П`ятниця, 29.03.2024, 11:36
LEVEL
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум » Велофорум » ЗВІТИ » Ізюм-Дружківка
Ізюм-Дружківка
GADДата: Середа, 13.05.2015, 20:59 | Повідомлення # 1
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Нарешті ми змогли визначитись з днем подорожі. Вірніше, нам дозволила це зробити погода. Майже два тижні перед цим, кожного дня заглядали на прогнозові сайти з надією побачити там щось втішне. Кожного разу, коли був вихідний день – обов'язково йшов дощ, або напередодні поливало так, що не встигало висохнути. Вільний час, замість покатушок, проводився в плануванні маршруту, вкотре переглядався маршрут, уточнювались деталі та варіанти проходження певних ділянок. Ось вже й минули травневі свята , а ми так і сидимо вдома. Панічних настроїв звичайно не було, але постійні збіги опадів з вихідними , почали примушувати думати про день серед тижня , який нам потрібно обрати для втілення свого задуму.



Щоб не відкладати мандрівку до наступної суботи, а це ще тиждень очікувань і нервування, вирішили їхати в понеділок. А що!? Чудовий привід для доказу, що не все так погано в понеділок )))

Збиратись не довелось довго, все що потрібно, вже було обговорено і розписано по хвилинах. Далі все йде «по накатаному», ввечері пошук саме тієї речі, яка от тільки тут лежала, а тепер, терміново зникла. Останні листування у форумі, з приводу майбутньої мандрівки. Як завжди не можливо вчасно заснути, потім провалля і тебе вже витягує зі сну надокучливий звук будильнику.
Перша думка, яка приходить в голову - ну навіщо ми все це задумали і до того ж так рано !?



Поступово приходиш до тями і починаєш займатись звичними для таких випадків справами. Все частіше поглядаєш на годинник і дивуєшся, чому це ніхто до цього часу не телефонує…чи не передумали бува?! Все наче зібране, нічого не забуте, колеса тверді…зайвий раз перевірено. Біля під’їзду стоїть сусідка і дивується тому, що крім неї є в людей якісь справи в такий час. Останні дзвінки, хтось проспав, хтось вже чекає у відповідному місці і дорогою долучається до групи.

Вперше довелось в той день їхати не звичним маршрутом до залізничного вокзалу. Вік живи – вік навчайся, так навіть швидше і до того ж, нас вразила ділянка асфальту перед вокзалом , яка була в ідеальному стані. Роками це місце викликало в нас відразу, через величезну кількість ям на асфальті, а вірніше дуже малою кількістю придатного до руху асфальту, серед суцільних кратерів. Можна сказати що день починався з приємного.

На вокзалі людей не дуже багато, але й не мало. Нарешті всі в зборі. За веселими розмовами швидко плине час, ми й не помітили відразу, що люди посунули на платформу, довелось поспішати. Сонний чи лінивий голос сповістив нам на яку колію слід повертатись обличчям)). Всього 4 вагони, доводиться наздоганяти, ну й звісно всі на одні двері, щось зачепилось в когось… панічна метушня, а якщо когось забудемо !

Нарешті ми всі в середині і розсілись, хто де зміг. Відразу до нас підскочили щасливі «провідниці-касири», напікали нам якусь (відому їм мелодію), на своїх тетрісах –міні терміналах, на зрозумілу їм і таку, яка влаштовує нас суму.

Їхати нам довелося три з половиною години, але дружнім гуртом , це не так страшно. Хтось мав змогу розглядати краєвиди через запилюжені вікна, хтось слухав улюблені музичні композиції з планшету, а більшість мала змогу спостерігати за дійством , яке відбувалось в середині вагону. Спочатку нас розважав дует на гітарах, який досить пристойно виконував пісні і отримував за це якусь винагороду. Потім концерт продовжив «скрипаль» імпровізатор, який на дуже розстроєній віоліні награвав якісь мелодії і намагався співати. Іноді він проходжався вагонами, коли в проходах не було людей, і на ходу вигадував римовані тексти про те що (і кого)бачив перед очима. Іноді вагоном рухались продавчині ВСЬОГО. ))) Вони повідомляли про шалені знижки і розпродажі, про корисні якості і функціональні можливості предметів торгу. В наявності були «пакєти» які витримують гіпопотамів, хімікати, які травлять все що рухається, а на щасливих володарів, які їх придбали взагалі не діють ніяким чином. І що можна намазувати хоч на хліб, замість масла ))) В асортименті були іменні, та зодіакальні чашки і кумедні прикраси для холодильників у вигляді жуків і метеликів з над крильцями , які теліпаються на пружинках. Продавчині мріяли про більшу кількість народу і обговорювали свої бізнесові плани, а ми вже виглядали назви зупинок, бо вже дуже заклякли на своїх місцях. До того ж флюїди з туалету, дуже заважали нам до кінця насолодитись приємною подорожжю. Перше відхилення від запланованого потягало в тім, що ми не змогли в таких умовах поснідати в дорозі, довелось чекати до виходу з електрички.

