|
КІНО
|
|
| mgdzs | Дата: Субота, 09.02.2013, 00:26 | Повідомлення # 31 |
 Подполковник
Група: Пользователи
Повідомлень: 275
Статус: Десь пішов
| чекаємо!
|
| |
| |
| fantom | Дата: Субота, 23.02.2013, 13:38 | Повідомлення # 32 |
|
Майор
Група: Пользователи
Повідомлень: 181
Статус: Десь пішов
| По телебаченню почався сериал "Страсти по Чапаеву" в свій час (коли були малими) що ми знали про цю людину? Дуже багато анєкдотів та кіно з котрого я запам"ятав Анку, Петьку та картоплю, так всеж таки хто такий Чапаев В.И., хто такий Петька та чі була Анка?
|
| |
| |
| GAD | Дата: Субота, 23.02.2013, 13:56 | Повідомлення # 33 |
 Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Ти ще забув що героям анекдотів була присвячена ціла серія комп. іграшок ( руссоквест) ПІЧ . 
Згадую дуже цікаві були іграшки. Але безпосереднього відношення до історії ніякого не мали.
Ось матеріали з вікіпедії :
1. ПРО ФІЛЬМ
«Чапаев» — советский художественный фильм 1934 года. На I Московском кинофестивале 1935 года, председателем жюри которого был Сергей Эйзенштейн, создатели «Чапаева» получили первую премию.
Сюжетная основа фильма
Фильм снят на основе сценария Анны Фурмановой, созданного по дневникам Дмитрия Фурманова, его роману «Чапаев» и воспоминаниям ветеранов-чапаевцев.
Главным действующим лицом картины стал красный командир Василий Иванович Чапаев (1887—1919). Фильм про Чапаева поручили снять братьям Васильевым.
Сценарий «Чапай» был первым произведением кинодраматургии, напечатанным в толстом литературном журнале («Литературный современник» № 9 за 1933 год).
Альтернативные финалы
Братья Васильевы, опасаясь слишком пессимистического финала фильма, сняли ещё два варианта концовки.
По Лбищенску маршируют войска красных. Раненые Анка и Петька проезжают мимо, на их лицах радость, за кадром звучат слова Чапаева: «Счастливые, говорю, вы с Петькой. Молодые. Вся жизнь впереди».
Снимался на родине Сталина, в городе Гори. В кадре — красивый яблоневый сад, в котором Анка играет с детьми. К ним подходит Петька, он уже возглавляет стрелковую дивизию. За кадром голос Чапаева: «Вот поженитесь, работать вместе будете. Война кончится, великолепная будет жизнь. Знаешь, какая жизнь будет? Помирать не надо!».
Кроме того, во время Великой Отечественной войны был снят агитационный ролик «Чапаев с нами». В нём Чапаев доплывает-таки до противоположного берега, где красноармейцы пеняют ему: «Заждались тебя тут!». После этого Василий Иванович произносит речь с призывом бить врага (фашистов) по его примеру.
В ролях
Борис Бабочкин — Чапаев
Борис Блинов — Фурманов
Георгий Васильев — белый офицер
Вячеслав Волков — Елань
Георгий Жжёнов — Терёша
Леонид Кмит — Петька
Варвара Мясникова — Анка
Константин Назаренко
Илларион Певцов — полковник Бороздин (в титрах как «нар.арт.республики И. Н. Певцов»)
Михаил Ростовцев — ветврач
Николай Симонов — Жихарев
Борис Чирков — крестьянин
Степан Шкурат — казак-ординарец полковника Бороздина
Виктор Яблонский — казак-пластун
Кинопробы
Чапаев
На роль Чапаева братья Васильевы хотели утвердить другого актёра, и на этот счёт существует несколько версий. Сам Бабочкин должен был сыграть Петьку, но актёр в мини-этюдах показал режиссёрам живого, чувствующего, настоящего Чапаева и убедил их в своём соответствии роли без внешнего сходства с Чапаевым. Из воспоминаний Бориса Бабочкина:
«О том, что мне придется играть Чапаева, я тогда и не думал. Я только уговаривал Васильевых не делать ошибки в выборе актёра на эту роль… Доказывая им негодность некоторых кандидатур, я без всякой задней мысли в качестве аргументов предъявлял Васильевым такие черты этого актёра, что они просили меня попробовать грим. Я надел шапку и наклеил усы…»
«Чапаевым» могли бы стать:
Николай Баталов — отказался от роли. Официальная версия — из-за большой занятости, неофициальная — ему надоело сниматься в фильмах на тему гражданской войны.
Василий Ванин — первоначально был утверждён на роль Чапаева.
Петька
На роль Петьки сначала был приглашён Яков Гудкин, но после начала съёмок стало понятно, что он не подходит на эту роль.
Интересные факты
Борис Бабочкин в роли Чапаева
«Чапаевым» открылся первый советский кинофестиваль (Москва-35).
Сталин считал «Чапаева» лучшим фильмом советской кинематографии и просмотрел его больше 30 раз между 1934 и 1936 годами.
По итогам опроса киноведов мира (1978) фильм включен в число ста лучших фильмов мирового кино.
5 ноября 1934 года в Ленинградском кинотеатре «Титан» состоялась премьера фильма.
Афиш к новому фильму не было, только рукописные объявления, так как съёмки фильма и его монтаж были закончены всего за две недели до премьеры и афиши просто не успели подготовить.
На утреннем сеансе зрителей в зале кинотеатра было немного, но уже на вечерний просмотр собралась очередь, затем же фильм вызвал ажиотаж. В связи с этим его показывали одновременно во многих кинотеатрах Ленинграда на протяжении нескольких недель.
В Ленинградском кинотеатре «Сатурн» фильм шёл каждый день на протяжении двух лет.
Возможным прототипом Анки-пулемётчицы была уроженка города Красный Кут Саратовской губернии, санитарка (по другим данным боец разведывательного взвода) 25-й стрелковой дивизии (впоследствии Чапаевской) Мария Попова.
Фильм был восстановлен в 1968 году.
Именно фильм «Чапаев» доказал, что сам Чапаев родился не в Самаре, как многие предполагали, а в Будайке. В чебоксарский театр «Родина» на этот фильм случайно пришли его односельчане: Бабочкин так натурально сыграл Чапаева, что один из деревенских крикнул:«Так это ж наш Васька!».
Призы и награды
Почтовая марка СССР с кадром из фильма, 1938
Первая премия «Серебряный кубок» 1-го Московского международного кинофестиваля в 1935 году.
«Лучший фильм на иностранном языке» по версии Национального совета кинокритиков США (National Board of Review) в 1935 году.
Гран-при Парижской Всемирной выставки в 1937 году.
Сталинская премия I степени в 1941 году. Лауреаты премии: Г. Васильев, С. Васильев, Б. Бабочкин.
Бронзовая медаль на кинофестивале в Венеции в 1946 году.
