|
КІНО
|
|
| GAD | Дата: Середа, 27.06.2012, 12:38 | Повідомлення # 1 |
 Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Українці та їхні герої. До річниці початку «Великої Вітчизняної»
Михайло Іллєнко, направду, створив геніальний фільм. Маю на увазі «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Цей кінотвір збирав повні зали. З’явилися численні відгуки на нього. Словом, фільм не залишився поза увагою. Більше того – став подією. І вже через те варто про нього серйозно поговорити.
Фільм про радянського українця
Виникає питання, що важливого для себе знайшов глядач у цьому фільмі? Дехто схильний пояснювати: мовляв, українці зголодніли за українським кіно. Це так і не так. Попри те, що дійсно наше кіно зараз знаходиться в глибокому підпіллі, все таки щось знімається. Але чомусь це щось не стало таким резонансним, як «ТойХтоПройшовКрізьВогонь».
Звісно, можна дошукуватися причин популярності фільму у високій режисерській майстерності Михайла Іллєнка, гарній грі акторів. Усе це є. Принаймні я сприйняв фільм на одному подиху – попри деякі «ляпи», коли, наприклад, північноамериканські пейзажі дуже нагадували українські, чи індіанці – індоєвропейців. А ще деякі сюжетні моменти...
Та справа не лише в режисурі й грі акторів. Михайлу Іллєнку вдалося зачепити душу українця, «зіграти на струнах» його ментальності. Саме такі твори стають резонансними, зрештою, геніальними.
Недавно мені довелося трохи поспілкуватися з цим режисером. Він часто наголошував, що йому важливо було показати типового українця. Й водночас сильного героя. Вважайте, це йому вдалося.
Сюжет фільму побудований на реальних фактах. Льотчик-українець Іван Даценко з перших днів німецько-радянської війни 1941-1945 років воював на фронті. Збив чимало німецьких літаків, став героєм Радянського Союзу. Навесні 1944 року його літак збили під Львовом і він потрапив до німецького полону. Знаючи, що його після радянського «визволення» чекають сталінські табори, вирішив не випробовувати долю. Тому подався до Північної Америки, прибився до індіанців і навіть став вождем одного з їхніх племен.
Ця екзотична історія в фільмі Михайла Іллєнка радикально переінакшена. Навіть герой отримує інше прізвище – не Даценко, а Додока.
Політичні моменти в фільмі «змазані». Це й зрозуміло. Українці не люблять політику. Тому ними часто керують неукраїнці. А українці тікають від своїх керманичів, шукаючи «хутірну ідилію» чи то «хату з краю».
«ТойХтоПройшовКрізьВогонь» – якраз і є пошуком «крайньої хати». Показові перші кадри фільму, коли герой, будучи ще маленьким, живе у сільській ідилії.
Але дитинство закінчилося. Іван Додока служить у Червоній армії. До нього приходить кохання – чисте й непорочне. Його суджена – сибірячка-татарка Люба Карімова. Проте до цієї красуні підбиває клинці Івановий друг, енкаведист Степан Шуліка.
Починається війна. Іван героїчно воює з німцями. Отримує звання героя Радянського Союзу. (До речі, з зіркою героя ніде не розстається – навіть у Північній Америці). Під час важких військових буднів, всупереч підступам «друга» Степана, Додока одружується з Любою. Далі його літак збивають німці, він потрапляє до них у полон. Звідти втікає. Опиняється серед «своїх». Але Степан, намагаючись оволодіти його дружиною, відправляє нашого героя аж у табір на Сибір. Іван втікає звідти у Північну Америку, де й знаходить свою «крайню хату», оселившись серед індіанців. Люба ж народжує сина, якого Додока так ніколи й не побачив. Зловредний Степан Шуліка вбиває Любу і закінчує життя самогубством. А Іванового нащадка усиновляє полковник Смирнов – колишній начальник Додоки.
Насправді ж Даценко, прототип героя «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», не одружувався в СРСР. Сім’ю він створив у Північній Америці, взявши за жінку індіанку.
Україна наша радянська: стереотипи
Тепер спробуємо виділити ті стереотипи, які живуть у свідомості українців і які вміло використав режисер. Передусім це згадуваний стереотип «крайньої хати».
Українець за своєю ментальністю не є завойовником. Йому достатньо «поставити хату і кімнату», і щоб жінка була, і діточки, і хліб та до хліба, і щоб садочок вишневий коло хати… Українцю добре, коли його не чіпають. Ось коли зачеплять – тоді він може взятися за зброю. Пригадаймо, з чого почалася Хмельниччина – лях Чаплинський пограбував хутір (!) Суботів, який належав Богдану Хмельницькому. Цього «крайньохатства» чи «хуторянства» є достатньо в нашій культурі. Пантелеймон Куліш навіть намагався витворити «хутірну філософію»…
«Крайньохатства» достатньо в «ТомуХтоПройшовКрізьВогонь». Іван Додока, незважаючи на героїзм, мужність, постає як гвинтик радянської системи. Він воює, збиває ворожі літаки – бо так треба. Не задумується, що воює за владу, яка зовсім недавно нищила його односельців голодом. Для нього важливо знайти свою «крайню хату». Спочатку це дружина, створення сімейного затишку, потім – життя за океаном.
