Вівторок, 21.11.2017, 21:09
LEVEL
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » ЖИТТЯ » Політичне » Міжнародні відносини.
Міжнародні відносини.
GADДата: Вівторок, 18.09.2012, 21:36 | Повідомлення # 1
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6435
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Хочет ли Крым в Россию

Вот уже два года как я переехал жить из России в Крым, и за эти два года у меня накопилось в адрес соотечественников немалое раздражение. Какие же они дураки.

Я готов предъявить России счет за шаблонное мышление, "мкадовый" кругозор и зацикленность на устаревших политических доктринах. Правда состоит в том, что современная Украина (и Автономная Республика Крым в ее составе) — совсем не такие, какими их рисуют в своем воображении российские журналисты, политики и випы всех мастей.

Одно из базовых российских заблуждений – это желание воссоединить Крым с Россией. Как бы априори считается, что Крым жаждет воссоединения. Основанием для таких суждений служат две группы аргументов. Первая: Хрущев – не имел право дарить Крым Украине. Вторая: русский язык и русские в Крыму доминируют. Русские его завоевывали, кровью отстаивали. И вообще, "отдать хохлам такую жемчужину!"

Я тоже примерно так рассуждал, пока здесь не поселился. Шоры с моих глаз были сорваны практически сразу же, стоило только выйти за пределы пляжа и начать общение с местными, что называется, на равных.

Первое мое открытие состояло в том, что среди местных жителей (крымчан) бытуют два стиля общения: "для туристов", которых за глаза здесь иногда по старинке именуют оккупантами, и "для себя". Российским туристам они говорят то, что им, туристам, приятно услышать. Что они, россияне, "весь Крым кормят", что Россия – клондайк с высокой зарплатой, что все бывшие союзные республики хотят в Россию, и каждый по отдельности их житель тоже хочет в Россию, ибо она ж мать всем народам, и вообще в СССР жилось лучше. Так говорят даже крымские татары на рынке.

Толстопузого курортника из России все эти разговоры настраивают на благодушный лад, он начинает себя чувствовать представителем более высокой и богатой цивилизации и вести себя соответственно — то есть тратить деньги. Примерно с такой же технологий я столкнулся в Египте, Албании и других странах советского подбрюшья: "Гагарин, Путин, Калашников. Руски дружба. Руски скидка. Купи бляха-муха". И называется цена, в несколько раз превышающая реальную.

Запомните, россиянин в Крыму – это в первую очередь лох.

Между собой жители Крыма разговоры ведут совершенно другие. Из них я узнал, что россиян в целом не любят и не уважают, хотя и завидуют им из-за зарплат; что ехать в Россию на заработки – дело неблагодарное, и что воссоединение Крыма с Россией – это скорее беда, чем благо. Последнее для меня стало шоком, ибо я, как большинство россиян, был уверен в обратном.

Из разговора судакских таксистов в кафе:

— Вез клиента. Так он меня типа "обрадовал". Говорит: рано или поздно Крым опять с Россией воссоединится.

Второй аж подавился:

— Да не дай бог!

Далее пошли едкие реплики вперемешку с матом, суть которых сводилась к тому, что крымский туризм от этого только потеряет. "Если туристу из Москвы или Питера в Крым ехать, то это ж две таможни вместо одной проходить надо. То есть, по десять часов стоять летом вместо четырех-пяти. Значит, народ через керченскую переправу ломанется. А это крюк и очередь на паром. Легче и дешевле на Кавказе отдохнуть". Вывод: теряем клиента.

Вы скажете: ну, это таксисты такие разговоры ведут. А кто такие таксисты? Быдло, бомбилы. Но ведь есть еще интеллигенция, есть старые советские кадры, есть просто русские патриоты, радеющие за воссоединение.

Так вот, по поводу интеллигенции. Среднестатистический интеллигент являет собой типичную для Крыма смесь внутренней украинизированности и лозунгового пророссийского ура-патриотизма. По своей глубинной сути он давно и бесповоротно стал "хохлом" (даже если он и не украинец) — то есть безыдейным приспособленцем, который "и вашим, и нашим", лишь бы кормили и не трогали. Он знает мову, говорит на гыкающем суржике, радеет за Россию и мечтает уехать делать карьеру в Киев. Он пишет отчеты, делает дипломы за деньги и сдает летом дачу отдыхающим. Он боится всяких изменений, ибо надо будет заново приспосабливаться, а это – трата "энергетики". Зачем такому присоединение Крыма к России?

Старые советские кадры, работающие в госучреждениях и на фирмах, являют собой примерно такую же картину с небольшими вариациями. Они любят вспоминать, как хорошо было в советское время, и голосуют на выборах за украинских коммунистов. Они знают украинскую документацию и берут с россиян взятки за услуги перевода и продвижение интересов. Их по большому счету все устраивает. А что делать, жизнь такая.

Кто там еще остался? Русские патриоты, радеющие за воссоединение?

Это тема для отдельного разговора. У меня вообще сложилось впечатление, что реальным русским патриотом в Крыму был только первый и последний президент Крыма Юрий Мешков, за что в 1995 году и поплатился. Все остальное – либо просто разговоры, либо политический пиар, либо бизнес, либо подработка к пенсии.

Как-то в Севастополе проходила акция по сбору подписей за проведение референдума по отсоединению Крыма от Украины и придания ему статуса самостоятельного государства. На площади Нахимова один очень активный пенсионер прочел мне лекцию о русском патриотизме, долге каждого русского человека перед отечеством и т.д., дал мне в руки соответствующую листовку с напутствием: "Вторым шагом будет присоединение Крыма к России". Моему удивлению не было предела, когда я этого дедушку буквально через неделю встретил в другом конце города, раздающего прокламации украинских националистов и читающего прохожим лекции об украинских патриотах, голодоморе, гетманах и вкладе Ющенко в становление Крыма.

— Дедушка, а это не вы случайно за воссоединение пропагандировали?

— Ну, я.

— Как же так?

— Да так…Политическая ситуация-то постоянно меняется.

Потом узнал у знакомых стоимость "ситуации". Она составляет 100 гр. за день работы агитатора. На русские деньги это 400 рублей.

Вы спросите: ну а офицеры российского Черноморского флота? Разве они — не патриоты? Разве они — не желают воссоединения Крыма с Россией?

Может быть, и желают. Но тогда их довольствие значительно уменьшится. Компенсацию за базирование на территории иностранного государства они получать уже не будут.

Так что судите сами, кому выгодно.

Игорь Коровин

Джерело: http://www.rosbalt.ru
 
GADДата: Понеділок, 24.09.2012, 21:33 | Повідомлення # 2
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6435
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
У мене шок: Київ попер проти Вашингтона

Зі мною не часто таке буває, та я зазнав шоку. Коли прочитав реакцію нашого МЗС на прийняту Сенатом резолюцію щодо України. Якась "громиківщина"! Судячи з усього, як і колишній радянський міністр закордонних справ, пан Грищенко вже може заслуговувати на прізвисько "містер Ноу".

Взагалі, останнім часом у взаєминах України із зовнішнім світом "ноу" стало явно домінувати. Клерки з Михайлівської явно підмінили своїм чиновницьким інтересом (щоб на посадах подовше лишатися) таку тонку матерію, як дипломатія.

На думку чиновників від дипломатичної служби, їхня агресивність у заявах, та ще й Вашингтону(!), компенсує їхню нездатність відвернути небажані сценарії. Однак принцип "напад - краща оборона" можуть собі дозволити застосовувати істеричні жінки на кухонних сварках із своїми чоловіками, але зовсім не МЗС 46-мільйонної держави в центрі Європи у взаєминах із США.