Золотая медаль на третьем смотре фильмов «Лидо дельи естензи», посвящённого «Борьбе народов за свободу и независимость» в честь 100-летия объединения Италии.
Почтовая марка СССР, 1964
Влияние на культуру
Под впечатлением от просмотра фильма, Осип Мандельштам написал в 1935 году два стихотворения, в которых упоминается фильм и эпизоды из него.
Чапаев, Петька и Анка стали популярными героями множества анекдотов, что свидетельствует о действительно всенародной любви и признании.
Также главные герои фильма стали героями серии компьютерных игр «Петька и ВИЧ».
Высказывания о фильме
В чём же сила фильма «Чапаев»?
Прежде всего в том, что Васильевы много и честно поработали над материалом, сумев остаться верными исторической правде и воплотить её в высокохудожественные образы. В «Чапаеве» показаны настоящие, живые люди со всеми своими слабостями и недостатками.
— Иван Семёнович Кутяков
Даты выхода на экран за рубежом
14 января 1936 — США
14 марта 1946 — Германия
31 октября 1947 — Финляндия
Мифы и заблуждения, рождённые фильмом
«Психическая атака»
Психическая атака каппелевцев: впечатляющие кадры из фильма заставили поверить в то, что такая атака была на самом деле. Однако историки, изучавшие боевой путь частей Владимира Оскаровича Каппеля, не находят тому доказательств. Части Чапаева и Каппеля никогда в боях не встречались друг с другом — противником Волжского корпуса Каппеля в июне 1918 года была не 25-я дивизия Чапаева, а 24-я стрелковая дивизия.
Каппель мог использовать этот приём ранее, на Волге, во время командования частями Народной армии. Впоследствии, когда РККА встала на регулярную основу, такой приём, вероятно, не мог быть эффективным, а потому сомнительно, что он мог быть использован в бою. Однако эта эффектная сцена подтверждает талант режиссёра.
Единообразные эффектные чёрные мундиры с аксельбантами, знамя с черепом и костями — образ, рождённый пропагандой. Форма белых бойцов, показанная в фильме, была характерна не для каппелевцев, а для подразделений Марковской дивизии Добровольческой армии, действовавшей в составе Вооруженных сил юга России. Противостоявшие Чапаеву войска, по-видимому, не имели единообразного обмундирования.
Гибель Чапаева: по официальной версии, Чапаев погиб 5 сентября 1919 года около г. Лбищенска (ныне село Чапаев Западно-Казахстанской области Казахстана). Обстоятельства гибели комдива описываются по-разному. Согласно данным проведённого по горячим следам расследования, раненый Чапаев утонул, пытаясь переплыть реку Урал. Эта версия была принята как официальная и стала широко известной благодаря фильму «Чапаев». Однако, по другим данным, смертельно раненный комдив был переправлен бойцами через реку на плоту, скончался при переправе и был похоронен где-то на левом берегу. Могила была утеряна.
|
| |
| |
| GAD | Дата: Субота, 23.02.2013, 14:14 | Повідомлення # 34 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| ЧАПАЄВ
Васи́ль Іва́нович Чапа́єв (сам підписувався як "Комдив Чепа", Чепаєв; рос. Василий Иванович Чапаев; 9 лютого 1887, Будайка, Чебоксарський повіт, Казанська губернія — 5 вересня 1919, лівий берег річки Урал, Казахстан) — радянський військовий діяч, командир 25-ї стрілецької дивізії (згодом — 25-а стрілецька гвардійська Чапаєвська ордена Леніна Червонопрапорна дивізія) Червоної Армії, учасник Першої світової та громадянської воєн. Кавалер трьох Георгіївських хрестів та однієї медалі. Кавалер ордена Червоного Прапора (1919). Загинув у бою.
Біографія
Чапаєв народився 28 січня (9 лютого) 1887 р. в селі Будайка, Чебоксарського повіту Казанської губернії (зараз Будайка в межах міста Чебоксари), в сім'ї небагатих селян, які походили з козаків, що переселилися на Кубань, а згодом на Волгу після знищення Січі[1]. Василь став шостою дитиною в сім'ї.
Народна етимологіч виводить прізвище — від чув. Чапай / Чăпай (чоловіче ім'я), інша версія пов'язує прізвище з російським діалектним «Чепа» — «хапати, гребти». Насправді прізвище "Чепа" має давнє походження і широке розповсюдження на євразійських теренах. Первісне значення прізвища - "людина, що належить до роду, тамгою (родовим знаком) якого є чаша (двозуб)"
Деякий час по тому, в пошуках кращої долі, сім'я переселилася Чапаєвим в село Балаково Миколаївського повіту Самарської губернії. Іван Степанович влаштував сина в місцеву церковну школу, меценатом якої був його заможний двоюрідний брат. У сім'ї Чапаєвих вже були священики, і батьки хотіли, щоб і Василь став священнослужителем, але життя розпорядилося інакше.
Восени 1908 року Василь був призваний на службу в армію і направлений до Києва. Але вже навесні наступного року, з невідомих причин, Чапаєва звільнили з армії в запас і перевели в ополчення. За офіційною версією, через хворобу. Версія щодо його політичної неблагонадійності, через яку він був переведений в ополчення, нічим не підтверджується. До Світової війни в кадровій армії не служив. З початком війни, 20 вересня 1914 р., Чапаєв був призваний на військову службу і направлений в 159-й запасний піхотний полк в місто Аткарськ.
На фронт Чапаєв потрапив в січні 1915 р. Воював у 326-м Белгорайському піхотному полку 82-ї піхотної дивізії в 9 армії Південно-Західного фронту на Волині і в Галичині. Був поранений. У липні 1915 р. закінчив навчальну команду, отримав звання молодшого унтер-офіцера, а в жовтні — старшого. Війну закінчив у чині фельдфебеля. За виявлену хоробрість був нагороджений Георгієвською медаллю і солдатськими Георгіївськими хрестами трьох ступенів.
Лютневу революцію зустрів у госпіталі в Саратові, 28 вересня 1917 р. вступив в РСДРП(б). Був обраний командиром 138 піхотного запасного полку, що стояв у Ніколаєвську. 18 грудня повітовим з'їздом Рад його обрано військовим комісаром Миколаївського повіту. На цій посаді керував розгоном Миколаївського повітового земства. Організовує повітову Червону гвардію з 14 загонів. Бере участь у поході проти генерала Каледіна (під Царицином), потім (навесні 1918 р.) в поході Особливої армії на Уральськ. За його ініціативою 25 травня прийнято рішення про реорганізацію загонів Червоної гвардії в два полки Червоної Армії: ім. Степана Разіна та ім. Пугачова, об'єднаних в Пугачовську бригаду під командуванням Чапаєва.
