П`ятниця, 22.09.2017, 11:53
LEVEL
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Велофорум » ЗВІТИ » Студенок (1.08.15)
Студенок
GADДата: Неділя, 02.08.2015, 14:10 | Повідомлення # 1
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6362
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Нарешті здійснилась мрія проїхати саме цим маршрутом! Деякі ділянки ми вже давно відвідували, або катали. А от щоб саме лісом, біля Довгенького .... чомусь ці місця нас постійно відштовхували. То погода погана, то маршрут чомусь не в той бік завернув. :)

Ну, сталось все ж таки.



Не буду розповідати про те, як готувались і таке інше. Все як завжди-слушна нагода, гарна поргода, потрібно їхати! Не вагались довго, нікого особливо й не вговорювали, хто зміг - той поїхав!

Єдине що не сподобалось-коротенька електричка у субуту і "сезон"- всього 4 вагони! Романтичне перебування з велосипедами у переповненому тамбурі- це запам'ятається! Особливо, коли двері відчиняються з різних боків). Але ж розмова не про "електрон". На залізничному вокзалі в Слов'яногірську, я особисто, був вперше, до цього часу, доводилось їхати повз, в декільках метрах, в різних напрямках. Такий він, нам здався цікавим, не дуже схожий на всі інші, щось старе в ньому і стильне, можна (хіба що) з Ізюмом порівнюваити. Тільки без фонтану і менший, за розмірами. За вокзалом, як водиться - шустрі таксисти миттєво розібрали всіх пасажирів, які хотіли дістатись до курортної зони. Ми теж запропонували підвезти безкоштовно на вєліках, але в бік Студенку мабуть не було бажаючих їхати) За вказівником дорожнім, до студенку 5 км, а до Красного Ліману - 30. (так для довідки)

Отже, нам відразу до використання подано було чудовий, рівний асфальт, без машин і з вітром, який нам допомагав в дорозі. Шкода, що їхати запашним хвойним лісом так мало довелось - дорога ідеальна! Все швидко закінчується, і ми вкотили у селище. За ті часи, коли ми тут не були, чогось такого, помітно не змінилось - ті самі будівлі, нічого не додалось. От тількі старі, криті очеретом хати, вже мабуть скоро заваляться, бо очерети майже порозкидані і повсюди дірки, парканів не залишилось, городи позаростали всіляким непотрібом, де інде можна побачити "пєтушкі" (іриси). А відпочиваючі називають хатку - "домік бабкі-єжкі" іноді фокаються біля неї. Можливо вночі, дійсно непогано це все виглядало б.

Невеличке пожвавлення біля місцевого "сільпа", тут знаходиться невеличкий ринок, який забезпечує вдоволення потреб відпочиваючих у свіжій городині та м'ясо-молочними виробами. Все свіже, про ціну ми не запитували, скористались "сільпом" - в якому напхано (в невеличкому приміщенні) все що є в інших магазинах. Тут записують в "тєтрадку" в борг за призвіщами, все як у кіно) Придбавши м'яких булочок і ряжанки, ми запобігли втрати сил, через посилений голод! biggrin (Далися взнаки чисте повітря, фізична робота і досить тривала подрож електричкою)

Хто не був у Студенку, можу повідомити про те , що там все поряд і "вхід" і "вихід", ставок і "джакузі", трохи подалі (їхати піском) до "нафтусі". Отже наша група розділилась на дві, хто мав бажання прийняти ванну в душі з води, температурою 18 градусів - поїхали туди. Хтось залишився на невеличкому пляжику біля "джакузі". Потім обидві групи поєднались і продовжили відпочинок разом, на ставку. Поваз нас проїздили машини і велосипеди, були знайомі з Краматорська і Дружківки (ну а як же без них) з якими ми не бачились не просто довго, а мабуть з 10 років. Дійсно: "Де б ми ще мали зустрітись!"



Купання, занурювання, фото, обсихання, збори - час вже вирушати в подальшу подорож.

Знов повз крамничку, поповнюємо запас провіанту і в напрямі Яремівки через Сіверський Донець. На виїзді зі Студенка знаходиться ще одне природнє джерело з водою, але його окупувала якась "тьотя" з десятком бутилів, не підходь. Не стали ми цього робити, потреби у воді не було і дорогою мали ще трапиться магазини. Вітерець підганяв у спину і небом пливли хмари і взагалі воно (небо) було в якійсь димці, через яку сонце не пекло. Перетнули великий жовто-синій міст, і після повороту , почали повільний під'йом вгору в напрямі Теплинського лісу. По вузенькій вулиці, на якій стоять фігури місцевих майстрів, в якості прикраси і реклами, ми дістаємось крайньої хати і відразу починається якась МТС чи щось подібне, з купою сільхозгосподарчого залізяччя. Далі тягнеться вгору грунтовий шлях вздовж запиленої посадки.

