Неділя, 19.11.2017, 08:43
LEVEL
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 6 з 6«123456
Форум » ЖИТТЯ » Політичне » Про мову
Про мову
GADДата: Середа, 24.04.2013, 08:57 | Повідомлення # 76
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6434
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Моя асиміляція. Як ставали українцями в УРСР епохи застою

Асиміляційний потенціал України ще діяв навіть за часів Щербицького-Брежнєва. Завдяки цьому потенціалу в деякої частини людей з російськомовних родин і навіть без очевидного українського походження раптом проростало усвідомлення себе українцями.


Підручник для 8-го класу радянської середньої школи 1970-80-их років

Я народився у сім’ї, яка мала типовий совітський інтернаціоналістичний і дещо імперський дух. В анамнезі - етнічні росіяни, і малороси. Малороси не в сучасному принизливому, меншовартісному сенсі, а як у формулі про самодержця Всєя Русі, Велікія, Бєлия і Малия.
Української етнічності в нас і сліду не було (як і російської, до речі). Втім, мій ранній, дитячий досвід налічував такі явища:
- перша книжка, яку, я пам’ятаю, свідомо читав, була про пригоди якогось динозаврика українською мовою. Запам’яталася фраза: "Ой! Не смикайте за хвіст"!
- літери вчив по газетних заголовках (російською), але мене навчили також українським – з партійних гасел на дахах багатоповерхівок та з магазинних вивісок, з них же перший лексикон "дорослої" лексики
- піаніно "Україна" з літерою "ї", як важливий знак на розгалуженні доріг: рос./укр.
- обласне радіо та перша програма: Говорить Миколаїв! Говорить Київ! – я довго не міг второпати, що то таке "Київ". Київ не був найважливішим напрямком для подорожей тодішніх миколаївців, до того ж я чув його не як "Київ", а як якийсь "Киюх". Загадку цього Киюха я прояснив вже у школі. Але все одно – це автентика.
- Великий подив, що родичі з Росії, які одного разу приїхали в літо перед тим, як я пішов до школи (1975 рік), не знають, що таке "взуття", "печиво", "цукерки".
Але не все було так безхмарно українофільське:
- Мій великий подив у другому класі, коли ми почали вивчати предмет з назвою "рідна мова". Рідна???
- Як не хотілося ж виконувати "зайві" домашні завдання, особливо, якщо півкласу гуляють! До того ж мову мертву - хто нею розмовляє, крім радіо та окремих людей, з якими можна спілкувтися і без зайвих уроків?
Зрештою совєтсько-імперський батько переконує вивчати "рідну" мову, бо вона є ключем до всіх слов’янських мов - значно кращим ключем, ніж рідна (без лапок). До того ж, у нас є "рідна" у лапках, а в росіян немає "рідної" у лапках, в них тільки рідна без лапок, тому ми краще тренуємо наш розум, можемо більше різних книжок читати, мультиків дивитися, з більшим розмаїттям людей спілкуватися.

Батько переповідав історію, як на виставці в Одесі він розмовляв з канадцем, який українською говорив, а російську майже не розумів, а говорити і поготів не міг.
Вже за незалежності батько став одним з ініціаторів (щоправда дуже нечисленного) руху за "другу державну". Коли я його назвав українофобом, він здивувався: "Какой я українофоб?! Для меня, вообще, язык не имеет значения. Никакого! И не забывай, благодаря кому ты стал, гм... украинофилом"!
Ну, і не можна не згадати тодішній гімн спротиву: "шол хохол – насрал на пол, шол кацап – зубами цап", який ми проголошували, коли звільнені від української мови учні, гуляючи на шкільному подвір’ї, кидали нам у вікно: "А хохли пашут, как негри, а белиє люді – іграют в футбол"!


Підручники з української літератури радянських часів переважно були присвячені соціальним негараздам села кінця XIX-початку XX сторіччя. Видання 1980 року. Фото: "Вікіпедія"

Але не тільки з батьківського дивацтва та з вуличного "від протилежного" проростала українськість. Хоч і віддає шароварщиною та культпросвітом, але тиждень української мови у грудні, до дня утворення УРСР, саме наприкінці другої чверті був просто феєричним карнавалом порівняно з іншими понурими пропагандистськими акціями.
Та й закінчувався він загальношкільним поїданням вареників у спортивній залі (тоді ще не було актової зали, як побудували – кудись зник той етно-карнавал і вареники, але я тоді вже закінчував школу).
У мене є у френдах ще кілька осіб з мого міста. Отже, я не дивний виняток. Я не знайомий з ними у реалі, але можу стверджувати, що їхня українськість не є похідною ностальгії за канікулами у дідуся в селі. Це значно глибший феномен.

Ці всі спогади і міркування власне до того, що ще у 70-ті та 80-ті роки минулого століття, в які проходило наше дитинство, український мовно-культурний континуум ще мав асиміляційний потенціал. Звісно, загальний тренд складався у напрямку русо-совєтизації, але й протиток також мав місце.
Я підкреслюю слово "асиміляційний", бо про жодне "повернення до коріння" й мови не може бути для тих, хто народився в русифікованих батьків та не знав ніякої іншої культури, ніж совітська. Жоден дідусь у селі не міг змінити загального культурного поля, яке було інтернаціоналістичним, атеїстичним та совітськокультурним.
Може, в менших містах, на "корінних" українських землях з менш мілітаризованим середовищем, з менш глобалістичним культурним вектором (морська галузь завжди була глобальною, навіть до винаходу слова "глобалізація" і жодна засекреченість міста цьому не могла стати на заваді) можна вести мову про якесь коріння, але Миколаїв завжди мав характерний імперський покров, самобутню місцеву вуличну культуру, глобалістично налаштовану інтелігенцію і відносно новоприбулий масив населення.
Отже, а-си-мі-ля-ці-я. І Україна була здатна декого асимільовувати!
* * *
Цей асиміляційний потенціал України ще діяв навіть за часів Щербицького-Брежнєва. Завдяки цьому потенціалу в деякої частини людей з російськомовних родин і навіть без очевидного українського походження раптом проростало усвідомлення себе українцями і сильний сентимент до української мови.
Звісно, були й потужні зворотні тренди, і в цілому ситуація йшла у напрямку повної русифікації, але не лінійно, і не семимильними кроками.