Надалі брав участь в боях з чехословаками і Народною Армією, у яких відбив Ніколаєвськ, перейменований на честь бригади в Пугачовськ. 19 вересня 1918 р. призначений командиром 2-ї Миколаївської дивізії. З листопада 1918 по лютий 1919 — в академії Генерального штабу. Потім — комісар внутрішніх справ Миколаївського повіту. З травня 1919 р. — комбриг Особливої Александрово-Гайської бригади, з червня — начальник 25-ї стрілецької дивізії, що брала участь в Бугульмінській і Белебеєвській операціях проти армії Колчака. Під керівництвом Чапаєва ця дивізія 9 червня 1919 зайняла Уфу, а 11 липня — Уральськ.
Василь Іванович Чапаєв загинув 5 вересня 1919 в результаті глибокого рейду козаків (близько 300 шабель) в глибокому тилу — м. Лбіщенськ (нині село Чапаєв Західно-Казахстанської області Казахстану), де знаходився штаб 25-й дивізії.
Обставини загибелі
Обставини загибелі начдива не цілком ясні. Згідно з даними проведеного за гарячими слідами розслідування, поранений Чапаєв потонув, намагаючись перепливти ріку Урал. Ця версія була прийнята як офіційна і стала широко відомою завдяки фільму «Чапаєв».
Однак, за іншими даними, смертельно поранений начдив був переправлений бійцями через річку на плоту, помер при переправі і був похований на березі. Ця версія не має чіткого архівного підтвердження, а також викликає сумніви тим, що соратники згодом не подбали перепоховати начдива з почестями. Істинність цієї версії могла б підтвердити виявленням могили Чапаєва, однак ділянка берега, на якому вона приблизно знаходиться, нині затоплена.
У свідченнях сільськогосподарського та адміністративного працівника Уральської області професора А. В. Черекаєва стверджується, що версія загибелі Чапаєва у вересні при перепливанні Уралу неможлива, так як Урал в цей час дуже холодний, і спроби повторити його подвиг 5 вересня закінчувалися невдачею: людей відносило течією, яка досить сильна навіть у теплий місяць. За даними сучасників, які свідчили А. В. Черекаєву, Чапаєв міг потрапити в полон.
Версії чапаївців, які втекли від погоні, замикаються на тому, що загибель Чапаєва сталася у воді, пізніше тіло було вивезено в умовах гонитви на возі і поховано під Уральськом. Газета Газета «Красноярский рабочий» 9 лютого 1926 р. повідомляла, що в Пензі:
… заарештований колчаківський офіцер Трофимов-Мирський, який убив у 1919 році полоненого начальника дивізії Чапаєва. Мирський служив рахівником в артілі інвалідів в Пензі.
Деякі автори висловлюють думку, що історична роль Чапаєва в історії Громадянської війни дуже мала, і його не варто було б згадувати серед інших відомих постатей того часу, таких як М. О. Щорс, С. Г. Лазо, Г. І. Котовський, якби не міф, створений з нього.
Приватне життя
У 1908 році Чапаєв познайомився з 16-річною Пелагеєю Метліною і в тому ж році одружився з нею. Разом вони прожили 6 років, у них народилося троє дітей. Потім почалася Перша світова війна, і Чапаєв пішов на фронт. Пелагея пожила в будинку його батьків, потім пішла разом з дітьми. На початку 1917 року Чапаєв заїхав у рідні місця, забрав у Пелагеї дітей і повернув їх у будинок батьків. Незабаром від ран помер його товариш Петро Кішкерцев, і Чапаєв, згідно з їхньою домовленістю, взяв на виховання його дочок Олімпіаду і Віру.
Рідні діти Чапаєва:
Олександр Васильович (1910—1985) — офіцер, пройшов всю Велику Вітчизняну війну. У відставку вийшов у званні генерал-майора. Остання посада — заступник начальника артилерії Московського військового округу.
Клавдія Василівна (1912—1999) — радянський партійний працівник, відома як збирач матеріалів про свого батька.
Аркадій Васильович (1914—1939) — військовий льотчик, загинув під час випробування винищувача.
|
| |
| |
| GAD | Дата: Субота, 23.02.2013, 14:34 | Повідомлення # 35 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Анка-кулеметниця
Анка-кулеметниця — вигаданий персонаж фільму братів Васильєвих «Чапаєв», знятого за мотивами роману Дмитра Фурманова «Чапаєв» і спогадами учасників подій, жінка - червоноармієць, командир кулеметного розрахунку з найближчого оточення начдиву РККА Чапаєва. Роль Анки в кіно виконала Варвара Мясникова
«Народження» Анки
Сталін першу версію фільму забракував і наказав переробити так, щоб у фільмі було чотири головних персонажа:
Червоний командир — виходець з трудового народу (Чапаєв)
Червоний комісар — особа ВКП(б) (Фурманов)
Солдат Червоної Армії — (Петька)
Четвертий персонаж повинен був відображати образ російської жінки в громадянську війну.
Братам Васильєвим довелося перекроювати фільм згідно з рекомендаціями вождя.
Прототипи Анки-кулеметниці
Георгій Васильєв та Сергій Васильєв, «батьки» Анки
Достеменно невідомо, хто насправді послужив прототипом головної героїні фільму.
Євгенія Чапаєва, правнучка легендарного начдива Василя Івановича Чапаєва, стверджує, що на роль прототипу претендувала консультант фільму і дружина Фурманова Анна (в дівоцтві Стешенко). Проте, Євгенія вважає, що прототипом послужила інша жінка:
... Творцям фільму випадково попалася публікація про санітарку Марії Андріївні Попової, яка під час одного з боїв підповзла до пораненого кулеметника, а він, пригрозивши її пристрелити, змусив стріляти з «Максима». Марія Попова, за її словами, закривши очі, натиснула на гашетки кулемета, а сам солдат здоровою рукою керував стволом кулемета. Цей випадок і використовували постановники у своєму фільмі. А на те, щоб героїню звали Анною, наполіг Фурманов. Так і з'явилася Анка-кулеметниця. За право називатися прообразом героїні фільму Марія Попова і Ганна Фурманова навіть збиралися судитися. Але Комітет партійного контролю пріоритет визнав все-таки за колишньою санітаркою.
Чапаєва, Клавдія Василівна, дочка червоного комдива описує цей випадок так:
Під час одного з боїв Марія, як завжди, принесла кулеметні стрічки розрахунку «Максима». Кулемет безнадійно мовчав — прямим попаданням ворожого снаряда другий номер був убитий, а кулеметник важко поранений.
Прийшовши до тями, червоноармієць наказав Марії:
— Лягай поруч і натискай на цю кнопку, а я здоровою рукою кулемет водити буду.
— Ти що, з глузду з'їхав? Я боюся, - відмовилася Марія і спробувала піти.
Вистріливши з «Нагана», кулеметник попередив дівчину:
— Наступна куля - тобі.
Що робити - лягла, відвернулася, заплющила очі і давай поливати колчаківців свинцевою зливою. Так Марія Попова стала кулеметницею. А Анкою її назвали на честь головного консультанта картини, дружини Дмитра Фурманова - Ганни Микитівни.
