| GAD | Дата: Четвер, 04.06.2015, 17:23 | Повідомлення # 1 |
 Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| В п’ятницю (29.05.15), під час веселого дійства-свята на площі біля ЦДЮТ, де було дуже багато народу. ( про це читайте у відповідній темі )
Відбулись зустрічі тих, хто має тягу до велосипеду і прокататись на ньому. Зустрічі були неофіційними, без графину і трибуни… )) Просто зустрілись друзі, які досить довго не катали разом. Відразу, не відкладаючи «напотом», вирішили поїхати кудись, так щоб і не дуже далеко і спекти картоплі і просто посидіти поговорити, обговорити щось цікаве на майбутнє.
Що обговорювати, вже було «на порядку денному», до того ж, сама вело - прогулянка мала відбутися в рамках підготовки до більш масштабної події. ( дивись ТУТ )
Зваживши побажання, можливості і склад учасників, вирішили їхати в неділю. Нестандартним був час старту, його призначено на 12:00, так сталось, ну й випробувати себе сонцем довелось. Як виявилось, нам пощастило, небом пливли хмари, які на деякий час затуляли світило, чим полегшували нашу подорож. Вітер майже не заважав, іноді ми їхали зеленими тунелями, іноді притискались до підніжжя пагорбів, використовуючи рельєф, але трохи змінюючи маршрут.
Найкоротший маршрут (один з варіантів) був рішучо відкинений, ще на стадії обговорення. В нас був вибір, їхати «55» і на «Полтавці» розтаборитись на старій стоянці, дворічної давнини, або вигадати щось новіше. Було запропоноване збільшити відстань пробігу і додати трохи цікавого, з чим ми й погодились на «Т» образному № 2 на маршруті «55». Дістались ми до нього, по досить розбитій дорозі, яка підходить для велосипеду але не для автомобіля, які вимушені були їхати як завгодно, вишукуючи зручної дороги серед напливів асфальту. 2-3 роки цією ділянкою весь час рухались глиновози, а літа були спекотні.
Ми їхали тим самим маршрутом, яким ми катали з Денисом навесні. ( переглянути можна ось де )
Тепер додалось багато зелені, бо вже остаточно вкрились листям акації, які тепер активно цвіли і це додавало нам позитивних емоцій. Таке враження що ми постійно знаходились в парфумерній лавці, або в чайній кімнаті з благовоніями. )
Рухаючись паралельно великій балці , яка тягнеться довго ми милувались буйним цвітінням різної флори, яка вкривала зелений килим кольоровими плямами. Балка поступово стає ширшою і каскадами в ній з’являються ставки. Перший – найменший, поряд з дорогою, якого ми дістались, цілком нас влаштовував, до того ж, апетит вже нагуляний був двічі. Дякуємо Руслану, який пригощав дорогою « печенюшками» ))
Швидко назбирали хмизу і деревени , розвели вогнище і взялись обідати. Картоплю взяв лише Костя, але із запасом. Та й кожен брав «всегопанімножко» від бутерів до товстих ковбасок. Голодними не залишились. Ковбаски, як завжди готувались на шпагах і рогатках, молодих гілок. Дехто примудрився зробити прокольний шашлик з трьох штук. )) Традиційно шкварчало і капало)))
На ставку ми були не одні, це було чутно здалеку. Хтось перегукувався з берегу на берег, закликаючи зробити взаємно вигідний обмін м’ясо-водка.
Довго ми там не стали затримуватись, додому ще залишався чималий шмат маршруту ( більший). Але за короткий час відпочинку той дехто, який спромігся вмаламурити три ковбаски, встиг і поспати))
Стрімкий спуск до Володимирівки, яка відразу переходить у Жовтневе, над головою вже вдруге тріщить напругою лінія високої напруги, ще 4 кілометри і ми в Артемівці. Тут нам довелось відвідати місцевий «салун» в який, разом з нами набилось , як у справжньому вестерні багатенько ковбоїв.
Коні в них були різних мастей і порід, які відрізнялись від наших «мустангів». Придбали «живчику», рушили далі. Час та погода сприяли, тому ми вирішили не паритись над асфальтом а зробити фінішний відтинок ґрунтовим, тому звернули в бік Торецького. Після нього, як і до нього, та й в самому селі дуже цікаві дороги. Тут і глинища, які нависають зліва і річка вузенька, яка тече прямо під колесами, справа урвищем. Старі дубові посадки і тополі "до самого неба", гладенькі польові дороги через пшеничні поля, великі пагорби, за які вже починає ховатись сонце, круті екстремальні спуски понад річкою, корови й кози, перелякані бабусі, нашорошені хлопчики - все це миготить повз нас. Чомусь перед фінішем завжди прискорюєшся, наче намагаєшся встигнути до того часу, коли втомишся.
Зупинялись лише біля бузьків на стовпі, які прилітають кожного року і виховують тут своїх пташенят. Коли дивишся на ціх птахів,здається що в них і мороки в житті менше і життя цікавіше.... От пересидять тут літо і полетять в теплі краї до вирію....а ми залишимося тут... самі...
Біля джерела на Донському, вмилися і освіжились, набрали води в що було, додому.
Так і закінчилась наша несподівана подорож. Вийшла вона в 74 кілометри. Дорогою ми обговорили деякі деталі майбутнього пробігу.
Згадав як звались ті квіти, чию назву я забув ! ШАВЛІЯ (шалфєй)
Невеличкий фото звіт
|
| |
| |