Чим вища точка кипіння у заявах, тим швидше падіння до точки замерзання у двосторонніх відносинах. Аналогії з "холодною війною" в дипломатії тут, на жаль, доречні. Тільки от Україна - то явно не адекватний спаринг-партнер. І таке протистояння їй зовсім ні до чого - і часи не ті, і люди в нас зовсім не хочуть, щоб їхня держава сприймалася світом як дикунська територія, що не здатна реагувати на очевидні речі.

Звертає увагу й та обставина, що від сварливої реакції нашого МЗС суть питання не міняється. Резолюція Сенату ухвалена - це об'єктивна реальність, що б там не говорили у відомстві пана Грищенка. І замість того, щоб вправлятися в аналізі сенатських процедур, варто зосередитися на тому, аби якось запобігти перетворенню рекомендацій в практичні кроки стосовно Києва. Саме тут МЗС має показати свій професіоналізм. І не лобову атаку, а делікатність, філігранність переговірної роботи. Адже ще трохи - і Україна з оцим "ноу" зайде на міжнародній арені в усі можливі глухі кути.

Віктор БАЛОГА

Джерело: http://tvi.ua
 
GADДата: Вівторок, 30.10.2012, 16:58 | Повідомлення # 3
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6435
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
В уламках літака Качинського знайшли вибухівку

Інформацію передали голові уряду Дональдові Туску. Тривають консультації щодо подальших дій



Польські прокурори та експерти, які впродовж місяця вивчали уламки літака у Смоленську, в якому загинув президент Польщі Лех Качинський з численною делегацію, виявили сліди вибухових речовин, - пише "Rzeczpospolita".
Цю інформацію виданню підтвердив генеральний прокурор Польщі Анджей Серемет.

Як зазначає газета, польські прокурори сумнівалися у російській експертизі. Запропонований росіянами аналіз не відповідав процедурним вимогам. Відтак, польські експерти відмовилися підписувати остаточний висновок про причини загибелі екіпажу без ретельного вивчення уламків літака.

Поляки вимагали повторного виїзду до Смоленська. Стверджували, що польські експерти, які проводили обстеження раніше, мали замало зразків, щоб виключити наявність вибухових речовин.

До Смоленська з прокурорами поїхали експерти з піротехніки з Центральної лабораторії криміналістики та Центрального бюро розслідувань, оснащені сучасним обладнанням. Вже перший зразок показав позитивний результат – аж на 30 стільцях було виявлено сліди тротилу та нітрогліцерину. Ці речовини були також виявлені на інших уламках літака. Їх було стільки, що один із приладів для вимірювання аж зашкалював. Аналогічні результати були при тестуванні місця авіакатастрофи.

Анджей Серемет особисто передав цю інформацію голові уряду Дональдові Туску і вже протягом двох тижнів тривають інтенсивні консультації щодо подальших дій.

"Rzeczpospolita" відзначає, що не можна виключати гіпотези про те, що джерелом слідів вибухових матеріалів могли стати снаряди часів Другої світової війни. Адже відомо, що тоді під Смоленськом йшли важкі бої.

Нагадаємо, літак Ту-154, в якому летіло керівництво Польщі на чолі з президентом Лехом Качинським з дружиною, розбився під Смоленськом у квітні 2010 року. Тоді загинули всі, хто перебував на борту.

Джерело: http://tvi.ua
Прикріплення: 6662453.jpg(56Kb)
 
GADДата: Неділя, 04.11.2012, 21:02 | Повідомлення # 4
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6435
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Під Варшавою знайшли повішеним головного свідка Смоленської трагедії

Під Варшавою знайшли повішеним одного з ключових свідків авіакатастрофи з польським президентським літаком під Смоленськом у квітні 2010-го.
Бортінженер літака Ремігіуш Мусь прибув до Смоленська раніше, тому свідчив, що бачив на місці катастрофи.
42-річного чоловіка знайшла повішеним його дружина. Це сталося у передмісті Варшави, де мешкало подружжя. Жінка зайшла у підвал, побачила, що трапилось і навіть намагалась врятувати чоловіка, знявши петлю, однак лікарі, які прибули на місце події, констатували смерть.
Наразі цю справу розслідує окружна прокуратура Варшави, кажуть, що про вбивство поки не йдеться.
"Прокуратурою здійснюється візуальний огляд трупа. На тілі чоловіка не було виявлено пошкоджень, які вказували б на участь третіх осіб. На місці також не було знайдено прощальних листів", - зазначив представник окружної прокуратури у Варшаві Даріуш Шлєпота.
Цей випадок, як інформує ТСН, насторожив і сколихнув Польщу, адже, по-перше, країна глибоко релігійна і самогубство тут дуже велика рідкість. По-друге, Мусь – дійсно був ключовим свідком у розслідуванні катастрофи, в якій загинув президент Польщі Лех Качинський і вся польська еліта у квітні 2010 року.
Зазначимо, що технік прибув на аеродром під Смоленськом іншим літаком на годину раніше до падіння президентського борту. Він міг бачити, в якому стані була злітна смуга, якою була погода на той момент і, найголовніше, він чув радіопереговори між польськими пілотами і смоленськими диспетчерами.
"Мені здається, що це дуже важливий свідок, мені невідомо як проводиться слідство, котре веде прокуратура і який статус мають ті чи інші свідки, але без сумнівів - це був один з найважливіших свідків у цій справі", - заявив міністр МВС Польщі Яцек Чіхоцький.
Бортінженер у своїх свідченнях поставив під сумнів висновки російської комісії, у яких говорилося, що смоленські диспетчери не дозволяли літакові спускатися нижче ніж на 100 метрів. Натомість, Мусь начебто чув, що диспетчери з землі дозволили спуститися нижче ніж на 50 метрів і там уже ухвалювати рішення – садити літак чи підніматись на 2-ге коло.
Раптова смерть – самогубство чи вбивство – справді важливого свідка насторожує і політиків.
"Я застерігаю щодо передчасних висновків і оголошення цієї загибелі самогубством. Потрібне ретельне розслідування, якими були його останні дні, з ким він контактував. Чи чинився на нього якийсь тиск? Чи його шантажували? Він не залишив передсмертної записки. Це дуже дивно. Ми можемо робити лише припущення, останнє слово за прокуратурою, чи було це самогубство, чи до цієї смерті причетний хтось інший", - сказав депутат польського сейму від партії "Право і справедливість" Маріуш Антоній Камінський.
Загалом розслідування аварії польського борту №1 завершили і в Росії - там винною назвали погоду, і в Польщі - тут говорили, що літак був старий, але дійшли висновку, що російські диспетчери не повинні були давати дозвіл на посадку ТУ-154. Утім в Польщі наголошують – розслідування не є повним, тому що Росія досі не передала рештки літака і чорні скриньки.
Але найголовніше, смерть бортінженера сталась напередодні того, як Росія все ж зголосилась передати речові докази до Польщі. Тепер гіпотетично Польща може поновити розслідування, але вже без одного із ключових свідків.

Джерело:http://gazeta.ua
 
GADДата: Середа, 07.11.2012, 21:32 | Повідомлення # 5
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6435
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Бідзіна, рак і щука. Команда нового грузинського прем'єра є суперечливою

У таборі переможців парламентських виборів у Грузії водночас опинилися прихильники зближення з Росією, націоналісти та бізнесмени-пристосуванці



Інтерес останніх років до реформаторського курсу в Грузії після перемоги на парламентських виборах 1 жовтня 2012-го опозиційної коаліції змінився здивуванням: як так могло статися? Якщо Міхеїл Саакашвілі та його уряд були такими ефективними й забезпечували високий рівень державного сервісу та функціонування поліції, яка зажила великої довіри в населення, досягнули найнижчого на пострадянських теренах рівня корупції, то чому ж на парламентських виборах народ показав їм червону картку?

