Вівторок, 21.11.2017, 23:25
LEVEL
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 2 з 2«12
Форум » ЖИТТЯ » Політичне » ПОГЛЯДИ
ПОГЛЯДИ
GADДата: Середа, 13.11.2013, 22:47 | Повідомлення # 16
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6435
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Хто ми: націоналісти, шовіністи чи патріоти?



Останніми роками у медійних повідомленнях часто чуємо або читаємо такі слова як "націоналізм" і "шовінізм". Задумаймося, що ці поняття означають.
Основа слова "націоналізм" вказує на позитивну прикмету людини – любов до рідного народу. Божа заповідь велить любити своїх батьків, батька і матір, а отже, свою батьківщину, народне середовище, в якому ми народилися і до якого свідомо належимо.

Отже, бути націоналістом – це добре. Багато народів земної кулі, незалежно від рівня їхньої культури, пишаються своїм націоналізмом. На жаль, це поняття останнім часом набуло поганого відтінку.

І це небезпідставно. Вочевидь, як показує минуле та сучасне народознавство, любов до свого народу також може набирати негативних прикмет.
Великою спокусою для осіб, які люблять свій народ, є ставитися з погордою до представників інших народів, відмовляти їм у тому, чого самі бажають, поневолювати інші народи, накидати своєму і чужим народам власне вузьке розуміння людських прав.

Диктатури минулих століть, особливо більшовизм, нацизм і фашизм, використовували націоналізм для оправдання своєї внутрішньої та зовнішньої політики.
Можна було б перечислювати народи, які грішили чи грішать такими схильностями. Пропонуємо замислитися над цим вам, шановні читачі: спробуйте на підставі власного досвіду чи історичних знань класифікують різні народи.

Для прикладу згадаю тільки про два сучасні народи. Представники одного з них не люблять, коли на їхній території хтось уживає чужу мову, адже вони вважають себе найбільш культурним народом у світі. А репрезентанти другого, називаючи себе найбільш демократичними у світі, твердять: хай там як, а наш народ завжди має рацію.

Хочу сказати про ще одне своє спостереження. Ті люди чи народи, які оскаржують інших, закидають їм різні "націоналістичні" огріхи, самі є рябими націоналістами.
Про "шовінізм" нема потреби довго говорити. Це націоналізм у найгіршому вигляді. Шовінізм був і є причиною багатьох міжнародних непорозумінь і нещасть.

Якщо націоналізм, сама по собі позитивна прикмета людей, є причиною скількох зловживань, то чи існує якесь поняття, котре зберігало б те, що добре в націоналізмі, але відхиляло всі зловживання? Так.

Не рідше від "націоналізму" і "шовінізму" чуємо слово "патріотизм". Однак у різних повідомленнях та приватних розмовах його часто вживають легкодушно чи навіть у негативному значенні. Таке, так би мовити, несерйозне ставлення до патріотизму дуже дивує, бо патріотизм – це щира любов до свого рідного народу, яка не заперечує прав інших народів.

У зв’язку з цим процитую слова митрополита Андрея Шептицького, написані в ранніх 40-х роках минулого століття, коли в Україні шаленіла війна і буйно процвітала всяка ненависть між представниками різних народів: "Той християнський патріотизм не проявляється і не може про­являтись у нас ніякою політикою та не може містити в собі ніякої ненависти до наших братів іншого народу.

Слухняні Христово­му наказові, ми любимо всі народи світа любов’ю ближнього. Не­нависть супроти якого-небудь народу, чи суспільної верстви, чи стану ми вважаємо за противну Божому законові, і тому за шкід­ливу для дочасного й вічного нашого добра. Наш християнський патріотизм у тому одному, що свій нарід, нарід український, лю­бимо християнською любов’ю більше від інших народів, та гото­ві для нього віддати працю цілого життя й саме життя" (Декрет Архиєпархіального собору "Визнання вселенської віри" та правила до декрету, 1940 р., Львів).

Звертаємо увагу, що митрополит Андрей називає патріотизм християнським. Це означає, що патріотизм може бути християнською чеснотою, а отже, за своєю суттю і своїми наслідками, гідною прикметою сина чи дочки свого народу.

Якщо б усі народи були справжніми патріотами, то цей світ був би інакшим і кожна людина тішилася б своїм життям і щасливим життям своїх ближніх.

