П`ятниця, 29.03.2024, 15:55
LEVEL
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Форум » ЖИТТЯ » Культурне » КНИГИ
КНИГИ
GADДата: Субота, 02.11.2013, 18:44 | Повідомлення # 31
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
...буде...

Тому, окрім мовної конфронтації, розпалюється й боротьба з народними звичаями, піснями, гумором, прадідівськими строями. І то не лише у нас, у Московії - також. Чого вартий накинутий вертухаями з "українських" телебачення, друкованих ЗМІ похід проти "шароварщини". Вже й у журналі, редагованому сином правдешнього Героя України, "шароварами, хрущами над вишнями" цюпає нам у вічі колишній дисидент із Франції. Нехай ліпше колорадські жуки гудуть над нашими вишнями? Так вони ж безгучно літають, пане Плюще (той, котрий Леонід).

Уявляєте в Японії інтелігентський похід проти "кімоновщини"? Не заважають японцям кімоно, традиційна народна культура бути однією з най-модерніших націй.

Та візьмемося нарешті до заявлених мовних вправ.

Розглянуті на попередніх сторінках дослідження пари: "тиждень" - "нєдєля",

"сірники" - "спічкі",

"порічки" - "красная смородіна",

"тут" - "здесь",

"мова" - "язик",

тим більше словоконструкції, неприховано отримані з наших слів дотуленням "-атєльство", "-лє-ні-є", "-є-ні-є", "-ні-є", "-є", "-я" і "так далі-є", ще раз наводити, міркую, не варто.

Обмежимося дещицею знакових, на гадку автора, слів, термінів материнської та похідної від неї мов.

З процесів творення сім'ї розпочнемо. Аби вона брунькуватися узялася, з чоловічого стану має з'явитися у нас - "за-лиця-льник", в Московії - "уха-жор". Що би там не казали про ґаздинські риси (мудрість, роботящість, навіть багатство) потенційної дружини, а парубок найперше на красиве личко звертає увагу, "за лиця" до неї вчащає. Аналог сусідський дуже вже далеко відбіг від "ходити". Мо', "ухі-жор", ходить, щоби "ухі нажрать-ся" на дармівщину?

Та як би там не було, а той, що шукає собі пару під бік ("парубок" - у нас), "парень" (пари не має - у сусідів) знайшли собі дівчат.

Засилаються "свати", особи, уповноважені "звати" дівчину до парубкового дому.
За сприятливого сватання отримують у нас дівчина та хлопець статус "наречених" (оголошених родові, громаді). У сусідів відповідно - "жє-ні-х", "нє-ве-с-та". Не знають він - ні куди та як, вона - з та ще не мала діла.

Згодом відбувається "весілля" (веселощі для молодих, роду, громади), а потім "шлюб" (злюб) -у нас, у сусідів - "свадьба" (гуляння для сватів), а затим "брак". Ось тобі маєш, тільки побралися - і вже браковані? Чого бракує - харчів? Схоже на те. "Жебрак" (у нас) - бракує сердезі харчів, одягу, даху над головою. "Ні-щі-й" (у них) - навіть "щі" не їв, бідака.

Від пари під боком молодиця стає "вагітна" (набуває ваги в тілі та громаді). У сусідів така жінка "бере-менна" (бере мене). Авжеж, для того й одружувалися.

Згодом відбувається "народження" (поповнення народу) "немовляти" (не мовить ще), тільки зіп'явшись на ноги, трохи навчившись розмовляти, вже "малюк". В москвинок - "рожден-і-є". "Малютка", "малиш" (має лиш потреби). Наше "лиш" - ще незіпсоване, первозданне.

Новому членові сім'ї найперше потрібне "годування" (від "годити"), на берегах Мокви - "корм-лє-ні-є" (традиційно спародійований "лє-ні-є-"м наш термін, тільки у нас він вживається стосовно братів менших). Проте, як не крути, а дитя (дорослих теж) треба "годувати", "корміть". "Не годовані є" вони капризні. Себто, обурюються сусіди, коли їх не годують.
І "виховання" (на українських родючих землях дитину треба було пильнувати, "ховати", аби якийсь зайда не вкрав), на сусідських болотах перетворилося у проблему харчування - "пітанія" (воспітанія), котре розкладається на первинні (питання є). Хоч і побутує там поговірка "Даст Бог день, даст Бог піщу", однак питання "пітані-я" залишається завжди актуальним.


...далі...
 
GADДата: Середа, 25.12.2013, 22:40 | Повідомлення # 32
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
...буде...

Тож розглянемо ще кілька дотичних термінів, хоча б назв ранкового та вечірнього прийняття страв. Наші відповідники "сні-данок" (сну дання, данець), "вечеря" (від "вечора") - вельми прозорі. Що ж за дивні, незрозумілі аналоги у сусідів? Як то можна сьогодні вранці їсти на "завтра"? З "уж-іном" - взагалі тупик, начебто, безпросвітний. Але докопатися до істини не так уже й складно. Терміни, гадаю, виникли в середовищі племені кривичів, на базі чийого спародійованого діалекту і формувався при переселенні майбутній "язик". Кривицькі чоловіки-мисливці, вечеряти приходили в селища, споживали їжу "у жін" (у жінок, себто). Вдосвіта господині випроваджували їх на промисел, давши із собою заготовлений вчора "на завтра" сніданок. Відсіля й "завтрак" - вчорашні харчі на сьогоднішній ранок.

"Не все ж навколо харчів, їжі крутиться. Мають і самостійні терміни. Ваша "лікарня" там "больніца", "лікар" - "врач", - хтось за "язик" заступиться. Справді, "боль-ні-ця", де кажуть "болю ні" "лікарі", а не "врачі" - ті котрі "врут". Брехнею болю не "вилікуєш".

Ет, розписався... Для висвітлення заявленої теми багаторічна праця, вважай, цілого інституту зна-добиться. Тож закруглятися буду потроху.
Зупинюся ще на кількох позиціях. Зокрема, на схильності москвинів до гіперболізації у бік величі ("вєлічі-я"), аж до святості, розбивання лобів чи, навпаки, приниження, десакралізації позичених термінів, понять.

Найбільше вони полюбляють наш епітет "вєліка-я". І самозвана "Русь" їхня "вєліка-я", і війна, і революція (переворот більшовицький). Про вождів, государів (від слова нашого "господар") годі й говорити - мало не всі - "вєлікі-є". Навіть безпорадного, нікчемного самодержця Миколу II, котрого із сім'єю разом брутально знищили, десятиліттями ганьбили, опльовували, ниньки святим проголосили. Що не заважає у центрі столиці своєї тримати в шані та догляді мумію його вбивці.

Наші "кущі" стали "кустамі", але залишилися "кущамі" в раю, лише наголос на "у" перескочив.