В очікуванні «халяви»

Про підґрунтя поразки правлячої партії вже написано багато. І кожен із коментаторів виокремлює те, що йому бачиться найважливішим. Утім, здається, головна причина того, що Єдиний національний рух набрав 45% голосів і втратив право формувати уряд, була такою: країні під час виборчої кампанії нав’язали гіперпопулістську гонку, в якій голос влади завжди чутиметься гірше, ніж опозиції. Тим більше такої, як партія «Грузинська мрія», що її створив під вибори російський мільярдер грузинського походження Бідзіна Іванішвілі. Обіцянки примарних благ ввели частину суспільства у нездоровий азарт очікування «халяви» (казали, що Бідзіна дасть усім по $2 тис., покриє борги, забезпечить безвідсоткові й такі, що їх не треба повертати, кредити тощо) і зруйнували ідеологію попередніх років, коли відповідальність було покладено на самого громадянина, його сили, розум, самодисципліну. Держава, за концепцією попередньої влади, повинна була грати допоміжну, сервісну роль, а не виконувати функцію відділу соціальної допомоги для незаможного населення.

Другою причиною (багато хто з оглядачів вважає її першою) є невисокий рівень життя більшості грузинів. Зосередившись на втіленні інфраструктурних проектів, наведенні елементарного порядку, всі уряди Саакашвілі не змогли за такий короткий час перетворити маленьку гірську країну на кавказьку Швейцарію. Рівень доходів громадян, який поступово зростав, не відповідав очікуванням «халяви». Для значної частини населення легкість ведення бізнесу, добрі дороги, чіткі правила гри та інші надважливі для економічної стратегії речі виявилися непотрібними забаганками Міхо (мовляв, їх на хліб не намастиш).

Ейфорія перших днів, коли «диктатор» визнав поразку своєї партії, зійшла. Всупереч положенням Конституції, Саакашвілі не став наполягати на своєму праві призначати керівників силового блоку, зокрема МВС (у Грузії це відомство включає в себе й місцеву службу безпеки) та Міністерства оборони. Він повернув грузинське громадянство своєму опонентові Іванішвілі (той мав водночас російський та французький паспорти) й віддав опозиції право сформувати таку владу, яку вона хоче. Процес дещо затягнувся, але не через спротив «папєрєдніков», а через тривалий процес узгодження інтересів: виявилося не так просто сумістити «лебедя, рака і щуку» з відомої байки.

Потрійна мрія

Команда Іванішвілі – й парламентська, й урядова – украй неоднорідна. З певною часткою умовності політиків із «Грузинської мрії» можна розділити на три табори. Перший – це особиста гвардія ексцентричного мільярдера. Погляди цієї групи важко визначити у традиційній шкалі «ліві-праві» чи «про­ро­сій­ські-прозахідні». Вони прагматики в бізнесі й совки в геополітиці, що дотепер замилувано дивляться на Москву (ще за радянських часів із подачі тодішнього першого секретаря ЦК Компартії Грузинської РСР Едуарда Шеварднадзе навіть казали, що «сонце для Грузії сходить із Півночі»), вголос заявляють про можливість неконфліктного врегулювання двосторонніх відносин із РФ, відкриття ринку останньої для товарів їхньої країни та обіцяють покінчити з політикою «дратування Кремля». Останнє – у вустах багатьох грузинів – доволі популярна претензія до президента Саакашвілі. Частина бідзіністів уловила цей настрій і його активно експлуатує, хоча, зрозуміла річ, ніякого інструменту для врегулювання нав’язаного Росією конфлікту й деокупації Абхазії та Цхінвальського регіону немає. І це вже буде видно найближчим часом.

Друга частина партії Бідзіни – це колишні політики та чиновники Саакашвілі, які дотримуються реформаторських поглядів або використовують відповідну риторику, але не вписались із якоїсь причини, зокрема через корупцію, в попередню команду, або вирішили зіграти у свою гру. Характерний приклад – колишній посол Грузії в ООН Іраклі Аласаніа, який був членом команди президента, але «зістрибнув», тільки-но почалися масові мітинги під гаслом «Міша, геть!». Як з’ясувалося, стартував він зарано: «лев» виявився ще сильним, і доволі перспективний політик опинився на пару років у «стае товарищей» поруч із Ніно Бурджанадзе та іншими «збитими льотчиками». Коли Іванішвілі почав створювати «Грузинську мрію», йому потрібні були також прозахідні політики. Тут і знадобився Аласаніа. Зараз його призначили на престижну посаду міністра оборони. Кумедність ситуації полягає в тому, що за чинною Конституцією верховним головнокомандувачем залишається глава держави.

І, нарешті, частина партійців Іванішвілі – це націоналісти, колишні «звіадисти» (прихильники першого президента некомуністичної Грузії Ґамсахурдіа). Вони майже 20 років, від моменту збройного заколоту зими 1992–1993 років, перебували на повному маргінесі тбіліської політики. Їх було видно під стінами парламенту, коли вони мовчки тримали плакати про нелегітимну владу Шеварднадзе (потім прізвище «тирана» замінили на Саакашвілі), про злочинне знищення Джорджем Соросом національної культури, вимагали заборони діяльності НГО чи просто вигукували ксенофобські гасла. Намагаючись збалансувати партійний список «націоналами», Іванішвілі дав шанс повернутись їм у політику. Але портфелів у кабміні їм не дісталося.

Призначення екс-футболіста Кахи Каладзе на посаду міністра енергетики та першого віце-прем’єра – це майже анекдот. У нового чиновника є інтереси в галузі, він володіє акціями енергетичної компанії. За часів Саакашвілі його ніколи не пустили б до уряду через очевидний конфлікт інтересів.

На зовнішньому напрямку (МЗС і Міноборони) – переконані прихильники розширення співпраці з ЄС, НАТО і США. Тож про російський «нахил» говорити зарано. Повернення в кілька високих крісел (зокрема, до Міністерства сільського господарства) людей іще з команди Шеварднадзе – очевидний жест у бік еліт, які втратили все (в прямому й переносному-сенсі) після Революції троянд. Іванішвілі шукає підтримки звідусіль, бо розуміє, що вже невдовзі до нього не буде довіри, він має показати результат, а команда розхристана, владо- і грошолюбна…

Здобутки влади Саакашвілі висміюють. Чинять тиск на ключових гравців попередньої команди. Країну вже покинули кілька чільних екс-урядовців. Серед них брати Ахалая, один із яких очолював пенітенціарну систему й руками якого ламали хребет організованій злочинності та вуличній шпані. Очевидно, що знищення під корінь такого ворога не могло проходити в білих рукавичках. Було прийнято безпрецедентні закони, як-от право засадити надовго за ґрати кримінальників, котрі називають себе «ворами в законе». Суспільство багато років закривало на це очі, але згодом отримало безпечну країну, де злочинці більше не визначають політики й не впливають на будь-які урядові рішення, як це було за часів Шеварднадзе. Тепер людям «відкрили» на ці процеси очі, мовляв, усе робилося заради диктатури президента.

Інший успішний реформатор – екс-міністр освіти та оборони – Дімітрі Шашкін (його батько – виходець із Умані) покинув Грузію після того, як невідомі напали на його дитину. Цей безпрецедентний випадок, неможливий іще кілька місяців тому, змусив його виїхати до Сполучених Штатів. Повідомлення про відставку з посади в.о. міністра він розмістив на сторінці у Facebook.

Саакашвілі та екс-прем’єр Вано Мерабішвілі взяли паузу. Вони практично не реагують на образи й дифамацію. Даючи змогу новим урядовцям себе сповна показати.