+ ЛЮБОМИР


Джерело: http://www.pravda.com.ua/
Прикріплення: 7603977.jpg(205Kb)
 
GADДата: Понеділок, 09.12.2013, 20:14 | Повідомлення # 17
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6435
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Поселок в ЕС, Эстония. Четыре километра от "мутного" союза им. Путина



Поселковая школа

На простых примерах блогер budimir показывает разницу между Россией и Эстонией.

Автор пишет:"Свидетельствую: те, кто в порыве великодержавного шовинизма утверждает, что в Эстонии творится ужас и кошмар, бессовестно врут. Великодержавно ошибается, кстати, и Алексей Навальный, когда говорит, что хочет, чтобы в России жили «хотя бы как в Эстонии». Ведь это «хотя бы» подразумевает низкую планку, которую очень легко взять.



шкільний стадіон

Не буду сравнивать макроэкономические показатели. По ним, возможно, Россия даже опережает Эстонию. Давайте просто посмотрим, как организовано жизненное пространство всего за 4 км от России, если идти пешком лесными тропками (за 16, если ехать по извилистой дороге). Это посёлок Вярска на границе с Печорским районом Псковской области РФ, где по данным переписи 2011 года проживало 443 человека".


Джерело: http://www.ua-today.com/

більше фото тут: альбом ВКонтакті
Прикріплення: 8906952.jpg(53Kb) · 9334423.jpg(73Kb)
 
GADДата: Вівторок, 10.12.2013, 20:55 | Повідомлення # 18
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6435
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Адекватность граждан России можно проверять на отношении к происходящему в Украине

Хотел написать сегодня про собак, чтобы было что-то доброе, чистое, светлое, не вызывающее споров, дискуссий и взаимного посылания на мужской половой орган!



Собак не будет. Будет Украина!

Я — гражданин России. По паспорту. В России не живу давно. Русский ли я? Русский — мой язык, у меня множество друзей из России, я люблю российские фильмы (некоторые) и книги. В этом плане я русский.

По березкам не скучаю. Мне на них глубоко насрать. Мой знакомый Степан сказал: «Тревожный симптом».

Люблю ли я Путина? Российскую гнилую и убогую власть? Идиотов-депутатов, зомбированный народ, мечтающих не о своем благополучии, а о том, чтобы мочить кавказцев, пидоров и разных либералов? Высокомерных русских эмигрантов, которые считают, что не они должны ассимилироваться, а к ним должны приспосабливаться? Ненавижу. Значит, я не русский. А даже русофоб.

В последние дни, когда я вижу, слышу и читаю все, что говорят о событиях в Украине обладатели таких же российских паспортов, как и я, мне становится стыдно, что я русский.

Сейчас русский народ массово мечтает, чтобы Украина жила в том же говне, что и Россия. Иногда эта мечта формулируется красивыми и умными словами. Чаще просто оскорблениями. Мол, украинцы еще не доросли, поперек батьки лезут, никому не нужны они в Европе, все ими будут пользоваться и чуть ли не насиловать в прямом смысле этого слова.

Россия — первая! Россия лучшая! А Украина — задворки. Русские любят сравнивать ее с Албанией, Молдавией, Румынией. Мол, те, как и Украина, недоразвитые. И Украина окажется в их компании. Во всем этом — смесь двух вещей: зависти (Россию ведь никто никуда не зовет) и желания, чтобы у соседа все было хуже. Лучше его дом сжечь, чем свой круче построить! Это же национальная русская идея. Говорят, что ее не могут найти. А она ведь есть. Вот она!

Да, Россия — развита очень. Она не Албания! У нее есть атомная бомба и президент, чья адекватность вызывает сомнения! И находиться в ее компании — честь!


Я стараюсь не читать форумы, где пишут неизвестные мне люди. Там количество умственно отсталых превышает все показатели.

Я читаю ленту в своем Фейсбуке, где «друзья», то есть собранная мною «лента» вроде бы нормальных людей.

Были нормальные, но сплыли. Вся их нормальность улетучилась в связи с украинскими событиями! Происходящее в Киеве является очень хорошим проверочным тестом на адекватность моих российских знакомых и друзей.

