Субота, 23.09.2017, 09:20
LEVEL
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 3 з 4«1234»
Форум » ЖИТТЯ » Політичне » 9 травня (Яке визначення дня 9 травня ви вважаєте найбільш правильним?)
9 травня
Як Ви вважаєте ?
1.Свято неіснуючої країни, його треба відмінити і забути, зробивши 9 травня буднім днем.[ 0 ][0.00%]
2.Будь-як можна назвати, аби 9 травня лишалося вихідним днем.[ 0 ][0.00%]
3.Свято ветеранів; поки вони живі, свято має існувати .[ 6 ][42.86%]
4.День скорботи за загиблими українцями у Другій світовій війні.[ 9 ][64.29%]
5.Мені все одно.[ 0 ][0.00%]
6.Велике свято, його треба святкувати всім.[ 5 ][35.71%]
Усього відповідей: 14
GADДата: Неділя, 14.04.2013, 19:06 | Повідомлення # 31
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6364
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов


На фото - Николай Иванович Горлаков, ветеран "Великой Отечественной Войны".
Был призван в 1941 году в г. Харькове, однако через пару месяцев переведен в заградотряд. В 1944 году, после "освобождения" Украины, работал в военной прокураторе Харькова, занимался делами военнопленных. С 1945 по 1949 воевал на Западной Украине против УПА, где с отличием был удостоен звания старшего капитана. Всю оставшуюся жизнь проработал в Мордовии, в концлагере Усольлаг, где содержали политзаключенных из стран Восточной Европы. Живет в России. Награды носит с гордостью.
Прикріплення: 5351261.jpg(41Kb)
 
GADДата: Неділя, 14.04.2013, 22:02 | Повідомлення # 32
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6364
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Программа выявления советских военных преступников успешно продолжает свою работу в Латвии. Латвия, Литва и Эстония сегодня успешно внедряют программу Нюрнберг-2 в жизнь.
За нашу и Вашу Свободу!


Прикріплення: 6196752.jpg(72Kb)
 
GADДата: Вівторок, 30.04.2013, 17:52 | Повідомлення # 33
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6364
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Борис Голодюк:

Чудовий вірш досить відомого автора Олександра Галича, хоч і російською мовою, але я думаю, що він вартий того, щоб його прочитати - досить точно описані почуття стосовно цього "свята"....

"ЦЕНА ПООБЕДЫ! А. Галич"

"И было так: четыре года
В грязи, в крови, в огне пальбы
Рабы сражались за свободу,
Не зная, что они - рабы.
А впрочем - зная. Вой снарядов
И взрывы бомб не так страшны,
Как меткий взгляд заградотрядов,
В тебя упертый со спины.
И было ведомо солдатам,
Из дома вырванным войной,
Что города берутся - к датам.
А потому - любой ценой.
Не пасовал пред вражьим станом,
Но опускал покорно взор
Пред особистом-капитаном
Отважный боевой майор.
И генералам, осужденным
В конце тридцатых без вины,
А после вдруг освобожденным
Хозяином для нужд войны,
Не знать, конечно, было б странно,
Имея даже штат и штаб,
Что раб, по прихоти тирана
Возвышенный - все тот же раб.
Так значит, ведали. И все же,
Себя и прочих не щадя,
Сражались, лезли вон из кожи,
Спасая задницу вождя.
Снося бездарность поражений,
Где миллионы гибли зря,
А вышедшим из окружений
Светил расстрел иль лагеря,
Безропотно терпя такое,
Чего б терпеть не стали псы,
Чтоб вождь рябой с сухой рукою
Лукаво щерился в усы.
Зачем, зачем, чего же ради -
Чтоб говорить бояться вслух?
Чтоб в полумертвом Ленинграде
От ожиренья Жданов пух?
Чтоб в нищих селах, все отдавших,
Впрягались женщины в ярмо?
Чтоб детям без вести пропавших
Носить предателей клеймо?
Ах, если б это было просто -
В той бойне выбрать верный флаг!
Но нет, идеи Холокоста
Ничуть не лучше, чем ГУЛАГ.
У тех - все то же было рабство,
А не пропагандистский рай.
Свобода, равенство и братство...
Свободный труд. Arbeit macht frei.
И неизменны возраженья,
Что, дескать, основная часть
Из воевавших шла в сраженья
Не за советскую-де власть,
Мол, защищали не колхозы
И кровопийцу-подлеца,
А дом, семью и три березы,
Посаженных рукой отца...
Но отчего же половодьем
Вослед победе в той войне
Война со сталинским отродьем
Не прокатилась по стране?
Садили в небеса патроны,
Бурлил ликующий поток,
Но вскоре - новые вагоны
Везли их дальше на восток.
И те, кого вела отвага,
Кто встал стеною у Москвы -
За проволоками ГУЛАГа
Поднять не смели головы.
Победа... Сделал дело - в стойло!
Свобода... Северная даль.
Сорокаградусное пойло,
Из меди крашеной медаль.
Когда б и впрямь они парадом
Освободителей прошли,
То в грязь со свастиками рядом
И звезды б красные легли.
Пусть обуха не сломишь плетью,
Однако армия - не плеть!
Тому назад уж полстолетья
Режим кровавый мог истлеть.
И все ж пришел конец запретам,
Но, те же лозунги крича,
Плетется дряхлый раб с портретом
Того же горца-усача.
Он страшно недоволен строем,
Трехцветным флагом и гербом...
Раб тоже может быть героем,
Но все ж останется рабом.
И что ж мы празднуем в угоду
Им всем девятого числа?
Тот выиграл, кто обрел свободу.
Ну что же, Дойчланд - обрела.
А нас свобода только дразнит,
А мы - столетьями в плену...
На нашей улице - не праздник.
Мы проиграли ту войну.


Джерело: www.facebook.com
 
GADДата: Четвер, 02.05.2013, 13:09 | Повідомлення # 34
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6364
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
О советской селекции

В ходе традиционного телемоста Солнцеликого с народом не был обделён вниманием и важнейший столп российской государственной идеологии - миф о "победе советского народа над фашизмом". Как бы в продолжение истерии с "фальсификациями истории" и прочим "кощунством" специально подготовленный ветеран посетовал Гаранту на то, как стремительно молодёжь теряет почтение к памятникам советской истории. Особенно сильно обвешанный юбилейными медальками патриот негодует по поводу чьи-то плясок голышом около "вечного огня" и использование "неугасаемого" в качестве мангала.

Тут надо признать, что старик во многом прав. Современная молодёжь не просто всё чаще кладёт на большевистские символы с прибором (что безусловно хорошо и правильно), но и зачастую пренебрегает элементарными понятиями о приличии. Горы мусора, пьяные дебоши и обмотанная полосатыми ленточками школота, блюющая палёной "Путинкой" под какой-нибудь памятник "неизвестному солдату" - в настоящее время не менее типичные атрибуты 9го мая, чем какой-нибудь салют или парад. Даже сообщение об очередном убийстве подрастающим колдырём деда-фронтовика ради денег на опохмел в среднерусской зоне вымирания уже давно не воспринимается как событие из ряда вон.

Неуклонная деградация постсоветского общества проявляется это во всём, от провонявших мочой подъездов до падающих спутников и рухнувших мостов. Не может быть здесь исключением здесь сфера культуры, связанная с государственной символикой и мифологией. Символы "победы" неизбежно постигнет втаптывание в грязь и смешение с говном. И чем более остервенелой будет патриотическая пропаганда, тем грубее и циничнее будет ответная реакция. Так что, паникующие "кургинята" отчасти правы: кризис неосоветской идентичности обостряется день ото дня.