Джерело: http://tyzhden.ua
Прикріплення: 9009384.jpg(131Kb)
 
GADДата: Неділя, 11.11.2012, 21:11 | Повідомлення # 6
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6435
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Управдом Монте-Кристо

Валерия Новодворская, 08.10.2012

Пока наивные и безответственные демократы всех сортов и фасонов, от европейского до задуманного и предложенного разными дизайнерскими конторами типа "Красного пролетария" красно-коричневого оппозиционера, ликуют по поводу смены власти в Грузии, либералы, западники и антисоветчики скорбят и горько задумываются. И есть повод: до сих пор Кремль тщетно щелкал зубами на спелое яблоко грузинских реформ, а сейчас его удалось надкусить. Нет, не съесть - это, дай Бог нашему грузинскому орляти российского медведя да склевати, может, и не случится, Грузия уже наполовину не совок. Но надкусили все-таки, дружной компанией, от таинственного Монте-Кристо Иванишвили, который обещает не сажать проигравшую партию, но выкинуть из правительства всю команду реформаторов (якобы у него другие есть), до воров в законе и их нового друга господина Хаиндравы (до сих пор в эту "стрелку" на французском юге поверить не могу).

Давайте исследуем, как говаривал над чашей цикуты мудрый Сократ, эту ситуацию. Господина Хаиндраву я знала до сих пор как лютого ненавистника любой власти. Только при Шеварднадзе его было плохо слышно, тогда за ненависть к власти можно было и в могилу лечь, и в узилище сесть, а ненавидеть Звиада Гамсахурдиа и Михаила Саакашвили можно было совершенно безболезненно и даром, ничем не рискуя. Но воры в законе - это что-то новенькое. Это как: у нас товар, у вас купец? Купите грузинскую демократию у объединенной оппозиции?

Кстати, советую будущему ЦК или Политбюро оппозиции нашей, если туда набьются красно-коричневые, кооптировать для ровного счета воров в законе. У нас своих хватает, не придется у Грузии одалживаться. Будет новая мощная колонна для бульварных шествий. После сотрудничества с "Левым фронтом", Лимоновым, Анпиловым и наци терять уже нечего. Может быть, хоть тогда рядовые хомяки, к коим и я себя отношу, опомнятся и остановят своих организаторов на полпути к профанации или Октябрю. Вспомните: большевики тоже считали воров "социально близкими", в отличие от контрреволюционеров (каэров). Привет от этих большевиков господину Хаиндраве и нашим друзьям с Болотной. Уже понятно, какое будет у нас, антисоветчиков, положение в будущем ГУЛАГе: отдадут на растерзание уголовникам.

Обратите внимание: схема надлома и надкуса во всех трех странах бывшего СССР одинакова. Россия легла в снег первой, через 8 месяцев реформ - отставка Гайдара, в октябре 1993-го - неудавшийся октябрьский переворот, в декабре 1994-го - вместе с чеченской войной за реформами захлопнулась дверь склепа.

Украина держалась дольше - и может еще выкарабкаться, если Янукович, советский бастард и кремлевский агент по самой своей сути, проиграет выборы западникам, то есть западенцам с европейским и американским уклоном. Грузия продержалась дольше всех, хотя и со срывами. То досрочные президентские выборы, то вечные попытки выгнать президента отнюдь не легитимным путем, а через площадную "демократию", берущую глоткой. Причины? Власть виновата уж тем, что народу хочется кушать, и желательно не за свой счет, а за счет социалки. А надо честно голодать и идти вперед, не оглядываясь на мифические советские подачки, которых хватало только на братьев-совписов, ораву партийных бездельников-горлопанов и образцово-показательных отдельных младенцев и пенсионеров. Маленькую Грузию подкармливали за то, что она играла роль туземца-шашлычника и уборщика пляжей, танцующего для знатных гостей лезгинку. Это не я сказала, это сказал в парламенте Михаил Саакашвили, у него эти подачки встали поперек горла. Грузии понадобилось бы еще 10-20 лет для достижения испанского или португальского уровня. Уровень Италии - это еще 10 лет. А уровня Германии даже Франция еще не достигла.

30 процентов оставшихся в Грузии совков, вздыхающих по гарантированному стойлу и регулярному пойлу, сложились с обиженными правосудием ворюгами и наркоторговцами и их родственниками - а посадили там многих. В России по процентной норме пришлось бы посадить миллион человек, а в Грузии их процент посаженных дал 20% избирателей. Плюс честолюбцы типа Нино Бурджанадзе, готовые хватать власть любой ценой, даже со штыков российских десантников, наемные прохвосты, пришлые и местные сталинисты, профессиональные свергатели президентов, не понимающие, что у них за спиной такой враг, как Россия.

Те, кто брал подачки из рук Иванишвили, - профессиональные нищие. Иванишвили раздавал невыполнимые обещания, спутниковые тарелки и немножко лари, а у нас в России таким попрошайкам единоросы подавали гречку и тушенку, макароны и постное масло. Стыдно. Я думала, что грузины за это будут морду бить.

А кто такой сам Монте-Кристо? Почему сейчас решил податься в лидеры нации? Больно уж вовремя. Без Путина здесь не обошлось. Когда заходит речь о народной югоосетинской и абхазской дипломатии или об улучшении отношений с Россией, за этим Монте-Кристо вместо аббата Фариа с его кладом в воздухе явственно появляется светлый образ господина Путина с российским бюджетом наперевес. Правда, он обещает продираться в НАТО (если не лжет), и он вполне может Путина кинуть, как кинул Ельцина в 1993 году Эдуард Шеварднадзе, сражавшийся со Звиадом Гамсахурдиа. Ельцин войска-то послал (якобы охранять железные дороги), Звиад героически погиб, искупив свое отречение 70-х годов, а вот Белый Лис тут же, слава Богу, повернулся к России задом, а к США передом. Правда, при этом он упразднил демократию и сажал идейных противников направо и налево.

От честных грузинских выборов идет сильный запах жареного. Но подтасовка была не на избирательных участках и не при подсчете голосов. Она началась в 2008 году, приехав на российских танках и прилетев вместе со снарядами, она стоит в Абхазии и Самачабло (Южная Осетия) вместе с российскими оккупационными войсками. Это она приказала не брать грузинское вино для продажи его в России, и даже в истории с пытками она очевидна. Эти пытки стоят путинских процентов от Чурова ("комплимент от Центризбиркома"). Как говорится, дорога пытка к выборам, а после выборов и пытка не нужна. Если кто не знает, при Шеварднадзе, в 70-80-е годы, Грузия была единственной республикой СССР, где в тюрьмах к политзекам применялись пытки.

А россияне на этот счет пусть лучше помолчат. У нас люди от пыток умирают и в полиции, и в тюрьмах. Забыли про несчастного, изнасилованного бутылкой? Забыли про Магнитского и Василия Алексаняна?

Сколько стоили грузинские выборы российскому бюджету, спросите у Путина и его приятелей на суде, если доживете и если не сядете раньше нашей хунты туда, куда мы все взаимно мечтаем друг друга посадить.

Михаил Саакашвили совершил только одну ошибку: поздравил Лукашенко с "победой на выборах". Слушая поздравления по адресу врагов реформ и лично Бидзины Монте-Кристо, он все поймет. Но за ним великие деяния: сверг Шеварднадзе, совершив "революцию роз"; провел завидные, блестящие, модельные реформы; победил наркоманию и коррупцию; не дрогнул в 2008 году; разорвал дипломатические отношения с Россией; убрал из Аджарии российского сатрапа и палача Аслана Абашидзе; не отнял ни грамма свободы; перезахоронил с почетом на Мтацминде диссидентов Мераба Коставу и Звиада Гамсахурдиа. Очень советую грузинскому народу не верить ни одному слову Иванишвили и встать стеной вокруг грузинских реформаторов - Михаила Саакашвили и его команды. Грузия повисла над бездной, а внизу поджидает путинская Россия и ее жалкий жребий. Очень боюсь, что она свалится.

