|
КІНО
|
|
| GAD | Дата: Субота, 20.10.2012, 17:52 | Повідомлення # 16 |
 Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Про що б говорили вампіри із саги "Сутінки", якби вони жили в Карпатах і були українцями?
За версією Сергія Притули Едвард Кален слухав би гурт "ВВ" і вболівав за футбольну команду "Карпати")))
28 жовтня (17:20), глядачів Нового каналу чекає прем'єра - абсолютно несподіваній варіант всесвітньо відомої саги про вампірів "Сутінкі".
Притула пообіцяв, що сага буде цікава як її прихильникам, так і тим, хто свідомо відмовлявся дивитись фільм, вважаючі його підлітковім.
НОВИЙ КАНАЛ
|
| |
| |
| GAD | Дата: Субота, 20.10.2012, 18:02 | Повідомлення # 17 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| "МОЛОДІСТЬ"
Сегодня, в 17.30 открывается 42-й кинофестиваль «Молодость»
Основной площадкой будет кинотеатр «Киев», другими площадками избраны «Октябрь», «Кинопанорама», «Кинопалац», « Киевская Русь» и культурно-образовательный центр «Мастер класс».
В программе фестиваля: «студенческие фильмы», «первые короткометражные ленты», «первые полнометражные игровые фильмы» и «Украинская панорама».
Символом и Гран-при «Молодости» в этом году традиционно выступит «Скифский олень».
Внеконкурсная программа включает показы French connection (франкоязычное кино), German wave (немецкоязычное кино), нового российского кино, скандинавскую панораму, длинные ночи короткого метра (Франция, Германия, Швейцария) и пр.
Вниманию зрителей представят также ретроспективы: Богдан Ступка, Артур Липсет, Милош Форман, Ален Роб-Грийе.
Программа фестиваля - по ссылке: http://www.molodist.com/filmschedule
Официальный сайт:
http://www.molodist.com/
|
| |
| |
| GAD | Дата: Неділя, 11.11.2012, 17:17 | Повідомлення # 18 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Помер російський актор та ведучий Ілля Олейников
Йому було 65 років
Відомий російський актор і телеведучий, народний артист Російської Федерації Ілля Олейников пішов з життя в Петербурзі у віці 65 років.
Як повідомила керівник програми "Городок" Марина Харкевич, причиною смертю актора стала зупинка серця. "Ілля Олейников помер в неділю в петербурзькій лікарні о 4:30 в результаті зупинки серця", - заявила Харкевич. Вона також уточнила, що актор був госпіталізований кілька днів тому.
Ілля Олейников народився в Кишиневі в 1947 році, в родині лимаря. Закінчив Московське державне училище циркового та естрадного мистецтва. Працював в Ленконцерті артистом розмовного жанру.
Взяв сценічний псевдонім Олейников – прізвище дружини, коли почав працювати в дуеті з артистом Романом Козаковим.
У 1977 році став лауреатом Всесоюзного конкурсу артистів естради. Широку популярність здобув у 1993 році, коли разом з Юрієм Стояновим створив програму "Городок".
Знімався в кіно, в тому числі в телефільмі "Майстер і Маргарита" Володимира Бортка. У ньому Олейников зіграв роль фінансового директора вар'єте – Римського.
Джерело: http://tvi.ua
|
| |
| |
| GAD | Дата: Неділя, 11.11.2012, 17:26 | Повідомлення # 19 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Дуже подобалася гра акторів ГОРОДКА... ну й були моменти коли їх запрошували в кіно...Сьогодні спробував потрапити на сайт городка.....
там таке :
Городок осиротел. Не стало Ильи Олейникова...
11 ноября в 4 часа утра остановилось доброе сердце великого артиста. С июня этого года он тяжело болел, но мужественно сражался за жизнь, работал, продолжая доставлять людям радость. И уже казалось, что болезнь начала отступать. Но 31 октября – экстренная госпитализация и ...