Ось нарешті ми в Ізюмі, вирішили всі свої справи (безкоштовно), після цього трохи перекусили і зробили декілька кадрів на згадку, ми вирушили нарешті у путь на велосипедах, за якими вже скучили. Вони стояли в електроні окремо, і нам весь час доводилось пильнувати, щоб якісь «знавці» не скрутили бува чого з них на сувеніри.



Визначились з напрямом руху, перевірили чи все на своїх місцях і покотили ) Дорога нічого так, можна терпіти, але вдома кращі мабуть, біля залізничного вокзалу. Права сторона подовбана тут і це дуже не зручно особливо для велосипеду, доводиться іноді рухатись в 3-4 метрах від краю дороги ! Водії нас поважали і не робили незручностей, деякі навіть вітали, можливо за тонованим склом сиділи прихильники велосипедів чи просто, зорового способу життя…або просто добрі і розумні люди !) Перша зупинка біля «синьої церкви», точну назву я не знаю, а вводити в оману своєю версією не хочу. Можливо тим, кому цікаво захочеться скористатись «гуглем». Поряд з культовою будівлею весь час хтось робить знімки, ми теж не стали виключенням. Краєм ока помітили «служителя» ( я не розрізняю їх за саном, мабуть якийсь «нижчий чин») який працював на імпровізованій стоянці ворОтником, весь такий з бородою і у всьому чорному, поверх якого вдягнута жилетка, як у працівників , які вкладають асфальт.



Хочеться зазначити , що маркетологи тут не дарма свій хліб їдять, біля Храму можна помітити вказівник , за яким ми можемо потрапити до наступного пункту , який ми мали намір відвідати). Отже до «Святого істочнику», їхати туди зовсім мало ми швидко дістаємось до місця. Багато чого тут нового! Дерев’яна капличка , чи що воно таке, займає чималу площину , на території «батюшковський суботнік», метуть територію завзято і при повнім параді !) Виглядає кумедно і не звично. Навколо джерела з водою постійно товчуться люди, які приїздять і приходять пішки з тарою для води, яку тут же й наповнюють. Біля купальні сидить якась жіночка і мабуть чекає на клієнтів-добровольців в купальню. Там виконується певний ритуал, люди входять окремими групами, як на рентген («М» або «Ж»). Поряд відгородились не дуже естетично чи то душові кабінки літнього варіанту, чи то роздягальня. Маленький місточок, який дехто використав не зовсім за призначенням, а саме – проїхався ним велосипедом ) Навколо купальні, півмісяцем невеличке озерце – болото з очеретом і жабами. Навколишні городи відділені невеличкими насипами від води. Тут можна влаштовувати рисові плантації мабуть.

Не довго ми й тут затримались, попереду ще багато чого, а ми лише на початку імпровізованої екскурсії. Повертаємось до Храму і користуємось послугами приватних торгівців на базарі , або невеличким кіоском «Кулінічи». Повз нас проходять, пробігають і навіть їдуть цікаві персонажі. Таке враження , що ми відкотили на декілька років назад, всі цивілізаційні признаки присутні а от настрої людей дещо інші, нема домашньої напруги і стурбованості. Можливо це так тільки здалося, а може й насправді. Намагаюсь зробити фото церкви без людей, які постійно проходять повз , або входять в середину. Одна жіночка щось вивчає на інформативному стенді, зачиталась мабуть, своєю тривалою присутністю у кадру, псує нам нерви і витрачає дорогоцінний час)))

Далі рухаємось в напрямі річки старовинним шляхом, обабіч дороги спочатку йдуть досить старі доми, на два поверху з дерев’яними фронтонами, які змінюються невеличкими хатками , а потім взагалі паркова ділянка , яка схожа на картини І.Рєпіна . Навколо все зелене , трапляються білі стовбури берізок, темніють дуби й клени. Все це наче на задньому плані сцени, суцільною стіною, а спереду, виблискують на сонці невеличкі водоймища, серед зеленої трави в якій розсипані жовті кульбабки. Далі дерева поступово сходяться і ми опиняємось у тунелі з дерев і кущів а під колесами в нас старовинна горбата бруківка , вкрита в декілька шарів сучасним асфальтом.