Цікаво, що я не пригадую, щоб вчительки української мови якось сприяли асиміляції в українському напрямку. Оксана Забужко в своїх "Польових дослідженнях…" зауважує, що у спогадах багатьох людей вчителька української мови це найчастіше людина з поганим характером. Чи не через безперспективність свого заняття? Власне мої вчительки повністю чи частково відповідали цьому образу.
З другого по третій клас української мене вчила та ж сама вчителька, що і решті предметів. Від неї йшло забагато пафосу та екзальтованих інтонацій. Власне, весь цей набір калинова-солов’їна-милозвучна-мелодична.
Не можу сказати, що це мене особливо дратувало, скоріш дивувало, бо на російській чи англійській такого пафосу не було. Англійську я вивчав з першого класу, це була, як тоді казали, школа з "англійських ухилом". Там все було просто: російська – мова Леніна, англійська – мова міжнародна.
Серйозно мову викладала вже наступна вчителька, з четвертого класу. Вона була людиною доволі холодною та відстороненою від учнів, і взагалі, здається, не обтяжувала себе розшифровкою кодів мислення своїх учнів та вивченням їхніх прізвищ та імен.
В неї також було трохи пафосу, на цей раз у наполяганні на міфі, що українська є наймилозвучнішою мовою у світі, поруч з італійською. Суто з мовознавчної точки зори це все суцільні бздури, як про італійську, так і про українську. Я тоді ще не захопився мовознавством, але якісь зародки критичного мислення не дозволяли приймати ці високі слова.
Втім, саме як вчитель-предметник вона була професіоналом. Їй я завдячую тим, що відокремив слобідський суржик від літературної мови. На жаль, вона мене не довчила, бо пішла на пенсію посеред мого сьомого класу. Якби довчила, то мої навички з української мови були б значно кращими.

Наступна вчителька була взірцевою карикатурою. Згідно з її власними байками, вона була перспективною спортсменкою, тобто вчилася номінально, вчилася на вчительку хімії, але щось сталося з її здоров’ям, і до викладання хімії її не допустила медкомісія, тому довелося їй перекваліфіковуватися.
Навіть нічого особливого не можу про неї згадати. Вона спілкувалася суцільним набором штампів з підручників. Була передбачувана до нудоти. Особливо, це було відчутно на уроках літератури. Поганий окопний політрук…


Обкладинка дитячого блокбастеру "Тореадори з Васюківки" видання 1984 року. Цією книгою видавництво "Радянська школа" зробило для асиміляції російськомовних підлітків не менше, ніж сама радянська школа. Фото: bookbox.com.ua

Як все нелінійно розвивалося з русифікацією, так само нелінійно йшли процеси й у моїй голові. Влітку перед десятим класом (10-річна освіта) батько вивіз мене на море. Поблизу його заводської бази відпочинку знаходилася база "Трембіта" - якогось ліспромгоспу з Хмельниччини, якщо не помиляюся.
Одного дня ми поїхали катером на екскурсію на острів Березань. Поряд із нами сидів також батько з сином років десяти з "Трембіти". Вони розмовляли довершеною українською. Я тоді ще сказав своєму батькові, що цей хлопчик виросте позбавленим можливостей, якщо спілкуватиметься тільки українською. На що батько відповів мені, що я це я дурень, і тому матиму обмежені можливості.

Вже через рік, на початку першого семестру в інституті я зайшов до книгарні і раптом побачив посібник з української мови для абітурієнтів. Я поперегортав сторінки і раптом відчув, що це вже не потрібно. Не у сенсі, що мені не потрібно, а що більше ніколи я не складатиму іспитів з тієї мови, вона не знадобиться мені на роботі, володіння нею не даватиме жодних переваг у робочому житті. Ця мова – це суто моя особиста справа.
Мені стало одразу якось дуже сумно аж до сліз. Я купив того посібника, і за наступні кілька тижнів проковтнув начебто то був художній твір з карколомним сюжетом.
А ще через рік були два роки в армії, де мені добряче потрощили зуби за те, що я "хахол проклятий" і виправляю "всє ми русскіє – какая разніца" на "я – нє руській, я - украинец". Звідти я повернувся, мабуть, не зовсім націоналістом, але з чітким усвідомленням: я – українець, а кого це не влаштовує, хай стережуться, щоб я їм не створив підстав для їхніх прокльонів.


Джерело: http://www.istpravda.com.ua/
Прикріплення: 2693506.jpg(34Kb) · 1927615.jpg(88Kb) · 3854495.jpg(48Kb)
 
GADДата: Неділя, 07.07.2013, 21:49 | Повідомлення # 77
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6434
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Суржик - проблема сучасної української мови


Вєрка Сердючка - “зірка суржику”

Українська мова впродовж багатьох століть була поставлена в такі умови, що можна тільки дивуватися, як вона вижила і збереглася взагалі. Накладене ще в другій половині XVII ст. табу великим тягарем лежало на ній майже до кінця XX ст.