Не стоит только подобно кургинятам искать в этом происки врагов, выстраивая конспирологические теории, обильно сдобренные фантастическими гипотезами на грани обыкновенной паранойи. Настало время признать, что сила, породившая, либо обострившая до крайности тенденции и процессы, закономерным итогом которых мы имеем сложившуюся картину, это сам большевистский режим. Нынешний russian horror по сути и есть та цена "Победы", за которой, как известно, "мы не постоим". Об этом пишет большинство не пораженных советизмом головного мозга исследователей. Об этом писал и боец РККА Николай Никулин, в отличие от большинства чествуемых ныне ветеранов штабов и заградотрядов принимавший непосредственное участие в боях на передовой:

"На войне особенно отчетливо проявилась подлость большевистского строя. Как в мирное время проводились аресты и казни самых работящих, честных, интеллигентных, активных и разумных людей, так и на фронте происходило то же самое, но в еще более открытой, омерзительной форме. Приведу пример. Из высших сфер поступает приказ: взять высоту. Полк штурмует ее неделю за неделей, теряя множество людей в день.

Пополнения идут беспрерывно, в людях дефицита нет. Но среди них опухшие дистрофики из Ленинграда, которым только что врачи приписали постельный режим и усиленное питание на три недели. Среди них младенцы 1926 года рождения, то есть четырнадцатилетние, не подлежащие призыву в армию... «Вперрред!!!», и все. Наконец какой-то солдат или лейтенант, командир взвода, или капитан, командир роты (что реже), видя это вопиющее безобразие, восклицает: «Нельзя же гробить людей!

Там же, на высоте, бетонный дот! А у нас лишь 76-миллиметровая пушчонка! Она его не пробьет!»... Сразу же подключается политрук, СМЕРШ* и трибунал. Один из стукачей, которых полно в каждом подразделении, свидетельствует: «Да, в присутствии солдат усомнился в нашей победе». Тотчас же заполняют уже готовый бланк, куда надо только вписать фамилию, и готово: «Расстрелять перед строем!» или «Отправить в штрафную роту!», что то же самое. Так гибли самые честные, чувствовавшие свою ответственность перед обществом, люди. А остальные — «Вперрред, в атаку!» «Нет таких крепостей, которые не могли бы взять большевики!» А немцы врылись в землю, создав целый лабиринт траншей и укрытий. Поди их достань!

Шло глупое, бессмысленное убийство наших солдат. Надо думать, эта селекция русского народа — бомба замедленного действия: она взорвется через несколько поколений, в XXI или XXII веке, когда отобранная и взлелеянная большевиками масса подонков породит новые поколения себе подобных."

Не стоит сильно сомневаться, что взращенная биомасса спустит в унитаз не только сам миф "Великой Победы", но и политический режим, всё больше опирающийся на него как на главное обоснование своей легитимности. Впрочем, туда ему и дорога.


Джерело: http://ru-nazdem.livejournal.com/
 
GADДата: Четвер, 02.05.2013, 20:39 | Повідомлення # 35
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6364
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Алексей Широпаев - О культе "победы"

Представим себе на минуту, что культ «великой победы» исчез.

Что мы видим?

Исчезла скрепа, еще как-то державшая это общество и эту страну. Последняя скрепа. Химеричность общества и страны становятся очевидными, поскольку улетучивается иллюзия «общей судьбы». Все – и личности, и народы и регионы – получают возможность переосмыслить себя, получают шанс на новую судьбу.

«Великая победа» - это сегодня последний миф, оправдывающий, легитимирующий существование исторической российской государственности; миф, замыкающий народы и регионы в формате давно отжившей свой век империи. «Великая победа» - последнее, что делает Россию страной. Убери этот «культ» - народы и регионы с удивлением посмотрят друг на друга и начнут выстраивать между собой новые связи и отношения, формировать новое пространство, поскольку на вопрос «Что нас связывает?» последуют уже какие-то иные ответы. Откроется возможность новой этно-региональной самоидентификации – например для казаков Дона и Кубани, предки которых в годы Второй мировой войны зачастую стояли на антисоветских позициях.

Особое, судьбоносное значение демонтаж культа «победы» имеет для русских, поскольку этот культ накрепко связывает большинство из них с советизмом, освящает советизм в глазах русского народа, делает русских наиболее советским народом на всем пространстве бывшего СССР. Именно культ «победы» примиряет и даже роднит русский народ с этим государством, которое, как говорят, конечно, не сахар, но все же «наше», «мы с ним Гитлера победили». Проблема, не преодоленная в свое время Ельциным – десоветизация русского сознания – решается, прежде всего, путем демонтажа культа «победы». Вообразите себе русскую ментальность, свободную от фетишей «9-го мая». В ней уже не будет места Сталину и преклонению перед «великим государством» с центром в Москве. Резко упадет ценность «сильной власти», развеется обаяние ее «исторических свершений». В русское сознание войдут другие герои – например, герои РОА. А от них совсем недалеко до Андрея Курбского и Марфы Борецкой. А это уже иная ментальность, открытая демократическим ценностям и историческим альтернативам.

Таким образом, демонтаж культа «победы» имеет несомненное прогрессивное значение, поскольку является залогом становления новой русской идентичности, иной русскости. Вместе с культом «победы» в русской ментальности отомрут многие мрачные реликты, препятствующие нашему вхождению в сообщество цивилизованных народов. Исчезнет возможность легитимации сталинизма и как следствие – всей исторической традиции российского деспотизма. Возникнет прочная основа для альтернативного, антиимперского демократического проекта.

Вдумайтесь: ведь только благодаря культу «победы» ГУЛАГ, несмотря на миллионные тиражи Солженицына, так и не осужден обществом как абсолютное зло. Только благодаря культу «победы» не осужден как абсолютное зло большевизм в целом. Красный флаг над рейхстагом делает большевизм неуязвимым для безоговорочного общенародного проклятия. И сам красный флаг невозможно отправить на свалку истории, покуда он является главным атрибутом главного праздника. Пока в русском сознании будет доминировать культ «победы», оно останется доступным для зла, для человеконенавистнических мифов и опасных, изуверских утопий. Если мы хотим быть цивилизованными людьми – должен пасть культ «победы», имеющий несомненные примитивные варварские черты: нетерпимость, фанатизм, мрачный пафос массовых человеческих жертвоприношений, жестокость. Показательно, что в последние годы своего рода знаменем «победы» стало имя красного «партизана» Кононова, сжигавшего живьем беременных баб. А это уже социологический диагноз. Культ «победы» - это род тяжкого общественного очуменья, когда оккупантов считают освободителями, а палачей и убийц типа Кононова, Судоплатова и Жукова – героями и почти святыми. Маргинализация «победопоклонства» означала бы духовное оздоровление нашего социума, его способность к развитию, наконец, просто вменяемость.

Культ «победы» выгоден и необходим только москвоцентричной власти, которая паразитирует на этом культе, апеллирует к нему, стремясь доказать и обосновать свою историческую легитимность и необходимость. Путинский кремль держится только благодаря тому, что постоянно подчеркивает свое правопреемство со сталинским кремлем, «спасшим нас от Гитлера». Традиционная для России царистская модель власти окончательно изжила себя и выродилась в мафиозную структуру, замкнутую на своих преступных интересах. Культ «победы» необходим этой власти, чтобы создавать в обществе иллюзию «национального единения» и продолжать паразитировать на рыхлой, несуразно огромной стране, уже исчерпавшей свой исторический ресурс. Культ «победы» - это специально созданный культ для рабов, опиум на потребу «агрессивно-послушному большинству». Это раскатистое эхо сталинизма; культ личности и культ «победы» – в равной степени проявления единого культа безличия. Чтобы развиваться, мало сменить власть – надо устранить ее системообразующие мифы. Надо обрести новые смыслы, формирующие не рабов, а свободных людей.


