П`ятниця, 22.09.2017, 12:00
LEVEL
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 6123456»
Форум » ЖИТТЯ » Політичне » Про мову
Про мову
GADДата: Четвер, 31.05.2012, 20:58 | Повідомлення # 1
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6362
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Я не нуждаюсь в вашей защите

В том, что перед грядущими выборами народ опять потянут за язык, я убедился во время недавнего телеэфира с депутатом от ПР Еленой Бондаренко на телеканале «Донбасс», где мне довелось присутствовать в числе других журналистов.

Когда регионалка между делом вдруг заговорила о «вытеснении русскоязычного населения из Украины», я понял, что внятной экономической программы у бело-голубых по-прежнему не предвидится, и вместо нее нас снова ждет полюбившаяся всем клоунада.

Когда украинскую прессу обошла фотография Вадима Колесниченко, в рваной рубашке торчащего на трибуне Верховной Рады, я с удивлением узнал, что этот человек рисковал здоровьем из-за меня.

Подставлял голову под тумаки, портил дорогостоящую одежду, оплаченную из скромных депутатских грошей – и все это защищая мои интересы. Во всяком случае, так он говорил.

Это ведь я тот самый от рождения русскоязычный житель Донбасса с русскими корнями, права которого нарушаются фашистами. Это я тот самый потомок ветерана советской армии, раненного на фронтах Второй мировой, которого, по мнению Елены Бондаренко, вытесняют из Украины проводники ползучей украинизации.

Это у меня «деды воевали», причем сразу два, как полагается. Значит, это ради меня готовы крошить друг другу фарфоровые челюсти народные избранники.

Так вот, спеша воспрепятствовать дальнейшему кровопролитию, материальным убыткам и возможным жертвам в депутатских рядах, я хочу обратиться к защитникам русского языка и попросить их об одной маленькой услуге.

Господа, товарищи, прошу вас, не надо меня защищать.

Я, русскоязычный до мозга костей житель Восточной Украины, освобождаю вас от этой почетной миссии, остановитесь. Вас неправильно информировали, ввели в заблуждение. Честное слово, никто не мешает мне говорить на русском языке.

Я не шпион и не перебежчик из Галичины. Я больший дончанин, чем мне этого хотелось бы. В Донбассе родились мои дедушки и бабушки, в моей семье никто никогда не разговаривал по-украински, но я на известном месте вертел все ваши языковые инициативы, потому что вы мошенники и лгуны.

Я не нуждаюсь в вашей защите, потому что самое большое зло в Украине, от которого я хотел бы защититься – это вы сами.

Борьбу с украинизацией в Донецке, где украинскую вывеску не сыщешь днем с огнем, а украинская речь звучит на улицах реже арабской, могут вести либо законченные кретины, либо безнадежные параноики. И от тех, и от других, по моему глубокому убеждению, необходимо держаться подальше.

И уж тем более, ни тем, ни другим я бы не доверил защищать меня в парламенте, поэтому я прошу вас больше не отстаивать мои языковые права.

Клянусь, меня никто не притесняет и не выживает из Украины. Я без проблем понимаю украинский язык, и в то же время имею свободный доступ к русской литературе, музыке и видеопродукции. Правда, есть одна проблема – мне бывает стыдно за мою страну, но к языкам это отношения не имеет.

Мне бывает стыдно, когда я читаю в иностранных СМИ статьи о коррупции и тупости украинских чиновников. Бывает стыдно, когда вижу по телевизору отмотавшего два срока президента. Бывает стыдно, когда вижу в газетах фотографию глуповатой физиономии Вадима Колесниченко.

Мне очень мешает позорное качество услуг в госучреждениях, инфляция и убожество инфраструктуры украинских городов. Меня изрядно напрягает совок в названиях улиц, потому что это давно немодно, и я не хочу ежедневно видеть этот хлам по той же причине, по которой вы не носите советских твидовых пиджаков.

Если вы так уж сильно беспокоитесь о моем комфорте, сделайте с этим что-нибудь, но оставьте в покое языковые вопросы.

Поверьте, меня, русскоязычного гражданина Украины, совсем не беспокоит существование в Украине украинского языка. Меня, русскоязычного гражданина Украины, сильно беспокоит провокационная деятельность Партии регионов.

Я прошу вас – идите к черту с вашими рваными рубашками. Мы тут, в Донбассе, замычим хоть по-коровьи, только бы вы убрались из парламента и никогда больше о себе не напоминали.

За матеріалами сайту : http://infoporn.org.ua
 
fantomДата: П`ятниця, 01.06.2012, 07:48 | Повідомлення # 2
Майор
Група: Пользователи
Повідомлень: 181
Нагороди: 0
Репутація: 1
Статус: Десь пішов
Вадима Колесниченко-враг Украины, в кулуарах ВР про него в открытую говорят что он кремлевский прихвостень и еще 3-5 таких челов есть.
 
