П`ятниця, 29.03.2024, 15:12
LEVEL
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Форум » ЖИТТЯ » Політичне » Про мову
Про мову
GADДата: П`ятниця, 15.06.2012, 18:28 | Повідомлення # 31
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
В Канаді вже думають, що українська скоро вимре

Не лише в Україні вже сміються з законопроекту Ківалова–Колєсніченка.
Наприклад, Квітослава Гаврильчук із Іспанії розмістила в інтернеті пародію на тих, хто прагне всіма способами принизити та знищити українську мову:

"Здравствуй, дорогоє наше районо!

Я пишу заяву і смотрю в окно.

Це ж моєй дитинє скоро сьомий год,

Ето ж в школу нинє вже оно пайдьот.

Но вмєшалась сіла сатанінськая,

Бо ближайша школа — українськая!

Що ето такоє — спрашиваю вас,

Нікуди дитину вести в первий класс

Пнулись я і жінка з яслєй-садіков,

Щоб була дитина, як в начальніков.

Бо какой начальнік, рило свинськоє,

Скажеть вам хоть слово украінськоє.

В українську школу я б дітей не вів,

Їх учебнік школьний весь би посадив.

Там хотя б Шевченка прочитайте зміст –

Ето же отпєтий націоналіст.

Як сприймьот дитина все натурою –

Піде неодмінно за Петлюрою!

(Сам я українську закінчив давно,

Так казали: "Грицько– будущий Махно".

Хто там ще за мову, що за голоса?

А по мнє - била би в домє ковбаса.

І щоб хата скраю, і щоб самогон –

Ой лунала б пєсня — ото всєх сторон!

Ми пойдєм всє хором в саму свєтлу жизнь!

А заклеймим позором націоналізм.

І спайом, как Сталін научил нас пєть:

Гаркнем – "Україну з України геть!"

З'явилися й перші коментарі на це повідомлення".
- За кілька днів до прийняття закону Ківалова-Колєснічєнка син друзів, який ходить до української школи, розповів, що вчителька дітям сказала добре вчити українську, щоб зберегти її для майбутніх поколінь у Канаді, бо в Україні вона може пропасти, – написала Леся Черниш із Торонто.
Звичайно, це перебільшення. Українську мову знищували, та не знищили, подібні до симоненків, ківалових, колєсніченків вже кілька століть. І навряд чи хтось колись згадає добрим словом того ж Колєсніченка як в Україні, так і в тій же Росії, мову якої так прагне насадити українцям цей пан. Чому? А хто ж любить зрадників землі, на якій вони живуть. Їх просто до пори до часу використовують у власних цілях, а потім викинуть, як викидають у відхоже місце використаний туалетний папір.

Джерело: http://gazeta.ua
 
GADДата: П`ятниця, 15.06.2012, 18:29 | Повідомлення # 32
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Важливо поставити правильний діагноз

Не кажіть, що на східній Україні не знають української. Мій дід балакав так — заслухаєшся. Мабуть, тому, що не був "зіпсований" радянською освітою. Після окупації потрапив у армію, де пробув аж 7 років. А повернувшись у рідне село, став трактористом. І ніколи від нього я не чула матюка чи бодай якого кривого слова.
У діда був менший брат. Його в армію не взяли, він вивчився в місцевому технікумі на залізничника і збирався був одружуватися. Та батько відпер єдине порося потрібним людям, щоб хлопцю дали направлення в Росію. "Тут ти будеш бидлом, а там станеш людиною, Миколо", — сказав, відправляючи меншого до Іркутська.
За старанну роботу Миколу за декілька років перевели з Іркутська до Москви. Там він нарешті й одружився. У відпустку поїхав з дружиною в рідне село до батьків. Ті зраділи невимовно, годили гостям, як могли. Невістка поводилася хоч і чемно, занадто вже стримано. Розмову не підтримувала, і тільки якось прохопилася, что "мочи ее нет в этом селе"…
Бабця запереживала, підійшла до сина та й каже:
- Твоя жінка, часом, не захворіла? Якась млява, і я чула, що попісять не може… Ти попитай, чи не треба фельдшера позвать?
Микола побалакав з дружиною, і тій з виду одразу покращало. Побули вони ще трохи та й поїхали назад до Москви. Відтоді Микола щоліта приїжджав до батьків, але вже без невістки. І дітей не привозив.

Джерело:http://gazeta.ua
 
GADДата: П`ятниця, 15.06.2012, 18:38 | Повідомлення # 33
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Забувають: Русь не Росія



Днями спілкувався з ровесником. Він зразу ж після армії поїхав у Росію на заробітки та так там і залишився. Дізнався, що в Росії побутує думка, ніби Україна і Росія в далекі часи були однією державою, котра називалася Київська Русь або "государство Русь".
Це, як сказав би мій сусід дід Григорій, брехня, та ще й на кізяку замішана. Русь – самоназва корiнного народу середньовiчної Київської держави, а також назва самої держави. Це слово i його спільнокореневі - руський, русин, русинський – на захiдних окраїнах розселення українського етносу збереглися до наших днiв.
Згодом у писемних пам'ятках вiд 1187 року стосовно наддніпрянської частини Русі, а від 1189 - і стосовно Галичини з'являється слово "Україна". Подальшими столiттями слова Русь i Україна вживалися рівнозначно як повні синонiми. Так i Богдан Хмельницький, i письменники його епохи одночасно використовували слова: Україна-Русь; український-руський. Але звiдки на Русi взялись слова "Росiя і "росiйський"?
"Росiя" – це та ж Русь" у середньогрецькому (вiзантiйському) мовному оформленнi. Кожен народ пристосовує чужi назви до своєї мови: поляки кажуть "Польска", а ми – "Польща", хорвати називають свою країну "Хрватска, а українцi iменують її "Хорватiя". Так i середньовiчнi греки називали країну наших предкiв не "Русь", а "Росiя".

До речі, Малою Руссю в XIV столiттi називали на противагу Великiй Русi, тобто Київськiй, Галицько-Волинське князiвство, яке займало нинiшню Захiдну Україну з прилеглими територiями до Днiпра на сходi i Чорного моря на пiвднi.
Значна частина захiдних територiй Галицько-Волинського князiвства згодом вiдiйшла до iнших народiв – Польщi, Румунiї, Угорщини, Словаччини. До самого кiнця XIV столiття Київ – "мати городiв руських" включався в територiю Великої Русi.
Помилково або силоміць можна було б зарахувати до росiян і Хмельницького, котрий казав до польського посла: "Я став уже паном усiєї Русi i не вiддам її нiколи". І Гетьмана, який підписав "Гадяцький трактат": "Іван Виговський, гетьман військ руських власною рукою". І навіть галичанина Маркіяна Шашкевича з його рядками "Руська мати нас родила, Руська мати нас повила".
А ось що писав український поет і політик Борис Олійник:

"Як могли б себе усвiдомлювати росiянами споконвiчнi українцi, якi одвiчно жили на берегах Днiпра, бiльш як за сiм столiть до народження Москви, заснованої київським князем, яка аж потiм стала столицею теперішньої Росiйської держави?"

Джерело: http://gazeta.ua
Прикріплення: 9579962.jpg (13.6 Kb)
 
fantomДата: Субота, 16.06.2012, 13:19 | Повідомлення # 34
Майор
Група: Пользователи
Повідомлень: 181
Нагороди: 0
Репутація: 1
Статус: Десь пішов
Якщо росіянин любить Росію - він патріот.

Якщо українець любить Україну - він махровий бандерівський націоналіст.

Якщо росіянин каже "хохол" - він по доброму іронізує над представником братнього народу.

Якщо українець говорить "Москаль" - він виявляє цим свою націоналістичну, антиросійську сутність.

Якщо росіянин мітингує - він відстоює свої інтереси
.
Якщо українець мітингує - він відпрацьовує американські гроші, виплачені йому в антиросійських цілях.

