| GAD | Дата: Четвер, 19.09.2013, 21:54 | Повідомлення # 1 |
 Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| ПОЛТАВСЬКІ ПІРАМІДИ
При згадці про слово «піраміда», мабуть, чи не найпоширенішою є асоціація з Єгиптом. Відразу уявляється жарка посушлива місцевість, безкраї сліпучо-жовті піски, палюче сонце, нав’ючені верблюди з проводирями, поодинокі пальми та велетенські кам’яні чотиригранники, що височать над рівниною, іноді прикрашені загадковими сфінксами. Справді, найвідоміші на Землі саме давньоєгипетські піраміди. Однак ці найбільші штучні споруди нашої планети давно не є прикметою лише однієї якоїсь країни. Такі рукотворні дива знайдено у найрізноманітніших куточках світу: у Єгипті та Китаї, Судані та Перу, Тибеті та Мексиці, і навіть… в Україні.
Найчастіше трапляються чотиригранні піраміди, хоча бувають і більш багатогранні або, навпаки, тригранні. Інколи піраміди не являють собою ідеальні геометричні фігури, а збудовані у формі окремих терас, розмір яких меншає з висотою, як, приміром, найбільша у світі за об'ємом мексиканська піраміда Чолули, вершину якої увінчує досить велика католицька церква.
Загадкою лишається мета їхнього спорудження. Чи це звичайна гігантоманія стародавніх людей, чи в розміри закладено якісь потаємні функції, адже просто незбагненно, скільки людських сил було потрачено на їхню побудову та опорядження. Спершу вчені обстоювали культове призначення пірамід. Нині вже відомо, що пірамідальні конструкції здатні виконувати роль своєрідного акумулятора та генератора енергетичного поля. Є припущення науковців, що ці витвори архітектури могли використовувати досі ще невідомі нам цивілізації як джерела одержання потужних потоків енергії космосу. Можливо, піраміди допомагали протистояти могутнім стихіям, управляти погодою, долати екологічні негаразди, передбачати землетруси, виверження вулканів, глобальні потоки. Та хоч хто був би їхнім будівельником, їхнє внутрішнє планування, розташування і спрямованість за сторонами світу дають усі підстави твердити, що використовувалися вони не лише як культові споруди.
Донедавна вважалось, що в Європі є три піраміди, з яких дві розташовані в Україні, а одна – в Римі, при чому обидві українські розміщені на Полтавщині. Кілька років тому велетенські піраміди, дуже схожі на єгипетські, було знайдено на Луганщині, щоправда, право цих кам’яних курганів називатися пірамідами досі викликає суперечки серед учених. Це так звана Мергелева гряда біля м. Перевальськ. Крім того, навесні 2001 р. було знайдено сім велетенських пірамід, виструнчених уздовж Південного узбережжя Криму прямою лінією від Севастополя до Форосу. Вчені гадають, що ці загадкові споруди старші на півтори-дві тисячі років за єгипетські і є ровесниками тибетських та мексиканських пірамід. На основі цих кримських знахідок чимало відомих науковців світу вже зараз схильні вважати, що українські геофізики й археологи натрапили на залишки стародавньої цивілізації, що у своєму розвитку суттєво випереджала нашу. Представник Міжнародної академії безпечного розвитку людства Бердишев стверджує, що загалом в Україні 200 пірамід, незабаром їх виявлять під Дніпропетровськом та Чернівцями, їхній вік 12-15 тисяч років. Щодо решти Європи, то у 2008 р. американський бізнесмен і археолог-любитель боснійського походження Семір Османаджич оголосив на весь світ, що неподалік боснійського міста Високо, за 30 км від столиці Сараєво, виявив п’ять пірамід, найвища з яких – пагорб Височица – начебто має квадратну основу, утворену зі штучних блоків і відшліфованих плит, які складають тераси та сходи.
Та одне можна сказати напевно: таких унікальних пам'яток як піраміди-усипальниці справді всього лише три на всю Європу: одну було збудовано в Римі для Гая Цестія, а дві інші дійсно розташовані саме на полтавській землі. Перша з них височить у селі Комендантівка Кобеляцького району, а друга є окрасою палацово-паркового комплексу народного історико-краєзнавчого музею старовинного села Березова Рудка, що на Пирятинщині.
Римська піраміда, споруджена з бетону між 18 і 12 роками до н. е. для давньоримського претора Гая Цестія Епулона, є найвищою у Європі, сягаючи 36,4 метра.