Дещо інша думка у сина Ганни Стешенко-Фурманової від другого шлюбу Анни (після смерті Фурманова) з Лайошом (Людвігом) Гавро — національним героєм Угорщини або, як його ще називали, «угорським Чапаєвим».
... Анки-кулеметниці в реальному житті не існувало. Цей образ придуманий Васильєвими - творцями знаменитого кінофільму «Чапаєв». При зустрічі з мамою вони наполягли: мовляв, потрібен образ героїні громадянської війни. І назвали її іменем моєї матінки ...
Стешенко, Ганна Микитівна, як і Попова, Марія Андріївна, кулеметницею ніколи не була. У Першу світову війну, закінчивши курси медсестер, стала сестрою милосердя царської армії в поїзді. Начальником цього санітарного поїзда був прапорщик Дмитро Фурманов, з яким вона і вступила у свій перший шлюб. Під час громадянської війни Стешенко стала завідуючою Культпросвіт політвідділу 25-ї дивізії, штаб якої знаходився в Казахстані і якою командував Василь Іванович — головний герой роману Фурманова і фільму братів Васильєвих.
|
| |
| |
| GAD | Дата: Субота, 23.02.2013, 14:38 | Повідомлення # 36 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| А що можна казати про новий серіал. Я, особисто не буду його дивитися. Якось , випадково ( ще до офіційного анонсу по нашому ТБ ) я натрапив в неті на цей серіал. спробував переглянути ...не зміг навіть першої серії передивитися....
Занудно і якось непрофесійно. Хоча молодь , можливо й спробує переглянути...але ( моя думка) не зможе цього зробити.
|
| |
| |
| GAD | Дата: Субота, 23.02.2013, 14:40 | Повідомлення # 37 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Апофеоз лажи. О фильме «Страсти по Чапаю»
Виктор Мараховский
Шеф-редактор веб-проекта "Однако". Журналист. Родился в Риге в 1978 году.
19 февраля 2013
Уважаемые читатели! Вероятно, многие из вас уже ознакомились с многосерийным телефильмом «Страсти по Чапаю». А кое-кто – и с эмоциональными рецензиями на данный фильм. Основные претензии рецензентов к авторам -- в продолжении идеологического курса 90-х на рокомпот (то есть Россию-которую-мы-потеряли) и антисоветчину. Фильм обвиняют даже в том, что он – очередная вражеская пропаганда.
Но на самом деле это произведение -- не вражеская пропаганда. Оно хуже.
Про художественный сериал "Страсти по Чапаю" правильным было бы сказать следующее: сам фильм -- такая же безграмотная халтурная лажа, как и его название.
То есть: как недоучившиеся граждане, посмотрев фильм Тарковского "Страсти по Андрею", решили, что это выражение означает "Захватывающие приключения Андрея", а не "Страсти Христовы в изложении Андрея", -- так и фильм снимали граждане, из исторических источников читавшие в лучшем случае Википедию.
А остальное пространство забито обычной сериальной халтурой. То есть авторы дотягивались до ближайшего штампа или до ближайшего предмета «примерно по теме» – и совали его в кадр.
...В кабинете начальника ЧК стоят стулья из ближайшего «Кофе Хауза». На столе у него стоит винтажная лампа 1960-х из ближайшего клуба. Ходят красноармейцы в костюмах, подрезанных в ближайшей костюмерной про Гражданскую – пофигу, что не могли они так быть одеты в описанный период. Демон революции Троцкий с огромным восковым носом ведёт себя так, как будто сведения о себе черпал из литературы общества «Память». И когда в ответ на его приказ о сдаче командования Чапаев (профессиональный военный, между прочим) начинает плакаться, что об него ноги вытерли, и цитировать написанного 10 лет спустя «Золотого телёнка» на тему «академиев не кончали» -- Троцкий не то чтобы даже ржёт, а люто бугагирует, как психопат какой-то.
Почему? А потому что самая примитивная демоническая личность в представлении сериальных лажемётчиков так и выглядит.
Почему Чапаев бухает и за бабами бегает как угорелый, а оные бабы -- все как одна в истерике? Потому что сериал, думать некогда, надо бабло рубить, давайте африканские страсти про пьяный русский разврат.
Почему Чапаев вроде как крестьянин из-под Чебоксар, а говорит как выпускник ГИТИСа? Блин, а потому что он и есть выпускник, сериальный трудяга, ему на крестьянский говор переучиваться некогда, надо же бабло рубить, а ему вечером этим же голосом честного следователя играть.
Почему, кстати, язык героев – даже не притворяется народным языком столетней давности? А потому что сценаристу, про которого мы сейчас отдельно поговорим, некогда правдоподобие делать. У него ещё два сериала за год, про Сталина и про Петра Лещенко.
Почему ЧК ещё только народилось, а уже ничего человеческого, всё насилует, бьёт в кровь и расстреливает? А потому что оно во всех сериалах такое -- по-моему, этот вечно сексуально озабоченный бритоголовый чекист, умеющий только вожделеть чужих женщин, расстреливать мужчин у облупленной стенки и бить настоящих героев сапогом по яйцам, вообще всегда одним и тем же актёром исполняется.
Почему комиссар Фурманов стреляет Чапаеву в спину? А потому что в сериале любовный треугольник должен быть и интрига, а ревнивый комиссар – это такой же штамп, как похотливый чекист.
Почему вообще фильм решили про Чапаева снимать? А чё, раскрученный бренд и лежит плохо.
…Теперь -- о главных ответственных Режиссёра этой непроходимой лажи зовут Сергей Щербин, и раньше он снимал неизвестные мне сериалы "Русский дубль", "Одиночка" и "Дорожный патруль 2". А сценариста этой непроходимой лажи зовут Володарский Эдуард. И он за последнее десятилетие подарил нам такие адские прорывы в отечественном искусстве, как "Обыкновенный большевизм", "Обитаемый остров", "Штрафбат" и "Жизнь и судьба".
А в прошлом году он умер.
Но, несмотря на его смерть, в этом году нас ждёт ещё два сериала по его сценариям:
1) "Пётр Лещенко". Поскольку певец П.Лещенко сидел -- нет никаких сомнений, что его будут бить по яйцам бритоголовые чекисты, а куча его, лещенковских, женщин будет биться в истерике.
2) "Сын отца народов". Если это про Якова Сталина -- то там бритоголовые чекисты будут бить каких-нибудь его боевых товарищей, а куча его бывших женщин будет биться в истерике. А если про Василия Сталина -- то опять-таки куча женщин будет биться в истерике, а бритоголовые чекисты, вероятно, будут бить лётчиков и футболистов.
...И всё это не только потому, что скончавшийся на 72 году жизни Эдуард Володарский, как все бережно выкормленные советской властью творцы его поколения -- был тупой антисоветчик.
Едва ли он был им, когда писал сценарии к "Своему среди чужих", "Проверке на дорогах" или "Ивану Лапшину".
Просто с тех пор утекло очень много воды, а творцы, сами себя основательно попредававшие и поопровергавшие, приобретают нечто вроде равнодушной творческой фригидности.
