П`ятниця, 29.03.2024, 06:55
LEVEL
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум » Велофорум » ЗВІТИ » Осінній Святогірськ (Невеличка подорож.)
Осінній Святогірськ
GADДата: Субота, 17.10.2015, 18:58 | Повідомлення # 1
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Кожна осінь настає несподівано.

В суботу, що минула, ми вибрались до Святогірська. Вирішили їхати (традиційно) електричкою, а вже звідти (не поспішаючи) рухатись додому. Метою подорожі не було досягнення особистих рекордів у подолані відстані і т.ін. Про те, що вже осінь, ми здогадались дорогою до залізничного вокзалу. Хто був легко (як на осінь і той ранок) вдягнений, відчув температуру в -6 за Цельсієм, на своїй шкурі в прямому сенсі слова biggrin Дехто був вимушений їхати "без рук", зігріваючи їх дорогою. Сонце ще не зійшло, але вже було не темно і від цього, як це завжди буває після спокійної ночі, коли перед самим сходом сонця прокидається легкий вітерець, починаєш тремтіти від холоду. А місяць, разом із зорями, які ще не встигли збігти спати, сміються з неба, як ті, хто лишився в теплих оселях під ковдрами. Біля річки стало ще холодніше від сирості і ми намагались швидше дістатись вокзалу, де можна було зігрітись в середині. Термометр показував не втішну картину і не було бажання діставати фотоапарат, щоб зафіксувати цей факт.

Абзац... (без назви) :)

Тепер ми почали посилено зігріватись.... Як і належить ("за законом Мерфі"), потяг складався з 4 вагонів, було весело, і притерто. Хоча бувало й гірше, тому що цього разу мали можливість просуватись вагоном чисельні виконавці пісень під гітару (тріо з перегаром і сольний варіант у вигляді дівчино з вібрато), та ще самотній скрипаль - Мариль . А "торгаші"- ті прослизнуть всюди. Ще непокоїли нас наслідки ранкового чаювання, "підігріті" холодом і протягами у вагоні. В таких умовах дуже нервує кількість зупинок після Красного Ліману і постійні пропозиції "чай, кофє, вода-вода". Після виходу на перон з вагону ми поспішали подалі від вокзалу. Без уваги залишилось ДТП з невідкладною допомогою і можливими жертвами та продавці грибів, яких там на перехресті завжди вистачає. Зупиняємось в затишному місці, на сонечку і приводимо себе до кондиції, та вдягаємось екіпіруємось для подальшої подорожі.

"...ідітє лєсом..."


Маршрут далі пролягав через сосновий ліс, асфальтом. Тут в нас запланований невеличкий привал з легким перекусом під каву. "Наш" столик стояв на місці, одна лава, як була впала, так до цих пір і лежить вже 2 роки поспіль biggrin Але ми були раді йому, як старому товаришу, який вцілів за цей час. Розклавши "що Бог послав" ми потроху вгамували спрагу та легкий голод, а повз нас проходили поодинокі перехожі і гурт дітей з клунками, мабуть аматорська екскурсія заощаджувала на переїзді. Знову в дорогу, обігнавши "туристів" ми їдемо далі намагаючись потрапляти на сонечко, де тепліше і вже опиняємось біля "ізваянія" у вигляді шахтаря , який кокетливо оголив "плєчіко" і вальяжно розвалився під дорогою biggrin .... хто його вигадав, саме в такому вигляді тут поставити!? Вздовж дороги почало додаватись всіляких пансіонатів а потім і взагалі, ми опинились вже на вулиці вздовж якої розташований базар та безліч дрібних крамниць, та закладів харчування. Дерева рідшають і відходять від дороги....

Спокій

Далі дорога стає вужчою, через багату кількість машин, які припарковані до самого світлофору на перехресті. Проскочили всю цю мурашину метушню, об'яви про житло, кав'ярні, автовокзал і готелі. Тепер все пливе повільно разом з нами, вдалині бемкнули дзвони, сонечко вже піднялось і навіть гріє. Людей небагато, машин майже нема... сумують продавці картин, хтось грає на скрипці. Ми спускаємось до річки і потрапляємо на прибрану територію, всю в тротуарній плитці. Тут можна перевести дух, посидіти на лавках, перекусити, помилуватись краєвидом. Бані церков виблискують на сонці і посміхаються нам, вода тече поважно і ледь хлюпає під берегом. Прокат плавзасобів не працює- ще мабуть рано. Навіть "бригада" цуциків, які працюють тут жебраками, тихенько заглядають у вічі людям, отримують за це щось їстівне, все роблять тихо - без гавкоту і метушні. Весь цей спокій заколисує і нашіптує - зупинись, перепочинь. Цього разу ми не стали мандрувати вздовж берегів, по хащах, а відразу переправились на правий берег...

Вгору, на волю!