А мы, дорогие россияне, превратились в библейскую страшилку. Наша страна сегодня - это звезда Полынь из Апокалипсиса. Стоит нашей тени упасть куда-то, и все гибнет, и делаются горькими источники вод. Так что в грузинской трагедии львиная доля нашей вины. И звезда эта, конечно, пятиконечная.

Джерело: http://grani.ru
 
GADДата: Вівторок, 20.11.2012, 23:43 | Повідомлення # 7
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6435
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
«Моя Росія – це жебрак. Моя Росія – це нескінченна кавказька війна» – Міс Росії



Москва – Російськомовний інтернет далі обговорює скандальну заяву учасниці конкурсу «Міс Земля 2012» від Російської Федерації Наталії Переверзєвої. «Моя Росія – це бідна, величезна, страждальна країна, безжально роздерта жадібними, нечесними, невіруючими людьми. Моя Росія – це велика артерія, з якої кілька «обраних» людей відводять її багатства», – написала Переверзєва у своїй промові-презентації. Чому слова російської красуні викликали такий ажіотаж на її батьківщині?

Учасниці конкурсів краси, представляючи свою країну, говорять зазвичай завчений банальний текст. Міс Росія Наталія Переверзєва зруйнувала цю традицію.

«Моя Росія – це жебрак. Моя Росія – це нескінченна кавказька війна. Ці озлоблені братні народи, що колись говорили однією мовою, яку зараз забороняють викладати в школах. Моя Росія – це переможець, що скинув фашизм, купивши перемогу за рахунок життя мільйонів людей. Скажіть мені, як і чому націоналізм процвітає в цій країні? Незважаючи на всі сльози, скорботи, війни, навали, незалежно від того, хто править Росією, я досі пишаюся тим, що народилася в цій великій і прекрасній країні, яка дала так багато світові», – заявила Переверзєва.

Опозиційна думка красуні

Ці слова російської учасниці конкурсу «Міс Земля-2012» набули ефекту бомби, що розірвалася, не стільки завдяки змісту, скільки завдяки тому, що сказані вони не опозиційними політиками і не в кулуарній бесіді, а в публічному просторі. Депутат Державної думи Росії, один з лідерів опозиції Дмитро Гудков вважає, що слова російської красуні співпадають з риторикою протестного руху в Росії і це ще один привід для влади задуматися про те, яку політику вона проводить.



«Я вже теж подумав, що її пора включити до складу оргкомітету протестного руху. Тому що наші погляди в дуже багатьох питаннях збігаються. Мені дуже сподобалась її щирість. Це, безумовно, сумна історія, що на міжнародних конкурсах доводиться говорити такі речі. Напевно, владі слід задуматися про те, що вже неможливо стримувати слова й оцінки».

Громадянська позиція красі не перешкода

Про громадянську позицію Наталії Переверзєвої знали її друзі. Але й для них слова красуні стали несподіванкою. Про це агентству РИА Новости заявила агент конкурсантки Валентина Гурова. Вона також додала, що сама Переверзєва перебуває на Філіппінах, де проходить конкурс краси і не знає, що на батьківщині її слова викликали такий ажіотаж.

Відомий російський телеведучий і продюсер Сергій Майоров у інтерв’ю Радіо Свобода сказав, що він у захоплені від того, що Росію на конкурсі Міс Земля представляє дівчина з активною громадянською позицією.

«Я можу сказати, що російські жінки не тільки красиві, а ще й розумні. Готовий схилити перед нею голову. Вона озвучила те, що дійсно багато хто думає. Ця прекрасна дівчина довела, що є люди, які використовують свою красу, щоб просто зробити заяву і звернути увагу наших людей на те, в якій ситуації ми нині перебуваємо», – зауважив Сергій Майоров.

Завдяки своєму виступу дівчина з Курська Наталія Переверзєва стала гордістю для багатьох росіян. І можна сказати, що тепер значно більше людей стежитиме за виступом російської красуні і вболіватиме за неї у фіналі конкурсу «Міс Земля», який відбудеться 24 листопада в Манілі.

Джерело: http://www.radiosvoboda.org
Прикріплення: 6738784.jpg(72Kb)
 
GADДата: Середа, 21.11.2012, 22:05 | Повідомлення # 8
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6435
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Світ на порозі війни - діяти треба швидко!

Розумію щирість намірів тих політиків і глав держав, які прогнозують швидке перемир'я на Близькому Сході, але - не поділяю їхнього оптимізму.

Ситуація навпаки - загострюється. Вона містить загрозу переростання у тривалу повномасштабну війну, за участю не лише Палестини й Ізраїлю, але й інших держав - регіону і світу.

Обмін ударами, бойові зіткнення, терористичні акти, людські жертви з обох сторін - все це було й раніше, фактично перманентно, і до війни не призводило. Але зараз ситуація інша, набагато небезпечніша.

У сусідній Сирії - безвладдя і громадянська війна, десятки тисяч загиблих, і кінця цій війні не видно.

У сусідньому Єгипті - теж не дуже спокійно, хоч революція і завершилася, але нова влада, за своїм характером і ставленням до Ізраїлю, якісно інша, ніж раніше.

Туреччина, яка має найбільшу армію у регіоні і донедавна була стратегічним партнером Ізраїлю, тепер відкрито називає його "терористичною державою", відносини двох країн - сьогодні ворожі.

Конфлікт навколо Ірану - теж розпалюється, з різних сторін лунають заклики до силового втручання. Ізраїль і Іран давно називають одне одного "ворогом №1". Іран хоче отримати ядерну зброю, а Ізраїль, як відомо, має її давно.

Сполучені Штати, виснажені багаторічною війною в Іраку і Афганістані, з сильно підірваною економікою, сьогодні мають менше можливостей впливу на ситуацію на Близькому Сході і на свого союзника, Ізраїль, зокрема.

Країни Євросоюзу, насамперед Франція як впливовий гравець у Близькосхідному регіоні, сьогодні більше переймаються збереженням зони євро і економіки ЄС від розвалу.

Росія також переживає не кращі часи, концентруючись на економічних проблемах, і зовнішню політику будує переважно на постачанні газу.

Абсолютно очевидно, що Організація Об'єднаних Націй - як єдина міжнародна структура світового масштабу - не здатна забезпечити мир на Близькому Сході. Для цього ООН не має ефективних важелів впливу, так само як і відповідних сил та засобів (військового характеру) у своєму підпорядкуванні.

На жаль, ООН не спроможна навіть прийняти адекватні й відповідальні політичні рішення, які би вели до миру. Склад постійних членів Ради Безпеки ООН і принципи прийняття нею рішень (з правом вето) такий варіант практично виключають.

Про обмежені можливості регіональних структур (безпеки і співробітництва) в даному випадку не варто навіть говорити.

Світові лідери мають усвідомити високу міру відповідальності, реальність загрози - і спільними зусиллями не допустити переростання воєнного конфлікту в повномасштабну війну, з тяжкими наслідками для регіону і світу.

Простого рішення нема. Значить, треба шукати непросте, але ефективне, з твердими міжнародними гарантіями миру на Близькому Сході.

Щоб зупинити ескалацію збройного конфлікту і перейти до мирного врегулювання, на мій погляд, сьогодні потрібні два важливих кроки:

1) негайне рішення про припинення вогню - артилеріїї, авіаційних і ракетних ударів, диверсійних дій на чужій території, від яких гине мирне населення;

2) діалог сторін конфлікту - постійний, безперервний і формалізований, на максимально високому рівні представництва Ізраїлю і Палестини.

Діалог має відбуватися під проводом (за посередництва) впливових учасників, які мали би виступити гарантами мирного врегулювання.

