| GAD | Дата: Неділя, 27.03.2016, 16:36 | Повідомлення # 1 |
 Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| 26.03.16 Відбулось те, до чого ми готувались..... Ну як готувались? Хто як міг, або хотів, або спочатку хотів...потім вже міг, але не дуже....
:D
Можна було списати все на погоду і не належні умови, але ж катали і взимку, і на більші відстані, до того ж розповідали про це і навіть хизувались. А якщо теоретично уявити, що погода вихідними буде довго, або постійно поганою?  Доведеться тоді продавати велосипед, чи зробити з нього прядку, чи щось там ще , більш корисне за засіб пересування.
Пропоную, як альтернативу - змінити дні вихідні так, щоб вони припадали на середу-четвер. Останнім часом саме в ці дні спостерігається краща погода.  Можна багато чого ще фантазувати чи розповідати про причини і таке інше...навіщо? Нехай гадає той, кому це цікаво. Хто робить все, щоб нічого не відбувалось і так знають про причини і наслідки, і всі ці навколо велосипедні перипетії, їх будуть тішити. "Життя прожите не дарма" - попсували кров в чергове - що може бути кращим? :D
Нехай все згорить, нехай всі сидітимуть вдома, аби насолити тим....що не такі як ми...А ми й так якось впораємось, проведемо чергове пожирання продуктів, люди підтягнуться завжди. Чому б не підтягнутись.....Ось тут все відбудеться за будь якої погоди !!!
До чого це я? Просто через певні обставини, або хтозна через що, а також "хочу хотіти, а воно не хочеться", зібралоь на це дійство замало людей, щоб казати про це, як про щось велике, але й не так мало , щоб його не помітити :)
Тепер про веселе! )
Протягом вчорашнього вечора, та весь день сьогодні, мене постійно намагались спитати про те, свідками чого люди, за тих чи інших причин не змогли бути.
Наведу приклад такої розмови.
- Привіт! Ну-як вчора прокаталися?
- Як тобі сказати? Катали.... Навіть з Кабардіно-Балкарії цікавились , телефоном, про хід цього катання!) І що цікаво- саме під час розмови, толком не вийшло відповісти. Маю надію на мене не образяться. Люди переймаються і вболівають, їм не байдуже до цього!
- Не позамерзали? Дощику, здається не було?
- Не було, зривався сніжок, або щось схоже, помітили вже на старті. З самого ранку було затишніше, а за півтори години "градус впав" через те, що вітер трохи посилився і був нам назустріч. Доводилось прискорюватись, щоб трохи розігнати кров.
- Чи багато було учасників?
- Як би відповісти на це питання? Скажу чесно - вони були! В нашому рідному місті , як на планеті "ШИЛІЗЯКА", почалась епідемія. Ті, хто попередньо дав згоду на участь і був активним в цьому плані, терміново почав хворіти. Або переймались за свій стан здоров'я, який міг бути підірваним, через важкі випробування під час заїзду, бо шквальний вітер і величезні опади могли знести з дороги і завадити використати дорогоцінний потенціал в процесі віддачі сил на виробництві, де потрібно заробляти"копєєчку", а не займатись дурнею... Учасники були, їх було не багато, але це були ті в кого є час , натхнення, бажання завжди. До того ж в них залізне здоров'я.
- Ну то вже така особливість нашого "болота"- пасивні індивідууми, яким набагато комфортніше в теплих "норах". Виповзають на пахощі їжі, халяви, та звуки "володимирського централу". Але нехай заздрять тим-хто наважився.
- Не думаю, що хтось буде заздрити, та цього нам і не потрібно. Хіба засумує хтось , хто по "централу" не сохне. В будь якому разі, ми про це не дізнаємось. Звичайно , хтось проспіває тираду про комфорт поєднаний із задоволенням, про тепле літо і таке інше. Я погоджуюсь з такими судженнями, але ж маршрут, рельєф, погодні умови, відстань, покриття - все задовольняло, велосипедистам це цілком зрозуміло ! І не факт, що влітку ми не почуємо про страшну спеку, палюче сонце, сухе повітря ... Краще не заглиблюватись у всю проблематику, принаймні не тут і не зараз, а то ми так дійдемо до "варягів" або до отців-засновників, проблеми мови почнуть спливати, і таке інше. :)
- Отож-давай про "засновників - ентузіастів" детальніше, всім цікаво.
- Ну так писалось вже, в головному оголошенні, про тих, хто , що й кому запропонував. Всі, хто мав щось зробити, виконали свою справу по - повній. За це їм велика дяка! Тільки автор ідеї, за невідомих обставин не з'явився і не повідомив про свою відсутність. Мабуть його "мама нє атпустіла" і забрала телефон.