Якщо російський президент спілкується з американським президентом - він налагоджує відносини між двома країнами.

Якщо український президент спілкується з американським президентом - вони обидва плетуть антиросійську змову.

Якщо росіянин говорить російською мовою він просто росіянин.

Якщо українець розмовляє українською мовою він Петлюра недобитий.

Якщо президент Росії декларує проросійські гасла - це нормальний президент.

Якщо президент Україна декларує проукраїнські гасла - він проамериканський і антиросійський президент.

Якщо російський уряд не погоджується з українським урядом - вінвідстоює національні інтереси.

Якщо український уряд не погоджується з російським урядом - "абарзєлі ваще".

В семье скандального депутата Партии регионов Вадима Колесниченко беда. У сына регионала Всеволода произошла остановка в развитии.

А началось с того, что, живя в Украине, заботливый папа Колесниченко* отдал своего ребенка в украиноязычное учреждение.

"К сожалению, есть такая серьезная проблема. У меня ребенок живет в русскоязычной среде. Я не смог в Киеве найти садика с русским языком
обучения. Поэтому я был вынужден отдать его в украинский садик, чтобы он имел возможность социализироваться", - рассказал Колесниченко , который воспитывает 6-летнего сына Всеволода.

Но ребенок Колесниченко, видно, очень отличался от других детей, которых в раннем возрасте изучение новых языков только развивает.

"В два с половиной года он говорил на русском языке, считал до десяти и знал практически все буквы. Год пребывания в саду остановил его в развитии. Ребенок замкнулся. Произошел раскол в сознании ..." - пожаловался регионал.

На замечание журналиста, мол, обычно считается, что у маленьких детей блестящие лингвистические способности, Колесниченко отмахнулся. Причем "регионал" обижается на некоторых своих оппонентов.

"Но этот комментарий мои оппоненты трактуют так:" Колесниченко считает, что обучение ребенка на украинском языке его дебилизирует". Ну, как с таким клоунами вести диалог?" - возмущается "регионал".

Ось така бредятина оселилась в його голову.
 
GADДата: Субота, 16.06.2012, 14:58 | Повідомлення # 35
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
В нашому місті теж є унікальна людина, яка стверджує що неможливо знайти нормального навчального закладу в нашому місті ( щоб був російськомовним) ...про дебілізацію наче б то не каже ...бо це тільки діти нардепів страждають від "зайвих " знань biggrin .
 
GADДата: Неділя, 17.06.2012, 12:19 | Повідомлення # 36
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов


Треба брати аванс і взагалі нікуди після цього не йти ))) Або йти куди хочеться , за велінням серця ))
 
GADДата: Неділя, 17.06.2012, 19:54 | Повідомлення # 37
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Протести на підтримку української мови продовжаться у США і Канаді



Про заплановані акції протесту щодо спроби прийняття “мовного” законопроекту на своєму сайті повідомив чиказький відділ Українського конгресового комітету Америки (УККА).

Як повідомляється, демонстрації на піднтимку української мови та проти подальшої русифікації України плануються у головних містах США та Канади, де компактно проживають українці. Зокрема, у Чикаго проти прийняття антиконституційного закону у 2-му читанні українці вийдуть на протест у неділю, 17 червня. Символічним є те, що цього дня святкують День Батька, і закордонні українці виступлять на знак солідарності з протестуючими на Батьківщині.

Центральний офіс УККА у своїй заяві рішуче засудив так званий “мовний” законопроект. Організація закликає президента та Конгрес США заборонити в’їзд до Сполучених Штатів “представникам режиму Януковича”. “УККА вітає відважних громадян України, які продовжують відстоювати своє конституційне право на використання рідної мови в усіх сферах суспільного життя,”- сказано в заяві.

Нагадаємо, як повідомляв Медіа-портал VIDIA, раніше свою заяву оприлюднив Світовий конгрес українців (СКУ), а у низці європейських країн на захист української мови відбулися пікетування українських дипустанов.

Як відомо, законопроект «Про основи державної мовної політики» минулого тижня було прийнято у першому читанні провладною більшістю у Верховній Раді.

Медіа-портал VIDIA
Прикріплення: 1309958.jpg (26.2 Kb)
 
GADДата: Вівторок, 19.06.2012, 18:57 | Повідомлення # 38
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Забыть кириллицу, перейти на латиницу. Украинский язык способен сам себя защитить



Кириллица Кирилла и Мефодия — это «изобретение» существующего колеса с некоторыми новыми спицами с целью построить забор между юго-восточными, восточными славянами и западными. Пора разрушить этот забор — мнение эксперта.



Мы являемся свидетелями боев за сохранение украинского языка, поскольку речь уже не идет о его распространении, а только о сохранении. Со стороны государственников-патриотов звучат предупреждения, что любое завуалированное закрепление законом привилегий за русским языком является угрозой единства Украины и ее государственности.

Со стороны же интеллигенции одни эмоции. Украинский язык зычнее, красивее, гибче, красочнее и эмоциональнее. Культурный человек должен знать несколько языков и уважать украинский язык. А человек по природе существо ленивое! Когда условия заставляют, то работает, изучает.

Совершенно не знаешь украинского языка, но знаешь русский? Ничего страшного! Через неделю-две все будет понятно, да и тебя все понимают, потому что украинский и российский очень близки и похожи. Из-за этой близости украинский язык, имея такого мощного соседа, который оккупировал информационное пространство по всем направлениям — гуманитарному, техническому, научному — медленно, но уверенно растворяется в русском языке.

Так зачем изучать? А когда человек не считает себя интеллигенцией, вы его будете уговаривать или заставлять? А знаете, что он вам скажет в ответ? И куда вас пошлет? Подсказать? Господин Вадим Колесниченко поможет. А речь идет о том, почему возникла такая проблема, и что нужно сделать с научной точки зрения, а не эмоциональной, чтобы украинский язык был востребован, и чтобы не унижать себя уговорами — изучайте украинский язык, потому что он красив! Чтобы в Украине сами искали, где выучить украинский язык, и еще деньги добровольно за это платили. Вот в чем проблема, многоуважаемые господа из огромного хора «Плач Ярославны»!

Болтовня о языках уже надоела. Лозунгами и принуждением сделать украинский язык единственным и востребованным в Украине невозможно. Эта проблема решится, когда украинский станет потребностью повседневной жизни. Когда гражданин нашей страны, у которого проблемы с украинским языком, будет иметь затруднения при приобретении в магазине хлеба и водки, не говоря о работе, то он будет вынужден его изучить.

Это вопрос без принуждения можно окончательно решить за 15-20 лет, но для этого должна быть государственная программа, разработанная НАНУ и утвержденная Президентом. Невозможно жить в Польше, не владея польским, хотя это славянский язык. Параллель польского языка находится на большем удалении от российского, чем украинский. «Устойчивость» украинского для русскоязычного — это вопрос одного-двух недель, потому лень, присущая большинству, побеждает сознание русскоязычных граждан Украины, к которым взывают украинские националисты (безусловно, в позитивном смысле).

«Устойчивость» же польского (языка — «А») по отношению к русскому значительно выше, поэтому можно остаться без хлеба, водки и работы, поэтому лень терпит «поражение». Украинский язык русифицирован на протяжении почти столетия, а может, и больше. Его надо возродить, и это задача для НАНУ.

Кроме того, кириллица проиграла состязание с латиницей. Вспомним государственные номера авто, удостоверение водителя, паспорта и компьютеры, и многое другое. Она уже ставит дополнительные проблемы перед гражданами и государством. Когда турки, молдаване, туркмены, азербайджанцы, узбеки и многие другие решительно отказались от арабского алфавита и кириллицы, то они ничего не потеряли. Они существуют, и их историческое достояние осталось при них. Глупо иметь разные буквы для одинаковых звуков. 72% кириллицы уже сегодня можно беспрепятственно заменить латиницей. В рекламе этот процесс стихийно уже происходит и с годами расширяется.