Згадана вже "вечеря" в "ужін" перетворилася, однак у апостолів зі Спасителем наймення зберегла.

Знову-таки згадувані "жебраки"-"старці" стали у тамтешніх літераторів поважними чоловіками похилого віку "стірцамі".

Наш "лихий" (злий, напасний індивід) перетворився у такого собі зуха, шибайголову. "Казак ліхой"... І "лихо" наше теж поміняло полюс на протилежний.
Щодо прикладів зниження вартості термінів, то наведу їх лише два.

"ОРА-ти" (дбаєш оРА ти) - священне дійство для основоположника рільництва на планеті РА-сина-укРАЇнця. "Радісно плуг землю оре!" - розшифрував московський україно-грецьких коренів шумеролог Анатолій Кифішин багатотисячоліт-ньої давності напис у святилищі "Кам'яна Могила" під Мелітополем.
Москвинські дячки доклалися до десакралізації терміна. Тепер там "орать" - кричати, репетувати. Відповідник нашому "орати" - "па-хать", звично витягнене з нашої мови поняття ("па" - діставати для "хать", хати).

І ще одне слово-помста своїм колишнім пове-лителям. Найперше Золотій Орді, за чийого сприяння оружного та фінансового (століттями розк-раданої, призначеної для татар данини) загумін-кове Московське князівство в палки вбилося, сусідські князівства підім'яло. Столицю свою на Волозі, що колись РА на честь Бога сонця іменувалася, золотоординці назвали Са-РАй (запозиченням із нашої прамови). Кожен народ хоче бачити столицю свою раєм. У подяку благодійникам довголітнім москвини на "хлів" стали казати "сарай".

Хтось закине: ти теж ідеш на повідку, допомагаєш своїми студіями сусідів лобами зіштовхувати. Та ні, вельмишановні. Допомагаю народу своєму давати "від-Січ", "од-Коша" знахабнілим ідеологам, чий "хитрий писок" уже й не з-за спини (згадаймо знамениту Франкову формулу), а часто-густо на передньому плані вмощується. До слова, обидва прадавні знакові козацькі терміни наші (відганяти ворога від Січі, Коша) сусідською перекладаються тривіально "от-пор" (оружно відганяти напасників чи відбріхуватись, "отпіраться"). Бо не мали ніколи ні Січі, ні Коша своїх. Власне якби мені запропонували одним-двома словами окреслити історію нашого народу, я зупинився б на щойно наведених "від-Січ", "од-Коша", так планую назвати наступне видання спарених брошур.

Приховуванням правди, ретушуванням її на-півправдою, брехнею, чи як ниньки модно казати, макіяжем, задавненої хвороби не вилікуєш, лишень загостренню процесу сприятимеш. Тож і у відно-шеннях межи народами-сусідами мусить бути чітка ясність. Хто, коли, що, кому, як... Хто кому майбутню столицю заснував... Хто кого читати, рахувати навчив... Хто кого у верхів'я Вологи, Оки, а хто кого до Магаданів, Соловків відселяв... Хто кому писок під Оршею, Конотопом, Чудновим натовк, а хто кому - під Полтавою, Крутами...
Ну і, звісно, хто кому свою мову, спародіювавши, позичив. Авжеж. "Пізнаймо правду і правда визволить нас!" - повторимо вступну цитацію розвідки.

"Коли українські молоді письменники змужніють, то вони доведуть, що московська мова є лише дикунською говіркою, порівнюючи її до мови української. Коли вони повитягають з московської мови все українське, то найзапекліший московський шовініст буде змушений визнати жалюгідне убозтво і нижчість московської говірки супроти української мови".

(Григорій Квітка-Основ 'яненко, Лист до А.Красовського 28.ХІІ.1841)

"Займаючись довгий час порівнянням арійських мов, я прийшов до висновку, що українська мова не тільки старша всіх слов'янських, не виключаючи т. зв. старослов'янської, але й санскриту, грецької, латини та інших арійських".

(Михайло Красуцький, польський та російський лінгвіст; "Древність української мови", Одеса, 1880)
 
GADДата: Середа, 25.12.2013, 22:45 | Повідомлення # 33
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Першою українською казкою у магазинах цифрових додатків став «Котигорошко»



Два роки знадобилося команді українських розробників, щоб уперше презентувати у популярних магазинах «цифрових додатків» першу українську казку для дітей, пише DT.UA.
Українські розробники вперше представили українську дитячу інтерактивну книгу у версіях для цифрових додатків, які можна встановити на планшет. «Котигорошко» можна завантажити кількома мовами, а саму книжку можна не тільки читати, а й слухати.

Розробкою першого у своєму роді українського продукту для дітей займалося київське видавництво KievSeaPirates.

«Це перша українська народна казка, яка потрапила у магазини цифрових додатків. Нам дуже хотілося зробити по-справжньому український продукт, щоб наші діти читали на популярних гаджетах рідні казки», — розповів Микола Ніколаєв, менеджер проекту.

За словами розробників, робота над «інтерактивною книгою» тривала понад два роки і тепер у 46 країнах є можливість побачити її результат.

Зараз «Котигорошко» доступний українською, російською та англійською мовами, однак, розробники обіцяють додати також французьку та італійську мови.




Джерело: http://ridna.ua/
Прикріплення: 9020569.png (143.4 Kb)
 
GADДата: Понеділок, 17.02.2014, 17:13 | Повідомлення # 34
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Українську книжку про дівчинку-математика відзначили міжнародною нагородою

Книжка "Зірки і макові зернята" авторів та ілюстраторів Романи Романишин і Андрія Лесіва стало лауреатом нагороди "Opera Prima" конкурсу "Bologna Ragazzi Award 2014" (Болонья, Італія).

Вперше українська книжка була відзначена на такому високому рівні, повідомляє Еспресо.TV з посиланням на сайт "Видавництва Старого Лева", яке видало книжку-лауреата.

"Зірки і макові зернята" - про маленьку дівчинку на ім'я Дора, яка понад усе любила рахувати. Її батьки були відомими математиками і перед сном вона лічила всіх звірів на світі, йдеться у анотації до книжки.

"Тема математики стає наскрізною, завдяки бажанню дівчинки порахувати усе на світі. Кожна сторінка книги - це візерунок із чисел та форм, точок та символів, що творять колаж і візуалізують наукове знання. Головна героїня неперервно і легко взаємодіє з об'єктами, які вона прагне порахувати. Автори з упевненістю використовують цифровий колаж, вдало поєднуючи базовий графічний матеріал та рукописні знаки", - прокоментували свій вибір члени журі Мартін Сейлісбері (голова, Великобританія), Мануель Естрада (Іспанія), Лоренс Тютелло (Франція).










Премія "Opera Prima" присуджується за видатні досягнення, дослідження та реалізацію інноваційної видавничої продукції. Обов’язковою умовою є дебют автора або ілюстратора.

