Жовтневий тріатлон - Форум
Середа, 29.03.2017, 15:15
LEVEL
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Велофорум » ЗВІТИ » Жовтневий тріатлон ("... нормальные герои...")
Жовтневий тріатлон
GADДата: П`ятниця, 13.11.2015, 16:53 | Повідомлення # 1
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6022
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Вже давненько хотілось відвідати цікаве місце і щоб річка була і тиша, щоб не потрібно було поспішати стрімголов, все ретельно доглянути і роздивитись, розвідати і дослідити. А ще й зробити фотографій цікавих і красивих, щоб порадувати (викликати заздрість biggrin ), надихнути інших на подібну вилазку. Звісно, все важче стає знайти такі місця, де не "ступала нога" так би мовити...

Переглянувши маршрути, якими ми катали раніше, вирішили зосередити увагу на селищі Донецьке, яке розташоване поряд з Донцем, а територіально між Маяками і Райгородком. Багато хто бував там, та й ми теж відвідували цю місцевість у різний спосіб і з різною метою.

згадалась покатушка На кручі Донця

Але, весь час ми не затримувались там і їхали далі, до Святогірську або Сидорового і так далі. Тепер було вирішено затриматись, за можливістю, перетнути річку і вийти на трасу біля станції Брусин. Отже, все було готове. От що з цього вийшло. :)

Ранковий електрон дотягнув до Слов'янську, вокзал зустрів холодним вологим повітрям, від якого вела дорога (з тролейбусом) прямо до "соленкі". Вирішив дослідити дорогою якийсь захаращений будинок , який нагадав мені старий дружківський "Франко", особливо привернули мою увагу будівля по-за спорудою, у вигляді чисельних сарайчиків і гаражів. Разом зі мною, на певній відстані, ці місця вирішили дослідити 4 пса, які оточили мене з флангів і незлобиво підгавкували. Я запропонував їм попити холодної водички, від якої вони чемно відмовились і я продовжив свій путь.

Дорога, якою я їхав вперше, не видалась складною, до того ж машин було в ранковий час мало і вони не заважали. На світлофорах я "спіймав зелену хвилю"і доїхав до центральної площі досить швидко, де в нас була запланована зустріч. Далі їхати було вже веселіше, хоча й сирість від озер досить таки турбувала. Озера не були метою відвідування і ми проїхали їх без затримок. Далі сосновим лісом, асфальтом до траси, а далі на схід через міст, хлопці на блок пості, як завжди чемно привітались і запропонували нам проїхати далі не зупиняючись.

Далі ми повернули у бік Красного Лиману, але не так як всі - на Райгородок , а через залізничну колію, відразу після повороту. Дорога йшла в напрямі Донецького, Маяків. На самому початку рослинність, дорогою була у вигляді досить густого лісу, навіть високі сосни траплялись справа. Але потім ліс перетворився у широкі посадки вздовж асфальтової діагоналі. Листя з дерев частково вже впало, тому відшукати в "дрємучєм лєсу" Снєгурочку нам не вдалось, але підживитись гарячою кавою, та ще й щоб не заважав легкий вітерець в ранковий час .... саме те що треба.

Пряма дорога, без перепон, не пошкоджена і майже повна відсутність транспорту і сонечко вже підіймається, починає зігрівати своїми проміннями. Перед нами знак - невеличка стела зліва, вказує на поворот вправо, Донецьке. Ми ж прямуємо далі, ще з пів кілометра, до того місця, де дорога повертає вздовж посадки наліво, в бік Маяків. Нам же потрібно їхати в зворотньому напрямі, але вже ґрунтовою дорогою , до високовольтних веж і невеликої просіки в лісочку, який вже довгий час не чистився і заріс молодняком. Тут в нас запланована зупинка.