Кто был за границей, то на себе ощутил, что он «исключен» из цивилизации, потому что там компьютеры обычно не «понимают» кириллицу. И дело не только в клавиатуре, но и в программном обеспечении. Для того, чтобы написать письмо домой, надо переходить на латиницу или другой европейский язык.

Таких трудностей не имеют даже узбеки. Безусловно, пока еще большинство украинских пожилых академиков, что за километр обходят компьютер, будут до драки отстаивать достояние Кирилла и Мефодия и их учеников. Хотя трудно согласиться, что их «изобретение», вернее — их учеников, в конце IX века, когда латиница существовала уже около 1200 лет, было большим достижением.

Когда они дополнили ее буквами, которые отражают особенности славянского языка, тогда это еще было понятно. А так это было «изобретение» существующего колеса с некоторыми новыми спицами с целью построить забор между юго-восточными, восточными славянами и западными. Пора разрушать этот забор, потому что мы официально провозгласили интеграцию на Запад, а не восток.

Кстати, в начале XVIII века русские «потеряли» буквы S, Z, I, N, которые были в кириллице. Поэтому возрождение украинского языка — это процесс длительный и больше научный, чем политический, а наука у нас в запущенном состоянии. Политика вокруг украинского языка в этом вопросе и вокруг этого вопроса в данном случае должна идти на «прицепе» локомотива развития украинской государственности. А политики пытаются «прицеп», да еще требующий капитального ремонта, поставить впереди локомотива. Такая система не способна двигаться по пути продвижения украинской государственности.

Примером для Украины, как «молодого» государства, может быть Израиль, который начинал строить свою государственность почти с «чистого листа» с 1948 года.

Иврит, считавшийся мертвым в течение восемнадцати веков, за короткое время стал языком повседневного общения, государственным языком. Это стало возможным благодаря усилиям энтузиастов-патриотов. Идея возрождения иврита была неотъемлемой частью идеологии, главным в которой было — отказаться от языков, на которых разговаривали евреи, жившие под иностранным господством. Но они не только возродили «мертвый язык», но и продолжают его развивать усилиями ученых Академии языка иврит.

Происходит это следующим образом:

1. Изменение значения древних слов.

2. Образование новых слов от существующих.

3. Заимствование иностранных слов и т.д.

Возникает вопрос, а где наша Академия украинского языка? Почему они смогли возродить «мертвый язык» и сделать его государственным, а мы не способны сохранить, что имеем? А потому, что политики проблему языка используют только с целью получения власти вместо попыток укрепления государственности.

В то же время, ученых, в первую очередь «старой закваски», устраивает состояние украинского языка. Потому что можно продолжать дискутировать вокруг искаженного советской властью украинского языка, не напрягая мозги. А еще — трусость прослыть реформатором, что кроме неприятностей ничего не добавляет к их комфортной жизни.

Украинский язык способен сам себя защитить. Для этого нужно реализовать минимум два рецепта (на самом деле больше, но это уже план, который должны разработать научные):

1. Ликвидировать «украинские» слова, навязанные московскими властями за 70 лет, поскольку более чем достаточно украинских синонимов, которые присутствуют даже в «сталинских» словарях, и вернуть хотя бы на уровень 20-х годов ХХ века.

2. Перейти на латиницу.


Соблюдение этих рецептов заставит или выучить украинский, или нанять переводчика. Пример тому, что это так, славянские языки: польский, чешский, словацкий, сербский (кириллица уверенно и быстро выдавливается латиницей).

Если использовать два предложенных рецепта, то активные участники форумов из РФ и «украинские» граждане-украинофобы исчезнут из форумов как «роса на солнце», или отпадут, как яйца с продналога. Вы видели таких «форумистив» с РФ на сайтах Польши, Словакии, Чехии? Их там нет!

Вот так украинский язык способен сам себя защитить — без уговоров и особых законов, направленных на его защиту, и Украина тоже!

Фото: УНІАН

Анатолий Павленко, независимый эксперт, опубликовано в газете «День»

Перевод: «Аргумент»
Прикріплення: 2355034.jpg (53.6 Kb)
 
GADДата: П`ятниця, 29.06.2012, 19:43 | Повідомлення # 39
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Партія анальфабетів: тупий і ще тупіший
На нас чекає не друга державна російська, а її одесько-донецький варіант


Cписок авторів мовного законопроекту вражає тим, що серед них немає жодного філолога. Усе якісь масовікі-затєйнікі. Це так, якби проект закону про банківську систему написали літератори, а про митницю – медики. Та то ще, може, було б і не так страшно, бо ті, хто писав закон про мову, взагалі непришийкобиліхвіст. Якийсь А. Монастирський з Єврейського фонду України, за фахом економіст і водночас член ради «Правозахисний громадський рух «Російськомовна Україна», М. Товт – почесний голова Демократичної спілки угорців, юрист, Р. Бортнік – помічник-консультант В. Калєснічєнка і співкерівник ГО «Русскоязычная Украина». А про регіоналку Ауріку Божеску, відповідального секретаря «Румунської спільноти України», можна довідатися зі статті з красномовною назвою «Корупція та обман за рахунок румунів з-за кордону».

Отже, зібралася така собі гоп-компанія, кожен із членів якої давно й послідовно заявив себе ненависником усього українського і належить до постійної клієнтури Калєснічєнка.

Щодо чільних авторів законопроекту, то вони давно відомі як заслужені борці за «Русь святую, язык родной». Як тут принагідно не згадати добрим словом бухгалтера Ющенка, який на третю річницю Помаранчевої революції вручив головному Підрахую, а нині співавторові мовного законопроекту ювілейну медаль і почесну грамоту ЦВК «за вагомий особистий внесок у забезпечення реалізації конституційних виборчих прав громадян України».

Про В. Калєснічєнка можна знайти чимало цікавих висловлювань, але одне мені особливо сподобалося. Належить воно активному популяризаторові моєї творчості Леоніду Грачу: «Его используют в качестве... жаль, что здесь о такой плюгавости нужно сказать слово «спікер»... Он был и с коммунистами, и в националистическом Рухе в конце 1980-х годов, и где только не был. Это он уже потом стал «российским»... Я вот все на его свадьбе хочу погулять или поздравить его со свадьбой и никак этого не произойдет. Ну вы же поняли мой подтекст...»

Я не знаю, наскільки грамотно розмовляють своїми рідними мовами інші автори законопроекту, а ось у Калєснічєнка з російською мовою такі самі стосунки, як і в багатьох його соратників. Якщо О. Єфремов на шоу Шустера висловлюється так: «на рОдном єму язикє», «на мєжчєловєчєском уровнє», «нє воюя с друг другами», а Г. Кернес, розповідаючи про гостей Харкова на Євро-2012: «будєт галландци... будєт нємци...», то якомусь Калєснічєнкє і сам Бог велів.

Досить лише зазирнути на його сайт, щоб уявити, за яку саме «радную рєчь» ці патріоти борються: «На сегодняшний момент ко мне как народному депутату... поступило более 5 тысяч писем с около 21 (!!!) подписью граждан нашего государства», «по референдумах – такого решения пока нет», «каждый имеет правА на свободное мировоЗрение», «проблемы Економики», «обЬективно обсуждать». Ну і про наболіле: «И мы должны этим гордится, развивать свое достояние и пользоваться преимуществами биЛЛингвизма».

Інна Богословська добалакалася на російському телебаченні взагалі до маразму, переконуючи росіян, що українська мова непридатна для науки: «Еті нєдаумкі даже нє панімают, что тєрміналогіі нєт украінскай саврємєннай!» Але недоумком виявилася Інна, не знаючи про безліч термінологічних словників. «Ви падумайтє! – волала вона далі. – Ані же даже Пушкіна пєрєводят на украінскій язик! І дєті ізучают на нємислімом (!!!) украінском язикє еті вєлікіє строкі!!!»