То есть все заученные движения повторяют, но совершенно без вкуса и без вовлечения.
Им уже всё равно.
Поэтому действительной отечественной истории в фильме "СПЧ" -- примерно столько же, сколько античной истории во французской классицистской пьеске из жизни аркадских пастушков и наяд.
Она, история, там представлена в виде нескольких ходульных персонажей из "комедии дель арте" антисоветской эпохи. Трагический Герой-Любовник -- раз; Весёлая, а временами Злобная Толпа -- два; Похотливый Чекист -- три; Ревнивый Комиссар -- четыре. Отчаявшийся Убивать Русских Белый Офицер -- пять.
При этом видно, кстати, что на сей раз почувствовавшее перемену ветра руководство (то ли студии, то ли канала) явно попросило сценариста и режиссёра не перегибать с Белой Химерой. То есть не слишком разводить адмиралей и румяных гимназисток, не нагнетать хруст дореволюционной французской булки и не делить стороны на господофицеров в белом и небритую матросню. Чтобы, так сказать, достичь уже исторического примирения.
Но создатели поняли по-своему. То есть крякнули – и вместо набожных белых 1990-х вытащили из нафталина звероподобных царских казаков из голливудских мюзиклов про погромы. Видимо, уравновесить хотели.
В итоге получилось даже хуже, чем было: красные "СПЧ" приехали из антисоветского классицизма, а белые – из антирусского.
То есть из-за чего эти два вида отрицательных русских воюют -- из картины уже совсем не разобрать.
...Ну и ещё. Вся эта жуткая лажа, я имею в виду "Страсти по Чапаю", к шедевру братьев Васильевых "Чапаев" имеет такое же отношение, как к "Страстям по Иоанну" И.С.Баха.
Джерело: http://www.odnako.org
|
| |
| |
| GAD | Дата: Вівторок, 09.04.2013, 09:44 | Повідомлення # 38 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| 9 квітня народився Жан-Поль Бельмондо
«Жінка — єдиний подарунок, який сам себе упаковує»
— Жан-Поль Бельмондо
Жан-Поль Бельмондо народився у Франції 9 квітня 1933 року в сім'ї скульптора. Неодноразово батько залучав сина до роботи над скульптурами янголів та купідонів, в цьому процесі Жан-Поль грав роль моделі. Його зображення вгадуються на багатьох паризьких фонтанах і зараз.
У школі Бельмондо був досить неслухняним. Його навіть виключали з Ельзаської школи, але потім відновлювали. Жана-Поля Бельмондо сильно цікавив спорт (особливо бокс і футбол). Коли Жану-Полю виповнилося 20 років, він став студентом Консерваторії драматичних мистецтв. Закінчивши її, він почав грати в театрі і відразу ж заслужив позитивні відгуки критиків.
«Жінки, яким за тридцять, знаходяться в своїй кращій формі, але чоловіки, яким за тридцять, занадто старі, щоб це зрозуміти»
— Жан-Поль Бельмондо
Дебют Жана-Поля Бельмондо в кіно відбувся в 1956 році. Але відомим його зробила картина «На останньому диханні», знята в 1959 році. Привабливий злочинець Мішель відразу сподобався глядачеві. Його стали активно запрошувати на зйомки, в рік виходило по 1-2 фільму з участю Бельмондо. Він працював на одному майданчику з найвідомішими актрисами свого часу, серед них була і легендарна Софі Лорен.
У 2001 році Жан-Поль Бельмондо практично залишив професію, оскільки переніс серйозний серцевий напад. Але в 2008 році він знову з'явився на екранах у фільмі «Людина і його собака».
«Жінка, яка здається занадто швидко, потім організовує опір методом диверсії»
— Жан-Поль Бельмондо
Джерело: http://04744.info/
|
| |
| |
| GAD | Дата: Вівторок, 09.04.2013, 09:48 | Повідомлення # 39 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| ФІЛЬМОГРАФІЯ :
1956 — Мольєр / Moliere
1957 — Пішки, верхи та на машині / A pied, a cheval et en voiture
1958 — Дурисвіти / Les Tricheurs
1958 — Недільні друзі / Les Copains du dimanche
1958 — Будь красивою та помовчуй / Sois belle et tais-toi
1958 — Дивна неділя / Un drole de dimanche
1959 — Єдиний ангел на землі / Ein Engel auf Erden
1959 — На подвійний поворот / A double tour
1959 — На останньому диханні / A bout de souffle
1959 — Три мушкетера / Les Trois mousquetaires
1960 — Розпалений асфальт (Зваж усі ризики) / Classe tous risques
1960 — 7 днів, 7 ночей / Moderato cantabile
1960 — Француженка та кохання / La Francaise et l'amour
1960 — Розваги / Les Distractions
1960 — Шарлотта та її Жюль / Charlotte et son Jules
1960 — Листи послушниці / Lettere di una novizia
1961 — Чочара (Дві жінки) / La Ciociara
1961 — Леон Морен, священик / Leon Morin, pretre
1961 — Жінка є жінка / Une Femme Est Une Femme
1961 — Бездоріжжя (Ла В'ячча) / La viaccia (Le mauvais chemin)
1961 — Знамениті коханці історії / Amours celebres
1961 — Помста Марсельця / Un nomme La Rocca
1961 — Розповідь Рів'ери / Riviera-Story
1962 — Картуш / Cartouche
1962 — Мавпа взимку / Un singe en hiver
1962 — Стукач / Le Doulos
1962 — Дон Джованні з Блакитного Берегу / I Dongiovanni della Costa Azzurra
1962 — Найкоротший день / Il Giorno piu corto
1962 — Щедре серце / Un coeur gros comme ca
1963 — Бананова шкірка / Peau de banane
1963 — Старший Фершо / l'Aine des Ferchaux
1963 — Драже з перцем / Dragees au poivre
1963 — Бурне море / Mare matto
1964 — Людина з Ріо / l'Homme de Rio
1964 — Сто тисяч доларів на сонце /Cent mille dollars au soleil
1964 — Щаслива втеча / Echappement libre
1964 — Вихідні на березі океану / Week-end a Zuydcoote
1964 — Полювання на чоловіка / la Chasse a l'homme
1965 — Чудовим літнім ранком / Par un beau matin d'ete
1965 — Безглуздий П'єро / Pierrot le fou
1965 — Пригоди китайця в Китаї / Les Tribulations d'un Chinois en Chine
1966 — Чи горить Париж? / Paris brule-t-il ?
1966 — Ніжний проходимець / Tendre voyou
1967 — Казино «Ройяль» / Casino Royale
1967 — Злодій / le Voleur
1968 — Називайте мене «О»! / Ho!
