|
КНИГИ
|
|
| GAD | Дата: Четвер, 04.04.2013, 19:31 | Повідомлення # 16 |
 Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| «Кузькіна мать» від Віктора Суворова
У вересні виходить нова книга легендарного та таємничого Віктора Суворова — «Кузькіна мать». Новинку від автора історичних бестселерів «Криголам» та «Акваріум» презентує видавництво «Зелений пес».
Особистість Суворова оповита таємницями, міфами та домислами. Навіть його прізвище в Україні завжди писали по-різному — чи то Різуне, чи Рєзун.
Тож, вперше шпигун-історик-дослідник-письменник наважився розповісти правду про своє життя, а саме — написати автобіографію.
«Викривачі шукають – і знаходять – невідповідності у біографіях Віктора Суворова і Володимира Рєзуна. Дарма стараєтесь, панове – відповідностей і не мало бути. Якби я точно назвав імена, місця і дати, це було б підлістю стосовно моїх товаришів, колег по службі та командирів. Тому я, змістив оповідь по місцю та часу, змінив імена. У своїх книгах, я цілком свідомо працював «на пониження» , - коментує Суворов-Рєзун.
Читачі з перших вуст дізнаються про навчання письменника у Суворівському училищі, про реальну шпигунську діяльність, чому у своїх книгах він перейменовував людей, як насправді тікав з СРСР, коли й чому взявся за письменництво. Нарешті Віктор Суворов дає справжню інформацію про себе, яку весь час мріяла приховати радянська система.
В книзі «Кузькіна мать», присвяченій Карибській кризі (50-ліття якої ми відзначаємо цього року) Суворов здивує не лише фактами про ядерне протистояння Радянського Союзу та США, яке мало не поставило крапку у розвитку людської цивілізації, але й автобіографією та першим зверненням до українського читача. Адже досі книжки українця Рєзуна ще не виходили українською мовою.
Нагадаємо, що «Кузькіна мать» – крилатий вислів Хрущова, а до того ще й назва 50-мільйонної ядерної бомби, яку Радянський Союз підірвав на Новій Землі щоб залякати імперіалістів.
Презентація книги відбудеться на Форумі видавців у Львові.
Джерело: http://bukvoid.com.ua/
|
| |
| |
| GAD | Дата: Четвер, 04.04.2013, 19:34 | Повідомлення # 17 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Сьогодні отримав собі таку книгу. Дуже задоволений !!! Якість видання, а головне переклад українською !!!
Замовляв в "НАШ ФОРМАТ"
|
| |
| |
| GAD | Дата: Четвер, 11.04.2013, 18:06 | Повідомлення # 18 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Літературний подвиг Януковича виявився співмірним із мемуарами Моніки Левінські
Книги президента можна знайти тільки у бібліотеках, але й там їх не читають
Літературні промови президента України мають тенденцію ставати ляпами і конфузами. Драматурга Антона Чехова назвав поетом, згадував про відому поетесу Анну Ахметову і розповідав про Гомера (з наголосом на "о"), який написав "Іладу".
Однак значно краще йдуть гарантові справи у писемній площині. Другий рік поспіль Віктор Янукович стає найбільш комерційно успішним українським автором. Торік, згідно з декларацією про доходи, гонорари Януковича за книжки склали 16,5 мільйонів гривень. Цього року – 15,5 мільйонів.
У гонорарах Януковича розбиралася Тетяна Шустрова.
Між Обамою та Коельо
Колеги Януковича на літературній ниві не приховують здивування.
"Він входить до двадцятки найбільш оплачуваних популярних письменників світу. Тобто на рівні Дена Брауна, Пауло Коельо, ще в цьому переліку дуже багато відомих імен. Я думаю, що ми маємо цим дуже пишатися, що в нас нарешті з’явився письменник світового рівня", – каже справді відома українська письменниця Ірен Роздобудько.
Відійшовши від жартів, усі сходяться на думці, що літературні мільйони Януковича – це махінація, спрямована на відбілювання незаконних прибутків.
"Через українську видавничу справу, через книговидання нарешті можна легалізовувати навіть не мільйони, а мільярди! Тобто в галузі, яка нікому не була потрібна, яку вважають непотрібною, яка перебувала в стагнації, всі скаржились – раптом безмежні можливості відкриваються", – заявив в інтерв'ю ТВі письменник Андрій Кокотюха.
Казус у тому, що мільйони Янукович отримав за ще ненаписані та невидані книжки. З-поміж його колег такої честі удостоївся американський лідер Барак Обама. У 2009 році він отримав півмільйона доларів за ще ненаписану книжку. На відміну від Януковича, Обама почав заробляти на книжках задовго до того, як став президентом. Однак йому далеко до найуспішніших письменників своєї країни.
Отримала гонорар авансом і співвітчизниця Обами, відома у 90-х спокусниця Моніка Левінські. Згадати все про роман із Біллом Клінтоном вона погодилася за 12 мільйонів. Однак і Обама, і Левінські – це фігури планетарного масштабу. А Янукович, за словами письменників, може стати цікавим усьому світу лише в одному випадку.
"Якщо з ним трапиться щось подібне, те, що з Монікою Левінські… А ще цікавіше, якщо з ним трапиться це не як із президентом Клінтоном і Монікою Левінські, а якщо вони поміняються місцями. От якщо буде відомим в Україні такий факт, підніметься така сенсація для людей, тоді, звичайно, ця книжка могла б отримати реальні 15 мільйонів у світі. Тому що люди люблять такі смажені факти. Але за збірку статей – на жаль", – констатує Ірен Роздобудько.
Opportunity Янукович
Два мільйони доларів прибутку Януковича так само, як і минулого року, було легалізовано у його рідному Донецьку. Нечуваний рекорд з виплати роялті встановила місцева друкарня "Новий світ". Вона, нагадаємо, відома тим, що замовляла друк в Австрії скандальної книги Януковича "Opportunity Ukraine", яка виявилася плагіатом і була вилучена з продажу.
Водночас у середовищі письменників про цю друкарню не знають. І не дивно – адже офіційно головним видом діяльності "Нового світу" є аж ніяк не книговидавництво, а виробництво паперових канцелярських виробів.
"Дуже важко уявити собі видавництво, чесно кажучи, серйозне, яке може виплатити такі кошти. Ця друкарня, яка зараз ходить в інтернеті і яка ніби виплатила гроші – вона мені не відома. Це невідома структура в середовищі нашому", – заявляє Тарас Федюк, президент Асоціації українських письменників.
Попри те, що впродовж минулого року президент не видав жодної книжки, щедре видавництво продовжує вірити у нього як у талановитого й оригінального автора. Гроші Януковичеві було виплачено за те, що колись, якщо в нього виникне бажання, він, імовірно, напише спогади. В друкарні наполягають, що цей контракт вигідний.