Хто саме? Євросоюз; можливо, Франція від імені ЄС. Сполучені Штати. Росія. Єгипет і Туреччина. Бажано, генсек ООН - для організації і модерування перших зустрічей. Склад учасників може бути й іншим.

Але я переконаний: нам треба діяти в цьому напрямі - доки не перейдено точки неповернення...

Джерело: www.facebook.com
 
GADДата: Субота, 08.12.2012, 14:17 | Повідомлення # 9
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6435
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Троє українців отримали ювілейну медаль королеви Великобританії



Трьох канадських українців у Монреалі нагородили Медалями Діамантового ювілею королеви Єлизавети II. Про це повідомляє VIDIA з посиланням на прес-службу Конгресу українців Канади (КУК).

Президент Конгресу Павло Ґрод вручив Медаль Діамантового ювілею королеви президенту Світового конгресу українців Євгену Чолію, режисеру Юрію Луговому та доктору Роману Сербіну.

Як зазначається у повідомленні, Евген Чолій спеціалізується на корпоративному та комерційному праві і більш, ніж чверть століття активно залучений до життя українсько-канадської громади. Він є колишнім президентом КУК, а нині займає пост президента Світового конгресу українців.

Роман Сербин є істориком, почесним професором історії в університеті Квебек у Монреалі та фахівцем з українських питаннь. Він є автором багатьох статей та книг з історії України. Доктор Роман Сербин є редактором наукового журналу «Дослідження Голодомору».

Юрій Луговий є піонером документального фільму. Він визнаний режисер із 35-літнім досвідом роботи в індустрії кіно. Член Академії канадського кіно и телебачення, він створив багато фільмів, включно з документальними фільмами ” Окрадена Земля” (Genocide Revealed) i “Свобода має ціну” (Freedom Had a Price).

Додамо, що Медаль Діамантового ювілею королеви Єлизавети II – ювілейна державна медаль Великобританії і країн Співдружності, заснована з нагоди святкування 60-річчя сходження на трон королеви Єлизавети II. Варіант медалі для Канади розроблений Канадським Королівським монетним двором і випущений тиражем 60 000 екземплярів.

Медіа-портал VIDIA
Прикріплення: 9423314.jpg(25Kb)
 
GADДата: Понеділок, 17.12.2012, 00:14 | Повідомлення # 10
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6435
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Я буду жаловаться королю! Я буду жаловаться на короля!

Реакция замгенпрокурора Рената Кузьмина на запрет ему въезда в США показывает, что американские точечные удары начинают достигать цели.

Мачеха, мачеха из шварцевской Золушки! Вот какой образ всплывает в памяти, когда читаешь послание первого заместителя генерального прокурора Украины Рената Кузьмина президенту Соединенных Штатов Бараку Обаме. Я всегда подозревал, что мачеха - это на самом деле мужская роль, просто гениальная Фаина Раневская смогла сыграть ее с эпическим, неженским даже размахом. Но я представляю себе, как бы сыграл мачеху с ее уверенностью в том, что зло всегда побеждает добро, а большие связи - маленькую правду, наш первый заместитель. Да и жаловаться он научился куда лучше, чем мачеха. Меня охватывает острое сожаление в связи с тем, что многие наши читатели не владеют английским и не могут оценить все то изящество стиля, которым владеет первый заместитель и его переводчики, всю точность формулировок, всю отточенность сравнений. Но я завидую тому клерку в Белом доме или госдепартаменте, который распечатает это ненастным декабрьским днем, и потом в состоянии какой-то особой эмоциональной приподнятости будет рассказывать друзьям в очереди в вашингтонском Starbucks о наиболее чудесных местах, цитировать и заливаться бессмысленным смехом. Потому как... Ну, потому как - что там говорить - это рождественский подарок. Настоящий.

Но для нас, в отличие от вашингтонского клерка, интересна не юмористичность этого документа, а прежде всего его несуразность, вскрывающая тайны прокурорского - и, я думаю, не только прокурорского - подсознания. Ведь необходимо понять, на что более всего обижается Кузьмин, - на то, что ему аннулировали визу, или на то, что его хотели арестовать. Внимательный анализ документа доказывает, что первого заместителя гораздо сильнее оскорбила виза, чем арест. Хотя любой нормальный человек раздражается главным образом по поводу перспективы задержания и пребывания в заключении, тем более если он прокурор. Но Кузьмин озабочен прежде всего тем, что его больше не пустят в Соединенные Штаты, и этим он ничем не отличается от своих начальников и подчиненных.

Люди в украинской власти имитируют интерес к европейским ценностям, создают декоративные наблюдательные советы при своих телеканалах или грозятся выступить в сенате с обличительной речью с одной-единственной целью - чтобы их пускали туда, где они смогут с толком потратить накопленные на родине денежки. Они гораздо лучше своих соотечественников, пашущих на их компании или на государство за копейки, знают, что в Украине нечего ловить - начиная от рыбы и завершая ставками в казино, особняками и машинами. Все это они покупают на Западе - чтобы на этом ездить на Западе, в этом жить на Западе, на Западе это носить. В нашей стране все они - самые обыкновенные гастарбайтеры, воспринимающие Украину как заурядную кубышку. И сама перспектива того, что их куда-то не пустят, действует на них хуже, чем любой арест. Потому что беспрерывное пребывание в Украине - с перспективой съездить куда-нибудь в Россию или Беларусь в то время, как «все нормальные люди» будут хвастаться "котлами" в Монако, - это для них и есть арест.

При этом им совершенно нечего этому запрету на въезд противопоставить. Они становятся как маленькие беззащитные дети, которым не помогают ни миллиарды, ни высокие должности. Россия уже доказала это в своей беспомощной попытке ответить на недавно одобренный американским конгрессом закон Магнитского. В ответ на меры, персонально направленные против людей, повинных в издевательствах над заключенными и систематическом нарушении правосудия, российские законодатели усилиями всех четырех фракций государственной думы решили сурово покарать всех американцев, причастных к попранию прав российских граждан. Вот только беда, что покарать не удастся: американские судьи и прочие должностные лица не рвутся в Россию, не держат денег в российских банках (вот идиоты-то, там такие высокие проценты!), не покупают домов в Сочи, не заказывают себе Москвичи и Лады (такие тачки не нравятся!) - словом, ничего, ничего, ничего! И российским фигурантам закона Магнитского - реальным и потенциальным - остается только беситься в своем единогласии.

Для украинских властей предержащих наступают такие же веселые времена. Кузьмин - это только начало. Западу стало ясно, как нужно разговаривать с людьми, которые презирают законность, правосудие и права человека в собственных странах, но при этом любят хорошо зарабатывать и хорошо тратить. Только точечные удары способны отрезвить чиновников и олигархов в Москве и Киеве, только запрет на въезд, работа со счетами и собственностью может продемонстрировать, в чем состоят подлинные интересы тех, кто так любит кичиться своим патриотизмом, но ничего общего не имеет со страной, которой управляет и в которой потребляет ресурс. Принятие закона Магнитского - великолепный правовой прецедент для того, чтобы навести порядок в нашем доме. И задача украинского общества не соучаствовать в создании декораций, "отмазывающих" чиновников и олигархов, а составлять списки, которые раз и навсегда закроют тем, кто растоптал нашу государственность, нашу свободу и наше правосудие, дорогу в цивилизованный мир. Словом, связи связями, но надо же и совесть иметь. Когда-нибудь спросят: а что ты можешь, так сказать, предъявить? И никакие связи не помогут тебе сделать ножку маленькой, душу - большой, а сердце - справедливым.

