| GAD | Дата: Вівторок, 24.03.2015, 17:03 | Повідомлення # 1 |
 Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Так вже сталось , що перший старт в цьому році навесні припав відразу на декілька природних явищ і астрономічних подій (якщо я вірно висловлююсь, щодо них ). Відчуваю як той, хто читає це хмикає із сарказмом, мовляв хтось і не припиняв катати і взимку і весною. Дійсно, це так і ніяких претензій на унікальність таке явище , як звичайна покатушка, не має. Тим більш офіційний статут тут теж ні до чого, але все ж таки… Виїзд був заявлений, обговорення в тій чи іншій формі відбулося , тому й звіт має бути.
Продовжуємо. От же про надзвичайно природне й аномально астрономічне.
Напередодні сталося сонячне затемнення, яке можна було споглядати і нічого не заважало цьому. Хмар на небі майже не було. 20 і 21 березня день рівнявся з ніччю, настає астрономічна весна. Можна згадати що вночі був новий місяць - невеличкий, але збіг. Хочу зазначити, що цього разу прогноз погоди поліпшувався з кожним днем , до визначеного часу , а за день до події взагалі можна було спокійно дивитись у вікно , погода нашіптувала, як кажуть . Ну як не скористатись всім вище написаним і не поїхати ? Тим більш ...нашіптує.. 
Час для старту був обраний оптимальний. Щоб можна було й виспатись після трудового тижня і визначитись з погодою. Іноді вранці ( коли прокидаєшся рано, а можливо й не іноді))) так важко налаштувати себе на рішучі дії, коли за вікном «незрозумілощо» а в голові «нунафігавономенітреба» . А тут, під радісні співи пташок і усміхнене сонечко, ти спокійно збираєшся, снідаєш і в дорогу. 
Приємно весняним ранком їхати до місця старту, за відсутності людської метушні, вони поспішають на роботу або сунуть на ринок, як це відбувається в буденний час, або трохи раніше. Навіть машини нікуди не поспішають , рухаються як працелюбні жуки, та ще велосипеди з прив’язаними сапачками везуть своїх хазяїв в напряму селищних домів…..
До речі, саме за такої причини багато хто й не зміг собі відмовити покопатись в землі на городі, та замість цього поїхати просто відпочити на природі від буденних справ.
Місце старту «курган». Скільки вже тут відбулось таких стартів і просто зустрічей для катання разом! Приємно було знаходитись на знайомому місці, де нічого не відбувалось вже майже рік.
Останні приготування: перевірка коліс, наявність води (ще залишилась з Білокузьминівки). Головне не забути те, чим розпалювати вогнище… Нарешті в дорогу ! Вітру майже нема, катить приємно , зайвих звуків і тріску не чутно , все в нормі. Відповідно рельєфу змінюються передачи...швидкість зростає... повз пролітають дерева й поля , жіночка, яка вигулює песика. На зустріч не трапилось нічого з транспорту, тільки дівчина яка займається бігом, майнула на зустріч зосереджене обличчя, слухає собі щось музичне в навушниках. Можливо вона й машина..але не в цьому місці і не в цей час .:batman:
Посадка тепер з лівого боку трохи затуляє від сонця, промайнули залишки ферми справа і ось вже перпендикуляр асфальту, який зворотною англійською «S» обкреслює горняцькі ставки. Дорога тут злегка пошкоджена , а на греблі «не злегка».. доводиться знижувати швидкість, тут яма на ямі.  Помітно як на поверхні водоймища півколом плавають поплавки-хтось «хазяйновитий» промишляє тут рибкою. Ще один поворот на право, а зліва помітні якісь шлагбауми і «кирпич» - теж мабуть заборонена територія. Перевіряти її на наявність «протипіхотних мін» нема часу і бажання. Взагалі то сьогодні переслідується інша мета )
Відчувається легкий зустрічний вітер із заходу , значить досягнута висота, де вітер більш відчутний , але після лівого повороту він тепер допомагає. Ох і нудна ця ділянка дороги ! Весь час прямо до обрію, до самого Миколайпілля, але тут можна й «притопити» злегка вгору, а потім вниз і так двічі … і так 8 кілометрів...