Другий стереотип – ідилічне радянське минуле. Воно у фільмі представлене позитивно. Навіть сталінський концтабір не такий страшний. У фільмі маємо також позитивний образ Червоної армії, і фактично радянське трактування «Великої Вітчизняної».
Знайдеться, звісно, чимало таких, які скажуть: що тут поганого, це ж наша історія. Воно ніби так. Але ж гітлеризм, приміром, є історією для німців. Тепер спробуйте уявити, що в Німеччині зняли сентиментальний фільм про героя гітлерівського Верхмату. Яка буде реакція?
Комунізм сталінського розливу був нічим не кращий гітлеризму. Навіть на його совісті набагато більше жертв, ніж на совісті німецьких наці. Проте ми не збираємося серйозно осуджувати сталінізм. Для багатьох наших людей він лишається «добрим минулим». Є в «ТомуХтоПройшовКрізьВогонь» й інші радянські моменти, наприклад, ідея міжнаціональних шлюбів, з допомогою яких комуністи мріями витворити нову спільність – радянський народ, або ідея маргіналізації національних мов. У фільмі переважно звучить мова російська, а українська – так собі, для домашнього вжитку. Звісно, фільм адекватно відображував реальність радянських часів. Однак ця реальність може бути сприйнята глядачем як нормальність.
Ще раз повторю – Михайло Іллєнко створив геніальний фільм, який, у певному сенсі, є дзеркалом ментальності українця з його стереотипами. Споглядання себе в такому дзеркалі для багатьох – самозадоволення і самозаспокоєння. Але чи так має бути?
На завершення хотів би навести слова дійсно легендарної людини, лідера Норильського повстання 1953 року Євгена Грицяка: «У… атмосфері приниження, глузування над усім українським доводилося нам, українцям, служити в чужій і ворожій нам армії, воювати і вмирати, а потім ще й пишатися, мовляв, ми перемогли. Але кого ми перемогли? Де плоди нашої перемоги? Їх немає. Реальна тільки перемога над нами. А для того, щоб ми могли перемагати наших ворогів, нам треба спочатку перемогти самих себе. Нам неодмінно треба внутрішньо змінитися».
Краще не скажеш.
Петро Кралюк – проректор Острозької академії
Джерело : http://www.radiosvoboda.org
|
| |
| |
| GAD | Дата: Субота, 30.06.2012, 01:29 | Повідомлення # 2 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| АЗОХЕН ВЕЙ, И ТАНКИ НАШИ БЫСТРЫ…
Посмотрел наконец-то фильм «Матч» в хорошем качестве. Что можно сказать? Хотя в целом фильм так себе, местами он очень даже и неплохой. Особенно в тех моментах, где речь идёт о патриотизме. Не хочу спорить о том, расстреляли ли немцы четырёх футболистов «Старта» за выигрыш у команды «Флакельф» или на это были другие причины. Решение прокуратуры города Гамбурга меня тоже не убеждает. В Германии в последнее время идёт активный пересмотр взглядов относительно роли немцев во Второй мировой войне, всё больше издаётся книг о Гитлере. Поэтому не удивлюсь, если через какое-то время Адольфа Алоизьевича и вовсе реабилитируют, а виноватым во всём, как обычно, сделают Иосифа Виссарионовича. Лучше всего сказал об этом Сергей Безруков на пресс-конференции в Киеве: «Но ведь этих людей РАССТРЕЛЯЛИ!» И он прав. Немцы ведь тоже не дураки были. Вполне могли выждать некоторое время, чтобы арест и расстрел футболистов формально не был связан с их игрой. Но зато другие поймут, что выигрывать у немецких команд не есть гут.
Может, так оно и было, а может и нет. Дело, как говорится тёмное, но интересно другое. Ведь, если верить фильму, то основными борцами с фашизмом в Киеве были евреи. Именно их немцы считают своими главными противниками , именно их обвиняют во взрывах на Крещатике и расстреливают в Бабьем Яре. Создаётся впечатление, что руководитель местного гестапо озабочен только одним-как бы изловить и, естественно, расстрелять последнего киевского аида. А чем же ему ещё заниматься, если, по его же словам, «подполье в Киеве малочисленно и серьёзной опасности не представляет»? А что же украинцы? А украинцы в фильме только то и делают, что встречают немцев хлебом-солью и записываются поголовно в созданную оккупантами полицию, чтобы ловить и расстреливать несчастных евреев-антифашистов. Украинские и русские барышни расслабляются в компаниях немецких солдат и офицеров, ведь, по словам одной из них, «женщины принадлежат победителям». А всё остальное население, которое пока ещё не в полиции и не на панели, ударно трудится на благо Третьего рейха. Идиллия эта, правда, изредка нарушается расстрелами то заложников, то никому не известного Петра, который «знімав з мертвих німців чоботи». Но это так, мелкие недоразумения, свого рода эксцессы военного времени. А в целом украинцы НЕ СОПРОТИВЛЯЮТСЯ и НЕ СРАЖАЮТСЯ с врагом, захватившим их землю. Максимум, на что они способны-это помочь еврейской девочке, как дворник, или забить немецкой команде гол, как футболист Кравченко.