- Та не будемо про них -хіба то наш клопіт? Мені б хотілось почути більше про тих, хто був, хто розповідав, допомагав, та цікавився.
- Із задоволенням! На місце збору, як було й домовлено, до нас в Дружківку приїхала тендітна дівчинка зі Слов'янську. Їй довелось прокидатись раніше за всіх, а враховуючи всілякі родинні обставини, можливо й взагалі не спати. Провести за пів години до електрички маму,яка була в неї в гостях, визначитись з дітками, домчати до електрички ! І встигнути до місця збору. Мабуть вона має здоров'я більше ніж.....
Довго чекати ми не стали , бо погода збільшувала відстань, а час залишався (до старту) тим самим. Дорогою ми зупинялись біля школи №14, біля "піщєвкусовой" - зробили декілька фото, Будівлям, які там є вже більше ста років! Останні два кілометри, ризикнули проїхати невідомим раніше маршрутом. Через вузенький місточок перетнули річку, який вивів нас до залізничної колії , вже за станцією Кіндратівка.
Далі ми орієнтувались наявністю доріжок, якими користуються люди, а вони знають як і куди йти. Не помилились - вийшли на трасу, за триста метрів до старту. За сухої погоди - це буде дуже зручною дорогою.
Нас вже чекали інші учасники цього дійства, які дістались до місця в інший спосіб, та іншою дорогою. Серед них був Дімон, який постійно приймає участь в різних заходах і вело мандрівках, його участь не викликала жодних сумнівів. Здивував Сергій, який без зайвих попереджень долучився до нас! Враховуючи специфічний транспортний засіб, яким він доїхав і відстань (на 4 кілометри більше) та швидкість пересування, час виходу з дому. Складається враження що в нього теж богатирське здоров'я! Ще на старті були - голова товариства Олекси Тихого, Є.Шаповалов, відомий в нашому місті А. Водолазьский, та працівники телекомпанії "ДО Те Бе".
- Які молодці! А такими, як Сергій, я пишаюсь - яка жага до життя! І приклад для нас усіх - достойний! Ми, живучи маленькому містечку, завжди нарікаємо на тишу провінційного життя - "тут нічого цікавого не відбувається, та ніхто до нас не приїде"... А коли якась подія таки є - нам то ліньки вийти з дому, боїмося дощику (сонця, вітру, снігу) Ой, знову я за своє ! Розповідай далі - знаю, ви мали можливість прослухати багато чого про історію нашого міста ?
- Дійсно, було багато інформації. Я вважав себе не останнім знавцем місцевої історії, постійно цікавлюсь цим, не пропускаю нагоди відвідати, дослідити, прочитати. Але вчора зрозумів, як багато ми ще не знаємо! Спочатку історія заснування міста , від перших козацьких поселень, до сучасності - про це розповів прямо перед стартом Є. Шаповалов.
Біля скам'янілих дерев , ми почули історії давнини 300 мільйонів років. М.О. Швець - людина, яка закохана в свою справу ця справа, є частиною його життя. Не стану багато розповідати- це потрібно чути. Ми не тільки слухали, ми мали можливість побачити, малюнки, журнали, зразки рослин і мінералів.
Обмінялись інформацією, поділились планами на майбутнє, отримали запрошення до подальшої співпраці. Слухати можна було багато, дуже цікаво , та й інформації ще вистачало - це стосується всіх, хто доносив до нас свої оповідання, доклади і (не побоюсь сказати) цілі лекції!
У дворі лікарні, що на Яковлевці, нас зустрів Є.Фіалко. З його доповіді, ми почули про особистостей масштабів цілої країни - сучасної, та тієї, що була колись. Більш сучасну історію, яка пов'язана з селищем Яковлівка, яка була центром нашого міста. Ще про школи - стару земську, заводську (нині вже її нема), більш сучасні, які ми могли згодом оглянути, одна з яких навіть працює. Зачепили історію селища за часів другої світової війни. Розмова проходила й у формі діалогу, цікавою інформацією поділились і учасники велопробігу.
Ми проїхали повз старе глинище ("красні гори"), першої та другої школи, зупинялись , робили фотографії. Спустились на базарну площу, словом були на "низу" ! Далі - залізничний вокзал, дім Гаркушенко, старий парк. Біля фонтану, між будівлями ДК та училища, ми зустрілись з В.В.Качуром. Його розповідь була присвячена ( переважно) промисловості Дружківки, в періоди іноземних інвестицій, німецькі, французькі, та голландські колонії. Промисловість, та культурний простір, який виникав навколо них. Історії заснування заводів, їх продукція, хронологію містобудуванні і забудов! Ми почули багато імен, дат і назв.