Ах, Інно! Чи відомо вам, що за роки незалежності ніхто Пушкіна українською не перекладав? Усе переклали за совєтів і то в примусовому порядку. Тож вам слід було в ті часи демонструвати своє запізніле «фе». Щоправда, тоді б вас запроторили до психушки, звідки ви вийшли б задоволеною життям жіночкою, яку вже не хвилювали б жодні проблеми.

Про грамотність нашого президента й говорити годі. Якось він заспівав пісню, в якій шахтарський «отряд уходит за углем, как будто в ад». Тобто відразу було видно, що це бадьора пісня. А також те, що чекає нас не друга державна російська, а її одесько-донецький варіант: «Пою ЗА тех, кто встретит утром солнце... ЗА мам и жен, ЧТО, сидя у оконца, Ждут сыновей, ЧТО ищут в шахте дух (?) отца»; «Хочу сказать ЗА тех... Кто утром смоет уголь ИЗ лица...»

Щось подібне я вже чув, коли гарант, цитуючи графомана Бєспощадного, якого обізвав Бєссмєртним, натхненно виголосив «вытер пот ИЗ лба».

А останнім часом уже став переживати і за здоровий глузд батька нації. У Чикаго він неабияк усіх ошелешив, заявивши, що «після цього буде президент України відвідувати Україну, бо нам треба посилювати нашу співпрацю».

Ну після СаммВіть-2012 не здивуюся, якщо й справді Україна почне посилювати співпрацю лише з Україною. Зрештою, що можна думати про президента, який замість того, щоб об’єднувати народ, робить усе, аби його роз’єднати?

Джерело: http://tyzhden.ua
 
GADДата: П`ятниця, 29.06.2012, 19:46 | Повідомлення # 40
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Від русифікації до бідності
Нав’язування російської мови – лише один з аспектів експорту Росією свого способу життя


Термін, здається, добре знайомий. Нині навіть шкільнийпідручник жваво пояснить вам його сутність: русифікацією, мовляв, єполітика, спрямована на утвердження та зміцнення російської національно-політичної переваги в Україні або інших країнах за допомогою переходу чи переводу осіб неросійської національності на російську мову й російську культуру та їх ню подальшу асиміляцію. Популярне трактування цього явища веде свій родовід іще від рубежу ХІХ–ХХ століть, коли політичне крило національно-визвольного руху боролося проти різного роду обмежень у царині українського слова й друку. Згодом, уже за радянських часів, це трактування видозмінилося у викривальне бичування культурно-освітньої політики СРСР. Утім, русифікаторство від свого початку стосується не лише «солов'їної мови» та вишиванки.

Економічна русифікація: снаряди замість масла

Здебільшого під русифікацією розуміють насадження й культивування російського, яке має витісняти й нівелювати щось питомо своє, автентичне. Насправді утиски та асиміляція були і є лише частиною русифікаційних заходів. Іншою їхньою функцією є збереження та розвиток тих складових місцевої культури чи соціальних практик, які за визначенням були корисні для метрополії, обіцяючи зміцнювати її вплив на місцях.

Русифікацію традиційно й цілком справедливо ототожнюють із поширенням на Україну політичного впливу Росії, коли після Козацької революції ХVII століття та низки воєн із Польщею й Туреччиною дедалі більше українських теренів потрапляли під владу «білого православного царя». Утім, початки русифікаторства попервах стосувалися зовсім не культурно-освітньої сфери, а радше соціальної та економічної. Ревно обстоюючи позитив, що його буцімто привнесли російські завоювання імперської доби в економічне життя України, казкарі ідеологічного фронту повсякчас наголошували на доступності для України зарубіжних ринків збуту продукції (в першу чергу сільськогосподарської), перетворення Півдня та Лівобережжя на житницю Європи тощо. Гірка правда полягала в тому, що всі ці зміни скоріше сприяли консервації економічного аутсайдерства України, яке намітилося вже у ХVIII столітті, аніж виходу з нього. Не секрет, що «доступ» до західних ринків українських купців відбувався не рентабельно виправданими шляхами, як було ще від часів Середньовіччя, а за російським посередництвом і через контрольовані метрополією транзитні центри. Ідеологія російської зовнішньої торгівлі не мала нічого спільного з філософією вільного обміну, притаманного західному світу й була орієнтована винятково на потреби встановлення економічного, а відтак і політичного панування. Шляхом запровадження поступових обмежень на вивіз стратегічно важливих товарів та спрямування торговельних потоків у власні транзитні пункти Росія швидко встановила цілком нові для українців правила гри, де бізнес міг бути успішним лише для «своїх». У недалекому майбутньому в ньому лишилися переважно ті, хто заручився підтримкою та протекцією впливових вельмож або царських фаворитів.

Іншим гірким плодом стало входження українських виробників до загальноросійського ринку, оспіване багатьма істориками імперської та радянської доби. Сільське господарство в Україні мало орієнтований на експорт характер. Псевдо-патріотів страшенно тішив статус України як годувальниці Європи, при цьому скромно замовчувалося те, що за кордон продавали переважно фуражне збіжжя, яке йшло не до європейських споживачів, а для реекспорту в колонії. Динамічний розвиток цукроваріння в Правобережній Україні, що так пестив містечкове марнославство, теж став таким собі маленьким «економічним дивом», з тим лише застереженням, що умови роботи на цукроварнях були вкрай важкими, а мережа підприємств аж ніяк не вирішувала проблеми безробіття та низького рівня життя. Попри те що Україну вважали мало не столицею європейського цукроваріння, її середньостатистичний мешканець споживав цукру в рік найменше з-поміж інших сусідів по Європі!

Промислове піднесення другої половини XIX століття було чистої води «русскім» проектом, через те що всю інвестиційну сферу контролював уряд, прагнучи використати її не для поліпшення добробуту країни, а заради розбудови стратегічно важливих галузей, орієнтованих на потреби армії та флоту. Бісмарківський принцип «снаряди замість масла» приваблював закордонних інвесторів гарантованим збутом виробленої продукції (гармат, пароплавів, прокату, рейок, вагонів, промислового устаткування), споживачем якого виступала держава. Імперська промислова революція, а згодом радянська індустріалізація сповідували практично однакові економічні пріоритети: переважання видобутку сировини та важкої промисловості над харчовою та легкою. Напередодні Першої світової війни в структурі українського експорту на готову продукцію припадало менш як 20%, решту становили сировина та напівфабрикати.

Неоптимальний розвиток промисловості та сільського господарства, запроектований та стимульований в інтересах меншості суспільства, гальмував розвиток внутрішнього споживання. Відсталість імперської моделі економіки фактично законсервувала застарілі форми харчування та побутової культури українців. Надмірне споживання хліба й злаків, які компенсували брак у раціоні білків та жирів, високий рівень споживання алкоголю, що його неявно стимулювала державна монополія, – усі ці рудименти архаїчного повсякдення успішно пережили імперську цивілізацію, ставши одним з основних кодів цивілізації радянської.

