Субота, 18.11.2017, 02:58
LEVEL
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 5 з 6«123456»
Форум » ЖИТТЯ » Культурне » КНИГИ
КНИГИ
GADДата: Вівторок, 03.03.2015, 12:51 | Повідомлення # 61
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6433
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Хто його зна..... Можливо й так і не так... Взагалі то я не маю ніякої інфи про те, як автор бере участь у оформленні книжки. Чи взагалі він має право на це? Як це все "законодавчо" влаштоване.... Можливо бере ( автор) якщо його зображення на палітурці,тим чи іншим чином.... або має право на свою думку..

Я так розумію має бути "БІГМАК"... якщо є "перезавантаження" ? smile
 
AnnaSewДата: Вівторок, 03.03.2015, 13:08 | Повідомлення # 62
Лейтенант
Група: Пользователи
Повідомлень: 67
Нагороди: 0
Репутація: 2
Статус: Десь пішов
Наші за кордоном: книги українців в іноземних видавництвах-2014




Нині українські видавництва більше купують права на іноземні видання, аніж продають за кордон власні. Однак вихід на міжнародний ринок – важлива складова діяльності багатьох вітчизняних видавництв.Читомо вирішило розпитати українських видавців про їх здобутки в цьому напрямку протягом 2014 року. Поки що не надто щедрі, з методами проб і помилок, але дуже потрібні, щоб Україна заявила про себе у світі впевненіше.

Евеліна Шатілова, провідний спеціаліст із ЗЕД видавництва «Віват» (група компаній «Фактор»), Харків

На сьогодні видавництво «Віват» (у складі групи компаній «Фактор») продало права на свої видання 14 країнам світу. В основному, це країни Європи. За останній рік до них додалися Китай і Австралія. Найбільшим досягненням минулого року стало включення нашого видання «Долоньки» до почесногопереліку «Honour Books List 2014», на думку найбільшої міжнародної організації IBBY. Це сталося після того, як ми продали права молдавському видавництву.
Ще одним цікавим досвідом став продаж прав на серію дитячих казок до Австралії, де наші книги в буквальному сенсі «ожили» і реалізовуються у вигляді інтерактивних електронних книг.
Ну, а одними з українських «динозаврів» стосовно продажу ліцензій я б назвала креативний дует Ірини Степанової та Сергія Кабаченка – авторів, які одними з перших почали брати участь у зарубіжних виставках.
До речі, у Китаї переклад книги видавництва «Віват» – «Чудеса із пластеліну» (автор Марія Макаренко) вийшов зовсім нещодавно – наприкінці січня цього року.

Іван Лопатченко, про-менеджер видавництва «Клуб сімейного дозвілля», Харків
«Минулого року КСД допоміг із випуском у Польщі технотрилера Макса Кідрука «Бот», який 2012 року вийшов українською у нас. Так само КСД допомогло із перекладом роману Сергія Жадана «Месопотамія» німецькою та голландською мовами. Частину питань сам Жадан вирішував, а де в чому і ми посприяли».
Польською мовою технотрилер «Бот» Макса Кідрука опублікувало видавництво Akurat, що спеціалізується на перекладах трилерів і науково-фантастичних творів та є підрозділом великого польського видавництва MUZA SA. Ось що говорить сам Кідрук про польськомовне видання: «Переклад і вихід книги у Польщі – виключно ініціатива поляків. «Клуб сімейного дозвілля», де книга вийшла українською у 2012 році, виступив у ролі літагента, отримавши за свої послуги 5 % від мого гонорару. Переклала твір польська перекладачка Юлія Целар (Julia Celer), яка, до речі, зараз завершує переклад моєї книги «Небратні» про події в Україні, яку я готую спеціально для Польщі, а після цього Юлія братиметься за наступний трилер».

У сесні виходу на світовий ринок 2014 рік для «Видавництва Старого Лева» був дебютним і досить успішним водночас – іноземні видавці придбали права на видання двох книг – «Зірки і макові зернятка» творчої майстерні «Аґрафка» (Андрій Лесів, Романа Романишин) та «Хто зробить сніг» Тараса Прохаська та Мар’яни Прохасько.

Оксана Зьобро, керівник відділу маркетингу та зв’язків з громадськістю «Видавництва Старого Лева», Львів
Права на видання «Зірок і макових зерняток» придбали видавництва у Франції, Південній Кореї, Аргентині та Китаї. Французькою мовою «Зірки і макові зернятка» вийшли у видавництві Rue Du Monde. Корейською – у BookNBean Publisher. Іспанською мовою (Аргентина придбала права на видання іспанською мовою у всьому світі) книжка зараз у друці – виданням займається видавництво Limonero Textos. У видавництві Petrel Publishing House (Haiyan) триває робота над виданням «Зірок і макових зернят» китайською мовою. Книгу Тараса Прохаська і Мар’яни Прохасько «Хто зробить сніг» з оригінальними ілюстраціями Мар’яни Прохасько видало корейською мовою видавництво BookNBean Publisher. Для «Видавництва Старого Лева» видання цих книг – це перші кроки на світовий ринок. Водночас прогнози на майбутнє дуже і дуже хороші. Ми відчуваємо зацікавлення іноземних видавців до наших книг. Поява української книжки за кордоном, популяризація українських авторів та ілюстраторів (і книжка «Зірки і макові зернятка», і «Хто зробить сніг» вийшли в інших країнах і з оригінальним і текстом, і з оригінальним візуальним наповненням ) – це успіх і перемога і для нас, як для видавництва, і для України.
ВСЛ та «Віват» приділяють увагу просуванню своїх авторів за кордоном. Прихильником такої форми співпраці автора і видавця є Анетта Антоненко, яка очолює «Видавництво Анетти Антоненко»:

«Автор і видавець мають бути партнерами, при цьому кожен повинен займатися своєю справою – письменник писати, а видавець або агент просувати, готувати каталоги, брати участь у виставках, організовувати тури письменникам, займатись юридичним супроводом контрактів, виторговувати найкращі умови контрактів та ліцензій для авторів, організовувати резиденції і стипендії для покращення умов праці письменника, готувати матеріали і подавати твори авторів на різні конкурси і премії. Я чудово розумію, що це – ідеальна картинка, але це те, до чого треба прагнути. Інакше письменник просто марно витрачає свій талант на нетворчу роботу, яка забирає у нього і час і сили».
Продаж авторських прав зарубіжним видавництвам – процес ще більш складний, трудомісткий і тривалий.
З досвіду видавництва «Віват», час проведення переговорів дуже різний і може становити від одного тижня до семи місяців. Цим займається у видавництвах foreign rights manager (менеджер із закордонних авторських прав). Як стверджують видавці, зазвичай винагорода агента з ліцензійних договорів становить 10-20% від суми ліцензійного договору, що виплачуються за результатами укладеної угоди. Сума винагороди (роялті) за право користування твором (ліцензія) варіюється серед видавництв у діапазоні 5-15%.
Проте Україна у світі все ще сприймається як ненадійний партнер. «Дуже часто доводиться пояснювати закордонним видавництвам незрозумілі для їхнього менталітету пункти контракту (залежать від нашого авторського права, як, наприклад, підписання «акта прийому-передачі» – обов’язкового для українських договорів документа. Звертаю увагу на такий момент у ліцензійних контрактах, як право на переклад. Не варто забувати, що якісний переклад може стати окремим джерелом доходу!», – зауважує Шатілова.
Водночас, коли видавець не приділяє значної уваги цьому напрямку, автори нерідко самі стають промоутерами своїх творів.
Найяскравішим прикладом цього є письменник Андрій Курков, який надалі зберігає статус найвідомішого у світі українського автора й безпосередньо співпрацює із закордонними видавцями. Так за минулий рік його «Щоденники Майдану» вийшли п’ятьма іноземними мовами: німецькою, французькою, італійською, англійською та естонською. Заплановані до виходу польське та японське видання.
«Взагалі я мав писати збірку есеїв для австрійського видавця (Heimatverlag – прим. Читомо) про те, чим Україна відрізняється від Росії. Але 21 листопада я відчув, що не можу її писати, коли у країні відбуваються такі події. І я подзвонив видавцю і запропонував писати щось інше. Я все одно постійно веду щоденник. А потім міг би надіслати. Він же каже: навіщо потім, надсилай щодня, а ми будемо перекладати! Так і з’явилася ця книга», – розповів письменник під час презентації вже українського видання «Щоденників», що у лютому 2015 вийшло російською мовою у видавництві «Фоліо».
Окрім цього, восени 2014 року у швейцарському видавництві Diogenes вийшло три німецькомовних переклади романів Куркова – «Нічний молочник» (Der Milchmann in der Nacht, переклала з російської Sabine Grebing), «Остання любов президента» (Die letzte Liebe des Präsidenten, переклала з російської Sabine Grebing) та «Львівська гастроль Джимі Хендрікса» (Jimi Hendrix live in Lemberg, переклали з російської Sabine Grebing та Johanna Marx).