Правда, тогда непонятно, как при такой вот идиллии украинцы умудрились потерять во Второй Мировой войне только убитыми, по разным подсчётам, от восьми до десяти миллионов человек. И неизвестно за что более двух тысяч украинцев (2021 человек) ухитрились получить звание Героя Советского Союза. Больше Героев получили только русские-7998 человек. А храбрые евреи со своими 107 Героями заняли всего лишь скромное пятое место, пропустив впереди себя ещё и белорусов и, прости господи, татар. Очевидно, в этом и была главная вина товарища Сталина-не тех награждал. Ну да что возьмёшь с потомственного тирана и антисемита! Судя по всему, создатели фильма и решили исправить эту вопиющую историческую несправедливость. И, судя по их бодрым заявлениям на пресс-конференции, это только начало. Поэтому в недалёком будущем можно ожидать появление фильма о героическом киевском еврейском подполье под руководством Абрама Давидовича Кудри. Ради объективности в него можно будет включить и кадры о бандеровском подполье, где щирі українці, в лапсердаках и ермолках, в синагоге на Борщаговке будут бесконечно долго решать главный вопрос-им таки бороться с фашизмом или как? А если таки да, то какой в этом смысл?
Очень хорошо будет смотреться эпический экшн «По стопам Моисея» о знаменитом рейде от Путивля до Карпат еврейского партизанского отряда под командованием легендарного Соломона Израилевича Ковпака. Не менее захватывающим будет исторический блокбастер «Панда и менора» о переходе через горы Большого Хингана 6-й гвардейской танковой армии под командованием Семёна Мойшевича Кравченко. А уж снятый в стиле «окопной правды» фильм «Мама, я таки летаю!» о боевом пути лучшего советского аса Второй Мировой Лейбы Марковича Кожедуба и вовсе сможет претендовать на Оскара. А как по новому будут смотреться на экране подвиги Цили Космодемьянской и Исаака Матросова! А дом сержанта Рабиновича в Сталинграде! А поднятие флага Победы на Рейхстагом рядовыми Цейтлиным и Ватманом!
Так что, как мы видим, в деле восстановления исторической справедливости работы непочатый край. И в этом украинцы, как всегда, должны брать пример с России. Там ещё несколько лет назад одна из еврейских организаций вдруг обнаружила, что покойный Маршал бронетанкових войск Михаил Ефимович Катуков таки еврей! Всеобщий лехаим чуть было не испортила вдова, которая имела наглость заявить, что её покойный муж родом из Подмосковья, из простой крестьянской семьи и всю жизнь считал себя русским. На что вдове дипломатично посоветовали заткнуться и не морочить уважаемым людям бейцы, потому что им там в синагоге виднее, кто ис ху. Заодно в аиды вписали и покойного аж с декабря 1941-го года генерал-майора Доватора, который почему-то всю свою сознательную жизнь по неосмотрительности писался в анкетах белорусом. Так что, как говорится, справедливость восторжествовала и пусть даже через много лет, но национальность нашла своих героев!
Тут как-то пару лет назад в Днепропетровск приезжал Президент Израиля Шимон Перес и в одной из своих речей заявил, что украинцам нужно забыть свою историю и начать жить с чистого листа. Вот пацаны, похоже, и стали писать на этом чистом листе для украинцев их НОВУЮ историю. Так что нас всех, похоже, ждёт множество, как говорил поэт, «открытий чудных» и фильм «Матч»-это только первая ласточка…
Джерело: http://durdom.in.ua
|
| |
| |
| GAD | Дата: Неділя, 22.07.2012, 17:43 | Повідомлення # 3 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| 
.. Нажаль..... не стало БОГДАНА СТУПКИ ....
Тетяна Даниленко
"Помер Богдан Ступка. Жоден актор в історії не зіграв так влучно справжнього українця. З усіма
внутрішніми конфліктами, суперечливістю, хорошим та поганим, властивими справжньому українцеві. Здається, він і сам таким був. Актора, рівного за величиною Богданові Ступці, в Україні не лишилося."
|
| |
| |
| GAD | Дата: Неділя, 22.07.2012, 18:17 | Повідомлення # 4 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Привет, гений! Богдан Ступка - театр, режиссер, зритель, страна.
Каково это - быть востребованным за пределами Украины и не находить адекватного применения у себя дома. Колонка Виталия Портникова
"Привет, гений!" - "От гения слышу!". Богдан Сильвестрович обнимается с Романом Григорьевичем, и я, наблюдающий эту сцену, уже понимаю, что буду ее когда-нибудь вспоминать, как вспоминали мои старшие собеседники шутки-откровения Леонова или Яковченко. И точно так же, как они, буду невольно увязывать в единое целое гениальность и успех, гениальность и самоудовлетворение, гениальность и торжество таланта, отгоняя ненужные воспоминания, отсекая лишнее, как от памятника. Собственно, для моих более молодых соотечественников Богдан Ступка и был таким памятником - единственной вершиной современной украинской театральной культуры, пиком, к которому ничего и не приблизилось, рядом с которым все остальные казались просто молодыми артистами. Сам он себя, впрочем, вряд ли так воспринимал - потому что не мог не понимать, что воспитан не в традициях этой, хаотически появляющейся в Киеве актерской школы, а в ансамбле школы другой, советской, где он смог стать одним из небожителей только после краха Советского Союза - и в этом еще один парадокс его актерской судьбы. Сейчас, перечисляя крупных актеров советской эпохи, мы обязательно упомянем Ступку наравне с Ульяновым, Леоновым, Лавровым, Фрейндлих или Банионисом - с той только разницей, что в советское время все эти мастера действительно были кумирами миллионов, а Ступка смог стать им только после того как советский кинематограф умер, а театр - в том числе и украинский - стал влачить жалкое существование, лишь изредка взрываясь громкой премьерой.
