|
ПОГЛЯДИ
|
|
| GAD | Дата: П`ятниця, 18.01.2013, 22:40 | Повідомлення # 1 |
 Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Кому на Русі усе "харашо"
І усі українські ЗМІ повторюють ахінею про "українську журналістку" з таким тіпічєскі українським ім'ям. За подружку ФСБ найбільше галасують з Росії, але чомусь самі не квапляться викуповувати.
Як у воду дивився геніальной вождь і учитель: "К власти в СССР после 1953-го пришли националисты и карьеристы-взяточники. Покрываемые из Кремля. Когда придёт время, они сбросят маски, выбросят партбилеты и будут в открытую править своими уездами как феодалы и крепостники…" Мао Цзэдун, "Новый Китай", Пекін, 1964, N 12. Так воно і є. Колишні комсомольці і комуняки разом з теперішніми псевдо-комуняками створили непоганий бізнес-проект під оригінальною назвою "Україна". І все їм чудово вдається. А дехто з них навіть, убравшись в тогу совісті нації, як от Леонід Кравчук намагається стати таким собі гуру, який би мав примирити усіх. Шкода, що він ще й досі не написав підручника "Як у зливу пробігти поміж крапельками". Не погано також влаштувалися колишні кагебісти. Маємо їх і в рядах опозиції, і в рядах партії кількох сімей. Не відстала від нас і Росія. Точніше випередила, бо кагебісти-ефесбешники у них на самій вершині влади, але методи їхньої діяльності не змінилися. Днями пролунала топ-новина: Туреччина вийшла з "Южного потока" в день, коли Путін замкнув газотранспортні системи Росії і Європи. Мабуть, у Туреччині розкусили, що цей проект хитра ефесбешна провокація. "Южный поток" і "Северный поток", як відомо, політичний проект спрямований проти України. У їхньому будівництві нема жодної економічної вигоди. Зате є фінансова для ефесбешних родин. Аналітики кажуть, що розгадка тут дуже проста: якщо придивитися до витрат на проектування і будівництво тих потоків, то стає зрозумілим, що мінімум 30% залишиться у господарів компаній, які причетні до втілення в життя цих проектів. І саме тому Світлана Медвєдєва може завиграшки знімати для себе п'ятизіркові готелі в Італії. Такий спосіб розкрадання коштів довгий, марудний, але дуже вигідний, бо народ бачить, що щось будують, а скільки там куди пішло, народ не врубається. Хоча інколи щось помічає, але мовчить. Наприклад, коли прокладають асфальт чи ремонтують дороги, і в нас, і в Росії система одна: вкрасти і розтягнути по кишенях. Минає рік-два – дорогу знову доводиться ремонтувати. Але якщо поглянути, як живуть ті, хто відповідає за дороги, то можна переконатися, що живуть вони від пуза у справжніх палацах. Старі кагебісти звикли керувати командними методами. Коли у 2010 році президент РФ Дмітрій Мєдвєдєв виголосив ультиматум Білорусі, аби та погасила заборгованість за постачання газу – а це 0 мільйонів, – і "Газпром" при цьому навіть зменшив постачання газу в республіку на 60%, то Білорусь чемно нагадала: "Газпром" винен їй аж 0 мільйонів. Європа тихо припухла, економлячи недоотриманий газ. Вона стала свідком чистої води маразму. Виходить, Росія вимагала оплати лише тому, що перша спохопилася. Білорусь заплатила, але відразу ж і підписала угоду про підвищення ставки транзиту. Після цього "Газпром" перерахував отримані від Білорусі гроші назад, доплативши ще кілька десятків мільйонів доларів зі свого боргу. Отак виглядає кагебістський менеджмент, з якого реготав увесь світ. Дивовижно, що усе це відбулося між двома країнами, які про своє бажання скліщитися протирликали усім, кому не ліньки. І ще Україну чекають. А тут ще одна ефесбешна хитрість, як вимантити в України свіжі грошики. Ефесбешники завезли шпигунку Анхар Кочнєву до Сирії, там її захопили бойовики і вимагають викуп. Інакше вб'ють. І усі українські змі повторюють ахінею про "українську журналістку" з таким тіпічєскі українським ім'ям. За подружку ФСБ найбільше галасують з Росії, але чомусь самі не квапляться викуповувати. Прес-секретар МЗС України Олександр Дікусаров взагалі її оголосив українкою. Яка, мовляв, поїхала до Сирії в якості перекладача для знімальної групи одного з російських телеканалів. Президент доручає МЗС та іншим відповідним органам держвлади вжити заходів для звільнення Кочнєвої. Читаю це і не можу отямитися. В Україні що – нема куди гроші дівати? У нас діти вмирають у пологових будинках, сотні дітей і підлітків не мають коштів, щоб вилікувати важкі хвороби, а пенсіонери, переївшись Азаровської капусти, на очах спухають. Один із читачів залишив такий коментар: "Что происходит? Ведь этот человек прекрасно понимал на что он идет. Сижу и пишу это, а перед глазами на мониторе, реклама которая просит помощь на лечение умирающего ребенка". Насправді жінка під прикриттям журналістки, і то не української, а московської, працювала перекладачкою для російських військових радників у їхніх контактах з асадівськими військовиками. Російський телеканал – це лише примітивна парасолька. А дама, так між нами, була присутня при стратах і розстрілах мирного населення армійцями Асада. Чому її має викуповувати Україна, а не ті хто вивіз до Сирії? Учасниця конкурсу "Міс Земля" від Росії Наталія Переверзєва на презентації перед журі заявила: "Росія – величезна бідна країна, розтерзана нечесними, невіруючими людьми. Моя Росія – це велика артерія, з якої кілька "обраних" людей виводять її багатства. Моя Росія – це жебрак. Моя Росія не може допомогти літнім і дітям-сиротам. Вона кровоточить, з неї, як з тонучого корабля, біжать інженери, лікарі, вчителі, тому що у них нема на що жити. Моя Росія – це нескінченна кавказька війна". Ці слова можна легко прикласти і до України. У нас спільна біда – колишні усе ще при владі. А вони не вміють господарювати так, як у Європі. Вони не можуть не красти, бо їхній родовід – люмпени у всіх колінах. Не господарі, не куркулі, не купці, не ремісники, а упосліджені чорнороби й колгоспники. Життя "па-панятіям" настільки в'їлося у їхню кров, що вони і у футбол тепер теж грають "па-панятіям". Світ дивується – а їм похєр-вєтєр. Нє, без люстрації нам не прожити. Тільки от хто зможе вичистити ці авгієві стайні від гною – все ще загадка. Але я чекаю на нього. А ви?
Джерело: http://tsn.ua
|
| |
| |
| GAD | Дата: Неділя, 17.02.2013, 17:58 | Повідомлення # 2 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Росії начхати на проросійські рухи Донбасу
Денис Казанський.
За останній місяць випадково випало познайомитися одразу з кількома людьми, хто у минулому брав участь у різноманітних проросійських рухах Донецької області. Звичайно ж, нагоди такої втрачати було не варто, і після спроби розпитати кожного з них, що ж таке російський шовінізм у Донецьку, вийшло дещо цікаве. Хтось ділився інформацією охоче, хтось – не дуже, але дещо все ж вдалося з`ясувати. Результатом спілкування і став цей матеріал, в якому в загальних рисах продовжується опис російських рухів Донецька.
Імена героїв не названо через їхнє прохання про анонімність. Ніяких причин не довіряти їм немає. У різні часи вони самі були членами радикально-шовіністичних рухів, але згодом безлад, що царював в тих організаціях, змусив їх не брати в цьому активної участі.
Увагу варто звернути тільки на тих, хто були хоча б трошки помітні в останні 10 років. Ніякого сенсу пригадувати мерців початку 90-х немає, та й інформатири не настільки старі, щоб таке пам’ятати.
Найбільш помітними борцями за так звану «русскую идею» в останні роки в Донецьку були Патриотическая национальная партия, ПСПУ Вітренко, СО «Донбасская Русь» та партія «Русский блок». Крім того, існувала ще курйозна «Донецька республіка», що ставила собі ціль відокремити від України східні регіони, але організацію цю очолювала відверто хвора людина, і тому інші соратники по боротьбі всіляко дистанціювалися від неї.
Інші подібні партії та рухи, на кшталт блоку «За Союз», чи «Славянской партии», завжди були настільки слабкими, що не змогли проявити себе навіть у лайт-провокаціях, і тому писати про них нічого. Існують вони, скоріш за все, тільки на папірці, а про стан справ в таких організаціях свідчить хоча б той факт, що вивіску «Славянской партии» у центрі міста ще кілька місяців тому невідомі закидали фарбою, і ніхто досі її не намагався почистити. А ось у 1992-му році серед людей, що засновували партію, був сам Микола Азаров. Так то…
Тож, почнемо по пунктах.
Патриотическая национальная партия (ПНП)
ПНП, чесно кажучи, ніяка не партія. Вона ніколи не була офіційно зареєстрована. Про такі зазвичай кажуть – одна назва. Цей рух в Україні майже нікому не відомий, він був локальним, донецьким та існував у середині 2000-х. Чому я згадав про нього? Тому що, незважаючи на повну віртуальність партії, у Донецьку вона була дуже відомою. Адже декілька років тому, усі паркани та закутки міста були обмальовані дивними лозунгами – «Инфляция — смерть нации», «Демократия – зло», «Бей хачей», «США – мразь», поруч з якими завжди був підпис ПНП. Насправді організація ця була лише добре розрекламованим угрупуванням скінхедів. Лідером її був Олександр Панько, який сам описував діяльність своєї партії так: «У Донбасі ми проводимо акції нічного характеру – сутички з кавказцями, представниками арабських націй та представниками світового сіонизму…» Деякі члени ПНП пізніше отримали реальні строки у місцях позбавлення волі.