- Ну а як тепер, плани, думки? Можливо якісь висновки... настрій? :D
- Знаєш, дуже добре все пройшло! Всі роз'їхались по домівках, телефоном зв'язались, що в кого й як, чи все добре. По собі скажу - здоров'я в порядку, переохолодження і подальше відмирання шкіри не виявлено! Я не розповів про ще 3 пункти на маршруті, які переглянули, та ще й музей міський. Багато думок , планів.
Щоб закінчити якось цю розповідь, хочу виказати величезну подяку всім, хто прийняв участь. Хто відгукнувся і пішов на зустріч. Учасникам , які їхали - окрема подяка і величезна повага! Авторам ідеї - крім загальних слів ще й побажання і в подальшому не кидати своєї справи і розширювати коло потенційних слухачів, а нам - учасників!
Що ми почули такого, що можна використати в подальшому?
1. Маршрут, яким поділився М.О. Швець - дослідити, спланувати і проїхати ним.
2. Анонсовано захід на квітень, загально-міського масштабу - обов'язково приймемо участь в ньому!
3. Так сталось що ми здійснили хронологічний пробіг. Тепер залишилось зробити йому паспорт (обіцяли допомогти з цим з Обласного Управління), внести кудись там в реєстр.
4. Було запропоновано, за більш сприятливих умов, зробити дубль цього маршруту, збільшити відстань пробігу і додати об'єктів.
5. Учасники заїзду завернулись до організаторів,та інших зацікавлених осіб з пропозицією - за результатами пробігу, який має змінити формат (деталі ще в стадії обговорення), влаштувати зустріч з учасниками пробігу, запросити на неї всіх, тих хто приймав участь в якості "лекторів". Все це провести в невимушеній атмосфері, в межах міста, з таким розрахунком, щоб до цього мали змогу долучитись ті, хто не має велосипеду.
Чекаємо на запитання, поради, пропозиції.
Ну й - до нових зустрічей !
|
| |
| |
| GAD | Дата: Понеділок, 28.03.2016, 17:44 | Повідомлення # 3 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Додам матеріал від Швеця М.О.
Коли мовчать дерева і коріння.
Тихих лісів у Європі немає
Так уже повелося, що, говорячи про різні дива-чудеса світу, рідкісні явища, ми чомусь свято переконані, що вони бувають де завгодно, лише не у нас. І, на жаль, топчешся по них на рідній землі, втупивши погляд у далекий небокрай. А під ногами - безцінний скарб, залишений нам природою, що чекає на нас цілі тисячоліття. Та що там тисячоліття - мільйони і мільйони літ!
У сімдесятих роках минулого століття на Донеччині з’явився унікальний заповідник «Дружківські закам’янілі дерева», аналогів якому немає не лише в Україні, а й у цілій Європі. Що ж то за таке диво матінки-природи, що дійшло до нас крізь ери?
Краєвид зі старого кургану
Коли вийти на північну околицю старого козацького поселення Олексієво-Дружківка, стежина поведе вас вище – на Дружківську гору-курган. Це найвища точка міста, яке колись у міжріччі двох Торців - Казенного і Кривого - заснував запорізький козак Дружко, пам’ятник якому цього року тут встановлено за участі Українського Реєстрового Козацтва.
Панорама, що відкривається з височини, справді красива. Клаптик дивом збереженого донецького степу. Знівечений краєвид з кущами шипшини і глоду, маслини і дерези, з полином і чебрецем, молочаєм і перекотиполем. Крута стежина спускає вас до глибокої балки, де поміж невеличким степовим гайком і пожухлою осінньою травою виблискує на сонці люстерко ставочка і стрічка безіменного ручая, що в нього впадає. А на протилежному схилі гори-кургану (скільки ж йому років?) - пляма рудого піску, на якій маячать старі пні, ніби з трухлявою корою. Та спробуйте її відірвати - вона тверда, мов криця! І не пні то зовсім, а верхів’я велетенських дерев, зрізані безжалісним часом і його вічними природними супутниками - сонцем, вітром, водою, вогнем. Стовбури, коріння цих старечих і могутніх дерев сягають великої глибини, далечезних від нас сивих правіків.