Зрозуміло, що кількасотрічне приниження української мови і водночас насаджування іншої, тобто російської, не могло не позначитися на усному (в першу чергу) та писемному мовленні її носіїв. Українська мова навіть там, де вона активно функціонувала, зазнала такого негативного впливу російської, що перетворилася на суржик, «язичіє», на мішанину українських та російських слів, кальок, а частіше всього - мовних покрутів, які утворилися на базі цих двох великих мов.

Особливо тривожить те, що частина носіїв української мови часто вживає російські слова з підкресленою бравадою, хизуючись при цьому своїми «глибокими» знаннями російської мови. Інша категорія україномовців - це люди, що не володіють українською літературною мовою і вживають російські слова, вважаючи при цьому, що це її літературні форми. Є ще й така категорія українців, що добре володіє літературною мовою, але часто лінується, не хоче напружити пам'ять і віднайти правильний український відповідник до російського слова. І як наслідок - українсько-російський покруч.

Звичайно процес взаємопроникнення слів із однієї мови в іншу - закономірний процес. В українській мові є немало «законних», унормованих русизмів, полонізмів, германізмів, тюркізмів, запозичень з інших європейських мов. Вважається, що близько 10% слів нашої мови є іншомовними запозиченнями. Однак, коли слова з чужої мови вживаються бездумно, безсистемно, коли перекручується їх зміст і спотворюється звукове оформлення, це засмічує мову.

Мовне явище, що дістало назву суржик, належить до специфічної форми побутування мови в Україні. Його національну й соціальну природу відображає сам термін, запозичений із сільськогосподарської лексики. Тлумачний словник української мови фіксує слово суржик у двох значеннях:

1. Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші;

2. Елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без додержання норм літературної мови; нечиста мова.

Отже, семантичне ядро слова суржик поєднує два елементи значення - змішування двох різних субстанцій і пониження якості утвореного внаслідок змішування продукту.

Можна розглядати історію суржику як своєрідне, сказати б, непряме, чи зворотне, віддзеркалення процесів мовної політики останніх часів, зокрема тривалої насильницької русифікації та її непрогнозованих наслідків. Проте русифікація, у певному сенсі, триває і донині, змінивши, щоправда, форми та модернізувавши засоби. Тож заяви, буцім українська і російська мирно та щасливо співіснують в інформаційному середовищі сучасної України є або наївним виданням бажаного за дійсне, або лукавою маніпуляцією масовою свідомістю. Насправді, залишається досить великою конфліктна напруга поміж українською та російською мовами. Підтверджують це полеміки довкола сфери вжитку української, які раз у раз спалахують у регіонах чи засобах масової інформації, а не раз інспіруються з боку сусідньої держави під маскою захисту прав російськомовного населення. Ці полеміки наочно актуалізують гостроту проблеми, яка залишається невирішеною протягом багатьох літ, а, отже, дає підстави для двозначних трактувань.

Де мешкає кровозмісне дитя?

Звичайним середовищем побутування гібридної мови є малі соціальні спільноти, як стійкі (двомовні сім'ї, професійно-виробничі колективи), так і стихійні, як-от у транспорті, в магазині, у черзі до лікаря. Найсприятливіші умови для побутування суржику створює звичайно ж сімейна комунікація, яка є природним диханням людини. Саме сімейні мови законсервували цей гібрид, що може використовуватися й несвідомо як основний і навіть єдиний засіб спілкування, й свідомо як засіб мовної гри. Неусвідомлюваний сімейний мовний консерватизм і є власне суржиком: це переважно мова вихідців із села у першому та наступних поколіннях, ідеальним виявом якої є сімейний тандем суржикомовного чоловіка та дружини. Тонко помітила риси мовного та психологічного портрета носія суржикової комунікації такого типу Світлана Пиркало:

Вони цілими днями переймаються, як би зекономити гроші, купивши щось дешеве, але «хароше»...- Щоб зекономити на обіді, вони постійно носять з собою якісь баночки, кульочки, булочки. Всі між собою говорять по-російськи, а з чоловіками по телефону - суржиком. Не знаю, що це за рудимент радянської свідомості, чому вже між собою не говорити суржиком? (Повість «Зелена Маргарита»)

До суржику-гри охоче звертається освічена молодь, коли хоче ввійти в інший мовний образ, розширити діапазон мовних варіацій. Соціологічні дослідження показують, що вона вдається до суржику частіше, ніж люди середнього та похилого віку, які схильні вважати його ознакою низького рівня мовної культури. Прекрасно володіючи іншими мовними кодами, молода людина воліє проте використовувати суржик, щоб отримати задоволення від власного мовлення, бо їй так цікаво.

Свідоме використання суржику несе в собі також комунікативно-прагматичні настанови. В певній ситуації суржиком спілкуватися вигідно. Наприклад, із представниками старшого покоління в сім'ї:

- А якою мовою ви говорите з хазяями цього дому?

- Переважно мовою національого спілкування. З українськими інкрустаціями.

- А з матір'ю? Чоловіком? Сином?

- Із свекрухою, - в тон йому продовжила вона, - я общаюсь суржиком. Так вона мене лучче понімає і передає восени картоплю.

(Євгенія Кононенко, «Земляки на чужині»)


Вигідно спілкуватися суржиком з торговкою на базарі, щоб стати для неї «своїм» тощо.