Відсталість сфери комунікацій, про яку ще Гоголь писав, як про хронічну хворобу Росії, стала для України усталеним фактом. Ірраціональне й мляве будівництво доріг, а згодом залізниць, відсталість технологій та розкрадання коштів назавжди стали виразно російським брендом у цій сфері. Транспортні проекти часто перетворювалися на іміджеві ширми, що прикривали справжню безпорадність держави: сцени закладення Транссибірської залізниці, де майбутній імператор Ніколай ІІ з тачкою в руках, увійшли до всіх гімназійних підручників з історії, а за деякий час реінкарнувалися в пропагандистські плакати іншого потьомкінського проекту імперії, тепер уже радянської, – БАМу. Спільними нотками резонують із ними і теперішні інфраструктурні проекти Євро-2012 пострадянської України

Соціальна русифікація: черги замість барикад

Найяскравіший вияв соціальної русифікації – участь українських еліт у розбудові російської та радянської імперій – часто використовується як аргумент на користь близькості цих утворень і їхньої ідеології українському менталітетові. Заради точності відзначимо: «хохли»-будівничі імперії – це не лише Розумовські, Безбородьки, Трощинські та Кочубеї, але й сотні тисяч українських селян та козаків, якими Петербург «обрусения ради» заселяв Кубань, Крим, Східний Сибір і Казахстан. Прикметний факт соціальної політики метрополії: усі регулятивні заходи щодо українського суспільства вона спрямовувала тільки на дві соціальні верстви – дворянство й селян. Перші отримували кар'єрні та матеріальні перспективи на імперській службі, втрачаючи натомість соціально-політичну самодостатність (а згодом і ідентичність), других то батогом, то пряником манили до міфічних селянських «землі й волі». Водночас політика імперського та радянського урядів послідовно ігнорувала й маргіналізувала третій стан – середній клас. Права власності в законодавстві імперій для непривілейованих верств завжди лишалися примарними, а політичні свободи були геть відсутні, що взагалі не давало можливості для розвитку буржуазії як носія принципово іншої громадянської релігії, заснованої на індивідуалізмі, незалежності, відповідальності та підприємливості.

Натомість соціальна русифікація повсякчас дбала про збереження в суспільстві ієрархічної структури. Верхівку традиційно посідали «обрані» та протеговані політичним режимом чиновники й офіцери, до яких могли долучатися інші категорії «слуг народу». В умовах хронічної неефективності управлінського апарату та економіки, ці категорії мали окрім владного впливу ще й додаткові пільги-преференції – від доступу до західних благ цивілізації до якісного лікування та харчових пайків у спецрозподільниках. Решта суспільства поставала аморфною знеособленою масою, головними моральними цінностями якої були безоглядна покірливість та віра в сильну державу (царя, вождя). Соціальні прагнення скеровувалися не на самореалізацію та самовдосконалення, а на пошук шляхів потрапляння до числа «обраних» і відтак оволодіння дарованими їм пільгами. Особиста свобода в колективістських структурах сільської громади або стаханівської бригади завжди була аномалією й викликом традиційним цінностям. Патерналістські орієнтири й очікування завжди мали своїм наслідком пасивність і добру керованість – найцінніший суспільний результат русифікаційних проектів. Саме вони давали можливість метрополії ліпити нові спільноти не тільки на рівні ідентичностей, але й фізичних людських мас – саме так став можливим феномен «радянського народу», популяції якого лишилися практично в усіх колишніх радянських республіках і понині.

Утім, соціальні успіхи русифікації були й лишаються чи не найбільш сумнівними та обмеженими. Причин цьому досить багато – від напрочуд тривкої соціальної пам'яті українців (як-от селян, у яких, як доводять соціальні психологи, інтуїтивна й підсвідома недовіра до влади, спричинена травматичним досвідом голодоморів і колективізації, живе та працює протягом щонайменше 4–5 поколінь) до елементарної незграбності та поверхневості реалізації конкретних заходів. Поклавши чимало часу та коштів на нівеляцію соціальних та етнічних відмінностей поміж «братніми радянськими республіками», небіжчик СРСР, зрештою, зіткнувся наприкінці свого існування з вибухом притлумлених до того «націоналізмів» та відродженням соціально-побутових традицій, які він безуспішно намагався викорінити. Системною вадою русифікації була її неконструктивність. Оглядаючи наслідки русифікації Криму, яка в очах російського суспільства була аналогом цивілізаторства дикунів, російський публіцист Євґєній Марков із невтішною відвертістю зазначав: «Питання про народну вигоду мусить бути вирішене з цілком безсторонньою логічністю й щирістю... Погляньмо справі прямо в очі й, поклавши руку на серце, скажімо відверто, чи справді дали ми кримському татарину краще життя?»

Культурна русифікація: «бідні, бо дурні, а дурні, бо бідні!»

Культурна площина русифікації здається найбільш видимою. Утім, вона набагато ширша й загрозливіша, аніж валуєвська заборона українських друків 1863 року чи то тріумфальна хода російської попси українським телеефіром.

Глобальний результат культурної русифікації – це прищеплення нової системи цінностей і мотивів, передусім у повсякденному житті. Це ті соціальні звички й судження, які промовляють до нас вустами персонажів Сковороди та Нечуя-Левицького: «начальник завжди правий», «не висовуйся», «а мені воно треба?» тощо.

Соціальна байдужість та духовна летаргія насправді страшніші за примітивність смаків, що їх плекає маскульт «русского міра». У цьому сенсі наслідки русифікації зараз даються взнаки навіть там, де замість російської лунає українська, але в лікарнях і судах до людини ставляться залежно від її соціальної «сортності» й товщини гаманця.

Ще одна, так би мовити, цивілізаційна травма, заподіяна русифікацією, – поява в нашому культурному лексиконі понять «провінція» та «столиця». У дорусифікаційну добу культурний ландшафт на знав такого поділу через питомо європейську гомогенність України – великі міста й містечка творили основ­ний економічний та культурний субстрат регіонального життя, у якому освітні центри та потужні торговельні осередки не конче збігалися з адміністративними столицями й осідками можновладців. Переформатування імперської доби натягнуло над країною нову координатну сітку, у якій ця гомогенність швидко зникла разом зі старими осередками культури й економіки (навряд чи хтось зараз упізнає в Кам'янці-Подільському, Білій Церкві, Коропі чи Новгороді-Сіверському колишні «зіркові» міста). Центри ваги перемістилися в значною мірою штучно визначені новою владою осередки, які так і не спромоглися на самодостатній розвиток, а з’ясування можливостей і перспективності стало визначатися не природними здатностями регіону чи місцевості, а властивим імперії ієрархічним поділом між «центром» і «окраїнами». Тож провінційність стала категорією не географічною, а радше сутнісною, якісною.

Імунітет від русифікації

Русифікаційні моделі були і є конче необхідними для збереження цілісності та впливу імперії. Але чи є вони такими всесильними та ефективними? Ахіллесовою п’ятою русифікаторства є тотальна байдужість до будь-якої ідентичності, в основу якої покладено суто громадянські цінності (примат прав особи, індивідуалізм, терпимість, соціальна конструктивність тощо). Через те навіть русифіковані громадяни не завжди уживаються із цінностями та умовами «русского міра», навіть якщо вони є етнічними росіянами. Русифікована модель суспільного й культурного устрою пропонує неефективну державу, матеріальну нестабільність і соціальну пасивність, позбаляючи натомість можливості вибору та перезавантаження суспільного розвитку. Ця неприродна модель поступу є перешкодою для повноцінного розвитку не лише Львова, Коломиї чи Луцька, але рівною мірою й Луганська, Джанкоя чи то Херсона. Русифікація та її новітній римейк совок ніколи не матимуть шансів там, де люди воліють бути громадянами, а не підданими.

Джерело: http://tyzhden.ua
 
GADДата: Понеділок, 09.07.2012, 13:51 | Повідомлення # 41
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Зов гражданской войны. Для чего регионалы приняли «закон о двуязычии»



Начну с цитаты:
«Мы за придание русскому языку статуса второго государственного, но для этого необходимо принять промежуточный закон, понизить уровень напряженности и повысить уровень толерантности. Тогда через 3-4 года мы могли бы к этой теме вернуться, не создав условий для гражданской войны».

Вадим Колесниченко (депутат Верховной Рады, фракция ПР, соавтор того самого «промежуточного» законопроекта).