Вимивала повінь камінці історії
Це унікальне місце поблизу сучасної Дружківки було відоме давно. Тутешні старожили розповідають, що після останньої війни, коли в довколишніх кар’єрах видобували кварцовий пісок для доменних печей, на великій глибині під нашаруваннями піщаника виявляли закам’янілі стовбури заввишки 10-15 метрів. Якими ж ці дерева були справді, ніхто не знає. Фахівці вважають, що вони сягали до 70 метрів. Мій колега-журналіст, голова громадської організації «Райдуга» Євген Фіалко, який народився і виріс у цих краях, розповідає, що в дитинстві вони з хлопцями знаходили закам’янілі шматки деревини на кожному кроці у сусідній балці. Приносили додому, як якусь «диковинку», а через декілька днів викидали, як непотріб. Зараз вони зустрічаються рідше. Хоча хто бажає, знайти може, особливо після весняної повені, коли вода вимиває їх на поверхню.
Уламки закам’янілих дерев з Дружківки сьогодні можна побачити як експонати в багатьох музеях, у тому числі і в Донецькому обласному краєзнавчому. Однак значно більше таких експонатів розтягли хазяйновиті мешканці довколишніх сіл як міцний та надійний будівельний матеріал. Кажуть, що камінці охоче купують за валюту іноземці. А в Інтернеті просто зараз можна знайти пропозиції щодо реалізації закам’янілих дерев на тонни!.. Іншими словами, вперше за кілька мільйонів років кам’яні дерева стали предметом крадіжки та спекуляції. Хоча до останнього моменту мало хто знав про існування кам’яного лісу поблизу Дружківки.
Повідав світу про дружківське диво
А вперше дослідив цю загадкову місцевість та опублікував кілька статей про цей дивний ліс тоді ще молодий учитель-географ Олексієво-Дружківської школи Микола Янко, який невдовзі став її директором. Ще до війни ретельно він обстежив навколишній степ, виявив і описав загадковий кам’яний гай. Талановитий педагог почав проводити уроки під відкритим небом; став водити своїх вихованців у найближчу балку - до кам’яних дерев. Як-то кажуть, на місці дохідливо розповідав дітям про це диво, про прадавню історію рідної землі.
Дякуючи, перш за все, краєзнавчим працям М.Т.Янка, про закам’янілий ліс на Донеччині дізналися й зацікавилися далеко за межами області. У 1975 році Указом Президії Верховної Ради УРСР територія площею в 0,8 гектара, де, власне, і знаходився кам’яний ліс, була оголошена пам’ятником природи республіканського значення під назвою «Дружківські закам’янілі дерева».
У тому ж році в Олексієво-Дружківку приїздили учасники Московського міжнародного конгресу зі стратиграфії та геології кам’яновугільного періоду, які зацікавилися змістовними науковими дослідженнями українського краєзнавця Миколи Янка. Тоді він уже був автором цікавих, пізнавальних книжок для дітей і дорослих - «Наша земля», «Буду синоптиком», «Гомін землі», уклав збірник «Легенди Донеччини», де, до речі, було вміщено й опрацьовану ним народну легенду «Кам’яний ліс».
Так у нас часто буває… приїхали авторитетні «гості-конгресмени» на Донеччину, зустрілися зі своїм українським колегою, пройшлися літнім степом, помилувалися кам’яним лісом та й поїхали собі. Оголосивши про створення заповідника, держава протягом трьох десятиліть не вклала в нього жодної копійки! А Микола Тимофійович лишився наодинці зі своїми деревами.
Відтоді минуло чимало часу. Нині кандидату педагогічних наук, дійсному члену географічного товариства України, відомому вітчизняному краєзнавцю, почесному громадянину Дружківки М.Т.Янку – 97! Попри свій поважний вік, він і зараз багато й плідно працює. Так, готує до друку нове академічне видання топонімічного словника. Щасливий від того, що поталанило здійснити багато задуманого. А ось омріяний ним заповідник так і лишився… «заповідником на папері».
Він уже не водить молодь до відкритої ним колись у юності «кам’яної» балки, де, ніби над вічністю, нерухомо стоять потемнілі від часу залишки дерев. Сьогодні наукову сподвижницьку справу сивочолого педагога продовжує його учень і послідовник, відомий краєзнавець, заслужений учитель України М.О.Швець, який водить школярів знайомим йому ще з дитинства маршрутом: через Дружківську курганову гору - до кам’яного лісу.
Казка – з наукової точки зору
І все ж, що таке закам’янілий ліс, який мовчить протягом мільйонів років і довкіл якого сьогодні байдужа тиша?