"Віктор Федорович отримав авторську винагороду відповідно до умов договору, який було укладено в 2011 році. Згідно з угодою, він передав авторські права на написані ним книги, а так само на книги, які він напише", – коментує Едуард Вакуленко, заступник директора ТОВ "Друкарня "Новий світ".
Однак українські письменники сумніваються у вигідності цього контракту. Аби окупити подібний гонорар – книги мають виходити багатомільйонними накладами.
"Ну, не менше, ніж 50 мільйонів книжок мало бути надруковано. Скільки це лісу порубали, Господи, як подумаєш… Звичайно, нереально у нас видати 50 мільйонів і знайти 50 мільйонів читачів в Україні", – каже Роздобудько.
"Умовно кажучи, кожен п’ятий українець, враховуючи немовлят, безграмотних, померлих за останні три роки, повинен купити цю книжку", – додає президент Асоціації українських письменників Федюк.
Для України кілька тисяч примірників – великий наклад. Кількадесят тисяч – супер-бестселер. Понад 100 тисяч видали Василь Шкляр і Ліна Костенко. Але й вони не отримують навіть тридцятої частини президентського гонорару.
"Я абсолютно переконаний, що це не є гонораром. Тому що гонорар або творча, авторська винагорода – це все ж таки за написане. Мені важко уявити, щоб Віктор Федорович сам щось написав або принаймні сформулював якісь там тези у книжки. Ті книжки, які виходили упродовж 2005-2010-го року – їх немає ані в магазинах, це не бестселери", – заявив в ефірі ТВі редактор сайту "Буквоїд" Сергій Руденко.
Письменника Януковича підставили?
Однак забезпечити присутність свого бестселеру в книгарнях президент як автор за два роки не зміг. Єдине місце, де можна подивитись на книжки Януковича – фонд президентів у бібліотеці імені Вернадського. Тут у нього цілий стенд. Хоча інтерес до книг Януковича не дуже затребуваний.
"У фонді є 16 книг, яких Віктор Федорович Янукович є автором або співавтором, або входить до редакційної колегії. Я особисто не бачив, щоб читачі брали ці книги. Але в нас ця виставка постійно діюча", – каже Володимир Удовик, директор фонду президентів бібліотеки ім. Вернадського.
15,5 мільйонів гривень, отриманих Януковичем як літературний гонорар, складають 75% його сукупного прибутку за минулий рік. Чи, бува, не прихована це форма корупції? Журналісти ТВі поставили Януковичеві питання про гонорар на його підсумковій прес-конференції. Однак той так і не відповів, за що саме отримав літературний гонорар. Акцентував лише на тому, як розподілив: віддав, мовляв, на благодійність…
В оточенні президента України також не кажуть, за що у 2012 році він отримав 2 мільйони доларів. Натомість вважають його книги цікавими для дослідників сучасної історії.
"У книгах упорядковані матеріали, які відображають позицію Віктора Януковича як прем'єр-міністра, лідера опозиції, президента щодо актуальних для розвитку України питань", – прокоментувала прес-секретар президента Дарка Чепак.
Люди, котрі складали декларацію для президента, вочевидь, і уяви не мали про особливості вітчизняного літературного ринку.
"Вікторові Федоровичу добре було б якихось радників підібрати собі. Бо тут я бачу дві речі: або ці люди абсолютно нічого не розуміють, або розуміють і просто підставляють президента такими рішеннями", – коментує Тарас Федюк.
Нині всьому оточенню Януковича складно пояснити очевидні нестиковки в реалізації літературного хисту президента. Проте уся творча спільнота наступного року чекає від нього ще більших гонорарів за неіснуючі книжки. І, звісно ж, ще більших благодійних відрахувань із гонорарів на користь дітей. Тому що послідовний!
Джерело: http://tvi.ua/
|
| |
| |
| GAD | Дата: Субота, 13.04.2013, 14:43 | Повідомлення # 19 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Вийшла перша книга серії "Нетабачна історія" про сексуальні злочини Червоної армії
Видавництво "Зелений пес" надрукувало книгу німкені Габі Кьоп "Навіщо я народилась дівчинкою?" про сексуальні злочини Червоної армії. З німецької книгу переклала Юлія Горбач.
У Німеччині книга викликала резонанс. Габі Кьоп стала першою німецькою жінкою, яка у віці 80 років зізналась у тому, що стала жертвою сексуального насильства радянських солдат, будучи 15-річною дівчинкою.
"Для бійців Червоної армії німкені були одним із найбажаніших трофеїв. Трофеєм стала і авторка книжки. - розповідає піар-менеджер видавництва "Зелений Пес" Анна Богородіченко.
"До того ж, нею, як наймолодшою та найслабшою весь час прикривались інші жінки, щоб самим уникнути ґвалтування, - розказали про нову книжку у видавництві.- Усі звикли в нашій країні, що Гітлер поганий, а Сталін бідненький, нещасний, захищався. Ми не вигороджуємо когось одного, просто хочемо показати альтернативну думку. Російська влада досі замовчує факт масового насильства над німкенями, яке чинили радянські солдати".
Книга Габі Кьоп "Навіщо я народилась дівчинкою?" відкрила нову книжкову серію "Нетабачна історія".
"Це буде серія історичної публіцистики. За останній рік слово "Табачник" та "брехня" стали синонімами, історію перекручують і подають однобоко. Ми пропонуватимемо правдиву історію. У цій серії плануємо видати книги про боротьбу ОУН-УПА під проводом Бандери та про війну в Грузії в 90-их роках", - продовжила Богородіченко.
Офіційну презентацію книги про сексуальні злочини Червонї армії видавці планують провести вже в вересні. Зараз можна купити в інтернет-магазинах та книгарнях за 50 грн.
Джерело: http://vidgolos.com/
Василь Шкляр презентує у Києві «Елементал»
15 квітня о 18:00 у київській Книгарні «Є» (вул. Лисенка, 3) Василь Шкляр презентує перевидання роману «Елементал». Книжка вийшла друком у видавництві «Клуб Сімейного Дозвілля», перший наклад склав 8 тисяч примірників.
Роман Василя Шкляра «Елементал» — це своєрідна історія українського «Джеймса Бонда». Сюжет розгортається навколо вояка Французького іноземного легіону, який дістав спеціальний наказ – урятувати Хеду, доньку чеченського генерала, від російських спецслужб. Проте він й сам прагнув цього ризикованого відрядження, адже до «гарячої точки» втекла його дівчина разом із тамтешнім командиром. Вояк знайде її там, де найменше сподівався, але чим насправді було це завдання і якою була роль Хеди?Василь Шкляр радо зустрінеться із своїми шанувальниками та однодумцями, й розповість цікаві історії написання роману «Елементал».
