| GAD | Дата: Неділя, 15.09.2013, 09:16 | Повідомлення # 1 |
 Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Ідея здійснити таку подорож виникла несподівано і була втілена дуже швидко. Нас надихнуло посилання від popelushka ( ПЕРЕГЛЯД ). Дивлячись на прогноз погоди ми вирішили не відкладати це все в довгу скриньку , до того ж маршрут повторював стовідсотково той, який запланований наступним але вдень і значно масовим. Вийшла така собі розвідка, під час якої ми з’ясували деякі деталі та особливості і це нам стане в нагоді.
Самі розумієте довготривалої агітації не відбулося  і склад учасників збільшився не набагато в останній день перед дорогою.
… Отже перон і ми виглядаємо електричку . Для мене завжди процес цей доставляв клопоту морального , разом із посадкою і очікуванням, навіть за декілька днів.. Завантажились і розмістились без проблем , вільних місць вистачило і нам і роверам, три з яких висіли а два стояли. Через деякий час нас знайшли провідниці і щось там собі вираховували , потім видали нам два чеки . Пояснювали й виправдовувались, взагалі були дуже доброзичливі. З усього я зрозумів тези не потрібно брати квитків в касах та є гроші – нема проблем  На питання про більшу кількість велосипедів та їх власників ми почули сакраментальну фразу … повезєт кому то… Дорога нам коштувала ( на п’ятьох ) 46 гривень 25 копійок. Зазвичай було більше а якщо рахувати за правилами – взагалі фортуна !
Традиційно почались всілякі біля велосипедні розмови та й не тільки. Настрій був пречудовий і ми незчулися як вже опинились у Слов’янську . Темніє зараз швидко і за вікном вже темрява, хтось дрімає , хтось в нетерпінні «б’є копитом» в передчутті цікавої подорожі. Рахуємо зупинки, які лишаються до останньої, виглядаємо у вікна і слухаємо голос , що вимовляє назви наступних.
Нарешті вискакуємо на яскраво освітлений перон . ( В «контактах» по металевим сходам спуск дуже не зручний якщо в руках ще й вєлік. ) Вир пасажирів серед яких і наші веселі провідниці , яких теж зустріли й проводжають додому , звуки об’яв по вокзалу все це нас потягло на місток через залізничні колії. Навкруги всілякі кольорові вогні реклами й семафорів.
Відразу зупинились попити кави , зробити дзвінки і переглянути спорядження та онулити комп’ютери , повз нас проходять люди і їх потік рідшає і зупиняється зовсім , тепер нам спокійніше і ми із задоволенням смакуємо досить смачною кавою. Стартуємо. Котимо знайомими вулицями навкруг озера щоб швидше покинути межі міста де безліч машин які нервують нас , як і ми напевно їх . Зазначу що в темряві орієнтири знайомі зникають як і змінюються орієнтація в часі та відстані. Через це ми завчасно починаємо шукати дерев’яну церкву і нас відвідують сумніви про те, де ми зараз знаходимось. Тому нам залишається рухатись куди вивезе і орієнтуємось ми за ледь помітними нам прикметами які відомі нам з попередніх подорожей . Освітлення дороги зменшується а вітер навпаки - це означає що ми вийшли на оперативний простір в далечині ледь вгадується темний масив лісу , якій насувається на нас і більшає. Невдовзі він нас поглинає і ми сунемо в сосновім лісі вдихаючи хвойні аромати. Дискомфорт виникає лише від зустрічних машин та тих, які наздоганяють нас. Поки ми подумки вираховуємо скільки залишилось до Дробишева, попереду вже світиться відповідний дорожній знак. Швидко орієнтуємось і робимо поворот з головної траси наліво, тепер машин значно меншає , вони трапляються дуже рідко. Стрімкий спуск по селу пара поворотів і ми перетинаємо залізничний переїзд і вирушаємо в бік Святогірська . Попереду Ярова , минаємо декілька острівців лісу і вкочуємось в село. Тут вже присутнє освітлення і ми маємо змогу роздивитись навкруги . В повітрі перемішуються всілякі приємні запахи - свіжої деревини , хвої, димок від вогнищ, шашлики. Зліва блищать дзеркала невеличких озер , за якими світяться вогнями чисельні котеджі чи турбази які відбиваються на поверхні води. Освітлені паркани дворів і знову темрява . Щось таке до щему проймає , веселі відчуття знайомі з дитинства , якийсь захват зсередини, який розтікається по тілу приємними мурашками ! Згадались сидіння вечорами кампанією та розповіді вигадані й дійсні а також модні , а тепер позабуті «страшні случаі» які ми так любили розповідати вечорами …….
А тим часом ми опиняємось у великому сосновому лісі , вірніше їдемо краєм нього . Справа помітні вказівники з назвами оздоровчих заходів та пансіонатів, зліва будівлі з серії «квартали Дем’яна Бідного» ми вже в Святогірську. Дорога світлішає так, що можна вимикати ліхтарі ми рухаємось по нижній вулиці - віє вологою від близьких водоймищ, в повітрі відчувається запах невідомої деревини якоїсь тропічної. Асфальт просто вражає своєю ідеальністю хочеться їхати по ньому довго. Будинки дуже красиві й акуратні змагаються за відпочиваючих , на що вказують чисельні об’яви – запрошення про наявність кімнат для відпочинку. Вулиця порожня від машин і людей , лише біля закладів відпочинку й крамниць , які виблискують вогниками купчаться відвідувачі.