Ось справа почали з’являться дахи домів і від них , до дороги величезні «гони», на яких, вже зранку пораються селяни. Направо і опиняєшся прямо на вулиці Центральній ( не «лисого», аж дивно) Навкруги все прибрано , не помітно сміття, все досить акуратно і прибрано, по дворах і на вулицях присутня господарська техніка. Мелькає здивована дітлашня та поодинокі дядьки, всі люди в городах або в полі. Потрібно поспішати, до запланової зустрічі на «Т» образному перехресті залишилось досить мало часу, а відстань ще чималенька, доводиться налягати. Дорога після Миколайпілля не дуже побита, знаменитого каналізаційного люку не було помічено. Від баштану (зліва) дорогам відгороджена імпровізованими тинами і молодняком, а далі цей самий молодняк вже вимахав досить високо й густо, коли буде листя на деревах їхати доведеться суцільним зеленим тунелем, дорога здається візуально вузькою. Посадки взагалі то досить проріджені- дерева великого діаметру відсутні, залишились лише корчі, і багато дрібного гілля лежить вздовж дороги і в самих насадженнях. Зліва промайнув сад, попереду високовольтні проводи – тут зупинка.
Після звуків від покришок і вітру, під час їзди, запанувала суцільна тиша. Пташки співають на всі лади, якісь дрібні комахи літають в повітрі. Коли трохи вгамовується дихання і серцебиття, стає взагалі затишно. Вгорі чутно якісь незвичні звуки, задираю голову в небо, прямо наді мною летять трійка бузьків (лелеки) двійко парою, один на відстані. Фотоапарат не під рукою…шкода , не встиг . Проводжаю поглядом їх, аж чую такі самі звуки але значно сильніші … Цього разу все вчасно було зроблено – величезний клин цих красивих птахів рухався навздогін авангарду, в напрямі північного сходу і встиг потрапити в об'єктив. Життя триває…..
Треба рухатись далі, тепер залишилось не більше як 1,5 кілометри до мети. Дорога тут взагалі стала широченна, зліва від посадки асфальт, а потім стільки ж розкатаної ґрунтовки. Як говориться – багатий вибір рельєфу різної складності, та типу покриття дороги. )) Асфальт закінчився… тепер можна розім'ятись пішки, зробити телефонні дзвінки (далі покриття проблемне) …метрів 100 і далі знову їхати .. Ділянка дороги переорана боронами, в полі працюють сівалки. Це не може не тішити, двічі траплялись мішки з добривами і машини з яких все це вивантажують. Люди просто працюють , як і раніше...
Поступово посадка переходить в рівчак який густо заріс кущами, а далі вже йдуть дерева, які тут досить довго вже ростуть і створюють невеличкий лісок з чагарниками. Рівчак, який можна перейти розширюється в невеличку балку, яка в свою чергу переростає в долину (по якій тече струмок) і в неї є високі схили з обох боків. Там де нема кущів на схилах, прямо на полянах безліч весняних квітів, які ми весь час називаємо підсніжниками (це ті що не проліски) білі з різними відтінками фіолетового.
Насправді це шафран смугастий (Crocus reticulatus).
Пересування цими місцями помітно уповільнилось, весь час діставати фотік і злазити з вєліка доводиться постійно Деякі галявини вигоріли ранньою весною, коли ще зійшов сніг і на темному фоні квіти дуже помітні, але робити фотографію проблематично - все що торкається землі може забруднитись у «вугільний» колір. Там де суха трава лишилась з осені - чисто , але квіти потрібно розшукувати у ній… Хочу зазначити, що ростуть вони там дуже рясно і навіть вибігають на дорогу, де трапляються досить «жирні» екземпляри. Жовтими плямами розкиданий горицвіт, це такі квіти, які ростуть низенькими «букетами» переважно на якомусь горбочку .