GADДата: П`ятниця, 01.06.2012, 12:23 | Повідомлення # 3
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6362
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Ось приклад, якраз в тему : http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=uQuc4ex67TM#!
 
GADДата: П`ятниця, 01.06.2012, 16:47 | Повідомлення # 4
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6362
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
«Ти шо, із етіх, із свідомих?»

Якщо ввімкнути елементарні аналітичні здібності, стає ясно, як Божий день: щоразу, коли треба відвернути увагу медіа, а заразом і нас із вами від особливо великомасштабного нашого ж із вами розкуркулення (ви ж продовжуєте заправлятися розбавленим, але дорогим бензином і купувати їжу, в півтора рази дорожчу, ніж у Польщі), в суспільне болото політ-агрономами кидається спеціальний каталізатор. І починаються в болоті архетипні процеси. Іншими словами, запихаючи руку нам у кишеню, нам кидаються розповідати про атаки педофілів, хакерів, гомосексуалістів і... мову. Який невичерпний, універсальний, завжди дієвий засіб спекуляції! Та ще й напередодні виборів – як тут різко не перетворитися в поборника філології, дарма, що «не» з дієсловами не завжди окремо напише і замість «хатім» уперто казатиме «хочєм».

Електорат таким чином ділиться рівно навпіл. А якщо поза межами цього «навполу» ще десь бовтаються відсотків сорок тих, хто ще поки ні риба, ні мясо, то ось їх золотий шанс на самовизначення. Хай навіть на дуже тимчасове – головне, аби правильні галочки у виборчому бюлетені поставили. От, власне, на ці пасивні відсотки й полює Партія регіонів, закидаючи вудочки «спасєнія ат етіх нацианалістав».

Якось так дивним чином сталося, що політично активне населення головно проукраїнське. А у пасивного можна, як видається політтехнологам регіоналів, із легкістю викликати українофобію. І тут, як тільки їм пригрозять проклятим фашистом, котрий забере з телевізора їх улюблений російський серіал, відразу ж можна забути про все «покращення життя вже сьогодні», так щедро роздаване їх політичними лідерами. Лідери ж-бо захищають твоє фундаментальне право на язик, пєтросяна і баскова – то лідеру можна пробачити все: і твою мізерну пенсію, і його розкішні володіння, і твоїх дітей, що не отримують якісного (бо небезкоштовного) лікування, і його коханку, що не може впихати дупу у п’ять лєксусів одночасно, але дуже старається, і твої небезпечні для життя умови роботи в шахті, і його перекриття дороги для проїзду на його роботу, що полягає у вершінні доль мільйонів твоїх подібних.

Я вже мовчу про такі дрібниці, як усвідомлення того, що твій слуга народний жере на твої податки, має довічну розкішну пенсію з залишенням усього майна, мовчу про вирубання лісів, розбазарювання природних ресурсів, крадіжку земель, руйнацію пам’ятників архітектури, введення деградантських реформ у систему освіти і танці під балалаєчку Кремля. На це все можна просто не звертати уваги – аби лише не зникали з екранів телевізора настаящіє, расійскіє звьозди, що приїхали збивати чергове бабло з хохлів, судячи їх у їх талант-шоу чи ведучи шоу всіх інших калібрів. Ну так, в нас же нема ні факультетів журналістики, ні своїх телеведучих, ні акторів, ні музикантів. От у Метрополії – ото воно, ото настоящєє, ісконноє.

Інопланетянин, потрапивши до України з її дискурсом останніх (і не тільки) днів про небезпеку, що чигає на російську мову, розреготався б гомеричним реготом. Включив телевізор? Там кіно російською з мікроскопічними субтитрами. Пішов у кіоск за глянцевим журналом? Одна франшиза російською. А нащо старатися для мешканців колонії? Вони і так усе захавають.

І хавають же. І живуть собі спокійно. А найостанніші з могікан купують українські книжки і читають хай нечисленні, але значно якісніші україномовні ресурси, ходять в кінотеатри на поки що незжерте Вітьою-молодшим дубльоване українською кіно, слухають з-поміж іншої якісної світової музики українську й добре розуміють, що мова, котра пережила всі валуєвські циркуляри, голодомори, геноциди інтелігенції й убивства культурних героїв, переживе й будь-який вошивий антиконституційний закон. Тільки от шкода, що українці Ліво- і Правобережної, замість того, аби повстати і битися проти спільного ворога, стоять зараз перед нав’язаною перспективою розколу й чухають голову, що ж його робити.

В ідеалі цю антинародну, антиукраїнську державу, державу-фікцію, треба ігнорувати. Давно, ще й до прикладу трагедії з Оксаною Макар, стало зрозуміло, що на жоден захист, жодне правосуддя тут сподіватись не можна. Закони працюють не для нас із вами. Того ми з вами мусимо працювати самі на себе. Саме тому я виходжу на протести – я захищаю своє право думати, я демонструю, що разом, активно, ми народ, а пасивно – то просто біомаса, я звикла бути собою і можу з легкістю показати іншим, що це не так уже й страшно – не прогинатися.