http://www.chytomo.com/news

Про Біґ Мак..Звичайно, автор "має право мати свою думку" smile ,
звісно, якісь папери, мабуть, підписуються, але у данному випадку мені цікаво, що він ще стає так би мовити іконою стилю.
Бетменом,Термінатором, чи ще кимось..Це ж не просто фото на звороті з відгуками відомих експертів.
Гра у міф, і це іронічно.
Прикріплення: 4087786.jpg(57Kb) · 1534243.jpg(40Kb)


Мозг — мой второй любимый орган.
Вуди Аллен


Повідомлення відредагував AnnaSew - Вівторок, 03.03.2015, 12:57
 
AnnaSewДата: Четвер, 05.03.2015, 12:11 | Повідомлення # 63
Лейтенант
Група: Пользователи
Повідомлень: 67
Нагороди: 0
Репутація: 2
Статус: Десь пішов
Шото останнім часом мені хочеться книжок на гарному папері, де менше усяких букв. Проте – якомога більше малюнків чи колажів. Колись давно я побачила такий тижневик у французькому кіні, потім у нас з’явився скрап-букінг, іноді подібні затишні поштівочки та альбоми трапляються у продажу,їх так приємно гортати і дарувати.

Книжка-концепт про фантастичне завтра від кримськотатарської дизайнерки



Севілья – магістрантка Харківської академії дизайну й мистецтв, кримськотатарська дизайнерка з Ґезлева (Євпаторії). Ідея і втілення видання належить Севільї одноосібно, від концепції й текстів до художнього й матеріального втілення. Книга оповідає (а найчастіше – запитує) про найближче майбутнє, але відводить своїми комбінаціями «завтра» від банальних відповідей і буденних думок, змушуючи уявити неможливе: зникнення гравітації, телефонний зв’язок через морські мушлі, сніданок в компанії звіра. Або й цілком можливе, наприклад, написати листа тому, кого ти справді любиш.

Ці можливі й неможливі, на перший погляд, речі можуть легко відволікти від читання, перетворюючись на гру. Відтак читати книгу варто разом з дорослим, що має стати екскурсоводом у майбутнє і перетворювати «завтра» на «сьогодні». Севілья намагалась створити книгу-лабіринт: її структура й сама подібна до гри, шляху крізь вигадане майбутнє.

«За кожним днем настає ще один – завтрашній. Людина може будувати плани, складати графіки і розклади, проте що саме станеться завтра, нам не дано знати. «Книга про завтрашній день» – це розповідь про те, що завтра може статися будь-що. Кожен новий розворот книги – це припущення, варіант завтрашнього дня. Адже поки цей день не настав, можна помріяти і пофантазувати про що-небудь веселе, незвичайне, що теоретично може статися з нами завтра. Завтра можна стрибати на батуті весь день. А чому б і ні?», – розповідає про свій задум дизайнерка.

«Гортаючи «Книгу про завтрашній день», як дитина, так і дорослий може відчути це приємне відчуття невідомості. Книга змусить мріяти й уявляти такі незвичайні події, які ніколи б не спали на думку».

«»Книга про завтрашній день» – це книга не одного дня. Скільки б вона не лежала на твоїй книжковій полиці, в будь-який момент до неї можна зазирнути, знайти для себе щось нове й усміхнутись. Бо завтрашній день такий непередбачуваний, хтозна, що цікавого з тобою станеться завтра», – розповідає Севілья.



За мотивами книги Севілья видала набір листівок «Українська абетка» – 33 літери з персонажами та ключовими словами «Книги про завтрашній день». Можливо, щоби протягом місяця можна було згадати усіх, кого любиш, і в такий спосіб про це нагадати.
Прикріплення: 0167528.jpg(51Kb) · 1584080.jpg(55Kb) · 5952544.jpg(65Kb) · 1877028.jpg(61Kb)


Мозг — мой второй любимый орган.
Вуди Аллен
 
GADДата: Четвер, 12.03.2015, 19:07 | Повідомлення # 64
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6433
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Незабаром побачить світ "Більше/Менше" Олександра Бойченка



Незабаром у видавництві "Книги – ХХІ" вийде книга Олександра Бойченка "Більше/Менше". На полицях книжка з`явиться вже 24 березня, а 26 березня відбудеться перша презентація.

"Роль інтелектуала в Україні та світі, сенс іронії, нацистський і комуністичний тоталітарні режими в зображенні Тадеуша Боровського і Ґустава Герлінґа-Ґрудзінського, Тарас Шевченко очима Григорія Грабовича, Іван Франко очима Ярослава Грицака, Леся Українка очима Оксани Забужко, Юрій Андрухович очима Карла-Йозефа Цумбруннена, але також Майдан і пореволюційна розгубленість, примирення з Польщею і війна з Росією, Крим і Донбас – ось неповний перелік тем, більшою чи меншою мірою заторкнутих у цій збірці" - йдеться в офіційному прес-релізі до книги.

Олександр Бойченко – літературний критик, публіцист, перекладач. Триразовий стипендіат програми міністра культури Польщі Gaude Polonia. Автор збірок есеїстики "Щось на кшталт Шатокуа", "Шатокуа плюс", "Аби книжка" та "Мої серед чужих". Із польської переклав збірку оповідань Тадеуша Боровського "У нас, в Аушвіці...", роман Даніеля Одії "Тартак", п'єси "Пісочниця" і "Перший раз" Міхала Вальчака, "Валіза" Малґожати Сікорської-Міщук, "Тикоцін" Павела Демірського і Міхала Задари, а також кілька десятків творів "малої форми" Марека Гласка, Лєшека Колаковського, Юзефа Гена, Яна Гімільсбаха, Ольги Токарчук, Анджея Стасюка та ін. З російської – роман Віктора Єрофєєва "Хороший Сталін" та повість Ігоря Померанцева "Баскський собака".


Джерело: http://gazeta.ua/
Прикріплення: 2298886.jpg(24Kb)
 
GADДата: Вівторок, 17.03.2015, 15:32 | Повідомлення # 65
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6433
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Лариса Денисенко написала про Вередунку, Шепотинніка і Рибозавра



Вередунка і Шепотінник — так звуть героїв но­во­го випуску "Правобукварика". Він виходить двічі на рік. У формі казки пояснює дітям про осно­вні права людини. Історії про Диварликів вигадує письменниця і юрист Лариса Денисенко, 41рік.

— Спершу в голові з'явилася темна тінь неприємних книжок про те, як Зайчик у лісі платив податки, — розповідає київська художниця Марися Рудська, 24 роки. Cтворює ілюстрації до всіх випусків "Правобукварика". — Та всі неприємні спогади зникли, щойно я прочитала перший текст про диварликів. Ці незвичні істоти живуть на острові в Чорному морі. Якось до них потрапила ­дівчинка Леся. Вони граються, чубляться, змагаються, щось придумують і разом пізнають. У п'ятому випуску "Правобукварика" диварлики вчаться поважати право на приватність. На цій ілюстрації мій улюблений персонаж — Рибозавро. Під мелодійний спів жаби він пише важливого листа до Спільноти Поважних Астрономів. Згодом два інші диварлики — Вередунка і Шепотінник, поцупили цього листа і втекли, бо ще не дуже поважають приватність. Події казки відбувалися восени, тому я хотіла якомога ліпше передати атмосферу осені. Для цього вибиралася в ліс, збирала листя, шишки, шматки кори. Трохи грибів навіть удалося знайти. Підбирала осінні кольори, квіти та деталі.