Пока даже трудно себе представить, что мы все потеряли с уходом Артиста. Разделяем это огромное горе с женой, сыном и внуком нашего дорогого Ильи, с его партнером и другом Юрием Стояновым, всем коллективом "Городка".
Прощание состоится в Санкт-Петербурге
14 ноября с 11:00 до 13:00 в Театре Эстрады на Большой Конюшенной улице.
Отпевание - в Софийском соборе города Пушкина 14 ноября в 14:30.
http://gorodok.tv/
|
| |
| |
| GAD | Дата: Субота, 17.11.2012, 23:14 | Повідомлення # 20 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Героя фільму "Шахта № 8" побили битою
Юрій Сіканов знаходиться в лікарні і може залишитися інвалідом, якщо йому не допомогти. Багато хто пам'ятає його по відомому документальному фільму "Шахта № 8" - це той самий хлопчина, вимушений працювати в копанці, щоб прогодувати себе і сестру.
Юра близько місяця перебуває в щелепно-лицьовому відділенні за адресою: Макіївка, вул. Лікарняна, 1.
Лікарі кажуть, що вони не можуть його більше тримати у себе, оскільки первинну медичну допомогу вже надали, а тримати далі немає сенсу - потрібно обстеження та операція. Буквально в понеділок необхідно зробити конусно-променеву комп'ютерну томографію суглобів (два суглоби і нижня щелепа). У клініці пішли назустріч і обіцяли зробити три знімки з ціною двох, в сумі це 1 тис. грн.
Подальше лікування залежить від того, що покаже обстеження, але якщо попередній діагноз підтвердиться, необхідно буде 3 тис. грн на титанові вставки (по 1 тис кожна), не менш 3 тис. на антибіотики і знеболюючі.
Додатково - гроші на інші витрати, пов'язані з постоперационной реабілітацією. Лікар каже, що 10 тис. грн на усі витрати повинно вистачити, якщо не буде ніяких ускладнень.
5211537417258378 - банківська карта (Приватбанк) самого Юрія. На неї вже пересилали
гроші, рахунок вірний і карта дійсно в Юри.
050-608-89-06 - зав. відділенням, Сергій Вікторович Румянцев.
06232-58-78-79 - номер відділення
Фільм "Шахта №8"
Джерело: http://infoporn.org.ua
|
| |
| |
| GAD | Дата: Субота, 17.11.2012, 23:22 | Повідомлення # 21 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Режиссер «Шахты №8»: «Героев моего фильма регулярно вызывали на допросы…»
Ситуация вокруг документального фильма «Шахта №8» вышла далеко за рамки фестивального скандала. Как известно, эту ленту о детском труде на нелегальных шахтах поселка Снежное Донецкой области немотивированно сняли с конкурсной программы. И последовавший ажиотаж заставил обратить внимание на это кино даже тех, кто мог бы ленту не заметить.
В эксклюзивном интервью ZN.UA режиссер картины Марьяна Каат рассказала о съемках проекта и последствиях в связи с ним.
Напомню, что работа эстонского режиссера высоко оценена на трех десятках разных кинофестивалей. А в основе документального повествования — судьба юного Юрия Сиканова, отец которого покончил жизнь самоубийством, мать спилась и живет с любовником. Чтобы содержать двух сестер, паренек идет на риск опаснейшей работы в нелегальную шахту.
Работа над проектом продолжалась несколько лет. Сам герой картины признался, что съемочная группа приезжала к ним раз десять. В это же время студия «Интерфильм», которую представляет Елена Фетисова, обвинила эстонского режиссера в том, что фильм «основан на вымышленных событиях».
* * *
«Скажите пару слов о своей собачьей жизни» — соль этой шутки доступна даже детскому сознанию. Брат и две сестры из поселка Снежное в Донецкой области объясняют заезжему режиссеру из Эстонии, что если так говоришь, то значит, и жизнь у тебя такая — «собачья».
Бэкграунд их истории — мать-алкоголичка. Реальность — забытое богом Снежное. Это шахтерский поселок, где производство давно остановилось, а уголь-кормилец остался.