"Если бы Советский Союз сохранился, никакого Богдана Ступки не состоялось бы - и это не клевета на самый справедливый в мире строй "
Почему так произошло, понятно. Ступка - как и многие другие его коллеги - был актером так называемого отрицательного обаяния, а таким в советское время разрешалось играть только то, что можно играть. Иногда это становилось везением - как в ильенковском "Белом птахе", но зачастую приводило к очевидному обеднению творческих возможностей, к мукам и разочарованиям. Мы убедили себя в том, что Ступка - или Янковский, или Табаков - стали главными фигурами нулевых, потому что все остальные постарели или ушли - не понимая, что только отмена разрешительного режима в культуре позволила этим большим актерам раскрыться, проявить ту силу противоречивости, многогранности и сложности, которая была в них как в личностях - и была в их талантах - но решительно не замечалась министерствами и парткомами.
Если бы Советский Союз сохранился, никакого Богдана Ступки не состоялось бы - и это не клевета на самый справедливый в мире строй, это фильмография. Был бы деятель провинциальной культуры, которого изредка приглашали бы московские режиссеры сыграть очередного отрицательного "хохла", а режиссеры киевские бегали бы в партком студии Довженко посоветоваться перед каждым приглашением: может быть, зритель не так поймет, может быть, секретарь ЦК запретит... Скажут: а какой смысл во всем этом, если украинский кинематограф умер вместе с Советским Союзом? Да, но лучшие свои роли в кино - роли, которые принесли ему известность далеко за пределами страны - Ступка смог сыграть у российских и польских, да и у украинских режиссеров, которые больше не советовались об актерских составах с проходимцами.
"Украина - страна, где планы на будущее пишут в некрологах. Как это было - играть в пустоте, ждать и не дождаться режиссера в собственный театр, быть востребованным за пределами своей страны - и не находить адекватного применения дома"
И был театр - это самое главное. Да, остановившийся. Да, утративший с уходом Сергея Данченко своего Режиссера. Да, десятилетиями не снимающий спектакли с репертуара. Но все эти годы это был, прежде всего, театр Ступки - зритель приходил посмотреть на него, зритель радовался его актерским победам и сопереживал режиссерской пустоте, которую опекавший театр Богдан Сильвестрович пытался заполнить все эти годы - заполнить не собой, а кем-то, кого и в помине нет, кто должен был соединить в себе режиссерский талант Данченко и современное прочтение театра. Но годы шли, никого не было, он играл сам на переполненной, как будто бы вымершей сцене. С кем он мог бы сыграть бенефисный спектакль - я уж и не спрашиваю, кто в Киеве мог бы такой спектакль поставить, чтобы и талантливо, и не выходя за рамки, в духе Ступки? Ну да, с Адой Роговцевой, никогда не игравшей в его театре, все реже появляющейся на сцене после трагического ухода из окоченевшей русской драмы? Он и играл с ней одну из первых украинских антреприз. Когда-нибудь напишут: вот был дуэт, великий актер и великая актриса, а мы и не заметили, почему они больше не встретились?
А потому, что Украина - это страна, где планы на будущее пишут в некрологах. Никто и не подумал, наверное, как это было - играть в пустоте, ждать и не дождаться режиссера в собственный театр, быть востребованным за пределами своей страны - и не находить адекватного применения у себя дома. Что мог сделать Богдан Ступка здесь - кроме того, чтобы быть Богданом Ступкой? Играть в спектаклях, ставших музейными постановками и державшихся на плаву только потому, что был он? Сидеть в министерских креслах и разных там комиссиях и комитетах - что к тому же никогда не воспринималось с сочувствием теми, чьи интересы он должен был бы в этих комиссиях и министерствах защищать? Быть героем светской хроники - потому что в этой стране актеров, даже великих, воспринимают исключительно как героев светской хроники? Конечно, сейчас об успешной жизни и впечатляющей карьере не будет говорить только ленивый. Да, конечно, это был успех - нести на своих плечах всю тяжеленную ношу классического украинского театра и самого украинского образа, нести - фактически одному. Но великому актеру нужна не ответственность презентации. Ему нужен великий театр и крупный режиссер, ему нужен талантливый зритель и живущая своей - своей! - культурой страна. Ничего этого у Богдана Ступки не было. Он сам был своим театром, режиссером, зрителем, в конце концов - сам стал страной, такой, какая она есть - чувственной, мудрой, наивной, отзывчивой, эгоистичной, сервильной и непокорной одновременно.
Виталий Портников, журналист
Джерело : http://liga.net
|
| |
| |
| GAD | Дата: Вівторок, 24.07.2012, 07:54 | Повідомлення # 5 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Ступка й Драч поставили ультиматум Януковичу
Члени Громадської гуманітарної ради при президенті України виступають проти "узаконювання російської мови як другої державної в Україні" і жадають від Віктора Януковича виразити свою позицію по "язиковому закону".