Джерело: http://zolochiv.net/
|
| |
| |
| GAD | Дата: Четвер, 06.06.2013, 19:29 | Повідомлення # 20 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Помічниця Волта Діснея Валерія Соколова приїхала до Львова
Валерія Соколова - всесвітньо відома ілюстраторка з українським корінням – вперше за часи незалежної України привезла свої полотна до Львова. Книги, завдяки її малюнкам, перекладають п’ятнадцятьма мовами.
Про це повідомили журналісти телеканалу ZIK.
Валерія Соколова народилася у Львові, тут навчалася у художній школі, в інституті. А головне – бачила свої дивні сни. Саме в мареннях художниця зі світовим іменем черпає своє натхнення. Переконана, таких особливих снів, як у Львові, не побачиш ніде. Тому виставкою авторка просить вибачення у міста за те, що не була тут 20 років.
«Ілюстрація, яка показує Львів, нічний, казковий Львів, дівчинку, її сни, що існують над містом. Тут атмосфера, яка нагадує мені моє дитинство. Це були найкращі мої часи», – зазначила ілюстраторка із Нью-Йорка Валерія Соколова.
Валерія мешкала в Білорусі, згодом виїхала до Сполучених Штатів. Там співпрацювала з компанією Волта Діснея та ілюструвала книги. Її останнє видання здобуло найвищу американську нагороду – золоту медаль за найкращу дитячу ілюстрацію.
«Основна нагорода в США – це Mоm’s choise (вибір матерів). Коли голосують всі мами Америки по книжкових магазинах. Це дуже велике визнання», – розповіла куратор виставки Олеся Домарадзька.
Проте найбільше художниця любить мишенят, намалювала уже кілька тисяч таких створінь. Каже, до слави їй допомагали йти саме ці тваринки, тому й народжуються вони на папері за першої-ліпшої нагоди.
Побачити казкових персонажів, що оживають на ілюстраціях Валерії Соколової, можна в галереї «Зелена канапа».
Джерело: http://zik.ua/
Декілька малюнків :
 
|
| |
| |
| GAD | Дата: Вівторок, 13.08.2013, 22:12 | Повідомлення # 21 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Історик Олександр Палій презентував книжку
17 липня історик Олександр Палій презентував свою останню книгу «25 перемог України». Захід проходив на території Києво-Печерської Лаври в музеї книги та друкарства, а підтримати автора, засвідчити йому свою повагу прийшли лідер партії Українська платформа «СОБОР» Павло Жебрівський i кобзар Тарас Компаніченко.
На обкладинці книжки - український борець Іван Піддубний. У самій книжці Палій зібрав малознані факти української історії, якими може пишатися кожен українець. Наприклад, про те, що єдиної поразки армія Олександра Македонського зазнала саме на території, що тепер є сучасною Україною.
«Історія часто використовується не як мобілізуючий чинник, а навпаки, щоб поділити населення. Я вважаю, що у нас в країні є певний схиблений фокус мазохізму. Ця риса не є природною, швидше, її привнесено в українську свідомість у результаті послідовного антинаціонального виховання. І я просто намагаюсь повернути цей фокус в інший бік, виправити його», - наголосив Палій, презентуючи видання.
На думку Павла Жебрівського, автор своєю книгою ставив за мету «зачепити» людей, спонукати шукати більше інформації, цікавитися своєю історією, а ще – виносити з неї правильні уроки.
«Сьогодні в людей потроху зриває дах, ситуація в країні бурлить, пружину стисли до неможливості. Історія багато чому вчить. Варто пам’ятати, що довго тиранія на може тривати, вона скінчиться плачевно і ганебно для тирана. Згадаймо ту ж Хмельниччину, Коліївщину, інші події, що відбувались на теренах України. Зважте, куди б українці не виїжджали, де б не створювали діаспору, вони ставали потужною, шанованою громадою, якщо їм надавали нормальні умови для реалізації. І ця книга також підтверджує, що нам потрібні справедливі, реально діючі закони для життя. Тоді нас чекають звитяги не лише на військовому полі, але й на світовій арені».
Джерело: http://www.ukrplat.org.ua/
|
| |
| |
| GAD | Дата: Субота, 14.09.2013, 12:34 | Повідомлення # 22 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Виходить нова книжка Віктора Суворова - з трилогії про Хрущова
Українською мовою одночасно з російським виданням виходить перша книга трилогії Віктора Суворова "Хроніка "Великого десятиліття"" – "Її ім’я було Татьяна".
У трилогії ідеться про часи правління Микити Хрущова (керівник СРСР у 1954-64 рр.), повідомляє прес-служба видавництва "Зелений Пес".
Віктор Суворов (Володимир Різун) – британський історик і публіцист, українець за походженням. Закінчив Київське військове училище (1968 рік), служив у Прикарпатському військовому окрузі, брав участь у придушенні Празької весни.
Офіцер військової розвідки Головного розвідувального управління Міноборони СРСР, у 1978 році утік на Захід із Женевської резидентури. За деякими даними, заочно засуджений в СРСР до смерті.
З 1980-х років видає книги, де підважує основні положення радянської історіографії про Велику вітчизняну війну - зокрема, обґрунтовує теорію про те, що в 1941 році Сталін готувався до нападу на Європу.
Минулого року українською мовою вийшла друком книга Суворова "Кузькіна мать" – дослідження Карибської кризи, ядерного протистояння Радянського Союзу та США.
За словами письменника, у його планах "написати три книги про час правління Хрущова: "Її ім’я було Татьяна", "Облом", "Кузькіна мать"".
"Татьяна" – це ядерна бомба, яку Маршал Жуков випробував на людях. Він хотів переконати керівництво у тому, що ядерну війну можна виграти, і не зупинився ні перед чим: скинув бомбу на власну армію, потопив лінкор радянського флоту…
"Її ім’я було Татьяна" – це розповідь про те, як Хрущов прийшов до влади, як Радянський Союз збирався "підсмажити" Європу ядерними зарядами і захопити її, як випробовували ядерну зброю на радянських людях, і ще багато про те, про що не розповідають на уроках історії", - зазначають у видавництві.
Книга Суворова виходить у серії "Нетабачна історія". Відкрила цю серію книжка німкені Габі Кьопп "Навіщо я народилася дівчинкою?" – розповідь з перших вуст про зґвалтування радянськими військововлужбовцями жінок у Німеччині в 1945 році.
