Середа, 28.06.2017, 22:55
LEVEL
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Велофорум » ЗВІТИ » "Пещаный карьер - три человека!"
"Пещаный карьер - три человека!"
GADДата: Субота, 13.06.2015, 17:56 | Повідомлення # 1
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6172
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Хочу розповісти про нашу подорож до Гусаровки, а саме, до ставку, що знаходиться поряд з нею. Взагалі то, дорогою до нього і додому, ми планували їхати цікавими місцями, тому цей ставок був яскравою плямою в загальній картині, яку малювала наша уява.



Вже давно була така ідея, відвідати це водоймище, але все не виходило. Іноді в краматорських інтернет ресурсах траплялись фото звідти, під час подорожі з Ізюму, Макар підіймав це питання дорогою. Останнє, що остаточно спонукало нас поїхати саме туди - інформація від Олега Ж. з Краматорську, а саме перегляд фото і відео матеріалів звідти, де вони були нещодавно, як завжди, своєю дружньою кампанією. За що їм окрема дяка.

Коли був готовий маршрут, ми вирішили його трохи доробити

А саме-скоротили на ділянку від Дружківки до Слов'янська. Вирішили, що витрачати час на проходження вкотре, знайомою дорогою зайвих 40 км. не варто. От же, знову електроном, тепер до Слов'янська. Цього разу було більше вагонів (аж 5!) і менше народу, відповідно й метушні. А так все за схемою традиційною. Взяли з нас по 4 гривні. biggrin

Так сталось що ми на вокзалі були дуже давно, а дехто взагалі, вперше! Щоб перейти з перону до виходу в місто, тре пройти через будівлю вокзалу, або шукати прохід, що ми й робили йдучи вздовж довгої дротяної загорожі, яка закінчувалась, біля пішохідного мосту через колії. Саме він нам і був потрібен. Він нас довів до старого паровозу, який стоїть там, в депо у вигляді пам'ятнику якомусь досягненню часів пізніх до воєнних совєтів. Щоб не їхати до нього спеціально, ми скористались нагодою, такого близького перебування біля нього, трохи змінивши маршрут і вирішили перед стартом зробити невеличку екскурсію.



Дослідили ми той локомотив ретельно, вдирались на гору, підлазили вниз, заглядали у всі шпарини, навіть брали проби грунту biggrin . Висунули декілька гіпотез, зробили відповідну кількість кадрів , вивчили текст наведений на спеціальному планшеті...і поїхали до траси в напрямі Билбасовки.

Дорога нам дуже сподобалась. Вона незнайома і це вже не могло нас не тішити, весь час щось нове! Не помітили ми ні одного достойного під'йому, який би нам заважав їхати і напружував. Якість асфальту , на певних ділянках - просто дивувала. До того ж вона не була абсолютно рівною, постійно траплялись всілякі відгалуження і повороти. Це звичайно примушувало триматись весь часу напрузі, та їхати строго по одному з відповідною дистанцією. Будь якої миті ми очікували машини на зустріч, яка могла виїхати несподівано . Машин, щоправда, було не багато.

Дістались до дорожнього знаку Черкаське. Ми підсвідомо розуміли, що це селище порівняно давнє, але для нас було несподіванкою - побачити саме таку дату 1698. Яке це століття ?!! Там ми й зупинились. Зрозумійте вірно - не в 17 -му сторіччі, а просто перепочити, роздивитись, скинути зайвий одяг.... бо сонечко вже припікало. Далі дорога серед посадок, до центрального майдану Черкаського, це вже за залізничною станцією. Навколо цього майданчику (він невеличкий), по всьому периметру розташовані чисельні крамнички , всіляких напрямів. Навіть виїздна торгівля там налагоджена від компанії Елма-сервіс! А в самому центрі дерев'яний колодязь, скоріш за все він задля краси там стоїть, бо ніколи не було помітне, щоб з нього колись брали воду. Ввечері це місце сидіння і "ржанія" місцевої молоді. Любителям швидкісних перегонів і "чістапаржать", це місце підійде чудово, тут і заправитись можна улюбленим напоєм і поїхати"навсєчєтирєсторони", в прямому розумінні цього слова.