Пам'ятайте, що підвалини мовного розвитку дитини формує мова матері. Російськомовна, україномовна чи суржикомовна мати продукує відповідний мовний режим у своїй родині, але більший вплив має на мовну поведінку сина, а не дочки. Вийшовши поза межі сімейної комунікації, одружившись, син занурюється в інше комунікативне середовище, і вплив російськомовної чи суржикомовної дружини цілком може знівелювати прищеплену його матір'ю українськість. Такий сценарій відтворив Валерій Шевчук у повісті «Сонце в тумані»: її персонаж, ставши людиною соціального дна, спілкується з дружиною суржиком. Але в розмові з матір'ю відбувається миттєве переключення мовного коду, а лінгвістичну інтуїцію персонажів легко можна спроектувати у площину наукових знань про суржик:

- ...Куди мені піти?

- Куди хочиш, мама, - сказав Шурик. - Можеш по дворі погулять, на свєжім воздухі.

- Що це в тебе за жаргон? - не втрималася мати.

- Сотвєтственний моєму положенію, - сказав Шурик. - Битіє оприділяєт сознаніє...


Здається, Шурик із матері кпив. Кинула на нього позиром, ні, був серйозний, без тієї дурної півусмішечки.

- Нам треба перемовитися, мамо, - сказав уже чистою мовою.

Звичайно, україномовна дружина може вплинути на російськомовного чоловіка й дати відповідне мовне виховання дітям. Але той факт, що сила цього виховання позначатиметься не на всіх дітях однаковою мірою, а ймовірність інших асимілятивних тенденцій у подальшій долі сина досить висока, не залишає особливого оптимізму щодо україномовного сімейного виховання.

Певно, рольова маска суржикомовної Вєрки Сердючки вдалася її творцеві Андрієві Данилку саме завдяки його сімейній мові. Артист, як розповіла газеті «Факты и комментарии» (15.09.2000) його сестра, «прекрасно розмовляє і по-українськи, і по-російськи. Однак удома з нами розмовляє по-польтавськи».

Наша суржикова естрада справді цікаве і далеко не просте явище. Освічену україномовну людину цей суржик дратує через той маргінальний мовний гумор, що постає як основний засіб плекання сміхової культури. Якщо взяти осібно феномен Вєрки Сердючки, то її знамените «СВ-шоу» із зірками російської естради переконливо, здається, довело, що суржик викликає певні емоції тільки по наш бік екрана. Зросійщеного мешканця України суржик на тлі літературної російської мови ще більше зміцнює у ставленні до українськості як феномена другосортного. Для етнічного росіянина джерелом гумористичних емоцій є насамперед суржикове вбрання Вєри та її приколи, а якраз мова жодних емоцій не викликає, бо видається йому справжньою українською мовою, яка не чинить жодних перешкод для комунікативного порозуміння. Відповідним чином налаштованого етнічного росіянина більше насмішила би правильна народно-розмовна або літературна українська мова, а не суржик!

Щоправда, є доволі несподівані й цікаві приклади російської культурної рецепції суржику. Автор статті «Поетика суржику, або котлета по-київськи», яку 1989 року опублікував журнал «Декоративное искусство» (ч. 12), певен, що стилістика полотен київських художників Реунова і Тистола засвідчує своєрідний образотворчий суржик:

Суржик - це не тільки мова. Це й сфальсифікована історія, переповнена штампами, це буйне цвітіння національного кічу, це свічка каштана, це дівчина у вінку, це тисячі метрів полотна, витрачених на зображення «Київських схилів» і пейзажі «Мальовничої України»... Поетику суржику вони втілили, може, не задумуючись про це, в зображальній мові, яка за своєю структурою дуже нагадує лінгвістичний суржик, бо і перший, і другий складаються із суміші російських та українських елементів. Цей матеріал безмежний, творчо не осмислений і комічна його краса є гарантією щирості намірів художників.

Стійка і ефективна структура «низової» культури

Суржик - феномен не тільки мовної, а й - що незмірно важливіше й глобальніше - геополітичної стратегії. Це симптоматичний варіант відповіді на питання вибору України. Сучасна влада в державі принципово уникає відповідей на кардинальні геополітичні питання, зокрема щодо орієнтації на Росію чи Захід. А оскільки російську експансію Україна відчуває на порядок сильніше, ніж американсько-європейську, то й реагує на неї податливістю мовної політики. Можна не проголошувати російську мову офіційною, як вимагають східні регіони, але просто-напросто широко й безборонно вживати її в офіційних сферах, що нині й маємо.

Треба мати на увазі, що згубний вплив на нашу мову мають не тільки самі русизми, тобто неунормовані, фонетично чи морфологічно спотворені лексеми, а й інші фактори, які деформують нашу мову, розхитують її зсередини, нівелюють її специфічні особливості й ознаки - усе те, що визначає її самодостатність як окремої мови, позбавляють її здатності протистояти російському впливу.
[/size]
Тетяна Загрядська
Вчитель української мови та літератури спеціалізованої середньої школи з поглибленим вивченням української мови № 316

Джерело: http://aratta-ukraine.com/
Прикріплення: 5426184.jpg(28Kb)
 
GADДата: Четвер, 25.07.2013, 21:57 | Повідомлення # 78
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6434
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Фаріон про долю російськомовних українців

 
GADДата: Неділя, 04.08.2013, 15:20 | Повідомлення # 79
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6434
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Русский язык больше не язык



Институт лингвистики в Тарту (бывшая Академия языковедения СССР) объявил, что русский язык в течение ближайшего года может быть исключен из списка языков мира.

Русский язык больше не языкМониторинг, ежегодно проводимый сотрудниками института, показал, что русский язык перестал соответствовать минимальным требованиям о самоидентичности, богатстве словарного запаса и сфере применения.