На вербі, для підкреслення астрономічних захоплень Рибозавра, висять моделі планет і два плакати — із зоряним небом та поверхнею Місяця. Саме такі плакати є на стіні в мого коханого. Він їх одразу впізнав на малюнку. Ця казка не суцільно рожева і солодкава. У ній є заздрість, неповага, егоїзм, пустощі. От Шепотінник, наприклад, у минулому випуску спілкувався з равликами, допомагав іншим. А тут — на тобі, у злочинному угрупованні порушників приватності. Все, як у житті. Кожен персонаж може десь помилитися чи спокуситися, але у всіх є шанс подумати і виправитися.


Джерело: http://gazeta.ua/
Прикріплення: 7056786.jpg(129Kb)
 
AnnaSewДата: Середа, 18.03.2015, 11:24 | Повідомлення # 66
Лейтенант
Група: Пользователи
Повідомлень: 67
Нагороди: 0
Репутація: 2
Статус: Десь пішов
Це класно!Рибозавр!!
Малюнки прекрасні...


Мозг — мой второй любимый орган.
Вуди Аллен
 
GADДата: Середа, 18.03.2015, 11:50 | Повідомлення # 67
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6433
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Тре пошукати хоча б в неті .... або ілюстрації до книжки або малюнки художника. Вони такі прості,без витребеньок)) Не тільки діти їх уважно розглядають, але й не заскорублі дорослі.... Можливо б і "заскорублі"....

розглядали якби мали змогу..)

Ось знайшов сайт, де йдеться про "ПРАВОБУКВАРИК"....

Там можна розглянути малюнки. Багато всіляких ( не досліджених мною ) розділів і навіть електронна версія...



"Ми живемо в демократичному суспільстві, різнорідному, із різноманітними потребами та шляхами засвоєння інформації. Ми – різні, але маємо бути рівними з точки зору усвідомлення права, допуску до юридичної інформації, можливостей грамотно та всебічно користуватися власними правами.
Суспільство буде здоровим не тільки, коли люди вестимуть здоровий спосіб життя, будуть непокоїтися за екологію та перейматися здоровим спілкуванням. Суспільство буде здоровим, коли змалку кожний буде усвідомлювати свою цінність, поважати цінність іншої людини, розуміти, що таке толерантність, гідність, рівність та справедливість, як важливо знати та захищати свої права. Високий рівень правової освіти забезпечить сучасному та прийдешнім поколінням українців впевненість в своїх силах, своїй правді, відповідальність за свій вибір, повагу до людини, професії, Батьківщини.
Саме для того, щоб дитина почувалася захищеною не тільки батьківською турботою, ми й дали життя виданню з прав людини для дітей – збірнику «Правобукварик», що виходитиме як додаток до юридичного журналу «Право України». Збірник для дітей дошкільного віку «Правобукварик» – періодичне видання для дітей віком від 3-х до 7-ми років, присвячене правам і свободам людини і громадянина.
Мета «Правобукварика» – наблизити малечу до прав людини, пояснити дітям у формі казки й гри, що таке справедливість, у чому полягає цінність життя, повага до іншої людини, що таке честь, гідність, свобода пересування, свобода слова, свобода переконань, особиста безпека, недоторканність, власність тощо.
«Правобукварик» – справжній журнал-казка, що відкриває для дітей чудову Країну Диварликів. ЇЇ створили письменниця й правник Лариса Денисенко та художниця Марися Рудська. На перший погляд, це звичайна казка: ви потрапляєте до Країни Диварликів, знайомитеся з ними, захоплено спостерігаєте за різноманітними пригодами разом із головною героїнею – дівчинкою Лесею. У цій казці є цікавий сюжет, симпатичні герої, яких легко запам’ятати. Про пригоди диварликів приємно читати й легко переказувати.
Диварлики – кумедні, незграбні, задиркуваті та смішні створіння. Часом не дуже справедливі, схильні до різних вад і помилок. Вони каверзують, пустують, влаштовують пастки… Диварлики нічого не знають про права людини, і тому живуть погано, завдаючи одне одному шкоди – не через свою лиху вдачу, а тому, що не знають: можна жити інакше та бути іншими.
Леся та Тарас – дітки, які випадково потрапляють в Країну Диварликів, отримують чудову нагоду бути чарівниками. Ділитися з диварликами своїми знаннями та перетворювати їхнє життя на різнокольорове та сповнене нескінченними пригодами, мріями, добром і вірою у краще.
Кожна казка супроводжуватиметься іграми, запитаннями, цікавими завданнями та темою для обговорення. Батьки, які, сподіваємося, читатимуть казку разом зі своїми малюками, можуть залучати дітей до ширших роздумів про проблеми, порушені в казці.
Цікавим буде й групове ознайомлення із казкою, словами та вчинками героїв, і, відповідно більше дізнатися про права дитини зрозумілою для дітей мовою та на вдалих прикладах. Це можна запровадити в дитячих садочках, гуртках, курсах, позакласних уроках у початкових класах середніх шкіл. Правничий буквар буде цікавим дітям, батькам, вихователям дитячих садків, учителям початкових класів, педагогам-методистам і керівникам позашкільних гуртків.
Запрошуємо Вас стати активними читачами збірника для дітей дошкільного віку «Правобукварик», залучати дітей та їхніх батьків дізнаватися про права людини разом із чудернацькими диварликами!"


Кому цікавий більш детальний перегляд прошу СЮДИ
Прикріплення: 9836977.jpg(31Kb)
 
AnnaSewДата: Середа, 18.03.2015, 13:01 | Повідомлення # 68
Лейтенант
Група: Пользователи
Повідомлень: 67
Нагороди: 0
Репутація: 2
Статус: Десь пішов
В книгарнях поки шо не знайшла се чудо, але не втримаюся, ось "партрєти" персонажів..
Хамелеося, Велика Мо, Мережана Жанна...
Я б сама таке читала або розглядала..Клас-клас!!!!
І ще, коли знаєш свої права, то ніколи не будеш в ситуації прохача, або того, кого принижують всі кому не лінь,
тому такі книжки важливі для всіх, і для дітей у першу чергу.


Прикріплення: 7011986.jpg(28Kb) · 5077003.jpg(28Kb)


Мозг — мой второй любимый орган.
Вуди Аллен
 
GADДата: Середа, 18.03.2015, 16:25 | Повідомлення # 69
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6433
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Я зрозумів так, що це якесь видання, не знаю на скільки воно періодичне.....
 
AnnaSewДата: П`ятниця, 24.04.2015, 19:39 | Повідомлення # 70
Лейтенант
Група: Пользователи
Повідомлень: 67
Нагороди: 0
Репутація: 2
Статус: Десь пішов
Winnie The Pooh



Навряд чи є серед персонажів англійської дитячої літератури хтось смішніший і мудріший за ведмедика Вінні Пуха. Англійці так його й звуть Winnie-The-Pooh, підкреслюючи отим the що він особливий, не такий, як усі. Прочитавши на другому курсі книгу Александра Мілна я ридала, бо там у кінці Пух йде, а Кристофер Робін обіцяє завжди його пам*ятати..Так бува завжди, коли закінчується якась тепла історія, що припала до душі, або кіно, з яким ти якийсь час живеш.

«If there ever comes a day when we can't be together, keep me in your heart, I'll stay there forever.»
«Якщо колись настане день, коли ми не зможемо бути разом, збережи мене у своєму серці і я буду там назавжди.»

« - Який сьогодні день?
-Сьогодні.
-Мій улюблений день»

«Хвіст або є, або його нема. І, як на мене, помилитися тут не можна»

«- Пух, що ти любиш робити більше за все у світі?
-Ну, більше за все я люблю…
Тут йому довелося зупинитися й подумати, тому, що їсти мед – дуже приємне заняття, але є така хвилинка, якраз перед тим, як візьмешся за мед,коли тобі ще приємніше, ніж потім, коли вже їси. Але Пух не знав, як зветься ця хвилина.»