Вот Дмитрий Бавырин, журналист, публицист и хороший кинокритик пишет:

«Попытайтесь понять меня правильно. Боль и гнев „европейски ориентированных украинцев“ и солидарных с ними столичных креаклов я, в общем и целом понимаю. И даже сочувствую. Но:

— Я — гражданин России, а России невыгодно, чтобы Киев подписывал соглашения об ассоциации и свободной торговле с Брюсселем. Ни политически не выгодно, ни экономически. Так карта легла. Географическая.

— То, что в моей ленте называют „грязным шантажом“ и „подкупом“, нормальная для внешней политики ситуация. Государство не то что „может“, оно обязано использовать имеющиеся у него дипломатические и экономические рычаги, чтобы менять геополитические расклады у границ в свою пользу. При этом Кремль остается более-менее в рамках приличий. Те же Штаты в 60-80х годах в сходных раскладах войска в третьи страны вводили.

— Бузящая сейчас „непримиримая оппозиция“ бузила бы в любом случае. И если бы соглашения подписали, поводом для бузы и бессрочного стояния стало бы неизбежное на первом (несколько лет) этапе проседание украинской экономики, падение уровня жизни, рост безработицы — и так далее».

И это мнение — еще культурное и цивилизованное. Это Дмитрий Бавырин, а не зрители программы «Время» или Аркадия Мамонтова говорят!

Так что скажите спасибо, дорогие украинцы, Дмитрию Бавырину, что Россия к вам танки не ввела!

А еще я хочу посмотреть, как «патриоту» Бавырину Россия поможет, когда он окажется в беде. В больнице с раком (не дай бог), наедет на него на улице чиновник пьяный за рулем (не дай бог), отберут бизнес (кому-то понравится). Да даже просто в каком-нибудь Зимбабве нападут и в заложники возьмут! Побежит за него Россия заступаться и спасать? Будут его лечить или в коридоре станет валяться, пока нужных денег на операцию не соберет? А чиновника, сбившего его на машине, будут судить честно-пречестно? И даже осудят? А то он за Россию жопу рвет, а она за него хоть что-нибудь почешет?

И кто сказал про падение экономики? Прямо если Украина будет частью России, другом России, главным союзником России — в Украине все вырастет мгновенно! И экономика, и мозги у Януковича. Угу. Верю.

И почему людей, желающих жить лучше, сразу гребут в «непримиримую оппозицию»? Вообще то, быть в оппозиции Януковичу — это очень большой комплимент. А желание жить, как живет Европа — это разве плохо? Никто не говорит, что она (хорошая жизнь) будет завтра, но хоть появится надежда! Надежда и ощущение жопы — разные вещи. Что плохого в надежде? Надежда дает силы и энергию что-то менять![/size]

Посмотрите на Европу. Посмотрите на Россию. Где лучше? Ну будьте честны...

Неужели все эти бавырины не понимают, что в Украине идет не борьба консерваторов и демократов, не состязание местного Маккейна и Обамы, а живая экранизация борьбы зла с добром. Тьмы и дремучести и какого-то просвета.

Все бавырины понимают. Просто ищут красивые слова, чтобы объяснить убогое состояние России, верным путем движущейся в XVIII век, и далее в Средневековье. А если не понимают и пишут это искренне, то Рейган был прав: «Империя зла». Пошлю цветы на его могилу.

Но империя зла — это не только российские власти, но и народ. Большая его часть (ударение на «о»). Получается, над Россией нужно срочно построить купол, пусть живет, как хочет. И тонет в океанах собственных слюней, выплюнутых на тему «враги всюду, все нас ненавидят». Только пусть другим жизнь не портит! Купол — единственный выход. Правда, надо попросит цивилизованный мир эвакуировать из России несколько процентов адекватных людей.

Я каждый день вижу на пражских улицах украинцев и русских. Разница есть! Вы можете высмеивать украинских гастарбайтеров за нелепую одежду и гнилые зубы, но они пашут. Зарабатывают. Трудятся. А русские — с модными зубами и в дорогих нарядах — всю свою энергию тратят на поливание помоями тех же украинцев, чехов, американцев, немцев, японцев. В общем, всех, кто в этом мире есть.


Кстати, давно хотел спросить: вы не в курсе, Россия кого-нибудь любит и кому-нибудь желает счастья?

Я что-то вспомнить не могу...

Ну, казалось бы, ты живешь в Европе. Много лет. Твой мозг как-то должен поменяться в сторону «одемократичивания». Нет!

