| GAD | Дата: Середа, 06.05.2015, 14:08 | Повідомлення # 1 |
 Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| У вівторок ми здійснили невеличку подорож, вдвох з Денисом. В цей день ми могли собі це дозволити , через поважні причини-обидва не працювали 
Проїхати цим маршрутом ми вирішили спонтанно. Останнім часом, на протязі тижня, активно обговорювалось питання ( серед зацікавленої групи потенційних учасників) майбутньої подорожі . Ми планували доїхати електричкою до Ізюму і звідти, відвідавши цікаві місця, здійснити подорож додому.
Весь час змінювалась дата старту, через погодні умови і можливості учасників. Час спливав і все йшло до того, що можливість поїхати у вихідний день більшою кількістю учасників ставала досить реальною. А ще, на форумі було запропоноване цікаве дослідження з виїздом у відповідне місце.
Покатушка зі стартом в місті Ізюм
ПОДОРОЖ-ДОСЛІДЖЕННЯ
за цими посиланнями можна ознайомитись з більш докладною інформацією
Отже, щоб не гаяти час, ми вирішили зробити такий собі мікс. А саме, провести тестове тренування в плані підготовки до подорожі з Ізюму. Випробувати техніку перед мандрівкою і не гаяти даремно час. Знайти і дослідити цікаве місце (про яке йдеться вище). Напередодні ввечері ми обговорили з Денисом деякі деталі і вранці відправились у подорож.
Спробували біля «кургану» виїхати на ґрунтову дорогу. Спроба вийшла невдалою, сирість не дозволяла нормально рухатись до асфальту. Перспектива зіпсувати собі настрій і вимотати себе боротьбою із зайвою вагою на колесах, оптимізму не додавала. Довелось повернутись і асфальтом поїхати через Горняк. Далі шлях пролягав досить нудним маршрутом. Справа в тому що цією дорогою ми проїхали вже таку кількість раз і маршрут там дуже прямолінійний. Хоча той, хто там їде вперше знайде для себе досить багато цікавих краєвидів з каскаду ставків, зеленою молодою травою, серед якої трапляються острови з жовтих і фіолетових квітів, ну й таке інше.
Хотілось зазначити що дорога (асфальт) на греблі , як завжди дуже вбитий – 50 метрів суцільних ям.
Далі до самого Миколайпілля довга й рівна, як лінійка дорога. З обох боків посадка досить щільна і густа, а під самий асфальт підступили чагарники з молодих дерев. Наодинці цим шляхом їхати невесело, але нам було про що говорити і час та відстань промайнули непомітно.
Миколайпілля – порожні вулиці , досить прибрано навколо, все зелене й свіже від трави, тюльпанів, бузку, який починає вже розквітати. Село закінчується несподівано, так , як і починається.
Після цього дорога тягнеться вже не так довго і пейзажі змінюються, зарості обабіч дороги перетворились в зелений тунель, вітер підганяє нас в спину. Домовлялись їхати без фанатизму, але не використати таку природню допомогу ми не змогли і увімкнувши передачі побільше, миттєво опинились на перетину дороги. Тепер нам їхати направо , що ми й зробили повернувшись до Костянтинівки спиною. Про стан дороги через її використання перевізниками глини я не буду нічого казати. Іноді на такій широкій дорозі доводилось маневрувати щоб розійтись з машиною, благо їх було дуже мало.
Перевірили стан дороги, по якої можна дістатись до цікавого заповідного місця. Дорога була волога, хоча травою вона заросла і можна було рухатись, але не цього разу. Їдемо далі. Після великих бугрів з білою глиною, яка сліпить очі на сонці, ми знову опинились на «т» образному перетину доріг. Тут в нас запланована невелика зупинка, що ми й зробили, прийнявши трохи вліво і спустились, щоб нас не обдував свіженький вітерець.
Тут ми запланували визначитись, куди нам їхати далі, для цього в нас була простенька туристична мапа, папірець з малюнком нового маршруті виконаний просто ручкою, дивлячись на «гуглямапс».
Ще в Дениса був бінокль, який нам дуже знадобився на протязі всієї подорожі. Малювати і планувати маршрут вдома це одне, а от в реалі рухатись новим маршрутом не так просто хоча й цікаво ) Виникають багато запитань.. куди повертати… після ось цієї посадки.. а де вона.. так от на мапі ж наче є.. а скільки до неї.. а от за бугром… а якщо не туди… ну й таке інше.
Ще ми випробували новий спосіб вживання «тормозку». Справа не в тому «як кусати бутерброд», а в тому в якій кількості і через який час, від початку подорожі все це робити. Як бувало в нас раніше ? Ми котимо поки є сили і не настає відчуття голоду, після чого починаємо шукати місце для привалу. Потім накидаємось на провіант як скажені пси. А те що залишилось…якщо таке буває,  залишаємо на «патом». З важкістю у шлунку вирушаємо далі. Можливо я дещо згустив.. .. але принцип приблизно такий.