В тех краях, наравне с огородом, в каждом дворе есть своя шахта. По местному — «дырка». Кустарным способом в них добывают наше черное золото. Без скидок на возраст — восемь часов под угрозой постоянных обвалов.
Для 15-летнего Юры это единственный способ удержать семью, заработать на себя и двух сестер.
И все-таки это не история «нелегального бизнеса», как маркирует теперь фильм Марьяны Каат «Шахта № 8» украинская пресса. «Дырки» — всего лишь антураж местной жизни. Даже не метафора, которую легко припаять картине, в которой подростки стремятся вырваться на свет, к нормальной жизни. Эта проблема детского труда, чудовищная сама по себе. И вдвойне от того, что связана с шахтами.
Кажется, эти хрестоматийные образы индустриальной Англии давно должны бы осесть в учебниках по истории… Но перед нами — среда для естественного отбора. Родная. Украинская. И дети, предоставленные сами себе, несокрушимы в своем стремлении остаться и семьей, и людьми.
Марьяна Каат по большому счету конструирует документальную «деревенскую драму», наезжая сезонно в Снежное и наблюдая год жизни одной странной семьи… В которой есть маленький мужчина, несмышленая врунья Юля и старшая сестра Ульяна, мало-помалу «вычерпывающая» свою судьбу из общего котла. А еще есть конфликты, горькие воспоминания о матери, День Победы, добрые (в меру нынешних реалий) соседи, врачи, подельники Юры (взрослые шахтеры и друг-ровесник Дима) и мечта открыть кафе в Донецке. «Там уже совсем другая жизнь у людей», — говорит Юра в финале ломающимся подростковым голосом.
Эстонский режиссер заглядывает в эту среду не только как человек с киноаппаратом, но как представитель цивилизованного мира. В какой-то момент у Юры прорывается «это у вас там порядок…», а вслед за тем выстраданное о шахте № 8 — «это не мое, я не буду так жить!».
Скандал, который разгорелся вокруг фильма в рамках кинофестиваля по правам человека Docudays UA, даже стыдно озвучивать в очередной раз. Но у него есть и нехорошие «маяки» наступающей на пятки цензуры. А если быть точнее — самоцензуры, что, скорее всего, и случилось с продюсером с украинской стороны Еленой Фетисовой. Буквально перед началом официального показа пришло письмо угрожающего содержания и откровенного хамства в сторону режиссера, чей фильм был назван «постановочным» и «не имеющим никакого отношения к защите прав человека».
Наверное, большей обиды документалисту сложно представить.
Марьяна Каат вопреки всему решила показать фильм зрителям. А все скороспелые новости Интернета адресовали любопытных на Youtube. Там, пусть и в плохом качестве, «Шахта № 8» давно востребована. И все выводы сделаны. Цитирую лишь один принципиально важный зрительский отзыв: «верю каждому кадру!».
* * *
— Марьяна, как вы нашли своих героев?
— Я слышала об этой ситуации и об этой жизни в городках Донбасса, оставленных на произвол. Год рождения проекта — 2007-й. Мы поехали в разведку. И наш изначальный герой, через которого собирались показать этот мир, был шахтер-пенсионер: такой борец за правду, местный Дон Кихот.
У него тоже была своя копанка, которую показательно закрыли власти. Хотя в то время теоретически можно было законно легализовать это производство.
Когда же у нас появились первые деньги на фильм, мы узнали, что этот человек умер… Но все равно туда поехали.
В поисках героя я беседовала с разными людьми и узнала о 15-летнем мальчике, внуке бывшего директора завода «Химмаш».
Сначала мы не застали его дома и пошли по улице снимать, как люди добывают уголь в своих дворах.
Специфика этого региона в том, что уголь находится близко к земле, и его добыча не требует специальной мощной техники. Начало такой добычи связано с тем, что людям просто нечем было отапливать дома. Потом это стало на рельсы и перешло в нелегальный бизнес.