Джерело: http://shiropaev.livejournal.com/
 
GADДата: Субота, 04.05.2013, 10:39 | Повідомлення # 36
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6364
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Андрій Іллєнко vs Микита Міхалков

 
GADДата: Субота, 04.05.2013, 14:56 | Повідомлення # 37
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6364
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Скандал на шустер лайв. Люди говорят о ПР.

...і трохи про прапор перемоги

 
GADДата: Вівторок, 07.05.2013, 12:54 | Повідомлення # 38
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6364
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
✤ Маловідомий бій між *союзниками* у Винниках, між СРСР та Німеччиною.

► Військово-технічне співробітництво між Німеччиною і Радянською Росією було прийнято ще 1922 р., коли вночі 16 квітня в Рапалло був укладений договір. Ним встановлювалися дипломатичні відносини між двома країнами, знімалися претензії за результатами Першої світової війни. Раппальський договір не мав ніяких таємних домовленостей про військовий союз, однак його 5-та стаття надавала можливість укладати додаткові угоди військово-технічного характеру.

► Відповідний протокол про наміри був підписаний у Берліні 29 липня 1922 р. генерал-майором генерального штабу рейхсвера Хассе та членом РВР Росії Розенгольцом. Оскільки військово-технічне співробітництво між Москвою та Берліном протирічило умовам Версальського мирного договору, то відповідні радянсько-німецькі угоди були секретними.

► 18 вересня 1939 року начальник радянського генштабу маршал В.Шапошніков надіслав командуванню Українського фронту термінове повідомлення. У ньому зазначалося, що німецьке головне командування розповсюдило звернення до особового складу щодо відносин з Червоною армією, яка перейшла польський кордон і наступає на захід. Звернення визначало, що при зустрічі з її частинами треба припинити наступ, відрядити делегатів від батальйону й вище, які повинні заявляти: "Німецька армія вітає армію Радянського Союзу".

► Згідно з цими вказівками, командир 18-го армійського корпусу генерал Баєр видав наказ, у якому вимагав від командирів усіх рангів розтлумачити особовому складу, що "червоні і німецькі війська - союзні", оскільки уряди СРСР і Німеччини" об'єднали свої зусилля на майбутнє". Відтак "потрібне дружнє ставлення всіх німецьких бійців і німецького населення до Червоної армії". Голова Генштабу Борис Шапошніков наказав командувачу Українського фронту Семену Тимошенкові поінформувати особовий склад про звернення німецького командування і, своєю чергою, при зустрічі з гітлерівцями висилати делегації від полку й вище для переговорів, до складу яких входили б і політпрацівники. У наказі попереджалося: "Бути з німецькими делегаціями взаємно ввічливими".

► Були розглянуті конфліктні ситуації: обстріл німецькими літаками радянських частин під Заболотцями на Львівщині, під час якого було поранено вісьмох червоноармійців; обстріл групи німецьких солдатів червоноармійцями, а також скаргу командира німецького 14-го армійського корпусу на те, що радянські частини обстрілювали німецьких парламентарів.

► Вранці 19 вересня під Винниками дійшло до бойового зіткнення з німцями, що надходили з півдня з боку Сихова. Це був авангард 2-ї гірської дивізії німців, що з 2 версеня з боями пробивалася до Львова.

► Бойову групу німців очолював командувач 137-го полку гірських єгерів полковник Ернст Шлєммер.Німці напевне отримали звістку про колонну бронетехніки, яка пройшла до міста, але напевне по боях з бригадою полковника С. Мачка прийняли її за польську, тож на в’їзді до Винників розгорнули протитанкові гармати. Згодом вони трактували бронетехніку загону, який П. Фотченков послав для охорони залізничного мосту біля в’їзду до Винників. Радянські танки на той час не мали жодних розпізнавальних знаків, а БТ та Т-26 за силуетом були схожі на аналогічні польські 7ТР та 10ТР.

► Спроби примітивного надання німцям сигналів маханням прапорців результатів не дали. Тому єдиним порятунком для радянської боронеколони став силовий прорив, на який і пішов командир 218-окремого розвідувального батальйону Олександр Єгоров.

► Капітан Єгоров залишив спогад про цей бій: «За моїм наказом батальйон розгортається. Дали німцям зрозуміти, що на територію зайняту радянськими військами вони не повинні заходити, та вони відкрили вогонь по наших танках. Танкісти зробили кілька залпів з гармат. Наш вогонь виявився відносно ефективним: замовкли дві батареї німців, що були висунуті на відкриту позицію, загинуло кілька десятків солдат та офіцерів. Не обійшлося і без власних втрат. Загинув у танку політрук Василь Поздняков. Згоріли дві бронемашини. На другий день німці вибачилися перед нами і висловили жаль з приводу цієї сутички».

► А ось опис цього ж бою в спогадах М. Кройтлєра генерал-майора гірських військ Вермахту: «Алярм! – пролунало раптом. Танкова атака перед Винниками! Ми припускали, що поляки іще раз наважаться на відчайдушний напад. І ось танки котяться полем у наш бік. Ці сірі потвори, які у нас, гірських солдатів, викликали мало радості. Вже РаК-и (легкі протитанкові гармати –авт.) вдарили з усіх стволів. Ворожі танки робили неймовірні віражі, розїжжаючись урізнобіч. Півгодини тривала запекла стрілянина…Аж тут надїхали збуджені крадмельдери (зв’язкові на мотоциклах) з командою припинити вогонь. Раптом і танки замовкли. Що сталося? Врешті все прояснилося: перед нами були не поляки а росіяни».

► Свої свідчення залишив також очевидець того що трапилося вранці 19 вересня мешканець Винників Теодор Мацьків: «Йду на фабрику. Навпроти дома лікаря Становського бачу як горить совєтський танк. В ньому горять і два забиті танкісти. Дим несеться над дорогою. Людей не видно. Два інші совєтські танки горять і куряться напроти нового дому Міллера. На дорозі коло польського «Сокола» лежить у крові німецькій шолом, а на мурі червона пляма від крові. Тут був поцілений в голову німецький старшина, коли совєтський танк їдучі зі Львова попав на німецьку стежу. Німці зараз помстилися за свого забитого, знищивши своєю протитанковою гарматою три совєтські танки, що горіли на дорозі…».

► За офіційними даними в цьому бою радянська розвідувальна група втратила 1 танк БТ-7 та два бронеавтомобілі БА-10, загинуло 3 особи та 4 було поранено.

► За даними П. Боброва втрачено було 2 бронемашини БА-10 спаленими та ще 3 підбитими. Загиблих і поранених було 19 осіб.

► Німецькі втрати загону 137-го полку гірських єгерів 2-ї гірсько-піхотної дивізії втратив 3 протитанкові гармати. 2 офіцерів (майори) та 1-унтер-офіцера вбитими, 9 солдат пораненими. Згідно ж іншим свідченням, німці втратили 3 убитими і 8 пораненими, а також 8 протитанкових засобів.

► Після цього розпочалися перемовини поміж полковником П. Фотченко та представником німецького командування. Вимогами радянської сторони було негайно відступити від Львова. Перемовини велися за півкілометра на схід від Винників на шосе на Золочів. Весь час скільки вони тривали німці грабували тютюнову фабрику в Винниках, а після того відійшли до Сихова.

► Протягом 19-20 вересня велися активні перемовини між німецьким та радянським командуванням, щодо подальшого недопущення взаємних бойових дій та ліквідації непорозумінь.