Если в течение 2013 года картина не изменится, то русский язык будет объявлен мертвым языком, со всеми вытекающими из этого последствиями: закрытие курсов русского языка в Европе, исключение его из официальных языков организаций мира (ООН, ЮНЕСКО) и запрет на его употребление в посольствах для общения с россиянами.

Нужно сказать, что Институт лингвистики в течение последних пяти лет ежегодно предупреждал власти РФ о высокой вероятности развития событий по этому сценарию, но всего его обращения остались без ответа. По классификации ЮНЕСКО существуют несколько стадий отмирания языка, и русский полностью соответствуют самой тяжелой из них: язык России превратился в контекстно-ситуативный набор грамматических форм.

Эта точка регресса характеризуется следующими особенностями.

Во-первых, почти заканчивается словообразование на основе родных корней. Новые термины и понятия являются заимствованными. Понятия, пришедшие извне, вытесняют родные аналоги, из двух синонимов выживает заимствованный. Общество не способно производить адекватную замену иностранным словам, довольствуясь прямым заимствованием, разрушается связь между деятельностью индивида и его родным языком. Частным случаем такого регресса является «язык рабов», достаточный для понимания указаний хозяина, но абсолютно бесполезный для общения на отвлеченные темы. Как пример ученые Тарту приводят широко распространенный в России «рунглиш».

Во-вторых, знание языка перестает поощряться в обществе. Снижается ценность этого знания для экономически активного индивида, язык не способен поднять стоимость работника в конкурентной борьбе на рынке труда. На первое место при трудоустройстве выходят личные связи и требования по минимальной зарплате, поэтому в структуре занятости преобладают «блатные» на вершине пирамиды, и «гастарбайтеры» в её основании. Государство без видимых протестов общества сокращает часы преподавания родного языка в школе, экзамены по нему проходят в виде обезличенных тестов. Снижается общий уровень грамотности теле- и радиовещания, газеты выходят с опечатками и ошибками, которые никто не замечает.

В-третьих, государственные структуры не используют в своей деятельности официальный язык страны. Патриархальная Православная Церковь проводит богослужения на церковнославянском, МВД использует упрощенный служебный диалект, МИД оперирует французским, немецким и английским. В такой ситуации полностью исчезает понятие единого языка, население разобщается по профессиональной принадлежности, которая определяет значение и смысл слов.

В-четвертых, язык перестает быть образным, из него вымываются слова общего значения, предпочтение отдается синонимам местоимениям «тот» и «этот». Общение между людьми сводится к ситуативно-контекстному словообразованию, часто на основе одного корня.

— Дай эту фиговину.
— На фига?
— Я ею прифигачу вот эту фигню.
— Так ведь фигня получится!
— А тебе не по фигу?

Как пишут исследователи из Тарту, данный диалог очень напоминает общение высших животных, которые с помощью одинаковых звуков передают друг другу информацию, определенную конкретной ситуацией.

Подводя итоги своего исследования, Институт лингвистики Тарту с сожалением отмечает, что русский язык де факто уже умер, и остается последний год его официального существования.


Джерело: http://fognews.ru/
Прикріплення: 1763429.jpg(20Kb)
 
GADДата: П`ятниця, 23.08.2013, 18:47 | Повідомлення # 80
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6434
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Політичний Мультфільм Про Українську Мову з натяком



Кабзон за украинский язык



Українська мова в Київській Русі



Урок української від Пола Маккартні. ЧАС БУТИ РАЗОМ



Украинский язык «ненужный язык» Табачник.



Кличко об украинском языке

 
SkifДата: Субота, 24.08.2013, 06:22 | Повідомлення # 81
Рядовой
Група: Пользователи
Повідомлень: 14
Нагороди: 0
Репутація: 0
Статус: Десь пішов
ддддддда подборочка кабздон пепик ну и биксер и все про ах ущимленный украинский мов а других заступников нет токо эти
 
GADДата: Субота, 24.08.2013, 07:31 | Повідомлення # 82
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6434
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Якщо відповісти з технічної сторони, то все сюди просто не влізе ( ресурс не потягне) . А от попереднє висловлювання все це підкреслює ( підбор) особливо табачника...
 
GADДата: Понеділок, 26.08.2013, 20:31 | Повідомлення # 83
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6434
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
МОВНИЙ СКАНДАЛ У КАВ'ЯРНІ



Кава чи "кофє"? Киянину Івану Філіповичу не сподобалося російськомовне обслуговування та зверхнє ставлення в кав'ярні Кофехаус. В подальшій розмові з адміністраторами - з'ясувалося, що у персоналу цієї мережі є прописаний обов'язок - говорити ТІЛЬКИ російською. І таких закладів у Києві чимало. Люди яким це не подобається для захисту україномовних споживачів створили навіть цілу групу - Дріжджі. На їхній сторінці у соціальній мережі постійно оновлюється карта, де кольорами вказують дружні й не дружні до українців заклади харчування. Заходьте туди - де зелений прапорець

Джерело: www.facebook.com
 
SkifДата: П`ятниця, 30.08.2013, 18:49 | Повідомлення # 84
Рядовой
Група: Пользователи
Повідомлень: 14
Нагороди: 0
Репутація: 0
Статус: Десь пішов
Повідомлення видалено як флуд*

*
флуд - марнослів'я, повідомлення в інтернет-форумах і чатах, яке займає (в багатьох випадках) великі обсяги і не несе якоїсь нової чи корисної інформації.

Крім того, на форумах флудом називають будь-яке повідомлення, яке не стосується теми форуму (офтопік).