Найгучнішою акцією ПНП був виступ коло донецького аеропорту у 2006 році проти приїзду активістів нині майже мертвої партії «Пора». Тоді нацистів зібралося людей 20, з собою вони принесли прапори та плакати. Втім, акцію ту не можна ставити у заслугу ПНП, бо профінансована вона була іншими людьми, а скінхедів до неї залучили в якості масовки. Зараз про Олександра Панька вже нічого не чутно. До інших російських рухів він так і не прибився, а про його угруповання зараз нагадують лише написи на стінах. Ймовірно, що ПНП була лише спробою когось з місцевих регіоналів створити щось на кшталт кремлівського руху «Наши», яка з певних причин швидко зійшла на нівець.
Донецька республіка
«Донецкая республика» стоїть на ступінь вище за ПНП. Ця організація була якийсь час навіть офіційно зареєстрована. Було в її складі від сили людей двадцять, а на чолі стояв феєричний Олександр Цуркан. «Донецька республіка» була настільки провокаційним і скандальним проектом, що від неї трималися подалі навіть найрадикальніші члени донецького російського руху.
Анонім №1 про Цуркана: “Є така професія – дурень. Він міг запросто звинуватити кого завгодно в продажності, у зраді ідей. При цьому сам був людиною регіоналів та діяв у їхніх інтересах. Зараз із ним уже ніхто не хоче мати ніяких справ”.
У 2004 році Олександр Цуркан працював у передвиборчому штабі Януковича. Після програшу з’явилася його “Донецкая республика”, ціль якої полягала в тому, щоб створити в Донбасі ілюзію сепаратизму та тролити президента Ющенка. Проект цей був дітищем біло-блакитних і реальної сили, звичайно, ніколи не мав. В 2007 році його ліквідували за рішенням суду, але неформально організація продовжувала існувати й іноді ще хвилювала вразливих громадян гротескними перфомансами.
В останнє Цуркан та його військо темряви були на слуху на початку 2009 року. Тоді вони влаштували у Донецьку мітинг з 10 людей, на якому роздавали видрукувану на принтері “Декларацию о суверенитете Донецкой Федеративной (!) Республики”. Цей шедевр цілком складався з перлин типу “демократический Руссизм как единая идеология Суперэтноса Русов” і відносив до Донецької республіки Херсонську область.
Після виборів 2010 року потреба в клоунаді, ясна річ, відпала, і “Донецкая Республика” безславно зникла. Члени її розбрелися по місцевих форумах і вступили у віртуальні бої один з одним, намагаючись з’ясувати, хто ж з них провокатор СБУ. Спостерігати цей веселий карнавал можна, наприклад, на форумі газети “2000″.
Шаман (він же Олег Фролов), про якого йде мова – у минулому один з лідерів “Донецької Республіки” і по сумісництву продавець піратських дисків на донецькому ринку “Маяк”. Одного разу він посварився із Цурканом, що не дивно, бо згодом навіть найближчим соратникам став помітний психічний стан останнього. Це вилилося у форумні холівари, а також найстрашніші для російських нацистів обвинувачення в співробітництві з Тягнибоком.
Найсмішніше у цій історії те, що у 2008-му році, коли СБУ звітувала про ліквідацію “Донецької республіки”, вигадки Цуркана (за словами лідера, організація нараховувала “сотні й тисячі людей у містах сходу України”) були охоче підтверджені нею й використані у своїх цілях. Тоді Донецька СБУ заявила про ліквідацію масштабної та небезпечної сепаратистської організації, чим чимало потішила гордість президента Ющенка й свого київського керівництва, а також одержала належні нагороди. Визнавати ж, що насправді у Донецьку була всього лише розігнана купка невинних міських божевільних, у цій історії було не вигідно нікому.
Інша смішна історія відбулася з вищезгаданим Шаманом – Фроловым. Один з лідерів загиблої “Донецкой республики” прийшов до штабу «Русского блока» перед місцевими виборами 2010 року, де скромно висловив бажання бути в них начальником передвиборчого штабу. Начальник штабу у «РБ» на той момент уже був, тому Шаманові було ввічливо й цілком закономірно відмовлено, а замість посади голови штабу йому запропонували попрацювати агітатором і пороздавати газети перехожим на вулицях. Така пропозиція образила кипучу натуру торговця контрафактною продукцією, і він з гордо піднятою головою пішов чекати інших, більш згідливих борців за єдину Русь.
Так пала маленька і горда “Донецкая Республика”.
ПСПУ
Про ПСПУ писати багато не має сенсу. Ця партія та її лідерка усім чудово відомі. У колишні часи вітренківці наводили жах на всю Україну, але досить швидко виродилися в політичного карлика, що користується популярністю лише в Криму й Донбасі. Минулого року на місцевих виборах ПСПУ зазнала нищівної поразки навіть у традиційно лояльних до неї регіонах, і ось на цьому варто зупинитися детальніше.
На виборах 2006 року партія Вітренко подекуди одержала в Донецькій області 10%. Більше, ніж комуністи! В нашому регіоні такий результат вважається дуже високим, і нікому крім Партії Регіонів зараз не по зубах. У ПСПУ на Сході намічалося досить велике майбутнє, і раптом такий провал – 1,4% голосів виборців у 2010-му. Чому так сталося?
Про це розповідає Анонім №2: “Я був членом партії Вітренко три роки тому. Потім усе розвалилося. Зовсім зненацька пройшло скорочення осередків ПСПУ по всій країні, багатьох людей просто звільнили або відсторонили від роботи без особливих причин. Будь-яка агітація була згорнута. Раніше Вітренко щомісяця збирала який-небудь мітинг, відсвічувала з білбордов, а тепер про неї нічого не чути. Гадаю, з нею провели бесіду, їй заплатили. Дали багато грошей, щоб вона не лізла поперед батька. Фактично вона здала партію. Це було особливо помітно на останніх виборах. Я ніколи не бачив, щоб ПСПУ так бездарно проводила свою кампанію”.
Інсайдери кажуть, що Наталя Михайлівна зараз сильно п’є і практично не займається політичною роботою. Усі більш-менш активні люди втекли з колись потужної донецької ПСПУ й розбрелися по інших схожих політичних проектах. Однією з таких утікачок стала й нинішня глава донецького “Русского блока” Наталя (теж Михайлівна) Білоцерківська.
Про ПСПУ нам скоріш за все доведеться забути.
|
| |
| |
| GAD | Дата: Неділя, 17.02.2013, 18:00 | Повідомлення # 3 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| “Русский блок” та “Донбасская Русь”
Після занепаду інших проросійських рухів Донбасу естафетна паличка лідера боротьби за “російський світ” перейшла до партії “Русский блок”. Нині це, мабуть, головний представник жанру в нашому краї. Тому й розповідь про цей рух вийшла найбільш об’ємною.
Історія “РБ” у Донецьку скандальна й терниста. Донедавна ця партія майже не вела тут ніякої діяльності та була скоріше декорацією, ніж реальною силою. З 2002 по 2010 рік її очолював Володимир Філатов – тихий викладач російський мови у Донецькому Національному Університеті. Займався він тим, що майже насильно залучав в “РБ” своїх студентів, тому на папері партія виглядала численною, а насправді була, по суті, міражем. Філатов регулярно відправляв керівництву партії звіти, з яких випливало, що рух живе й набирає популярність, і більше особливо не напружувався. Люди, які його знали, стверджують, що він і сам щиро вірив у створену ним же химеру, та немало здивувався й образився, коли влітку 2010-го року його раптом вирішили “прибрати”.
А прибрала його вищезгадана Наталя Білоцерківська. Власниця аудиторської фірми з Шахтарська, голова громадської організації з абсурдною назвою “Донбасская Русь” і колишній депутат облради від Блока Вітренко. Пригледівши напередодні виборів безхозну партію, Білоцерківська, що мала в області певний політичний авторитет, зв’язалася з керівником “РБ” Геннадієм Басовим і одержала від нього добро на керівництво партією в Донецьку. Разом з іншим нинішнім лідером донецького “Русского блока”, Сергієм Бунтовським (про нього мова йтиме далі) вона прийшла до Філатова й запропонувала йому добровільно поступитися керівницькою посадою. Замість неї ветеранові “РБ” було запропоновано прохідне місце в партійному списку.
Філатов сприйняв такий наїзд, як початок війни, та влаштував бурхливий скандал. Тоді Білоцерківська та Бунтовський, підтримані Басовим, провели досить сумнівні збори членів партії, на яких Філатова офіційно відсторонили від керівництва. Той відповів гнівними листами в управління юстиції та у ПСПУ, у яких звинуватив Білоцерківську в рейдерському захопленні. Вітренко підтримала Філатова, назвавши у відкритому листі свою колишню соратницю “мерзенною особистістю” і “шахрайкою”. У російському таборі Донбасу заклекотали взаємні обвинувачення. Друковані органи конфліктуючих партій стали друкувати відкриті листи, у яких кожна виставляла себе головним борцем за ідею, а опонентів – зрадниками й бандитами. Зрештою Філатова таки відсторонили, й на чолі “РБ” остаточно запанували Наталя Михайлівна – ІІ та Сергій Бунтовський.
Анонім №3: “Наталія Білоцерківська – досить малокультурна людина. Причому сама вона про це не здогадується і приховувати своє безкультур’я не вміє. На лідера партії вона ніяк не тягне, що й показала практика. Ну, а перл з її відкритого листа “Я до мозга костей в сотом поколении – русская” розвіює останні сумніви”.