► Того самого дня командир полку полковник Е. Шлеммер вибачився перед Я. Шарабурком за інциндент!

► Джерела:
● Бобров П. Спогади лейтенанта: Вступ радянських військ до Львова у вересня 1939 р.
● Кройтлер М. «Усе склалося інакше, аніж ми очікували»:Спогади генерал-майора гірських військ вермахту Матіаса Кройтлєра про похід на Львів у вересні 1939 р. // Цитаделя: Львівський мілітарний альманах.
● Литвин М. Львів, 1-28 вересня 1939 року: між Гітлером та Сталіним // Львів 1939 р. Тематичний номер. Галицька брама.
● Мельник І. Початок Другої Світової війни
● Мельтюхов М. И. 17 сентября 1939. Советско-польские конфликты 1918-1939.
● Слободянюк М. Перше зіткнення Червоної армії з Вермахтом під Львовом 19 вересня 1939 р. // Цитаделя: Львівський мілітарний альманах.
● Zawilski A. Bitwy polskiego wrzesnia.
● Wodarkiewicz W. Lwоw 1939, Wydawnictwo Bellona
● Ryszard Dalecki - Armia "Karpaty" w wojnie obronnej 1939 r


Джерело: www.facebook.com
 
GADДата: Середа, 08.05.2013, 17:45 | Повідомлення # 39
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6364
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
✤ Маршал-м'ясник Георгій Жуков.

«Зачем мы, друзья, здесь головы морочим? Нахрена обмундировывать и вооружать этих хохлов? Все они — предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь после войны ссылать»
К.Жуков.

► "Солдат не жалеть, бабы еще нарожают" - К.Жуков.

► Серед простих солдатів, які воювали під командуванням Жукова, поза очі його називали «М'ясником».

► 16 серпня 1941 року сталінська влада видала наказ № 270: «Расстреливать безжалостно дезертиров, бойцов, сдавшихся в плен. А если они решатся на это, пусть знают, что их семьи будут вынуждены испить самую горькую чашу», під цим документом стоїть і підпис Жукова.

► В «Энциклопедии военного искусства» наводиться епізод який відбувся у 1939 році: «На початку серпня 1939 року Г. Жуков поїхав на Далекий Схід захищати від 6-ої японської армії монгольський кордон. Разом із ним з Москви приїхала група слухачів військових академій — офіцерський резерв. Жуков знімав тих, хто, на його думку, не відповідав займаній посаді, і розстрілював. На звільнене місце ставив людину з резерву, яка в разі найменшого промаху, як і його попередник, діставала кулю в потилицю».

► сторики стверджують, що Жуков не вважав життя солдатів цінним. На засіданні перед початком форсування Дніпра на запитання командирів, у що одягнути 300 тисяч мобілізованих, Жуков відповів: «Как во что? В чем пришли, в том воевать будут!».

► Коли мова зайшла про озброєння призовників Жуков цинічно сказав: «Автоматическим оружием этих людей не вооружать! У них же за спиной заградотряды! Дай им 300 тысяч автоматов — и из заградотрядов ничего не останется. Они всех перекосят и чкурнут к немцам. Трехлинейку им образца 1891 года!».

► Коли Жукову доповіли, що на складах є тільки 100 тисяч трьохлінійок, а генерал Костянтин Рокоссовський запропонував послати до Москви в Ставку кур'єра, який би попросив допомоги з озброєнням та обмундируванням, Жуков відповів: «Зачем мы, друзья, здесь головы морочим? Нахрена обмундировывать и вооружать этих хохлов? Все они — предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь после войны ссылать»..

► Навесні 1944 року під час Корсунь-Шевченківської операції Жуков наказав кинути на штурм добре підготовленої німецької оборони війська, які були щойно доукомплектовані чоловіками від 15 до 55 років, зігнаними з навколишніх українських сіл. Кулями в спину заградзагони гнали цих ненавчених українців в одну атаку за другою. Впродовж 24 днів цього злочинного кровопускання було знищено 770 тис. людей, переважно українців.

► І хіба це не геноцид українців?!

► Також підпис Жукова стоїть під начебто таємним наказом за номером «№ 0078/42» про депортацію всіх українців та членів їх родин до Сибіру. Слід зазначити що даний наказ був виданий 22 червня 1944 року, відразу після злочину проти кримсько-татарського народу, який 18 травня 1944 року був примусово депортований з рідної землі.

► Відтворення цього секретного наказу опубліковано в праці відомого прокомуністичного московського документаліста Фелікса Чуєва «Солдаты империи». Ось текст наказу, який подав Ф. Чуєв:

► « ЦІЛКОМ ТАЄМНО Наказ № 0078/42 22 червня 1944 р. Москва
Копія наказу «№ 0078/42» оприлюднена в книзі Ф.Чуєва «Солдати імперії» про депортацію всіх українців з УРСР
ПО Народного Комісаріату ВНУТРІШНІХ СПРАВ СОЮЗУ та Народного комісаріату ОБОРОНИ СОЮЗУ СРСР

► Агентурною розвідкою встановлено: За останній час в Україні, особливо в Київській, Полтавській, Вінницькій, Рівненській та інших областях, спостерігається явно ворожий настрій українського населення проти Червоної Армії і місцевих органів Радянської влади. В окремих районах і областях українське населення чинить опір, відмовляється виконувати заходи партії і уряду по відновленню колгоспів і здачі хліба для потреб Червоної Армії. Воно аби, зірвати відбудову колгоспів, по-хижацькому вбиває власну худобу.

► Щоб зірвати постачання продовольства до Червоної Армії, хліб закопують у ями. У багатьох районах ворожі українські елементи переважно з осіб, що переховуються від мобілізації в Червону Армію, організували в лісах "зелені" банди, які не тільки підривають військові ешелони, а й нападають на невеликі військові частини, а також вбивають місцевих представників комуністичної влади. Окремі червоноармійці та командири, потрапивши під вплив напівфашистського українського населення та мобілізованих червоноармійців із звільнених областей України, стали розкладатися та переходити на бік ворога.

► З вищевикладеного видно, що українське населення стало на шлях явного саботажу Червоної Армії і Радянської влади і прагне до повернення німецьких окупантів. Тому, з метою ліквідації і контролю над мобілізованими червоноармійцями і командирами звільнених областей України, наказую:

- Вислати у віддалені краї Союзу РСР всіх українців, що проживали під владою німецьких окупантів.
- Виселення проводити:
● у першу чергу українців, які працювали і служили у німців;
● у другу чергу вислати всіх інших українців, які знайомі з життям під час німецької окупації;
● виселення почати після того, як буде зібраний урожай і зданий державі для потреб Червоної Армії;
● виселення проводити тільки вночі і раптово, щоб не дати сховатися одним і не дати знати членам родини, які знаходяться в Червоній Армії.
- Над червоноармійцями і командирами з окупованих областей встановити наступний контроль:
● завести в особливих відділах спеціальні справи на кожного;
● усі листи перевіряти не через цензуру, а через особливий відділ;
● закріпити одного секретного співробітника на 5 чоловік командирів і червоноармійців.
- Для боротьби з антирадянськими бандами перекинути 12 і 25 каральні дивізії НКВС.
- Наказ оголосити до командира полку включно.
- Народний комісар внутрішніх справ Союзу РСР - БЕРІЯ
Зам. народного комісара оборони Союзу РСР, маршал Радянського Союзу - ЖУКОВ.