Колись ці місця, були ареною великих боїв, під час WW2, та й в більш давні і навіть древні часи, тут постійно щось відбувалось. Щоб це зрозуміти, можна звернутись до старих мап, де вказані такі назви населених пунктів, які говорять самі за себе. Та й на сучасних є назви не засмічені новітньою савецькою історією

Я міг би багато розповідати про цікаві мені речі, до яких я не байдужий, але цей звіт про інше. Так от, "зеленкою" тут тягнуться напівзасипані часом траншеї з вогневими точками і стрілецькими ячейками, трапляються залишки бліндажів і "кормушок". Вздовж посадки, вже з іншого боку можна натрапити на залишки колючого дроту і якихось укріплень. Дивні відчуття переслідують там .... колись все це (недавня історія і давнина) викликали, не просто цікавість, а й захоплення, якийсь романтизм і особливе почуття долучення до чогось такого, що належить і доступне лише вузькому колу людей. Тепер це викликає якесь відчуження і навіть острах, не хочеться наближуватись до цього і хочеться навіть не згадувати..... Такі вже часи...

Але , якщо відкинути "ліричний відступ" повідомлю, що користуючись деякими навичками і палкою-копалкою, ми змогли знайти на старих раскопах докази гарячої минувшини.

У фото - звіті можна це побачити

Тепер нашим завданням було знайти зручний спуск до річки, недовго блукали схилами і зробивши декілька знімків, ми натрапили на двоколійну стежку, яка спускалась схилами до перехрестя з таких самих доріжок, майже біля самої річки. Ще трохи помилувались ми з висоти на краєвиди листяних лісів, густими й високими дубами.. стрічкою річки, всілякими великими калабанями у хащах і старими руслами, вдалині сизий обрій, який підпирав паркан із соснового лісу.

Стрімкий спуск і ми вже внизу, вирішили поблукати хащами і дістатись до великого дубу, який стоїть посеред поля і вже став місцевою знаменитістю. Цікаво, скільки ж йому років? Повз нього колись їхали вози з всіляким крамом... в бік річки, на старих мапах, можна розгледіти дорогу. Колись там був міст, або перевіз, який з'єднував цей беріг з протилежним, де зараз розташоване сучасне Щурове. Біля дубу теж попрацювали фотоапаратами, мене особисто впав у око символ минулої епохи - гранчак.

Намагались дістатись річки, щоб вздовж берегу спробувати проїхати навпроти течії в зворотньому напрямі, але цей задум не можна було здійснити через те, що нам завадила місцевість по якій і танком важко продертися biggrin Довелось повернутись назад і тим самим шляхом повернутись до перехрестя. Хочу зазначити, що під час спроби прориву до берегу і на зворотньому шляху, на одяг причепилось стільки дрібних реп'яхів, чи щось такого подібного, вигляд був не дуже звичний... А можливо й дуже не звичний... на ведмедя схожий

Відразу біля річки ми натрапили на чудовий пляж з якого відкривались красиві такі види на поверхню води, яка тут майже не рухалась. Був час перепочити перекусити, дякуємо мамам за пиріжки!!! Також довелось попатрати від реп'яхів одяг. Далі наш маршрут пролягав стежками вздовж берегу. Ми постійно зупинялись, щось цікаве весь час траплялось і примушувало "розчехляти" фотік. Тепер ми зустрічали безліч цікавих місць і чим далі їхали тим красивіше було й затишніше) Дерев'яні стільці (імпровізовані з деревини) і білий пісок на березі, результати роботи бобрів. Березові скупчення, які світяться на сонці, прозора вода , в якій як волосся русалок колихаються водяні рослини, протилежний загадковий берег.

Доїхали до понтонної переправи, якою, за бажанням можна перевезти автомобіль!) Але ми скористались підвісним містком, який дуже хиткий. Застелений він наче старим дірявим парканом, раджу наступати лише на ті дошки, які лежать вздовж його , а не поперечні) На іншому березі нас чекали зручні лісові доріжки, які й завели нас з маршруту, в трохи іншому напрямі. Ну як не скористатись такими накатаними доріжками, коли під колесами шелестить листя, а крізь дерева блищить сонечко!? З часом доріжка перетворилась в ледь помітну стежинку, яка взагалі швидко загубилась серед високої трави. Лісок закінчився і ми опинились серед суміші з трави, яка сякала до поясу , старої розораної землі, непролазних чагарників. Якби була ніч, ми б рухались "по зірках", але день, сонце, яке достатньо припікає і на обрії ліс, а перед ним якісь водоймища, очерети і широкі пустельні покоси. Вирішили йти просто в той бік, нас зупинили мокрі очеретяні береги і щось таке, схоже на річку, яку перестрибнути важко, бо досить широка.