Лівий «берег» балки густо зарослий старими деревами, а правий досить рівний і широкий, такий, що можна там грати у футбол (наприклад) до того ж вкритий свіжою зеленою травичкою…яка тільки пробилась і блищить на сонечку. Наприкінці цього вдаваного нами поля, поперек балки починаються густі кущі терену і ще чогось… такий чагарник затуляє від нас подальший краєвид. Це досить великий рівчак по якому навесні, від талих снігів у балку тече каламутним ручаєм вода з полів. Вздовж його, вдалині пролетіла рудою блискавкою лисиця і налякала в чагарнику якесь птаство, яке сипонуло зграєю з одного місця в інше. Через той рівчак є тоненька смужечка для проїзду (можна й машиною обережно), яким далі й рухаємось. Таке собі уявне сідло, як кульки в підшипнику «вниз вгору» різко вилітаєш на новий рівень, тепер краєвид розширюються.
Ось вже й величезна балка нарешті, тепер вона тягнеться вдалину скільки бачить око, до самого обрію. Між правим і лівим берегами можна розмістити невеликий мікрорайон. Якщо уважно придивитись можна розпізнати стару гребельку яка помітна через присутність на ній великих верб, які стоять, як у черзі за старими спогадами. Навколо все заросле було очеретом. Всі пагорби випалені і перетворились у суцільне згарище, там де була вода там залишились сухими латками очерети й висока трава. До великої балки примикають менші , теж всі в деревах, в однієї з них помітна пасіка.
Прямо на дорозі і навкруги можна розгледіти багато жуків , які навесні риють нори, чи відриваються після зимової сплячки. Таких ми пам'ятаємо з дитинства - це те, що траплялось нам «на природі» коли ми гасали цілими днями по балках і посадках навколо міста. Вони навіть мають цікаву назву-Кравчик (Lethrus apterus), мабуть через те, що ріжуть листя чи траву. Коли наближаєшся до них, вони терміново намагаються сховатися у своїх домівках. Все це виглядає досить цікаво і нагадує якесь доісторичне поселення, де кожний щось робить своє і водночас загальне.
Вздовж балки ростуть посадки з акацій і дубів понад якими пролягають ґрунтові дороги, іноді помітно сліди від машини, яка їхала прямо по бездоріжжю. Маршрут перетинає балку в широкому місці, під невеличкою греблею прокладено трубу, через яку тече джерельна вода, і так воно ллється, наче хтось тихенько розмовляє про щось таємниче. Обабіч дороги стоїть очерет, частково спалений. Тепер потрібно їхати вгору вздовж лівого берегу. Підйом досить цікавий, звичайна стежка але трапляється каміння природного й штучного походження … зліва проглядають якісь пагорби і зруйнована споруда… залишки мурованих стін. Тепер знову вниз і ми опиняємось в невеличкому лісочку. На галявинці можна прилаштувати транспортні засоби, бо далі з ними йти не дуже зручно. Влітку, за 10 метрів вже не помітно було б когось в середині, а так все просвічується і велосипеди теж під наглядом… Хоча навкруги не єдиної живої душі, лише іноді з полів доносяться звуки польових робіт.
Вогнище розводиться на тому самому місці, що й торік. Навіть залишились деякі неспалені до кінця гілки-це означає, що тут рівно рік нікого не було! Дуже зручно сидіти на великий деревині, яка тут наче навмисно впала . Не сходячи з місця, можна назбирати сухого листя, трави, кору й хмизу, а також малих середніх гілок. Трохи більші знаходяться за 2-3 метри. Всі умови для комфортного проведення часу з користю для емоційного і фізичного стану. Поки все це горить і перегорає (заплановано пекти картоплю) можна провести невеличку екскурсію, обійти найближчі хащі. Все це робиться разом із фотоапаратом.