Згодом стало їхати легше, ми вийшли на висоту, де вітер вже нічим не стримувався і просто тиснув нам у спину, дехто почав думати про парусний спорт biggrin Попереду синів ліс, а навкруги жовтів соняшник чи зеленіла кукурудза, обрій почав світлішати. Справа вдалені, можна було помітити телевізійну щоглу в Ізюмі, а зліва (значно ближче) на дальніх пагорбах біліли маленькими плямами Святогорська лавра та "артем". Ми наблизились впритул до лісового масиву і дорога вже бігла вздовж нього і не полем, як раніше і тепер вниз переважно. Треба зазначити, що поступово, поки ми їхали, сонечко почало проглядати крізь хмари частіше і вже достатньо припікало - так було й надалі, чим далі тим спекотніше. Єдине, що тішило, це те, що в серпні сонце не так довго затримується на небі і швидко котиться до обрію.

На виході від лісу, до траси на Харків - невеличкий перепочинок, тут учасники команди з фермерским хистом, здійснили агро-дослідження місцевих кормових культур.



Зліва, внизу з'являється вдалені стрічка траси, а попереду вона виникає наче з нікуди, прямо перед нами. Після неї стрімкий асфальтовий спуск, з поступовим збільшенням кута нахилу в напрямі Довгенького, яке можна роздивитись на пагорбі, серед красивих пейзажів, з полів і темного лісу, який продовжується після перетину траси. Спуск змінюється під'йомом, але він не такий довгий, до того ж вздовж дороги ростуть смачні, напівздичавілі ячблука, які ми вирішили випробувати на смак. Випробування в дорозі досить ризиковане для шлунку, якщо перебільшити biggrin Дімон виказав думку, що потрібно знайти грушку і це має компенсувати дію яблук B)

Блукаючи селом, ми наприкінці, коли нарешті знайшли вихід до лісу, зрозуміли чому воно зветься саме так - Довгеньке. Далі маршрут мав йти вздовж лісу, але між ним і соняшниковим полем, можливо другий рік не їхали машинами, ризикувати великим "крюком" не хотіілось і ми ризикнули їхати "козиними тропами". Все в нас вийшло, хоча настрію попсувало. Невдовзі, за 1.5-2 км. ми вийшли на тверду дорогу. Звичайно ж було прикро визнавати (мені особисто) що мав місце альтернативний варіант і не досить довгий, але впевнитись в цьому ми змогли, лише подолавши "цилину". Ну що тепер жалкувати, у всьомук є свої плюси і мінуси. Катимо лісом, при чому тепер поле знаходиться всередені лісу, такий собі каскад полів, розділений посадками, як водосховища греблями, тільки все значно більше, за розмірами. На виході з масиву довелось їхати лісовим тунелем, де зазвичай знаходяться величезні калюжі, які не висихають, хоча там дорога тверда. (Колись тут було поселення і від нього залишилась цегла і таке інше, що було забутоване в дорогу) Так от, тепер там пройшлись ковшом трактора і дорога тепер була сухенбьк і гладенька, аж блищало.



В лісі , дорогою постійно траплялись вказівники і попередження з кольоровими зображеннями різних тварин. Таке враження що то лісові бігборди, або (щонайменш) сітілайти, або вуділайти biggrin Нехай знавці скажуть, як вірно)

Ліси нарешті скінчились, зліва лишалось велике урочище (Кругле) а попереду вже Іванівка і асфальт! Тут ми зробили привалі покінчили з "тормозками" які перли ще здому. :)



До черкаського нам природа подарувала відпочинок, у вигляді прямого асфальту, без машин і з постійним спуском ( 11 км!), який довозе нас до школи з грушками і яблуками, а за 600 метрів до крамниці з пиріжками, піцею і всілякими іншими смаколиками, включно з морозивом. З Черкаського-класичний напрям, у бік "Краматорського моря"- нудненький не тривалий під'йом, після нього "стіл" на півтори кілометри, і знову запаморочливий, стрімкий спуск, але тут дуже не розженешся- дорога досить подовбана. sad Перед самим спуском вивчаємо мапу місцевості, яка відкривається нам з пагорбу в природній спосіб. Перетнули "Маячку", бетонкою до асфальтуі і вже знайомою дорогою додому. Але тут сталась ще одна знахідка - нарешті ми знайшли найкоротший шлях звідти до Сергіївки. До цього ми катали справа, або зліва, що приводило до додаткових кілометрів, а тепер майже "по прямій" і без перешкод у вигляді скотомогильників, ярів і ледь помітних стежок. Щоправда, це все придатне тільки під час сухої погоди. Проминувши декілька посадок і одну залізничну колію (в бік кар'єру) нас виносить на широчезне поле без посадок і взагалі без будь якого збіжжя, яке вже прибране. Поасеред поля широкий шлях, який несе нас в Сергіївку. Далі асфальт і вода, звична дорога вздовж монастиря, до рудніку.

Повз нас пропливає (справа-внизу) Тройчате і ми вже летимо в місто через Донське. Останні пару кілометрів ми вирішили пройтись пішки, щоб трохи відпочити. Загальний пробіг склав трохи більше 95 кілометрів.


 
GADДата: Понеділок, 03.08.2015, 12:24 | Повідомлення # 2
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6362
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Переглянути фотографії-ілюстрації до прочитаного (або до пробіженого очима)

СТУДЕНОК
 
Форум » Велофорум » ЗВІТИ » Студенок (1.08.15)
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Вверх