Джерело: http://www.greenpes.com/
Від себе додам - книга вже вийшла її можна придбати в інтернеті, тому що до нас такі не доходять. Продавці літератури вважають (частково справедливо) що читають лиже "булварні романи" - ті що взагалі читають  .... Що можна сказати? По перше - це гірка правда, а по друге - втішимось ...не всі .
|
| |
| |
| GAD | Дата: Субота, 28.09.2013, 11:40 | Повідомлення # 23 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Давно шукав цю брошуру в інтернеті ( про яку буде нижче ) але де тільки хотів собі завантажити, виявлялось що файл цей відсутній.  Це мене ще більше зацікавило ! Бо чому ж видаляти невеличкий текст ( порівняно) . Мабуть заважав комусь ...Нарешті це мені вдалося ( знайти). Хотів розмістити текст в розділі "ПРО МОВУ" але все ж таки вирішив тут. Отже почну викладати частинами ( невеликими) щоб не навантажувати мозок тим ( а я маю надію що в гості до нас заходять різні люди) кому важко переварити текст більший за сторінку 
ББК 84 (4Укр)
К 56
Коваль C.B.
К 56 Чия мова вторинна і пародійна. — Чернівці:
Зелена Буковина, 2006. - 32 с.
ISBN 966-8410-62-Х
Автор висловлює щиру подяку
депутату Чернівецької міської ради
Василеві Ткачу
за матеріальну підтримку видання.
Літературний редактор О.В.Лупул
"І казали вони на мале - се велике,
а справді велике намагалися зневажи-
ти та упослідити..." "Пізнайте прав-
ду, і правда визволить вас...".
Від частого повторення брехня не стає правдою, однак усе більше тих, хто не вміє чи не бажає логічно мислити, проявляють готовність повірити в неї. Спрацьовує не логіка, спрацьовує стереотип мислення: "Якщо стільки відомих і шанованих людей так довго повторюють це твердження і, напевно, вірять у його істинність, то не може ж воно бути суцільною вигадкою. Хай не все, але хоча б якась доля істини в ньому мусить бути присутня...".
Щось подібне сталося з не одне десятиліття пропагованими московською імперією міфами про "вєлічіє і могущєство руского язика" ("ВМРЯ"), про "вєлікого Леніна", котрий "на ньом газгава-гівал". Ну і нехай собі тішаться московити тією "величчю", як дурень цвяшком. Нам, українцям, у своїй незалежній державі що до того?
У тім то й річ, що вигаданий колись для ідеологічного виправдання уярмлення та тотальної русифікації пригарбаних Москвою народів міф продовжує руйнувати свідомість пересічного українця й сьогодні, а його адепти перейшли до ще більш нахабних і провокативних форм пропаганди.
І сьогодні не лише десь там, у Москві, Твері, в наших-таки Сімферополі, Донецьку, Луганську в російськомовних українофобських виданнях можна надибати твердження на кшталт: "Ніякої української мови немає...", "Українська мова - то зіпсований полонізмами "русскій язик..." і т.ін.
Належної відсічі такі інсинуації сучасних валуєвих ані від офіційних структур, ані від патріотично орієнтованих засобів масової інформації не отримують. Найбільше, на що, бува, спромагаються окремі вітчизняні публіцисти, то кволі заяви виправдального штибу: "українська й російська мови сестри"...
Однак уважний неупереджений аналіз мов сусідок підштовхує до іншого висновку. Мова спадкоємців племені кривичів, що стало основною слов'янською складовою в тюрко-фіно-угорському конгломераті, нині іменованому "русскім народом" - не "сестра", а "дочка" русинської - української мови. Дочка кривобока і кривоуста, котра, примхою долі доскочивши короткочасного, за мірилом історії, панування над матір'ю, в процесі того панування прагла зневажати та упослідити ту, яка дарувала їй життя.
Для тих, хто вже готовий, захлинаючись, бризкати слиною заперечень, повторюємо: саме так, російська мова у слов'янській своїй частині - вторинна, дочірня, - замало того - пародійна стосовно нашої РА-синської, русинської, що сьогодні іменуємо її українською, мови.
Для тих заяв потрібні докази. І їх є безліч.
...далі...
|
| |
| |
| GAD | Дата: Субота, 28.09.2013, 11:53 | Повідомлення # 24 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| ...буде...
Біля вашого будинку зупинився автомобіль технічних служб "Міськгазу" з написом "Аварійна газова служба". За совєтських часів напис звучав "Аварійна-я газова-я служба".
В гастрономі вашу увагу привернули ковбаси "Молочна", "Докторська". Вражена комплексом "ВМРЯ" продавщиця на цінниках написала "молочна-я", " докторска-я"... "Вам годиться ця синя торбинка?" - питають вас в іншому відділі. Сусідньою мовою торбинка була б "синя-я".
Стривайте, та ж більшість прикметників жіночого роду в російській мові створені із самодостатніх українських (до кількох згаданих можна долучити "добра", "зла", "велика", "мала", "печальна", "весела", "мудра", "дурна", "молода", "стара", "давня", "крайня", "зимня" і т.ін.).
До-туліть до наведеної низки слів по літері "я" і отримаєте "руські-є" слова.
Зайвість, пародійність прийому яскраво підкреслюють "яя" в словах, де "я" вже присутнє в слові українському: "давня-я", "крайня-я", "синя-я", " зимня-я".
Прикметники середнього роду та у множині створювалися за тією ж схемою, тільки тут замість "я" доточувалося українське слово "є". "Давні-є","крайні-є", "сині-є", "тонкі-є", "давнє-є", "крайнє-є", "синє-є". І знову ці пародійні подвоєння "єє".
Та хіба лише одні прикметники? Власне, більшість слов'янського коріння слів сусідньої мови сконструйовані з наших самодостатніх пер-шослів шляхом доточення до них наших-таки слів "я", "є", "ні", "лє" (є, так), "ще", "що", "це", "де", "бо", "то".
Часто-густо до словосполучень додавалося по кілька взаємозаперечувальних слів ("є", "ні", "лє", "ні"), вочевидь, аби підсилити пародійність звучання та полегшити розуміння вторинності "новомови" для задурених краян, для дослідників майбутнього.
Коли, хто і навіщо "бавився" у такі мовотворчі "ігри" - нині можемо тільки здогадуватись. Свою версію бачення давніх подій запропонуємо у заключній частині публікації, а наразі перейдемо до ілюстративної частини сформульованих вище постулатів.
"Буду-ще-є", "на-сто-я-ще-є", "наступ-лє-ні-є", "напад-є-ні-є", "по-ра-жє-ні-є", "пора-бо-ще-ні-є", "по-бо-є-ще", "по-ні-маєш", "оглав-лє-ні-є", "заблужд-є-ні-є", "дє-лє-ні-є", "удар-є-ні-є", "росте-ні-є","лє-то", "є-с-ть", "є-що","є-то", "є-ті", "розум-є-ні-є", "глум-лє-ні-є" "і так далі-є"...