Цього разу ми вирішили їсти зовсім потроху, розподіляючи провізію рівномірно. Пів кухлика чаю і «поблінчіку», через деякий час ще так само +«пакаклєтє»…. Весь час нема відчуття голоду, їхати легше ( на 100 грамів) наче пальне , яке використовується рівномірно. Звичайно був запланований і великий (порівняно) привал, там би ми, вже просто доїли без фанатизму все що залишилось. А так, під час зупинки, трохи перекусити - саме те що треба.
А зупинятись доводилось досить часто, весь час траплялось щось цікаве, або сфотографувати, або роздивитись. Металевий півник на високій башті, хрест на звичайному даху , мальовничий будиночок, груша - яка от - от розквітне на великому пагорбі-кургані (як в мультику про козаків), мальовничі водойми з очеретом, чайками та маленькими каченятками та іншим болотяним птаством.
Коли їдеш, теж відбувається багато цікавого особливо коли маршрут новий і невідомий тобі. Стрімкий спуск до Русина Яру - нас наздоганяє приємний запах хвої від невеличкого лісочку на пагорбі. Далі трохи вгору і ми вже котимо крайньою вулицею невеличкого селища, яке прикрите з усіх боків великою балкою і потопає в зелені садів та чагарників, з кущів і дерев. Багато покинутих будинків, деякі майже розсипані. Цілими лишаються лише старі саманні стіни. Там де живуть люди чистота і лад і ворота і паркан і якісь дрібні квіти килимком, над якими підіймаються різні тюльпани. У дворі весело гавкає собака.
Знову їдемо полем в напрямі Полтавки – це селище набагато більше і розтягнуте, має декілька ставків, пасіку і всілякі «мехконтори». Коли посадка від нас справа і закриває від вітру в повітрі з’являється густа зграя якихось комах, середнього розміру не дуже прудких, синьо-чорного кольору. Вони обліплюють нас і так їдуть, як на безкоштовному таксі. Підіймаємось вгору минаючи селище і бачимо нову мету – невеличке селище Попів Яр, яке складається, як здається з однієї вулиці. Після селища відразу новий високий підйом, але не довгий. Тепер повертати доводиться трохи проти вітру, але весь час згори.
Не зустріли ні одної машини, за 8 кілометрів дороги, іноді чутні звуки фазанів, весь час співають якісь пташки, солов'ї ще «не навчились» співати своїх пісень, пурхають зграї щигликів, вздовж дороги трясуть хвостами плиски і такі самі , тільки жовті з сірим пташки. За посадками гуркоче якась техніка, трапляються кар'єри. Один такий, справа, виходить дорогою на асфальт,який перетворюється в білу дорогу. Поступово ми опиняємось у великому "каньйоні"…великі пагорби на обрії і цивілізація поступово починає насуватись на нас. Високовольтні щогли, якісь ферми і таке інше…школи і вулиці селищ… Рівний асфальт, досить багаті будинки … сліди від ранішнього прогону череди корів Вітер все це встиг висушити і великої небезпеки нема.
Телефоном зв'язуємось з Костею, він нам підказує куди їхати далі і ми , скориставшись підказкою, невдовзі знаходимо потрібне місце для привалу. Тут ми натрапляємо на другу мету нашої подорожі – викопні скам'янілості древнього моря. Багато чого можна фотографувати, живого і скам’янілого. Зазначу що місцевість тут кам'яниста і під камінням трапляються змії, які ховаються там від сонця. Наскільки вони отруйні, нам невідомо і бачили ми лише одну, але випробувати на собі-бажання не було ) Взагалі в таких місцях потрібно бути дуже уважним. ( А в не таких – бути уважним подвійно ))
З під ніг, в траві біжать зелені й сірі ящірки, після змії - вони дещо напружують ) Підкріпившись і зробивши багато світлин, ми рушаємо додому. Звідси є багато варіантів для закінчення маршруту - ми поїхали самим відомим і коротким. Відчувалась втома у м'язах, але це приємне відчуття здорової втоми від тренування. Вітер тепер заважав збоку і спереду, але в посадках обабіч дороги він не був таким дошкульним.
Загалом подорож виявилась цікаво, пізнавальною і навіть корисною.
Крім всього цікаво приємного у вигляді вражень, емоцій, фото і такого іншого вдалось:
- прокласти новий маршрут
- дослідити унікальне геологічне місце
- випробувати новий режим споживання їжі в дорозі
- провести підготовче тестування велосипедів і тренування
- протестувати необхідне наповнення багажу в дорозі )))
Дякуємо Kristofer та Макар, за поради, деякі ідеї і допомогу в орієнтуванні.
Фото-звіт можна переглянути ТУТ
|
| |
| |