Церемонія нагородження відбудеться 24 березня під час 51-го ярмарку у Болоньї, в якому візьмуть участь видавництва з понад 70 країн світу. Цього року Україна вдруге буде представлена на ярмарку.


Джерело: http://espreso.tv/
Прикріплення: 3790633.jpg (65.9 Kb) · 0967904.jpg (143.1 Kb) · 3849819.jpg (46.9 Kb) · 0570618.jpg (53.6 Kb)
 
GADДата: Неділя, 21.09.2014, 00:20 | Повідомлення # 35
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
"Облом" - виходить книжка Віктора Суворова про добу Хрущова



Відомий борець із міфами російської офіційної історії, український історик Віктор Суворов завершив трилогію про добу Хрущова.

Остання книжка має назву "Облом" – на честь невдалої спроби Жукова організувати державний переворот і наступної відставки та приниження "маршала перемоги".

Це третій переклад Суворова рідною мовою. Два перших українських видання Віктора Суворова – "Її ім'я було Татьяна" та "Кузькіна мать" – одразу стали бестселерами. Книги, так само, як і "Облом", входять до трилогії "Хроніки "Великого десятиліття".

У властивій парадоксальній манері співставлення офіційної радянської інформації та історичних фактів Віктор Суворов відкриває завісу закулісних інтриг верхівки Країни Рад наприкінці 1950-х років.

У 1957 році сталася подія світового масштабу – прогресивний люд вітав запуск першого штучного супутника Землі. Того ж року на батьківщині космічного досягнення ще однієї переломної події удалося уникнути. Факти свідчать, що у СРСР готувався державний переворот, до влади мав намір прийти Жуков. Та щось не вдалося, великий задум Маршала Перемоги "обломився" – напевно, в історії немає випадковостей.

"Ця книга про те, як Жуков намагався захопити владу. За наказом Хрущова, під керівництвом Жукова радянська армія ввійшла в Угорщину (Будапешт) і влаштувала там криваву кашу. Там була справжня війна. І це у 1956 році! Хотіли в зародку знищити будь-які спроби лібералізації. Мені здається, що назва "Облом" якнайкраще характеризує те, що сталося. Щось обламалося, зламалося.

З цих трьох книжок, я вважаю, що "Облом" найцікавіша. Українці мають її прочитати", – розповідає Віктор Суворов.

Книга виходить у видавництві "Зелений Пес", у продаж надійде 15 вересня.

Джерело: http://gazeta.ua/
Прикріплення: 2707028.jpg (49.4 Kb)
 
AnnaSewДата: П`ятниця, 28.11.2014, 22:05 | Повідомлення # 36
Лейтенант
Група: Пользователи
Повідомлень: 67
Нагороди: 0
Репутація: 2
Статус: Десь пішов
Улюблене українське





Євген Плужник

Ніч... а човен - як срібний птах!..
(Що слова, коли серце повне!)
...Не спіши, не лети по сяйних світах,
Мій малий ненадійний човне!
І над нами, й під нами горять світи...
І внизу, і вгорі глибини...
О, який же прекрасний ти,
Світе єдиний!

Для мене у цих рядках цілий світ, ну майже увесь. Коли пливеш у темній воді, а над головою десь там сяють зорі, і довкола нема нікого – відчуття приблизно такі і є. Підчас такої медитації хочеться розчинитися у воді і темряві, забути хто я, точніше, ким мене тут уявляють і згадати знов, що світ прекрасний і всі страждання, які людина змушена витримувати протягом життя, є не більш ніж її суб’єктивна реальність, яка колись все одно скінчиться. І цей вірш для мене є підтвердженням світосприйняття у буддійській традиції. Згідно з якою приводів для суму в нас усіх нема жодних, бо все, що приходить, треба приймати, і також відпускати те, що має піти. Всі речі у світі непостійні за своєю природою, і світ існує тільки тому, що постійно змінюється…
Усвідомлюючи це, стає дуже легко жити, бо нема сенсу триматися за щось чи тим більше за когось. А це робить людину вільною по-справжньому, бо незалежною від настрою чи намірів, взагалі мало від чого залежною.


І далі теж про улюблене...
Перечитую вкотре.

Тарас Прохасько "FM Галичина"

31.12 Можливість вибору, яка вважається найвищим виявом людської свободи, насправді є найбільшою неволею кожної людини. Це приреченість. Ти вимушений вибирати, зазвичай не можеш не вибирати. Бо навіть не вибираючи, ти вже зробив вибір не вибирати. Вибір — це обов'язковий іспит, який витримують далеко не всі. І вибір — особлива відповідальність перед близькими і цілим людством. Фактично саме ходи твого вибору є властиво тим найвартіснішим, що ти можеш зробити дійсно для цілого людства. Адже кожен твій вибір, а особливо їх сукупність і послідовність, засвідчує людству таку можливість шляху. Роблячи власний вибір, ти цим самим указуєш можливу дорогу ще комусь.

Це речі очевидні і прості. Але у проблемі вибору є один аспект, про який майже ніхто не задумується серйозно. Це — питання не-вибраного. Те, від чого ми відмовляємося, впливає на нас багато більше, ніж те, що вибрано. Бо вибране відразу стає реальністю і, значить, отримує часовий вимір. А те, що має час, обов'язково має закінчення. Тобто наші вибрані речі стають нашими лише на час їх актуальності, потім минають або еволюціонують у щось таке, що дуже мало нагадує ту первинність, яку ви власне вибрали.
Натомість низка невибраного, гігантський перелік відхилених можливостей, людей, стосунків, слів, місць і вчинків, відчуттів і переживань, мелодій, запахів і смаків, дотиків і доторків накопичується у твоїм ірреаллі. Все це не зреалізоване, а тому нескінченне- Це цвинтар, який завжди з тобою. Від цього баґажу властиво й приходять старість і втома, хоча саме з нього розпаковуються мистецтво, література, звідти грає найкраща музика і там мерехтять найпрекрасніші обличчя у світі. Щоправда, у слабих там починають корчитися і шкряботіти манії, страхи і бридоти. У цьому баґажі завжди є якийсь старий плащ, де у кишені лежить забутий квиток. Це пільговий білет у шизофренію, яка є найчастішим доказом існування вибраного і невибраного. А у сильних невибране розвиває те, що робить ссавців людиною, — якусь невиразну ностальгію, смуток, який не руйнує, а підкидає. Якусь відсутність страху і якусь нестерпну легкість буття.

Прикріплення: 9723799.jpg (39.4 Kb)


Мозг — мой второй любимый орган.
Вуди Аллен


Повідомлення відредагував AnnaSew - П`ятниця, 28.11.2014, 22:08
 
GADДата: Субота, 29.11.2014, 13:10 | Повідомлення # 37
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
"Україна переможе, а Росія розпадеться через рік" - Віктор Суворов



Відомий історик Другої світової війни, письменник Віктор Суворов (Різун) у своєму останньому інтерв'ю дав президенту Росії Володимиру Хуйлу всього рік перебування при владі, після чого почнеться розвал країни, повідомляє Польське Радіо.