► Командуючи обороною Москви восени 1941 року, Жуков наказав кинути у німецький прорив 179 тисяч «ополченців» – учителів, інженерів, вчених, щойно вивезених під конвоєм з України. Саме тут «воювали» так, що шокували увесь світ: одна гвинтівка і один комплект набоїв на п’ять осіб, і одна граната – на трьох ( у тому «бою» загинув Юрій Кондратюк, який розробив програму польоту на Місяць, яку втілили опісля у США).

►19 грудня 1941 року Жуков послав проти танків три кавалерійські дивізії, набрані із селян Кубані і України. Весь корпус був знищений за кілька годин. Кавалерію проти танків – це треба бути «військовим генієм»…

► Генерал-лейтенант М. Павленко про вину Жукова так пише: «В ходе летне-осенней кампании 1941 года потерпели поражение более 300 наших дивизий, насчитывавших в своем составе свыше 5 млн. человек. Около 1/3 этих дивизий потерпели поражение в первые три недели войны», а начальником Генерального штабу, як Ви знаєте, був Жуков.

► Ось слова «Энциклопедии воєнного искусства», що яскраво показують дикунське означення «в ніщо» вартості самого людського життя: «Чаще всего по приказу Жукова войска в лоб атаковали укрепления противника, как это случилось, например, при взятии Зееловских высот, расстояние от которых до Берлина в результате наступления вверенных маршалу частей можно измерять не километрами и метрами, а количеством трупов советских солдат...

► Жуков погнал через минные поля пехоту, экономя время на разминировании. Причем, он не только не стыдился своей жестокости, но даже похвастался ею перед союзниками, приведя Эйзенхауера в состояние, близкое к шоку. Даже через много лет в своих мемуарах американский генерал с возмущением писал: «Мне даже трудно представить, что могло бы произойти в нашей армии с генералом, если бы ему пришло в голову отдать подобный приказ». Зато мы можем не просто представить, но и доподлинно знаем, что произошло с Георгием Жуковым: он получил третью звезду героя».

► Хрущов зробив Жукова міністром оборони. «На цій посаді Георгій Жуков прославився тим, що видав наказ провести випробування атомної зброї на живих людях. 14 вересня 1954 року на Тоцькому полігоні під Оренбургом 40 тисяч військових було кинуто в ядерне пекло. Три чверті солдат померло від обпалення та променевої хвороби. Ще десять тисяч на все життя стали каліками. Це приклад типового ставлення Жукова до солдатів як до свого дешевого підручного матеріалу. Невдовзі після тоцького вибуху маршал отримав зірку «героя».

► Коли в Угорщині почалося повстання за національну свободу, Жуков розробив свою останню бойову операцію під назвою «Вихрь», яка впродовж трьох днів мала розчавити угорську революцію. Кількість жертв для нього не мала значення, мало значення утвердження Російської імперії на загарбаних територіях.

► «Энциклопедия воєнного искусства» так оцінює військові здібності Жукова: «Ничего гениального в Жукове не было. Не было ни одной ситуации, в которой он победил бы противника меньшими силами. У него всегда было больше танков, артиллерии, больше боеприпасов, больше людей, которых он гнал на смерть совершенно спокойно, не задумываясь о последствиях и ценности человеческой жизни».

► Відомий російський письменник Віктор Астаф'єв так оцінює ведення війни: «Сталин и его выкормыши бездарно начали войну, бездарно ее провели и бездарно завершили, в результате чего народ подвергся невосстановимому насилию. Потеряли 47 миллионов, а немцы — 7! Цифра наших потерь в ВОВ составляет не 20 и не 27 млн. человек. Нет, 47 млн., считают знающие люди. Это же надо, а как воевали! Погнали нас, и сразу: «Сливай горючее, пали, бомби, и по чужим, и по своим, если свои в окружении...А сколько калек, сколько нравственно изувеченных, сошедших с ума, умерших от войны, но после победы, сколько репрессированных за неосторожное слово и чужие грехи...

► ... Такие неимоверные потери заставляют задуматься о степени профессионализма профессиональных военных. Были ли среди них такие командиры, которых можно было бы назвать, как в старину, «отцами», которые горой за своего солдата — и перед неприятелем, и перед собственным начальством? Нет, среди высшего командования не было. Все они достойные выкормыши Сталина. Большинство из них совершенно не считались с потерями и совершенно не понимали, что такое человек, солдат. И когда я читаю где-нибудь о любви к солдату, я содрогаюсь. Или они в самом деле не понимают, что они больше всего виноваты перед солдатом, или это цинизм».

► Дочка генерала Ватутіна Олена пише: «Я однажды чуть не сошла с ума от страха, когда увидела, как Жуков избивал ногами своего шофера».

► Російський письменник Олександр Бушков у книзі «Россия, которой не было» пише: «Возможно, маршал Жуков по количеству пролитой им крови и шлейфу самолично вынесенных смертных приговоров за спиной в определенные годы превосходит даже Сталина. Это одна из страшнейших фигур русской истории. И лучше всего ее суть передает портрет Константина Васильева. Изображенное на нем запредельное существо не имеет ничего общего с миром людей, потому что пришло из какого-то другого. Это не человек, это языческий бог войны с волчьим оскалом на синем лице».

► А ось як оцінює «талант полководця» Жукова , начальник, головний маршал авіації Голованов: «Жуков... не имел ни общего, ни военного образования. Два класса городского училища — вот и все его образование».«Сравнивать Жукова с Суворовым или с Кутузовым нельзя. Те были политиками, а с Жукова этого и требовать невозможно — всего два класса образования! И то, что его сняли с поста министра обороны, было и своевременно, й справедливо, ибо он бы таких дров наломал!»

► А ось думка про Жукова полковника, доктора історичних наук, професора Андрія Мерцалова: «Не только Сталину, но и Жукову были свойственны порочный принцип «любой ценой», грубость и самодурство. Это долго скрывали. Однако воспоминания К.К. Рокоссовского и других военных сейчас опубликованы... На личный счет Жукова необходимо отнести очень многое: от неспособности противостоять Сталину в его безумном стремлении «не дать повода» фашистской Германии накануне ее агрессии до наступления на Висле без достаточной подготовки и ввода танковых соединений на улицы Берлина».41

► Такої ж думки про Жукова й історик та учасник війни генерал-лейтенант М.Г. Павленко: «Жуков уверял меня, что он ничего не знал о плане «Барбаросса» накануне войны, что он и в глаза не видел донесения разведки. На следующий раз я приехал к Жукову и привез те самые сообщения разведки о плане войны с СССР, на которых черным по белому стояли их — Жукова, Тимошенко, Берии и Абакумова подписи. Трудно передать его изумление. Он был просто шокирован»

► Портрет цього ката був би неповний, коли б не згадати про його грабіжницький інстинкт. У згаданій книжці О. Бушков розповідає: «По указаниям Сталина в январе 1948 года в московской квартире Жукова и на его даче в Рублево оперативники МГБ провели негласные обыски. Золотых часов было найдено не так уж много, всего семнадцать штук, сундуков с дорогой посудой, мехами и прочим барахлишком немного побольше — 51. В акте «О передаче Управлению делами Совета Министров СССР изъятого МГБ СССР у Маршала Советского Союза Г. К. Жукова незаконно приобретенного и присвоенного им трофейного имущества, ценностей и других предметов» значится: ценных мехов — 323 шкурки, тканей — 3420 метров, картин из Потсдамского дворца — 60, а также дворцовая мебель, гобелены, ковры, множество других ценных предметов. Кроме того, указывается, что ранее на таможне были задержаны отправленные из советской зоны оккупации Германии 7 вагонов с мебелью для Жукова — всего 194 предмета».