Дістались річки, яка протікає місцем як змія звиваючись і повертаючи в різні боки. Перед нами новий «атракціон», цікаво перетинати річку по такому пішохідному містку ( яким рухаються і дрібні двоколісні транспортні засоби з мотором) до якого з обох боків прилаштовані серпантином величезні пандуси, крім звичайних сходів. Переїхавши річку зупиняємось для орієнтування і визначення подальшого напряму руху. Навколо старі доми і безліч всього цікавого, на що просто не вистачає часу. Перед парком , в якому у нас запланований перекус , хлопці влаштували невеличкий концерт із співами під гітари, які вони позичили у місцевих «бардів». В парку ми трохи перепочили, підкріпились і зробили чимало фотографій, мене особисто привабила старовинна церква в скромнім українським стилі. Щоб довго не розпатякувати, наведу цитату з вікіпедії :



«Свято-Преображенський собор у місті Ізюм, Харківської області одна з найстарших кам'яних споруд міста і Слобожанщини, яка дійшла до наших часів з козацьких споруд. Будувався на кошти полковників Ізюмського полку К. Донець-Захаржевського і Ф. Шидловського. Був побудований у 1682 році в стилі українського бароко артіллю майстрів, яка пізніше будувала Покровський собор у Харкові, будувала храми в Ніжині та Батурині. Незважаючи на принципову відмінність об'ємно-просторових рішень, чітко простежується схожість їх архітектурних деталей. Через два роки у 1684 був освячений.
Майстри використовували традиційні форми народного культового зодчества: по композиції Свято-Преображенський собор нагадує трьохсрубні дерев'яні храми з окремою дзвіницею. У 1846-1866 рр. церква на кошти добровільних пожертв була розширена. Довгий час на його стінах зберігалися трофейні військові регалії, здобуті ізюмчанами у багатьох походах і війнах. Справжньою реліквією храму було напрестольне Євангеліє, прикрашене срібним з позолотою окладом — подарунок царя Петра І після Полтавської битви. 12-25 вересня1825 року в соборі молився російський імператор Олександр І.
У 30-их роках минулого століття припинилися богослужіння. У 1938 році була повністю зруйнована каплиця імені Тихвінської ікони Божої Матері. Преображенський собор був осквернений, розграбований і часто використовувався під склади. Восени 1941 року під час відступу радянських військ, дзвіницю (яка примикала до правого боку вівтарного купола) підірвали сапери Ізюмського винищувального загону. Храм постійно зазнавав руйнувань.

У 1962 році Комітет у справах архітектури прийняв рішення про відновлення храму в первісному вигляді. (У 1902-1903 рр. собор був перебудований за проектом єпархіального архітектора). Будівельні роботи тривали близько 30 років, храм був відновлений у первісному вигляді, в якому він був побудований ще в 1682 році.
Свято-Преображенський собор був і залишається висотною домінантою старої (нині центральної) частини міста. Побудований практично одночасно з фортецею, він був складовою частиною фортифікаційних споруд, пізніше саме навколо нього складався архітектурний ансамбль центру міста.»


Ще сподобались невеличкі архітектурні ансамблі, такі як : «солом’яний бичок» і « Іван царевич на сірому вовкові». Можливо там ще було багато чого, але там можна й не помітити щось, бо все потопає в зелені , і постійно знаходишся під кронами дерев , які нависають з обох боків над доріжками , наче бесідки.

Ми наблизились до меморіального комплексу, який виглядає як величезний капонір, що тягнеться вгору на гору Крем’янець. В першій його половині розставлені зразки старої радянської військової техніки, при чому деякі гармати окремою групою наче поставлені «в угол». Мабуть на догоду тодішній кон'юнктурі всі стволи мали дивитись строго в західному напрямі.
Вище тягнуться довгі й широкі сходи терасами і ми підіймаємось до головного монументу, поруч з яким височіє телевізійна вежа. Вона дуже висока і розташована на найбільшій висоті з якої можна розглядати місцевість на багато кріометрів, особливо в ясну погоду і за наявності належної оптики. До речі цю вежу в ясну погоду можна розгледіти з кордонів Донецької і Харківської областей, в районі між Яремівкою і Довгеньким. Але це так, відступ, а що до оптики , то поряд є спеціалізована крамниця, де можна її придбати. Колись в Ізюмі була «воєнна» де виготовлялись складні прибори, зокрема й біноклі. В тій крамниці ми не були і наявність моделей , та «цінову політику» не досліджували. Але це коли спуститись з гори до комплексу «7 вітрів», а ми ще зверху. Там ще присутні , звезені звідусюди старовинні скіфські баби, які мають чудовий вигляд, всі зелені від моху і багато хто біля них фотографується). Звернув увагу що в декотрих висічені і на задній частині голови й спині всілякі візерунки і деталі одягу ( як нам здалося). Під нами в горі прорубаний тунель, яким рухаються машини і який являє собою частину траси на Харків. Цього дня там не було , як за звичай весільних кортежів, і двоє хлопців з місцевих, які вигулювали там своїх діточок, пояснили нам і розповіли історію виникнення цього тунелю а багато ще чого цікавого.