Перехрестя - нам наліво в бік Лаври. Нарешті ми вперше зупинились і спробували зробити фотографію. Повз нас промайнули декілька байкерів та невеличкий гурт відпочиваючих , який рухався в той самий бік, куди було потрібно й нам. В око кидаються нові будівлі яких не було ще рік тому і вражає кількість освітлення та всіляких сходинок вздовж набережних . На мосту через Сіверський Донець ми затримались довше , помилувались як виглядає Лавра вночі , як блищать зорі і вогники на кручах і проглядає місяць серед прозорих хмарок лишаючи на воді місячну доріжку.
Ми вже на території Святогірської Лаври тут все дивує спокоєм , здається що час зупинився. Вгору, до своїх приміщень йдуть на відпочинок, тихенько спілкуючись служителі. Робимо фото під красивим ліхтарем на галереї і починаємо сходження вгору по серпантину, який ніяк не хоче закінчуватись. Рухаємось з напругою все вище в повній темряві промені ліхтарів вихоплюють коріння й крейдяні стіни зліва, а справа від нас якесь провалля з деревами серед яких пробиваються вогники. Оминаємо ще двох монахів які йдуть кудись в тиші і нарешті кут нахилу вже такий, що дає можливість їхати без напруження. Минаємо якісь загорожі і робимо кількасот метрів вже на горі після чого несподівано опиняємось біля дерев’яної церкви, роздивляємось навкруги і розуміємо що звернули не в той бік. Охоронець, який нас проґавив підійшов і досить ввічливо повідомив що вночі тут знаходитись не прийнято. Завертаємо назад , їдемо в зворотному напрямі повз невеличкої споруди, де прокинувся й цуцик і тепер гавкає на нас. Знайшли відразу потрібний путь , обабіч дороги стоять підсвічені кістяки торгівельних місць і освітлений працюючий ларєк , навкруги не єдиної живої душі. Меморіал зустрічає темрявою в кутку парапету товчеться «парочка» а нам відкривається чудове видовище нічного Святогірську . На горі протягує досить сильним вітром особливо після того як ми змокли долаючи серпантин.
Тут ми експериментували з фотоапаратом і спробували зробити фото, але без штативу це було зробити досить складно, довелось навіть робити спроби з різною тривалістю освітлення , яке ми досягаємо завдяки ліхтариків. Все ж таки щось там вийшло. Тепер ми перейшли до другої частини «марлізонського балету» , всі виявили гостре бажання підкріпитись та одночасно скинути зайву вагу з рюкзаків. Знайшли місце для «столу» де менш за все непокоїв вітер. Під час перекусу здійснювали телефонний зв’язок з « базою» . Наївшись та остаточно відпочивши ми, прибрали за собою сміття ( там завбачливо розставлені урни) і вирушили вже додому …..
Тепер ми знаходились на самій верхівці всього Святогір’я , навіть вище за «артема» і нам належало тепер з’їхати з цієї гори , відстань (приблизно) 3 кілометри . Вітер аж свистів у вухах і руки та голова починали злегка замерзати, я особисто через це пригальмовував, до того ж не дуже впевнено почував себе в таких екстремальних умовах ( справа в тому що поклали нове асфальтове покриття ). Повна темрява, яку розрізають промені наших ліхтарів. Обрії підсвічені загравами – справа Маяки , попереду Слов’янськ.
Нарешті ми внизу і подолавши невеличкий пагорб, залишаючи зліва й позаду зовсім непомітне з поодинокими вогнями Сидорове , вкочуємось у ліс. В повній темряві ми трохи перепочили й утеплились як могли . Але це ( як потім виявилось) було зайве, бо ліс досить густий та старий і вітру тут зовсім не було , так що ми навіть запарились . Вирішили по експериментувати і вимкнувши все світло пішли пішки щоб трохи відпочити та послухати тишу.
…Ліс обступив нас щільною масою в якій весь час щось шурхотіло або сполохане рухалося від дороги. Над головою , коли дерева не так густо нависали, були помітні зорі які наче посміхались нам , дивуючись що тут забули ці диваки. Чомусь згадалась дата ( п’ятниця 13) .