«Ніхто не може сумувати, коли у нього є повітряна кулька!» (перевіряла, це - правда!)

«Треба робити так, як треба. А як не треба, робити не треба»

« -І хто ж це йде за медом з повітряними кульками?
-Я йду.»

«Не така вже й проста справа ходити у гості! Коли ми йдемо, головне – робити вигляд, що ми нічого не хочемо»
Прикріплення: 7114423.jpg(13Kb) · 6767513.jpg(11Kb)


Мозг — мой второй любимый орган.
Вуди Аллен
 
GADДата: Понеділок, 15.06.2015, 18:16 | Повідомлення # 71
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6433
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
"36 і 6 котів" побували і в Києві



-У кого вдома є кіт?, - питає в дітей письменниця Галина Вдовиченко.

- В мене є. Звуть Лапа, - каже білява дівчинка.

- А в мене Францик, - голосно кричить маленька дівчинка, гойдаючись на стільчику.

- А мені не можна кота, в мене є рибка, - зітхає ще один маленький відвідувач.

13 червня пройшла презентація книги "36 і 6 котів". Галина Вдовиченко писала текст, ілюстрації робила львівська художниця Наталія Гайда. На зустріч прийшло близько 20 людей. Дорослі сідають осторонь, дітей запрошують до столів із великої кількістю фломастерів, олівців та паперу.

А зараз кожен охочий зможе собі зробити маску з кицькою!, - пояснює Галина.

Фломастерів й олівців на очах меншає.

- Головними героя книги є 36 дорослих і 6 маленьких котів. Є підвальні коти, - розповідає Галина Вдовиченко. - Наприклад, Голота. Це такий кіт, який бився у вуличних бійках. Йому прокусили вухо. Згодом він знайшов кульчик, встромив його у вухо й так і ходить з ним. Є кіт Кутузов. Теж бився. Він смугастий котик. Є ще брати Хук і Джеб, які ходять на бокс. Вони іноді б'ються та насправді в них дуже хороші стосунки. Також є кіт Бубуляк. Він коли думає, то завжди каже: "бу-бу-бу". Він такий розбагливий, розумний кіт. Є ще коти Хавчики. Як ви думаєте, чого їх так звати?

- Бо вони дуже люблять попоїсти! - відповідає білява дівчинка.

- Правильно! Вони дуже люблять їсти, ходять завжди голодні. Серед них є Ковбасюк та Шкуряк. Є ще Ля Сосис. Його господинею була викладачка французької мови. Також безхвостий, грубий Сордель. Є ще Шпондер й сам Хавчик. Дуже худий кіт. Їсть багато, але завжди голодний. Також не забуваємо про кішечок Жоржинок. Їх господиня поїхала в Італію та залишилася там жити. Любила все італійське, а також пісню "Івету, Лінету,

Лізету, Жанету, Жоржету". Всі вісім кішечок вона назвала такими іменами. Вони схожі одна на одну, лише плямками відрізняються. Є рудий кіт, сірий, кіт-альбінос, а також є кіт-коментатор. А чого він такий?

- Самі дізнаємось, коли прочитаємо, - відповідає дівчинка.

- Тому що цей кіт постійно патякає, - пояснює Галина. - Все, що не бачить, все коментує. Тільки десь зупиняються коти, він каже:

"Привіт, з вами коментатор Чорний кіт і зараз ми вам розкажемо...". До речі, діти на інших презентаціях запропонували мені у продовженні книжки влаштувати цього кота на "Мяу радіо". Що ж вирішила, так і зробити. Є коти танцюристи. Від них багато що залежить в цій книжці. Бо потім вони навчать танцювати всіх котів. Є Степко, Хвостуля, Вертун, Робокоп, Брейкер, Пушинка. Майже всі коти отримують назву вже по ходу оповідання.

- Книга розпочинається тим, що одного дощового вечора 36 і 6 котів опинились на вулиці, - розповідає Галина. - Зазвичай вони ночували у підвалі одного будинку. Та цього разу господарі змінили двері й тепер нема, де бідним котам приткнутися. Розумний Бубуляк вирішив, що потрібно проситися лише на одну ніч. Хтось пустив чутку, що на першому поверсі живе жінка, яка любить котів - пані Крепова. Та насправді вона їх не дуже й то любить. Коти просяться до пані Крепової. Але та пускати їх не хоче. Жінка, стоячи на порозі, міряє температуру. Градусник показує 36,6. Діти, це нормальна температура для людини?

- Таак!

- А яка ж тоді ненормальна?

- Сто п'ятсот мільйонів, - кричить хлопчик.

- Ну, так от. Температура в пані Крепової нормальна. Тоді коти починають їй говорити, що їх же 36 і 6 коти, а не 42, а це якраз нормальна кількість котів. Вони кажуть, що все залежить від того, як ти ставишся до якихось реалій. Жінка не піддається. Раптом пані Крепова несподівано промовляє:

"- Ну ,добре 41. А хто ж у вас 42-й?

- 42-га, - виправив Голота. - 42-га у нас кішка Сфінкс.

- І де ж вона є?

- Річ в тім, - крутиться Кутузов. - Що зовнішність баронеси дещо екзотична. Вона зазвичай викликає здивування у непідготовленого глядача. Та що там здивування?! Своєю появою кішка Сфінкс може викликати справжній культурний шок. Але зовнішність — річ оманлива. Душа її котяча навіть дуже красива. Баронесо! - покликав її Кутузов. Рожева сірка лапка, вкрита хвилястою шкуркою, вистромилась з-за рогу. За нею виникла котяча морда з настовбурченими великим вухами. Друга лапка так само нечутно ступила на доріжку. Баронеса зупинилась, примружившись від світла. Голомоза, зморшкувата, із запалими щоками, зі складками на тонкій шиї, її довгий хвіст був теж цілковито лисий.

- Холодно у вас тут. Протяги, - зіщулившись, промовила баронеса. Зупинила погляд на пані Креповій. Потрусила правою лапкою, потім лівою. - Так і застудись можна.

- Та це ж лише тут, на сходах, холодно, - несподівано заметушилася господиня. - В хаті тепло. Прошу до хати, баронесо! Прошу! Всіх запрошую! - і повернувши розпашіле обличчя до Кутузова з Голотою, піднесено прошепотіла: "Яка красуня!".

Отже, ніколи не знаєш, на що сподіватися. Баронеса мала вийти останньою, бо її поява суттєво зменшували котячі шанси на ночівлю. Це розумів кожен. Зазвичай люди, побачивши баронесу, кривилися. Дехто лякався. Симпатії вона не викликала. А пані Крепова була від неї у захваті. Вона аж руки до грудей притиснула: "Яке диво! Яка краса!". Красунею баронесу не називав ще ніхто".

Діти продовжують розмальовувати свої маски. Хтось тільки починає малювати вуса кота, хтось вже розфарбовує морду тваринки.

- Дивіться, який я паровоз намалював! - голосно кричить маленький хлопчик.

Готові маски із допомогою мотузки діти вдягають собі на голову. Без допомоги батьків та авторів книги не обходиться. Починається котяча вистава. Галина Вдовиченко пропонує дітям затанцювати, як це робили герої книжки, й прочитати уривок із "36 і 6 котів" по ролях.

- Найбільше вдалась пані Крепова. Це мій перший досвід роботи з людськими образами, з образами не дитячими, - ділиться Наталія Гайда. - Для мене було проблемою зробити таку жіночку, яка б відповідала характеру героїні. Я згадувала Фрекен Бок. Пробувала різні пензлі, щоб намалювати правильне волосся. З котів дуже смішно було малювати Хука і Джеба, бо вони - такі собі ідіоти.

- Зараз в будь-якій дитячій книзі обов'язково буде один чи два коти. Це дуже виграшна тварина, - ділиться Наталія. - В котах найцікавіше малювати їх динаміку. Якщо за ними довго спостерігати, то можна помітити, як сильно кіт скручується або, як далеко здатен стрибнути. В котах заворожує їх грація, а не те, що вони пухнасті, м'які й муркотливі.