— До Киева фильм объездил 30 фестивалей, получил много призов и был тепло встречен. Как же случилось, что в стране, которая заявлена в копродюсерах, фильму стали чинить препятствия? Это абсурд если не с политической точки зрения, то абсолютно точно с кинопроизводственной. Сопродюсер сам и заявляет — мол, мой фильм глупость и фикция!
— Эта ситуация не последнего дня. Но все равно она была для меня абсолютной неожиданностью. По договору, украинский продюсер владеет эксклюзивными правами на коммерческий показ.
Но у нее нет прав на некоммерческий показ. Забрасывая фестиваль предупредительными письмами, она элементарно вводила в заблуждение. По дороге в Киев в самолете я еще раз внимательно перечитала наш договор — вопрос некоммерческих показов решаю только я.
Объяснив это фестивалю, у которого уже были письма от Фетисовой и, естественно, они не хотели рисковать, я решила еще раз написать своему сопродюсеру, процитировав наш договор. Ждала, что она пришлет ответ и даст это разрешение. Вместо этого фестивалю пришло письмо с оскорбительными словами в мой адрес. Понимаю, что оно написано, так сказать, специально для «отмазки» журналистам: ведь многие его читают и повторяют характеристики «фикция» и «постановочные кадры»…
|
| |
| |
| GAD | Дата: Субота, 17.11.2012, 23:23 | Повідомлення # 22 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| — Каким образом документалист вообще может доказать, что его фильм не «фикция»?
— В данном случае я показала фильм. И все стало на свои места. Пришлось вывести показ фильма за рамки кинофестиваля. А перед просмотром я зачитала публике это оскорбительное письмо, попросив заодно защиты у СМИ. Реакция людей — лучшее доказательство моей правоты. Я получила столько запросов и добрых пожеланий, столько свидетельств очевидцев, людей, которые знают или жили в этих местах!.. К тому же в Киеве со мной были и два героя моего фильма.
— Это ваша инициатива — выложить кино в Youtube?
— После возмутительного инцидента на фестивале за один день на Youtube у фильма было 20 тыс. просмотров. Но, конечно, он лежит там незаконно, без английских субтитров. И сделала это, разумеется, не я.
В хорошем качестве «Шахта № 8» размещена на onlinefilm.org. Но это платный сайт. Вообще, это документальная драма. И, по большому счету, лента сделана для кинотеатров. Если грамотно организовать прокат — этот фильм мог бы хорошо заработать. Жаль, что продюсер ничего не сделал для раскрутки.
— Что сейчас с вашими героями?
— Маленькая девочка в детдоме. Но у нее все в порядке. Я общаюсь с ней по телефону. Дима работает в ресторане: жарит шашлыки. Юра закончил техникум. Получил свидетельство об образовании, профессия — слесарь.
В «тех» местах вообще быстро взрослеют. Мужчинами становятся в 15—16 лет, замуж выходят рано. Я все-таки рада, что благодаря вниманию правозащитных организаций, которые сотрудничают с Docudays UA, у детей теперь широкая защита — все их знают.
Раньше я ощущала себя в безвыходной ситуации — детей в связи с фильмом постоянно вызывали на допросы, а я находилась в другой стране.
Правда, Юра после очередного похода в милицию сказал, что там фильм смотрели и им… даже понравилось.
Джерело: http://zn.ua
|
| |
| |
| GAD | Дата: Неділя, 18.11.2012, 17:42 | Повідомлення # 23 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Фильм «Голодомор. Геноцид Украины»
|
| |
| |
| fantom | Дата: Неділя, 18.11.2012, 20:42 | Повідомлення # 24 |
|
Майор
Група: Пользователи
Повідомлень: 181
Статус: Десь пішов
| Кацапи все їдять, з наваром воно чі ні все одно смачно.
|
| |
| |
| GAD | Дата: Неділя, 18.11.2012, 21:53 | Повідомлення # 25 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Режисер Іллєнко зніме фільм про події навколо скандальних окружкомів
Відомий український кінорежисер, автор фільму "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" Михайло Іллєнко планує зняти документальний фільм про політичні події, які відбувалися навколо скандальних мажоритарних округів під час виборів.