Дорога вже майже вирівнялась і ми вирішили продовжувати подорож верхи, проїхавши ще пару кілометрів вийшли на трасу Харків-Ростов, яку ми перетнули без пригод, транспорту на ній було порівняно мало. Тепер ми летіли в бік Хрестища , яке зустріло нас досить швидко. Вирішили їхати вулицею, прямо по селу. Досить стрімко, минаючі «міни» від великої рогатої худоби а за нами нісся гавкіт наполоханих собак. Зупинились перевірити чи такий вже колючий їжачок, який трапився нам на шляху. Дивно, що він досить стримано позував перед фотоапаратом і не скручувався в клубок і коли ми його опустили на землю – швиденько подріботів на коротеньких ніжках по своїх справах. Гавкіт наростав – собаки вже скаженіли і щоб не вступати в дискусію з місцевими мешканцями і не слухати все що вони скажуть в нашу адресу, вирішили швидше рухатись далі . Вийшли на невеличкий пустир і тут здійснили невеличку помилку яка призвела до затримки в часі і довелося знаходити дорогу до рибгоспів , які були від нас на відстані 800 метрів , але через темряву це ніяк не вдавалось. Нам потрібен був асфальт, який пролягав вздовж водоймищ до самого Слов’янську . Нарешті ми виїхали за межі селища рухаючись паралельно потрібній дорозі але не в змозі на неї потрапити через водяні перепони. Навіть довелося скористатися мапою, яка врешті й підказала потрібний напрямок. Подолавши по діагоналі в суцільних заростях бур’янів з кілометр, ми вийшли на кремнієву стару дорогу яка відразу перейшла в асфальт. Тепер ми добирали час і летіли досить швидко вздовж ставків, які перетинались греблями. Незчулись як опинились вже в передмістях Слов’янська. Далі був стрімкий спуск по селищу до головної дороги , яка пролягала до Барвенкова.
Перетинаємо її та відразу ж залізничні колії через невеличкий міст , лишаючи зліва вогні вокзалу. Тепер головне не заблукати в лабіринті вузьких вуличок і вийти в долину річки Сухий Торець. З цим завданням ми впоралися на відмінно і минувши вузенький металевий місток вийшли на грунт . Дорога досить накатана і зручна для велосипеду. Тепер додалась занепокоєність що до погоди. Справа в тому що ми дивились прогноз , за яким з 3 години ночі мав починатися дощ, часу ще було вдосталь, але випереджаючі події почали зриватися рідкі краплі дощу а перспектива , яка додала б нам романтики не входила в наші плани. Дісталися по сухому до Андріївки – селище вздовж однієї вулиці , яка досить довга ( кілометри 4) . Тепер швидше вийти до основної дороги а там вже все знайоме … аж раптом нова пригода – прямо перед нами метається понад парканами велика лисиця! І що цікаво собаки її не чули , гавкіт здійнявся коли ми наблизились до цього місця. Нова тема для розмов , якими ми скрашували нашу подорож , легка втома все ж таки давалась взнаки. Дощ так і не пішов і ми дуже цьому раділи але насувалася якась темрява зі сходу і це нас стимульовано до наполегливої праці ногами. Знайомою дорогою ми дістались без всіляких перешкод до Краматорстьку. Тут ми зарядились ( на виїзді вже майже )- після трамвайної зупинки ( якої вже нема, як і трамваю) ми підкріпилися яблуками. І тут прорвало …чи то вони чарівні ті яблука але хвилин за десять ми вже неслись як навіжені і зупинилися лише в Малатаранівці , очікуючи коли всі зберуться до купи. Далі вже нічого такого не відбувалося і ми спокійно доїхали до «паспортного столу», тут наша група зменшилася на двох учасників. А потім і всі вже дісталися домівок.
Так закінчилась справжня нічна подорож яку ми ще будемо згадувати добрими спогадами.
Переглянути фото
|
| |
| |
| Natali | Дата: Вівторок, 17.09.2013, 00:08 | Повідомлення # 2 |
 Майор
Група: Пользователи
Повідомлень: 170
Статус: Десь пішов
| Фото красивое, особенно эта луна и ее лунная дорожка! Да, путешествие интересное получилось у вас, хорошо, что не заблудились))). Виталя, ты мастер изложить свои впечатления и эмоции, мне понравилось, особенно про мурашки, что-то напомнило, как ты и сказал, когда раньше собирались и рассказывали друг дружке всякие истории))). Мало фотографий самой природы конечно...., жаль что не получились, но на словах ты описал, как в книге, что все можно представить себе, спасибо за возможность, сидя дома, побывать в таких местах читая твои письмена!)
|
| |
| |
| GAD | Дата: Вівторок, 17.09.2013, 00:17 | Повідомлення # 3 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Так темно ж було ))) Які ж фота в лісі !))) А ти одужуй , мо колись здійсниться мрія...і ти приєднаєшся до нас ?
|
| |
| |
| Natali | Дата: Вівторок, 17.09.2013, 00:19 | Повідомлення # 4 |
|
Майор
Група: Пользователи
Повідомлень: 170
Статус: Десь пішов
| хотелось, конечно... буду стараться!)))
|
| |
| |
| VICTOR787 | Дата: Вівторок, 17.09.2013, 13:51 | Повідомлення # 5 |
|
Майор
Група: Пользователи
Повідомлень: 156
Статус: Десь пішов
| прочитал и такое впечатление что сам там был!
Жалко что не получилось поехать с вами!
|
| |
| |
| GAD | Дата: Вівторок, 17.09.2013, 14:14 | Повідомлення # 6 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Гадаю це не остання подорож вночі ) Так що все ще попереду в тебе ) Але така порада - хочеш поїхати 100% - заплануй щось сам!
|
| |
| |