Открываю эмигрантскую газету час назад. Читаю:

«Зачем ЕС нужна Украина? Может быть, ЕС не хватает украинских чернорабочих и сиделок?

Не похоже. По разным оценкам, уже до пяти миллионов граждан Украины практически нелегально, а значит совсем дешево, ишачат по Европе и успешно конкурируют с афро-азиатскими беженцами. Никакого расизма — украинские гастарбайтеры в Италии уравнены с неграми из Сомали в правах и возможностях бесправно батрачить. А украинские проститутки просто становятся брендом мирового уровня. Нет, украинская рабочая сила Европе не нужна, безработица в Европе бьет все рекорды, миллионы поляков в любой момент готовы подстраховать и занять освободившееся место.

К сожалению, бизнес-план Европы в связи с Украиной хотя и похож на колонизацию Словакии, Чехии или Польши, но более жесток и беспощаден.

Украину планируется не просто высосать, а уничтожить как государство. Ресурсов на Украине много, но главный — это плодородный чернозем, который дает надежду открыть новую Африку посреди Европы, то есть на украинском черноземе производить в огромных количествах низкокачественные генно-модифицированные продовольственные продукты.

Беспощадность плана в том, что при его реализации граждане Украины оказываются совершенно лишними на этом празднике жизни, как, впрочем, лишние сегодня и граждане Латвии у себя на родине, но беда в том, что украинцев слишком много. Что-то вроде знаменитой доктрины — убивать азиатов руками азиатов — времен вьетнамской войны, которую, правда, Америка все равно проиграла. Но миллионы вьетнамцев погибли».

Автор этого бреда — Сергей Хелемендик. Из биографии: «Родился в 1957 году. Образование — филологический факультет МГУ. Русский писатель публицист, политик, славянский общественный деятель».

Писатель, публицист. Общественный деятель. Славянский, а не какой-то там американский или фашистский. Пишет. Раз пишет, значит читают. Соглашаются. Хвалят.

Наверное, Янукович тоже читает Хелемендика. И просто спасает Украину от уничтожения. Вьетнамцев спасти не смог, так хоть свой народ убережет.


Джерело: argumentua.com
Прикріплення: 5482235.jpg(36Kb)
 
GADДата: Субота, 28.12.2013, 14:55 | Повідомлення # 19
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6435
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Уроки президента без понтів



Приклад уругвайського президента Хосе Мухіки доводить, що можна мати владу - і не накопичувати багатств. Але така модель існування можновладця для України не просто неприйнятна. Вона навіть незрозуміла.

Новина про президента Уругваю, що ходить на засідання в підтоптаних босоніжках і в підкочених до коліна штанах пройшла як прикол. Щось на кшталт того, що в Уругваї легалізували маріхуану. Це в кращому випадку. В іншому – коменти типу „клоун нещасний”, або їх міцніші аналоги.

Якщо з "бідним Папою Римським" ми вже майже змирилися, то "бідний президент" - це серйозний виклик нашим уявленням про життя.
Проте Латинська Америка знову підносить нам сюрприз. Президента Уругваю Хосе Мухіку називають "найбіднішим президентом" у світі. У нього пристойна президентська зарплата, але майже всю її він роздає нужденним. За статусом йому передбачена резиденція в Монтевідео – велика будівля в неодмінному для Латинської Америки колоніальному стилі, - але він воліє жити за містом, на скромній фермі, що належить його дружині. Не знаю, чи може він дозволити собі черевики зі шкіри страуса, але в спеку він, як і більшість його співвітчизників, вважає за краще ходити в зручних стоптаних сандалях. Навіть на офіційні церемонії.

"Мене називають найбіднішим президентом, - каже Мухіка . - Але я зовсім не бідняк. Бідняки – це ті, хто працює тільки на те, щоб багато жити. І їм завжди мало".

Хосе Мухіка - рідкісний приклад вірності самому собі. У бурхливі для всієї Латинської Америки 60-70-ті роки він брав участь у партизанській війні на боці Тупамарос - лівого збройного угруповання, натхненного кубинською революцією. Заробив шість поранень і тюремний термін в 14 років. Будучи частиною історії своєї країни, ставши президентом, він залишився частиною її сучасності – живе таким же життям, яким живе переважна більшість його співгромадян.