Сергій Бунтовський – більш одіозна фігура. Викладач Національного Університету (колега та знайомий Володимира Філатова) декілька років тому він написав книгу в співавторстві з відомим російським фашистом Максимом Калашниковим. Називався цей українофобський пасквіль “Независимая Украина. Крах проекта”, а зміст його підозріло нагадував зміст книги Олеся Бузини “Таємна історія України- Русі”. Продукт, як і всяке дублювання, виявився безнадійно вторинним і від забуття врятував його лише Максим Калашников, що виступив продюсером вищезазначеного шедевра. Якби не його прізвище на обкладинці, тисячі читачів ніколи б не придбали книгу, та й навряд чи б вона взагалі вийшла.
Анонім №3: “Донецький “РБ” – насправді липова партія. Реально там працювали людей 7-10, інші значилися просто для баласту. Ні в яке порівняння із КПУ або ПСПУ вони йти не можуть. Агітацією, роздачею газет займалися в основному найняті за дрібні гроші безробітні, які роз’їжджалися по містах області. Агітували вони абияк. Перед виборами партія надрукувала близько мільйона газет “Донбасская Русь”, витративши на це левову частину бюджету. І майже всі ці гроші вилетіли в трубу, тому що більшу частину газет просто викинули ті, хто повинен був їх роздавати. Звідси й такий ніякий результат на виборах – 0,8%”.
Росії вони не потрібні
За словами інформаторів, Росія не надавала партії ніякої допомоги, та й взагалі, підтримки ззовні у російської п’ятої колони в Україні не існує. Росії глибоко начхати на своїх співвітчизників та на їхній “російський світ”. І вже тим більше наплювати їй на декілька дрібних угруповань, що гризуться між собою та декларують себе, як борців за права росіян. Витрачати на них нафтодолари ніхто не збирається.
У Донбасі існує лише одна організація, що живе на російські гроші. Це “Русский Дом” Міри Гакової. А фінансує її всесвітньо відомий фонд Володимира Путіна “Русский мир”.
Формально фонд опікується про розвиток російської культури на всій землі, але насправді він був створений лише з однієї метою – розпила багатомільйонних коштів. Допомога росіянам за кордоном – прекрасний привід для забору грошей з російського бюджету. Так і видобувають російські чиновники свої мільйони через мережу псевдопатріотичних фондів і кружків. Хто знає про “Русский Дом” у Донецьку? Досить обмежене коло осіб. А гроші там обертаються такі, що ніякому “Русскому блоку” не снилися. Тільки до росіян вони, звичайно, не дійдуть. Схоже, уся імперскість команди Путіна має ті ж коріння, що й “комунізм” Петра Симоненка.
Таким чином, можна констатувати, що в найбільш російському із усіх українських регіонів, проросійські рухи вкрай нечисленні й нікому не цікаві. За двадцять років вони так і не виросли зі штанців маргінальщіни та являють собою скоріше клуби по інтересах, ніж політичні партії. Серйозні, амбітні люди обходять такі рухи стороною, тому всілякі російські блоки стають притулком лише для колишніх сектантів, фанатиків та інших диваків, що обожнюють ходити на мітинги. І змін у цьому таборі на цей момент не передбачається.
Джерело: http://ukrdon.com
|
| |
| |
| GAD | Дата: Понеділок, 18.02.2013, 17:13 | Повідомлення # 4 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Три победы оппозиции, которые приведут к поражению Януковича
Довольно часто можно услышать, что к 2015 году оппозиция должна идти "путем маленьких побед", но какими должны быть эти победы никто не пишет.
Я предлагаю свой вариант:
1) Ввод сенсорной кнопки.
2) Победа на киевских выборах.
3) Сбор подписей для референдума о недоверии Януковичу.
***
Теперь немного подробнее.
Почему важна сенсорная кнопка.
С чего-то нужно начинать и блокирование трибуны для ввода сенсорной кнопки – беспроигрышный вариант. Персональное голосование прописано и в Конституции и в регламенте Верховной Рады.
У власти нет ни одного рационального аргумента в защиту пианистов. Поэтому опрос на Шустер-лайв показал поддержку блокирования 84%! Какое еще действие оппозиции получило столько?
Казалось бы блокирование – это тоже не по регламенту. Но блокирование блокированию рознь.
Например, бить в морду тоже не по закону. Но бить в морду маньяка-насильника – это единственный способ остановить насилие. А регионалы сейчас насилуют и Конституцию, и всю страну.
***
Почему важны киевские выборы.
Янукович и Ко верят, что пришли навсегда. И действуют соответственно. Естественно, что и сопротивляться своему поражению в 2015 году будут жестко.
Поэтому с большой вероятностью судьба президентских выборов будет как и в 2004 году решаться в столице.
Кроме того, выборы мэра Киева и Киеврады должны показать, что оппозиция может договариваться и побеждать вместе.
Поэтому и кандидат в мэры и кандидаты в мажоритарных округах должны быть едиными от трех оппозиционных сил.
Без победы в Киеве победить во всей Украине будет гораздо сложнее.
***
Зачем нужен сбор подписей для референдума о недоверии Януковичу.
Важно уже то, что три оппозиционные силы сформируют единую организацию для сбора подписей. Которая впоследствии станет фронтом борьбы за победу на президентских выборах.
Важно собрать миллионов эдак 10 подписей за референдум.
А теперь рассмотрим два варианта.
1) Референдум не состоится.
Ничего страшного. Невынесение этого вопроса на референдум как минимум даст оппозиции моральное право любыми методами блокировать другие референдумы. А они готовятся – по новой Конституции, по федерализации, по Таможенному союзу.
2) Референдум состоится.
Я не сомневаюсь, что вопрос недоверия Януковичу даст более 60% голосов. Причем абсолютно не важно, что покажет официальный опрос. Люди, не доверяющие власти, будут ориентироваться на экзит-полы.
И Янукович станет сбитым летчиком за год до выборов. Причем не только в глазах избирателей, но и в глазах "элит". А это важно.
Наша задача в том, чтобы к концу срока с Януковичем осталась только его горячо любимая "Семья" и Ахметов, связь с которым очень прочна. Но Ахметов человек умный и обязательно "разложит яйца".
Если выборы будут проходить в такой атмосфере, то силового противостояния можно будет избежать – Януковича спишут до того и беспредельные приказы никто выполнять не будет.
***
пс Карфаген будет разрушен.
Роман ШРАЙК
Джерело: http://blogs.pravda.com.ua
|
| |
| |
| GAD | Дата: П`ятниця, 15.03.2013, 19:00 | Повідомлення # 5 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Добро пожаловать в ад
На изменение украинского общества к лучшему уйдут десятилетия. Но если эти десятилетия пройдут без парламентаризма, они обратятся в столетия
То, что законопроект об отмене депутатской неприкосновенности появился в украинском парламенте именно сейчас, на фоне борьбы власти и оппозиции, перманентного кризиса и разговоров о возможном роспуске Верховной Рады и досрочных выборов – само по себе знаменательно. Не менее знаменательно то, что инициатором этого законопроекта стал представитель власти, еще недавно бывший представителем власти – только другой. И эта другая власть была не менее яростным сторонником отмены депутатской неприкосновенности, чем нынешняя – а мнения тех, кто уверял, что отмена неприкосновенности – удар по демократии и шаг к деградации парламентаризма, объявляла стремление сохранить коррупцию и олигархию.
Что интересно, совершенно популистская идея об обмене депутатской неприкосновенности всегда встречала почти единогласную поддержку общества. Потому что как устроено это общество: мало того, что оно воспринимает депутатов от «противоположной» стороны как чужую футбольную команду, которую в случае чего нужно пересажать, так оно вообще воспринимает депутатов как любимцев фортуны, на месте которых стремится оказаться каждый, кто хочет поучаствовать в любимом украинском занятии – разворовывании страны.
Я не раз сталкивался с искренним изумлением людей, выдававших себя за больших демократов и патриотов: как же это вы, Виталий, такой популярный журналист, а не идете в депутаты. Да я бы на вашем месте, да вас бы взяли в список, да вас бы избрали! На недоуменный вопрос – а что мне, человеку, не увлеченному законотворчеством, делать в парламенте, следовал привычный в наших условиях ответ: а там нужны патриоты, а там нужны критики. Хотя почти каждый отвечающий думает совсем о другом: на месте этого лоха я бы пробрался в какой-нибудь энергетический комитет и мне бы деньги текли рекой, а он тут строит из себя. Может, в самом деле не понимает?
Да все я понимаю – именно поэтому уверен, что на изменение украинского общества к лучшему уйдут десятилетия. Но если эти десятилетия пройдут без парламентаризма, они обратятся в столетия – вот в чем загвоздка. Парламентарий защищен неприкосновенностью именно потому, что мы делегировали ему наши интересы, что он должен не опасаться критиковать президента, правительство, прокуратуру, суд, может спокойно отправлять будоражащие общественное мнение запросы, не думая, что завтра придут и лишат мандата, посадят, выгонят из страны.
Власть и так уже многое сделала на пути к окончательной деградации парламентаризма – и российский пример показывает, что оппозиционерами тут не ограничатся, завтра под раздачу попадут самые лояльные депутаты, самые активные «региональные» горлопаны – просто для острастки и если кому-то посильнее захочется у них что-то отдать. Но «глобальное» лишение депутатов неприкосновенности – это немедленный конец парламентаризма. Я говорил об этом, когда подобными популистскими безответственными инициативами грешили Виктор Ющенко и Юлия Тимошенко и могу с чистой совестью повторить вновь: принятие такого закона – индикатор стремления власти к авторитаризму. Поддержка такого закона в обществе – доказательство неразвитости и деградации такого общества. Путь, по которому власть и общество в таком случае отправляются – путь к беззащитности, краху и нищете. Добро пожаловать в ад.
