході , справа залишився кінотеатр, тепер ми їдемо вулицями , обминаючи чисельні ями й калюжі, такий собі велосипедний слалом. Повороти змінюються вулицями , біля цвинтарю останній і ми їдемо вздовж залізниці, показую "переїзд Макарова", згадуємо веселу подорож цими місцям. Перед самим потягом перетинаємо залізничний переїзд, дзвонить і блимає вогнями світлофор біля шлагбауму, локомотив натужно виє... переводимо подих, знову рівний асфальт , світиться вогнями як пожежа "Зевс Кераміка", на нас насувається темрява і темна маса гори Карачун. Знову починається дощ, (який вже не припинявся до самої Дружківки). Рухаємось знайомою багатьом дорогою, іноді попереджуємо про особливості , щоб не було несподіванок. Дорогою скачуть жаби , так само, як і раніше повзуть черв'яки - їдемо майже мовчки, трохи перемовляємось щоб зовсім не мовчати. Зупинятись не хочеться, зігрілись і працюємо як справжні механізми, боїмося зупинитись і втратити темп... а хтось мабуть вже солодко спить, ні мабуть спочатку поїла згущеного молока з булочкою та кавою - почались розмови про здорову та корисну їжу, про скоринку , про рум'яну курочку , огірки, олів'є, морозиво.... Це трохи розважає , додає сил і стимулу.
Раптом, зупинка ! У Олексія (келліс) прокол переднього колеса, як на замовлення - автобусна зупинка, під якою ми й примостились. Підсвічуємо ліхтарями, робимо заміну( благо є запаска і не потрібно латати) камери. Є час трохи перепочити хлопцям, в когось ще щось залишилось і починається тихе "грізлі" :)
Далі ми їхали густим тунелем з дерев, повз нас проповз газовий факел ливарні (зупинка електричок"ворота НКМЗ"), старий Краматорск, учбови заклади, старі вулиці, небезпечні отвори в асфальті, школа №2 - де навчався Л.Биков, пустий темний парк, старі рейки трамвая, дев'ятиповерхові будинки, міст над залізницею. Минули Краматорьк, рухаємось дорогою від Прокатчика до Пчьолкіно, на зустріч летять машини... прокинулись :D
|
| |
| |
| GAD | Дата: Понеділок, 09.05.2016, 13:59 | Повідомлення # 2 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Вже помітно посіріло небо, гасимо ліхтарі, які відпрацювали і дуже нас виручили дорогою. Після Малотаранівки, перед рейкам через дорогу, помітили сонного фазана. Смішно, але намагаємось його спіймати, зрозуміло, що він спритний за нас, та й навіщо його ловити - можливо Димону подарувати, промайнула думка. Фазан прокинувся, занурився у траву і як динозавр майнув в гущину. Розім'ялись, додалось настрою, місто вже поряд. Весь час подумки, ми накладали на наш маршрут, інші маршрути і вираховували, через скільки ми будемо вдома. Тепер залишались лічені кілометри.... Переправились дерев'яним, слизьким місточком через Торець, тут нас спіткала невеличка морока, багато піску під колесами. Потрібно було їхати зовсім повільно, або трохи пройтись пішки, але ніякого бажання затримуватись не було. Через це ми нахапались цього мокрого піску, який летів з коліс на трансмісію, благо з будівлі заводу газової апаратури, трубами текла дощова вода. Ми скористались ними , як велетенським душем, при чому в кожного була своя імпровізована кабінка. Помили велосипеди і самим теж перепало, вода летіла зверху нерівною цівкою, а навпаки бризками в метр радіусом. Після таких водних процедур в нас ще виникло бажання зробити останнє фото за руїнах колишньої столової...
... Біля "санстанції" Денис завантажив себе смачними наїдками, щоб приймаючи гарячу ванну, все це з'їсти, так він нам пояснив, після наших думок про те,що йому важко буде впоратись з усім цім смачним....
Далі в кожного свій шлях додому, під здивованими поглядами випадкових перехожих. Нас зігрівала думка про те,що ми це все ж таки зробили. Ось така подорож "ОТ ЗАКАТА ДО РАССВЕТА", якою її назвав хтось в дорозі, мабуть Влад. До речі, всі хто прийняв участь в подорожі, отримають статус офіційного проходження сотні кілометрів , та ще й вночі, та за таких погодних умов. А Олексій (який робив фото) взагалі, вперше в житті подолав 100 кілометрів на велосипеді !
Коротше - МИ молодці! 
|
| |
| |