Про це видатний режисер розповів в ексклюзивному коментарі Gazeta.ua у Києві.
"Я попросив Андріїв Іллєнка й Мохника, щоб вони зібрали всі касети, які були відзняті на цих подіях (навколо скандальних окружкомів під час парламентських виборів – Gazeta.ua), щоб, може, просто документальний фільм зробити. Це було б цікаво, і важливо, щоб це залишилося в історії", - зазначив Іллєнко.
Він також поділився своїми планами, зокрема, що ще могло б стати сюжетом для його майбутніх фільмів.
"Наприклад, "Солодку Дарусю" Матіос важко екранізувати. Це проза не для кіно. Тобто це породиста генетично проза, тому її складно на кіно перевести. Зате цікаво було б Юрія Горліса-Горського "Холодний Яр" зробити. Але зараз я поки що займаюся твором Шевченка", - сказав митець.
"У Холодному яру я познайомився з внучкою Горліса-Горського. Планую з нею зустрітися в Києві. Щоправда, вона українською не розмовляє, бо живе в Америці", - додав режисер.
Іллєнко зніматиме фільм за твором Шевченка на Черкащині
Відомий український кінорежисер, автор фільму "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" Михайло Іллєнко зніматиме свою нову картину на основі твору Тараса Шевченка в Корсунь-Шевченківському, що на Черкащині.
Про це видатний режисер розповів в ексклюзивному коментарі Gazeta.ua в Києві.
"Планую екранізувати драматичний твір Тараса Шевченка, - говорить він. - У нас твори Шевченка не екранізували 50 років. Був один виняток у 1987 році, але тоді наші фільми вже не бачили через нашестя американського кіно. За час незалежності України жодної екранізації. Про Шевченка були деякі біографічні роботи, а от на твори поета – мораторій, бойкот. Це просто борг кіно й культури нашої перед Кобзарем".
За словами Іллєнка, за основу фільму ляже невеликий вірш, який називається "У тієї Катерини хата на помості".
"Це невеличкий твір, буквально на одну сторінку. Але там такий, я б сказав, пас до нас у сучасність, що, екранізуючи цей маленький сюжет, значна частина історії відбуватиметься сьогодні. Це дуже сучасний фільм буде, не просто занурення в ті часи і т. д. Хоча екранізуватимемо дослівно, я не модернізуватиму Шевченка. Лише скористаюся цим ось пасом, аби зробити фільм сучасним, енергійним, у такому ж жанрі, як "ТойХтоПройшовКрізьВогонь", - зазначив митець.
Він розповів, що це буде повнометражна картина.
"Вона вже пройшла певні процедури, зокрема державний конкурс і це означає, що половина грошей бюджетних уже є. А щодо другої половини ми зараз ведемо переговори. Вони ускладнюються, звичайно, ситуацією такою кризовою. Люди, в яких є гроші, кажуть, давайте трохи пізніше, бо не до того зараз – війна... (події навколо парламентських виборів в Україні – Gazeta.ua). Але, думаю, вони праві", - підкреслив режисер.
Іллєнко зніматиме цей фільм в Україні, а саме в Корсунь-Шевченківському на Черкащині. Він поділився, що його батьки з Черкас, а родичі дружини Світлани також із Черкаської області – зі Звенигородщини.
Нагадаємо, фільм режисера Михайла Іллєнка "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" потрапив до лонг-листа номінантів на цьогорічну премію "Оскар".
"Щоб отримати "Оскар", треба гроші, яких поки що немає" - режисер "ТойХтоПройшовКрізьВогонь"
Михайло Іллєнко, відомий український кінорежисер, автор фільму "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" в ексклюзивному кометарі Gazeta.ua розповів про здобутки свого фільму на міжнародних конкурсах, кінофестивалях, і що треба робити для того, аби здобути "Оскара".