Повідомлення відредагував Skif - П`ятниця, 30.08.2013, 18:50
 
GADДата: Середа, 25.09.2013, 12:45 | Повідомлення # 85
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6434
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Батьки школярів повстали проти примусового вивчення російської



Київ – Українських школярів підштовхують до того, щоб вони вивчали як другу іноземну російську мову. Про це говорять і батьки учнів, і опозиційні політики. Цей процес торкнувся, як з’ясувало Радіо Свобода, і української глибинки, і Києва. Зокрема, в столичній спеціалізованій школі №76 імені Олеся Гончара батьки повстали проти того, щоб російську вивчали всі школярі. Керівництво школи запевняє, що вибір другої іноземної погоджували з усіма батьками, і що місцева влада не бачить можливості забезпечити вивчення різних іноземних мов у різних класах школи. Посадовці КМДА наголошують, що питання другої іноземної порушувати пізно, бо навчальний процес уже розпочався.

Киянин Олександр Мартиненко всіх своїх чотирьох дітей віддавав навчатися до спеціалізованої школи №76 імені Гончара у Києві. Можливо, тому, що там раніше навчалася його дружина. Однак цього року, коли дві його молодші дочки пішли до п’ятого і сьомого класу, почалися проблеми. Олександр Мартиненко та інші батьки хотіли, щоб їхні діти вивчали як другу іноземну західноєвропейські мови: французьку, німецьку, іспанську чи польську. Українське законодавство дає право школярам та їхнім батькам обирати іноземну мову. Однак у 76-й школі дітей цього вибору позбавили, розповів Радіо Свобода Олександр Мартиненко.


«Нас поставили перед фактом: у п’ятих класах друга іноземна – російська. В інших школах з цього приводу проводилися батьківські збори, у нашій – нічого не було. Ми стали заручниками бідності, бо, як нам пояснили, російську мову найдешевше запровадити у навчальний процес. Нині у нас починаються батьківські збори, на які ми запросили депутатів та інших відомих людей. Сподіваюся, результатом стане створення комісії за участі батьків, яка працюватиме над забезпеченням права дітей обирати другу іноземну мову», – зазначає батько чотирьох дітей.

Олександр пропонує розділити учнів на дві групи, відповідно до мовних уподобань, щоб російську вивчали лише ті, хто хоче, а не вся школа.

Обрали російську, бо були підручники і вчителі – директор школи

Директор школи №76 Олена Знак заявила Радіо Свобода, що вибір у батьків був.

«Минулого навчального року ми проводили загальні батьківські збори. Батьки висловили свою думку. І рішення ради школи, за згодою більшості батьків, обрало мову навчання. Вирішили, що вивчення цієї мови можна найкраще організувати. Ми – державний заклад, тож у нас немає можливості забезпечити різні класи різними іноземними мовами. Ми зверталися до міської влади, і нам сказали, що для підготовки вивчення нової мови потрібен час, і цього року це неможливо зробити».

Зі свого боку, Олександр Мартиненко та інші батьки, які підтримують його позицію. Кажуть, що шкільних зборів про вибір мови не було, а якщо були, то багатьох про них навіть не попередили.

Радіо Свобода звернулося за коментарем до Київської міської державної адміністрації. Керівник відділу загальної і середньої освіти і правового захисту дітей Головного управління освіти і науки КМДА Олена Святенко відповіла телефоном, що питання вибору другої іноземної в київських школах піднімати вже пізно.

«Питання визначення батьками другої іноземної мови наразі не актуальне, бо розпочався навчальний рік, і всі уже обрали свою мову. Звертайтеся до нашого департаменту, вам нададуть більш детальні роз’яснення», – сказала Святенко.

У приймальній освітнього департаменту заявили, що взагалі нічого не знають про ситуацію з вивченням мов у школі №76. Однак про неї вже дізналися депутати.

Свободівець Ігор Мірошниченко обіцяє допомогти батькам відстояти право обирати іноземну мову для своїх дітей.

«Така ситуація в усій Україні. У глибинці учням нав’язують російську під приводом браку коштів, бо вчителів не бракує. У Києві такі випадки значно рідші, але вони теж мають місце.

На Східній Україні російську як другу іноземну нав’язують тотально, – наголошує депутат. – Це не вигідно школярам, бо спілкуватися російською вміють усі, навіть ті, хто не хоче. Дітей позбавляють можливості стати поліглотами. Друга іноземна мова – це позитив, однак є німецька, французька, іспанська та інші мови, більш перспективні за російську».

Мірошниченко пояснює ситуацію тим, що в Міністерстві освіти та науки мають намір створити дітям цілком російськомовне середовище, російську на вулиці, у книжках, на телебаченні, у газетах, а відтепер – і у школі.

У Міносвіти запевняють, що російську обрали заледве чверть українських учнів, решта – вивчатимуть інші мови, які вони обрали. Між тим, Радіо Свобода з’ясувало, що в сільських школах Центральної та Північної України, навіть у тих, де немає російськомовних дітей, обирали російську вимушено, оскільки держава не забезпечила фахівців з інших мов.

Голова освітнього комітету Верховної Ради Лілія Гриневич раніше висловлювала думку про те, що держава має витратити зусилля на краще вивчення першої іноземної мови, замість запровадження другої у школах, які не мають для цього ресурсів.

Подібної думки дотримуються батьки, чиїм дітям пропонують вивчати російську. Багато з них висловили Радіо Свобода думку, що краще б їхнім дітям додали кілька годин англійської, аніж російської.