Стрімкий занепад і падіння режиму Путіна, а в наслідку розвал Росії, може початися, за словами Суворова, з якоїсь банальної дрібниці.

"Події драматично розвиваються. Мова йде про швидкий занепад. Відбувається різке погіршення. І це може відбутися в будь-який момент: раптовий переворот або розпад Росії на частини. Довше ніж рік вони не протримаються", - вважає Суворов.

Віктор Суворов був офіцером радянської армії і військової розвідки ГРУ. В кінці сімдесятих років він втік у Великобританію, де почав писати про історію Росії та СРСР, а також розкривати таємниці радянської розвідки.

У своїй останній книзі "Азбука Суворова" він розповідає про найбільших російських і радянських лідерів, які мають найбільший вплив на долю Європи і світу.

У своїй новій книзі Суворов дає дуже критичну оцінку політики Володимира Путіна, який, на його думку, є загрозою для всього світу. Письменник рішуче не згоден з думкою тих, хто називає Путіна геніальним стратегом.

"Де тут прояв геніальності? Де досягнення? Є нафта, газ, золото, уран, алюміній. Є все, а країна вмирає. Ну, звичайно ж геній!", - іронізує російський письменник.

Однак, Суворов має набагато більш серйозні звинувачення на адресу Путіна. Він згадує про вибухи в житлових будинках в Росії, які 15 років тому стали причиною для вторгнення в Чечню, або про знищення малайзійського "Боїнга" в Україні.

"Збиття літака було страшним злочином, проте це була помилка. А вибухи - це від початку продуманий злочин", - стверджує письменник.

Суворов не вірить в успіх відновлення імперії Володимиром Путіним. Навпаки, письменник переконаний, що Росію чекає розпад, а самого президента - переворот. Про це свідчить поступова економічна і суспільна деградація.

На думку Суворова, попри болючі втрати, Київ з перемогою вийде з російсько-українського конфлікту.

"Стратегічно Україна вже перемогла, оскільки прокинувся народ", - сказав Суворов.

Джерело: http://gazeta.ua
Прикріплення: 8200637.jpg (30.4 Kb)
 
GADДата: Субота, 29.11.2014, 13:15 | Повідомлення # 38
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
"Карпатський капкан" - вийде друком роман про УПА



На початок наступного року львівське Видавництво "Кальварія" готує до видання роман бійця, письменника та сценариста Сергія Ухачевського "Карпатський капкан" – розповідь про реальні події, що охоплює десять років (1941-1951) і п'ять країн, учасники якої – радянський герой-розвідник і воїни УПА; Йосип Сталін і Лаврентій Берія; фотокореспондент французької газети "Юманіте" і веселий білоруський партизан; 2-й Міністр Державної безпеки СРСР і Прем'єр-міністр Великобританії; Бестія на ім'я Хелен і безіменний Курвамать.

"Ідея роману народилася після розповіді Сергія Гаврилюка (син актора Івана Гаврилюка — Gazeta.ua.) про свого дядька по матері, який був розвідником. - говорить письменник Сергій Ухачевський. - Довелось попрацювати і з архівами. Але варто не забувати, що це - не історична хроніка, а художній твір, і певна доля фантазії в ньому є"

"Карпатський капкан" – назва операції, запланованої Москвою на території Галичини в повоєнні роки проти місцевого населення та воїнів УПА, яка збіглася у часі з кількома іншими подіями, не залежними від радянського уряду. А на "перетині інтересів" урядів кількох країн опиняється директор дитячого сиротинця для глухонімих – професійний розвідник, подальша доля якого видається абсолютно неймовірною, якби вона не була настільки справжньою. При написанні автор використав історичні документи, але зауважив, що художня фантазія у романі все ж переважає.

Gazeta.ua пропонує до Вашої уваги фрагмент з роману "Карпатський капкан" бійця, письменника, сценариста Сергія Ухачевського, сигнальний наклад якого побачить світ вже у грудні 2014 року.
Прикріплення: 7999539.jpg (62.2 Kb)
 
GADДата: Субота, 29.11.2014, 13:17 | Повідомлення # 39
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Західна Україна. 1946 рік, 4 вересня.

Осінь була не те щоб ранньою, а незвичною для цих країв — павутиння бабиного літа попливло в повітрі вже у перші дні вересня, щоранку на трави випадали важкі холодні роси, а ввечері землю сповивали густі тумани. Та вдень ставало тепло і сонячно, і сонце було ніжним, привітним… Осінь ледь позолотила гори, повітря наситилося неймовірними пахощами трав, сіна, зібраного у копиці, вологих карпатських дерев, глиці, опалого листя і тонким ароматом гір — невловимий, він пронизував довкілля. Крижень потягнув носом цей аромат і мимоволі зітхнув.
Він сидів на колоді за хлівом попід лісом, що неподалік сиротинця. Від дитячого будинку долинав лемент, дітвора галасувала, і це налаштовувало Крижня на миролюбний лад.

Поруч, опершись на стінку, стояв начальник місцевої міліції капітан Микола Івченко і гриз соломинку. У нього на обличчі відбилася всесвітня нудьга. Капітан пройшов минулу війну від першого до останнього дня — у розвідці, дисбаті, піхоті, знову у розвідці. Не був жодного разу поранений, навіть легко. Статний красень, якому зовсім не личила міліцейська форма, був настільки обережним і настільки розраховував кожен свій крок, що йому вдавалося виживати і рятувати своїх солдатів у найскрутніших умовах війни. Втім, йому не бракувало сміливості і уміння ризикувати у потрібний час.
Обоє запитально дивилися на п'ятьох похмурих дядьків, одягнутих у поношений військовий одяг усіх часів і народів, що стояли, збившись у купку, перед офіцерами, як на параді обірванців, поскидавши зморщені сидори під ноги. Із загорнутого і перев'язаного рядна, що лежало на землі, стирчали дула різнокаліберної зброї. Крижень зітхнув, задумано погладив брову, знову зітхнув і поцікавився:

— Хто у вас тут старший?
Вперед, проштовхавшись ліктями, висунувся з виду інтелігентний дядько.
— Та я... Вчитель я. Колишній... З Іванківців. Вчитель математики, — розтривожено, тремтячими руками, наче бажаючи підтвердити, що він саме вчитель, дістав із внутрішньої кишені кітеля брудну хустинку, в якій виявилися загорнуті окуляри з круглими скельцями, протер їх і одягнув на носа.
— Документи є?
— Польський паспорт... Довоєнний, — з нагрудної кишені дістав старий, засмальцьований паспорт і подав Крижневі.
Той узяв документ, перегорнув кілька сторінок, звірив старе пожовкле фото з оригіналом і повернув назад.
— Раритет... — зауважив і, повертаючи паспорт, чомусь вирішив сказати банальність: — Вже й тієї Польщі давно немає. Так би мовити, пішла у невідомість… А є нова Польща, наша, комуністична! А ви зі старими паспортами носитесь… — запнувся. — Гаразд, добре, хоча б щось збереглося... Давно в лісі?
— Я з тридцять дев'ятого, — повідомив вчитель і заховав документи назад.
Крижень з подивом свиснув.
— А що сталося? — криво всміхнувся. — Прийшли освободітєлі і-і-і-і?.. — помахом руки запросив чоловіка продовжити його думку.
— Ну, так, е-е-е, прийшли і-і-і... Вибачте. Як тільки нас звільнила Радянська армія від панської Польщі... Освічених людей, інтелігентів, тих, хто був у "Просвіті" чи там в січових стрільцях, стали забирати. Мені зовсім не хотілося в Сибір... — побачивши, що Крижень без агресії з ним спілкується, чоловік заспокоївся, руки у нього перестали тремтіти, голос став впевненішим.
— А що при німцях?
— Та висунувся зі свого сховку... Тут мене гестапо й взяло. Думали, що я націоналіст — готую проти них теракти, і що у мене ціла армія головорізів. Хтось із села їм таке доніс... Ледь утік.
— А ви не ідейний? Не бандерівець?
— Ні, ми самі по собі, без політики. Виживали, як могли.
— Отже "дикі"... Щось надовго загуляли, бісові діти. Он, на календарі сорок шостий рік... Вже й амністію оголошували для таких бовдурів, як ви... Чому не вийшли раніше?
— Страшнувато було. Радянська влада, вона така...
— Ненадійна, хочете сказати?.. Дарма, — ще раз окинув поглядом чоловіків і повернув голову у бік сиротинця, бо звідти долинув якийсь невдоволений гул. Так гудуть, коли улюбленій команді забивають гол. — Дарма... Зате наша влада справедлива. Багато на вас крові?
За всіх знову відповів учитель, інші потупили очі:
— Війна... Було різне. У нас стріляли, ми стріляли. І з німцями, і з партизанами... Було, чого гріха таїти. Коли Ковпак прийшов... Його "ковпаки" грабували села. Ми людей захищали від його орди. Довелося постріляти. Різне було...
— Про це мовчіть, сучі діти! — гаркнув Крижень так, що було незрозуміло, чи погрожує, чи застерігає. — Сидір Артемович — людина високого польоту. Ми не дозволимо оббріхувати його світле ім'я!
— Та ми ж перед вами все по правді, — знову захвилювався вчитель.
— З бандерівцями мали контакт? — поцікавився Івченко.
— Та як не мали, звісно, що мали. Хоч ліс великий, та всі на виду.
— Де їхні бази, схрони, знаєте? — натиснув капітан.
Дядьки насупились, опустили голови. Крижень його зупинив:
— Не дави на людей, їм зараз і так важко, — і до дядьків: — Чому вирішили саме мені здатися?
— Ну... Скільки можна... Здичавіли вже... — знову за всіх відповів вчитель, але на нього з-за спини напер чоловік невизначеного віку з кудлатою бородою і, знявши кашкета, пояснив:
— Синок мій з вами оце говорив...
— А-а-а, ну ось, тепер усе зрозуміло. Маковійчук? Іванко твій син?
Дядько енергійно закивав:
— Всі кажуть, що вам можна вірити.
Крижень зітхнув:
— Я сам собі часом не вірю. А вам — тим більше! З чого б це мені вірити у ваше щиросердечне розкаяння, га? Ану, кажіть правду, чого вирішили здатися, банда?
— Спецзагін МДБ тут... — знову пояснив вчитель, — переодягнений у партизанів. Так і так нам кінець. Ці горлорізи нікого не пошкодують.
Крижень від несподіванки зірвався на ноги:
— Спецзагін?.. Який спецзагін? Чому я нічого не знаю? Може, це бандерівське "есбе"?
— Ліс давно нам став рідним — ми чуємо все, хоч нас не бачать, — пояснив Маковійчук.
— Хлопці, котрі говорять з акцентом мешканців Вологди, навряд чи служать в "есбе", — підтвердив учитель.
— Де вони зараз? — заклопотано запитав Крижень, звівся з колоди і став притупувати, розминаючи ноги, що затекли.
— Під кордоном, у районі Дівочих Скель. Їх п'ятнадцятеро, — охоче розповів вчитель, потім квапливо зняв окуляри, протер скельця, що запотіли від хвилювання, і знову посадив їх на носа.
— Ось що... — задумано сказав полковник. — Переодягайтеся у цивільне, йдіть поки по домівках... — і до капітана: — Зроби їм посвідки про адміністративний нагляд, — до чоловіків: — Всі мають куди йти?
Ті загуділи басовито:
— Так... Так... Є куди... Так точна...
Крижень вловив останню репліку і здивовано підвів брову:
— Що це за "так точна"? Хто сказав "так точна"?!
Наперед висунувся чоловік і пояснив, з надією зазираючи в очі Крижневі:
— Младший лейтенант Егоров! С сорок первого здесь. Застава наша не отступила. Погибли все мои солдатики. Только я вот... До сих пор в лесу, возле своей заставы... Ребят встретил — так с ними и... живу, — відвів погляд.
Крижень аж крекнув:
— Так наші вже повернулися! Радянська влада повернулася! І німця погнали, і навіть війну виграли. Тобі хіба про це нічого не розповіли?
— Хотел было выйти. Но тут начали расстреливать, вывозить народ...
— Документи якісь є?
Прикордонник дістав загорнуті у полотно свою офіцерську і чотири солдатських книжки, передав їх Крижневі, пояснюючи:
— Вот эта — моя... А эти — солдатиков моих... Погибших...