Я сильно сомневаюсь, что именно г-ну Колесниченко, как парламентарию-неудачнику, подавляющее большинство из законодательных инициатив которого до сей поры Верховная Рада успешно проваливала, Партия регионов доверила разработку знакового для себя «промежуточного» языкового законопроекта. Тут, скорее, ушки юриста-соавтора торчат… Колесниченко – так, промоутер идеи, инструмент для достижения результата – в Раде кулаками помахать, на ток-шоу, смежив веки посидеть…
Но даже до этого избранника народа доходит страшный смысл затеянного бело-голубой братией эксперимента на тему: «Два языка - одна страна», заранее подготовленные транспаранты с лозунгами которого сопровождали телекартинку провластных каналов. Чобы более менее безболезненно ввести двуязычие требуется ощутимо понизить уровень напряжённости в обществе, находящимся на пике растущей самоидентификации, и, одновременно с этим, повысить уровень толерантности к навязываемым этому же обществу ценностей бывшей метрополии, от которой это общество с таким трудом, и такой ценой освободилось с четвёртой попытки за последние сто лет!
Эти два процесса – два взаимоисключающих друг друга процесса, находящихся в обратной зависимости друг от друга. И тактическая попытка запустить их одновременно – самый прямой и короткий путь к гражданской войне!
В этом и кроется ошибочность постулата о возможности реализации теоретического построения: «два языка – одна страна» для молодого общества, находящегося на этапе формирования своей национальной идентичности, для этноса, формирующего свой стереотип поведения. Замечу: для сформированных и устоявшихся общественно-политических формаций, прошедших этап роста, такая ситуация вполне приемлема и допустима.
Что же касается выводов из затеянной ПР предвыборной опасной возни, то можно сделать стратегический вывод, что никак и ничему не учит история бело-голубую братию… Неужели им мало исторических примеров, когда практическое претворение в жизнь ошибочных теоретических постулатов приводило к катастрофическим последствиям?

Неужели они забыли, как 100 лет назад Ульянов-Ленин, вдохновился учением Мозеса Мордехая Леви, известного нам как Карл Маркс, о движущих силах эволюции - борьбе т.н. «классов». Вдохновился Ленин серьёзно, творчески доработал теорию, адаптировал её под Россию и провёл грандиозный эксперимент на одной шестой части суши над миллионами сограждан. Эксперимент с треском провалился в конце 80-х прошлого века, отбросив Россию на десятки лет назад и заставив её (и нас заодно) всё равно проходить все до одного классические этапы развития индустриального общества, начав с периода первоначального, «дикого», накопления капитала. Иначе и быть не могло. Мордехаева теория была изначально ошибочной, пусть и очень нравилась товарищам коммунистам, объясняя-оправдывая их стремление к безграничной власти.

Бог с ней, с Россией-то… А миллионы сгноенных в сталинских лагерях и уморенных голодом коммунистами наших предков прикажите считать издержками эксперимента?

Не повторяйте ошибок прошлого, бело-голубые господа. Учитесь на этих ошибках и положительных примерах других стран и народов, которые понимают, что на двух языках одну страну в начале пути ее становления можно только про…ть, а построить никак невозможно.

Обратитесь к опыту Израиля. Там и сегодня 25% населения говорит на русском, а ещё на арабском (20%), английском, амхарском и других языках, родных для переселенцев со всего мира, коих в Израиле, не много, не мало, а целых 44%! Следуя логике коммуниста Царькова, радеющего за русский, как за государственный язык межнационального общения в Украине, русскому – самое место в Израиле, и не то что бы там, второму, а единственному из первых государственному языку! Но так думают коммунисты. А сионисты думают иначе… Они подняли с руин бывший уже 18 столетий мёртвым язык, создали целую Академию иврита и каждый божий день, бородатые лингвисты на основе древних словесных корней и на законах ивритской грамматики создают современные слова и понятия, вручную лепят тот самый оригинальный язык, вокруг которого державотворцы, а не политиканы куют из многонациональных соплеменников единый народ.

Есть и обратный пример – Беларусь. С лёгкой руки хитроватого и практичного, но не совсем «продвинутого» на ниве наук «бацьки», отказавшаяся от оригинального родного языка нация растеряла свою национальную идентичность. Уже и в сельской глубинке все перешли на язык бывшей метрополии. Белорусский стал модным уделом интеллигенции и прогрессивных студентов. Как вы считаете, после языково-культурной экспансии, какое вектор будет иметь экспансия следующая? И с какой стороны она придет?

Вот и сравните абсолютные успехи государственного строительства белорусов и евреев, сравните тренд успешности оного, подумайте, кто поступает правильно: те, кто пассивно сдают свой язык и культуру в пользу более сильного сегодня соседа, или же те, кто создаёт свой национальный язык практически с нуля (в очень нелояльном окружении) и формирует единую нацию вокруг этого одного языка?

Я допускаю, что коммунистам – мудрые евреи не указ, но в Партии-то регионов есть немало специалистов по данному вопросу, могут просветить… А коммунисты могут обратиться к опыту столь ими обожаемой матушки-России. Могу напомнить, как проходила тотальная русификация этнических украинцев, волею российской же власти оказавшихся на территории России.

Вот вам Телеграмма ЦК ВКП(б) от 18 декабря 1932 года:

1.В трёхдневный срок перевести все украинизированные газеты на русский язык.

2. Листовки, брошюры, стенгазеты, многотиражки прочую литературу, выходившую на украинском языке, в дальнейшем издавать на русском языке.

3. Перевести к первому января всё делопроизводство советских, партийных, колхозных и других организаций на русский язык.

4. Радиовещание на украинском языке прекратить.

5. Перевести преподавание на всех работающих сейчас в районах краткосрочных курсах (учительских, колхозных, кооперативных и других) на русский язык.

У кого уж совсем короткая память, могут сами вспомнить, как совсем недавно в России уничтожали единственную украинскую библиотеку и единственное объединение украинцев. Самые же умные могут легко подсчитать, сколько в стране, в которой украинский этнос – третий по численности (из более чем двадцати), украинских школ или университетов, газет или теле- радиоканалов. Только передайте им – пусть пальцы не топырят – их не придётся загибать…
Тут надо сделать три ремарки: 1. вышеописываемые события происходят в государстве с федеративным укладом; 2. возраст титульной нации России далеко не детский, как и самого государства; 3. третьим по численности украинский этнос остаётся в России после ассимиляции, всех событий насильственной русификации и организованного голода на территориях компактного расселения украинцев – на Кубани, в Поволжье и в степной зоне северного Казахстана и Юго-Восточной Сибири.
А теперь решите сами: какую модель: моно- или полиязычности должна избрать Украина, как молодое унитарное государство, только начавшее формирование собственного этноса, для которого насильственная ассимиляция или физическое уничтожение конкурирующего (в языковом и культурном плане) этноса является недопустимым с точки зрения перспектив преодоления постколониального синдрома, государственного становления и традиционной морали?
Те, кто находит такую постановку вопроса заведомо провокационной и/или некорректной, могут обратиться к практике классического римского права: «Quid prodest» - кому выгодно? Ответ на этот сакраментальный вопрос, поставленный в отношении русскоязычной инициативы Колесниченко-Кивалова, последовал буквально на следующий день после принятия в первом чтении их законопроекта. Он в заявлении Госдумы России: «Гарантии возможности свободного использования русского языка в государствах проживания соотечественников имеют важнейшее политическое значение для развития интеграционных процессов, укрепления позиций России».
Так чьи, вы говорите, позиции укрепляет законопроект Колесниченко-Кивалова? Куда они хотят нас с вами интегрировать? В какое информационное пространство завлечь и с какой стратегической целью? И ушки чьих государственных интересов столь явственно торчат из этого законопроекта?
Вы знаете ответ, и вы знаете, что нас там ждёт: «Русский мир» табачного митрополита (ныне патриарха) Гундяева плюс «путинизация» всей страны…

Александр Ластенко, специально для "ОстроВа"

Джерело: http://www.ostro.org
Прикріплення: 3016616.jpg (21.2 Kb)
 
GADДата: Четвер, 19.07.2012, 19:45 | Повідомлення # 42
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
О русскоязычных поборниках украинского

Попытка разобраться в уникальном украинском феномене. Взгляд изнутри. ;-)

Простите, но здесь сейчас будет много букв. Хуже того - здесь сейчас будет много букв про языковой вопрос. Иногда человеку просто хочется высказать, а журналисту - высказаться так, как, возможно, не вышло бы в родном медиа. Ибо накипает.