Як бачимо, "ісконно русскіє слова" розкладаються на питомі українські складові.
Значний блок українських слів, створених з використанням і нині активно діючих у нашій мові займенників "це", "ця", "ці", позичивши, сусіди знову-таки недоладно поперекручували заміною в згаданих займенниках голосних на "о", "а", "ьі" та втуленням у слова зайвих ускладнюючих вимову приголосних "л", "д" тощо.
"Сон-це" - "со-Л-н-це",
"сер-це" - "сер-Д-це" (більшість сусідів при вимові ті "л", "д" опускають).
"Я-й-Це" - "я-й-Цо", "кіль-Це" - "коль-Цо" (від слова "коло"),
"молод-ці" - "молод-Цьі",
"молоди-Ці" - "молоди-Цьі",
"сестри-Ці" - "сестри-Цьі",
"от-Ці" - "от-Цьі",
"стани-Ця" - "стани-Ца",
"околи-Ця" - "околи-Ца",
"столи-Ця" - "столи-Ца",
"стори-Ця" - "сто-ри-Ца" і т.ін.
... "Гоп-ца, дри-ца, дри-ца-ца..."
"Цо", "цьі", "ца" - немає в тамтешній мові таких займенників.
...далі...
|
| |
| |
| GAD | Дата: Четвер, 03.10.2013, 12:08 | Повідомлення # 25 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| ...буде...
Якщо згаданого корпусу запозичень та зумисних недоречностей комусь видається замало, то наведемо ще кілька яскравих прикладів алогізмів "вєлікого і могучєго", що могли виникнути за умови його формування на невласній фонетичній основі.
Сім днів ("тиждень" по-нашому) у сусідській мові іменується "нє-дєля". Недоречна калька з нашої логічної "неділі" ("не діло" - вихідний день себто). Але сім днів неробства поспіль, а за тим знову "нє-дєля" - чи не забагато? Коли ж у вас "дєля", сусіди? їхні квасні "патріоти" намагаються етимологію "нєдєлі" виводити від "нєдєлімая". Не менша не-доречність, бо тиждень ділиться на дні, дні на години, години на хвилини і "так далі-є".
Бездумно запозичена з нашої мови і назва плодових кущів - "черная, красная, бєлая смородіна". Насправді смородиною від нашого слова "сморід" (запах) є лише чорна. Червоні ж та білі порічки (росли в дикому стані "по річці") смороду не мають.
Та що там "смородина"? Навіть перетворені тамтешніми борзописцями в національний символ "русски-є березки" носять запозичене, знову-таки у нас, наймення. Наші "бе-різки" ("бе"-руть із них "різки" для підмітання та "роздачі хльости" неслухам) на захутірмихайлівських теренах обернулися на "бе-рёзки". Але "рёзок" у російській мові немає, є "розги", себто по-їхньому білокорі красуні мали б називатися "бе-розги"..! Що ж до доточеного епітета "русскі-є", то вони в однаковій мірі можуть бути фінськими, шведськими, норвезькими, польськими, білоруськими, литовськими, волинськими, поліськими, сіверськими, бо ростуть на північних теренах Євразії справіку.
Деякі, здавалося б на перший погляд, зовсім далекі від нашої мови, "російські" терміни при вдумливому аналізі виявляють своє не надто приховане українське (русинське) коріння.
"Сірники" (із сірки зроблено основний елемент) на Яузі-ріці носять "самостійну" назву "спички" (замість скалки взятої "з пічки", не "с-печки"!)
"Це-глина" там "к-ир-пич" (к теплу, "ір-ію "піч", знову таки не "к-ир-печ"!).
"3-десь" (був "десь" далеко та змістився сюди, за тубільною логікою слово мало би формулюватись як "с-где-то").
Лише ледачий, нездатний мислити не помітить сусідських позичок при компонуванні термінів для виміру часу. Наше всеохопне поняття "час" вони зробили одиницею виміру: "один час", "два часа" і так далі - є... Для найменування приладу з виміру часу "годинника" пристосували множину нашого слова "часи". Для означення 1/60 години — нашої "хвилини" (що наче морська хвиля накочується на берег вічності) вживається "минута" (похідне слово від нашого "минати", їхньою мовою "проходить"!). Тож при використанні власного арсеналу термінотворіння оголошення захутірмихайлівських телеорадіостанцій, для прикладу, "мас-ковско-є" время 14 часов 25 минут" повинно звучати "масковско-є" время 14 временей 25 проходок"...
Не будемо зупинятися тут на величезному материкові мовного арсеналу сучасної російської мови, позиченому нею із мов угро-фінських і татаро-монгольських народів: "арба",
"арбуз", "дєньгі", "таможня", "ямщік", і несть їм числа...
...далі...
|
| |
| |
| GAD | Дата: Четвер, 03.10.2013, 12:10 | Повідомлення # 26 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| ...буде...
Детальнішу й повнішу інформацію про татаро-угро-фінські складові сусідської мови читач може отримати, простудіювавши фундаментальну працю "Мага Віра" Лева Силенка. А ми повернемося до заявленої теми.
До речі, за Київської держави, до приходу татаромонголів митні заклади під Москвою іменувалися "Митищі" (великі митниці). Святослав Войовник у підкореній Хозарії заснував місто Білу Вежу (не "Башню"), а на територіях давньої землі Новгородської в сучасних губерніях Архангельській, Тверській, Псковській, Новгородській дотепер збереглися ріки з без дискусійно русинськими (українськими) назвами: Волошка, Хмара, Люта, Межа, Мста, Велика-я, населені пункти Середа, Селище, Марево, Мста, Волошка, Змієвка, Молоді, Плесо, Луки, Великі-є Луки, Прилуки, Галич, Солігалич, Руська (ще без доважка "я").
Варто тут нагадати і про загальновідомий факт заснування теперішньої сусідської столиці Великим київським князем Юрієм Довгоруким. "Долго-рукім" - поправлять знавці, й зайвий раз продемонструють свою нехіть критично мислити. Бо чому в народі отримав таке прізвисько наш давній володар? Авжеж, мав князь "довгі руки": не проти був їх і до чужих володінь протягати (хіба він один? Є така "професійна хвороба" у володарів усіх часів та народів). Але в мові кривицькій, що нині іменується "російською", "довгі руки" звучать "длінниє". І князь по-їхньому мав би називатись "Дліннорукім" (поняття "долго" ж у них вживається для означення часу, а не простору). Себто князя - засновника Мокви (саме так, гадаю, звучало пер-шоім'я майбутньої "білокам'яної", від нашого-таки слова "моква" - мокровище, болотовиння) найменували наші предки русини по-русинському. А пізніше омосковлення заміною в слові "Довгорукий" "в" на "л" русинського походження його посутньо не приховало. Як і подібна "операція" у назві заполярного в Баренцовому морі витягнутого майже по меридіану довгого острова "Долгій".