Мене завжди цікавила мотивація людей, питомих українців, що відмовляються розмовляти в Україні українською.

Відмазка №1: Я погано розмовляю українською, мені соромно її коверкати.

Благородно. Пуристи, що втрачають свідомість від кожного русизму й отримують інфаркт від слова «дупа» вас за таке похвалили б. Вони, поборники чистої, як сльоза, солов’їної мови, взагалі би 99% українців скотч на роти поприклеювали б. Мова – вона жива, вона постійно змінюється, нею ідеально говорити неможливо, і важливо лише одне: говорити нею. І думати. Якщо мені вдалось з геть чужою індонезійською, невже у когось може не вийти з рідною українською?! Не треба себе недооцінювати. Ви вже нею говорите – вона живе у вашій підсвідомості. Діставайте її – побачите, скільки енергії вивільниться. Спосіб перевірений.

Відмазка №2: У мєня так гаварілі в сємьє. Мая мама русская.

Ану давай поживи з такими закидами у США, відмовляючись вивчити англійську. Що, кажеш, виживеш? Ах ти ж точно... Таки виживеш. Але тільки в ґето, на Брайтон Біч. Питання: нащо було взагалі кудись переїздити, аби все життя таритися у магазині «Русскіє продукти» і рипіти: «Какую страну развалілі...»

Відмазка №3: Ну у нас же общяя історія!

Ага. Історія гноблення, колонізації, постійних військових зрад, підстав, репресій? Всім ностальгунам за «общєй історієй» раджу прогулятися в Меморіал жертвам Голодомору, просто бодай цитати Лєніна зі Сталіним і Ко почитати, якщо нервів не стане дивитись на фото.

Відмазка №4: Ета мьортвий язик. На ньом гаварят толька в кніжках і па тєлєвізару інагда.

Той, хто це стверджує, він або некромант, або блаженний. В нас такий був в університеті жевжикуватий викладач... конституційного права. Я відмовилась ходити на його лекції. А згодом карма спрацювала в вірний бік – з національного університету його звільнили. Ким він став? Помічником депутата, припускаю, а їм в наступному переродженні світять елітні щурячі нірки.

Добре, що дивним чином відмазка про те, що українська – мова селюків, трансформувалася в інший закид: «Ти шо, із етіх, із свідомих? Арістакратка, да?!» Оце я лишу без коментарів.

Ірена Карпа. Радіо Свобода.
 
fantomДата: П`ятниця, 01.06.2012, 18:14 | Повідомлення # 5
Майор
Група: Пользователи
Повідомлень: 181
Нагороди: 0
Репутація: 1
Статус: Десь пішов
Я працюю (майже) в селі і на тому тижні на нашому подвір"ї працювали учні місцевої школи, я був здивований коли почув українську мову, не суржик а саме МОВУ! Підійшов питаю: хлопці а як так сталося що не суржик вони тикнули пальцем в бік молодого років 30-35 хлопця, з"ясувалося що то був вчітель української мови та літератури який дуже патріотичний до України, ми з ним поспілкувалися, я багато чого взнав і т.і. Так що я хочу сказати, побільшеб таких хлопців не тільки вчітелів а і політиків!
 
GADДата: П`ятниця, 01.06.2012, 22:31 | Повідомлення # 6
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6362
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Санскрит — ключ до вивчення історії і мови України