піраміда Комендантівка.jpg Друга за висотою комендантівська піраміда створена за мотивами усипальниць племені майя являє собою 15-метровий гранітний чотиригранник і є також другою за віком. Офіцер царського флоту Олександр Дмитрович Білевич, який брав участь у російсько-турецькій війні та воював на Балканах, перебуваючи на початку 60-х років ХІХ століття у Єгипті у складі обмеженого контингенту російських військ, під враженням від побачених там гробниць фараонів започаткував у 1864 році будівництво піраміди-усипальниці у власному маєтку на краю теперішнього села Комендантівка. Вона зводилася з гранітних блоків місцевого кар'єру, які тросами витягали по дерев'яних жолобах нагору. Поштовхом до початку спорудження послужила передчасна смерть його коханої дружини Софії у тому самому році. Та, оскільки блоки скріплювалися між собою вапняним розчином, замішаним на крові щойно забитої худоби з додаванням яєчних білків, а роздобути такі складники було справою нелегкою, то будівництво розтяглось на 13 років.
За іншою версією, поміщик Олександр Білевич у пам’ять про померлу дружину Софії Михайлівни вирішив побудувати Софіївську церкву у вигляді трьох'ярусної піраміди. Підземний ярус складали три поховальні камери, сполучені між собою ходами. На першому поверсі розміщувався православний храм, другий поверх служив дзвіницею. У першому надземному ярусі розмістили іконостас і вівтар, там проводили богослужіння, другий поверх правив за дзвіницю. Споруду увінчував православний хрест. Сам будівник піраміди ліг там на вічний спочинок 1916 року.
фото 1915 року
Березоворудська піраміда заввишки 10 метрів височить у самому центрі села біля місцевого магазину. Вона нагадує усипальницю фараонів у мініатюрі, адже була споруджена за всіма правилами будівництва єгипетських пірамід: основа чотирикутна, ребра граней чітко спрямовані за сторонами світу. Усередині – хрестоподібний склеп з чотирма нішами. Колись тут був вівтар з великим православним пам'ятним хрестом посередині. Внутрішні поверхні стін було розписано з одного боку біблійними письменами, а з другого фресками в єгипетському стилі. Зовні піраміду Закревських покрили цементом, але так, щоб здавалося ніби її облицювали плитами. Для будівництва піраміди використовували місцеву цеглу та обтесаний граніт, зокрема, матеріали, привезені з Африки. Споруда являла собою триповерхову каплицю, вхід до якої з південного боку охороняла скульптура янгола, яка насправді була статуєю крилатої давньоєгипетської богині родючості і материнства Ізіди, привезеною з Єгипту власником помістя, послом Російської імперії у країні пірамід Гнатом Закревським. Статуя була дуже давня: її створили приблизно у другому тисячолітті до нашої ери. У рідній Березовій Рудці Гнат Закревський у 1898 році звелів збудувати над родинним склепом своїх батьків Платона і Ганни Закревських цегляну каплицю, подібну до єгипетських пірамід. Головний прокурор Сенату Російської імперії, зять прем’єр-міністра Петра Столипіна Гнат Платонович Закревський помер у 1906 році в Єгипті від серцевого нападу. Його дочки бальзамували тіло батька і перевезли у Березову Рудку, де поклали на вічний спочинок у сімейній каплиці-піраміді поряд з його батьками. Та недовго судилося спокійно спочивати тілам похованих там представників славного роду Закревських.
У 1917 році більшовики спаплюжили унікальну усипальницю, обдерли фрески і письмена, розбили і викинули стародавню статую богині, витягли останки небіжчиків з цинкових домовин і пошпурили їх у рівчак біля сільського кладовища, на якому пізніше місцеві селяни перепоховали їх. Згодом, вже у повоєнний час, цей витвір архітектури переобладнали під склад молокозаводу, бо, за свідченнями старожилів, продукція у поховальних камерах довго не псувалась. У 80-х роках у зв’язку із запланованим будівництвом будинку культури, піраміду, яка "не вписувалася в архітектурний вигляд села", було вирішено взагалі знести, але вона виявилася настільки міцною, що її не подужали і найпотужніші бульдозери, адже основою для розчину були знову ж таки яєчні білки та кров молодих тварин. Не обійшлося і без містики – техніка взагалі відмовилася працювати. Тому й збереглася ця піраміда до наших днів.