Хаотично рухаючись вздовж берегу ми розмірковували над тим, куди нам краще піти вправо чи навпаки і де ми можемо перейти цю перепону. Раптом, спокійним голосом нам повідомили з очеретів, про те, що ми не переправимося ніде, або йти потрібно дуже далеко вліво, трохи ближче вправо (3-5 км) До того ж в "правому" варіанті, нам довелось би вирішувати ребус з переправою через приток до Донця.


Прикріплення: 4057087.jpg(23Kb)
 
GADДата: Субота, 14.11.2015, 14:53 | Повідомлення # 2
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6022
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов


Два молодики у військовій формі, а саме від них ми почули рекомендації, повідомили нам про те, що саме тут найвужче місце, яке можна форсувати. Але для цього нам знадобляться спеціальні костюми, які вони лишили на березі. Справа в тім, що вони користуються саме таким способом переправи через водну перепону. Після нетривалих вагань, вирішили скористатись їхньою люб'язністю. Спочатку випробували дно в костюмі, а потім перенесли велосипеди і рюкзаки. Після цього необхідно було звернути "болотніки" і перекинути їх на інший берег, щоб ними могли скористатись наші "рятівники". Не встигли ми зібратись в дорогу, як вони повернулись і тепер в той самий спосіб переправлялись за нами) Що вони там робили, що несли з собою (туди чи в зворотньому напрямі) нам не відомо, то їх справи. Ми встигли спитати в них подальшу дорогу і подякувати, після цього вони стрибнули на квадроцикл і швидко зникли.

Тепер нам залишилось тільки доїхати до лісу, а там пряма дорога до самого Щурового. Звісна річ, до лісу ми доїхали і дорогу знайшли (її й шукати не треба було). А далі почалось!!! Ви коли не будь ходили з Щурова дорогою до "голубих озер" !? Пішки? А на вєліку не пробували ?))) Нічого так випробування. В нас не було часу роздивитись навкруги, хоча високі сосни і все таке ... Довелось просто плисти в піску , іноді вдавалось і проїхати, але то тільки на спусках. В основному дорога являла собою довжелезне корито, в якому насипано глибокий пісок... Після того, як ми вийшли з води взуття було трохи вологе, тепер важко йти і почали натирати. Нарешті ми здогадались вийти на хвойний килим, і це дещо полегшило нашу мандрівку, але тепер доводилось долати всілякі канави та перескакувати через коріння і повалені стовбури. "Коли вже закінчиться вся ця мука?" - мабуть на наших обличчях це було помітно) Нарешті з'явились вдалині перші будинки! Ще трохи і асфальт, але завадила ще одна морока! Покришки всіяли насіння якорців !!!

Колись таке вже спіткало і ми сповна насолодились цими пригодами) Навчені гірким досвідом, цього разу потрібно було вчасно їх помітити. Але все одно, все сталось несподівано ! Я уважно придивлявся біля річки, чи нема чогось підозрілого. А воно ось так сталось, вже на території селища. Відразу, після того як їх було помічено, довелось зупинитись і уважно оглянути колеса, було повно на кожному. Деякий час пішов на видалення і ретельний огляд. До самого асфальту, після цього, довелось знову йти піском бо, як кажуть "шаг влєво -шаг вправо"

Нарешті довгоочікуваний асфальт! Відразу потрапляємо до чепурненької церкви, яка сяє своїми золотими банями, це її ми чули ще від річки. Повз нас тепер пролітають знайомі назви туристичних баз, а ми несемось до залізниці, яку перетинаємо і вже якісним асфальтом прямуємо до Харківської траси, через Райгородок. Дорогою робимо ще один привал, невеличкий перекус і допиваємо каву. Сонечко починає вже спускатись до обрію і це підганяє в дорогу. Більш нічого цікавого не сталось , хіба що довелось їхати центральною трасою до Дружківки (а планувалось селами) , через те, що всі ці села потопали в диму від спаленого листя....

Висновки:

Найкоротша дорога - знайома.

Пиріжків багато не буває.


Додатковий матеріал про якірці :

Можна переглянути тут

А тут фотографії: ЖТ
 
Форум » Велофорум » ЗВІТИ » Жовтневий тріатлон ("... нормальные герои...")
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Вверх