У Києві, 29 березня, відбулася презентація книги Василя Кобилюха «Праукраїна і санскрит». На зустріч з автором, медиком, мовознавцем-санскритологом, дослідником до Будинку Спілки письменників України прибули люди, які прагнуть знати правду про багату прадавню історію України, а також про найдавнішу, упорядковану, священну прамову українців — санскрит.
У цьому виданні доводиться, що українська мова формувалася у Х–ІV тисячоліттях до нашої ери. Тому походження найважливіших слів варто шукати саме у санскриті, а не у німецькій, турецькій, грецькій чи ін. мовах світу, які виникли значно пізніше. Найбільшим свідченням того, що праукраїнська мова поширилася по всій земній кулі є топоніми (які у нас постійно намагаються підмінити!), гідроніми, корінні слова, які збереглися і до сьогодні. До речі, санскрит вивчали Іван Франко і Леся Українка. А сьогодні, як розповів Василь Олексійович, картотеку української мови (неоціненне надбання) перенесли на горище Інституту української мови. І це є справжній злочин перед народом. Адже сучасні мовознавці стверджують, що українська мова ввібрала у себе 250 мов світу. Це твердження, на думку вченого, є справжньою диверсією, оскільки, навпаки, саме санскрит, наша прадавня мова є джерелом, донором для багатьох мов.
«У VІ тис. до н. е. наш народ уже вживав слова козацького називництва… булава, отаман, гетьман, шабля, кіш, чета, козак», — пояснює дослідник.
На думку автора, саме праукраїнці створили знаки Зодіаку і прадавній календар за сонячним циклом (з 5508 р. до н. е), за яким жили до 988 року — до запровадження християнства. Тож 2012 року Україні, яка мала з давніх-давен Сонцепоклонницьку віру, виповнилося 7520 років! Ще з того часу, намагається довести В. Кобилюх, Оріяну почали називати Україною! А Україна із санскриту означає «Могутня держава Сонця».
У книзі говориться, що найдавніші віруваня нашого народу сягають давнини 150 тисяч років! Автор описує найважливіші історико-археологічні відомості про Атлантиду і нашу Праукраїнську державу, про її наукові досягнення у вивченні математики, географії, мовознавства, хімії, філософії, релігії, садівництва, мореплавства, астрономії, рільництва тощо.
Окрім того, В. Кобилюх на зустрічі розповів про неймовірно важливі і цікаві речі, підтверджені науково, про які багато хто раніше не чув. Зокрема, про те, що не можна допускати чужих людей на свій город, бо не родитиме земля.
На Землі працює біоенергетична система. Тож при розкопках часто не закривають могили (особливо тисячолітньої давнини), які захищають нашу планету від посухи, вітрів, природніх катаклізмів; саме тому замерзають дерева, ми спостерігаємо численні катастрофи, спричинені природними явищами.
Пан Василь розповів, що Атлантида, яку вчені шукають понад 100 років, — це Карпати і Подільські висоти, які не поглинув потоп. Українські колискові, обрядові пісні сягають давнини щонайменше 40 тисяч років! Єгипетські піраміди — вторинне явище; у Криму і Сербії є піраміди, збудовані раніше. Він розповів про лікувальну силу санскриту — найдосконалішої, гармонійної первісної мови.
Тлумачення деяких українських слів із санскриту В. Кобилюхом:
хліб — «шматок найбільшого бажання»,
жито — «перемога, прибуток»,
пшениця — «годувальниця»,
бандура — «прекрасна, чарівна, чудова, прихильна, прикрашена»,
арії — «творці своєї шани і величі; благородні, божественні, достойні, вірні, дужні, високошановані»,
мова — «говорити, розмовляти, сіяти, сяяти»,
слово — «володіти хвалою»,
Київ — «життя Бога»,
скіфи — «народ, який досяг досконалості»,
хозари — «ті, що винищують книги і світло»,
Ірпінь — «чиста вода»,
Черкаси — «благочестиві сонцепоклонники»,
Гомер — «здібний, винахідливий, найбільш обдарований» (порівняйте з грецької — «сліпий»),
Буг — «земля, життєва дорога»,
Борисфен — «той, що стелиться через усю державу»,
Атлантида — «тривале терпіння білих, тих, що випромінюють світло, шанованих, співучих, привітних»,
борщ — «підсмажений, заправлений, рясний, вибраний»,
майдан — «місце свіжих (радісних) новин, повідомлень»,
школа — «місце виправлення, руху вперед…»,
Надія — «народжений над річкою»,
Буковина — «земля могутньої (сонячної) мудрості»,
ватра — «володіти захистом, посідати скарб»,
Галичина — «володар Землі й Сонця»,
Русь — «країна сяйва, блиску та розкішної краси»,
пан — «дивовижний, чудовий; той, що викликає пошану, повагу, котрий приваблює своєю величністю, красою та вмінням, пристойністю та гідністю в житті та праці».
Повернути споконвічні, прадавні назви, наголошує Василь Кобилюх у книзі «Праукраїна і санскрит», вкрай важливо. Санскрит для України, підкреслює дослідник, — «це величаве і світле геніальне минуле української нації, її мови та культури… І тільки санскрит виведе життєпис нашого народу на широкі світові простори, повні світла і свободи.»

За матеріалами сайту : http://borinfo.com.ua
 
GADДата: Неділя, 03.06.2012, 15:39 | Повідомлення # 7
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6362
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
1876 — російський цар Олександр ІІ підписав Емський указ, спрямований на придушення української мови та культури.

Емський указ доповнював основні положення так званого Валуєвського циркуляра 1863 року. Указ забороняв ввозити на територію Російської імперії з-за кордону книги, написані українською мовою, видавати нею оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот, театральні вистави і публічні читання. Дозволялося видавати українською історичні літературні пам’ятки та художні твори, але лише за умови їх написання згідно з загальноросійською орфографією та отримання попереднього дозволу на публікацію від Головного управління у справах друку. Місцевій адміністрації наказувалося посилити нагляд, щоб у початкових школах не велося викладання українською мовою, та щоб з бібліотек були вилучені книги українською мовою, що не відповідають зазначеним вимогам.

Так це зробив цар, який був поганий ...тепер це хочуть зробити наші слуги ( депутати) яких ми "вибрали і делегували". Здається вони ні на що більше не здатні ....