Крижень взяв документи, переглянув, поклав собі до кишені.
— Хоча б на чотирьох "пропавших без вєсті" менше буде. Матері бодай пайок отримають... Могилки відвідають... Молодець, що зберіг. А мову чому досі не вивчив?
— Вивчив, хотя меня и так понимают...
— І що мені з тобою робити? Куди тебе? — розвів руками, аж присів.
— Делайте, что хотите. Отвоевался я. Хоть в Сибирь, хоть под расстрел. Но... Есть у меня здесь молодуха. Давно с ней... Сынка прижили...
— Ху-у-у, — вкотре здивовано покивав Крижень. — Гаразд, підеш до неї. Поки... Там буде видно, — до капітана: — І йому папірець зробиш.
— Іванович... Я ж... та мене ж... — забубонів капітан.
— Роби, що кажу. Тільки простеж, хто і куди піде... — і до "диких": — Займатися зараз вами ніколи. А у понеділок, як Бог велів, — до мене на сповідь. Подумаємо, що з вами робити... — до росіянина: — А ти переходь на мову. Тобі ж ліпше.
— Та вже, вже переходжу, — затараторив той. — Який тепер з мене в біса москаль?
— Ну все, пиндючте собі по хатах, — і сказав їм таке напутнє слово: — Тихо мені сидіть, щоб не чути вас було і не видно. Не дай Боже хтось щось втне! Запхаю гранату в дупу і кільце висмикну. А я так цього не люблю...
— Та вже досить з нас, — сказав вчитель, — досить з нас гранат.
Чоловіки радісно стали дякувати і втирати скупі чоловічі сльози.
Капітан дивився на все це, не вірячи власним очам.
— Наберуся я з вами біди, товаришу полковник. Вже скільки на мені висить цих... Прощених... Скільки можна?
Крижень скоса зиркнув на капітана, на сиротинець, де щойно продзвенів дзвінок чи то на урок, чи то з уроку, і пояснив:
— Питав апостол Петро у Господа: скільки разів прощати братові моєму? Чи до семи разів? Ісус відповів: до сімдесяти разів по сім... І ми, грішні, раз можемо простити. Але зрозумій головне: тепер вони не стріляють. Їм того лісового життя вистачить до кінця віку. Побудуть вдома, відігріються... А з понеділка...
— Та я це розумію, але ж... Закон є, порядок.
— Ми в цих краях, капітане, і закон, і порядок. Без нас усе тут розвалилося б до бісової матері... Давай, веди їх, — кивнув у бік лісовиків.
Капітан поправив кітель, затягнув тугіше пояс і скомандував:
— Ну, що, дике плем'я, кроком руш, а я за вами. Тільки так, — обурено вказав пальцем на покинуту зброю, — своє барахло несіть самі. Носильником я не наймався.
Вчитель передав комусь свій сидір, узяв під паху зброю і став у голові своєї невеличкої армії.
— Ходімо, хлопці, — звернувся до своїх. — Ходімо, братики мої. Відгуляли...
Івченко знизав плечима, показуючи Крижневі, мовляв, навіть таке диво у світі трапляється, і посунув услід за ними.
Крижень задумано постояв хвильку, махнув до когось рукою і рушив у бік дитячого будинку. З кущів неподалік висунувся Трохимович у куфайці і ватних штанях, з "штурмґевером" напереваги. Він поспішив поділитися своїми думками, наздоганяючи полковника:
— У мянє адна ідея, Іванавіч... Скажу табє так: треба з гетих усіх марадзьораў свайо войска арганізаваць. Пацєшния войскі, як у цара билі. І хай адзін аднаму б'юць морди, а ми, як сєнатари ў ложках, будзєм сядзєць і глядзєць на бітви гладиятараў.
— Звідки у тебе в голові стільки дурощів? — здивувався, розводячи руками, Крижень. — Звідки?
— Гета усьо, што ад вялікага розуму, — в очах Трохимовича грали веселі бісики. — Таму кніг многа читаю і думаю пра розния цікавия речи. Скажу табє так: у нас адна баба ў вьосачкє...
— Заткайся, старий! Дай подумати. У нас тут точно щось намічається серйозне. Не подобається мені все це...
— А мнє ўсьо падабаєцца: і восєнь, паглядзі, якая пригожая, і дзень цудоўни... І яшче гетия жевжики лясния пачкамі ў палон здаюцца. А жанчини якія на вуліцах разгульваюць! Карамєлькі! Гета толькі жиць і жиць!
— Правду кажеш, старий. Аби дали жити, то можна було й пожити...
Зайшли на подвір'я сиротинця. Трохимович заховав автомат під куфайку, але так, що з-за потилиці з коміра стирчало дуло, з-під поли — приклад. До них підбіг хлопчик років семи і обняв Крижня за ногу. Той погладив його по голівці, нахилився до хлопчини і голосно, щоб той почув:
— Що, Іванку? Радий за батька? — хлопчик покивав. — Молодець, що напоумив його. Тепер твій тато буде вдома, а не гарцюватиме по лісі, як лось по кукурудзі. Ну біжи собі, грайся, на тобі цукерку.
Дав Іванкові цукерку, і малий погнав до своїх друзів. Крижень все ще задумано глянув йому услід і просичав крізь зуби:
— Чому я нічого не знаю про спецзагін на МОЇЙ території? А я так цього не люблю...
У Трохимовича з обличчя зійшла посмішка.
— Спєцатрад — гета дренна,— вирішив він.
— А я тобі про що? Хріново, я б сказав навіть так...
— І што будзєм рабіць? Га, Іванавіч? Скажу табє так: гетия сволачи кроў пусцяць, а нам отвєчаць пєрад начальствам!
— Ну ти й довбень, старий! Люди загинуть! Я не дозволю, щоб на моїй території якісь виродки влаштовували свої паскудні справи! Я Львів попереджував, щоб зі своїми самоварами сюди не пхалися, і тоді тут буде порядок. Вони що, мій янгольський характер вирішили випробувати?
— Так што будзєм рабіць?
Крижень зупинився. Трохимович питально зазирнув йому в очі.
— Збирай наших. Підемо на карася...
— Скажу табє так: справа годная, алє дурная, — вирішив Трохимович, знизавши плечима, і протягнув до Крижня руку, маючи намір щось сказати, але той відмахнувся і пішов у напрямку школи.
Трохимович розвів руками — й до себе:
— Нє, палавіць карася — справа добрає. Я галасую толькі "за". Алє... Спєцатрад — нє карасі ў юсє... Гета нават нє карасі ў смятанє! О! — і підняв палець до гори.
 