► ДЖЕРЕЛА:
● Энциклопедия военного искусства. — Минск: Литература, 1997.
● Суворов В. День "М". — Черкассы: Инглес, 1994.
● Астафьев В. Сначала снаряды, потом — люди // Родина, 1991. — № 6-7.
● Чуев Ф. Солдаты империи. — Москва: Ковчег, 1998
● Мерцалов А. Один к пяти // Родина, 1991
● Кондратьев В. Оплачено кровью // Родина, 1991.
● Косик В. Україна і Німеччина в Другій світовій війні. — Париж-Нью-Йорк—Львів, 1993.


Джерело: www.facebook.com
 
GADДата: Середа, 08.05.2013, 18:20 | Повідомлення # 40
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6364
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
✤ «Об'єкт Кама» (КАзань – МАльбрандт).Танковий вишкіл Третього Рейху.

► Версальський договір (ст. 171) забороняв Німеччині не тільки мати у складі збройних сил бронетанкові війська, але і здійснювати розробку й виробництво цієї зброї. Але керівництво рейхсверу добре розуміло, що у майбутніх збройних конфліктах вирішальну роль будуть відіграва­ти саме технічні роди військ, особливо танки.

► Щоб не допустити відставання у цій галузі від армій провідних світових держав, командування рейхсверу з перших днів свого існування стало шукати можливості для обходу цієї заборони. Така можливість незабаром з'явилась завдяки співробітництву з Радянським Сою­зом, що теж був зацікавлений у створенні сучасних тан­кових військ, але не мав, як Німеччина, такої промисло­вої бази, технології і кваліфікованих кадрів. Тому зро­зуміле бажання представників рейхсверу про створення змішаної танкової школи на території СРСР було підтри­мано радянськими військовими і політичним керівницт­вом. У самій Німеччині розробка танкових конструкцій розпочалась у 1925 р. фірмами «Крупп», «Рейнметал» і «Даймлер».

► Договір про організацію танкової школи було укладе­но 2 жовтня 1926 р. у Москві. З німецької сторони його підписав керівник «Центру Москва» і «ВІКО» полковник Літ-Томсен, з радянської — начальник IV (розвідувально­го) управління Штабу РСЧА Берзін. Школа отримала назву «об'єкт Кама».

► Вибір місця під школу виявився досить вдалим. Ним стала південно-східна околиця міста Казані уздовж орен­бурзького тракту. Праворуч знаходились колишні Карго- польські казарми, де були розміщені військові частини Казанського гарнізону, ліворуч — велике поле, яке при­значалося для вигулу коней і навчальної стрільби. Усього орендарі отримали у своє користування 3 конюшні, 12 ка­зарм для розміщення персоналу школи, її матеріальної частини. Було отримано право спільного користування з частинами РСЧА усією місцевістю навколо казарм. А са­ме — полем, стрільбищами, полігоном та озером.

► Договір, що укладався на 3 роки, передбачав автома­тичну пролонгацію ще на рік, якщо жодна із сторін не по­дасть заяву про розірвання угоди за 6 місяців до закінчен­ня терміну її дії. Після завершення дії договору танки, за­паси майна, зброя, обладнання майстерень і інвентар поверталися «ВІКО», а будівлі та інші стаціонарні спору­ди — Червоній армії. Крім того, радянська сторона могла викупити у «ВІКО» предмети технічного обладнання за ціною, яку визначить паритетна комісія1.

► Німецька сторона брала на себе організацію танкової школи, ремонт і переобладнання приміщень. Вона несла витрати на поточне утримання школи (оплата комуналь­них послуг та електроенергії, придбання палива, сировини, матеріалів, навчальних посібників та ін.), а також на утримання німецького особового складу, як постій­ного, так і тимчасового. Ці фінансові витрати були досить великими: тільки на переміщення раніше розміщуваних у Каргопольських казармах військ «ВІКО» витратила 125 тис. крб.

► Радянська сторона виділяла для танкової школи від­повідний технічний персонал для майстерень, робітників і охорону, робота яких теж оплачувалась німцями. Керівництво школи повністю знаходилося в німець­ких руках. Рейхсвер розробив програму занять з ураху­ванням побажань партнерів. При цьому радянська сторо­на з початку обумовила для себе деякі пільги. На першо­му році навчання слухачам Червоної армії надавалася якомога більша кількість навчальних місць.

► На наступ­ний рік вже встановлювалось точне співвідношення місць. Такі умови можна було пояснити тим, що Червона армія ще не мала достатнього досвіду для організації у се­бе танкової справи. Цим самим фактом пояснюється і те, що витрати на навчання своїх перших танкістів за німецькою програмою РСЧА брала на себе.

► Начальник школи призначався Берліном, діяв за ди­рективами з «Московського центру» і звітувався перед ним за навчальну, адміністративну і господарську діяль­ність. Спостереженням за роботою й усім життям ра­дянських курсантів займався представник РСЧА, він же помічник начальника школи. До речі, слово «помічник» застосували винятково з метою конспірації. Радянський представник при школі виступав у ролі рівноправного партнера з великими правами.

► Навчальна програма танкових курсів була укладена рейхсвером, його оборонним управлінням, яке здійсню­вало контроль за роботою школи. Програма ґрунтувала­ся на останніх теоретичних і практичних новинках у га­лузі механізації, досягнутих у Німеччині і за кордоном. Її теоретичними засадами стали вже затверджені погляди на застосування танкових частин — поєднання швид­кості пересування, вогневої потужності і неуразливості.

► Майно школи, окрім житлових приміщень, майсте­рень, складів, електростанцій та ін., повинно було вклю­чати 3 танки, 1 гусеничний трактор, 2 вантажних авто­мобілі, 3 легкових автомобілі і 2 мотоцикли.

► Оскільки організація школи була для Німеччини пору­шенням Версальського договору, велику увагу у ній приділяли конспірації. Так, у німецьких джерелах школа фігурувала як «об'єкт КАМА», радянська сторона — як «КА» (Червона армія), «РА» (Російська армія). У радянсь­ких військових документах навчальний центр у Казані іменувався «ТЕКО» (Технічні курси ОСОАБІАХІМу), «школа», «КАМА», «Казань», а німецької сторони — «ВІКО», «ОГЕРС», «друзі», «орендатори». Німецький персонал значився як технічний і викладацький склад «Курсів ОСОАБІАХІМу». Постійний і тимчасовий склад школи на заняттях поза казармами та на офіційних захо­дах носив форму РСЧА, але без петлиць, в останній час було дозволено носити цивільний одяг2.

► Передбачалося, що танкова школа почне працювати з липня 1927 р., коли закінчаться усі будівельні роботи, а з Німеччини буде доставлено устаткування для практич­них занять (танки та ін.). Але будівництво й обладнання школи, що розтягнулися на півтора роки, поглинули, за радянськими підрахунками, 1,5 — 2 млн марок. Літом 1928 р. була ліквідована будівельна комісія «КАМА», а на її тери­торії з 1 серпня 1928 р. офіційно сформовані «Технічні курси ОСОАБІАХІМу» («ТЕКО»).

► У першій половині 1929 р. танкова школа розпочала практичні заняття. На перших 4-місячних курсах, з 15 бе­резня по 15 липня, необхідне навчання пройшов постій­ний склад, а потім, з 15 червня по 15 листопада, — і перша група змінного складу, у яку входило 10 німецьких і 10 ра­дянських курсантів.

► Навчальна програма Казанської школи включала тео­ретичний курс. У його межах слухачі вивчали типи танків та їх загальну будову, конструкцію моторів, види зброї й боєприпасів, тактику бойових дій танкових частин і пи­тання їх взаємодії, особливості матеріально-технічного забезпечення (підвозу) на поле бою.