Зокрема, народний артист України, художній керівник Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Богдан Ступка й Герой України, відомий поет, голова Товариства зв'язків з українцями за межами України "Україна - Світ" Іван Драч готові залишити Громадську гуманітарну раду в протест проти цього закону.
"Цим законопроектом правляча партія - Партія регіонів робить замах на найсвятіше українського народу - на його мову. Українська мова конституційно закріплена як єдина державна мова в Україні, а надання регіонального статусу російській мові й ще 17 мовам національних меншин є нічим іншим, як спробою узаконити русифікацію України", - говориться в зверненні Б.Ступки й І.Драча до президента.
За переконанням діячів культури, в Україні російській мові нічого не загрожує. Захищати російську мову таким чином означає поставити під загрозу існування української мови й української державності, відзначили автори звернення.
"Цього український народ не допустить і буде вимагати від президента України як гаранта Конституції України покласти кінець антиконституційним діям Партії регіонів, що разом з комуністами намагається продовжувати комуністичну політику русифікації України", - говориться в заяві.
І.Драч і Б.Ступка також звернулися до В.Януковичу як голови Громадської гуманітарної ради з вимогою терміново скликати засідання ради й висловити свою, як президента України, позицію щодо цього закону.
Інтерфакс-Україна
ОСТАП СТУПКА: БОЛЕЗНЬ СЪЕДАЛА ОТЦА НА ГЛАЗАХ
Остап Ступка рассказал "Сегодня" о последнем дне жизни своего отца.
Напомним, в Киеве, совсем чуть-чуть не дожив до своего 71-летия, скончался главный украинский актер — Богдан Ступка.
"Папа умер в 6.45 (в воскресенье, 22 июля, - ред) в больнице в Феофании, — рассказал нам сын актера Остап Ступка. — Мы в субботу провели с ним целый день, но к сожалению, к вечеру уехали. Поговорить с ним мы не могли, потому что последние несколько дней папа уже не мог общаться. Но мы все равно надеялись... Он был сильным человеком, поэтому держался. Врачей, когда он умер, рядом с ним не было — у нашей медицины были выходные (в "Феофании" мы не смогли получить комментарий, почему так случилось. — ред). Но они нас и не обнадеживали, болезнь съедала его на глазах. Мы даже хотели забрать его домой... Все, простите, больше не в силах говорить".
Сам актер, отпраздновавший в прошлом году свой 70-летний юбилей, говорил нам:
"Вспоминаю слова отца: "Главное дотянуть до 70-ти, а потом живи, сколько хочешь!" Я каждый день прошу Господа дать мне дотянуть до этого возраста, а там уже будет новый день".
Насчет своего здоровья Богдан Сильвестрович мужественно отшучивался до последнего: "Не дождетесь! Со мной все в порядке. А если серьезно, то жаловаться на свои болячки я не хочу, да и не привык как-то".
Последние шесть месяцев Богдан Ступка провел в больнице "Феофания", а до этого неоднократно оперировался у немецких врачей (напомним, что средства на лечение — 550 тысяч гривен — тогда выделил Кабмин).
Но все тщетно — рак оказался сильнее. Одним из его последних желаний было уйти из жизни в тот же день, что и его мать Мария Григорьевна (с которой актер родился в один день — 27 августа), скончавшаяся 23 июля 2007 года на 94 году
Церемония прощания с Богданом Ступкой состоится завтра в театре Франко. Похоронят актера на Байковом кладбище.
Джерело : http://obozrevatel.com
|
| |
| |
| GAD | Дата: Вівторок, 24.07.2012, 15:57 | Повідомлення # 6 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| В России «12 стульев» назвали миной против духовности и хотят запретить
Активисты молодежных движений вместе с православной общественностью требуют немедленно прекратить показ в России кинофильма «12 стульев», поскольку содержащийся в нем образ отца Федора оскорбляет чувства верующих, клевещет на образ православного священника. Об этом сообщает alena-mger.
"Это возмутительно" - возмущаются молодежные и православные активисты, - "Это идеологический подкоп, мина против духовности и нравственности!"
Разумеется, ребята этого так не оставят. Будет дан старт целой общественной кампании. Активисты будут бороться за запрет показа «12 стульев» по телевизору, изъятию записей из фильмофонда, а также книжных изданий из библиотек и магазинов. Изъятые видеозаписи и книги будут доставлены на площадь и сожжены в срубе под ликующие крики молодежной и православной общественности.
"А нашим либералам, нашей интеллигенции так называемой мы бы настоятельно посоветовали бороденки-то сбрить и мириться с мнением большинства, которое оскорблено этим говнотворчеством!"
Разумеется, идет работа по установлению личности авторов этого, с позволения сказать, литературного произведения. Ими оказались некие Ильф и Петров, а кощунственным актером, сыгравшим отца Федора — Михаил Пуговкин. Ребята хотели устроить пикетирование их места жительства, как было с Подрабинеком, но оказывается, все они уже умерли. В связи с чем, активистов интересует информация по месту захоронения кощунников... Кощунов.. Кощунцев... Короче, с целью устройства на их могилах акта проявления гражданской позиции.
"Оскорблять духовные основы нашей страны не позволим!! - говорят молодежные общественники.