GADДата: Вівторок, 02.12.2014, 12:47 | Повідомлення # 40
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Виходить друком новий ретро-детектив Андрія Кокотюхи



Видавництво "Фоліо" готує до друку новий детективний ретророман популярного українського письменника Андрія Кокотюхи, який восени представив свою ювілейну 50 книгу. Об этом сообщает Cultprostir.

"Адвокат із Личаківської" перенесе читача до Львова початку XX століття, де переховується молодий киянин Клим Кошовий – утікач із в'язниці. Через збіг обставин чи власну лиху долю він опиняється біля померлого правника, відомого всьому місту. Шукати причини загадкової смерті доведеться головному герою книги та його другу.

Роман "Адвокат із Личаківської" стане першим твором з циклу ретро-детективів, які висвітлять перебіг соціально-політичних змін відразу кількох імперій на зламі епох. Видавництво "Фоліо" планує видати серію з 7 книжок.


Джерело: http://gazeta.ua
Прикріплення: 1154320.jpg (64.0 Kb)
 
GADДата: Середа, 03.12.2014, 10:35 | Повідомлення # 41
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Київ попрощається зі Сверстюком 4 грудня (план заходів)

Увечері 1 грудня відійшов у вічність відомий український інтелектуал, дисидент, філософ, правозахисник Євген Сверстюк.

У четвер 4 грудня з 11.00 до 13.00 у Будинку вчителя (Київ, вул. Володимирська, 57) відбудеться прощання. Похоронять пана Євгена на Байковому кладовищі. Про це повідомляє прес-служба Ініціативної групи "Першого грудня".


Середа 3 грудня.

Церква Різдва Богородиці УАПЦ (район Совки, вул. Каменярів, 13-15)

17:00 Всенічна відправа

18:30 Парастас за спочилим рабом Божим Євгеном Сверстюком

Протягом ночі - читання Псалтиря

(Доїхати можна тролейбусом 42, бусиками 17, 220 від автовокзалу чи від метро "Деміївська" Червонозоряним проспектом до зупинки "Кіровоградська". Перейти мостом на лівий бік, іти вулицею Каменярів у південному напрямку).

Четвер 4 грудня.

8:00 Архиєрейська Божественна Літургія, Церква Різдва Богородиці УАПЦ (район Совки, вул. Каменярів, 13-15)

9:00 - 10:00 Чин похорону, Церква Різдва Богородиці УАПЦ

11:00 - 13:00 Громадське прощання у Будинку вчителя (Центральної ради УНР) вул. Володимирська, 57

14:00 - Похорон на Байковому кладовищі (вул. Байкова, 6, сектор 33)

В останню путь пана Сверстюка проводжатимуть дружина Валерія та донька Віра з родиною.

Євген Сверстюк - Дисидент, публіцист і літературознавець, філософ. Народився у 13 грудня 1928 року в селі Сельце на Волині. 1952-го Сверстюк закінчив філологічний факультет Львівського університету. Згодом закінчив аспірантуру Інституту психології, та до захисту кандидатської дисертації його не допустили. Викладав українську літературу в Полтавському педагогічному інституті, завідував відділом прози журналу "Вітчизна". Неодноразово його звільняли з роботи з політичних мотивів.

Входив до Ініціативної групи "Першого грудня". Автор книжок і численних статей з літературознавства, психології та релігієзнавства, віршів і перекладів з німецької, англійської, російської.


Джерело: http://gazeta.ua
 
GADДата: Понеділок, 08.12.2014, 19:05 | Повідомлення # 42
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Роулінг готує фанатам Гаррі Поттера різдвяний подарунок



Джоан Роулінг приготувала для фанатів Гаррі Поттера подарунок до новорічних та різдвяних свят.

Письменниця повідомила, що збирається опублікувати 12 нових історій з книжкової серії, присвяченої Гаррі Поттеру. Починаючи з 12 грудня вона щодня викладатиме на сайті нову історію.

Імовірно, всі історії будуть присвячені Драко Малфою.

Роулінг вже робила подібний подарунок фанатам - на Хеллоуін вона опублікувала на своєму сайті нову історію про колишнього професора магічної школи Хогвартс Долорес Амбрідж.


Джерело: http://gazeta.ua
Прикріплення: 9059602.jpg (41.9 Kb)
 
GADДата: Вівторок, 09.12.2014, 14:42 | Повідомлення # 43
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Оприлюднено короткі списки української премії "Книга року ВВС - 2014"



BBC Україна оголосила короткі списки в номінаціях "Книга року BBC - 2014" та "Дитяча Книга року BBC - 2014", що представлені у партнерстві з Культурною програмою Європейського Банку Реконструкції та Розвитку (ЄБРР).

До короткого списку у номінації "Книга року BBC – 2014", що відбирався з 22-х видань, увійшли такі твори:

Софія Андрухович. Фелікс Австрія. Львів: Видавництво Старого Лева, 2014

Сергій Жадан. Месопотамія. Харків: Книжковий клуб "Клуб сімейного дозвілля", 2014

Андрій Кокотюха. Повний місяць. Київ: Нора-Друк, 2014

Ярослав Мельник. Чому я не втомлююся жити. Харків: Книжковий клуб "Клуб сімейного дозвілля", 2014

Артем Чапай. Червона Зона. Київ: Нора-Друк, 2014.

До короткого списку у номінації "Дитяча Книга року BBC – 2014", що відбирався з-поміж 11 видань, увійшли такі твори:

Олександр Зубченко. Перемагаючи долю. Львів: Видавництво Старого Лева, 2014

Дзвінка Матіяш. День Сніговика. Брустурів: Дискурсус, 2014

Мар'яна Прохасько, Тарас Прохасько. Куди зникло море. Львів: Видавництво Старого Лева, 2014

Катя Штанко. Дракони, вперед! Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2014

Зірка Мензатюк. Як я руйнувала імперію. Львів: Видавництво Старого Лева, 2014

Переможці в обох номінаціях будуть оголошені у п'ятницю, 12 грудня, на церемонії нагородження, що відбудеться о 15.00 у конференц-залі готелю "Воздвиженський" за адресою вул. Воздвиженська, 60 а, б, г.

Автор-переможець у кожній номінації отримає премію 1000 фунтів стерлінгів у гривневому еквіваленті. Видавництва, де вийшли друком книжки переможців, отримають право використовувати логотип конкурсу "Книга року ВВС" на всіх наступних виданнях цих книжок.

Також буде оголошено переможця в номінації "Найкраща книга десятиліття". Цю особливу премію на відзнаку десятиліття премії "Книга року ВВС" буде вручено у партнерстві з Культурною програмою ЄБРР.


Джерело: http://gazeta.ua
Прикріплення: 5937204.jpg (70.1 Kb)
 
AnnaSewДата: Середа, 10.12.2014, 21:27 | Повідомлення # 44
Лейтенант
Група: Пользователи
Повідомлень: 67
Нагороди: 0
Репутація: 2
Статус: Десь пішов
Гарна новина! Тішить, що перші дві книги у списку є моїми фаворитами у цьому році.

І ще, звичайно, ж Тарас Прохасько, якого я б дуже хотіла бачити серед нагороджених номінантів.

От сьогодні прочитала його колонку у "Збручі" і мене це надихнуло.

А от чом би не додати на форум рубрику "Натхнення", може було б цікаво?


Тарас Прохасько

Уся ця їжа вас ще їсть...


Щоби зрозуміти себе – часто повторюю я у різноманітних ситуаціях, коли мене запитують про різні мудрі речі – треба принаймні побіжно дізнатися про життя інших людей. А потім закінчую поради такою кодою: найважливіше! ніколи не сподівайтеся, що хтось інший, навіть найближчий, зрозуміє те, що ви розумієте так само, як це розумієте ви.