Але ми їдемо далі, на захід, як і планували, наступна зупинка у нас біля дому , в якому мешкав колись Леонід Биков, про що свідчить невеличка табличка на стіні. Хазяїв ми там не помітили, собака не гавкав,ніякої живності на подвір'ї ми не помітили, зробивши декілька кадрів поїхали далі. Привернув увагу величезний саморобний вітряк, зупинились роздивитись та зробити фото. Місцевий мешканець відразу помітив присутність чужинців і вирішив перевірити , чи не намагаємось ми "з'олімпіадити" електричні дроти (з його слів) biggrin . Ми віджартувались про те, що не цього разу. Далі знову дорога через сосновий ліс асфальтом, повітря насичене хвоєю- чудова процедура! молоді сосни викинули гілки, довгі такі, верхівки до метру довжиною.

Тепер наш маршрут звертає наліво по екстремальних стежках, які мали низьку проходимість, бо були з піску , доводилось їхати посередені доріжки, де більш твердо або виїжджати на траву. Дуже сильно там не розженешся, бо в будь яку мить можна піти "юзом", або засипати ланцюг піском. На вулицях "піщаного" хутору не було помічено ні одної живою душі, тільки цап- філософ, в якого були відсутні роги, як самотній монах зустрічав нас біля дороги. Вітром розгойдувало його розкішну бороду - такій собі Гендальф з "Володарів перснів", тільки без капелюха. А він би йому пасував.



Селище маленьке і закінчується несподівано швидко, відразу перед нами відкривається велика улоговина в очеретах, квітах і високій траві. В деяких місцях помітна худоба, яка вітається з нами ревінням - муканням, навколо не помітно ні одної живої душі, мабуть корови пов'язують появу людей з чимсь приємним, або тим, що полегшує їх існування. Їм несуть воду, доять, або забирають додому- тому така реакція. Під такий трубний звук, ми наближаємось до першого місточку. Тут їх багато, є такі що стоять на тоненьких жердинах, підвішені над водою на металевих тросах і через це хитаються, капітальний міст з дерева, просто земляний насип, який огинає болото . Словом- є на що глянути, подолати і зробити фото. Вода прозора і чиста, можна роздивитись рибу і всіляких жуків-плавунів.

Після дерев'яного мосту ми спробували повернутись в напрям траси, але це не вдалось, через великі калюжі на стежках між очеретом. Першу ми змогли б теоретично подолати, але що нас чекало далі- невідомо. Витрачати час на розвідку бажання не було, тому вирішили їхати далі знайомою дорогу через Прилєсне. Гадаю, що там перебували вже багато хто, і написано про це, і проілюстроване фотографіями, тому ми не стали навіть зупинятись. Ну хіба що зробити фото комори з борошном, яка зазвичай залишається по-за увагою. smile Увагу привернула ще й стара брукована дорога, яка трапляється нам від "Вєнєциї" до музейного комплексу.

Далі асфальтова дорога, знайома і дуже зручна, до того ж напрям вітру сприяє швидкому переміщенню. Але ми не встигли розігнатись, як увагу привернув будиночок для голубів, але не просто який стоїть на подвір'ї, а стовбичить на значній висоті і через те, помітний здалеку. До того ж він розмальований як хатка, а у металевій сітці, що являє собою майданчик для вигулу, знаходиться пара фазанів. Тільки я націлився фотоапаратом, як з того доміка з'явились ноги і задня частина хазяїна цього двору і фазанів та голубів. Він запросив нас відвідати його маєток, замість "фоткати його в трусах, з по-за паркану". З його пропозицією ми погодились і потрапили на подвір'я. Чого там тільки не було! Ми вдерлись на 13 метрову вежу, з майданчиком для огляду, до самого обрію, місцевих краєвидів. Катались на гойдалках, переглянули сауну і "німецький погріб", чайну бесідку, голубів, всілякі споруди , басейн і фонтан, безліч квітів. Можливо я щось і забув (дивиться фота).

Не скажу, що все там було "фірмово", але все зроблено з душею і серцем. Юрій, з яким ми познайомились, запрошував відвідати його на зворотнім шляху і обіцяв показати ще й павичів! Взагалі, дуже цікава людина, душевна і доброзичлива, до того ж поважає і товаришує з велосипедистами. Сповнені позитивних емоцій ми, вирушили далі і дорогою ще не один раз згадували цю випадкову і приємну зустріч. Все ж таки є ще люди, із захопленнями та ідеями, яким потрібно зовсім трохи допомоги, або хоча б не заважати.