► Прикладна частина включала навчання їзді по рівній і пересічній місцевості у різних умовах (удень, вночі з використанням фар і без них, із використанням димів), навчання стрільбі, ведення бойової стрільби, обробку дій у складі підрозділів, спосо­би взаємодії з іншими родами військ, питання керування в бою і на марші. На технічних заняттях слухачі навчали­ся практиці технічного обслуговування й ремонту танків.

► Начальниками танкової школи у різні роки були:
у 1929 р. — підполковник Мальбранд,
у 1930 р. — Р. фон Радльмайєр,
у 1931 — 1933 рр. — полковник Й. Харпе.
 
GADДата: Середа, 08.05.2013, 18:21 | Повідомлення # 41
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6364
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
► Ос­новні ділянки у початковий період роботи танкової шко­ли очолювали майор Пірнер (дослідницький відділ), капітан Клюн і лейтенант Бернарді (перекладачі). «Інспекцією № 6» у Берліні керував О. Лютц.

► Значне місце у танковій школі займала технічна підго­товка курсантів. Створюючи на місцевості тактичний фон бойової обстановки, вони повинні були за відповід­ний час здійснювати монтаж чи ремонт техніки або, навпаки, її псування на випадок, якщо вона потрапить у руки ворога.

► Перша спільна оцінка танкової школи була дана 5 ве­ресня 1929 р. під час бесіди наркома оборони СРСР Ворошилова з начальником генштабу рейхсверу генералом Гаммерштейном-Еквордом, який перебував у Радянсь­кому Союзі. Німець був задоволений станом справ і ви­словив побажання, «щоб у Казані надалі усе йшло, як і досі: досліди — з однієї сторони й навчання — з іншої сто­рони. Але ми хотіли б збільшити кількість курсантів з 10 до 20, щоб краще використовувати витрачений капітал».

► Торкаючись раніше зробленої радянським військовим керівництвом пропозиції про створення при школі нау­ково-дослідного відділу, Гаммерштейн повідомив про намір німців сконструювати в Казані на базі шести різних танків одну найкращу бойову машину, причому спільну для обох сторін.

► Танки, які знаходились у школі, були дослідними конструкціями і потребували, на думку генерала, доопра­цювання й модернізації. Тому німецькі курсанти прохо­дили не тільки теоретичний курс із тактики, але і техніч­не навчання на німецьких заводах — постачальниках танків. «Ми були б задоволені, — додав Гаммерштейн, — якщо б із числа радянських курсантів 2 або 3 особи брали участь у проходженні зимового курсу в Німеччині».

► У травні 1929 р. велися переговори з німецькими фірмами («Крупп», «Рейнметал») з приводу питань ви­робництва й випробування на радянській території німецьких конструкторських нововведень. Радянські інтереси на них представляв Уборевич, для збереження таємності у німецьких документах — доктор Ульріх. У пе­реговорах також брали участь Ворошилов, Тухачевсь- кий, Уншліхт, Крестинський, військовий аташе у Берліні Яковенко. Від Німеччини — Гаммерштейн, Людвіг, капі­тани Йодль і Кребе.

► Для німців першочерговим результатом випробувань на «Камі» стало використання шасі британського танка «Карстен-Ллойд» для першого танка вермахту «Пан­цер-1». Радянська сторона теж отримала певну користь. Наприклад, круппівська танкова підвіска підійшла до Т-26, елемент зварювальних корпусів — для Т-26 і БТ. Знайшло своє використання німецьке радіо й електро­устаткування танкових башт, прилади спостереження, причепи, ідея поєднання кулемета з гарматою тощо.

► Уважно стежив за процесом співробітництва і М. Тухачевський. У середині 1920-х років він займав пост началь­ника штабу РСЧА. У доповідній записці на ім'я Сталіна у грудні 1927 р. Тухачевський наполягав на форсованому переозброєнні Червоної армії. При цьому основним він вважав необхідність створення могутніх таранних з'єднань сухопутної армії. Саме Тухачевському належала ідея створення повітряно-десантних військ, бронетанко­вих з'єднань, оснащених швидкохідними танками, які м...Показати більше...► У 1929 р. у Червоній армії було сформовано перший механізований полк, а Тухачевський говорив уже про ме­ханізовані корпуси, які будуть навально наступати при підтримці артилерії й авіації углиб оборони ворога. Туха­чевський дедалі більше переконувався в тому, що великі бронетанкові з'єднання мають стати основною ударною силою Червоної армії. Свою ідею він обґрунтував у 1931 р. у листі до Ворошилова, а в 1932 р. подібні з'єднання вже почали створюватись.

► У 1932 р. генерал-майор Лютц і його начальник штабу Гудеріан відвідали Казань. Саме у цей час у штабі Гудеріана досить серйозно замислювались над можливос­тями бойового використання легких танків і бронема­шин. Але випробувати танки у Німеччині, як і раніше, не хотіли. Тому інтенсивно переходили до нових експери­ментів. Наприклад, намагалися випробувати рух танка по дну на невеликій глибині. Намагалися визначити, чи здатний триматися на плаву полегшений, спеціально підготовлений танк.

► Заняття у танковій школі проходили плано­мірно, відповідно до затвердженої навчальної програми. Одночасно на курсах школи навчалося не більше як 12 осіб (німців). Навчання тривало досить довго. Два роки у літній час в Росії проходила практична підготовка танкістів і одну зиму — у Берліні — теоретичні заняття. У 1929/1932 рр. курси закінчили 10 німецьких офіцерів, у 1931/1932 рр. - 11 і у 1933 р. - 9, тобто усього ЗО осіб2. (Деякі з випускників «Казані» стали згодом генералами, воювали на Східному фронті в роки Другої світової війни. Це В. Томале, В. Нерінг, а також начальник школи Й. Харпе). За цей самий період (1929—1930) на курсах «ТЕКО» пройшли навчання 65 радянських офіцерів. В ос­новному це були стройові командири танкових і мото- механізованих частин РСЧА, а також викладачі броне­танкових навчальних закладів.

► 9 листопада 1932 р. Ворошилов у бесіді з генералом Адамом, який замінив на посту начальника генштабу рейхсверу генерала Гаммерштейна, сказав: «Я не можу повірити, що у вас немає більшого, ніж у Казані. Три ро­ки в Казані працюємо і ніякої нової матеріальної части­ни. Усе ті ж танки, що привезли на початку. Я говорив: надішліть конструкторів, і Ви й ми будемо мати танки».

► Для занять із радянськими слухачами з Німеччини бу­ло запрошено п'ять викладачів. З трьома спеціалістами (зі стрільби й озброєння, танкової радіотехніки і по тан­кових конструкціях) контракт було укладено на 2 роки. Двох викладачів тактики було запрошено на 6 місяців, тобто на час їх реальної роботи на курсах. У 1932 р. на 6-місячні курси було направлено 32 «командири інжене­ри» (15 стройових офіцерів, 17 інженерів). Основний ак­цент, як і раніше, робився на вивченні конструкції танка, техніки керування танками в бою й техніки стрільби, а також на засвоєнні методики навчання.

► У травні 1933 р. другий раз відвідав СРСР полковник Гудеріан. На цей раз його цікавила радянська військова індустрія. Уже після війни він писав: «Я не вважаю, що росіяни відсталий народ, бо у 1933 р. мав можливість відвідати їх тракторний завод під Харковом. Поряд зна­ходився танковий завод, і я помітив, що його залишали 20 — 25 танків. Росіяни відповіли мені, що це відбувається кожного дня. І це у 1933 році...».