Джерело: http://gazeta.ua/
Прикріплення: 4493385.jpg(33Kb)
 
GADДата: Четвер, 13.08.2015, 14:59 | Повідомлення # 72
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6433
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
У Києві з'явиться книжковий автобус



З вересня Києвом курсуватиме особливий транспорт - один із автобусів переобладнають під мобільну бібліотеку

Проект "Книжкобус" реалізувала "Фундація Дарини Жолдак", автобус для проекту надав "Київпастранс". Мета ініціативи - популяризувати книгочитання. Про це повідомляє "БараБука".

Планується, що автобус зупинятиметься біля шкіл та в парках, побачити його можна буде і на фестивалях Києва. Під час стоянки з автобуса будуть виносити стенд із електронною бібліотекою. На ґаджетах буде доступ до електронних книжок, підручників та сайтів про літературу. В ігровій формі дітям пояснюватимуть, де і як можна придбати, безплатно завантажити або прочитати онлайн-книжку.

Також біля автобусу відбуватимуться інтерактивні лекції, літературні читання, поетичні вечори, презентації книжок, зустрічі з письменниками, скайп-презентації з авторами, вечірні кіноперегляди, майстер-класи. Всередині "Книжкобуса" під час зупинок у парках та біля шкіл тричі на день проводитимуть 40-хвилинні уроки про літературу.

Всередині автобуса обладнають місце для фотосесій на книжкову тематику. Наприклад, крісло та сортувальний капелюх із "Гаррі Поттера".


Джерело: http://gazeta.ua/
Прикріплення: 7743653.jpg(49Kb)
 
GADДата: Четвер, 24.09.2015, 11:27 | Повідомлення # 73
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6433
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Топ 6 книг, які вийшли друком цього літа



Для усіх любителів почитати, літо - це та сама пора, яка не обмежує нас у часі для нашої улюбленої справи. Ми читаємо скрізь: у літаку, в автомобілі, на гойдалці чи вдома.

Сьогодні ми презентуємо вам ТОП 6 книг, які вийшли друком цього літа. Ви мусите їх неодмінно прочитати!

1. Регіна Бретт, "Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя",

Регіна Бретт — відома американська журналістка, двічі виходила до фіналу Пулітцерівської премії в номінації «За коментар», лауреат численних премій за журналістську діяльність. 50 уроків — це роздуми про те, чому Регіна навчилася, перебуваючи в статусі матері-одиначки, коли шукала кохання там, де його не було, коли працювала над стосунками з Богом, боролася з раком і намагалася примиритися з важкими спогадами дитинства. Свої уроки Регіна публікувала в авторській колонці в газеті, і відразу стала однією з найпопулярніших в історії видання.

У цій книжці Регіна Бретт перетворила 50 уроків на глибоко особисті, зворушливі, іноді смішні есе. Добра, мудра, дуже емоційна книжка змусить читачів замислитися над своїм життям, зробити його кращим, допоможе знайти й утримати щастя.

2. Чак Поланік, "Чарівна ти"

"Роман "Чарівна ти" - чергове підтвердження того, що секс - це ниточка, смикаючи за яку можна правити людством. І все самовдосконалення (філософське, моральне, фізичне) виявляється в результаті мильною булькою: навіть сидячи на вершині гори, людина не може обійтися без іншої людини. У цього роману не тільки виразні риси антиутопії, а й усі недоліки, властиві цьому жанру: персонажі не викликають людських емоцій, вони - саме втілення конкретної ідеї, сама схема, самі пішаки на авторській шаховій дошці.

3. Еріх Марія Ремарк, "Час жити і час помирати. Люби ближнього твого. Тіні в раю"

У темні часи добре помітно світлих людей... Героям романів Ремарка припали саме такі часи. Війна, злидні, еміграція, втрата ілюзій, хиткість та безнадія... Їм довелося пережити стільки, що навіть усвідомити це важко. Але попри все вони мають силу не зламатися і не страхаються жити. Вірити. Сподіватися. Кохати...

4. Роберт Чалдині, «Психологія впливу»

«Психологію впливу» знають і рекомендують в якості одного з кращих навчальних посібників з соціальної психології, конфліктології та менеджменту. Її наклад перевищив два мільйони примірників, а сам Чалдини став чи не найбільш цитованим соціальним психологом.

Що може змусити кожну людину сказати «так»? Як переконувати людей та уникати небажаного впливу? Відповіді шукайте на сторінках цієї книги, яка миттєво стала світовим бестселером. Її автор описує методи й закони психологічного тиску й створення конкуренції. Використовуючи яскраві приклади з життя, Роберт Чалдині дає унікальні поради, як викорінити в собі синдром жертви й не потрапити на гачок нав’язливої реклами, а також навчитися самому переконувати й здобувати бажане.

5. Стівен Кінг, "Воно"

Видання українською роману "Воно", який написав король жахів Стівен Кінг, чекали вже давно. І ось, цього літа Видавництво "КСД" порадувало фанатів його творчості.

Дія відбувається у маленькому містечку, де сім підлітків змогли перемогти Його — найжахливіший кошмар. Але через багато років Воно повернулося, щоб помститися. У містечку знову ллється кров і зникають діти. Із пекельних жахів виринуло страхіття, що не має імені...


6. Надія Гуменюк, "Вересові меди"

Неймовірний роман від майстрині слова Надії Гуменюк, яка у 2015 році стала переможницею міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова-2015» у номінації "Романи".

Нічого не буває просто так, без задуму Божого. Як і неймовірна знахідка, що трапилася в родині волинських селян, — крихітне немовля, яке лежало просто неба посеред дороги… Подружжя не мало дітей, тому маленьку Богдану виховало як рідну — бо її сам Бог дав… На дворі — буремне ХХ століття. Перша світова, революція, репресії… Ніщо не обминуло маленьке українське селище Туричі. І красуні Богдані, яка мріє стати актрисою й ладна кинути все, щоб здійснити цю мрію, судився довгий і бурхливий шлях. У її житті буде все: щира дружба, кохання до нестями, втеча з-під вінця, в’язниця, війна, правда про своє таємниче народження й коротке, але пронизливе щастя… А ще — терпкий і солодкий смак вересового меду, що може бути не тільки цілющими ліками, а й грізною зброєю проти ворогів…


Джерело: http://www.vhoru.com.ua/
Прикріплення: 7427719.png(334Kb)
 
GADДата: Неділя, 04.10.2015, 12:26 | Повідомлення # 74
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6433
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Вчора почув новину про те, що в нашому місті відбудеться подія, яка має значення і вагу (скажімо так) для відповідного кола людей smile



"К нам приедет украинская писательница Dzvinka Matiyash с презентацией новой книги «Марта з вулиці Святого Миколая»." ( цитата зі сторінки LESYA HUB )

Вирішив знайти трохи інформації про книгу і авторку,ось що з цього вийшло :

Дзвінка Матіяш: А любов залишається



Письменниця розповідає про те, як її змінив останній рік, про статус «білої ворони» у школі, про підпільну церкву в неї вдома, ділиться рецептами випікання хліба та ще багато чим…

Дзвінка Матіяш
народилась 1978 року у Києві. У 2002 р. закінчила Києво-Могилянську академію. З 2002 по 2006 роки навчалася в аспірантурі у Європейському колегіумі польських та українських університетів у Любліні. Видала п’ять прозових книг: «Реквієм для листопаду»(2005), «Роман про батьківщину»(2006), «Казки П'ятинки»(2010), «Історії про троянди, дощ і сіль»(2012), «День Сніговика»(2014). Перекладає з польської, білоруської та англійської мов (зокрема, відома як перекладачка поезії о. Яна Твардовського). У 2014 була нагороджена почесною відзнакою «Заслужений для польської культури». Одружена. Живе та працює у Києві.

- В одному зі своїх інтерв’ю Ви сказали, що «День Сніговика» – це певний рубіж у моїй літературній діяльності. Та людина, яка писатиме наступні книги – хтось абсолютно інший. Я її ще не знаю і особисто для мене є загадкою: хто ж вона? Попередні книги писала інша людина. Незважаючи на те, що у неї та ж сама зовнішність, ім’я та прізвище». Чи вже з’явилась ця загадкова незнайомка, яка писатиме наступну книгу під Вашим ім’ям і прізвищем? Якщо так, то чи не могли б Ви мене з нею познайомити?