"Фільм "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" був уже на кількох міжнародних фестивалях. На одному з них, який називається "Золотий Вітязь", у Росії фільм здобув головний приз у конкурсі ігрового кіно. А на "Кіношок" я повіз – це міжнародний російський фестиваль, то там здобув приз Гільдії російських кінокритиків, що теж дуже почесно. А зараз от на "Оскар" подали. Там як буде вже – не знаю, подивимось", - сказав режисер.
За його словами, щоб отримати "Оскара" треба постійно бути в США, зустрічатися з журналістами, влаштовувати прес-конференції тощо. Словом, треба показувати фільм там, де тільки можливо.
"Його вже показали в кількох містах США, зокрема в Гарварді. Причому мені зателефонували просто серед ночі з привітаннями, що перегляд був дуже класний. Також показували в Нью-Йорку на одному невеликому фестивалі. Там фільм отримав приз глядацьких симпатій", - зазначив Іллєнко.
Він також додав, що вже отримав візу в США, аби можна було за потреби туди полетіти.
"Звичайно, для "Оскара" треба повезти туди кілька акторів і представити їх там. Тобто все це гроші, яких на це поки що немає. Єдине, що я отримав, то це візу, щоб можна було туди полетіти, якщо будуть гроші. Це практика будь-якого фільму, який хоче одержати "Оскара". Там уже працюють ті, в кого є гроші, показують свої фільми. Все ж таки там 70 фільмів представлені на конкурс у цій номінації", - констатував український кінорежисер.
Нагадаємо, фільм режисера Михайла Іллєнка "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" потрапив до лонг-листа номінантів на цьогорічну премію "Оскар".
Джерело: http://gazeta.ua
|
| |
| |
| GAD | Дата: Субота, 24.11.2012, 18:00 | Повідомлення # 26 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| ✤ «Варшавська битва 1920 року»: наша історія без нас...
► В анотації до картини відомого польського кінорежисера Єжи Гоффмана «Варшавська битва. 1920» йдеться, про «одну з найважливіших подій польської історії». Це історична драма про те, як поляки зупинили переможний наступ Червоної армії 1920 року. Тамтешні історики називають цю подію «чудом над Віслою», у результаті чого молода Польська держава змогла відбити тріумфальний наступ більшовиків, які несли на багнетах революцію в Західну Європу. Завдяки перемозі під Варшавою Польща уклала з Радянською Росією мирну угоду, яка забезпечила саме існування цієї держави...
► Але мало хто нині знає, що й «диво на Віслі», й події, які йому передували, тісно та безпосередньо пов’язані, як із історією Української держави, так і з героїчністю українського війська та недалекоглядністю його керівництва. Не так давно в українському інтернеті активно поширювався уривок з іншої польської стрічки «Маршал Пілсудський». В ньому показано, як глава Польської держави просить вибачення перед вояками армії УНР. При цьому, у деяких з них навертаються сльози на очі, а в Пілсудського тремтять руки.. То що ж сталося тоді в історії двох братніх народів?
► 21 квітня 1920 року між урядами Української Народної Республіки та Польщі було укладено угоду про створення єдиного антибільшовицького фронту. Юзеф Пілсудський у такий спосіб хоча б частково зняти проблему польсько-українського протистояння та отримати союзників на сході. Симон Петлюра таким кроком хотів продовжити боротьбу з військами радянської Росії та створеного ними «уряду радянської України». Проте така боротьба потребувала постійного поповнення боєприпасів, зброї, амуніції, яких українці не мали. Крім того, союз із Польщею міг допомогти й у співпраці з Антантою. Польща зі свого боку визнавала Директорію УНР єдиною законною владою в Україні (без територій ЗУНР) та гарантувала українському населенню в Польщі національно-культурні права.
► 25 квітня 1920 року об’єднані польсько-українські війська (20 тис. польських та 15 тис. українських вояків) перейшли Збруч і почали наступ на Київ. Протягом першого тижня було звільнено Житомир, Бердичів, Козятин. Однак і в цій кампанії союзники припустились стратегічних прорахунків.