Джерело: http://blogs.korrespondent.net
 
GADДата: Вівторок, 13.08.2013, 12:18 | Повідомлення # 11
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6435
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Подробности гибели украинских моряков: российские пограничники хладнокровно расстреливали их очередями

Скандал с трагически погибшими рыбаками из Донбасса набирает обороты — российские силовики отказываются отпустить на родину Александра Федоровича, единственного выжившего из пяти новоазовцев, столкнувшихся в Азовском море с пограничниками РФ. Об этом «Вестям» сообщила Марина Николаева, гражданская жена Александра.

Прежде всего супруга пострадавшего жалуется, что после приезда в Ейск с братом погибшего Дмитрия Дарагана Романом (он ездил туда на опознание тела. — Прим. «Вестей»), ей вообще все отказывались говорить, где именно находится ее муж. Сначала она получила информацию о том, что муж находится в военном госпитале, но в итоге после долгих метаний Марина нашла супруга в центральной районной больнице. Там, по ее словам, с ней также никто не хотел разговаривать, мотивируя это тем, что, мол, Александр — преступник.

«Мне категорически отказываются выдать мужа, — пожаловалась «Вестям» Марина. — На мой взгляд, там лечение некомпетентное, а операцию вообще делал пьяный врач, потому первую операцию сделали неправильно. И только когда приехал врач из Краснодара и Сашу прооперировали повторно, он стал чувствовать себя лучше. При этом они собираются избрать ему мерой пресечения арест! А у Саши левое легкое пробито четырьмя ребрами, к тому же зашита голова в нескольких местах!»

Со слов Марины, Александра Федоровича, который находится в больнице города Ейска, на данный момент обвиняют по части третьей ст. 256 УК РФ — «Незаконная добыча (вылов) водных биологических ресурсов, совершенная лицом с использованием своего служебного положения либо группой лиц по предварительному сговору или организованной группой».

По этой статье рыбак из Донбасса может сесть в российскую тюрьму на два года. «Ему предъявляют обвинения, которые он отказывается подписывать, — говорит нам Марина. — Сейчас я наняла российского адвоката, потому что моему представителю, которого я повезла с собой, сказали, что ему надо получать спецразрешение на защиту Александра. Оказалось, что это — «липа», никакого специального разрешения получать не надо было, но к этому времени я уже заплатила российскому адвокату $ 650».

Марине Николаевой вторит и сын Александра — 23-летний тезка своего отца. По словам Александра Федоровича-младшего, операцию его отцу делали под местным наркозом, а допрашивать его начали прямо на операционном столе. «Он находится в палате, которая похожа на следственный изолятор — это комната метр семьдесят на два сорок», — рассказал «Вестям» Александр Федорович. Жена Александра, Марина, к этим словам добавила, что ей в больнице категорически отказываются показать медицинскую карту, а врачи не хотят с ней общаться, давать хоть какую-то информацию о состоянии здоровья мужа. И подтвердила, что донбасский пациент жалуется на условия, которые оставляют желать лучшего.

Марина цитирует своего мужа: «Я не понимал даже, что нахожусь в воде, — пересказывает нам Марина слова Александра. — Открываю глаза и вижу Бойко. Я его — за волосы, а он уходит на дно. Мы были в костюмах, костюмы набрали воду, я его тащу наверх, а штаны от костюма меня начали тянуть вниз. Я отстегнулся, а Юра выскользнул и ушел в воду».

Марина передает слова Александра Федоровича о том, что по нашим рыбакам российские пограничники открыли огонь без предупреждения. «Сами пограничники говорят, что произвели три выстрела в воздух, но Саша мне рассказал, что по ним стреляли автоматными очередями», — говорит жена Александра.

Кроме того, супруга рыбака говорит, что после того как его вытащили из воды и он рассказал, что с ним были еще четыре человека, пограничники не стали предпринимать никаких мер для их поиска, ждали вызванных спасателей, на которых и взвалили поиски утопающих. Именно это, по мнению мужа Марины, стало причиной гибели остальных рыбаков, которых можно было еще спасти.

Она обращает наше внимание еще на один нюанс: «В Ростове-на-Дону я встречалась с нашим консулом и поинтересовалась, в скольких милях от нашего берега они находились. Мне ответили — 9 миль, а это — нейтральные воды».

Комментируя ее слова, наши источники в Донецком погранотряде сообщили, что на Азовском море, в отличие от Черного, вообще нет нейтральных вод, поскольку границы не демаркированы, и нарушением таковых фактически считается причаливание судна уже к самому берегу. То есть нарушения границ со стороны рыбаков опять-таки не было. В то же время, по словам пограничников, любое судно обязано отреагировать на требование пограничного катера остановиться и предъявить документы.

Ранее российские пограничники заявили, что лодка украинцев сама перевернулась. Они предпринимали много попыток связаться с нарушителями границы, но тщетно. В итоге было принято решение сблизиться с лодкой и ее осмотреть. Но нарушители совершили опасный маневр и перевернулись, одного из членов экипажа пограничники подняли на борт.


Джерело: http://uainfo.org/
 
GADДата: Понеділок, 26.08.2013, 20:24 | Повідомлення # 12
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6435
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Москвичам не сподобався герб України: "Снімітє ето нємєдленно! Ето разжіганіє вражди между народамі"



Україна завжди була і є дуже гостинною країною з її привітними і усміхненими господарями. Гостей завжди зустрічали у нас хлібом-сіллю, вгощали найсмачнішими стравами. Але, як кажуть, і гості бувають різні. Гості з Росії - це майже завжди проблема для українців. Звичайно є і добрі, і порядні люди, але в основному вихідці з Росії завжди ведуть себе гонорово, пихато, хамовито, показуючи свою зверхність і амбіції "старшого брата".

Так сталося і цього разу в Херсоні. На пасажирський теплохід "Арарат" , капітаном якого є Колесник Сергій Михайлович, разом з відпочивальниками піднялися і троє гостей з сусідньої Росії, і одразу ж підійшли до матроса Івана Сироти з претензіями. Гостям не сподобалося, що на теплоході були наклеєні плакати з тризубом (малий Герб України), прапор України, та ще з виборів висіла символіка партії "Свобода"(прапорець та календар з портретом О.Тягнибока).

Гості верещали:- "Снімітє ето нємєдленно! Ето разжіганіє вражди между народамі".

Матрос пояснив, що це не "бєзобразіє", а символіка України, затверджена Конституцією держави. А стосовно "бандєрщіни", то партія Свобода є парламентською партією, як і Партія регіонів, символіка якої наклеєна, навішана, начеплена повсюду. І взагалі, шановні, керувати будете у себе в Москві (гості виявилися москвичами), а тут відпочивайте! Гарного вам відпочинку!

Перед тим, як покинути теплохід , гості грізно попередили: "У нас вєздє связі, завтра ви уже нє работаєтє!"

І "связі" не забарилися. Наступного дня на теплохід прибіг заступник начальника адміністрації портів Донець Анатолій Іванович і почав з криком зривати символіку зі стін, засовуючи все в кишені, мовляв, це "улікі". Анатолій Іванович потрясав якимось папірцем, чи то з міськради, чи то роздруківку статті з інтернету про незадоволення росіян - за криком було не зрозуміло.

-Тут має висіти портрет Леніна! А ти, Іван Іванович, навіщо хрестик напялив? Ти що в Бога віруєш? Все, негайно пишіть заяви на звільнення за власним бажанням!

Команда звичайно зовсім не бажала писати заяви, тим більше через забаганки невгамовних "сусідів". Наступного дня команді заборонили виходити в рейс, але після аргументованих і переконливих заперечень капітана, який працює в херсонському річковому порту вже 43 роки, теплохід все ж таки випустили в рейс і змінили гнів на милість, наказали писати заяви на звільнення за власним бажанням...але без дати.