- Та людина вже написала ще одну книгу, яка вийшла у львівському Видавництві Старого Лева. Книга зветься «Марта з вулиці Святого Миколая». Я писала її у квітні-серпні минулого року, і думала про те, що я пишу книгу про щасливу дівчинку Марту – майбутню художницю, про її друзів, про її вчителя художника Карла – і все це відбувається в Києві – кілька років по тому, як закінчилась війна. У цій книзі багато щастя. Хоча там є і біль, і сумніви, і гіркі спогади, і страждання. Мені досі цікаво, про який рік я писала?Мене дуже змінив минулий 2014 і 2015 рік.

- Як саме він вас змінив?

- Я відчула, що у мене дуже мало часу, а той час, що є – треба витрачати як слід. Відчула, що часу може не бути, тому що завтра може не бути. Мого особистого завтра. Я перестала любити бесіди за кавою ні про що і про все потрошку. Перестала відвідувати ресторани, тому що думала про те, що хтось на Донбасі у цей час копає окопи або стоїть на блокпосту. Хтось востаннє видихнув повітря. Майже перестала займатись шопінгом. Перестала вважати, що я маю одягатись не лише на секонді – мовляв, статус письменниці зобов’язує. У мене немає статусу.

- Ще з 10-го класу пам’ятаю образ дівчини Дарини, що втратила свою маму. «Реквієм для листопаду» - перша з Ваших виданих книг, а, зазвичай, перші книги в авторів є дуже інтимними та особистісними. У Вашій книзі це відчувається, тому відразу стає цікаво, чи присутні якісь автобіографічні моменти у «Реквіємі»?

- Дарина – це літературний персонаж. Це не я. У ній є щось від мене – вона мрійниця і як кажуть мені деякі читачі, «дивна». Дарину й мене об’єднує тільки втрата мами. Звикання до свого сирітства. Смерть мами – це те, через що і завдяки чому я почала писати. Бо до її смерті я не писала. Точніше, покинула писати вірші, які були… такі собі. Непогані – місцями. Часом згадую маму дуже часто, а часом рідко. Іноді забуваю, яка вона була, забуваю, про що ми говорили. Згадую якісь неприємні моменти, сварки, конфлікти, особливо у підлітковому віці – і дивуюся: невже я хочу це пам’ятати? Але це також моя історія.

- Як з’являлись такі загадкові та нестандартні метафори і порівняння у «Реквіємі для листопаду»? Досі пам’ятаю про шматки тиші, що перетворювались на каштани.

- Можливо, це мама їх придумувала й нашіптувала мені на вухо. Моя мама хотіла писати прозу. Але не написала нічого. Жодного оповідання. Вона жила у складній реальності, коли доводилося весь час іти проти течії.

Я ніколи не знаю, як з’являються метафори. Це таємниця. Дар писати книги – це таємниця і велика відповідальність. Я дедалі більше це розумію. Бо знаю, що книга може дуже по-різному вплинути на читача. Як у доброму так і у поганому сенсі. Може цілком змінити життя. Однією метафорою.

- Як ставитесь до літератури з трагічними і морально важкими сюжетами?

- Писати про горе й страждання, про смерть треба, бо це невід’ємна частина нашого життя. Ми всі одного дня народилися і всі колись помремо. Здається, ніхто ще не знайшов ліків від смерті. Уникання розмов про смерть і патологічний страх перед нею – як на мене, це ознака незрілості.

- У кожному інтерв’ю Ви згадуєте про польського поета і священика Яна Твардовського. Як саме на Вас вплинули переклади його книг та його творчість загалом?

- Те, що отець Ян та його творчість з’явились у моєму житті, було невипадково. І добре, що мені вистачило відваги взятися за переклади цієї поезії тоді, коли зовсім було незрозуміло, хто це видасть і кому потрібні такі вірші. Священик, що весь час пише про Бога, про молитви. І все це так наївно, і не сучасно, і він немодний, і з нього не зробиш бренд-тренд. Але коли таки вийшла перша книга перекладів, виявилося, що її є кому читати. Місяць тому з’явилась нова книга «Інша молитва» - з труднощами, бо такі книги видавати нелегко. Я повезла її на Донбас – і ці вірші знайшли і там вдячних читачів. Ця поезія нагадує, що все минає: і корупція, й інфляція, і криза, і війна, і міжнаціональні чвари, й ненависть, і партії, і конфесії. А любов залишається.

- Василь Герасим’юк, коли побачив Вас вперше, подумав, що Ви справжня гуцулка родом з Прикарпаття. Чому, на Вашу думку, в нього склалось саме таке враження?

- Найкраще було б шукати відповіді на це питання у самого Василя Герасим’юка (усміхається). Ім’я – надто рідкісне як для Києва. І зараз, і десять років тому, і двадцять. Надто екзотичне, як пісня про Довбуша й історія його кохання до гуцулки Дзвінки. Зрештою, я писала дипломну роботу з поезії Василя Герасим’юка. Безперестанку читала його вірші. Вивчала нові слова. Слухала інший ритм – гірського простору. Коли написала диплом, мабуть, стала трохи гуцулкою. І Василь упізнав у мені оте – гуцульське.

- Що пам’ятаєте з шкільних років?

- У віці семи років я була романтичною несміливою дівчинкою, що вже встигла прочитати роман Михайла Старицького «Останні орли» та повість Фенімора Купера «Звіробій». У вісім років я читала Стуса й Вальтера Скотта. Мої зацікавлення були дуже нетипові, як для моїх однокласників. А я не розуміла їхніх зацікавлень.

Коли мені було десять років, у нас удома відправлялись підпільні літургії. Приїжджав зі Львова греко-католицький священик і правив службу. Сходились люди – поодинці, щоб не викликати надмірної уваги сусідів. То були останні роки підпілля греко-католицької церкви. Про це не можна було розповідати в школі. Взагалі, про все, що відбувалося у мене удома, не можна було розповідати у школі. То про що я мала говорити з однокласниками на перервах? Ні про що. Я виростала у дуже бідній родині, і в мене не було класних «шмоток». У мене весь дім був заставлений книгами. Це були наші найбільші скарби, але це не було цінністю в середовищі моїх однокласників. А ще я розмовляла українською весь час – це було щось на межі абсурду. Мене хлопці дражнили «селом», а я не знала, що відповісти. Цей світ видавався мені диким.

Поїздки до Львова – це був інший світ. Монастир сестер Милосердя на теперішній вулиці Огієнка. Тиша монастирської каплиці. Вранішні літургії. Прогулянки на Янівському та Личаківському цвинтарях. Це був світ, наповнений любов’ю та благодаттю. Але я про нього не розповідала у своїй школі. Мені навіть таке не спадало на думку. Релігійний табір у Яремчі із щоденними літургіями? Пласт? СКОБ? У школі я намагалася бути такою, як мої однокласники. І оскільки мені було нічого їм сказати, я постійно мовчала. Або вислуховувала розповіді моїх однокласниць і підтакувала. Дивний то був період життя. Але він багато мене навчив.

- Ваші книги наповнені дитячим теплом і добротою. І відразу складається враження, що відносини у Вашій сім’ї були якнайкращі. Який епізод з дитинства запам’ятався найяскравіше?

- Моє дитинство було різним. І відносини з батьками були також різні. Особливо у підлітковому віці, коли мені дуже хотілось ходити у красивих модних речах, на які у моїх батьків не було грошей, і я дорікала їм за це. Не маючи уявлення про те, що у тих обставинах, у яких вони жили треба було просто вижити, втриматись на плаву, інакше – затопчуть. У чотирнадцять років я не хотіла цього розуміти.

Епізодів із дитинства пам’ятаю багато різних. Ми в лісі на озері з батьками. Взимку і влітку. Я після дощу ходжу босоніж по калюжах – бовтаюся в них, скільки заманеться. Ми ліпимо снігову бабу. Батьки розводять нутрій – нутрії трохи мене лякають, у них великі зуби. Мама принесла зі школи рудого песика, якого ми назвали Фокс. Наш перший кіт Барон. Запах вишневого цвіту. Добре, що ми жили у приватному будинку – у ньому не було вигод, зате були дерева й домашні тварини. Була земля, по якій можна було ходити босоніж. Були квітучі вишні та яблуні. Були грядки, які так не хотілося полоти. Зате полуниці з грядки їсти подобалося.