Навіть на рівні слова. Бо, сказавши «стіл», ви хоч-не-хоч вкладаєте у це просте слово кількадесят образів різних столів, які пройшли через ваше життя. І це просте слово вмикає у голові того, кому ви це слово промовили, коротеньке мікросекундне кіно про столи, які зустрічалися йому. І ваші кіна – різні. І на таких різностях розростаються хащі значень, які мали би переплестися у порозумінні.

Якось мене вразила фраза однієї файної берлінки. Загалом її стиль життя був достатньо подібним на мій, ми навіть подібно виглядали. Коли ми йшли якоюсь вулицею у дуже характерному берлінському районі, то будь-який письменник-обсерватор, яких так багато у цих районах, дивлячись на нас, міг би записати у своєму нотатнику, що бачив типову убогу, але натхненну пару некомерційних творців. «Їжа – це взагалі не проблема», – сказала вона німецькою, розповідаючи про свій рівень життя. Не знаю, як найточніше перекласти цю сентенцію українською. Але і без перекладу я зрозумів, що ми ніколи не порозуміємося.

Бо говоримо якісь однакові слова, які нічого не означають для іншого. Якщо проблемою не є їжа, то тоді що? Не знаю, що вона мала на увазі. Я ж виріс у світі, в якому більшість екологічних зв'язків у системі зводяться саме до їжі. До того, щоби вона була. Моє значення цього слова (зрештою, як і слова «проблема») в той момент було цілковито і незбагненно іншим. І знову ж – зрозуміло, що мої потоки асоціацій були тільки моїми, вони не могли репрезентувати весь той світ, який представляв я. Тільки моє. Добре би було знати краще життя інших людей.

Бо я одну секунду думав про те, яким цікавим може бути життя, коли йдеться про різні способи здобування їжі. Про картопляні городи на пісних землях, чорні порічки, перетерті з цукром у макітрі, транспортування яблук з гірських садів, дитячі сніданки з печених ренет, грибові вечері, збирання грошей на капусту для квашення, пробування сирів на базарі. Про жіночок, які ночами не сплять, закручуючи якісь химерні овочеві консерви. Про те, як важливо ситно поїсти перед цілим днем виснажливої фізичної праці. Про всілякі сири, оливки, що їх привозив колись з подорожей, аж поки тих сирів не стало вдосталь тут. Про голі сільські хати, в пивницях яких завжди були припаси тушонок.

Про великодні і різдва, на які витрачалися кількамісячні родинні бюджети. Про ікру і шампанське, які були доступними у цій частині світу. Про кулешу три рази денно. Про карамельки, які скуповували заради самогонки. Про голод, голодність, неситість і ситість, про надмірність. Про символічні кутю, голубці, паски, поки їх ще пекли самі.

Про дітей, які просили на булку, чоловіків, котрі носили в кишені цибулю для закуски, про грубих жінок, яких повно у кардіологічних лікарнях, бо вони потрапляють туди просто з поля, де сапають майбутню їжу, яка робить їх грубими, про солдатів, яким завжди не додають калорій, про інтелектуалів, які шаліють від шведських столів у готелях, де відбуваються міжнародні інтелектуальні дискусії…

Тож проблем насправді багато. А через це порозумітися важко. Хіба що якось обминати пункти власного досвіду.

А потім собі згадую, що не хлібом єдиним. Що митрополит Шептицький найбільше любив вчорашню варену картоплю, підсмажену з цибулькою. Найбільше любив, тож найчастіше їв.

05.12.2014


Джерело: http://zbruc.eu/node/30156


Мозг — мой второй любимый орган.
Вуди Аллен


Повідомлення відредагував AnnaSew - Середа, 10.12.2014, 21:29
 
GADДата: Четвер, 18.12.2014, 22:40 | Повідомлення # 45
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Перша дитяча книжка про Україну від телеканалу уже на книжкових полицях



Героям чарівного світу Плюс-Плюс стало цікаво, що відбувається за межами телевізора, й вони бадьоро вийшли за його межі: канал створив 3D книжку за мотивами проекту "Це наше і це твоє". Вона стане першою книжкою про Україну, а згодом - теплою згадкою з дитинства.

"Це наше і це твоє" – це 3D книжка-гра, яка розповідає чимало вражаючих фактів про нашу країну, якими можна пишатись. А завдяки яскравим об'ємним ілюстраціям перегляд книжки стане цікавим заняттям для всієї родини довгими зимовими вечорами, адже дорослі теж зможуть дізнатися з неї багато нового.

"Я дуже захоплююсь нашою країною, і мені дуже хотілось передати це захоплення нашим дітям. Спочатку були мультфільми, які так і називались – "Це наше і це твоє", які теж розповідали цікаві факти про Україну. Виникла ідея продовжити цю історію й видати книжку. Цей проект був створений як реакція на події останнього року в нашій країні. Події, свідками яких стали і наші діти. Мене не полишало питання: "Ну як можна не любити таку прекрасну країну?", "Чого нам не вистачає, щоб бути патріотами?". І я подумала про те, що, можливо, нам чогось недорозповіли в дитинстві? От ми і спробували розповісти", - зазначила Іванна Найда, автор книжки "Це наше і це твоє", генеральний продюсер каналу ПлюсПлюс.

У продажі книжка з'явиться до Дня Святого Миколая. Вона складається з 6-ти 3D розворотів, на кожному з яких відтворений один із захопливих фактів про нашу країну.

"Кожній людині - дорослому і маленькому важливо відчувати приналежність до чогось більшого. Ми - сім'я, ми - люди, ми - українці. Це "ми" - дає опору і впевненість. Приблизно у 2,5-3 роки, коли дитина починає говорити про себе "Я" - в її житті з'являється слово "моє". Чудовий проект каналу ПЛЮСПЛЮС - не просто освітній, не просто ігровий. Він в легкій формі допомагає дитині виростити почуття важливості та приналежності до країни. І саме такі гарні проекти допоможуть діткам відчути гордість від того, що вони українці й, одночасно, радість і відповідальність за те, що їм "належить", - зазначила відомий сімейний психолог Світлана Ройз.

Перший наклад книжки - 5 тисяч примірників. У планах каналу також випустити продовження книжки.

"Ідея книжки просто розкішна! Ба більше, я не знаю, як учителі молодших класів і матусі, котрі дають своїм дітям домашню освіту, обходилися без цієї книжки раніше. Деякі факти здивували й мене - і я собі можу тільки уявити, якими барвами заграє уява котрогось малого мудрагелика, коли він прочитає, що соляна печера, звідкіля українці видобувають сіль, настільки велика, що там можна літати на повітряній кулі! І що хтось, власне, уже такі польоти здійснював!", - зазначила дитяча письменниця Надійка Гербіш.


Джерело: http://gazeta.ua
Прикріплення: 5315609.jpg (18.7 Kb)
 
Форум » ЖИТТЯ » Культурне » КНИГИ
Пошук:

Вверх