Це інформація до суперечок на тему "Яка мова в Київській імперії була панівною?" Власне, що українська мова була тоді, за сучасною термінологією, державною і панувала не лише в Києві та усіх наших етнічних територіях, а й на підкорених нашими володарями землях, ще в XIX столітті вимушений був визнати в одній зі своїх лекцій відомий московський історик Василь Ключевський, котрому, попри його великодержавну зашореність, совість науковця збрехати не дозволила.
Що ж до українських топонімів, гідронімів за сучасними межами нашої держави, то, окрім РФ, їх чимало і в інших сусідніх державах на наших прадавніх етнічних територіях. Берестя, Пінськ, Кам'янець, Дорогочин, Малорита, Косово (!), Рось(!) — (міста), Піна (ріка) в Білорусі на Берестейсько-Пінсько-Турівських землях, де й до сьогодні незайшле населення розмовляє практично поліським діалектом нашої мови. Знаково, для мислячих, звучить наймення Турово-Пінщини, зафіксоване ще недавніми совєтськими мапами "Загороддя". (За городами, містами метрополії Галицько-Волинсько-Київської). Порівняймо із "Заліссям" (за лісами стосовно Києва) — назвою Володимиро-Суздальських земель у літописній Київській державі.
Доводити українське коріння заснованих нашими володарами на наших землях міст сьогочасного так званого Закерзоння: Перемишля, Ярослава, Санка, Холма, Ряшева, Грубишева, Кросна і так далі є, словацьких: Пряшева, Дукли, Свидника, Лаборця особливої потреби немає.
Вельми цікаве і знакове розкодування назви словацького міста Кошіце: (Коші це) — осідок Коша, Січі.
Важко приховати русинське коріння назв річок Сан, Лада, Удаль, Шкло, Вишня, Одра (Польща), Тутова, Ракова, Бистриця (Румунія), Тур, Красна (Румунія, Угорщина).
Інша річ — такі міста, як Дебрецин (Угорщина), Галаць (Румунія), озеро Балатон (Угорщина). Навіть не всім фахівцям відомо, що колись то були русинські міста Доброчин і Галич (на Дунаї), а озеро іменувалося просто Болото.
...далі...
|
| |
| |
| GAD | Дата: Четвер, 10.10.2013, 22:04 | Повідомлення # 27 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| ...буде...
Читачу трішки знайомому із вітчизняною історією, зокрема з діяльністю князів бродників-бир-ладників, зрозуміло існування в Румунії неподалік Галича-Дунайського плата Бирлад, річки та міста з такою ж назвою. Збереглися вітчизняні топоніми, гідроніми, видається, і в таких далеких від наших теренів країнах, як Німеччина (земля Померанія, де помирали колись наші предки?), Франції (ріка Марна, себто некорисна, пуста?), Сербії (край Косово, косацький, козацький), Греції (острів Кос - те ж саме, що й Косово), Середній Азії (затока Кара-Бога-з-Гол, кара Бога з вершини, півострів Кос-Арал).
Щонайменше сім сусідських столиць найменовані були з використанням русинського лінгвоарсеналу. Москва (Моква, твань, багниста місцевість, це вже потім дячки "с" втулили), Мінськ (від слова "міняти"), Вільнюс (до початку XX століття Вільно, не "вольно" польською, не "свободный" російською), Кишинів (від слова "кишеня"), Братислава (брaти славу, брати? слави), Букурешт (Букурешт(а) — там, де в давнину кінчалися букові ліси, були рештки тих лісів. Та й Будапешт (колись два міста: давніше Буда та молодше Пешт) наших витоків не дуже приховав. "Буда, будівля, будуватися" і сьогодні активно працюють у наші мові. Та то тема для окремої бесіди.
Повернемося до основної розмови і ще раз наголосимо: сучасна так звана російська мова - це пародійне середньовічне "есперанто", штучно створене на базі русинської (української) мови і посутньо "статарщене" після того, як Московсько-Суздальські землі потрапили в залежність від Орди.
- Але ж на цьому "есперанто" створено визнану світом велику літературу, - скажете.
Атож. Створено і визнано. Якби творіння однієї людини, поляка Земенгофа, вдалося прищепити сьогодні якомусь племені, то до кінця третього тисячоліття цілком вірогідна з'ява вагомої літератури на "есперанто". А гіпотетичні творці кривицької відрубної мови київські відуни, брагмани, волохи були, вочевидь, не безталанніші від автора есперанто.
Що ж до "ахів" та "охів" стосовно творів, писаних "російською мовою", то варто зазначити таке: ніхто у світі до сьогодні ще не виконав серйозних студій з україно-російського порівняльного мовознавства, так само, як із татаро-російського. Гадаємо, такі студії неспростовно доведуть: самозвана претендентка на королівські шати все життя проходила в позичених із сусідського плеча вдягачках.
У першому виданні ми залишили поза увагою вражаючу убогість, примітивізм сучасної сусідської мови. Прикладів тому можна навести безліч. Московин на бутерброд намащує "масло слівочноє", для салатів вживає "масло растітєльноє", для змащення використовує "масло машінноє". В нашій мові для кожного виду "масел" є своя назва: "масло", "олія", "мастило"...
Проте найбільше недолугість "язика" впадає в очі, шемкотить у вуха при порівнянні пестливих суфіксів, наших різноманітних і милозвучних з їхніми одноманітними та шиплячими:
Незалежно від роду, породи, живе, неживе — усе поспіль "аша", "уша", "ушка".
І апофеоз тамтешньої ніжності, лагідності "ушечка", "юшечка" ("дорогуша", "дорогушечка", "лягушечка", хрюшечка"). Особливо знущально звучить "девчушечка" (яку тварину мос-ковин, татарин називають "чушкою", сподіваємося, читачу відомо)
Подібно співвідносяться і пестливі імена в сусі-дських мовах.
Трохи більше розмаїття, однак усе-те ж шипіння: "аша", "уша", "юша", "ш-ш-ш-ша"...
Про "ніжність" сусідських ліричних пісень можна роман-фейлетон настрочити. У нас соловейко "тьохкає", "щебече" ("сміються, плачуть солов'ї, і б'ють піснями в груди"), у них "щелкает" ("соловей запел, защелкал"). Ну ніяк не можу уявити собі "щелкающего" соловейка, хіба що папугу, рахівницю в руках колгоспного бухгалтера. Так само не годен уявити "поднимающего трезвон" жайвора, скорше будильник чи звукову сигналізацію в сільській крамниці.