Вже пробились назовні квіти - жовті такі (Пшінка весняна)…і мабуть давно тут жовтіє гусяча цибулька (це такі маленькі зірочки, а зелені листя в них на смак і запах, як справжня цибуля), та анемони. Цікаво, чому всі квіти переважно жовтого кольору ? Можливо бджоли цей колір краще сприймають ? До речі бджоли теж були в наявності. Іноді можна було помітити метеликів-лимонниць, спробував сфотографувати… не дуже вдало це вийшло. Але натрапив на стару грушу, яка тут росте вже досить довго… цікаво, які в неї грушки, дуже кислі? Можливо буде нагода потрапити сюди наприкінці сезону (коли будуть дозрівати). Тим часом бажання щось перекусити переважило всі інші, бутерброди і варені яйця, що ще може бути краще разом з запашним гарячим чаєм? ( Хоча в кожного свої смаки) . Невеличкий перекус не завадив, настрій поліпшився і думки стали трохи сонні і ліниві… Експедиція до ручаю чомусь відклалась, він струменів метрів в 50-ти. Тим часом вже прогоріло вогнище і можна його вже зарядити картоплею, що й було зроблене.
|
| |
| |
| GAD | Дата: Вівторок, 24.03.2015, 18:37 | Повідомлення # 2 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Телефонний зв'язок в тому місці дуже нестабільний, тому треба враховувати цей фактор. Все ж таки вдалось поговорити з тими, хто мав бажання але не мав змоги бути там, але дуже цікавились  , навіть з під Києва. Тим часом вже й картопля дійшла (як можна було подумати). Викотити її з золи проблеми не склало, а от здогадатись взяти з дому трохи меншого розміру, або порізати вже тут, на місці на частини-чомусь не вистачило клепки. Тому така картина – жонглювання гарячою картоплею, а потім спроба знайти щось їстівне Найменша, або більш пропечена все ж таки знайшлась і виявилась дуже смачною, ну з салом взагалі красота!) Все що залишилось довелось забрати додому, часи тепер такі – не до жиру, та й пригостити (з димком) домашніх теж непогано.
Залишилось прибрати за собою, дочекатись поки згасне вогнище остаточно в ліску дуже сухо і багато гілок) і можна рушати в дорогу додому. Але не все цікаве вже позаду, з пів кілометру потрібно проїхати або пройти ( краще пішки, щоб не схопити якусь акацію) схилом, по ледь помітній стежині, перевалити через невеличкий пагорб, який всіяний якимись горбками і камінням. Після нього відкривається новий краєвид до обрію. Справа внизу невеличка гребелька і такий самий ставочок в очеретах. Зліва велике глинище в ярку. Не доходячи цієї позначки повертаємо вліво і опиняємось в перпендикулярній (до балки) посадці. От по ній і продовжуємо свій маршрут. Вона має неофіційну назву (а що тут може мати офіційну, хіба що хутори і селище , які були колись тут? ) «Панська алея». Посадка, яка створена з двох широких, а між ними можна їхати машиною, або каретою-якщо потрібно знімати фільму  Дерева змикаються вгорі між собою, створюючи таку собі стелю, влітку там буде взагалі класно і (можливо ) романтично … за певних обставин. 
Коли закінчується алея, опиняємось на самій верхотурі в цій місцевості. Це підкреслюється присутністю басейну, а їх зазвичай використовували як резервуар для води, яку потім направляють для поливу полів, а це краще робити зверху вниз. Тепер від басейну шлях стрімко йде вниз, із правого боку посадка ,(досить широка) а з лівого поля. На дорозі була розсипана пшениця, (посівна все ж таки) згадались знайомі кури і довелось зупинитись, щоб зібрати для них цей «делікатес». Вітер подужчав і швидко їхати не має можливості, він просто на зустріч дме і стримує рух, можна уявити себе парусом (це вже про морську романтику). Цей спуск з гори, під час якого довелося іноді підкручувати, долається досить швидко і закінчується асфальтом в Райському. Далі знайомою дорогою додому, нічого такого щоб привернуло увагу, хіба що стовпи з обладнаними на них металевими конструкціями для лелек (одна вже з того року заселена). А ще дорогою зустрілись знайомі велосипедисти, які мчали за своїми справами, по дружньому привітались на ходу…
Ніяких пригод і несподіванок дорогою додому не сталось. Одяг вдома довелось залишити на балконі, він ще цілу добу нагадував про подорож, поки його не вкинули до пральної машини. А привезена додому недопечена картопля перетворилась у запашне блюдо. Рецепт можу надати при особистій зустрічі або провести майстер-клас.