Джерело: http://www.radiosvoboda.org/
Прикріплення: 1877273.jpg(52Kb)
 
GADДата: Неділя, 10.11.2013, 14:27 | Повідомлення # 86
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6434
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Уроки української. Практикум від знаменитостей

09.11.2013
Мар’яна П’єцух, для УП.Життя




Вже близько року в Києві, Херсоні, Луганську діють безкоштовні курси української мови, ініційовані громадськими активістами. З цієї осені географія розширилась – уроки проводять в Житомирі, Кіровограді, Кременчуці, Калуші, Сумах, Севастополі. Зараз триває набір учнів в Донецьку і Черкасах.

Викладачами працюють близько сорока волонтерів. Це професійні філологи – науковці, шкільні вчителі, викладачі ВНЗ. Курс, розроблений за допомогою Центру освітнього моніторингу, розрахований на півроку. Учнями вже стало п’ятсот осіб, з них півтора сотні в Києві.

"Передусім ми формуємо середовище для спілкування українською мовою, оскільки саме мовний, а нерідко – психологічний бар’єр стоїть на заваді їх органічному переходу на спілкування українською. То ж чимало уваги приділяється усному мовленню. Хоча звісно присутні теми з граматики, стилістики, орфоепії, ділового спілкування, лексики", - розповідає координатор курсів Анастасія Розлуцька.

На черзі створення аналогічних курсів при Верховній раді для охочих народних депутатів.

Також набувають популярності розмовні клуби. З грудня минулого року такий відкрили у Донецьку, з січня – в Одесі. Це можливість хоча би раз на тиждень потрапити в мовне середовище, яке необхідне для вдосконалення усного мовлення.

За бажання можливості завжди знайдуться. В цьому переконані відомі особистості, колись виключно російськомовні, яких опитала УП.Життя. Їм теж було спочатку не просто перейти на українську, але в цій справі, за їхніми словами, головне – сильна мотивація.

Отож, пропонуємо порадник від знаменитостей для охочих перейти на українську. Вони розповіли, що мотивувало вчити українську і як на практиці це зробити?


Олег Скрипка: "Якщо ми хочемо, щоб наші діти жили в достатку – ми мусимо розмовляти українською"

Відомий рок-музикант Олег Скрипка народився і виріс в Росії, вищу освіту і перші музичні вершини здобував в Україні, але українську мову вже почав вчити у Франції, куди переїхав на початку 90-х років.

"Коли ти віддаляєшся від України, ти вже дивишся зі сторони і на ситуацію в Україні, і на себе. В тебе чітко формуються акценти і пріоритети. Ти починаєш поважати себе, а один з проявів цієї поваги, зокрема, і повага до мови, якою ти говориш", - пояснює музикант.

Скрипка називає мову невід’ємною складовою державності. "Послаблення позиції української мови – це послаблення української державності, а послаблення української державності веде вже до економічного послаблення. Тобто наш гаманець залежить від мови. Коротко кажучи, якщо ми хочемо щоб наші діти жили в достатку, ми мусимо розмовляти українською", – виводить формулу музикант.




"Смішними" вважає дискусії на тему, навіщо знати українську, якщо й так всі розуміють російську.

"Це питання не політичне, це суто культурне питання та питання освіченості. Ти знаєш мову - ти освічена людина, не знаєш – не освічена. А дискусія, навіщо її знати, це дискусія із-за лінощів, низького культурного рівня і неграмотності", - переконаний рокер.

"Я не буду примушувати всіх людей говорити українською, а лише скажу, що люди, які переходять на українську мову у вжитку, це люди які замислюються взагалі, ким вони є, що роблять у цьому світі та куди вони рухаються", - вважає Скрипка.

Крім того, на його думку, знання мови країни, в якій ти живеш – це обов’язкова передумова для успіху. Це він відчув на власному прикладі у Франції: "Нас поїхало четверо, але лише я і Сашко Піпа за три-чотири місяці вивчили французьку мову. А через півроку ми зробили кар’єру в Франції, одружилися на француженках,жили в центрі Парижу, і мали статки. А двоє музикантів, що не захотіли вчити мову чи не змогли, поверенулися до України і знаходяться в стадії рибака у розбитого корита. Знання – це сила!"

Відтак, головним інструментом у вивченні мови музикант вважає виключно бажання. "Під лежачий камінь вода не тече. Більше того, якщо людина є лежачим камінням, вона є об’єктом маніпуляцій. Чим більше ти знаєш, чим більшою кількістю мов володієш, тим більше ти особистість. Тому я звертаюся саме особистостей – вони мають вчити мови і не лише українську, а всі, які їм цікаві", - резюмував Скрипка.

Ірен Роздобудько: "Зрозуміла, що треба кидатися, як кошеня у воду – набралася мужності і одразу почала писати українською"

Відома письменниця Ірен Роздобудько родом з Донецька, з дитинства російськомовна, оскільки так спілкувалися її батьки. Це вже наслідки політики русифікації, оскільки бабуся письменниці – україномовна, навіть викладала у школі українську мову та літературу.

"В Донецьку мала величезний потяг і бажання говорити українською, бо пам’ятала себе малою в дитсадку на ранках в українському строї. Але там не було мовного середовища. Тому, коли вступила до Київського університету, подумала: тепер нарешті я заговорю, бо це ж Київ! Але, виявилося, що крім кількох викладачів, ніхто більше українською не говорив. Тоді я розслабилася, подумавши: значить ми так живемо і нам нормально без української", - пригадує письменниця.