Джерело: http://ipress.ua
|
| |
| |
| GAD | Дата: П`ятниця, 15.03.2013, 19:07 | Повідомлення # 6 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| П’ять простих висновків за підсумками "Справи Власенка"
Захисник Юлії Тимошенко Сергій Власенко більше не депутат Верховної Ради. І, як побоюється опозиція, у найближчі дні його можуть арештувати. Що означає для країни рішення Вищого адміністративного суду України?
1. Українська влада зробила свій остаточний вибір на користь Євразійського союзу. Говорити про те, що ми надалі йдемо у Європу після позбавлення мандату Власенка, просто смішно: 25 лютого українська влада брала на себе зобов’язання вирішити проблему вибіркового правосуддя і трохи більше, ніж через тиждень демонстративно плюнула в обличчя лідерів ЄС. Віктор Янукович і Ко не могли не розуміти, якою буде реакція у європейських столицях на рішення Вищого адміністративного суду України. Більше того – саме це рішення, схоже, стане свого роду спаленням мостів, після чого у країни просто не залишиться варіантів для маневру.
2. В Україні є лише одна недоторкана особа – Президент України Віктор Федорович Янукович. Сподіваюся, це добре розуміють у тому числі й народні депутати від Партії регіонів. Кожен з них може завтра опинитися на його місці – більше того, на відміну від опозиціонерів, вони навіть не зможуть здійняти галас та апелювати до Європи. При цьому, щоб позбутися мандата не обов’язково прогнівити самого Віктора Федоровича, достатньо когось із тих, хто користується його довірою.
Глобально це означає остаточне перетворення парламенту у філію Адміністрації Президента – приблизно так, як у Росії, де Держдуму називають "скаженим принтером", який у пришвидшеному режимі продукує за вказівкою президентського апарату будь-які, навіть абсурдні закони на кшталт "закону Діми Яковлєва".
3. Парламентська опозиція ризикує або бути розгромленою до краю або ж стане "конструктивною". Тобто, збереже критичну риторику, однак у стратегічних кроках буде синхронізувати свої позиції із владою. Ті ж політики, які уже нині є "конструктивною опозицією", наприклад, Петро Порошенко, втратять навіть натяк на опозиційність.
4. Позбавлення Власенка недоторканості та його ймовірний арешт – однозначний сигнал для великого бізнесу: з країни час утікати. Захисні механізми на кшталт груп "своїх" народних депутатів, голосами яких раніше можна було прикриватися чи навіть торгуватися, більше не працюють. Фактично, Коломойський, Пінчук, Фірташ та ряд інших членів клубу мільярдерів дарма інвестували у парламентські перегони.
5. Україна остаточно переходить на російсько-білоруський режим існування: будь-яка політична діяльність має бути санкціонована владою. Несанкціонована каратиметься швидко і максимально жорстоко. При цьому, громадську активність, яка проявляється у поза політичній сфері влада особливо не обмежуватиме: усілякі "зелені" організації, волонтерські та спортивні процвітатимуть і навіть отримуватимуть сяку-таку допомогу від влади.
Є велика спокуса звинуватити у всьому, що сьогодні коїться Віктора Януковича. Те, що основні рішення у країні сьогодні ухвалюють лише в його кабінеті (у тому числі й рішення щодо Сергія Власенка) - факт незаперечний. Але так само незаперечним є і той факт, що чинна система кривосуддя, де людина в мантії - це лише пригодований та заляканий додаток до виконавчої влади, не є винаходом сьогодення. І той же Сергій Власенко у часи, коли другий кабінет країни займала Юлія Тимошенко, користувався телефонним правом не менш цинічно, аніж це роблять його нинішні опоненти...
***
Україна сьогодні – це бідна корумпована дощенту країна із вкрай неефективною системою влади, де право голосу має лише одна людина. А протистоїть цій системі така ж неефективна опозиція. На жаль, "завтра" нашої країни вони спільно більш-менш визначили: це неефективна країна у союзі із собі подібними. Тих, кого така перспектива не влаштовує, повинні думати уже про післязавтра: як жити і що робити з Україною після Януковича. І після тих, хто з ним бореться сьогодні.
Джерело: http://ipress.ua
|
| |
| |
| GAD | Дата: Середа, 20.03.2013, 17:58 | Повідомлення # 7 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Павло Шеремет прокоментував провокації Дурнєва
"Ще кілька витівок – і до пристойного дому його не пустять. Хіба в дім розпусти"
Ведучий програми "Проти ночі" на ТВі прокоментував провокації, застосовані до опозиціонерів на останніх акціях, зокрема балагурство Олексія Дурнєва.
"Ведмедів, які стежили за Власенком, змінили виряджені кролики. Гадаю, вони з однієї банди", – підозрює Шеремет.
На останніх мітингах Яценюкові намагалися подарувати морквину, питали його про ставлення до гомосексуалістів.
"Чому це вигідно владі, чому цим займається Коломойський – зрозуміти можна. Мене дивує Дурнєв – молодий хлопець, успішний телеведучий. Навіщо лізти?" – дивується Шеремет.
За словами ведучого "Проти ночі", ще кілька таких витівок, "і до пристойного дому його не пустять – хіба в дім розпусти".
Павло Шеремет зауважив, що журналістські кола тепер пропонують Дурнєву подарувати хутряну шапку Януковичеві, гарбуза – Арбузову, абетку – Азарову.
Подробиці у сюжеті.
Джерело: http://tvi.ua
|
| |
| |
| GAD | Дата: Четвер, 18.07.2013, 20:34 | Повідомлення # 8 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Кравчук о заявлении 148 украинских депутатов к польскому Сейму: Это национальная измена
Первый Президент Украины, председатель общественного комитета «Примирение между народами» Леонид Кравчук считает, что заявление 148 украинских депутатов к польскому Сейму с призывом признать Волынскую трагедию «геноцидом» польского народа – антиобщественный, антинациональный шаг, который может быть приравнен к национальной измене.
Как сообщили в пресс-службе Инициативной группы «Першого грудня», об этом Кравчук* сказал, комментируя решение польского Сейма, который отказался назвать Волынскую трагедию «геноцидом», однако принял резолюцию с формулировкой «этническая чистка с признаками геноцида», передает Цензор.НЕТ со ссылкой на УНИАН.
Аналогичное решение раньше принял Сенат Польши. «Чрезмерная политизация вопроса польско-украинского конфликта в годы Второй мировой войны, которую мы наблюдаем в этом году, не принесла никакой пользы в приближении нас к тяжелой правде о прошлом, - сказал Кравчук. - Более того, заявления радикальных политиков с обеих сторон нанесли серьезный вред многолетним наработкам, направленным на сближение наших народов.
С польской стороны звучат безответственные заявления о «геноциде поляков на Волыни», которые не соответствуют ни историческим фактам, ни юридическим определениям этого явления. Польские политики говорят только о польских жертвах, пренебрегая памятью погибших украинцев. Их риторика свидетельствует не о стремлении к взаимопониманию с украинцами, а о желании полной капитуляции другой стороны».
По его словам, «со стороны общественности в Польше не хватило трезвых голосов, которые попытались бы остановить радикализацию этой темы, остудить горячие головы радикальных политиков». Он заметил, что «украинская инициатива взаимопонимания, выдвинутая Общественным комитетом примирения, не нашла отзыва у наших соседей, поэтому столь важный диалог на гражданском уровне не состоялся».
Возмущение у Кравчука вызвало поведение некоторых украинских парламентариев: «Заявление 148 из них с призывом к польскому Сейму признать события на Волыни геноцидом - беспрецедентный в мировой истории случай, когда политики просят законодательный орган другого государства обвинить в самом тяжком из преступлений представителей своего народа».
«Это антиобщественный, антинациональный шаг, который может быть приравнен к национальной измене. Эти 148 депутатов (большинство из которых игнорирует одну из наибольших трагедий в прошлом Украины - Голодомор, который был преступлением геноцида против миллионов украинцев) растоптали нашу историю. Их безответственный шаг дополнительно радикализовал ситуацию в Польше, добавляя аргументов тамошним антиукраинским политикам. В итоге образовался очень неестественный союз между польскими националистическими и просоветскими, а то и откровенно сталинистскими политиками в Украине. Их объединяет лишь ненависть к Украине, а такая платформа не может быть основой для продолжительного и плодотворного сотрудничества», - подчеркнул Кравчук.
Он добавил, что «история знает много примеров, когда временно брали верх радикалы, но в конце концов всегда побеждал голос разума». «Так будет в украинско-польских дискуссиях о тяжелом прошлом. Напряжение политических страстей в конечном итоге спадет, и способность спокойно анализировать опять вернется к большинству участников споров. Именно тогда можно будет должным образом оценить деструктивную роль отдельных радикалов, которые помешали сближению наших народов, и не позволить им повторить этого в будущем. В конечном итоге можно будет вернуться к спокойному изучению прошлой трагедии», - считает Кравчук.
Первый президент отметил, что Общественный комитет будет всячески способствовать тому, чтобы продолжились исторические исследования этой темы, которые будут опираться прежде всего на документы того времени.
«Ведь взаимопонимание невозможно без понимания того, что именно произошло в те страшные 1940-ые годы, а его пока еще не хватает как в польском, так и в украинском обществах. Несмотря на трудности, мы и дальше будем стремиться приблизиться к правде. Мы понимаем, что это приближение будет долгим путем, и мы готовы к нему», - подчеркнул Кравчук.