Надивившись ми почали спуск і скоро опинились на великому пагорбі, який спускався в долину приблизно на кілометр. Внизу можна було розгледіти, як на долоні, чепурненькі хатки і городики, красиву річку Сіверський Донець і хвойні ліси до самого обрію, на захід. Ми сподівались зустріти параплани, або їх моторизовані версії, які тут постійно літали раніше. Можливо вже було пізно, або вітер не того напряму, але цього разу ми їх не побачили.
Прикріплення: 3476230.jpg (40.7 Kb)
 
GADДата: Середа, 13.05.2015, 21:00 | Повідомлення # 2
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Тепер ми робимо спуск з гори, трасою і на виїзді робимо останні ізюмські фотографії біля вказівного знаку. Під час цієї процедури до нас звертається випадковий подорожній на мопеді, який консультується про велосипедні справи. Мабуть він побачив в нас спеців, але це знову викликає в нас відчуття дежавю, яке перекидає нас у так звані «добрі старі» )))

Далі нам деякий час доводиться їхати асфальтовою дорогою не дуже цікавою, навколо лише тополі і далечина до самого обрію справа. Зліва невеликі рідкі ліски і за ними внизу річка, яку ми не бачимо, бо вона від нас закрита. Так ми рухаємось декілька кілометрів і вітер нам в цьому допомагає. Він весь час нас супроводжує і не заважає, на протязі всього маршруту. Скоро ми потрапили до повороту і їхали весь час балками і долинами. Селища тут розташовані внизу і спуски до них стрімкі і серпантином, ми наче пірнали в зелене море з яблуневих садів і бузку. Старі покинуті хатки заросли так, що їх майже не можливо помітити у заростях. В тих, де живуть мешканці все прибране і прикрашене квітами, зокрема багато тюльпанів. Пахне звідусіль бузком, в траві копирсаються кури. Людей майже не помітно, лише на автобусній зупинці нам трапився невеличкий гурт. Що цікаво, виїздити з сіл, з низини , значно коротше ніж спускатись, що нас дуже тішить . Ми майже весь час їдемо, надолужуючи втрачений час в Ізюмі, коротенькі зупинки для фотографування , чогось цікавого. А подивитись було на що. Я навіть не став витрачати час на кожній зупинці, щоб дістати фотік , а потім його класти на місце у наплічник. Просто віз його через плече , готовим в будь який момент загальмувати у потрібному місці.

Як в калейдоскопі, повз нас пропливали крейдяні схили балок, зелені луги, такі ж пагорби, густі плями лісів, поля з конюшиною та злаками. Пару раз ми зупинялись для перепочинку і щоб трохи перекусити. Селища змінювали одне одного, через деякі ми їхали, якісь залишались збоку, такі красиві і не звичні назви – Суліговка, Курулька, Шнурки, Довгеньке, Бражківка, Дібровне, Пашкове. Перед Курулькою раптово закінчився асфальті нам довелось з півтори кілометри їхати груновою дорогою, поряд з якою стояла техніка для польових робіт і біля неї невеликий гурт людей , які нам махали руками, вітаючи, що дуже приємно нас вразило! Далі знову асфальт , який спускався в село, але за такою погодою ми вирішили їхати більш зручною для нас і прямою ґрунтовкою в суцільній посадці, яка густо росла обабіч дороги і ми знову опинились в суцільному зеленому тунелі.

Трохи довелось зупинятись, щоб звернути з дороги у вірному напрямі , знову в хід пішов навігаторі велика «генштабівка». Впевнившись, що ми там де потрібно ми здійснили стрімкий спуск, по екстремальній дорозі з піщаними ділянками в невеличке селище Пашкове. В ньому між пагорбів, які позаростали лісом, помітний великий курган - Ракова Могила.