► Український адмірал, видатний військовий діяч Михайло Остроградський та інші військові фахівці радили Петлюрі спрямувати основний наступ українсько-польських сил спочатку не на Київ, а на Одесу. Це б забезпечило вихід до моря та поставок в Україну необхідної амуніції та боєприпасів. Крім того, маловідомо, але в Одесі до того часу ще перебували вірні уряду УНР підводні човни, що стояли під синьо-жовтими прапорами. Прихід в Одесу та звільнення Центральної України дав би змогу залучити до війська чимало кадрових національно-свідомих моряків та солдатів та очолити велике антибільшовицьке повстання на Півдні та в Центрі України. Однак такий план було відкинено та вирішено спершу йти на Київ. Час показав, що невзяття Одеси і остаточна втрата флоту призвели до повної ізоляції УНР й унеможливили міжнародну допомогу, закупку і постачання морем припасів для українського війська.
►Після того, як Київ зайняли українсько-польські війська, 7 травня 1920 року, звільнення України зупинилось. Дуже швидко більшовики, стягнувши з Росії свої основні сили, розпочали контрнаступ. У листопаді 1920 року Червона армія остаточно витіснила союзників із України. А зусиллями Західного фронту було встановлено радянську владу й у Білорусі, що відкривало дорогу на Варшаву. Падіння Польщі давало змогу більшовикам отримати прямий шлях до Європи та розпочати таку омріяну «світову пролетарську революцію».
► Лєнін із Троцьким, користуючись апробованою в Україні моделлю множення паралельних радянських урядів, створили маріонеткові «польський Тимчасовий революційний комітет» на чолі з Феліксом Дзєржинскім і «Галицький революційний комітет» під керівництвом В. Затонського.
► Перейшовши польські кордони, радянські війська впритул наблизились до Варшави, й ось-ось були готові зайняти її. В цій боротьбі проти червоних, важливу роль відіграли військові формування армії УНР. Так, під стінами фортеці Замостя морська піхота УНР стала тією цементуючою силою, об яку розбилися атаки 1-ї Кінної армії С. Будьонного та військ М. Тухачевського. Саме сили, сконцентровані в дивізії морської піхоти контр-адмірала Михайла Білинського, 6-й дивізії армії УНР під командуванням генерала Марка Безручка та інших українських підрозділів, чимало доклали зусиль та поклали своїх чимало голів, для того, щоб сталось те саме «чудо на Віслі».
► Проте й у цій історії українці були лише зброєю в чужих руках. Укладене поляками перемир'я з Червоною армією 9 листопада 1920 року позбавило українців надій на подальшу допомогу Польщі у боротьбі УНР з більшовиками. А 35-тисячне українське військо було роззброєно та інтерновано до польських таборів.
► 18 березня 1921-го було укладено Ризьку мирну угоду, за якою Польща визнавала УСРР, а під польським контролем залишались, окрім Галичини, українські Підляшшя, Холмщина, Західна Волинь та Західне Полісся.
► Отже, таки було, за що Пілсудському просити вибачення перед своїми бойовими побратимами. Але залишмо історичне тло подій початку ХХ століття та повернімося до сьогодення. Дуже цікаво подивитись, чи показана у фільмі хоч якось українська лінія. Хоча можна вже зараз припустити, що якщо вона й буде, то значно краще, ніж у псевдоісторичному російському блокбастері «Адмірал», де згадується якийсь міфічний «другий український полк», що нібито зрадив Колчака на користь більшовиків.
► Відомо, що на початку 1990-х років легенда українського кінематографа Юрій Іллєнко дарма оббивав пороги чиновників з готовим пакетом розроблених законопроектів про відродження вітчизняного кіно. Невдовзі йому зателефонували, але не з Мінкульту, а з Москви. Нікіта Міхалков дуже цікавився його напрацюваннями й попросив передати пакет документів. Розповідають, наче на зауваження Іллєнка, що вони ж українською, Міхалков відповів «нічого в нас хохлів багато – розтлумачать». Дуже швидко російська Дума ухвалила закони про розвиток кіно, результати яких ми можемо бачити на власних екранах.