В состав Общественного комитета «Примирение между народами» входят: Первый Президент Леонид Кравчук, Святейший Патриарх Киевский и всей Руси-Украины Филарет, Високопреосвященнейший Симеон, митрополит Винницкий и Барский УПЦ, Эмеритованый Верховный Архиепископ УГКЦ кардинал Любомир Гузар, Иван Васюник, Владимир Вятрович, Мария Матиос, Борис Олейник, Ада Роговцева и Игорь Юхновский. В июне делегация Общественного комитета посетила Варшаву, чтобы донести до политических руководителей и общества дружеской Польши обеспокоенность в связи с рассмотрением в Сенате тогда еще проекта заявления с оценкой волынских событий.
Как сообщалось, 12 июля Сейм Польши большинством голосов принял заявление к 70-й годовщине Волынской трагедии, в котором назвал те события «этнической чисткой с признаками геноцида». В то же время большинство депутатов отказались поддержать поправку о признании Волынской трагедии «геноцидом» и установить 11 июля Днем памяти мученичества кресовян. На прошлой неделе почти 150 из 450 депутатов Верховной Рады Украины подписались под письмом к депутатам польского Сейма, в котором призвали признать Волынскую трагедию «геноцидом» польского народа.
Томенко: В польском Сейме Украину уважают больше, чем "регионалы" и коммунисты
Решение Сейма Польши по случаю 70-летия трагедии на Волыни свидетельствует о том, что в Сейме есть люди, которые уважают собственную историю, но еще больше уважают отношения с Украиной, считает председатель комитета по вопросам свободы слова и информации Верховной Рады Николай Томенко.
"Большинство депутатов Сейма республики Польша оказались большими патриотами Украины, нежели 148 депутатов украинского большинства", - сказал он, комментируя решение, принятое Сеймом Республики Польша по случаю 70-летия трагедии на Волыни.
Н.Томенко* отметил, что история с дискуссией в отношении Волынской трагедии, "к сожалению, подтвердила тот факт, что не смотря на более, чем 20-летнее существования независимого украинского государства, в украинском парламенте есть депутаты, которые действуют по принципу: можно навредить украинской истории и национальным интересам, или украинскому государству, если это навредит твоим политическим оппонентам. Наверное, не существует в мире ни одной страны, где депутаты собственного парламента просили бы депутатов парламента другой страны назвать действия своих соотечественников геноцидом по отношению к представителям другого государства".
"На счастье, в парламентском большинстве польского Сейма есть люди, которые уважают собственную историю, но еще больше уважают отношения с Украиной, нежели представители Партии регионов и Коммунистической партии Украины в украинском парламенте", - сказал Н.Томенко.
Депутат отметил, что не считает идеальными формулировки польского Сейма и "исторически выверенными" в отношении Волынской трагедии, "но, во всяком случае, они не являются украиноненавистническими, в отличие от тех формулировок, которые содержались в письме-просьбе 148 депутатов Верховной Рады к Сейму Польши назвать Волынскую трагедию геноцидом".
Также Н.Томенко подчеркнул, что для оппозиции важным является, чтобы в период каникул в Верховной Раде депутаты провели разъяснительную работу на своих округах и разъяснили своим избирателям позицию Партии регионов и КПУ в этом вопросе.
Джерело: http://censor.net.ua/
|
| |
| |
| GAD | Дата: Неділя, 04.08.2013, 10:59 | Повідомлення # 9 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Гіркий присмак у відносинах України і Росії після свят
Негайна реакція Росспоживнагляду із забороною ввезення до Росії «українського шоколаду», насамперед, із фабрик Петра Порошенка «Рошен», та фактично миттєва вимога російського посольства до української влади щодо повернення на місце вкраденої у Києві меморіальної дошки пам’яті Петра Столипіна доповнюють не цілком оптимістичну картину українсько-російських відносин. Ця картина проглядалася вже в суботу й неділю, коли під час святкування 1025-річчя Хрещення Русі з участю Віктора Януковича і Володимира Путіна молебень на Володимирські гірці відбувся у фактичній порожнечі довкола святкових делегацій, за відсутності народу. Окрім цього, дивно виглядали у ці дні в Києві напади цивільних на активісток і лідерів жіночої організації Femen, які збиралися протестувати проти приїзду Володимира Путіна до України.
Західні оглядачі зауважили, що в Києві у суботу і неділю фактично відбувалися два різні відзначення 1025-річчя Хрещення Русі, коли президент Росії Володимир Путін і патріарх Російської православної церкви Кирило закликали українців до так званої духовно-політичної єдності з Москвою, а багато українців, включно з протестами опозиції та Femen, засуджували це і відзначали, що князь Володимир Великий хрестив Русь із метою наближення її до Європи.
Багатьох вразило те, як жорстоко невідомі люди побили у суботу в Києві лідера руху Femen Ганну Гуцол. Вона сама розповіла про атаки невідомих у цивільному на активісток організації та російського фотографа, що був з ними у суботу. «Ми запланували на 16:30 в суботу протест проти приїзду Путіна, який мав називатися «Путіне, забирайся до пекла!» і мав відбутися в центрі Києва. І у той час, коли три активістки Femen і разом з ними російський фотограф Дмитро Костюков виходили з під’їзду і прямували до таксі, на них напала група невідомих людей у цивільному і почала їх бити та затягувати до автомобіля», – заявила Ганна Гуцол.
Телеканал «Інтер» показав, як одиноко і порожньо було, за повної відсутності хоча б якоїсь масовки нібито з народу, довкола чільних учасників молебню минулої суботи до 1025-річчя Хрещення Русі на Володимирській гірці, де ні слова не було сказано про Україну та про українців.
Тому не дивно, що вже у неділю під час організованої Київським патріархатом хресної ходи і молебню на Володимирській гірці зібралися тисячі учасників. Під час молитви біля пам’ятника Святому Володимиру патріарх Української православної церкви Київського патріархату Філарет наголосив: «Вчора на цьому місці патріарх Московський молився для лідерів православних держав та представників влади, а сьогодні Київський патріархат зібрав на молитву український народ».
У понеділок з’явилися вже російські ноти і заборони для України
Своєрідним лакмусом підсумків спільного святкування 1025-річчя Хрещення Русі та закликів до українців президента Росії та російського патріарха про «духовну єдність» та «один народ» стало у понеділок повідомлення від Росспоживнагляду про заборону ввезення в Росію «українського шоколаду». Насамперед, із чотирьох фабрик фірми «Рошен», які належать відомому українському політикові Петру Порошенку, котрий виступає, як і чимало інших представників українського бізнесу, за тіснішу євроінтеграцію Києва.
Голова Роспотребнагляду Геннадій Онищенко так і сказав: «Дані вказівки митним органам про заборону ввезення на територію нашої держави кондитерських виробів компанії «Рошен»… На жаль, наші підозри виправдалися, про що ми чесно жалкуємо», – наголосив цей чільник із російської влади.
У понеділок вранці в Києві помітили зникнення меморіальної дошки російському прем’єр-міністрові часів царської Росії Петрові Столипіну. Цей міністр, до речі, свого часу відзначився як ненависник всього українського, заборон на українську мову, культуру, відзначення пам’яті Тараса Шевченка. Столипіна вбив у Києві у вересні 1911 року агент охранки, есер Дмитро Богоров. Поховали Столипіна на території Києво-Печерської лаври.
Сьогодні ж посольство Росії передало ноту МЗС України з вимогою повернути цю меморіальну дошку на місце та віднайти й обов’язково покарати винних. Про це інформувала пресу представник Міністерства закордонних справ України Олена Ващенко.
«Міністерство закордонних справ отримало ноту посольства Росії у Києві, яка стосується зникнення меморіальної дошки Петрові Столипіну з будинку по вулиці Гончара, 33, у Києві. МЗС у свою чергу звернулося до компетентних органів з метою проведення перевірки зазначеної ситуації. Ми переконані, що за результатами перевірки будуть вжиті усі необхідні заходи», – сказала Ващенко.
Тому не дивно, що оглядачі на Заході відзначають своєрідний гіркий присмак святкових відвідин України президентом Росії Путіним. Швейцарський експерт Рудольф Герман зазначив, що «київське керівництво до цього часу уникнуло чіткого позиціонування відносин» із Москвою», і прогнозував збільшення ознак цього позиціонування вже найближчим часом.
Джерело: http://www.radiosvoboda.org/
|
| |
| |
| GAD | Дата: П`ятниця, 30.08.2013, 07:40 | Повідомлення # 10 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Куди тягне Україну неукраїнське козацтво
Луганськ – Сьогодні в Україні зареєстровано понад сорок всеукраїнських козацтв і близько шестисот козацьких організацій із місцевим статусом – обласних, районних і міських. Кілька тисяч громадян України мають посвідчення «генерала козацтва».
На Луганщині козацтв теж чималенько – не менше трьох десятків, генералів – десятків зо два. Але послідовну проукраїнську позицію займає лише Східне козацтво України, очолюване отаманом Сергієм Борисенком. Тільки ці козаки спілкуються українською мовою, співпрацюють із церквою Київського патріархату і поважають українську незалежність. Сам Борисенко фінансує єдину на всю Луганщину українськомовну газету «Козацька варта», матеріально підтримує видання просвітницьких книг місцевих авторів.
Луганська влада – на сторожі інтересів імперії
У переддень свята Покрови керівництво Луганської обласної держадміністрації та облради урочисто нагороджувало козаків, які відзначилися під час недавнього візиту Московського патріарха Кирила до Луганська. Серед нагороджених переважали представники Донського і Слобожанського козацтв. Донські козаки (вони, в основному, живуть на території прикордонного з Росією Станично-Луганського району, який колись входив до складу Війська Донського), отримавши нагороду, вигукували: «Служу Дону и Отєчєству!».