Джерело: http://orenda.pl.ua/
|
| |
| |
| GAD | Дата: Субота, 28.09.2013, 10:06 | Повідомлення # 2 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Козачий хор, річка з пляжем та музей із чудодійною люлькою у селі Олександро-Калинове на Донеччині
Олександро-Калинове – Близько півтора тисяч людей мешкає у селі Олександро-Калинове, що на Донеччині. Воно розташоване неподалік ландшафтного парку Клебан-Бик, має чудові краєвиди, недобудовану церкву та гостинних селян, які вирішили розвивати зелений туризм за прикладом садиб на Західній Україні. У селі намагаються відродити українські традиції.
У селі, що за сорок кілометрів від Донецька, утворили козачий хор. У хорі виступають як молоді дівчата, так і літні чоловіки. Всі вони намагаються відродити Олександро-Калинове та зробити його популярним серед туристів. Тому обіцяють, що туристи матимуть змогу не лише послухати пісні, відсвяткувати Різдво, Масницю, але й одружитися за українськими традиціями.
Місцева жінка Антоніна, яка співає у хорі, каже: «Починалося все із сольних номерів. А потім в нашого керівника виникла ідея сформувати ансамбль, бо дуже багато людей співочих. На свята майже всі співаємо. На Різдво у нас було дуже цікаво, вертеп. Не маємо поки охочих, але плануємо зробити весілля українське з обрядами, піснями. Вже все підготували».
Донька Антоніни Руслана співає у хорі та закінчує у селі школу. Планує стати кухарем, а от їхати з рідних місць не збирається: «Село – це колиска божа. І від села ти нікуди не дінешся. В селі завжди весело, привітно».
Перші приклади садиб для зеленого туризму
Гостинна та харизматична господиня Зоя Панченко торік відкрила у себе садибу «У пані Зосі», так вона сама себе називає. Серед найбільших принад для туристів із великих міст: свіжі фрукти та овочі з городу, сільська їжа, настоянки власного виробництва, тиша та спокій.
«Займатися я стала цим торік. Воно якось само сталося. Ми побудували цю хатинку, і я думаю, а чому би не приймати гостей? Я гостей люблю. В тому році не так багато людей було, бо ми тільки почали. Людям подобається. Село, тихесенько. Можна і молочка купити, і яєчко свіженьке, і на городі щось зірвати, все своє, домашнє. І річка, де можна покупатися, відпочити, і трави, які на зиму можна назбирати. На чотири особи можу запропонувати свою хатинку. Коштує п’ятдесят гривень з людини на добу без харчування», – поділилася деталями свого бізнесу пані Зося.
Селяни не матимуть проблем із податковою за таку приватну садибу, запевняє Тетяна Шашкова, гендиректор Регіонального фонду підтримки підприємництва.
«Цим займається мешканець села. Є закон, який дозволяє здійснювати зелений туризм на своїй садибі, господарем якої він є. Всі, хто до нього прийшов, це його гості, це господарська гостинність. І він виступає як фізична особа. І наприкінці року він має задекларувати свої доходи як фізична особа за ставкою 15 відсотків. Податковий контроль може бути», – уточнює Тетяна Шашкова.
Також вона додає, що головне, щоб у садибі розміщалося не більше як 30 осіб одночасно, тобто щоб не було пансіонату.
Активна громада, музей та повір’я
Представник місцевої громади Андрій Тараман розповідає, що в Олександро-Калиновому створили громадську організацію «Енеїда», яка допомагає відродити село та відновлює українські традиції.
«З’явилася в нас така ініціативна група, якій стало не байдуже майбутнє нашого села. Об’єдналися і потихеньку починаємо крокувати вперед. Перші кроки – це наведення ладу на території села, створення музею його історії, зон відпочинку і парків, приведення інфраструктури: кафе, магазинів до сучаснішого рівня», – каже він.
Місцева влада підтримує подібну активність. Музей села вже активно функціонує, в ньому можна отримати майстер-клас зі створення ляльки-мотанки та поколихати люльку, про яку селяни вже розповідають повір’я. Мовляв, тільки-но жінка цю люльку почне колихати, відразу вагітніє. Із цим пов’язана і ще одна історія. Подейкують, що церкву в селі зводять на гроші вдячного батька, який вирішив залишитися невідомим. Кілька років тому він із жінкою приїхав до села, і за дев’ять місяців у них народилася дитина. До того у подружжя тривалий час не було дітей.
Що стосується наведення ладу на території, то тут ще не все так добре. По деяких дорогах в дощ не пройти, будівля бібліотеки руйнується, а єдине кафе – це два пластикові столики біля магазину. Однак мешканці мають спільну мету, і от нещодавно зробили у селі пляж – завезли пісок, поставили лавочки, щоб можна було покупатися у тамтешній річці Бичок.
Джерело: http://www.radiosvoboda.org/
|
| |
| |