Прикріплення: 7688509.jpg(37Kb)
 
fantomДата: Неділя, 03.06.2012, 20:39 | Повідомлення # 8
Майор
Група: Пользователи
Повідомлень: 181
Нагороди: 0
Репутація: 1
Статус: Десь пішов
На російському ТБ (не па"ятаю який канал) йде передача "Суд времени" теми різні і випадково на ютубі я натрапив на це суділіще присв"ячєне Україні та її минулого.

http://www.youtube.com/watch?v=orgsk2xZxxg
 
GADДата: Неділя, 03.06.2012, 22:00 | Повідомлення # 9
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6362
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Цікава назва в програми ))) Це якийсь там суд, який має таку глобальну назву))) Це програма в гості до когось .... чи запрошує в студію свідків ? Хто виступає захисником часу і прокурором ? ))) А втім треба спробувати переглянути таку програму...більше двох годин...маю надію там нема реклами...чи не так можливо рекламу можна "проматувати" biggrin
 
GADДата: Понеділок, 04.06.2012, 10:53 | Повідомлення # 10
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6362
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов


 
GADДата: Понеділок, 04.06.2012, 12:00 | Повідомлення # 11
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6362
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Українське слово

Артем Скоропадський _ Неділя, 03 червня 2012, 15:49

Когда в 2005 году я переехал из авторитарной Москвы в свободную, демократичную и независимую Украину, я довольно плохо знал украинский язык. Но это никак не помешало мне сразу же начать работать в лучшей газете страны и общаться с украинскими политиками и общественными деятелями.
Мой родной язык - русский, я гражданин России, но попытки партии власти с помощью лукавого закона о языках протолкнуть русский фактически как второй государственный, вызывают недоумение и оторопь даже у меня.
За годы жизни в Украине и работы тут журналистом я видел и ощутил на себе многое, но вот хоть какой-то дискомфорт, связанный с моим русскоязычием я - врать не буду - не испытывал.
Зато я сталкивался с другим - с пренебрежением и ненавистью к украинскому языку.
Например, в городе "русской славы" - захламленном недокурорте Севастополе чиновники откровенно не знают государственного языка.
В том же Севастополе на местном форуме "патриоты России" с шутками и прибаутками обсуждали вопрос, как надо отвечать туристам, обращающимся на улице к местным жителям на украинском языке. Вывод был единогласный - отправлять в сторону вокзала.
Президент Янукович не признает Голодомор геноцидом украинского народа, власть приняла преступные "харьковские соглашения", в стране преследуется политическая оппозиция, беспредел чиновников зашкаливает даже по сравнению с временами авторитарного режима Леонида Кучмы.
Но этого мало - в Партии регионов хотят отнять у украинских патриотов и простых украинцев самое сердце и душу - родной язык, окончательно превратив Украину в холуйскую служанку Москвы.
Если украинцы "сдадут" язык, то следующими жертвами станут украинские церкви, дальше - потеря Крыма, а еще дальше - потеря независимости.
Сейчас принято ругать Виктора Ющенко, но при всех своих ошибках он добился одного - в стране выросло целое поколение, которое считает, что говорить на украинском языке - это нормально, это классно и патриотично.
Это поколение говорит и будет говорить на украинском языке, но Партия регионов хочет не допустить, чтобы следующее поколение считало так же, говорило так же, любило свою родину так же.
Ответ со стороны украинцев должен быть один, и он должен быть жестким. Украинцы не должны допустить принятия закона, предлагаемого Партией регионов, а уж как это сделать - дело самих украинцев.
Во вторник утром я пойду к Верховной раде, где собирается оппозиция, в качестве журналиста. Но если бы я был простым гражданином, я бы тоже вышел туда и сказал свое веское украинское слово против принятия закона о языках, потому что украинцы, отстаивавшие свою независимость в XX кровью, имеют право на свое - на свою веру, культуру, язык.
А если слово ваше не услышат, то помните, что кроме слова есть еще и дело.

Артем Скоропадский, гражданин РФ, корреспондент газеты "Коммерсантъ" (Украина).

За матеріпалами сайту : http://www.pravda.com.ua
 
GADДата: Понеділок, 04.06.2012, 15:02 | Повідомлення # 12
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6362
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
"Чим відрізняється Західна Україна від Східної? Нічим. Ще б одне покоління - і було б те саме, що в Донецьку"

Донеччанин Владислав Кириченко став мільйонером у Москві. Чотири роки тому повернувся в Україну

Народився я в місті Горлівка на Донеччині. Три роки жив з дідом-бабою, потім батьки забрали у Донецьк. Там тоді вже не говорили українською. Українська на Донбасі зникла після війни. Мої баби ще не розмовляли російською. Я по мамі в п'ятому поколінні донецький. Справжній донецький. І говорю так, як говорили баба, прабаба і прадід. Українською.