В цій ситуації мене найбільше дратує підлабузницька позиція місцевих чиновників, які, як ті поліцаї, готові знищувати все українське за наказом росіян. Такі дії представника адміністрації портів можна кваліфікувати, як переслідування членів команди пасажирського теплоходу "Арарат" за політичними мотивами. Але команда готова відстоювати свої права. А Росія? Ставлення Росії до України завжди було зверхнім, не дружним, а часом і ворожим. Пан Лавров недавно вірно підмітив, що Росія однієї крові з монголами. А слов"янські цінності і цінності "золотої орди" дещо відрізняються.


Джерело: http://uainfo.org/
Прикріплення: 5298351.jpg(26Kb)
 
GADДата: Понеділок, 14.10.2013, 19:22 | Повідомлення # 13
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6435
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Кличко - Повєткін: українська гордість проти російської ворожнечі

Задорнов - не перший, хто розвиває уявлення про те, що всі довкола тільки й живуть думкою, як би продати Росію.

Нинішній рік не лише підтвердив факт тотальної політизації спорту. До двох його видів, найбільш уражених вірусом політизації, додався третій. Говорячи про перші два, маю на увазі футбол та шахи. Тепер високого рівня політизації сягнув бокс.

Зрозуміло, мова про бій Володимира Кличка з Олександром Повєткіним, що, як відомо, завершився перемогою українського боксера. В Україні цей двобій різко підвищив національну самооцінку й самоідентифікацію навіть у загалом байдужих до спорту громадян. Інтернет наповнився фотожабами, найпопулярніша з яких: "Побив москаля в Москві!" А загалом протягом кількох наступних днів національна гордість українців помітно зросла.

Тут я закликав би зрозуміти й російську сторону. Адже це був не просто поєдинок двох богатирів за право визначити, хто ж із них сильніший. Бокс відразу пристебнули до політики, зокрема – до саміту Східного партнерства у Вільнюсі, де Україна має намір підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Мовляв, Росія нам – торгові та газові війни, а ми їм – переможця Володю Кличка. Чий старший брат має намір зійтися на політичному рингу з Віктором Януковичем у боротьбі за президентське крісло. Словом, як не крути, переможеним виглядає не Повєткін: "лягла" Росія. Ось із яких міркувань виходять не лише росіяни, а й частина українців, оцінюючи давно запланований бій двох боксерів.

Проте саме відомий російський сатирик Михайло Задорнов у своїх публічних оцінках боксу вийшов, як на мене, за рамки суб'єктивності. Його міркування в деяких частинах підпадають під дію пункту 1 статті 161 Кримінального кодексу України. Котра передбачає покарання за умисні дії, спрямовані за розпалювання національної ворожнечі, приниження національної честі та гідності, або образу почуттів громадян у зв'язку з їхнім етнічним та соціальним походженням, місцем проживання, мовними ознаками. "Кличко родился в Казахстане в русской семье. Ну, ладно, у него украинская фамилия, но в то время-то мы все были одной национальностью – советскими, - без натяку на гумор пише сатирик, тут же розвиваючи думку. - Конечно, я понимаю западных украинцев, их я не виню. Они всегда были предателями. Они всегда лежали под Польшей. А поляки всегда предавали Россию в угоду любым западным интересам".

Через подібні речі влітку цього року в Україні вже мав проблеми інший діяч російської культури – актор Олексій Панін. Нагадаю: будучи в Криму, він напав на молодого татарина, заявивши при цьому: всі татари – зрадники, і, мовляв, правильно вас стріляв товариш Сталін. До кримінального покарання не дійшло. Так само ніхто в Україні й Польщі не спробує притягнути до відповідальності за розпалювання національної ворожнечі Задорнова. Проте так званий прецедент Паніна вже показав: теоретично санкції за подібні закиди цілком можливі.

Загальні ж висновки Михайла Задорнова – в тому, що ми, звісно ж, один народ (причому – радянський, як вилазить із тексту), і негоже стравлювати нас лобами. "Как же не стыдно вот так вот делить, подогревая этим делением вражду между двумя самыми родными народами?" - дивується популярний письменник. Забуваючи при цьому кілька базових речей, котрі стосуються передусім боксу.

Найперша – так зване підігрівання ворожнечі між рідними народами. Не секрет, що темношкірих боксерів є більше, ніж білих. Коли вони сходяться між собою на рингу, і один перемагає іншого, ні в кого, на, без перебільшення, планеті Земля не виникає думки про те, що ринг демонструє прояв, названий паном Задорновим "ворожнечею між двома рідним народами". Якщо Майк Тайсон відкусив у запалі бою шматочок вуха Евандеру Голіфілду, це що – ознака ворожнечі між представниками однієї раси? Навряд – лише хуліганський вибрик боксера, славного подібними скандалами. А якщо Володимир Кличко переміг темношкірого Девіда Хея, це теж лише бокс, расову нетерпимість нашому чемпіону не закидали.
Далі: пан Задорнов - не перший, хто розвиває уявлення про те, що всі довкола тільки й живуть думкою, як би продати та зрадити Росію. А сама його батьківщина – в кільці ворогів, зайняла кругову оборону. Найцікавіше тут – оті самі звинувачення в зраді на догоду західним інтересам. Адже політичним та ідеологічним фундатором нинішньої Росії є не хто інший, як цар Петро Перший. Котрий, цитуючи поета Олександра Пушкіна, прорубав для росіян вікно в Європу. Тобто, був першим у російській історії царем-"західником". Орієнтуючись на Європу, на той самий ненависний Задорнову з Нікітою Михалковим проклятий Захід, цар Петро зробив із держави під назвою Московія потужну Російську імперію. Почав запроваджувати західні стандарти до сучасної йому Росії, тепер це називається словом "адаптувати".
Невже тепер сучасні освічені росіяни можуть договоритися до того, що визнають засновника Санкт-Петербурга, імператора Петра Першого, зрадником національних інтересів Росії? Котрий продав її Заходу з тельбухами?

Між іншим, до цього йде. Бо зараз, у нинішній Російській Федерації, особа царя Петра втрачає популярність. Розкручується натомість інший державник – Йосип Сталін. Ось хто точно ніколи не наслідував західних практик та, відповідно, не зраджував нікого й нічого, аби догодити Заходу. Навпаки: за "поклоніння Заходу" судили та навіть розстрілювали – як іноземних шпигунів.

Але висновок із усього цього не надто втішний саме для українців. Задорнова з його враженою національною гордістю, як раніше – Паніна, персонами нон-грата за подібні вислови в Україні не оголосять (хоча ФІФА покарала український футбол за значно менший "косяк"). Сатирик і далі гастролюватиме Україною. А під Новий рік під концерти Михайла Задорнова українські телеканали віддадуть багато годин ефіру. Значить, не надовго вистачить українцям набутої зараз національної гордості…


Джерело: http://glavred.info

Кличко – Задорнову: Для танго потрібні двоє

Спортсмен відповів на сатиру російського артиста



Володимир Кличко, який тижнем раніше переміг у двобої росіянина Олександра Повєткіна, чим викликав немало критики з боку представників Росії, відповів на сатиру Михайла Задорнова.

"Тут ось Михайло Задорнов висловився, що я в цьому бою, як пальто на вішак, вішався. Але для того, щоби повісити пальто на вішак, потрібен вішак. Якщо його немає – пальто впаде", – сказав Володимир.

Чемпіон наголосив, що поводився у бою відповідно до дій свого суперника: "З іншого боку, якщо є вішак, на ньому повинно висіти хоча б те саме пальто. Це з тієї ж серії, що для того, аби танцювати танго, потрібні двоє. Виходячи з того, що робив Повєткін, по-іншому діяти в цьому бою було просто неможливо. І клінчі – це, до речі, теж частина боксу", – додав Володимир.


Джерело: http://tvi.ua/
Прикріплення: 8345459.jpg(11Kb)
 
Форум » ЖИТТЯ » Політичне » Міжнародні відносини.
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Вверх