Что накипело

А все началось с того, что вашему покорному довелось дискутировать с представителем русского этнического меньшинства Латвии, который очень обиделся на своих украинских друзей по Фейсбуку. Они, злые люди, после "принятия" языкового законопроекта, начали постить коллажи на тему русского и украинского языков, в которых он видел если не нацизм, то ксенофобию по отношению к русским. И, как это свойственно многим людям, живущим вне украинского контекста, искренне недоумевал, как это такие хорошие люди внезапно ударились в ненависть к другой национальности. Я пытался - до сих пор не уверен, что успешно - донести до него мысль, что в Украине, а тем более в ее столице, "русский", "русскоязычный" и "сторонник расширения сферы употребления русского языка" - это, как сказали бы в Одессе, три большие разницы. И что протесты против расширения статуса русского языка - не попытка украинского большинства ущемить русское меньшинство и никоим образом не "наезд" на русских как нацию, а попытка ряда граждан, говорящих на самых разных языках, сохранить культурный код Украины от поглощения, пусть и запретительными методами.

Как всегда, в процессе диалога пришлось пробиваться через кучу стереотипов - доказывать, что в Украине никогда не было при власти националистов (в латвийском понимании этого слова), что количество "западенцев" в политике ни в одну эпоху не составляло и 20% от выходцев из юго-восточных регионов, да и от тех половина - обычные приспособленцы, что если Тимошенко украинская националистка, то я китайский император... Не уверен, что мне удалось его убедить. Точно не удалось его френдов, но тут я уж точно ничем помочь не могу. Раз уж выходцы из Саратовых и Улан-Удэ всегда готовы объяснить жителям Львовщины, что происходило на Львовщине в 1940-х годах, то уж попытки преимущественно русскоязычного киевлянина объяснить жителям Риги, что происходит в Киеве с русским языком, заранее обречены на провал. Им виднее.;-)

Но зато эта дискуссия заставила взглянуть на языковой протест под иным углом.

Я, как уже говорил выше, преимущественно русскоязычный киевлянин. Так сложилась история моей семьи. И меня, каюсь, задолбали.

Кто задолбал

Задолбали меня люди, играющие со статистикой. Я не говорю об откровенной ерунде вроде путинского "в Украине живет семнадцать миллионов русских" (перепутал с 17%) и даже не попытку приписать к своей категории добрую треть суржикоязычного населения страны. Я о более изысканных подменах.

Как известно, на тему соотношений украинского и русского языков проводится масса опросов. Часто они дают не просто разные, а диаметрально разные результаты. То 80% населения страны назовут своим родным украинским, то окажется, что русскоязычных с украиноязычными 50 на 50 (или 45 на 55, причем назывались "перекосы" в обе стороны).

Так, поборники Русского мира очень любят рассказывать, что более половины населения Украины регулярно использует русский язык. И это повод до расширения его, желательно, до второго государственного. Эти люди бесят меня особенно - поскольку я в оную "более половины" вхожу аж со свистом, да вот только мне такая защита и даром не нужна. Я скоро в таких защитников бросаться чем-нибудь начну. И хорошо, если только яйцами.

Надо сказать, с другой стороны тоже хороши. Тут уж любят цепляться за пресловутые 17% - раз уж русских у нас ровно столько, то и сфера употребления русского языка должна быть сужена до соответствующих пропорций. Простите, но это такой же передерг.

На самом деле что-то значит только один показатель. Соотношение желающих расширить статус русского языка и соотношение не желающих этого. Все. Кто они по происхождению, на каком языке они говорят и как часто - простите, до лампочки. Есть конкретный вопрос - нужно ли вам изменение языкового статуса? На него можно ответить "да" или "нет", даже если твой родной язык - суржик или суахили.

Практика показывает следующее: желающих расширить статус русского языка больше, чем этнических русских, но значительно меньше, чем русскоязычных.

И этот протест наконец-то это доказал. Кажется, до людей - как политиков, так и обывателей начал доходить феномен билингвалов, столь распространенный в центре страны и в Киеве. Вплоть до людей, в жизни общающихся по-русски, но готовых лить перцовку в лицо ОМОНовцу на акции против изменения языкового статуса.

Этот уникальный феномен пока что еще не дошел до зарубежных гостей, но их мнение по данному вопросу как раз не столь интересно. Важно то, что процент наивных восточных юношей, ранее говоривших "Та со мной все время в Киеве по-русски говорили, значит, на референдуме весь Киев за русский язык проголосует" значительно уменьшился.

Ура. Доходит.


Если доходит не все


Но не до всех доходит, что же движет этими - людьми, говорящими в семье по-русски, но страстно защищающими украинский. По-моему, наш долг - таким людям объяснить. Я попробую, а вы присоединяйтесь.

1. Практичность. Для билингвала утверждение "в Украине ущемляется русский язык" смешно. Вызывает желание погладить оппонента по головушке, дать ему стакан теплого молочка и незаметно вызвать скорую. Потому что очевидно - русский язык является неотъемлимой составляющей жизни и быта жителей любой области Украины. Что, увы, не всегда можно сказать об украинском. С точки зрения билингвала борцы за расширение прав русского языка - люди, как бы это помягче сказать, несколько экзальтированные. Пришелепкуваті. Возможно, часть билингвалов выступала бы в защиту русского, если бы видела реальные ему угрозы... но пока угроз не видно. А те, кто носятся и кричат о невидимых угрозах, логично воспринмаются параноиками. Кто же солидаризируется с параноиками?

2. Пресловутый культурный код. Вот тут будет много букв, это штука сложная.

Как-то в розовом отрочестве ваш покорный смотрел по, тогда еще, кажись, Останкино, передачу "Гладиаторы". Как будто олицетворяя собой дружбу народов, вел российскую трансляцию международных состязаний львовский еврей Матвей Ганапольский. В перерывах между состязаниями он ходил по Лондону с операторам и задавал вопросы местным - тогда это еще воспринималось экзотикой. Один вопрос был таков: не чувствуете ли вы, что ваша - английская - культура поглощается дочерней американской? В ответ лондонцы с грустными лицами рассказывали, что таки да, против лома нет приема, никакой Шекспир не тянет против мощи Голливуда, британская, если так можно выразиться, культурная индустрия просто тонет в море американской продукции. И отмечали - вам хорошо, у вас хоть языковой барьер есть.

О! У них есть языковой барьер.

Языковой барьер - это мощная такая штука. Основой национальной идентификации является какой-то культурный код. Он состоит из много чего - традиций, фольклора, литературы, искусства, музыки - как авторской, так и народной, истории, понимания своего места в мире и роли государства в своей жизни, менталитета... Всего не перечислишь, но язык - важнейший атрибут защиты. Это, без малого, фактор национальной безопасности.

Это очень хорошо понимали евреи, воссоздавшие иврит. Еще лучше это понимали чехи - чешский язык ведь, если разобраться, тоже в какой-то момент был буквально перебран вручную. Чехов не смутило даже то, что переводя всю нацию на рельсы национального языка они теряют, на минуточку, целый пласт немецкой культуры, которая, если уж быть совсем искренним, по общему вкладу в мировою русскую все-таки превосходит. Перевели - и, будем честны, это дало свои плоды.

Нет, с другой стороны, можно жить и без этого. Выжили же ирландцы - и теперь, на пару с англичанами, тихо растворяются в океане Голливуда.

С другой стороны, одно дело - глобальный океан английского, а другое - внутреннее море русского. Рассказы о том, что это язык науки и межнационального общения - устаревшая на двадцать лет ложь. Язык науки и межнационального общения - английский, а русский - региональный лингва франка. Стоит ли жертвовать важным элементом национальной культуры ради лучшей коммуникации с миром? Это один вопрос. Стоит ли жертвовать им ради лучшей коммуникации с Химками и Ашхабадом? Это немножечко иное.