Проминаємо міст, на якому гронами висять замки biggrin Невеличкий майданчик, тут жебрають люди і закликають долучитись до екскурсії особи з картонними табличками. Біля воріт підробляє "казачком"якийсь "батюшка" (з бородіщею і в лампасах з фуражкою). Повільно рухаємось "серпантином" іноді зупиняючись для фото. Бетон традиційно списаний крейдою. smile Перехожі занурюються в печерку фоткатись (ніколи туди й не думав лізти), що їх туди жене...!? Дістались гори, зупинились біля "дуба", вирішили їхати до майданчику оглядового, а можливо й в печери потім. Біля воротець до майданчику нас запитав молодий "казачьок" про наявність хусток на голову, а кому й на.... не на голову biggrin Настрій трохи погіршився і ми, злегка потроливши бідолагу в чорному (або зробили декілька кадрів - "jedem das Seine "), "образились" і поїхали до дерев'яного комплексу, не захотіли вже й печер. Там ми дали волю фотоапаратам і з усіх боків обробили ними все, що можна було. Нечисельні екскурсії були присутні й тут. Роздивились вдалину- вниз, звідки одна з тих екскурсій вийшла до нас, ми помітили якісь будівлі...мабуть з серії про "Дем'яна Бєдного". До "артема" ми вже вирішили не повертатись (наступного разу) і поїхали ґрунтовою дорогою до асфальту. Там ми перевірили справність замку (металевий шлагбаум) і наявність диких грушок в лісочку, після чого вирвались на "оперативний" простір.

Ремінь без дірок

Далі починається суцільний спуск (ну майже) більше 5 кілометрів. Захоплює подих від шаленої швидкості, летиш з гори і не бачиш дороги поперед, яка далі обривається під ще більшим кутом! Вітер і машини завалюють набік і це дуже непокоїть. Спокійніше стає після того, як зліва проминає поворот на Сидорове і дорога йде трохи вгору, після чого знову коротенький спуск і ми опиняємось в лісі. Після шуму у вухах і стрімкого спуску - навколо суцільна тиша і спокій, вітру нема і лише пташки та верхівки дерев акомпанують серцевому ритму, та диханню. smile Швидко заспокоюємося і їдемо у спокійному темпі, розмовляючи про все що завгодно, дорога лісом складає 7,5 кілометрів (про що вказує відповідний знак). Набору висоти майже не помітно, половина цієї відстані, візуально - пряма. Машин цього разу майже не зустрічалось, лише весільний кортеж привітав нас сигналами, та гонщик на квадроциклі махнув нам рукою. За розмовами ми не помічаємо, як вже наблизились до траси, тут справа від дороги невеличке розширення, там знаходиться вежа для телефонів, як ми думаємо і залишки придорожнього закладу, від якого тільки шлакоблоки помітні і то, в невеличкій кількості. Хотів би зазначити, що ми вже давно не їхали такою гладенькою і новою дорогою, наче підметеною, без всіляких перешкод. Дорога як стрічка, або як ... назва розділу :D

Горіхова вулиця

Після траси, стрімкий спуск до Хрестища, приймаємо на перехресті трохи в право і потім пірнаємо у ледь помітний провулок під кутом у 45 градусів наліво. Вулиця вузенька, двори і все, що поряд з ними, обсаджені деревами. Навкруги пахне йодом, під колесами горіхові листя та розчавлена шкіра з них. Сергій трохи загубився позаду і довелось його чекати, але він не поспішав до нас а щось там підбирав біля вєліка і відходив у бік, наче щось розсипав. Пазл склався, коли ми подивились навкруги себе, в траві під деревами лежали горіхи, навіть вже сухі. Ну й чого ж так просто стояти й чекати? Звісна річ, ми почали наводити лад під ногами і навкруги себе. Чим далі ми відходили до дерев, та парканів, тим важчими ставали наплічники biggrin . Сергій долучився до нас, поскаржився на бабусю, яка його турнула від свого двору. Їдемо вулицею далі, вона дуже довга і постійно йде вниз, іноді (кожного разу як їду) здається що пропустили поворот. Але коли починається вигін, все стає на свої місця... наш маршрут перетинає головна дорога і ми котимо направо, по ній. Потім знову вниз розганяємо до самих водоймищ, де шукаємо місце до невеличкого привалу. Довго шукати не доводиться, приємне тепле місце, де пурхають всілякі комахи і ми прикриті від вітру, суха травичка. А ще перкус почали діставати.. та горіхи пішли у хід. Сергій продемонстрував зручний спосіб вживання горіхів, за допомогою двох каменів. Всім раджу возити з собою, дуже зручно... biggrin Не хотілось далі рухатись, так вже затишно й тепло....

Маршрут проходить вздовж водосховищ, чисельних рибних господарств, постійно їхати за течією дуже приємно й зручно, особливо, коли тебе ще й вітер підганяє у спину. Вирішили не їхати далі через Андріївку, а скористатись "місцевим гідом" (за що велика дяка) і подивитись на велику, золоту рибу. Потім ми вигулькнули вже у Слов'янську, в районі педагогічного інституту, а далі - знайомою дорогою до центру і через "Зевскераміку" додому....

Загальний пробіг вклався у 96 км.

П.С. Вперше за покатушку, я забув про "тормозок" surprised

Дякую amal, за коректування, та допомогу у подоланні наслідків раннього склерозу.. ну й за рибу теж (золоту)
 
GADДата: Субота, 24.10.2015, 13:48 | Повідомлення # 2
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Посилання на альбом ОСІННІЙ СВЯТОГІРСЬК
 
Форум » Велофорум » ЗВІТИ » Осінній Святогірськ (Невеличка подорож.)
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

Вверх