1969 — Супермозок / le Cerveau
1969 — Сирена з «Міссісіпі» / la Sirene du Mississippi
1969 — Бог вибрав Париж / Dieu a choisi Paris
1969 — Чоловік, которий мені подобається / Un homme qui me plait
1970 — Борсаліно / Borsalino
1971 — Повторне весілля / Les Maries de l'an II
1971 — Зломщики / le Casse
1972 — Доктор Пополь (Высокі каблучки) / Docteur Popaul
1972 — Клан марсельців (Скумон, що приносить біду) / la Scoumoune
1973 — Спадкоємець / l'Heritier
1973 — Надзвичайний / le Magnifique
1974 — Ставіски / Stavisky…
1975 — Страх над містом / Peur sur la ville
1975 — Невиправний / l'Incorrigible
1976 — Приватний детектив / L'Alpagueur
1976 — Труп мого ворога / le Corps de mon ennemi
1977 — Потвора / l'Animal
1979 — Хто є хто / Flic ou voyou
1980 — Гра в чотири руки / le Guignolo
1981 — Професіонал / le Professionnel
1982 — Ас з асів / l'As des as
1983 — Людина за гранню (Поза законом) / le Marginal
1984 — Авантюристи / les Morfalous
1984 — Весела Паска / Joyeuses Paques
1985 — Грабунок / Hold-up
1987 — Одинак / le Solitaire
1988 — Баловень долі / Itineraire d'un enfant gate
1992 — Невідомий в будинку / l'Inconnu dans la maison
1995 — Сто та одна ніч Симона Синема / les Cent et une nuits de Simon Cinema
1995 — Відторгнуті / Les Miserables
1996 — Дезіре / Desire
1998 — Один шанс на двох / Une chance sur deux
2000 — Можливо / Peut-etre
2000 — Актори / les Acteurs
2000 — Амазонія / Amazone
2001 — Вільне падіння / L'Aine des Ferchaux
2008 — Чоловік та його собака / Un homme et son chien
|
| |
| |
| GAD | Дата: Вівторок, 23.04.2013, 21:48 | Повідомлення # 40 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Український мультфільм визнали найкращим на фестивалі в Лос-Анджелесі
Мультиплікаційний цикл «Народна мудрість» Національної телекомпанії України отримав нагороду Універсального багатокультурного фестивалю кіно, що проходив з 12 по 14 квітня в Лос-Анджелесі, повідомили в прес-службі НТКУ.
Його було визнано кращим у номінації мультиплікаційних короткометражних фільмів.
Як зазначили працівники Генерального консульства України в Сан-Франциско, котрі були присутні на фестивалі, глядацька аудиторія — понад 6 тисяч осіб — особливо емоційно сприйняла показ «Народної мудрості», що представила різноманітність українського фольклору у прислів’ях та приказках.
Організатори творчого форуму привітали представників України та вручили їм грамоту «Certificate of Excellence». А українське консульство привітало телекомпанію з перемогою та висловило сподівання на подальшу успішну співпрацю з пропагування українського кіномистецтва за кордоном.
Джерело: http://novomoskovsk.eu/
|
| |
| |
| GAD | Дата: Четвер, 16.05.2013, 21:06 | Повідомлення # 41 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| На екрани виходить художній фільм про депортацію кримських татар.
"Хайтарма" ("Повернення") – перший художній фільм про сталінську депортацію 1944 року. Картину з бюджетом понад 1,5 млн доларів знімали у Криму.
Презентація першого кримськотатарського широкоформатного художнього фільму відбудеться в Сімферополі 17 травня, напередодні Дня жалоби за жертвами депортації кримськотатарського народу, повідомляє krymtatar.in.ua.
Трагічна сторінка в історії кримських татар показана через погляд прославленого льотчика, двічі героя Радянського Союзу Амет-Хана Султана.
Фільм "Хайтарма" ("Повернення") знято за кошти бізнесмена Ленура Іслямова на телеканалі АТР. Режисер картини і виконавець головної ролі – Ахтем Сейтаблаєв.
Креативний директор телеканалу АТР Айдер Мурадосилов розповів, що сюжет фільму побудований на документальних фактах, пов'язаних із трагедією кримськотатарського народу – депортацією у травні 1944 року.
"У центрі сюжету – радянський офіцер із блискучою кар'єрою, який потім став двічі героєм Радянського Союзу, легенда Другої світової війни, льотчик-винищувач Амет-Хан Султан, - зазначив Мурадосилов. - Саме він, бойовий офіцер Радянської Армії, кримський татарин, стає учасником жахливих подій, які сталися з його родиною та його народом. Цю трагічну історію ми і спробували відтворити у нашому фільмі".
У кінострічці знялися відомі актори – Олексій Горбунов, Юрій Цурило, Андрій Самінін, Олексій Тритенко, Дмитро Суржиков. Місцями зйомок стали Алупка, Бахчисарайський район і Судак.
У масових сценах знімалися півтори тисячі кримчан з усього півострова, зокрема, люди похилого віку, які самі пережили депортацію 1944 року.
"Ми не готові були, що вони погодяться, але вони прийшли. Люди хотіли знову все це пережити, що пережили в дитинстві. Якийсь психологічний надрив був у цьому. Відчувалося, що люди це роблять саме заради своїх онуків, синів, щоб ті відчули... І заради своїх матерів і своїх батьків", – зазначив продюсер фільму Ленур Іслямов.
Історик Гульнара Бекирова каже, що авторам картини вдалося передати дух тієї епохи, досить точно зобразити її історичний антураж. Розповідає, що, як глядач, отримала справжнє естетичне задоволення, хоча сам фільм дуже важкий.
"Фільм завершується 1944-м роком. Останні кадри – жінки і діти у вагонах, у цих ешелонах. І буде, звичайно, ще дуже довга історія, яка дозволить цьому народу повернутися додому. Це, звичайно, відбудеться, але відбудеться вже, мабуть, в іншому фільмі", – вважає Гульнара Бекирова.
Продюсер Ленур Іслямов какже, що продовження буде, він має намір і далі вкладати кошти в кінематограф. За його словами, фільм "Хайтарма" не планувався як комерційний проект, але він сподівається на успішний прокат, який дозволить заробити гроші на наступні проекти.
З п'ятниці картина демонструватиметься у Сімферополі, а за тиждень – у більшості кримських міст. У планах авторів картини – показ у Києві та західних регіонах України, а також за кордоном. Уже відомо, що "Хайтарма" демонструватиметься на Казанському міжнародному фестивалі.
Джерело: http://www.istpravda.com.ua/
|
| |
| |
| GAD | Дата: П`ятниця, 14.06.2013, 21:23 | Повідомлення # 42 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Фильм “Хайтарма” заставил плакать киевлян
В минувшие выходные в Киеве с успехом презентовали художественный фильм "Хайтарма", повествующий о депортации крымскотатарского народа. Жителям столицы картина понравилась.
По информации 15 минут, фильм демонстрировали в киевском кинотеатре "Жовтень" на протяжении двух дней - 8 и 9 июня. Несмотря на относительно высокую стоимость билетов (от 80 до 240 гривен), все места в зале были распроданы.
Посмотрев картину, многие киевляне поделились своими впечатлениями в социальных сетях.