...далі...
|
| |
| |
| GAD | Дата: Середа, 16.10.2013, 21:43 | Повідомлення # 28 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| ...буде...
Авжеж, пісня не може бути набагато ліпшою від мови, якою вона створена.
Та перейдемо до обіцяної версії: "коли, хто й навіщо...".
Побіжно вже висловлювався здогад, що творцями "русского язика" були носії мови русинської (української) - київські відуни (волхви). Відбувалося те дійство орієнтовно десь у другій половині першого тисячоліття нової ери під час переселення Великим київським князем племені кривичів із північних районів Білорусі, де й тепер є місто Кривичі, у Залісся (верхів'я Волги та Оки). Тоді ж на окраїни Европи ближче до Уральських гір відселені були племена в'ятичів і родимичів, зазначимо принагідно.
І якщо в'ятичів і родимичів переселяли з метою колонізації нових просторів, то з племенем кривичів не все було так однозначно. Себто і завдання колонізації не виключалось, однак превалювало в причинах перенаселення не воно. Підказка таїться в самій назві (ясно, що то не самоназва, хто сам себе назве "кривим"?) та у відсутності в нашій мові алогізмів. Звичаї відселенців не збігалися зі звичаями наших предків. "Срамословіє у них перед невістками і доньками своїми" - гласить літопис. - "Є вони ледачкуваті, нестримні в пияцтві та гульбищах". Вертаючись у сьогодення, бачимо, що тисячоліття істотно не поміняло сусідської вдачі. І сьогодні згадані риси в російському менталітеті домінуючі.
Тому, аби відгородити племена дреговичів, полочан, сіверян від згубного впливу кривичів, останнє переселяється у Залісся. Тоді ж йому створюється відрубна мова, що мала слугувати засобом відчуження від решти русинських племен, проте бути доста зрозумілою для засвоєння.
Складається враження, що відунам відомий був перебіг прийдешніх подій. Знали вони, що тодішні підданці русинів доскочать у майбутньому влади над своїми довговіковими володарями, будуть намагатися знищити їх духовно і фізично. ("Не дай, Боже, з Івана пана"). Знали, що багато нащадків русинів за століття неволі забудуть величну історію свого народу, погодяться з її кривицькими перебріхуваннями, засвоять пародійну мову своїх колишніх данників. Саме тому для полегшення запрограмованого прозріння засліплених нащадків у новостворену мову брагманами було внесено одразу стільки легкопізнаваних пародійних елементів.
Постає запитання: якщо відуни справді знали майбутнє, знали про біди, що їх мали принести нащадки кривичів нащадкам рідного народу, то чому вони разом з володарями київськими не вжили більш радикальних заходів? Чому не обрали варіанта знищення потенційних гнобителів свого етносу, як те зробили кривичі (московити) згодом стосовно північної гілки русинів (новогородців і псковичів)?
Важко сьогодні відповісти однозначно. Певно, найперше, відіграв свою роль гуманізм, добросердність нашого народу, наших володарів. Історики стверджують, що до прийняття християнства на Русі (Україні) смертна кара не практикувалася навіть до окремих злочинців, а тут ішлося про ціле плем'я. Цар Гатило свого часу пожалів Рим, Олег - Константинополь, Сагайдачний - Москву.
Та ще, мабуть, знали волхви, що майбутнім тристолітнім підданством мусимо спокутувати гріх відступництва від рідної віри.
Але час спокути скінчився. Ми звільнилися від державного, фізичного рабства Московії. Та багато з нас залишилося в рабстві духовному: в московській церкві, в московській мові, у вторинності та пародійності якої ми щойно переконалися.
Тож позбудемося змосковщення в душах своїх, молитвах своїх. "Бо коли молюсь я мовою чужою, то розум мій без плоду", - речуть біблейські віровчителі. "Пустопорожнім мозок мій стає, - додамо від себе, - коли я й мислю (чи мислю?) чужинською мовою".
Тому й бідуємо на найбагатших у світі чорноземах. Проте так більше бути не повинно і не буде.
Писана ця розвідка особою, котра особливим пієтетом до сусідньої мови не відзначається, — зауважите і будете праві.
Однак ось як оцінюють свою мову її носії — ультрапатріоти, представники здавна одержавле-ної московської церкви: «Соврємєнний жаргонно-опошлєнний русскій язик, которий дажє язиком -то нє назовьош, для целєй богослуженія іспользовать нєвозможно, потому что в ньом много зла...»
«Аргумєнти і факти», №11, 1999.
...далі...
|
| |
| |
| GAD | Дата: Середа, 16.10.2013, 21:51 | Повідомлення # 29 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| ...буде...
Так тож "язик" сучасний, колись він красивим, милозвучним був! "Я помню чудное мгновенье", -пригадуєте? Як не пригадати відповідне до нашої "миті" - "мгно-вє-ні-є" (ох ці "ні", "є" - немає від них сховку).
Наше односкладове з 4-х літер слово, на вимову якого справді мить тратиться, та їхнє 4-складове аж із 9-ти літер! Тут і в 3 миті не вкладешся, а яке "солодкоголосе, високопоетичне, легко-вимовне" словосполучення з 3-х приголосних "мгн"... У нас ще "миг" є! - хтось відтіля вискочить. І в нас той синонім є, від нас до вас забрів.
Власне, дивуватися недолугості сусідського "язика" особливо не доводиться. Спільнота, що відмовилася від сакрального наймення, притаманного лише людині засобу спілкування "мови", назвавши натомість той засіб "язиком" (а язики мають і представники тваринного світу: ссавці, птахи, плазуни, навіть комахи деякі), свідомо чи несвідомо принизила, десакралізувала свою мову. Від інтуїтивного, а мо', й осмисленого розуміння того приниження, і незатухаючі заклинання про "величіє та могущество"...
Хоча навіть посередніх здібностей автори тамтешніх бандитських телесеріалів починають розуміти реальний стан свого "язика" і намагаються вивільнити його від доважок, доліпок, дотулень. Внаслідок чого отримують першоджерельні українські терміни. "А она "заяву" ("заявлєніє", сиріч) написала"? - питає один міліціонер у іншого. А велика література, створена сусідською мовою (про що ми вже згадували тут), хіба не "доказ" (наш чіткий лаконічний із 5-ти літер термін) "величі та могуті"? Перепрошую, "доказатєльство" (14-літерне неоковирне одоробало, злампічене механічним дотуленням до нашого "доказу" абсолютно зайвого, непотрібного апендикса-доліпка — 9-літерного "атєльства").