За матеріалами сайту: http://uainfo.censor.net.ua
|
| |
| |
| GAD | Дата: Середа, 25.07.2012, 17:56 | Повідомлення # 7 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Тетяна Даниленко
Уже перебуваючи у важкому стані у Феофанії, Богдан Ступка звернувся до Віктора Януковича із листом - закликом не підписувати мовний закон. Він казав, що передвиборна ініціатива Партії Регіонів розколює країну. Просто нагадую: будь-хто із тих, що можуть легітимізувати законопроект, - Мартинюк, Литвин, Янукович, не важливо, беруть на себе порушення останньої волі великого українця.
|
| |
| |
| GAD | Дата: Середа, 05.09.2012, 18:58 | Повідомлення # 8 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" претендуватиме на "Оскар"
Щойно стало відомо про, що стрічка Михайла Іллєнка "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" претендуватиме на премію "Оскар" Американської академії кінематографічних мистецтв і наук в номінації "Фільм іноземною мовою". Про це повідомив на своїй сторінці у соціальній мережі режисер Максим Буйницький.
Таке рішення прийняв Український Оскарівський комітет при Асоціації продюсерів України.
До фінального відбору прийняті два фільми: "Будинок з башточкою" режисера Єви Нейман, виробництва "1 +1 продакшн" і "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" режисера Михайла Іллєнка, виробництво Продюсерського центру "Інсайт-медіа" за підтримки Державного агентства України з питань кіно. В результаті саме фільм про українського індіанця Додоку отримав право представити Україну в Лос-Анджелесі.
До 1 жовтня фільм-претендент від України має бути розглянутий і прийнятий Американською академією кінематографічних мистецтв і наук (Лос-Анджелес, США) для подальшого відбору серед фільмів інших країн.
У США номінанти у всіх 24-х категоріях (в категорії "Фільм іноземною мовою" їх буде п'ять) будуть оголошені 15 січня 2013 року, а сама 85-а церемонія вручення премії "Оскар" за заслуги в галузі кінематографу за 2012 відбудеться 24 лютого 2013 року в Hollywood and Highland Center в Лос-Анджелесі.
До складу українського оскарівського комітету входять: народна артистка України та СРСР Ада Роговцева, народний артист України, кінорежисер Олег Фіалко (голова), лауреат науково-технічних премій Оскар Анатолій Кокуш, голова Національної спілки кінематографістів Сергій Тримбач, кінокритик Володимир Войтенко, письменник, сценарист Андрій Курков, продюсер, президент АПУ Олексій Сєрков, продюсер, віце-президент АПУ Дмитро Колесніков, продюсер, сценарист Ігор Савиченко та кінорежисер Сергій Маслобойщиков.
"ТойХтоПройшовКрізьВогонь" у міжнародному рейтингу досягнув рекордної для себе позначки
За останні два тижні рейтинг фільму "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" на IMDb - найбільшій у світі базі даних та веб-сайті про кінематограф - зріс на 216 процентів. Наразі він досягнув рекордної для фільму позначки у 11,668 балів.
Базою даних володіє компанія Amazon. Рейтингова система відслідковує кількість запитів професіоналів зареєстрованих в IMDb. Крім того, кожний відвідувач сайту може проголосувати за свої улюблені фільми.
Таке різке зростання рейтингу фільму, на думку авторів картини, свідчить про зацікавленість українською стрічкою професійної аудиторії.
Стрічку вважають першим, повністю знятим в Україні фільмом. Незабаром вона надійде у продаж на цифрових носіях. Однак, як повідомляли на офіційній сторінці фільму, піратські копії з'явилися значно раніше.
За словами продюсера фільму Володимира Філіппова, наклад дисків спершу планують не великим - від 500 до 1000 примірників. Про це Філіппов повідомив BBC.
24 травня фільм вийде на DVD в Росії, де його перший тираж складе 3 тисячі примірників. Фільм не дублюватимуть, а накладуть субтитри. Продюсер повідомив, що у цьому полягає стратегія просування стрічки - щоб оригінальну аудіодоріжку фільму зберегли.
Фільм вже з успіхом пройшов на українських екранах, зібравши 200 тисяч доларів. Вже зараз дистриб'ютори готують його прокат у Росії.
Головна зірка "ТойХтоПройшов..." відхилив три кіносценарії
Актор 33-річний Дмитро Лінарторвич, який зіграв головну роль у стрічці Михайла Іллєнка "ТойХтоПройшовКрізьВогонь", після виходу фільму відмовився від кількох нових пропозицій.
"Уже прийшли до мене три кіносценарії. Я від них відмовився, тому що там немає тієї історії, яка б мене зацікавила, - розповів актор Gazeta.ua. - Один історичний, але там персонаж абсолютно не мій. У мене немає претензій до сценаристів, тому що вони роблять свою роботу майстерно. Але це не моя історія".
Інша стрічка, за словами Дмитра, мала бути повнометражна і побутова. У ній він теж не зніматиметься.
"Не моя тема, і все. Не скажу, що мене цікавлять героїчні постаті. Мені хочеться, щоб була біографія у людини. А там просто побутові речі. Ще важливо, з яким режисером я працюю. Якщо режисер цікавий, актор за ним іде. Я не завжди самодостатній. Можу цілком належати режисеру. Ми тільки домовляємося з ним, в яку гру граємо", - зазначив Лінартович.