Директор Центра Ближневосточных исследований Национальной академии наук Украины Игорь Семиволос отметил, что фильм "Хайтарма" - "глубоко антитоталитарный". "Как по мне, это фильм о достоинстве и человеческом долге - быть и оставаться Человеком даже если тиски тоталитарной сталинской машины превращают человеческие массы в винтики и лагерную пыль. Именно люди, сохранившие достоинство, в конце концов сломали хребет сталинизма", - написал Семиволос на своей странице в Facebook. По его мнению, фильм заслуживает высокой оценки как в Украине, так и за ее пределами.
Еще один киевский востоковед - Сергей Данилов - признался, что во время просмотра фильма не смог сдержать слез.
"Коллектив сыграл хорошо, фильм сделан с душой, болью, чувствами", - написал Данилов на своей странице в Facebook. По его мнению, в картину вложены душа и любовь к Крыму, и это ощущается во время просмотра "Хайтармы". "Я не смог удержать слезу. Наконец расставлены все акценты, показана вся дикость депортации. Надеюсь, очень надеюсь, что это повлияет", - отметил Данилов. Он также выразил надежду на то, что после "Хайтармы" мы станем "свидетелями новой волны игрового кино, снятого крымцами и киевлянами". "Поскольку и тема депортации еще далеко не исчерпана, и крымская история, и настоящее так богаты на сногсшибательные сюжеты. Хочу крымскотатарский боевик, драму, комедию", - написал Данилов.
"А генконсул Андреев таки был прав, когда запретил российским летчикам смотреть этот фильм, и сам не стал...", - такими словами начала свой отзыв известный киевский эксперт, представительница Института демократии им. Пилипа Орлика Наталия Белицер. "Поскольку убеждена: не было среди зрителей и не могло быть тех, кого "не проняло", кто бы не ощутил в полной мере эту огромную трагедию крымскотатарского народа, и вместе с тем - веру в людей, в то, что подлинная человечность способна преодолеть то невероятное зло, ту грубую жестокость, с которой идеологи и проводники тоталитаризма пытались - и пытаются! - уничтожить в человеке все человеческое", - продолжила Белицер.
Киевский эксперт назвала глубоко символичным то, что "светлое, высоко гуманистическое начало, этот призыв вместе преодолевать темные последствия прошлого прозвучал именно от тех, кто до сих пор сталкивается с предвзятостью, несправедливостью, позорными попытками оправдать то историческое преступление". Поэтому, по мнению Белицер, "Хайтарма" - фильм "анти-ксенофобский" и способен противостоять как исламофобии, так и всем другим фобиям.
Белицер предложила организовать отдельный киносеанс "в принудительном порядке" для депутатов Верховной Рады Украины, которые сомневаются в необходимости принятия закона о реабилитации и восстановлении прав лиц, депортированных по национальному признаку. "Тогда, может, утихнет (не) выражаемый вопрос, стоящий за явными и неявными попытками его торпедировать: "А почему это должны уделять особое внимание именно крымским татарам? Все же пострадали, а от депортаций по национальному признаку пострадали "столько других народов!", - написала эксперт в соцсети Facebook.
Свой отзыв оставил также украинский писатель и политик, народный депутат Украины нескольких созывов Виктор Таран-Терен. "Фильм мощный, талантливый, честный, тянет на Оскара", - написал он.
После окончания фильма "Хайтарма" киевские зрители долго аплодировали стоя (автор видео - Сервер Садыков):
Джерело: http://crimea24.info/
|
| |
| |
| GAD | Дата: Вівторок, 24.09.2013, 23:06 | Повідомлення # 43 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| У прокат вийшов фільм про "найсильнішого у світі" українця.
На широкий екран вийшов художній фільм "Іван Сила" (Strong Ivan) - біографія українського силача Івана Фірцака, який народився в червні 1899 року в селі Білки Іршавського району на Закарпатті.
У 18 років Іван Фірцак став артистом цирку і побував у 64 країнах світу, вражаючи глядачів своїми перемогами. Чемпіон Чехословаччини з важкої атлетики та боротьби, чемпіон Європи з культуризму.
За свою неймовірну силу отримав прізвисько "Іван Сила".
Іван Фірцак виграв чимало поєдинків з відомими борцями світу. З рук британської королеви отримав шолом і пояс, оздоблені золотом та діамантами. Американська преса називала його найсильнішою людиною ХХ століття.
Дончанин Дмитро Халаджі у ролі закарпатця Івана Сили
У 1937 році у розквіті своєї слави він повернувся на батьківщину, де й мешкав аж до своєї смерті, вже в часи Української РСР.
Коли угорці після окупації Закарпаття в 1939 році захотіли конфіскувати у Фірцака авто, він розтрощив його кувалдою. За це був покараний, його посадили до в’язниці й побили. Під час перебування за ґратами проломив стіну, з чого скористалася частина в’язнів і втекла.
У замовчуванні феномена Івана Сили в радянські часи відіграла значну роль доля його сина. 18-річний Іван Фірцак-молодший у повоєнні роки був засуджений за сфабрикованою справою у приналежності до ОУН на 25 років таборів, із яких майже вісім відсидів.
Іван-молодший був великою надією для свого батька, уславленого атлета. Адже завжди виступав із ним у парі й навіть був чемпіоном України з боксу в перші повоєнні роки. Однак провокація чекістів не тільки зламала йому долю, а й великою мірою позначилася на біографії всезагального улюбленця Івана Сили.
Силач Іван Фірцак у післявоєнні часи, в себе вдома на Іршавщині
До самої смерті в 1970 році Іван Фірцак-старший мав славу народного кумира. Проте влада не зробила жодних кроків до його офіційної популяризації, зводячи життя цієї постаті до рівня чудернацьких силових трюків та анекдотів.
Зйомки фільму "Іван Сила", які тривали три з половиною місяці, проходили в Києві, Чернівцях, Кам'янці-Подільському та на Закарпатті - батьківщині головного героя.
У ролі Івана Фірцака - донецький силач, чемпіон України з пауерліфтингу Дмитро Халаджі.
Також у фільмі знімається київський богатир, уродженець Івано-Франківська Василь Вірастюк і актори Лесь Задніпровський, Ольга Сумська, Богдан Бенюк, Борис Барський та інші.
Фільм знято за мотивами книги Олександра Гавроша "Неймовірні пригоди Івана Сили". Дія стрічки розгортається в Європі початку ХХ століття, тому всі до єдиного людини в кадрі, включаючи численну масовку, були одягнені в історичні костюми, надані для картини чеської студією "Баррандов".
Василь Вірастюк і Ольга Сумська
У фільмі немає декорацій - всі сцени зняті в живих будівлях і справжніх інтер'єрах тієї епохи, в справжньої фортеці, в теперішньому цирку.
Крім того, і всі видовищні, всі силові трюки виконані у фільмі наживо. У картині можна буде побачити справжніх сажотрусів, унікальні ретро-автомобілі та ще багато атрибутів епохи, з якою нас розділяє практично ціле століття.