Луганська влада має особливий пієтет до донських козаків. Чи не тому, що вони стабільно тримаються проросійської лінії – всерйоз обговорюють питання подвійного громадянства та регіональної двомовності, виступають проти «розкольника» Філарета, носяться з «георгіївською стрічкою», свого часу були прибічниками президента Криму Юрія Мєшкова і постійно підтримують русинів у їхньому прагненні визнати себе окремим народом.
Донським козакам відведені почесні місця на всіх офіційних обласних урочистостях, усі святкові концерти у Луганську починаються з виступів їхніх народних колективів. Усупереч історичній правді (яка полягає в тому, що 80 відсотків земель Луганщини були заселені запорозькими козаками та українськими селянами), місцевим мешканцям методично нав’язується міф про те, що область – суто російське утворення, засноване виключно донськими козаками.
У жовтні 2009 року голова луганської облради, відомий українофоб Валерій Голенко задіяв потужний адмінресурс у просуванні на посаду отамана Луганського округу донських козаків Павла Орлова – креатури отамана Великого війська донського, депутата Держдуми від «Єдиної Росії» Віктора Водолацького. Останній є також Верховним отаманом «Союзу козачих військ Росії та закордоння», програмовими засадами якого є «збереження російського простору за кордоном, консолідація всього козацького народу, сприяння розвитку національно-територіального устрою Єдиної і Неподільної Росії».
Водолацький брав участь у реалізації ідеї встановлення пам’ятника російській імператриці Катерині в Севастополі, й у вересні 2008 року йому було заборонено в’їзд на територію України. Коментуючи цю заборону, СБУ тоді повідомила, що існує план російських діячів створити в південно-східних областях України воєнізовані козацькі організації під егідою «Міжнародної ліги козачих миротворчих сил» з центром у Москві, які братимуть участь у військових операціях у Росії та на території інших держав.
Заступник Голенка Євген Харін, відстоюючи кандидатуру Орлова, пообіцяв донським козакам: незважаючи на те, що депутатів Луганської облради називають п’ятою колоною Кремля, вони все одно будуть «глибоко поважати» Водолацького і будуватимуть стосунки з Великим військом донським.
Що у тверезого на умі…
Стоячи на зупинці в очікуванні автобуса після відвідин літургії Кирила в Луганську, я почала розмову з урочисто вдягненим і при орденах козаком. Він був під чаркою, але не агресивний і балакучий. Мешканець Алчевська, він розповів, що його як похідного отамана Катеринівського полку разом з іншими козаками керівництво області запросило нести варту біля Кирила. Його нарукавна емблема містила напис: «Союз казачьих войск России и зарубежья. Слобожанское казачество» (як бачимо, очолюваний Водолацьким Союз узяв під свою опіку вже й українську Слобожанщину!).
На питання, які основні обов’язки Слобожанського козацтва, мій співбесідник відповів: відбивати православні церкви від «філаретівців». Іще він розповів, які погані «бандерівці» зі своїми УПА, НАТО й націоналістичною історією, і що наш шлях – тільки з Росією, Бєларуссю і… Казахстаном, бо у нас спільна історія. Наостанок додав: «Мабуть, без крові тут не обійдеться».
Ще одне козацтво з проросійською орієнтацією
Ідеологічних братів Донського і Слобожанського козацтв у нас сьогодні – хоч греблю гати. Ось, наприклад «Вірне козацтво» (ВК) – дислокована в Києві міжнародна громадська організація, що має осередки в багатьох областях України, в тому числі «в Галіції», а також у Сербії.
Головний отаман ВК – молодий киянин Олексій Селіванов, крім того, він є головою Київського монархічного центру й очільником комітету «Рух росіян України». Селіванов – потомок донських козаків, з 2004 року відроджує «традиційне» козацтво, як він сам каже, «на Україні». Має чотири ордени УПЦ МП. Організовує охорону патріарха Кирила, ходи козаків на честь «перемоги у Полтавській битві» і православно-патріотичні табори для дітей, де їх приводять до «нормального стану» після того, як їм «загидили мозок пропагандою в школі». Захищає «канонічні» православні церкви від тих же «розкольників» (для цього у ВК є спеціальні загони – т.зв. групи швидкого реагування) та «історичну правду». Ще він виступає проти поступу України до НАТО, щоб вона таким чином не стала антиросійською державою. І доводить, що Катерина ІІ зовсім не знищила Запорозьке козацтво – навпаки, вона ощасливила його тим, що подарувала йому Кубань. Головною метою свого життя Головний отаман ВК уважає об’єднання України з Росією і рівняється на Партію регіонів і КПУ як на політичні сили, орієнтовані на такий союз.
Щодо міжнародної діяльності ВК – варто відзначити активну підтримку ним 2008 року «героя сербського народу, який береже правослов’я», «оббреханого страдника» Радована Караджича і його прихильників – «патріотів, які думають не про європейську інтеграцію, а про свій народ» (нагадаю, що саме 2008 року Міжнародний суд у Гаазі звинуватив Караджича за співучасть у геноциді й організацію масового вбивства боснійських мусульман у Сребрениці в 1995 році).
Луганській владі є на кого рівнятися
Луганська влада не поодинока у своїх симпатіях до проросійського козацтва. Воно популярне навіть у коридорах Кабміну: постанова № 885 від 1.08.2011 р. засвідчує, що при цій інституції створено Координаційну раду з питань розвитку козацтва. До складу Ради, очолюваної міністром оборони Михайлом Єжелем, окрім співробітників інших міністерств, увели представників лише однієї церкви (мабуть, найканонічнішої) – МП, і лише одного козацького об’єднання (мабуть, найправильнішого) – «Вірного козацтва».
Узагалі-то, різноманітні в тому ж таки Луганську козаки – люди не такі вже й набожні. Багато хто з них при посадах ще з радянських часів, а отже, з комуністично-атеїстично минулим. Вочевидь, що навколо так званого канонічного (російського) православ’я всіх їх об’єднали з дуже високої гори, вершина якої зовсім не в Україні. Ураховуючи ж тяжіння всіх цих антиукраїнських чоловічих об’єднань до наведення порядку та зброї, маємо в особі цих різноманітних козацтв у нашій державі передовий загін п’ятої колони, схильний до силових дій на користь сусідньої держави.
А підтримка таких козацтв владою – як на місцях, так і в Києві – зайвий раз дає підставу діагностувати саму цю владу як антиукраїнську.
Джерело: http://www.radiosvoboda.org/
Ірина Магрицька – кандидат філологічних наук, доцент Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, журналіст, громадський діяч
|
| |
| |
| Skif | Дата: П`ятниця, 30.08.2013, 18:43 | Повідомлення # 11 |
|
Рядовой
Група: Пользователи
Повідомлень: 14
Статус: Десь пішов
| я таких козяков называю вступившие
да они и сами знают шо они вступившие а вы спросите, да, вы спросите почему вступившие у тебя есть здесь слово-то матюком попахивает
ответ: вступить МОЖНО в партию какашку лужу и так далее а в казаки не вступают а поступают на казачью службу
спросите у любого казака как вступить в казаки че он вам ответит да и казачество сейчас слабое шатает его в разные стороны
|
| |
| |
| GAD | Дата: П`ятниця, 06.09.2013, 20:34 | Повідомлення # 12 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Привет Путину. Украинцы меняют отношение к России
Путинские пропагандисты и их пятая колонна в Украине не понимают ни сути нашей государственности, ни факторов, определяющих общественное мнение
То, что украинцы радикально изменили свое отношение к российско-украинскому сотрудничеству, может показаться сенсацией. Еще недавно почти половина опрашиваемых была убеждена в том, что у нас хорошие, добрососедские отношения. Сегодня примерно такое же количество опрашиваемых - 42 процента - уверено, что отношения России и Украины - плохие и напряженные.
Однако, этот результат вовсе не удивляет, более того - он демонстрирует, до какой степени российские пропагандисты и их пятая колонна в Украине не понимают ни сути современной украинской государственности, ни факторов, определяющих общественное мнение в нашей стране. Это в России отношение к тому или иному государству можно изменить с помощью нехитрых идеологических манипуляций. Грузия дружит с американцами! Украина хочет в НАТО! И опросы сразу демонстрируют, как меняется мнение российских граждан о соседях.
Украинское общество устроено иначе. Большей его части вообще не интересны исторические или геополитические приоритеты. Украинцы прежде всего хотят хорошо жить - именно поэтому, когда обсуждается вопрос о Европейском Союзе или интеграции с Россией, наблюдатели начинают лихорадочно подсчитывать цифры, а не говорить о ценностных категориях. Примат права, демократия, историческое наследие - все это уходит куда-то на десятый план, когда размышляют в привычных нам категориях "богато - не богато".
Но "торговая война" - вне зависимости от того, была она на самом деле или же россияне и группа "Росукрэнерго" провели репетицию будущего наказания Украины в случае подписания ею соглашения об ассоциации с Европейским Союзом - бьет в самое сердце украинского общественного мнения, потому что касается именно этой категории. Братская страна, говорящая о нашем общем прошлом, отказывается покупать нашу продукцию - и это, по словам ее же лидеров, может привести к значительному ухудшению уровня жизни у нас. Ничего себе братья!