Ні, вельмишановні! То лише потверджа талантів, величі, а то й геніальності творців тієї літератури. Здебільшого перекинчиків, відступників, представників інших етносів, що "прімкнулі" до "язика масковскава" під пресом денаціоналізації, в силу слабкості власного національного стрижня, заради "лакомства неситого"... Микола Гоголь, Анна Ахматова, Володимир Короленко, Володимир Маяковський, Іван Тургєнєв, Сергій Аксаков, Олександр Блок, Осип Мандельштам, Борис Пастернак, Михайло Зощенко, Ісаак Бабель, Белла Ахмадуліна, Чингіз Айтматов, Булат Окуджава, Едуард Лімонов, Євген Євтушенко і так далі є...
Точніше, так було. Бо той же Ч. Айтматов демонстративно відійшов від імперської літератури, чого не скажеш про Є.Євтушенка, Е.Лімонова (Савенка). Ці перекотипільці із ще більшим завзяттям закусили вудила, впряглися у московську шлею. Далися взнаки кількасотлітня імперська "розкрутка" "язика", паралельно з тотальним нищенням, потоптом, забороною мов народів "воз'єднаних", підбитих, загарбаних...
Власне, хіба тільки мов? Планомірно, системно нищилися і самі народи, носії тих мов. Найбільше, найретельніше найнебезпечніший для існування імперії народ український. Але то окрема на багато томів і не для одного автора тема.
Карб (жартівливий)
Чому ти вважаєш, що досконалість мови короткістю термінів можна обчисляти? Чому наш "доказ" досконаліший від москвинського "доказ- (атєльства)"? - начебто щиро допитувалася начебто недурна знайома з начебто вищою гуманітарною освітою.
Хіба мав доводити кобіті, що коротке, стисліше, вужче - краще від довгого, одоробистого, коли вона знає, що довше, товстіше в окремих випадках таки ліпше...
...далі...
|
| |
| |
| GAD | Дата: Субота, 02.11.2013, 18:36 | Повідомлення # 30 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| ...буде...
За матеріалами брошури мав я доповідь на науково-практичній конференції "Буття українців" 21.05.05 (Київ, Український дім). Доповідь, окрім матеріалів конференції, увійшла до другого доповненого видання "Синів РА з берегів ДніпРА" (Львів: Панорама) та була передрукована кількома столичними, обласними часописами. Публікація в "Літературній Україні" викликала "нє-годо-вані-є" деяких удаваних москвинів, українців. Україногенні читачі звикле відмовчалися. Щоправда, до честі головного редактора Петра Перебийноса, мені були надані шпальти для відповіді опонентам.
На сьогодні назріла потреба у перевиданні "Чиєї мови...". Що автор і робить, долучивши до вже відомого читачеві тексту короткий порівняльно-етимологічний україно-москвинський словничок деяких засадничих слів і термінів. Звісно, не обійдеться без побіжних коментарів, іноді навіть розлогих і, безумовно, чогось на кшталт вступної частини (посеред книги?), з котрої і зачнемо.
За час, поки розійшлося третє видання "мови", накопичилося чимало свіжої інформації, роздумів. Я навіть назву розвідки трохи поміняв, завершу-вальний епітет "зіпсована" на "пародійна". Гадаю, він більше підходить для словоконструкцій-одоробал ("доказ-атєльство", "надув-ательство", "розбір-атєльство", "вимога-атєльство", "наступ-лє-ні-є", "удар-є-ні-є", "напад-є-ні-є", "назва-ні-є", "зна-ні-є")...
Щодо свіжої інформації, то, зокрема, москвинський письменник (юдейських коренів, до речі, як і більшість тамтешніх/тутешніх "москофілів") Василь Аксьонов волає про примітивізацію, деградацію, змертвіння заліщуцької мови, суголосно з рідіґерівськими попами, про що тут уже згадувалося (див. стр 20). Побіжно зауважимо: ні у попів, ні в Аксьонова не вистачає мужности? мудрости? публічно визнати, що від часів з'яви своєї "язик" був спримітивізованою калькою. Хоча, схоже, що автор популярних колись в Есересерії "Колег", "Апельсинів із Мароко" має розуміння витоків "язика", і тому налаштований радикально. Вважає умовою збереження Московії від розповзання, розпаду - поглинання її Україною, в мовному плані насамперед.
Операція не потребуватиме якихось надзусиль, хіба що психологічних. Затруєним брехнями про своє "первородство" заліщукам буде попервах гіркувато. А так відкидай лише доліпки/доклейки - отримуй першоджерельну українську. І "Війна та мир", "Цусіма", "Мої університети" стануть на чверть чи й на третину коротшими, а відтак читабельнішими у сьогоднішній круговерті.
Одноплемінники Аксьонова, політики штибу Жиріновського, Лужкова... мають протилежну думку, умову виживання Ерефії вбачають у поглинанні нею нашої держави. Два "наші" попередні президенти для реалізації задумів Жириновських/ Лужкових доклали чимало зусиль.
Не загальмував суттєво процесу і вже начебто не "нацменшинський" Президент, оточений тими ж самими радниками/дорадниками. Деукраїназація українців в Україні, калічення, суржикізація нашої прамови тривають.
Відбуваються і зворотні, очищувальні процеси, але надто вже повільно, ненаступально.
Вироджуючись, мертвіючи само, потугами своїх бездумних (чи, може, й навіть дуже думних) апологетів, москвинське "язичіє" поширює свої гангренозні метастази у мови сусідські.
Прислухайтесь тільки, як розмовляють пересічні молодики: через слово "мать-пєрємать, б...".
Принагідно зазначимо, що більшості зі згаданих і не згаданих тут апологетів доля тамтешнього, нашого народу, їхньої, нашої мови, вибачайте на слові, до одного місця. Не всі здатні чи хочуть мислити по-аксьоновськи. Викачати з територій якомога більше ресурсів (із Московії - природних, з України - найперше людських) у якомога стислі терміни - їхнє завдання.
Абись режисери дійства електорату-охлосу не дуже у вічі кидалися, незлецько москвинів, українців частіше лобами зістукувати, щоби гризлися, гарикалися межи собою. На нещодавньому потайному збіговиську у Штатах один вихідець з України заявив: "Нам нужно всємегно под-дєгжівать гускіх на Укгаінє, ібо ані - дубінка в нашіх гуках пготів укгаінцев"... Антиукраїнські нацменшинські партії, партійки - "гонів", "налів", "ністів", "лістів" (прогресивних, регре-сивних, агресивних) -слухняні виконавці згаданих вказівок.
...далі...
|
| |
| |