Да, очень плохо, что украинский конкурирует с русским за счет запретительным методов. Это не ужас-ужас, как рассказывают некоторые (так же берегут свой язык, например, французы), но все же лучше было бы, если бы украинский конкурировал с русским за счет, например, количества переведенных на него книг, а не за счет каких-либо квот. В общем-то украинский это даже мог бы делать при прочих равных - для сравнения, дубляж кино на русский язык разрешили еще два года назад, а многие до сих пор об этом не знают - фильмы по-прежнему идут на украинском, поскольку на территории Украины оказалось выгоднее заказывать демонстрировать украиноязычные фильмокопии.

Но тут та же история, что и с Британией и США. Британская культура, как ни крути, не хуже, просто бабла в нее вливается меньше. Россия может себе позволить влить кучу бабла в пафосной кошмар "Утомленные солнцем-2", продолбать его за счет мизерных кассовых сборов и потом еще повторить банкет с третьей частью. Равно как и клонировать традиции американского кинематографа с обязательной ремаркой "при поддерже госкомитета" перед титрами. Украина себе этого не может позволить: если кто-то еще не заметил, у нас до обидного мало нефти. Максимум, что мы можем - это скинуться всем миром и раз в очень много лет снять "ТойХтоПройшовКрізьВогонь". Кстати, неплохо получилось. Но одна ласточка весны не сделает. Поэтому ограничительные меры для украинской культуры - не проявления нацизма или ксенофобии. Это просто защитный механизм. Попытка выжить и огородить себя...

...к слову, вовсе не от Пушкина с Лермонтовым. Скорее уж от Миши Круга с группой "Воровайки". Так уж исторически сложилось, что наиболее низкопробный массовый продукт у нас тоже русскоязычен, а часто и просто импортен. Нет, есть гении и в наших селеньях, всякие там поющие ректоры, но когда Андрухович говорит про "язык попсы и блатняка" он не хочет оскорбить, например, Гришковца, пишущего замечательные вещи на русском языке. Он просто говорит о той части современной российской культуры, которая наиболее активно прорывается через нашу культурную границу - столь же прозрачную, сколь и реальная граница в районе хутора Михайловского.

Но тут вопрос стоит просто: важна ли вам культурная идентичность вашей страны? Хотите ли вы, чтобы у нее была хоть какая-то граница с соседней? Если да, то вы будете беречь ее язык, даже если жизнь сложилась так, что вы используете его реже, чем иные. Хотя бы с тем, чтобы ваши дети говорили уже на нем.

Виктор Трегубов

За матеріалами сайту : http://blogs.korrespondent.net
 
GADДата: Середа, 01.08.2012, 12:02 | Повідомлення # 43
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Олег Тягнибок: "Литвин за пайок-округ продав мову своїх батьків"



"Своїм підписом під "мовним" законом українофобів Калєснічєнка-Ківалова спікер Литвин легітимізував режим окупації в Україні. Він освятив бандитські методи ухвалення рішень у стінах парламенту. Уже не працює ні Конституція, ні регламент, не потрібно дотримуватися будь-яких законів чи формальностей. Литвин підтвердив, що кагебісти, як і комуністи, колишніми не бувають", ‒ заявив лідер Всеукраїнського об'єднання "Свобода" Олег Тягнибок, коментуючи те, що голова Верховної Ради Володимир Литвин підписав закон "Про засади державної мовної політики", який фактично ставить російську мову вище державної української.

Також Олег Тягнибок зазначив: "Ілюзії частини громадян про чесних людей у чинній владі розвіялися остаточно. Литвин за пайок-округ продав своїх батьків, дідівську мову і майбутнє тих своїх земляків, яким так щедро засіває гречкою на окрузі. Тому без люстрації, без докорінного очищення влади жодних позитивних змін у крані не буде.

Зухвала бандитська поведінка влади та її зеківські методи знищення всього українського свідчать, що восени в Україні будуть не вибори, а війна за Україну, за збереження національної гідності, традицій, зрештою української ідентичності. Свавіллю окупантів потрібно протиставити згуртовану волю нації. Нейтральних у цій війні не буде. "Свобода" із партнерами по опозиції буде боротися проти табору українофобів та тих, хто їм явно чи таємно допомагає. Закінчилися казочки про так звані "нові сили" та "незалежних кандидатів".

Перемога опозиції на виборах дасть змогу скасувати як цей закон, так і всі антинародні рішення режиму Януковича".

Прес-служба Всеукраїнського об'єднання "Свобода"

Джерело: http://www.svoboda.org.ua
Прикріплення: 2030522.jpg (40.3 Kb)
 
GADДата: Середа, 01.08.2012, 21:32 | Повідомлення # 44
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Як воювали з українською мовою останні 100 років.

 
GADДата: Вівторок, 07.08.2012, 15:59 | Повідомлення # 45
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
На Перший національний подадуть до суду за наругу над державною мовою

Журналісти та представники громадськості вимагають від керівництва Першого національного каналу збільшити квоту української мови в олімпійських ефірах, а також перепросити за глузування щодо української мови. Про це йдеться в їх відкритому листі гендиректору Національної телекомпанії України Єгору Бенкендорфу, повідомляє Телекритика.
Ініціаторами звернення стали журналісти видання "Україна молода" Дмитро Лиховій та Леся Шовкун. Усього під листом підписалися 137 представників громадськості.

Журналісти звертають увагу на дискримінаційні висловлювання російськомовних ведучих щодо української мови:
"У наруги теж є свої апогеї. В коментуванні Олімпіади на Першому Національному телеканалі таким стало запрошення в ефір російського ведучого Дмитра Волкова. 30 липня ввечері його запросили коментувати змагання плавців в "Акватик-центрі", і пан Волков дозволив собі в прямому ефірі глузування над українською мовою як такою - українську назвав "діалектом слов'янської мови". Це визначення різонуло слух мільйонів українських телеглядачів", - сказано в листі. Вони вказали, що при цьому співведучі Волкова навіть не спромоглися виправити його або зробити зауваження.

На думку журналістів, зважаючи на те, що НТКУ - державний канал і існує на кошти платників податків, він повинен з особливою ретельністю дотримуватися Конституції і мовного законодавства.
"Ми вважаємо порушенням своїх громадянських прав той факт, що в ефірі Першого національного у коментарі ХХХ літніх Олімпійських ігор українська - державна - мова перебуває на других ролях, тоді як російська - переважає", - йдеться в листі.
Як зазначають журналісти, під час змагань майже з кожного виду спорту, зокрема, що транслюються в прайм-тайм, україномовного коментатора супроводжує російськомовний. Також мова програми "Олімпійські пристрасті" майже повністю російська, особливо у вечірніх слотах.

"І, якщо б ще російськомовні ведучі були професіоналами своєї справи, від яких неможливо відмовитися з міркувань професіоналізму або рейтингу. Але це зовсім не так. Ведення "Олімпійських пристрастей" - переважно мляве, інертне, низького професіоналізму. Перший Національний став обурювати україномовну громадськість вже з самого початку Олімпіади-2012 - з церемонії відкриття, яку зі студії в Києві коментували четверо російськомовних ведучих і лише один україномовний", - висловили в листі своє обурення журналісти та активісти.
Саме тому вони вимагають від керівництва НТКУ змінити мовні співвідношення в коментуванні Олімпіади на користь української мови, забезпечити не менш як 75-відсоткову квоту української мови в ефірах "Олімпійських пристрастей із Савіком Шустером".

Також медійники вимагають, щоб НТКУ перепросила українське суспільство за образу на його адресу, що прозвучала з вуст російського коментатора Дмитра Волкова, і перепрошень від самого Волкова.
У разі невиконання вимог журналісти залишають за собою право звернутися до суду.

Джерело:http://gazeta.ua
 
Форум » ЖИТТЯ » Політичне » Про мову
Пошук:

Вверх