Президент Уругваю втілює "світську" сторону "принципової бідності", з якою ми познайомилися дякуючи Папі Франциску. Понтифік вважає, що аморально жити багато в бідній країні. Президент Мухіка впевнений, що це, до того ж, не узгоджується з принципом особистої свободи. Його приклад – іншим наука. Значить, це можливо – мати владу, мати можливість багато жити, і при цьому добровільно відмовитися від такої можливості. Ця впевненість у президента Мухікі виростає не з релігійних переконань, як у Папи Франциска, а зі здорового глузду і життєвого досвіду.

Зрозуміло, такий, як Мухіка, не став би президентом, приміром, в США. Протестантська етика – „добрий той, хто багато працює”. А в їхньому суспільстві хто багато працює, той чимало й має. Такі вже вони бездуховні.

Але не став би він президентом і в нас. Країна, де майже 40% населення перебуває недалеко від межі бідності, а ще стільки само – за нею, звикла до „серйозних”, а нерідко – й гламурних дядечок і відвертих хлопчиків, які, в перерві між модніми курортами розповідають, як на очах кращає життя бабусь-пенсіонерок. Як дешевшає капуста в магазинах. І як процвітає народ під їхнім мудрим керівництвом.

"Молоді й обдаровані", що в 30 з хвостиком скуповують заводи й газети, пишаються своїм багатством, і впевнені, що є справдешніми господарями життя – а не потенційними клієнтами невеселих казенних будівель. Але то біда лиш наполовину. Бо засліплені глянцем проданих обкладинок і красивою картинкою в телевізорі, мешканці країни заздрять молодим і багатим. І десь в темному кутку душі мріють самі – ну нехай не самі, а в дітях чи внуках – колись стати такими. І надалі багато й рабськи працюючи, але чомусь ніяк не багатіючи, продовжують голосувати за "правильних" кандидатів. І все йде добре й благопристойно.

Якщо не враховувати, скажімо, того факту, що ВВП Уругваю становить 12 тисяч доларів на душу населення – проти трох-з-чимось в України. Зате на тлі нашого гаранта в страусово-крокодилових штиблетах їхній – просто опудало.


Джерело: http://espreso.tv/
Прикріплення: 5868747.jpg(272Kb)
 
GADДата: Субота, 04.01.2014, 22:19 | Повідомлення # 20
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6435
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Таможенный союз - это такой кооператив по взаимному обмену фуфлом, которое никому не нужно



В ситуации по сотрудничеству с ТС лично меня интересовал следующий вопрос.

Николай Янович постоянно рассказывает о том, что в ЕС «наши товары никому не нужны». Это он, конечно, по-стариковски преувеличивает, что все не нужны, но, конечно, какие-то и правда не нужны. Какие? И почему не нужны?

Строим гипотетическую ситуацию. Вы идете на базар. Что вам там НЕ нужно? Очевидно, некачественное и дорогое. Это то, что не нужно никому. Итак, Николай Янович прозрачно намекает нам, что, мол, делаем мы фуфло, которое в ЕС не нужно, подтверждая это словами о «необходимости модернизации».

Однако сразу же после этого утверждает, что это самое фуфло «с руками» готовы оторвать в ТС. Вот такая вот интересная ситуация.

Однако, любой обмен предполагает некую эквивалентность. ТС нужен нам для того, чтобы было куда девать свое фуфло? Могут ли другие участники данного союза иметь некие другие мотивы? Например, завалить Украину качественным и недорогим продуктом? Сильно сомневаюсь.

Выходит, ТС - это такой кооператив по взаимному обмену фуфлом, которое никому не нужно, но по политическим мотивам закупается, чтобы оставаться таким же ненужным фуфлом. И по таким же политическим мотивам может перестать закупаться.

Следовательно, все те, кто, выпучив язык, уже готовятся к тому, как им будет хорошо от того, что «будут работать заводы», должны понимать, что в обмен на произведенный на них хлам они получат ровно такой же хлам. А все нормальное «из-за бугра» - втридорога (нужно ведь защищать «производителя ТС», который ничего производить не может).

Короче, песня.




Джерело: http://uainfo.org
Прикріплення: 0093323.jpg(96Kb)
 
Форум » ЖИТТЯ » Політичне » ПОГЛЯДИ
Сторінка 2 з 2«12
Пошук:

Вверх