► Танкова школа в Казані була закрита одночасно з Липецькою авіаційною школою 6 вересня 1933 року. Німецьке майно, яке коштувало близько мільйона карбо­ванців, перейшло у володіння Управління механізації й моторизації РСЧА. Німці забрали з собою лише свої тан­ки (6 великих і 4 малих), залишивши обладнані класи, майстерні, автомашини, трактори.

► Сам факт організації на радянській території німець­ких танкових курсів, на яких навчалися за сучасною про­грамою керуванню, елементам ведення бою, мав для РСЧА велике значення. З'явилася можливість не тільки вивчати іноземний (німецький) військовий досвід, але й на основі його аналізу удосконалювати свій власний потенціал.

► На базі ліквідованих «Технічних курсів ОСОАБІАХІМу» у жовтні 1933 р. були сформовані курси удосконалення старшого й середнього військово-технічного складу мото-механізованих військ РСЧА. Курси почали готувати помічників командирів танкових рот і батальйонів, ре­монтно-відновних майстерень і командирів взводів. Термін підготовки визначався у 6 місяців. Кількість про­філів із кожним роком збільшувалася. У травні 1941 р. курси почали готувати командирів-танкістів.

► ДЖЕРЕЛО:
Червона армія і рейхсвер: військово-технічна співпраця у 1922— 1933 рр


Джерело: www.facebook.com
 
GADДата: П`ятниця, 10.05.2013, 21:25 | Повідомлення # 42
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6364
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
День Победы не праздновали 20 лет из страха перед реальными ветеранами



Ви ніколи не замислювалися, чому тупий радянський агітпром 20 років не святкував перемогу над Третім Рейхом? Здавалося б 9 травня 1946 року перша річниця перемоги. Парад, ордена, барабани, повітряні кульки. НУЛЬ! 1950 рік - п'ятиріччя перемоги. НУЛЬ! 1955 - 10 РОКІВ ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ! НУЛЬ! У країні щороку з помпою відзначається велика жовтнева революція, річниця Леніна, перше травня, в кінці кінців, новий рік. Але 9 травня культурно працюють на перемогу комунізму в колгоспах і заводах. Немає ніяких медалей і почесних знаків на честь річниці перемоги, немає об'єднань фронтовиків. Навпаки, генералітет відразу після 1945 року трусять арештами та перевірками. Це ще зрозуміло, бо стиль. Але куди дивиться агітпром? 1960 рік.- НУЛЬ! Святкування починається тільки в 1965 і фронтовиків-переможців починають подавати як безпорадних пенсіонерів, яким треба "допомагати" та шанувати. ЧОМУ???

Те що нам полюбляють брехати стосовно цього совки, що мовляв треба було працювати і піднімати країну з руїн ... Тому за цим святкувань не було ... Так це чиста ахінея. Адже 23 лютого, 7 листопада, 1 травня та інші демонічні свята, СРСР святкував навіть під час війни.

Відповідь проста.Головне ніякої перемоги не відбулося і це добре розуміли тодішні большевицькі керманичі.Большевицького переможного захоплення на континенті не сталося як планувалося ВКП(б), Адольф Гітлер їх вправно випередив напавши першим і ціною своєї країни врятував пів толерантно-жидівської невдячної Європи від большевизму.

Але головна причина була та,що після війни були чоловіки- реальні ветерани,фронтові вовки які скуштували всі "принади" війни .Вони пройшли через вогонь, і їхній дух зломити було вже не так просто, партноменклатуру фронтовики зневажали. Їм було в 45-му років по 30-40, і більше. Якщо при них вимовиш слово "війна", або ще як то нагадаєш про те, що було-тебе могли реально вбити. Розрубати на місці. Серед цих людей були контужені і сильно покалічені. І які добре пам'ятали турботу Батька всіх народів Сталіна та партії про них,як то на Лінії "Вотана",на форсуванні Дніпра,пам'ятали Ржев та Волхов та багато іншого. Так от, якраз, через 20 років, ці самі ветерани вже померли, а залишилися інтенданти тилові щури та ветерани НКВД-МГБ та особітси СМЕРШу разом з свіжоспеченими 18 річними зеленоротими хлопцями,що скуштували війну лише в кінці в 1944 і 1945 роках пару фронтовими атаками. От тоді і було прийнято рішення святкувати 9 травня ....


Джерело: http://uainfo.org
Прикріплення: 1993567.jpg(49Kb)
 
GADДата: Неділя, 12.05.2013, 00:56 | Повідомлення # 43
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6364
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
 
GADДата: Неділя, 12.05.2013, 21:26 | Повідомлення # 44
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6364
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
О сотрудничестве НКВД и Гестапо.

В 1984 году немецкий журнал Spiegel писал, что после оккупации и раздела Польши, министры иностранных дел Риббентроп и Молотов подписали 28 Сентября 1939 в Москве секретный протокол (позже выяснилось, что было три дополнительных протокола к Договору о дружбе и границе между СССР и Германией. Один конфиденциальный и два секретных. Конфиденциальный протокол определял порядок совершения обмена (!) советскими и германскими гражданами между обеими частями разделённой Польши, а секретные корректировали зоны восточноевропейских «сфер интересов» в связи с разделом Польши и предстоящих «специальных мерах на литовской территории для защиты интересов советской стороны», а также устанавливали обязательство сторон пресекать любую «польскую агитацию», затрагивающую интересы сторон). Этот протокол был сожжен с другими документами, незадолго до окончания войны в Берлине, но его микрофильм находится в архиве министерства иностранных дел в Бонне (ADAP VIII F 2/0329).



Содержание секретного протокола коротко:

"Обе Стороны не будут допускать на своих территориях никакой польской агитации, затрагивающей территорию другой стороны. Они будут подавлять на своих территориях все источники подобной агитации и информировать друг друга о мерах, предпринимаемых с этой целью".

Там же указывается, что генерал-губернатор Польши Ганс Франк описывает в своем дневнике посещение его офицером НКВД Набрашниковым.

"У нас есть много общего с русскими, они наши соседи, наши постоянные гости. Подумайте об этом: оба флага, бок о бок!

Генерал Набрашников хлопнул ладонью по колену и сказал: о, флаги очень хорошие и очень красные..."

Офицеры НКВД, сопровождающие генерала, тогда поехали на переговоры в доме отдыха гестапо в Закопане. Гестапо также посетили в мае 1940 года их коллеги из НКВД во Львове и Киеве. http://www.spiegel.de/spiegel/print/d-13512402.html (1984)

Сталинисты парируют, что в справочниках фамилий руководства НКВД - фамилии Набрашников нет. А значит и сотрудничества не было, значит врет журнал Шпигель, врет немецкий генерал-губернатор Польши в своем подробном дневнике на 12000 страниц; врет польский священник Юзеф Дембиньский, так же утверждавший, что НКВД и Гестапо сотрудничали и проводили несколько совместных конференций; врут польский генерал Бур-Комаровский и разведка ZWZ, когда говорят, что в Краков в марте 1940 г. приезжала комиссия НКВД. Все вокруг врут и стараются опорочить большой и добрый Советский Союз с его пушистым НКВД. Кругом враги...


Джерело: www.facebook.com
Прикріплення: 9791760.png(284Kb)
 
GADДата: Понеділок, 13.05.2013, 19:51 | Повідомлення # 45
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6364
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Гитлер и Сталин - Тираны-близнецы

 
Форум » ЖИТТЯ » Політичне » 9 травня (Яке визначення дня 9 травня ви вважаєте найбільш правильним?)
Сторінка 3 з 4«1234»
Пошук:

Вверх