Хочу подякувати тим хто підтримував ідею (з Костянтинівки і Краматорську), та тим, хто «тримав руку на пульсі» з Дніпропетровська, Канева і Прохладного….
Для тих , кому цікаво більше знати про нашу весняну флору можу запропонувати ось цей матеріал .
Особисто для себе я там знайшов не тільки багато цікавого, а й корисного. Особливо привернула увагу інформація про вовчі ягоди ( туристам це б знадобилось).
Фотографії можна переглянути ТУТ
|
| |
| |
| AnnaSew | Дата: Вівторок, 24.03.2015, 20:29 | Повідомлення # 3 |
 Лейтенант
Група: Пользователи
Повідомлень: 67
Статус: Десь пішов
| У той час, як дехто без особливого успіху намагався вчудити компот, і зібрати до купи ранкові думки «нунафігавономенітреба» , тут відбувалися такі яскраві атракції! Гарно пишете (втім,як завжди).
Дуже потішили подробиці з каналізаційним люком (у селі?), верби, які стоять, як у черзі за старими спогадами, різноманіття квітів і живих істот, що радіють весні, а особливо те саме місце, що було й торік. У такому випадку в мене завжди постають філософські питання – що і наскільки змінюється, що змущує нас кожного разу сприймати дійсність якось інакше. От людина проживає рік свого життя і знову повертається на певне місце, у чомусь вона та сама, але ж і ні.
Сподобався будиночок-привид і звісно, алея. Можливо для карети трохи й низькувато, не знаю, але взагалі для кіна антураж цікавий.
Дякую за лікбез з весняної флори, не знала, що крокус і шафран – це одне й те саме.
Сподіватимусь на продовження вело-новел, бо сезон ще попереду.
Мозг — мой второй любимый орган.
Вуди Аллен
|
| |
| |
| GAD | Дата: Вівторок, 24.03.2015, 20:53 | Повідомлення # 4 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Іноді відгук на звіт буває достойним продовженням,  Дякую !
Спробую на щось відповісти )
Люк знаходиться( знаходився) після того , як село вже закінчилось ( ну як цукор, молоко, масло, або сині птиці, можна додати тельбухи) за часів сересеру. Ну коли стоять всі, а їм вибрасують і дають.
Там такий поворот на дорозі і відразу за ним виникає цей люк, в нього мабуть багато хто потрапляв. В ньому весь час стирчить ( з нього ) якась гілка велика навіть невелике дерево іноді , ну щоб помітно було. Або щоб амортизувати падіння- проникнення в середину вниз. А коли вже зовсім за нього брались офіційно, то доходило до того ( Атансьйон!), що на ті гілки чіпляли червоні шмати !!!
А ще по за кадром лишилось чисте повітря і високе весняне небо....і спогади....
Що до продовження - все дійсно попереду , сподівання надія, ілюзії...)
|
| |
| |
| AnnaSew | Дата: Середа, 25.03.2015, 18:55 | Повідомлення # 5 |
|
Лейтенант
Група: Пользователи
Повідомлень: 67
Статус: Десь пішов
| Дякую за подробиці! Гадаю, той, хто уважно прочитав звіт, може їхати цим маршрутом з заплющеними очима..
Радянський креатив, мабуть, ніколи не перестане дивувати . А тепер галереї сучасного мистецтва назвали б ту гілку з червоними ганчір’ям інсталяцією, на тлі якої бажаючі, які обов’язково в таких випадках звідкись набігають у великих кількостях,робитимуть «сєлфі».
Як варіант можна розвішувати білизну, позичену в місцевих (правда, якщо хтось дасть!)
А ще, згадуючи Алісу з Дивокраю, подумала, а раптом той люк пересувний? І якщо цього разу його не було на місці, то може він з’явиться десь іще? Не треба втрачати пильності.
От, знайшла весняну пісеньку, з якою. можливо. приємно ганяти десь у небі.
"Очеретяний кіт"
http://umka.com/sounds....m12.mp3
Мозг — мой второй любимый орган.
Вуди Аллен
|
| |
| |