► Ще Лєнін казав, що найважливішим із мистецтв для ідеологічної боротьби є саме кінематограф. Це усвідомлюють у США, у Росії, це розуміють французи та поляки, які знімають свої картини про свою історію та зі своїми героями. Й лише наш 50-мільйоний (чи вже 45-мільйоний) народ у центрі Європи продовжує дивитись чужі фільми, вірити чужим міфам і потроху забувати власну історію, мову, а значить – втрачає власну державність.
✤ Автор: Павло Берест
Джерело: www.facebook.com/ukrainian.t
|
| |
| |
| GAD | Дата: Неділя, 02.12.2012, 23:53 | Повідомлення # 27 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Тривають зйомки фільму "Поводир" Олеся Саніна
Тривають зйомки фільму "Поводир" Олеся Саніна. Відомий український режисер знімає фільм про сумнозвісний розстріл 1934 року під Харковом декількох сотень кобзарів і лірників, які зібралися там на З’їзд кобзарів. Події стрічки відбуватимуться в Україні, Монголії, США та Швейцарії у 1920-1930-х роках і в наш час. В основі сюжету – історія американського хлопчика Пітера, який разом з батьком наприкінці 20-х приїхав до України. Батька вбили і хлопець залишився сам. Він зустрічає сліпого бандуриста Івана Кочергу. Вони разом подорожують по Україні, де Пітер – тепер Петро – швидко дорослішає, переживаючи радощі, жалі, людське горе, бачить смерть... Тут, в Україні, Петро зустрічає і своє перше кохання. Взимку 1934 року Івана Кочергу, разом із кількома сотнями інших кобзарів і лірників, страчують під Харковом, куди вони всі зібралися на сумнозвісний З’їзд кобзарів. Пітер лишається єдиним живим свідком цих подій...
Олександр Ірванець в ролі НКВДиста і Станіслав Боклан в ролі Івана Кочерги
Джерело: http://sumno.com
|
| |
| |
| GAD | Дата: Неділя, 02.12.2012, 23:55 | Повідомлення # 28 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Про події які відбуваються у фільмі можна прочитати за ось де ( повідомлення № 38)
|
| |
| |
| fantom | Дата: Вівторок, 04.12.2012, 21:12 | Повідомлення # 29 |
|
Майор
Група: Пользователи
Повідомлень: 181
Статус: Десь пішов
| ДОНЕЦЬКА МАФІЯ
|
| |
| |
| GAD | Дата: Неділя, 03.02.2013, 18:03 | Повідомлення # 30 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| На екрани виходить український фільм за 6 млн гривень
Лайно і молитва - надихають український кінематограф. На екрани виходить стрічка цілковито українського виробництва «Звичайна справа». Сучасний трагіфарс про звичайних українців коштував продюсерам 6 мільйонів гривень.
В Україні є традиція - кожного року випускати в прокат один український фільм. А до того кіно фільмують щонайменше років зо п’ять. Прокатну естафету славнозвісної торішньої стрічки «Той, хто пройшов крізь вогонь» підхоплює режисерський ігровий дебют Валентина Васяновича. Фільм «Звичайна справа» почали робити ще 2007-го. Через фінансову кризу знімали з тривалими перервами.
Занурившись у світ бізнесу, герої шукають товар, який всім потрібен і нічого б не коштував.
Попри суперечливі відгуки критиків, фільм може похвалитися кількома вдалими сценами. У фіналі історії герой Віталія Лінецького, осяяний провидінням, починає проповідь просто на лікарняному ліжку.
Насамкінець цілковито зцілений Славик дає прес-конференцію у кріслі столичного мера з підозрілим прізвищем Червонецький.
Вже з 7 лютого фільм стартує в усіх кінотеатрах країни на 40 копіях.
Після великих міст, кіно вирушить у провінцію. Держкіно вже розпорядилося, довезти механіка та фільмокопії до всіх райцентрів та сіл, де ще зберігалися кіноекрани.
Джерело: http://vikna.stb.ua
|
| |
| |