- Чому вирішили вступити саме в Києво-Могилянську Академію?

Побачила студентів Могилянки у мантіях і вирішила, що я маю там вчитися. І не помилилася. Де би я ще прослухала курс «Філософія стражденності»? Де би я ще мала змогу почути професора Романа Струця? Він читав у нас курс «Іронія в літературі» - як же це відрізнялося від багатьох інших лекцій. Там було багато свободи, і цієї свободи я гостро потребувала. Києво-Могилянська академія – це багато книг, тобто більше, ніж багато, це історія філософії, це патристика, це лекції з англійської та іспанської літератури. Це розвиток свободи мислення.

- Які найкращі моменти пов’язані з студентськими роками?

- Найкращий момент – це коли я йду вгору по Андріївському узвозі у білій спідниці й вишиванці. Вся біла. Мені вісімнадцять років і мені належить весь світ. Весь світ я несу у собі. Я тоді навіть вірш написала, про те, як я несу у наплічнику свою вісімнадцяту весну. А сонце жовтою помаранчею котиться по небу…

- Чому вирішили навчатись у Польщі після закінчення магістратури?

- Польща – це отець Ян Твардовський. Я збиралась писати кандидатську роботу з його творчості. Я не написала кандидатської, зате отримала унікальну змогу життя за кордоном. Там, у Любліні, я написала свої перші книги. Там я відчула, що таке втрачати і любити – по-справжньому.

- Які з міст чи місць під час подорожей вразили Вас найбільше?

- Найкращою подорожжю було паломництво до собору святого Якова в іспанському місті Сантьяґо-де-Компостелла. Це було піше паломництво. У вересні 2013 року ми з чоловіком вирушили з французького прикордонного містечка Сен-Жан-П’є-де-Пор з наплічниками так званою «французькою дорогою» і пройшли пішки 900 км – добрались аж до мису Фіністерра, де закінчується європейський континент. Дивились на води Атлантичного океану і намагались усвідомити, що перед нами – за багато-багато кілометрів – Американський континент. У середньовіччі ніхто не знав, що десь є отой континент, тому мис назвали «Фіністерра» - кінець землі.

- Чи з’являлись думки емігрувати з України? Чому?

- Іноді з’являлись. Але вони ніколи не були по-справжньому серйозні. І радше з відчаю і зневіри. Бо потім з’являлась думка: а хто ж тоді має залишатись тут і змінювати цей простір, якщо всі так хочуть виїхати на «готове гарне» - створене кимось іншим. Зрештою, життя у Польщі показало мені, що одна річ пожити в іншій країні у гостях чи вчитися, скажімо. І зовсім інша річ – жити постійно – бути не громадянином, мати якісь права, а якихось не мати, не розуміти певних жартів, скучати за власною мовою. Та й що я можу робити в іншій країні, якщо мій інструмент – мова?

- Яким заняттям присвячуєте вільний від написання книг і перекладів час?

- У вільний від писання час я перекладаю і читаю(усміхається). Мабуть, читання – це таки моє хобі номер один. Люблю ходити пішки. Так щоб довго – п'ять, десять кілометрів. Часом їжджу на велосипеді, граю в настільний теніс. Люблю головоломки, на кшталт «судоку» чи японських кросвордів, і розмальовки (зараз розмальовую популярний «Чарівний сад» Джоанни Басфорд). Люблю автентичну музику. Коли маю настрій, співаю сама. Із чоловіком займаємось органічним землеробством. Також печу хліб на заквасці, експериментуючи із рецептами. В магазині ми його вже не купуємо. Дуже люблю смак хліба. Іноді не можу ним наїстись – мені постійно його хочеться ще і ще. Можливо, це наслідок генетичної травми – мої прапрадід Павло і прапрабабуня Ганна померли від Голодомору у 1932 у селі на Вінниччині, де чорнозем такий масний, що, здається, із землі можна ліпити пиріжки і їсти їх... Печу хліб і згадую про моїх предків. Згадую тисячі жінок, що вимішували хліб сто, двісті й тисячу років до мене, і відчуваю себе однією з них.

- Кому з ваших близьких чи знайомих Ви найбільше завдячуєте і за що?

- Усім – за різне. У різні періоди життя це були дуже різні люди. Зараз, мабуть, найбільше завдячую своєму чоловікові, що підтримує мене матеріально, ставиться з великим розумінням до періодів «натхнення», коли мене не вистачає на домашню роботу. Він підтримує мене перед поїздками, коли я хвилююся і сумніваюся у тому, що мені є що сказати незнайомим людям. Мій чоловік постійно повторює, що я маю писати, бо це потрібно. А я пишу, тому що він створює для мене відповідні можливості. Іноді я думаю, що це саме завдяки моєму чоловікові і його любові, я пишу краще й цікавіше.
Прикріплення: 5305866.jpg(36Kb) · 5087693.jpg(51Kb)
 
GADДата: Неділя, 04.10.2015, 12:31 | Повідомлення # 75
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6433
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Сферичні підлітки у вакуумі



Володимир Чернишенко, ЛітАкцент

Небесні тіла

Друга за короткий час книжка Дзвінки Матіяш, адресована підліткам, хочеш-не-хочеш, а таки мусить розглядатися крізь призму першої – «Дня сніговика». Про неї написано вже досить багато різного. На мою думку, у «Дні сніговика» ключовим є боротьба світу родинного затишку, терпких чаїв, смачних тістечок і теплих пледиків із жорстоким тоталітарним механізованим світом. У цьому «Марта з вулиці святого Миколая» дещо подібна на «День сніговика», хіба що світу чаїв-пледиків тут немає з чим боротися. Він гармонійний, щасливий і замкнений сам на себе.

Головною героїнею і оповідачем у книжці є Марта – дівчинка, яка саме починає бути підлітком. Інформація про неї на диво скупа, як на історію, розказану від першої особи. Відомо, що ця надзвичайна дівчинка мріє стати художницею, вчиться малювати, її улюблена книжка – «Знедолені» Гюго, вона слухає класичну музику і переважно не спілкується з однолітками.

Коло людей, які оточують Марту, гранично обмежене: тато, мама, пан Карло (художник, учитель Марти), Поліна (прикута до інвалідного візка пані, яку Марта перевідує), Марія – очільниця благодійного фонду, яка дружить з Поліною, і Капітоліна – шкільна подруга Марти. Є ще три чоловічі персонажі, які у книжці займають дуже мало часу, але є у свій спосіб важливими – про них варто поговорити окремо.

Таким чином, всесвіт у якому обертається Марта, обмежений кількістю контактів з іншими небесними тілами. Епізодичні згадки про існування інших живих людей жодної ролі не грають. Здається, десь є вчителька у школі, кілька однокласників, Капітолінин тато, який їздить до Тбілісі… Усі ці люди не мають жодного значення для світу головної героїні, а виникають час від часу, коли треба протягнути сюжет далі. Чи варто й казати, що і просторово світ Марти обмежений до краю. Її будинок, квартира Поліни, квартира пана Карла (художня майстерня) – це все. Школу можна й не згадувати. Вона не обходить головну героїню, так само, як і однокласники.

Вакуум

Попри всю унікальність Марти, створеної авторкою, вона не є у класі білою вороною – а якщо і є, то її це не обходить, не є об’єктом глузувань чи захоплення, якщо вона і спілкується з кимсь, окрім Капітоліни, то це настільки неважливо, що не заслуговує ані найменшої згадки. Вона не має проблем з уроками, а якщо і має – то вони не варті уваги. Вона не хоче нікому сподобатися чи справити враження. У певний момент здається, що вона просто не є, перетворюється з живої людини, якою має бути оповідачка підліткової книжки, на узагальнений образ дитини-унікума в абсолютно сприятливому для неї середовищі.