Стрічку продюсує дніпропетровець Володимир Філіппов, відомий виробництвом фільму "ТойХтоПройшовКрізьВогонь".
Режисер картини - Віктор Андрієнко, який узяв участь у ній і як сценарист та актор. Його напарник з колись легендарного "Шоу Довгоносиків" Ігор Письменний теж писав сценарій і грає у стрічці.
Бюджет фільму склав близько 16 млн грн. Профінансовано проект державною агенцією з питань кіно. "Іван Сила" - один з п'яти художніх фільмів, орієнтованих на дитячу аудиторію, які за підсумками конкурсу кінопроектів Держагентства України з питань кіно отримали 100% державне фінансування.
Після зйомок фільму у рідному селі спортсмена Білки Іршавського району Закарпаття планують відкрити музей Івана Фірцака.
Джерело: http://www.istpravda.com.ua/
|
| |
| |
| GAD | Дата: Неділя, 29.09.2013, 11:47 | Повідомлення # 44 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| "Це легкий жарт з того, що було колись" - Левицький про фільм "Ломбард"
Режисер кінострічок "Ломбард" та "Тіні незабутих предків" Любомир Левицький вважає, що "Ломбард" містить багато "українського. Про це він сказав в ефірі "5 каналу".
"Це легкий жарт з того, що було колись, і в принципі, хотілося дати тим фанам, тій аудиторій, яка давно не бачила такого кіно, - наголосив він. - Весь кримінал, який в цьому фільмі – він смішний, ми його сприймаємо із гумором". "Українського там багато. Для мене є гордістю, що на тому золоті, яке ми показуємо є три зубчики. Нещодавно дивилася російська аудиторія, і сказав: "Оу, сразу видно, что это украинское кино". Це європейське кіно, воно не схоже на російське. Не схожий по духу – і музика, і локації. Тобто воно грає все в комплексі", - резюмував він.
Нагадаємо, премєра пригодницько-кримінального фільму "Ломбард" Любомира Левицького в Україні відбулась 19 вересня 2013 року. Місце дії відбувається в наші дні в такому собі місті Лемберг. Картина складається з трьох сюжетних ліній, які переплітаються між собою.
Джерело: http://gazeta.ua
Тіні незабутих предків
Двадцятирічний юнак Ваня живе звичайним студентським життям, страждаючи від нерозділеного кохання. Але одного дня, в процесі чергового привертання до себе уваги університетської красуні, він стає причиною пропажі Згарди, яка дев'ять років назад була знайдена в Карпатах та передана університету як цінний експонат.
Після цього на тілах його восьми друзів з'являються символи, що в сумі нагадують зображення магічної згарди.
Викладач, котрого всі рахували божевільним професором, пояснює компанії, що кожен зі студентів має на собі магічну мітку, а згарда знаходиться у одного з них біля самого серця. Саме так її зберігали древні мольфари і саме через це всі вони були знайдені з вирваними серцями. Того ж дня професор гине при незрозумілих обставинах.
Ваня дізнається, що єдиний, хто може містичним способом вийняти Згарду та позбавити всіх його друзів участі в цій небезпечній історії - це нащадок останнього мольфара із кола сили, який живе далеко в лісах.
Ваня вмовляє компанію поїхати, але остаточно всі погоджуються після другого містичного вбивства.
В лісах їх чекає ряд гострих відчуттів та гра на виживання, з якої не всі зможуть вибратись.Вони мають подолати свої страхи, зупинити стародавнє зло, та пройти випробування на відданість, дружбу і кохання.
Джерело: http://kinostrichka.com/
"Тіні незабутих предків" вийдуть на екрани вже восени
Режисером повнометражної стрічки став Любомир Левицький - автор першого українського трилера "Штольня" та української версії мультфільму "Теркель і Халепа". А оператором - американець Марк Еберлі, який знімав такі фільми, як "Сутінки", "Небесний форсаж" та "Приречений рейс".
До початку зйомок проводився кастинг молодих невідомих акторів по всій Україні. Проте на головну роль обрали онука Богдана Ступки – Дмитра, який грає у Київському театрі імені Івана Франка.
Також у фільмі знялись інші відомі актори театру та кіно, серед яких Ольга Сумська, Юрій Розстальний, Валерій Легін, Володимир Нечипоренко, Костянтин Линартович та навіть телеведуча Ольга Фреймут.
У сюжеті картини - історія звичайного українського студента Вані, який страждає від нерозділеного кохання. Проте одного дня він стає причетним до зникнення цінного музейного експоната Згарди, яку передали їхньому університету на експозицію.
Після цього на тілах його восьми друзів дивним чином з'являються символи, які нагадують зображення магічної згарди.
Джерело: http://ipress.ua/
|
| |
| |
| GAD | Дата: Вівторок, 29.10.2013, 20:52 | Повідомлення # 45 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| У Києві після майже півстолітньої перерви показали фільм "За двома зайцями " в оригінальній українській озвучці
У Києві відбулася презентація відновленої україномовної версії художнього фільму режисера Віктора Іванова "За двома зайцями".
Як передає кореспондент агентства "Інтерфакс-Україна", прем'єра фільму відбулася в рамках кінофестивалю "Молодість" у столичному кінотеатрі "Київська Русь". Вхід для глядачів був безкоштовним. Зал з майже 1,2 тис місць був вщент заповнений.
Глядачам продемонстрували цифрову версію відреставрованого фільму з українською звуковою доріжкою і субтитрами англійською мовою. Якість звуку не завжди було на належному рівні, проте глядачі залишилися задоволені показом і ділилися позитивними враженнями.
Перед показом фільму виступили члени знімальної групи, а також син режисера Михайло Іванов. Він розповів, що, за задумом батька, "За двома зайцями" була третьою частиною своєрідного триптиха, що відкривав фільм "Сто тисяч", а продовжував "Шельменко-денщик " .
Також на сцені виступила актриса Людмила Алфімова , яка у фільмі виконувала роль черниці. У залі для глядачів також перебував оператор фільму Вадим Іллєнко, брат відомих українських режисерів Юрія та Михайла Іллєнків.
Як повідомлялося раніше, реставратори Національного центру Олександра Довженка знайшли в Маріупольському фільмофонді оригінальну фонограму кінокомедії "За двома зайцями", зняту на київській кіностудії Олександра Довженка в 1961 році, українською мовою.
Спочатку режисер фільму Віктор Іванов знімав фільм українською мовою , але ця картина отримала за часів СРСР "другу категорію" і її планували до показу на території лише Української РСР. Згодом, коли фільм став популярним, його частково переозвучили актори Олег Борисов, Маргарита Криніцина Нонна Копержинська російською мовою і він вийшов у всесоюзний прокат. З того часу картину демонстрували на ТБ виключно в останній - російськомовній - версії, а оригінальна звукова доріжка українською мовою тривалий час вважалася загубленою.
Джерело: http://ua.interfax.com.ua/
|
| |
| |