В мені замолоду була дивна суміш комуністичного ідеалізму з українським націоналізмом. Тата викликали в школу, казали: "Що ж ви - комуніст, а дитина ваша сповідує якісь націоналістичні погляди?". А мені, дитині, було дивно, чому моя баба вживала незрозумілі українські слова. У років 6 мене взагалі заклинило, коли вона сказала: "На Різдво тітка приїде". Яке Різдво? Що за Різдво? Хрін його знає. Я знав 7 Листопада, Новий рік, 8 Березня.

Я сформувався як російськокультурна людина. Донецьк у 1970-х - цілком російськомовне місто, жодної української школи.

В 16 років поїхав у Москву, бо хотів бути космічним біологом, наукою займатися. А київський університет випускав тільки вчителів біології і хімії.

Заснував фірму Helicon - геноміка, генетика, біохімія, діагностика. Починаючи, частину комплектухи для лабораторій робив в Україні. Але тут це здохло набагато раніше. В Росії теж майже ніхто вже нічого не виробляє. Сировинна економіка і відсутність стратегії розвитку вбиває все, не кажучи вже про повний брак мізків і моралі.

В інституті була майстерня, а там - чоловік із 20 алкоголіків, з якими мусив пити гідролізний спирт. Приходжу: "Мені треба такі-то деталі". Вони: "Спочатку випий з нами". Розпадався Совок, нічого не було, а спирт - був.

У Росії зараз бізнесу не маю - тусуюсь там, приїжджаю ковтнути інтелектуального повітря. Акції переписав. Заробив і роздав у борг стільки, що можу спокійно не працювати дуже довго. Коли в Росії мав "вид на жительство" й офіційну роботу, щоб продовжити цей "вид на жительство", раз на рік мав здавати всілякі довідки про доходи. Тоді цілий відділ паспортного столу збігався на маю анкету: "У вас що, зарплата вища, ніж у Путіна?"

1985-го було в Москві нормальне українське життя. Зараз його нема. Якщо люди і їдуть зараз до Росії вчитися - то з прицілом лишитися. Ми були останньою хвилею міграції туди, з якої хоч хтось повернувся додому.

1997 року думав у Росії школу українську створити нормальну. Ніяк не міг порозумітися ні з посольством, ні з українським культурним центром у Москві. Плюнув, зрозумів: аби займатися українською організаційною діяльністю - треба їхати додому. Займатися українськими проектами в Москві - те саме, що Шухевич 1946-го зібрав би рештки своїх загонів - і на Красну площу. Який сенс?

Кононенка Юру три роки тому депортували з Росії - за розбудову української бібліотеки. Звинуватили, що тягає бандерівську літературу, "фашистську". У нього дружина й діти - росіяни, 40 років у Москві, а його тупо з потяга зняли, депортували - і все.

Я вважаю, що ніякої української діаспори в Росії бути не може. Росія - цивілізаційний проект на 1/6 території земної кулі. Вимагати від них, щоб були інакшими, неможливо. Тигр - хороша тварина, але харчується кроликами. Така його природа. Росія - тигр. Хворий, старий, розкладається, гієни його з'їдять, але він - тигр. У них свій шлях. Там треба докладати суперзусиль, щоб дитина говорила українською. В Америці простіше. І то вдома діти говорять українською, а тільки батьки відступили на два кроки - переходять на англійську. При тім, що діаспора в Канаді-Америці бандерівська, а в Росію ж комсомольці поїхали.

Росіяни люблять українців тільки як молодших братів, із салом, горілкою. Справжні українські герої - Шухевич, Бандера, Петлюра - це "фашизм". Найтолковіші мої друзі московські досі мучаться фантомними болями з приводу України. Риболовля чи полювання - після другої чарки завжди виринає українське питання. "Мы вашего Шухевича, конечно, понять можем. Простить - нет".

Коли чую креольський варіант російської мови - що в Києві, що в Донецьку - дратуюся. Бо сам можу говорити російською нормального розливу - московсько-пітерським діалектом. Колеги приїжджають з Москви і чують, як кияни, особливо молодь, балакають м'явкаючим діалектом. Один москаль каже іншому: "Слышь, чувак, они типа по-русски говорят?". - "Думают, что по-русски".

Чим відрізняється Західна Україна від Східної? Нічим. Ще б одне покоління - і було б те саме, що в нас у Донецьку. Я бачу зараз на Галичині те, що було 40 років тому на Донбасі в етно-мовно-культурній ситуації. Майже всі пруться від шансону й не читають книжок. Для того, щоб позбути їх мови батьків, не вистачило рівно одного покоління.

Не вірю в демократію у здеградованих суспільствах. Демократичним шляхом в Україні нічого доброго не відбудеться. Ніколи. Рагулі за горілку та гречку завжди обиратимуть парламент, в якому більшість становитимуть свинорили. Янукович - те, чого хотіла більшість цього народу.

Перевіз родину в Україну з Москви 2008 року - після того, як старша донька розповіла, що Ющенко поїхав у гості до Саакашвілі, разом придумали Голодомор, а потім напали на Росію.