На вигляд - звичайнісінькі дерева, що зберегли свій первозданний вигляд і навіть деякі відтінки. Але коли взяти в руки маленький темний шматочок «деревини», то відчуєш, що це - камінець, важкий і холодний. Ось і виходить, що кам’яні ліси існують не лише в казках…
Але як ця казка з’явилася на теренах нинішньої Донеччини, як цей кам’яний гай зберігся до нашого часу? Дерева, які з’явилися на Землі близько 200 мільйонів років тому, які фахівці нині називають таємничо – АРАУКАРІЇ, – старші за динозаврів!
Вчені визначають три можливі шляхи отримання сучасних копій старезних гігантських дерев. Розглянемо лише два з них.
Перший: стовбури та гілки дерев, що досягали 60-75 метрів заввишки, зітлівають, а на їх місці у процесі мінералізації з’являється порожнеча, що повторює копію рослини. Протягом тривалого часу вона заповнюється принесеним водою піском, вапном, які після затвердіння копіюють дерева, що розпалися. Щось подібне, як припускають фахівці, сталося з римським містом Помпеї, яке щезло понад два тисячоліття тому унаслідок виверження вулкану Везувій. Шар затверділого попелу зберіг порожнечу, що відтворила форму тіл загиблих людей. У 1960-х роках вчені залили ці порожнечі гіпсом - і тепер ці жахливі скульптури відображають пози і гримаси облич людей, які гинули під час тієї трагедії.
У випадку з олексієво-дружківськими деревами фахівці припускають інший шлях закам’яніння. Двісті п’ятдесят мільйонів років тому земний екватор проходив трішки північніше нинішньої Донецької області. Тут плескалося мілководне море, узбережжя якого вкривали густі мовчазні ліси, бо ні птахів, ні тварин тоді ще не було. Рясні часті дощі, дужі вітри виривали із заболоченого грунту величезні дерева, і вода зносила їх у низини, вкриваючи піском і мулом. Отож закам’янілі дерева – це, власне, закам’янілий бурелом.
Саме в той період розпочалася ера кам’яного вугілля. Помираючі дерева і рослини поступово перетворювалися спочатку на торф, а потім на буре та кам’яне вугілля. Тож закам’янілі дерева – вугільні брати. Розпочавши процес в одній багатосоткілометровій кучі, вони потім опинилися в різних умовах: закриті піском і мулом від доступу повітря і від того оминувши обвуглення, дерева перетворилися у рослинні «мумії». А мумізатором стала звичайнісінька вода, яка доходила до них із клітин органічних речовин і яка разом із собою несла міні-частинки кремнезему, інкрустуючи таким чином вимитий простір клітин – природну порожнечу.
Так, протягом мільйонів і мільярдів років, органічні речовини поступово замінювалися неорганічними – поки не відбулося повне закам’яніння дерев. Ось і маємо теперішнє диво історії і природи в українській козацькій Дружківці!
Надія помирає останньою
Подібне місце на нашій планеті збереглося лише на Американському континені - в штаті Арізона. Але, як стверджують фахівці, там замінералізовані стовбури дерев з’явилися на поверхні майже на 100 мільйонів років пізніше, ніж подібні їм на землях сучасної України. У США на тому місці уже давно засновано національний парк, про що на Донеччині можуть лише мріяти.
Там численні екскурсанти з усього світу можуть дозволити собі придбати на пам’ять сувенірні декоративні дощечки, вирізані з арізонських пнів, які коштують по кілька тисяч доларів!
А ось дружківський кам’яний ліс протягом тривалого часу просто розграбовують, як кажуть, серед білого дня. Розтягують безцінне, історичне дерево - хто на огорожу, хто на фундамент, а хто - просто так, не знаючи йому справжньої вартості…
Щоправда, останніми роками у місцевих ентузіастів, краєзнавців, і перш за все у батька-відкривача Дружківського кам’яного гаю М.Т.Янка, зажевріла надія на краще. На обласному рівні розроблено проект «Золоте кільце Донеччини» - від Приазов’я до Святих гір, до якого включено і розвиток дружківського заповідника. Неодноразово обіцяла підтримку і місцева влада. Можливо, допоможе вирішити долю унікальних дерев проведення в Україні «Євро-2012», адже серед гостей цього престижного спортивного заходу, певне, виявиться чимало охочих побачити на власні очі це диво планети Земля!
Тож, може, і настануть часи, коли на теренах діючого-недіючого заповідника «Закам’янілі дерева» в Олексієво-Дружківці буде створено національний парк, як, скажімо, в американському містечку Халбруки (штат Арізона). І тоді кожний куточок дружківського кам’яного лісу стане справді надбанням, гордістю всієї України. А поки що…
Джерело: http://www.vashsad.ua/
|
| |
| |