Дорога далі була рівною і без дерев, обабіч дороги тягнулись очеретяні поля та кущі, іноді виблискує вода і звичайно, багато квітів. Трапляються маслини, в той час вони цвіли і солодкий запах супроводжував нас постійно. Вітер там гуляє вільно і може заважати пересуванню, якщо він потужний. Благо дільниця не дуже довга і до того ж, він нам допомагав у спину. Перетинаємо кордон Харківської області, якість дороги помітно погіршується, при чому просто ми з нормального асфальту перестрибуємо на дуже неякісну ділянку. Залишаємо зліва Василівку Другу і відразу, після повороту вкочуємо у Василівку Першу. Тут потрібно не проїхати повз діагональної вулиці вправо, якою можна швидко дістатись залізничної колії, ми це відгалуження проїхали і довелось потім повертати у зворотньому напрямі. Втратили з кілометр, приблизно, вірніше додали до загального пробігу ) Під колією можна проїхати в арку, перед нею буде орієнтир-стовп з гніздом, де живуть бузьки, яких ми роздивились з колії, на яку треба було видертись ))) Далі, під арку і відразу наліво і вздовж колії, до станції Гусарівка ( менше кілометру), а коли станцію минаємо, відразу направо вниз, і довгою вулицею села, майже до самого ставку.

Ставок знаходиться в кратері, неприродного походження. Внутрішні схили, в нього (кратеру) у вигляді ярусів, на яких, подекуди стоїть техніка, яка й вказує на те, яким чином це все тут зроблено. В ставку на якорі стоїть велика драга, за допомогою якої пісок тут намивався, ну як і в нас в соснових лісах нижче Красного Ліману , дорогою до Ямпіля. Схили пагорбів вкриті кущами і молодими деревами, невелика ділянка "берегу , теж в заростях дерев, переважно акації, трапляються і берізки. Вхід перекритий для великої техніки, який охороняється невеличкими цуциками, які , скоріш за все просять чи то води чи поїсти, ніж виконують свої охоронні обов'язки. Був помічений якийсь, сонного типу , мовчазний чолов'яга, який не ліз ні до кого з питаннями а просто споглядав за всім. Відпочіваючих майже не було. Помітили ми дві групи підлітків, переважно дівчаток, які дістаються туди пішки, або велосипедами, дирчиками.

Водичка в ставку дуже прозора і складається враження що ставок не глибокий, але це тільки здалеку. Помітили ми там і рибу, яка грає на сонечку в глибині. Піску там, не просто багато, а все це - суцільна пісочниця, де можна знімати кліпи про пустелю, додавши вітродвигун. Вітер гнав пісок тоді непогано і довелось шукати притулок для вєліків, раджу це питання продумати на майбутнє, як варіант- прив'язати вище, на дерево. Ми роздивились навкруги, зібрали гілля сухе з дерев і розклали невеличке вогнище для ковбасок. Після "перекусу" відвідали драгу, видерлись на її верхню палубу, де довелось шукати поверхні яка б не була такою нагрітою сонцем, бо не дуже зручно пересуватись на пательні :D
 
GADДата: Понеділок, 29.06.2015, 14:59 | Повідомлення # 2
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6172
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Час спливає швидко і вже потрібно було збиратись, за розрахунками сонце, на зворотньому шляху в нас буде справа, або ззаду і в цей час, від дерев падає тінь, яка дозволяє нам знаходитись в ній ( 1-1,5м.) Рухаємось за "генштабом", іноді перевіряючи напрямок "навіком". Дякуємо Кості за поліграфічні послуги. Ще, перед мандрівкою, ми прокладали маршрут трохи довший, але з таким розрахунком, щоб оминути критичні підйоми, всі заглиблення рельєфу ми оминули, по їх найвищих кордонах. До того ж ґрунтовими дорогами їхати приємніше ніж асфальтом, більш різноманітніше, до того ж в тіні і з вітром, який тобі допомагає. Так ми й промайнули полями всі яруги і опинились біля Погонівки, де знову стали на асфальт, далі Запаро-Маріївка (це вже, знову, Донецька обл.) і Високопілля, яке ми помітили кілометрів за 3-6, через блиск церковних бань навпроти сонця, який пробивався навіть через зелені посадки вздовж дороги.



Поки йдеться про маршрут і дорого, хотів би згадати про те, що в Гусарівці ми не звертали уваги на наявність крамничок або кіосків , де можна було поповнити запас провізії, тому як не було в тому потреби, а вже потім від Погонівки й далі, вони нам просто не траплялись. Маршрут не проходить через села , вони залишаються в стороні, або ми їдемо ледь торкаючись крайньою вулицею. Так що, це питання потрібно допрацювати на майбутнє. Забігаючи наперед, раджу через Очеретине їхати середньою вулицею, а не крайньою, для цього, потрібно повернути наліво, відразу після АЗС (ми повертали наступною вулицею).