Якось зайшов у кімнату доньки. Дивлюся: 200 штук аудіокниг - усі російською. Дружина жартує: "Да вы ж индейцы, у вас даже аудиокниг нет". Тоді я викупив у Києві студію, що спеціалізувалася на запису аудіокниг. І почав робити український продукт.

Три альбоми Сашка Лірника випустили. Побачили: не продається, бо нема мережі дистрибуції українського контенту. Вирішили робити структуру, мережу розповсюдження - свої магазини, чужі магазини, пхатися на радіо. Це - проект, в якому я найбільше обламався в Україні. Недооцінив масштаби проблеми. Рівня деградації. Коли нема ринку, то ймовірність того, що "Наш формат" не буде збитковий - примарна.

За п'ять років видав під 200 тисяч аудіокниг. 300 тисяч доларів на цьому втратив.

Навіть якби не було торентів - все одно не пішов би бізнес. Якщо в нас такого хіта як Ліна Костенко продають 70-80 тисяч екземплярів, це - діагноз. У країні, з 50-мільйонним населенням, 1 відсоток - це півмільйона. Можете собі уявити якість популяції?

Мені дзвонять: "Така класна книжка "Холодний Яр", я от скачав, послухав. Чому ще не випускаєте?". Кажу: "Тому що ви скачали на шару, тому й не випускаю". Якби ви заплатити за український продукт 15 - 20 гривень, ми випускали б удвічі більше. Там 19 годин звуку. Дорогуща книжка, в кілька тисяч доларів обійшлася. Як вона може окупитися, коли купили 600 штук?

Неправда, що українці не купують, бо бідні. У мене є знайомі олігархи, які ніколи нічого не купують. Качають тому, що це - принцип. Просто патологічно жадібні.

В постіндустріальному суспільстві почалася економіка знань, але кожен народ обирає своє. Ізраїльтяни 2000 років очікували, коли з'явиться шанс реалізувати свої компетенції. Вони кажуть: "Усе, що в нас цінне - між вухами". Я колись був шокований. Був час, коли Україна становила третину населення імперії. Але, проаналізувавши етнічний склад професорів Московського університету, цілу ніч малював таблиці, графіки - і плакав, що в цього народу було настільки непопулярне навчання. Ми билися з усіма - Польщею, турками, Росією, - а тепер нас 50-мільйонна біомаса без політичної, моральної та інтелектуальної еліти. "Та що там дітям вчитися? Чоловік має мати коні, корову, город. То хай жиди вчаться".

Робимо переклад Генрі Форда. Мені кажуть: "Ти - божевільний, Форда 200 мовами вже переклали!" А я вважаю, що це - світоглядна книжка, яку має кожна людина читати своєю мовою. Те саме з книгою про сингапурського правителя Лі Куан Ю.

У Німеччині видають чотири книжки в рік на людину, в Україні - менше однієї. Коли ви у Франкфуртському аеропорту сидите - бачите, що троє з чотирьох щось читають - книжку чи з айпода. У Польщі - кожен другий.

Ніхто з родини не хотів повертатися в Україну. Старша дитина в школу ходила в Москві. Дружина взагалі росіянка. Людина, яка 20 років прожила в Москві, важко собі уявляє, що можна жити десь в іншому місці. Москва - третій Рим, і всьо.

Старша донька Дарина - чемпіон України зі сноубордингу. Грає на гітарі, математика, фізика - вихідних нема. Не дивиться телевізор. Віддав її в понтовий ліцей 145-й. А там син Бродського і решта, які на уроках гроші рахують. У того п'ять папірців по 200, а в того - 10. Вчителів матюкають. У Москві є притомні школи для дітей середнього класу, які читають книжки, в Києві - нема. Тільки для олігархів.

Я можу на амбразуру лягати, але дітей своїх робити такими аж патріотами - не впевнений, що зможу.

Приїжджаю на заправку в Галичині. За три кілометри від музею, бляха муха, Романа Шухевича, серіал "Мєнти" крутять. "Передайте, - кажу, - власникові, що наступного разу приїду, лишу 200 доларів і розіб'ю вам телевізор".
Якщо Галичина слухає шансон, то їхні діти забудуть співати українських пісень на весіллі. Співатимуть Ґалкіна. Ситуація набагато гірша, ніж у Росії, бо в них є частина нормального інформаційного потоку. В Україні все просто лайно. Якщо дітей з дитинства годують лайном, то вони ніколи не зможуть споживати нормальну їжу.

Нема жахливого українського націоналізму, який цькує все російське. Навпаки, толерантність у Львові та Франківську до росіян набагато вища, ніж у Донецьку, Одесі та Харкові - до українського. Комплекс старшого брата ми і створили. Бо вважали, що вони мають рацію, коли кажуть, що українці - рагулістичні, сільські, жлобуваті, тупі. Як із цим боротися? Вчитися. Бути розумними, дієвими, компетентними, професійними, конкурентними.