Актор переконує, що кумирів у світі кіно не має.
"Якщо буду відволікатися на них, я втрачу час і загублю себе. Ще батько радив нікого не копіювати. Я самодостатній чоловік, у мене є своя школа, своя родина. Я відштовхуюся від коріння свого. І власні речі в характері народжуються. Друзі впливають. Я обростаю тими речами, які мені потрібні в житті", - наголосив він.
Також Дмитро дублює фільми українською мовою. Кілька років працює у столичному театрі "Київ" - грає у чотирьох виставах.
Зірку фільму "Той, хто пройшов..." називають українським Джонні Деппом
країнські кінокритики відзначили хорошу гру акторів у стрічці Михайла Іллєнка "Той, хто пройшов крізь вогонь".
"Іллєнко відкрив нове обличчя — Дмитра Лінартовича. Має великий потенціал, дуже харизматичний", - сказав кінокритик Володимир Войтенко про виконавця головної ролі. Він зіграв радянського льотчика з Полтавщини, який став вождем індіанського племені у Канаді.
Дмитру Лінартовичу 33 роки, він є актором київського муніципального театру "Київ". Його батько — Кость Лінартович є режисером дубляжу багатьох українських перекладів іноземних фільмів. Дмитро займається дубляжем у якості актора.
"Озвучував "Я-легенда" Вілла Сміта, Джастіна Тімберлейка у "Часі", Ештона Кетчера у "Одного разу в Лас-Вегасі", - зазначив Лінартович.
Глядачі називають його українським Джонні Деппом.
"Після прем'єри підбіг класний такий малий років десяти, каже: "Ти так на Джонні Деппа схожий". Більше відгуків про свою роль ще не чув. Дуже важлива думка батька. У дитинстві багато ким хотів стати, і льотчиком також. Під час зйомок одного з батькових фільмів, часто їздили на аеродром. Дивився на літаки й думав, як би круто було би стати льотчиком. Робота актора якраз дозволяє спробувати себе у різних професіях. Керувати літаком не навчився, сам підняти літак не ризикну. На знімальному майданчику працював консультант, який пояснював потрібні для кадру деталі. Коли керуєш літаком-винищувачем, тулуб має бути прикутим до крісла. Якщо нахилишся вліво, літак рухатиметься за тобою. Рухається тільки голова і права рука на штурвалі", - зазначив Лінартович і додав, що у майбутньому хотів би зіграти Володимира Великого.
Джерело: http://gazeta.ua
|
| |
| |
| GAD | Дата: Середа, 05.09.2012, 19:06 | Повідомлення # 9 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Особисто переглянув цей фільм, але з рекламою ...хочу дочекатися в якості на ЕХ - ах . Кіно незвичне, сподобалося, раджу. Любителям серіалів , порно, "про ментів" ...краще не дивитись.
|
| |
| |
| fantom | Дата: П`ятниця, 07.09.2012, 21:21 | Повідомлення # 10 |
|
Майор
Група: Пользователи
Повідомлень: 181
Статус: Десь пішов
| Дивився с задоволенням, але спец.ефекти, мультіплікаційного характеру на фоні фільма виглядали м"ягко кажучі не зовсім професійно.
|
| |
| |
| GAD | Дата: П`ятниця, 07.09.2012, 22:13 | Повідомлення # 11 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| А мені здалося, що то так і було задумано режисером) Навіщо потрібна відповідність і схожість... головне щоб передати думку. Хоча як кому...
Раджу переглянути хвільму : http://www.ex.ua/view/846921
Схожий на наш " КИСНЕВИЙ ГОЛОД" ..і актор грає (Тарас Денисенко) в обох ...щоправда протилежні ролі )
............ http://www.ex.ua/view/108131
|
| |
| |
| GAD | Дата: Субота, 08.09.2012, 19:20 | Повідомлення # 12 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Погиб актер Александр Белявский
8 сентября в Москве на 81-м году жизни погиб Александр Белявский. Тело актера было обнаружено на тротуаре возле его дома в Большом Тишинском переулке. Обстоятельства смерти Белявского выясняются.
Александр Борисович Белявский родился в Москве в мае 1932 года. Нельзя сказать, что он с молодых лет мечтал появиться на сцене или на экране. Свой первый диплом Белявский защитил в Московском институте цветных металлов и золота на геологоразведочном факультете. Более того, после получения образования он даже некоторое время работал по специальности — в Восточно-сибирском геологическом управлении в Иркутске. Тогда в Белявском, по всей видимости, и проснулся интерес к актерству. Именно в Иркутске он впервые поднялся на сцену областного драматического театра.
Позже Белявский вернулся в Москву, где в 1957 году (то есть уже во вполне сознательном возрасте) поступил в Щукинское театральное училище. Это учебное заведение Александр Борисович закончил в 1961 году с отличием, после чего получил предложение о сотрудничестве от Театра Сатиры. Позже Белявский также сотрудничал с Театром имени Станиславского и с Театром-студией киноактера.