Другий стрімкий потяг до вивчення мови предків з’явився на початку 90-х, під час хвилі національного відродження. "Але переїхавши остаточно в Київ, я рік мовчала. Бо потрапила в україномовне середовище, і мені ніяково було відповідати тією мовою, якою до мене звертаються. Так само, як мені було ніяково в Англії не відповідати англійською, а в Китаї – китайською", – продовжує Ірен.


Щоб заговорити, дівчина серйозно взялася за самоосвіту: "Зараз простіше, багато є молодої, сучасної літератури. А тоді я читала класику, де були більш-менш складні словесні обороти. Тобто я почала читати. Далі для практики перекладала українські вірші, поезію російською мовою, щоб відчути смак слова, його щільність, запах. Наважилася одразу з Ліни Костенко. Читала, перекладала, а потім поволі почала розмовляти з людьми, перестала бути німою, перестала боятися, що нароблю помилок".

Головна порада від Роздобудько для вивчення української – не боятися. "Треба просто говорити. Ми всі робимо ці помилки, оскільки так сталося, що ми двомовні, чуємо постійно скрізь різні мови. Нехай це буде неправильно, але не бійтеся говорити та конструювати речення", – переконує письменниця.

Щоб остаточно закріпити успіх, Ірен вибираючи між україномовною та російськомовною газетою, пішла працювати у першу: "Я зрозуміла, що мені треба кидатися, як кошеня у воду. Набралася мужності, затамувала подих, і одразу почала писати українською. Звісно мне правили редактори, як без цього".

Роздобудько переконана, що питання мови – це питання любові до тієї землі, на якій ти живеш. "Якщо ти не любиш цю землю, то вона тебе і відштовхує", – переконана письменниця.

Наступне – це питання власний амбіцій: "Я подумала, хіба я якась дурна, рогата чи хвостата, що не можу українську мову вивчити, якою, тим паче ще й мої предки говорили?"

І останнє – це питання інтелігентності. "Вважаю, що мові спекулюють люди неінтелігентні, ліниві розумом своїм, бо вивчити мову нескладно. Саме тому мені було б соромно, якби я її не досі не вивчила".

Лариса Денисенко: "Це як кохання: коли воно прийде, це відбудеться непомітно"

Ще одна відома письменниця Лариса Денисенко з дитинства мала повне право не вчити і не розмовляти українською. Адже сама з родини національних меншин – мама литовка з домішками польської крові, в тата намішана ромська, грецька, угорська та трішки української крові. Батьки між собою говорили російською. Дочку віддали в російськомовну школу, де від уроків української та була звільнена саме як представниця національних меншин.

Попри те, школяркою Лариса читала україномовну літературу. "Але я не говорила українською, бо не мала мовного середовища", – пояснює Лариса.

"Тому дуже важливо мати в своєму просторі людину, яка говорить українською, і яку ти поважаєш, любиш чи вона просто тобі цікава. Тоді набагато легше перейти на українську мову. Ця близькість проявляється і в мовній близькості, і цей перехід відбувається сам собою. Це як кохання, коли воно прийде, це непомітно для тебе відбудеться", – продовжує письменниця.




Для Лариси такою людиною став її тодішній шеф. У 23 роки, отримавши фах юриста, дівчина пішла працювати в Міністерство юстиції, яке очолював Сергій Головатий.

"Офіційну мову я швидко вхопила, бо щодня з нею працювала. Але досі вдячна Сергію Головатому, бо він крізь мою повагу до професійної діяльності притягнув мою любов до української мови. Бо він нею розмовляв невимушено, гарно, елегантно, а не просто офіційно. Він не просто розмовляв українською, він нею жив", – пригадує літераторка.

"Мене зажди дивувало, чому люди нехтують тим природним, щоб мало б само по собі відбуватися, тобто чому не вивчити українську, живучи в Україні? Але нам потрібні поштовхи. Тому моя порада – знайти такий поштовх чи інтерес. Це може бути книга, людина, кіно, пісня, все що завгодно. Коли ти це знайшов, якщо в тобі воно клацнуло, то вже не втрачати той імпульс і далі розвивати" – радить Денисенко.

Вадим Красноокий: "Держава, яка не може змусити людей поважати державну мову, має поганий прогноз на майбутнє"

Лідер гурту "Mad Heads" Вадим Красноокий – учень та випускник однієї з столичних російськомовних шкіл. Аж до 34-ох років музикант думав і розмовляв здебільшого російською.

У школі українську, звісно, чув. Але лише кілька разів на тиждень на уроках мови і літератури. Словесний запас більше збагатив у бабусі в селі на Миколаївщині. Відтак вже у дорослому віці, маючи певний досвід, легше було перейти повністю на українську.





"Тільки практика! Спочатку починав це робити з людьми, які зі мною розмовляли українською, тобто переходив до них на українську. А останні п’ять років уже зі всіма говорю виключно українською, бо це моя позиція. І я закликаю усіх переходити на українську, бо мова – одна з тих речей, яка створює незалежну самостійну державу", – каже Красноокий.

Вадим каже, що досі зустрічає в Києві людей, які не розуміють українську, більше того, дехто навмисно не хоче її розуміти. "Держава, яка не може змусити людей, які живуть в столиці України, поважати свою державну мову – це держава з дуже поганими прогнозами на майбутнє. Тому мовне питання обов’язково потребує опіки зверху", – резюмує рокер.


Джерело: http://life.pravda.com.ua/
Прикріплення: 1374747.jpg(19Kb) · 5321005.jpg(322Kb) · 3453138.jpg(43Kb) · 8904522.jpg(182Kb)
 
Форум » ЖИТТЯ » Політичне » Про мову
Сторінка 6 з 6«123456
Пошук:

Вверх