Часу на його відвідування в нас не було, та й дістатись туди досить складно напрямки. Рухаємось полями і посадками і виходимо над селищем Привілля. До нього знову стрімкий спуск кам’янистою дорогою. Декілька поворотів і ми перетинаємо залізницю через переїзд. Далі нам трапляються дві крамнички, одна з них відкрита і там ми купуємо, хто чого захотів ))
Перевага була надана морозиву. Трохи перепочивши , ми вирушили далі, але трохи затримались – нашу увагу привернула кругла колона у вигляді циліндру, на якому вгорі був чийсь бюст. Ніякої назви чи напису, пам’ятник занедбаний і без штукатурки, вже й цегла щербатіє з боків. І спитати нікого. Так і залишилось це для нас таємницею. Зробили фото і вирішили дізнатись потім про цю пам’ятку.

Навіть вдома, за допомогою інтернету не вдалось знайти нічого. Можливо той бюст засновника селиш, які знаходяться поряд ( пан Бантиш) . Потрібно про це запитати у Віктора. Але виявилось , що економіку села (крім всього іншого) складає піщаний кар’єр Дружківського рудоуправління.

Ми бачили цю величезну пісочницю!

Перетнувши річку Сухий Торець ми опиняємось на краю ще одного селища – Майдан і їдемо в напрямі Прилєсного, там у нас за плановано відвідування музею народної архітектури та побуту, що ми й зробили. Щоправда приміщення музею було зачинене , бо вихідний день, але оглянути садибу зовні і навіть увійти до кузні нам люб'язно дозволили. Там багато знаходиться всіляких експонатів, про які я не буду багато писати, бо багато хто там вже бував а хто не був , то й обов'язково має відвідати. Зараз у музею важкі часи, бо він являє собою філіал Донецького історичного музею.

Зробивши багато світлин, ми поїхали звідти, вже знайомою дорогою додому. Дорогою нам знову трапився підйом, який вже вимотував, сил залишалось мало, в тих, хто не «вкатаний». Але після підйому великий спуск до Краматорського водосховища! Перетинаємо «маячку» греблею і опиняємось на трасі. Звідси ми вирішили поїхати не звичною нам дорогою, вона , можливо , трохи довша , але не така нудна і співвідношення спусків до підйомів , на користь перших. До того ж шлях пролягає «грунтами» і багато чого цікавого, ми перетинаємось тепер з нашим «новим маршрутом», який ми катали два роки тому на травневі свята.

На спуску в Сергіївку «карабаси» розорали шмат дороги і довелось «місити» метрів 100, де я вдало «нирнув» перелетівши через кермо, а другий кульбіт мені допоміг зробити наплічник за інерцією. ))) Зупинятись було вже небезпечно, комарі вже «наточили зуби» і не давали нам передиху. Вийшли на трасу Краматорськ – Добропілля , дуже якісну, мабуть бувший генпрокурор приклав руку до облаштування своєї «вотчини». В цьому можна було впевнитись коли ми проїжджали повз жіночого монастиря.

якщо кому цікаво, можна ознайомитись з цим матеріалом

В цьому місці виявилось що Даніл, самий молодший з нас, проїхав перші в своєму житті 100 кілометрів ! З чим ми його й поздоровили )

Піднявшись «грунтами» до кар’єрів ми вже могли розгледіти на обрії рідне місто ! Далі вже зовсім знайомими місцями.

Хочу подякувати всім учасникам, за те що вони були разом зі мною !
 
NatikДата: Четвер, 14.05.2015, 13:57 | Повідомлення # 3
Далека й найближча.
Група: Модераторы
Повідомлень: 73
Нагороди: 0
Репутація: 0
Статус: Десь пішов
Увлекательное путешествие у Вас состоялось!!!
Интересно было узнать про достопримечательности тех мест: Соборе, мемориальном комплексе и Раковой могиле. Никогда не была в тех местах, прочитав, сразу захотелось там побывать и насмотреться!
Почаще Вам новых маршрутов! smile
 
GADДата: Понеділок, 18.05.2015, 07:40 | Повідомлення # 4
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Фото звіт можна переглянути тут:тут
 
GADДата: Четвер, 21.05.2015, 10:23 | Повідомлення # 5
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Альбом "невошедшее" ( язик зламати можна biggrin ) розмістив в групі LEVEL
 
Форум » Велофорум » ЗВІТИ » Ізюм-Дружківка
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

Вверх