В кино Белявский дебютировал во второй половине 1950-х, но свои самые известные роли исполнил в 1970-е. Одной из этих работ, разумеется, является роль Саши из фильма "Ирония судьбы, или С легким паром!" Эльдара Рязанова (картина была представлена зрителям в 1975 году). Белявского в кадре немного, но его значение не стоит преуменьшать. Ведь по сути именно Саша и Миша (Георгий Бурков) запускают всю цепочку событий, по ошибке отправив самолетом в Ленинград не Павлика (Александра Ширвиндта), а Женю (Андрея Мягкова).
Вторая знаковая (наверное, даже можно сказать - культовая) роль Белявского — это интеллигентный бандит Фокс из сериала Станислава Говорухина "Место встречи изменить нельзя". Этот антигерой произвел на многих зрителей впечатление ничуть не менее сильное, чем Глеб Жеглов в исполнении Владимира Высоцкого. Не удивительно, что Александр Белявский считался актером, которому великолепно удаются отрицательные персонажи.
Выделив эти две роли, не стоит забывать о других работах Белявского. Актер снялся в общей примерно в сотне фильмов. Среди них — картины вышеупомянутого Рязанова "Небеса обетованные" и "О бедном гусаре замолвите слово", комедия Леонида Гайдая "Частный детектив, или Операция 'Кооперация'", "Июльский дождь" Марлена Хуциева, знаменитый польский сериал "Четыре танкиста и собака". В ленте 1993 года "Серые волки" Белявский исполнил роль Брежнева, в сериале первой половины 2000-х "Тайны дворцовых переворотов" - князя Василия Долгорукова.
Белявский обладал эффектной внешностью и с первого же появления в кадре привлекал внимание зрителей. Тем не менее, за кадром он работал ничуть не меньше. Дело в том, что еще одним направлением деятельности актера был дубляж. За свою более чем полувековую карьеру он озвучил более двух сотен лент. Голосом Белявского говорили персонажи Луи де Фюнеса и Ива Монтана, Джека Леммона и Жана-Поля Бельмондо, Пьера Ришара и Джина Хэкмена, Шона Коннери и Бена Кингсли.
В списке работа Белявского имеются и весьма неожиданные наименования. Актер, в частности, принимал участие в озвучке мультсериалов о Черном Плаще и дятле Вуди.
В последние годы Белявский не снимался в кино и не работал в качестве актера озвучки. В 2003 году он перенес инсульт, после которого, по некоторым данным, речь актера уже не восстановилась. Последние две ленты с участием Александра Борисовича вышли на экраны пять лет назад — в 2007-м. Одной из этих картин стал сиквел Тимура Бекмамбетова к "Иронии судьбы" - Белявский вновь вернулся к роли Саши, друга Жени. Из-за проблем со здоровьем его присутствие в кадре было минимизировано. У героя Белявского в фильме "Ирония судьбы. Продолжение" практически нет реплик. Можно, конечно, сказать, что и в оригинальной ленте Рязанова он играл персонажа второстепенного. Но нужно признать, что в том числе и благодаря присутствию в "Иронии судьбы" Александра Белявского первый фильм получился таким незабываемым.
Джерело: http://www.lenta.ru
|
| |
| |
| GAD | Дата: Вівторок, 11.09.2012, 18:42 | Повідомлення # 13 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Документальний фільм " Українська революція" 1 серія
Документальна екранізація спогадів генерал-хорунжого армії Української Народної Республіки Всеволода Петріва. Дія фільму розгортається під час Перших Визвольних Змаганнь 1917-1921 років.
Більше інформації на сайті
http://ur.kvideo.com.ua/
|
| |
| |
| GAD | Дата: П`ятниця, 14.09.2012, 09:17 | Повідомлення # 14 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
|
Светлая память! Игорь Владимирович достойный сын своего народа!
|
| |
| |
| GAD | Дата: Неділя, 23.09.2012, 23:18 | Повідомлення # 15 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Михайло Іллєнко знімає фільм за твором Тараса Шевченка
Кінорежисер Михайло Іллєнко працює зараз над фільмом під назвою "Толока". В основі стрічки – вірш Тараса Шевченка "А у тої Катерини хата на помості".
Про це він розповів під час свого візиту до Тернополя.
"Це екранізація Шевченка. Дуже довго і складно пробиваю цей проект. Йому уже років 10 точно", - повідомив Іллєнко.
Режисер зауважив, що в Україні ось уже півстоліття не екранізували творів Кобзаря.
"У нас 50 років не екранізували Шевченка. Був у 88-му фільм за повістю "Капітанша" – але його ніхто не бачив. У ті часи такі фільми уже не дивилися".
Як зазначив Михайло Герасимович, сюжет його нової стрічки можна переказати за 20 секунд.
"Залицялися три козаки до дівчини. А вона їм каже: хто поверне мого брата з полону з Криму – за того і вийду. Двоє загинули, бо місія нездійсненна. А третій повернувся з братом. І тут Катерина каже: це не брат, це мій милий. Уявіть, що вона чекала його триста років. І чотирнадцять разів піднімала хату на толоці, останній раз після Чорнобиля – бо знала, що треба двері відчинити. Оця толока – це безперервний процес воскресіння, бо за два дні на згарищі знову постає хата. А на толоку сходилися всі – знайомі, сусіди. Навіть, якщо посварені були – не могли не прийти. Хочу, щоб цей імпульс єднання був відроджений".
Олена ДЗІК
Джерело: http://gazeta.ua
|
| |
| |