Наш товар не покупают, потому что мы неправильно себя ведем, хотя товар нормальный, качественный - в этом случае начинает работать гордость
Даже газовые войны не могли столь катастрофически обрушить российский авторитет в глазах украинца. Потому что в газовых войнах мы выступали в роли покупателя, который оплачивал чужой товар - и общественное мнение всегда делилось на тех, кто был уверен, что Россия специально завышает цены и отказывается от поставок, чтобы держать нас в узде, и тех, кто считал, что за газ нужно платить. А здесь мы выступаем в роли нежелательного продавца. Наш товар не покупают, потому что мы неправильно себя ведем, хотя товар нормальный, качественный - в этом случае начинает работать гордость. Люди в целом устроены нормально: они болеют за свой двор, свою футбольную команду, свою продукцию. Конечно, безумцы есть в любом социуме - я часто сталкиваюсь в эфире русскоязычного американского радио со слушателями, которые мечтают о поражении Соединенных Штатов и накликают всяческие беды на империалистический блок НАТО, даже не замечая, что звонят из Нью-Йорка и являются обладателями американских паспортов. Но таких людей, как правило, меньшинство.
В 2004 году Владимир Путин, прибыв в украинскую столицу для поддержки тогдашнего кандидата от власти на президентских выборах Виктора Януковича, в прямом эфире заявил о продлении срока пребывания граждан Украины в России без обязательной регистрации. Не знаю уж, насколько это заявление помогло Януковичу, но с точки зрения укрепления образа России как благожелательного государства это был хороший ход - украинцам давали понять, что, в отличие от западных стран с их визовым режимом, Москва обеспечивает им "зеленую улицу".
За почти десятилетие, прошедшее после той поездки Путина, российское отношение к соседям изменилось - и изменилось кардинально. Москва больше не хочет играть роль благожелательной метрополии, она стремится стать самозваным жандармом постсоветского пространства - и ей совершенно не важно, как жители соседних стран станут относиться к ее действиям, потому что сами эти страны, судя по последнему интервью Путина, окончательно воспринимаются как историческое недоразумение. Такая картина мира, естественно, влияет на слова и действия российской власти - а украинское общественное мнение является лишь зеркалом этих изменений.
Виталий Портников, журналист
Джерело: http://liga.net
|
| |
| |
| GAD | Дата: Понеділок, 23.09.2013, 22:30 | Повідомлення # 13 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Уже никто никуда не идет?
Всякий раз, когда речь заходит о Януковиче, мы невольно обращаемся к «презумпции вменяемости». Дескать, в решающий момент он опомнится. Это заблуждение - вменяемость и Янукович не сочетаются.
Вопрос, сформулированный Юрием Луценко на Ялтинской конференции, содержит два ключевых для Януковича слова: «Тимошенко» и «бояться». Согласно методу свободных ассоциаций, замедленная или отсутствующая реакция на слово-стимул указывает на некую проблему или конфликт. Ни для кого не секрет, что одно лишь упоминание о Юлии Тимошенко парализует Гаранта. С импровизациями он никогда не дружил, поэтому любой его выход в свет тщательно срежиссирован. Однако звуки жуткой фамилии вызывают «запор мысли» и полную отключку даже при наличии сценария. Нервный смешок и путаный ответ, сводившийся к тому, что Янукович скорее удавится, чем выпустит врага, наводят на мысль, что «великий евроинтегратор» уперся рогом.
Не случайно и лазейку приготовил, заявив, что жизнь благополучно продолжится и в случае неподписания Соглашения. Под «жизнью», конечно же, подразумевается его дальнейшее пребывание у власти. Похоже, он уверен, что победа на выборах 2015 у него в кармане, а раз так, можно и с европейцами не церемониться. Аналогичную идею прокручивает и преданный лакей режима – Кость Бондаренко, сокрушаясь, что дело Тимошенко опять стало «камнем преткновения» и затягивает в «опасные игры» как Европу, так и Украину. Короче, всех, кроме президента и его блистательной команды, на которых срыв Ассоциации никак не отразится. Ведь жизнь продолжается!
Всякий раз, когда речь заходит о Януковиче, мы невольно обращаемся к «презумпции вменяемости». Дескать, в решающий момент он опомнится и сделает то, что нужно. Это заблуждение – вменяемость и Янукович не сочетаются. Казалось, он двигался в правильном направлении – показал кукиш России, приструнил мятежных регионалов, изображал мудрость и терпимость… Но стоит произнести магическое заклинание «Тимошенко», и его переклинивает. Объект ускользает и падает на дно, волоча за собой всю страну. И плевать, что неадекватность такого рода создаст еще большую неразбериху. Лишь бы Юля сидела в тюрьме, он – на троне, украинцы – в туманном промежутке между варварством и цивилизацией. А там хоть трава не расти!
К чему тогда тратить столько времени и сил на переговоры? Он бы и не тратил, если бы не инфантильная надежда, что тема Тимошенко исчезнет сама собой, европейцев поразит склероз, и однажды они раскроют объятия и кошельки, не задавая лишних вопросов. Снова и снова надежды разлетаются в прах. Трепетная вера сменяется яростью самодура, и вот он уже не прочь разрушить то, что сам же и строил.
Все происходит почти как в известном анекдоте. Янукович вплотную приближается к границе, заносит ногу… Часовые не останавливают, а, напротив, приветствуют гостя: «Добро пожаловать в ЕС! Только сначала выпустите Тимошенко! Идет?» Виктор Федорович разворачивается и уползает в кусты, обиженно бормоча: «Уже никто никуда не идет!»
Илария Шевченко
Джерело: http://blogs.korrespondent.net/
|
| |
| |
| GAD | Дата: Середа, 02.10.2013, 18:29 | Повідомлення # 14 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Український хід конем у торговельній війні — заборонити ввіз російських книг
Росія розпочала, нав’язала і продовжує торговельну війну з Україною.
Передісторія
Перша ластівка сталася 14 серпня. В Федерації роботодавців України заявили, що російські митники включили до переліку «ризикових» товари всіх без винятку українських виробників, що призвело до фактичного блокування експорту з України в РФ.
Фактично, Путін перейшов дорогу українському олігархату. Приблизно 40 підприємств, що потрапили під прес російських обмежень, належать впливовим українським підприємцям - Петру Порошенку, Дмитру Фірташу, Ігорю Коломойському, Борису Колеснікову та Андрію Клюєву.
Причина очевидна — спроба перетиснути українській економіці горло так, щоб вона зрозуміла, що без Росії — гаплик і кришка. Щоб Україна вступила в Митний Союз. Щоб Росія, фактично, змогла підім’яти під себе свої «імперські» околиці — Казахстан, Білорусь, а з ними й Україну.
Але українські олігархи збунтувалися. Політикум — і провладний, і опозиційний — чи не вперше з часів президентства Януковича — об’єднався в одному пориві. Пориві захистити своє.
Весільний генерал у порожній бібліотеці
Головний «весільний генерал» цього дійста — голова Роспотребнадзору Генадій Онищенко — постійно знаходить якісь хвороботворні бактерії то в грузинському вині, то в українських цукерках, то в білоруському сирі... Цікаво, чи зможе він знайти хвороботворні бактерії в українських книжках?
Варіант №0
Одним з вагомих чинників, яким Україна може натиснути у відповідь — заборона на ввезення російських книг.
vestnik.in.ua стверджує, що загалом вітчизняна продукція становить близько 10% асортименту книжкового ринку України. Решта – книги російських видавців.
Як розповідають в Асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів України, кількість української продукції в книжкових магазинах варіюється залежно від регіону.
Так, на заході країни українська продукція становить більше половини асортименту книжкових крамниць. Щодо центру, то там кількість може доходити до 20%. А от на сході ситуація більш критична – лише 5-8% від усіх реалізованих книг видані вітчизняними видавництвами.
Йдеться не про російськомовну книгу. Йдеться про книгу, завезену з Росії.
Тож, якщо буде введена заборона на російську книгу, то в Україні можна буде друкувати не лише україномовні книги, але й задовольняти потреби російськомовних читачів — друкувати російськомовні книги українськими видавництвами.
Втрати України — суцільний розвиток
Це дасть шалений виток для розвитку видавничої справи. Якщо виданнями українських видавництв покрити нестачу російської книги, то заробіток українських видавництв зросте в десятки разів.
Відповідно, кошти з видань будуть осідати саме в Україні.
Відповідно, зросте якість видань.
Відповідно, в рази зменшиться ціна на українську книгу, за рахунок значного збільшення тиражів.
В українських видавництв збільшаться фінансові обороти.
Збільшиться кількість питомо українських книгарень.
Саме цей крок дозволить Януковичу претендувати на другий президентський строк, адже рейтинг симпатій до Віктора Федоровича на Західній Україні зросте.
І взагалі, ця вся війна, часом, не змова Януковича і Путіна в розрахунку на другий президентський строк теперішнього президента України?
Реальна ситуація двомовності в Україні. Факти
За статистикою, відсоток російськомовних книг до відсотку російськомовного населення — приблизно зберігається.
Дані за 2009 рік. Було видано 22491 назв книг загальним тиражем 48,5 млн примірників.
Чверть книг в Україні видається російською. Нагадаємо, що у 2001-ому російську визнали рідною 29% українців.
Хоча, в реальності спостерігається засилля російськомовної книги в книгарнях. Причина очевидна — в глибокій переважній більшості — це книги, імпортовані з Росії.
Але з україномовними газетно-журнальними виданнями — ситуація катастрофічна.
Наприклад, за даними на типовій газетній розкладці в столиці України — більше 90% - російськомовні видання! І це при тому, що українською в столиці спілкується щонайменше третина населення.
Тут проблема залишається відкритою.
Можливі відповідні кроки Росії
Є багато питань, які унеможливлюють або обмежують ідею заборони або обмеження ввозу російської книги в Україну.