Не бачу великого прошарку людей, яким треба зміни. Викладачі продають заліки, ректори - торгують "бюджетом". Податківці, міліціонери, олігархи, пенсіонери - в нас усі на всіх наживаються. Є синергійні суспільства - Японія, США. Україна - типовий приклад суспільства паразитарного.

У нас суцільна імітація - нема армії, нема медицини. Грець уже з наукою, але ж освіти немає! Зате півтора мільйона людей якогось біса отримують із моїх податків, кредитів МВФ стипендію й ліжко на п'ять років, а потім - довідку. А після цього їх не беруть на роботу, бо нічого не вміють.

Нігерія, Афганістан, Папуа Нова Гвінея вже ніколи не будуть в обоймі "золотого мільярда", так і залишаться сировинним придатком. Для мене найболючіше питання - чи ми цю точку неповернення також пройшли? Люди, які виїхали в Америку, вважають, що пройшли, що Україна - випалена земля.

Україна не здійснилася, бо ми не створили національної еліти. Пристосуванство і життя на хуторі виплекали містечкову свідомість, жлобський індивідуалізм. Американці - індивідуалісти конструктивні, а наш індивідуалізм - це агресивна форма рагулізму.
Європа за 25 років має дуже великий шанс загнутися через політику мультикультуралізму. Америку теж це накриє. А Китай і Японія лишаться супердержавами, бо не мають таких проблем. Поляків не накриє, вони в цьому плані озвірілі - українців депортували, євреїв депортували. Польща була у 1980-х на 98 відсотків польською. В них проблема мультикультуралізму не постане. І в нас її поки що нема. У Росії - є.

Якісними харчами Європу ми навряд чи забезпечимо. Я знаю ціну цьому населенню. Ти прокладаєш їм дорогу в селі, привозиш під город машину гравію - воно не вийде з лопатою розрівняти. А потім ще буде кричать, що сусіду вдвічі більше насипали.

В Україні від'ємна селекція дала такі плоди, що деколи стає страшно. Був такий Євген Чикаленко - український меценат. Деколи мені здається, що я - його реінкарнація, на жаль. Він видавав нещасну газету першу українську в Києві. Тягнув її кілька років, скільки грошей ставало, землю свою продавав. А винниченки-грінченки вважали його жлобом, який їм недоплачує за статті.

Людина має бути досконалою. Не в плані користування золотим унітазом. За дві тисячі років людство сформувало набір соціальних вимог та ідеалів. Треба бути розумним, досвідченим, соціально-відповідальним, любити батьківщину, ставити інтерес суспільства вище за особисте. Це в Україні дуже на часі. Коли треба - взяти в руки зброю, коли треба - вийти на демонстрацію, на толоку. Наш "Уніж" - це мекка соціал-перфекціонізму. Ми будуємо мікромодель України, в якій не бридко жити. Одна з місій "Кузні" - мрія мого життя: створити адекватне середовище небайдужих людей.

За матеріалами сайту: http://gazeta.ua
 
mgdzsДата: Вівторок, 05.06.2012, 21:18 | Повідомлення # 13
Подполковник
Група: Пользователи
Повідомлень: 275
Нагороди: 1
Репутація: 2
Статус: Десь пішов
хоч не читай. Все так , але більшість цьго не усвідомлює , навіть не намагається. Особливо мене добиває це :У нас суцільна імітація - нема армії, нема медицини. Грець уже з наукою, але ж освіти немає! Зате півтора мільйона людей якогось біса отримують із моїх податків, кредитів МВФ стипендію й ліжко на п'ять років, а потім - довідку. А після цього їх не беруть на роботу, бо нічого не вміють.

Додано (05.06.2012, 21:18)
---------------------------------------------
це наше все

 
GADДата: Вівторок, 05.06.2012, 21:39 | Повідомлення # 14
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6362
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Сьогодні прийнятий в першому читанні "закон про мови" wacko ...що цікаво з лав ПАРТІЇ РЕГІОНІВ двоє проголосували проти ! Серед тих хто віддав свої голоси за це був депутат від фракції РЕФОРМИ ЗАРАДИ МАЙБУТНЬОГО Константінов Є. ( так, з нашого міста ) .

Інформацію я цю отримав ( приведена таблиця всіх депутатів ВР ) від свого товариша у "мордокнизі" ( фейсбук) Сергія Руденко . Його має знати M.Viktor.
 
fantomДата: Вівторок, 05.06.2012, 21:54 | Повідомлення # 15
Майор
Група: Пользователи
Повідомлень: 181
Нагороди: 0
Репутація: 1
Статус: Десь пішов
Сподіваюся, ні впевнений в тому що наші діти зможуть скинуть це ярмо, не діти так онуки-обов"язково! Наш обов"язок навчіти їх бути патріотичними до своєї держави.

Додано (05.06.2012, 21:54)
---------------------------------------------
Там були якісь суперечки

 
Форум » ЖИТТЯ » Політичне » Про мову
Сторінка 1 з 6123456»
Пошук:

Вверх