Отже ми дістались Високопілля і його головної відзнаки-церкви. Вона красива й вражає своїм блиском, але , як на мене від неї віє якось пусткою. Якийсь такий пам'ятник, навколо ні одної душі, всередені відсутні дерева, за спорудою вниз ідуть поля до самого обрію... наче край землі. Перед воротами стоїть хрест дерев'яний лакований, не з дешевих, але шматок від нього відпав, за наявності догляду це б вже було відремонтоване або , хоча б прибране.... а так. До того ж того дня була субота, погодьтесь, в такий день і пустеля. Перед церквою стоїть дорожній вказівник, який каже нам про джерело святої води... але доступу до нього нема. Чи то святість тут за розкладом, якого нема, чи то тимчасово припинилась....

Відпочили трохи і їдемо далі, відразу у тінистій посадці бачимо споруду, яка вказує нам напрям до "Райського" - це таке ООО, яке може продати вам , насіння, фрукти,соки , якщо ви скористаєтесь телефоном, який вказаний поряд з іншим текстом.))) Далі, до самого Очеретиного ми рухаємось приємною прохолодою, зліва від нас звичайна ( широка ) посадка, а справа-широченна, мабуть там була (паралельна) стара дорога, яка тепер знаходиться нижче і заросла лісом. Очеретине наче спить, нам зустрілись лише дві особи, й ті тільки приїхали звідкись на велосипедах. Дуже багато птиці , дрібної вздовж дороги, це переважно, щиглики та горобці, в них в той час відбувався масовий виліт з гніздечок молоді, яка ще не певно трималась на крилі, а усі дорослі їм всіляко допомагали, годували і охороняли як могли. І що цікаво, не важливо чиї це діти, "батьківські обов'язки" виконували цілою зграєю, до того ж в цих зграйках ми помітили й горобців, які опікувались дитинчатами щигликів. )

Одного такого, малого, Олексій прибрав з асфальту, та після нетривалого дослідження, відправив в траву.

Після Очеретиного стрімкий спуск до ставку і нудненький, але короткий підйом до Шаврового. Краєвиди справа чудові- глибока долина, балка, ліски й ставки. Дихається вільно і не хочеться їхати додому до своїх хатніх проблем. Знаходимо місце, де ми можемо "зрізати" ґрунтами досить солідний шмат маршруту. Спочатку котимо повільно, а потім схилом і піщаною-суглинною дорогою, яка напередодні буда розмита дощем, вийшло екстремально і весело. На асфальт ми виїхали, вже на виїзді з Михайловки і нам залишилось півтори кілометри до Яковлевки, де в нас планувалось відвідування магазину. Справа від дороги підіймаються схили балок, а зліва посадки та водосховища. Магазин ми знайшли, поряд зі старенькою церквою, який нас зустрів зачиненими вікнами й дверима. Єдине , що потішило, це сама споруда, в якій розташована крамничка. Поряд паслись і мекали кози, до нас підбіг кудлатий собака і образившись потупцював собі далі, втративши будь який інтерес до нас.

Перетинаємо греблею ставки, вона вузька і вся в калюжах, наприкінці греблі, де вона переходить у вулицю натягнуло з полів землі, яка не висохла і являє собою перепону,яку доводиться форсувати пішки. Далі вздовж посадки і поля такі самі замулені ділянки. Потрібно було обходити посадку справа, але нас звідти відштовхнули собаки, які розривались на ланцюгу і дорога нам здалась менш зручною для руху. Влізли в грязюку добряче, довелось під час зупинки ще й приводити до ладу взуття. Джерельна артезіанська вода подається там з труби постійним потоком, де можна поповнити свої запаси води, користуються такою безкоштовною послугою і корови і місцеві мешканці, які приїздять туди бусіком і "тарять" води у великі фляги. Мабуть вона там корисна і чиста.

Далі вже знайомою дорогою до Сергіївки, вздовж соснового ліску по балці. Справа розорали поле , в разі тривких дощів там буде непролазне болото! Потрібно щось робити з цими "карабасами", або з тими, хто надає дозволи на таку діяльність, але це тема не для цього звіту.

Загалом подорож нам дуже сподобалась, раджу всім, хто любить природу і досліджувати навколишнє середовище.


Фотографії, традиційно в альбомі

Оригінали, для учасників, можна отримати в мене, як кому зручно.
 
GADДата: Понеділок, 29.06.2015, 18:43 | Повідомлення # 3
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6172
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Маршрут можна переглянути тут:Гусарівка
 
Форум » Велофорум » ЗВІТИ » "Пещаный карьер - три человека!"
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Вверх