Так, російський літературний діяч і критик, головний редактор газети «Книжное обозрение» Александр Гаврилов влучно стверджує, що «російські видавці шукають нові ринки - в першу чергу, на території СНД. Зрозуміло, що Україна - перша, про що вони думають. І обидва російських видавничих гіганта - «АСТ» і «Ексмо» - вже давно увійшли на український ринок.»
Головною проблемою є те, що «українська книготоргівля значною мірою вже скуплена росіянами. Українські книжкові магазини в чому побудовані за участю російського капіталу.»
Також, за твердженням Александра Гаврилова, «якщо ж українську книгу будуть протекціонувати і захищати від ввозу російської, то видавництва «Ексмо-Київ», «Азбука-Україна», «Пітер-Київ» та інші фірми, що по суті є дочірніми структурами російських видавництв, стануть видавати ті ж самі книги, які зараз завозяться з Росії, в Україні.»
Це — вихід Росії з ситуації.
Проте, лише великі видавництва, які мають представництва в Україні, зможуть задіяти схему, яку описав Гаврилов.
І також, для видання книг в Україні представництвам російських видавництв треба буде не просто завозити книги в Україну, як вони могли робити раніше, а, насамперед, треба буде співпрацювати з українськими друкарнями, розповсюджувачами тощо.
Головна втрата Росії — занепад культурного та ідеологічного впливу
Оскільки в Україну потрапляє ледве не третина усього російського книжкового ринку, то головних втрат Росія зазнає з фінансової точки зору.
Проте, головні втрати Росії полягатимуть не в зменшенні ринку збуту. У довгостроковій перспективі відродження українського книжкового ринку принесе можливість поширення україномовних книг.
Також, втрати зазнає ідеологічна сторона впливу Росії на Україну.
Насамперед, я сподіваюся, що більше ніколи не побачу в пересічному київському книжковому магазині атласу, де окремою країною позначена Абхазія.
Джерело: http://uainfo.org/
|
| |
| |
| GAD | Дата: Четвер, 03.10.2013, 10:48 | Повідомлення # 15 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Открытое письмо от нечистокровного украинского гражданина российским друзьям
Дорогие мои российские друзья!
Случилось так, что в последние дни мы не страдаем от отсутствия вашего внимания.
Вы рекомендуете нам ознакомиться с выкладками российских аналитиков, которые рассматривают проект ассоциации Украины с ЕС, одуматься, пока не поздно, протестовать против страшных европейских нравов, всех этих педофилов и педерастов, которые только и ждут нашего появления на границе ЕС, чтобы трахнуть все население в извращенной форме.
Все наши женщины, как оказалось, поедут работать в ЕС исключительно проститутками или посудомойками, мужчины обречены на сезонные работы и уборку мусора, так как лакомые места сутенеров при собственных женах уже будут заняты коварными европейцами.
Промышленность нашу погубят.
Сельское хозяйство разрушат.
Науку... Какая в Украине наука? Откуда? Вот ваша российская наука, особенно достопочтенная РАН - это да, российская гордость!
Вам надо будет поднять качество товаров до Европейского! Это же ужас!
Вам надо будет перейти на Европейскую колею на железной дороге! Это кошмар!
Вам надо будет модернизировать предприятия! Это невозможно!
Идите к нам! Нам не надо повышение качества ваших товаров! Нам не нужна модернизация ваших предприятий! И колея у нас такая, как у вас! Мы дадим вам возможность еще немного пососать нашу трубу по сниженным ценам, по-братски! Мы откроем вам рынок без всяких вложений в модернизацию - главное, будьте послушны!
Вы же без нас пропадете! - пишете вы. - Что с вас взять Европе, кроме возможности превратить вас в рабов? Вы же нищие! Ни нефти, ни газа, ни леса! Черноземы? Да кому они нужны! Разваленная инфраструктура! Пустые недра!
Про пустые недра - вы серьезно?
С углеводородами у нас, конечно не так, как в России, но сланцевый газ мы начали добывать. А нефть... Ее можно и танкерами, что мы и делаем.
Труба.
Ну, конечно, ценность, не спорю. Но ценность ее падает день ото дня, стараниями россиян, кстати.
Урановые, марганцевые руды, угли, железные руды, конечно же, не в счет. С нефтью не сравнить.
И то, что мы даже в плохой год собираем миллионные урожаи - чистой воды фигня.
Мы, конечно, не сладкая булка с изюмом, но 45-ти миллионный рынок достаточно ценная вещь. Ведь это не только рынок для продаж. Это еще и квалифицированные рабочие руки, и масса ученых и инженеров, да просто масса работящих людей, которые хотят жить по-человечески и не боятся работать. Для вас это ничто? А для меня - мои соседи, друзья, родственники, которые умеют и хотят работать и обеспечивать свои семьи. И будут их обеспечивать.
Посмотрите на Москву, на другие российские большие города. Ваши дворы убирают туркмены, узбеки, китайцы - да кто угодно - я не видел в Москве русского дворника. Наверное, поэтому вы так переживаете по поводу того, что мы будем мести улицы в Германии и Франции (отнимая работу у турок и алжирцев). Ничего, у себя мы убираем сами и там, если припрет, не побрезгуем.
Но, видите ли, у нас высокий образовательный ценз (если не у всех, то у достаточно широкой прослойки) и, если судить по моей личной сфере общения, то среди моих выехавших в ЕС друзей, нет ни дворников, ни проституток, ни мусорщиков. Зато есть профессора университетов, врачи, айтишники, инженеры, обеспеченные пенсионеры (правда, выехавшие по еврейской линии, но в том возрасте, когда здесь им предлагали идти на мусорники побираться), студенты ВУЗов...
Вы знаете, что в Польше треть студентов ВУЗов украинцы? Вернее, не этнические украинцы, а ребята с украинскими паспортами самых разных национальностей? Вы понимаете, они уже ассоциировались с Европой. Они УЖЕ там. В России для украинцев квота - 300 бесплатных мест. А в Польше такого нет. И в Сорбонне нет. И в Куимбре.
Конечно, в Европе адаптироваться сложно. Язык, ментальность, законы... Но... Хотите по секрету? В Лондоне, Берлине, Париже,Мюнхене - полно российских студентов. Из самых разных семей, не только из семей олигархов. Они уже сделали свой выбор. Цивилизационный, кстати. Ведь выбор между векторами развития не только экономический, как многим хотелось бы. Это еще и выбор между образами жизни, между моделями общества, в котором жить детям и внукам.
Вы спрашиваете меня - сколько лет понадобится на то, чтобы преодолеть пропасть между нами и Европой? Боюсь ошибиться, но думаю, что не менее четверти века, то есть чуть больше, чем прошло с момента развала Союза. Это очень много для меня, пятидесятилетнего. Это вечность для моих родителей, которым за семьдесят. Но четверть века в истории страны - это даже не миг. Это бесконечно малая величина.
В общем, не хочу с вами ссорится. Давайте поживем и посмотрим, чем кончится дело.
Мы уже поняли, что вы против нашей ассоциации в ЕС. Вы много и убедительно говорили об этом. Вы рассказали нам о всех карах земных и небесных, что на нас обрушатся сразу по...
Увы, ничем помочь вам не можем. Мы приняли решение и готовы к последствиям. Нормальное поведение страны, которая не хочет, чтобы ей рулили со стороны.
Я не оптимист. Я записной пессимист. Особенно после 2004 года - знаете, разочарование отравляет душу, но делает человека мудрее. Я прекрасно понимаю, что ближайшие несколько лет будут очень тяжелыми. Не могу сказать, чтобы это знание наполняло меня восторгом. Плохая новость, на самом деле. Я не люблю людей, которые нынче у власти, как не любил и тех, кто был во власти до них. Я неплохо знаю многих из правящей «элиты» и знаю им цену... Но сейчас не об этом.
Как бы ни были плохи нынешние властители, по каким бы тайным причинам они не принимали решение об ассоциации с ЕС, именно их выбор дает нам надежду на то, что такие, как сейчас политики не смогут приходить к власти в будущем. Что на месте нашей экс-советской системы выборов и политических лифтов, возникнет что-то отчасти похожее на английскую, американскую или немецкую систему. Правовую. Объясняю для забывших значение этого слова: правовая - это когда результаты выборов неизвестны за 4 года до выборов, а назначить себе преемника демократически избранный президент не может ни коим образом. Не потому, что граждане протестуют, а потому, что это невозможно по закону, который обязателен к исполнению всеми. И суды не слушают никого - ни президента, ни лидера оппозиции - а только закон. И на все территории страны и для всех ее граждан действует одно и то же право.
Так что мы стремимся в Европу не за колбасой. Колбаса у нас есть. И конфеты Рошен. И сыр вкусный. Мы хотим попробовать жить, как цивилизованные люди. Для кого-то - это трахаться с педерастами. А для кого-то - на выходные съездить в Амстердам в музей Ван-Гога. Кстати, выбор и тех, и других надо уважать - у всех свои интересы.
В общем, мы пошли... Даже если это ошибочный путь - это наш путь.
Мы или встретимся в конце, или не встретимся. Как повезет.
Кстати, вам тоже предстоит решать свои взаимоотношения с Европой. И мне бы не хотелось, чтобы ваш цивилизационный выбор оказался ошибочным.
Мы, правда, не сможем отключать вам газ или поднимать до заоблачных высот пошлины на нефть, но тоже будем за вас переживать.
Сказали мне, что эта дорога
Меня приведёт к океану смерти,
И я с полпути повернула вспять.
С тех пор все тянутся предо мною
Кривые, глухие окольные тропы…
«Трусость» японской поэтессы Акико Ёсано (1878—1942)
в переводе Веры Марковой
Джерело: http://uainfo.org/
|
| |
| |