Втім, у межах своїх орбіт сферичне небесне тіло Марта поводиться трохи інакше. Учитель і наставник пан Карло – її ідеал, можливо навіть перше кохання. Ось його похвалу вона прагне заслужити, з ним радо спілкується. Його навіть ревнує. Ці стосунки описано добре, слідкувати за їхнім розвитком цікаво. Для Марти вони еволюціонують від дитячого обожнювання через підліткову впертість до дорослої дружби.

Батьки Марти створили взірцеву родину, в якій немає сварок і непорозумінь, а є постійна і невпинна сімейна ідилія. Ранкова зарядка всіх членів родини, спільні пікніки і прогулянки, атмосфера довіри – з цього складене життя Марти в родині. Цікаво, про що думатимуть підлітки, читаючи цю книжку. Вочевидь, вони не зможуть ототожнити свою родину з родиною Марти. Можливо, читаючи про неї, вони мріятимуть про те, щоб і самим таку мати? Цікава авторська задумка, якщо так.

Єдиний «живий» персонаж історії – Капітоліна – здається втіленням «нормального» підлітка, якщо не згадувати про її бажання стати шаховим гросмейстером і дружби з Мартою. Втім, якби не було Капітоліни, то історія перестала б балансувати на межі підліткової прози й утопії, впевнено хитнувшись у бік останньої. Ця дівчинка, на відміну від Марти, спілкується, певно, з однолітками, закохується, любить домашніх тваринок і подорожі…

Траєкторії

Цікаво, що в цей «порожній» світ Марти авторка зуміла вкласти кілька досить цікавих і повчальних сюжетних ліній та ідей.

Приміром, Поліна – прикута до інвалідного візка жінка – є втіленням того, як неповносправна людина може справлятися зі своєю проблемою. Завдяки Марті, пану Карлу, Марії вона має друзів, спілкується з ними, пише смс. Катається на візку на шаленій швидкості з кімнати до кухні, слухає Баха, робить, що заманеться. Вона є втіленням оптимізму, якого так бракує Марті. Водночас, загалом необов’язкове існування Поліни у книжці дає змогу письменниці підняти тему неповносправних людей, що є дуже важливим і рідкісним явищем у нашій підлітковій літературі. Наприклад, Поліна не може сама поїхати на прогулянку – будинок не пристосований до її потреб, немає ліфта, пандусів… В усьому іншому – вона нормальна і повноцінна, у певний момент навіть забуваєш, що вона прикута до візка…

А найцікавіша і найважливіша, і найкраще прописана сюжетна лінія – це вагітність Мартиної мами. Пізня дитина спершу викликає у старшої дочки шок, несприйняття. Вона не хоче братика і соромиться цієї нехоті. І поступово, місяць за місяцем, обмислюючи й обговорюючи це питання, Марта нарешті приймає цю інформацію. І вже чекає на поповнення. Еволюцію відчуттів прописано вправно, цікаво і достовірно – адже це справді повільна і часто невловима у своїх змінах еволюція. Глибоке пропрацювання теми народження молодшої дитини і ставлення до цього старшої – великий плюс Дзвінці Матіяш.

У житті Марти побіжно з’являються також і два хлопці. Вона занадто закомплексована, щоб визнати, що хтось їй подобається, але цікаво спостерігати за виявами прихильності одного, який Марті не подобається, і невловимою присутністю другого, який – хоча Марта цього і не визнає – подобається, ще й як.

Жаль тільки, що ці ідеї та сюжетні лінії виглядають другорядними на тлі «дорослих» проблем Марії та пана Карла, якими переймається Марта.

Метеорити

Цікаво, що у книжці є відсилки до подій Майдану та війни. Спогади про лютий 2014 року, викладені на кількох сторінках, чіпляють. За сюжетом, вони вже досить давні, та й війна уже минула. Цікаво, як ці сторінки читатимуться так само – років за 5-10, коли рани зарубцюються і у читачів притупляться власні спогади і враження. Час покаже…

Відсилки до інших літературних творів виглядають тут органічно. Приміром, окрім «Знедолених», згадується ще й «Чорнильна» трилогія Корнелії Функе. Прикро, що письменниця не встигла перевірити, як український перекладач витлумачив імена героїв, але можна і без того здогадатися, наприклад, що Вогнерукий – це Вогнерукий, а не те, як його назвала Матіяш.

Серед іншого, мушу написати й про те, про що жоден інший критик не згадає. Тим більше, що рідко є змога оцінити книжку з позиції біолога.

Помітно, що авторка має власні життєві переконання, які успішно транслює через Марту читачеві. Це і її погляди на мистецтво, на релігію, на покликання і навіть здоров’я людини. Останнє викликає у мене особисто занепокоєння. Приміром, згадуючи про абсолютно негативного персонажа лікаря-окуліста, авторка пише: «…перевіряв зір і виписував окуляри. Ніколи не чула, щоб він порекомендував комусь якісь вправи, тренінги, масаж, який може поліпшити зір.» Отака негативна характеристика негативного персонажа може сформувати в читача-підлітка враження, що лікар, який виписує короткозорій чи далекозорій людині окуляри – шкідник, який з чистої вредності не хоче рекомендувати їй замість цього вправи. Насправді ж, навіть найкращі вправи можуть призупинити, вповільнити розвиток міопії чи далекозорості, але аж ніяк не «зцілити» хворі очі. І авторці, яка береться навіть дотично давати медичні поради, варто було б це перевірити.

Вкотре вже у найновіших підліткових книжках експлуатується тема ожиріння. Багато хто пригадує товстуна із «Не такого» Сергія Гридіна, який врешті став каратистом. Ось і у Дзвінки Матіяш хлопчик на прізвисько Кекс не подобається Марті, бо товстий. І вуаля – він починає займатися спортом і худне за лічені місяці. Відтак «стає цікавим» для протилежної статі (але не для Марти). Дивно, що тоді як у сучасній підлітковій літературі в світі пропагуються ідеї рівності протилежностей і цінності людської особистості, українські автори вперто продовжують втовкмачувати читачам совкові стереотипи про те, що товсті діти просто ледарі, які не займаються спортом і щодня обжираються. Про порушення обміну речовин, зміни ваги пов’язані з гормональним фоном під час статевого дозрівання, які в різних людей виявляються по-різному, наші письменники воліють не знати.

У іншому випадку Марта повідомляє, що її мама вирішила народжувати у ванній і «ходить на спеціальні курси». Щиро кажучи, я не розумію, навіщо письменниця витягла на світ Божий цю деталь, хіба що хотіла таким чином транслювати свої погляди на питання дітонародження. Не думаю, втім, що підліткова книжка для цього найпридатніша, особливо, коли авторку не обходять питання ускладненої вагітності. Добре, принаймні, що Дзвінка Матіяш не написала «мама вирішила не робити ультразвукове обстеження», чи «мама відмовилася визначати свою групу крові», чи «мама сказала, що не робитиме моєму братикові щеплення від поліомієліту»… Звичайно, це та подібні рішення в нашій країні лишаються на розсуд батьків – дорослих людей. Однак підліткова книжка, яка за визначенням має серед інших і освітню мету, мабуть все ж могла б обійтися без пропагування сумнівної з медичної точки зору позиції.

Наостанок…

Загалом, наша книжкова полиця для підлітків збагатилася досить нетиповою книжкою про досить нетипову дівчинку. Кількість підлітків, які зможуть ототожнити себе з головною героїнею не можу оцінити навіть приблизно, але принаймні історію цікаво читати, вона багато чому може навчити юного читача. Книжку написано грамотно й цікаво. Відсутнє відчуття штучності й надуманості, яке переслідує під час читання «Дня сніговика». «Марта…» – це великий крок вперед. Будемо сподіватися, що надалі талановита письменниця створюватиме свої світи ближчими до реальності.

Книжку Дзвінки Матіяш можна сміливо рекомендувати дітям від 14. І бажано, щоб вони перед «Мартою…» вже прочитали «Знедолених» Гюго.


Джерело: http://starylev.com.ua/
Прикріплення: 2265054.jpg(30Kb)
 
Форум » ЖИТТЯ » Культурне » КНИГИ
Сторінка 5 з 6«123456»
Пошук:

Вверх