П`ятниця, 26.05.2017, 07:29
LEVEL
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 3 з 3«123
Форум » НАШЕ МІСТО » Що пишуть... » "НАША ДРУЖКОВКА" (http://nasha-druzhkovka.ru/ статті з газети)
"НАША ДРУЖКОВКА"
GADДата: Понеділок, 29.02.2016, 20:01 | Повідомлення # 31
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6123
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
НОВІ НАЗВИ ВУЛИЦЬ ДРУЖКІВКИ

РОЗПОРЯДЖЕННЯ МІСЬКОГО ГОЛОВИ ВІД 10.02.2016 №27






Вулиці та площа міста Дружківки, які підпадають під дію Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» та перейменовуються

вулиця Артемівська — на вулицю Бахмутська

вулиця Ватутіна — на вулицю
П. Орлика

вулиця Воровського — на вулицю О. Гончара

вулиця Ворошилова — на вулицю І. Богуна

вулиця Войкова — на вулицю
І. Руссіянова

вулиця Галана Ярослава — на вулицю Я. Мудрого

вулиця Дзержинського — на вулицю А. Коваленка

вулиця Димитрова — на вулицю Г. Прощаєва

вулиця Калініна — на вулицю
Л. Бикова

вулиця Колгоспна — на вулицю Робітнича

вулиця Комінтерна — на вулицю В. Кайди

вулиця Котовського — на вулицю І. Белякова

вулиця Красноармійська — на вулицю Армійська

вулиця Красногвардійська — на вулицю Гвардійська

вулиця Краснозвьоздна — на вулицю Зоряна

вулиця Краснофлотська — на вулицю Сагайдачного

вулиця Крупської — на вулицю О.Вишні

вулиця Лазо С. — на вулицю Кринична

вулиця Леніна — на вулицю
Соборна

вулиця Ленінградська — на вулицю Н. Откаленко

вулиця Ленінської іскри — на вулицю Героїв підпільників

вулиця Медведєва — на вулицю Привітна

вулиця Морозова Павлика — на вулицю Святогірська

вулиця Октябрьська — на вулицю Слобожанська

вулиця Орджонікідзе — на вулицю Чернігівська

вулиця Островського — на вулицю Л. Костіна

вулиця Петровського — на вулицю І. Піддубного

вулиця Пономарьова — на вулицю Покровська

вулиця Постишева — на вулицю Костянтинівська

вулиця Радченка — на вулицю Машинобудівників

вулиця Сабурова — на вулицю Затишна

вулиця Свердлова — на вулицю Вереснева

вулиця Ульяновська — на вулицю Яковлівська

вулиця Урицького — на вулицю Козака Дружка

вулиця Фрунзе — на вулицю Джерельна

вулиця Фурманова — на вулицю Трояндова

вулиця Цюрюпи — на вулицю Щаслива

вулиця Чапаєва — на вулицю Козацька

вулиця Чубаря — на вулицю Вознесенська

вулиця Щербакова — на вулицю Лебедина

вулиця Щорса на — вулицю
І. Кожедуба

вулиця Юрченка на — вулицю Гаврилівська

вулиця 60 — річчя утворення СРСР — на вулицю Калинова

площа Октябрьська — на площу Молодіжна


Джерело: http://nasha-druzhkovka.ru/
Прикріплення: 7291747.gif(38Kb)
 
GADДата: Неділя, 13.03.2016, 08:57 | Повідомлення # 32
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6123
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Пам’ятні дати 2016 року. Дружківка. Донеччина. Україна

Володимир КАЧУР

305 років смт. Олексієво -Дружківці та м. Дружківці.

1711 рік — перша точно вказана дата про про «сидіння» (тобто осідле життя) запорозьких козаків в своїй маєтності Дружківці (сьогодні правобережна частина селища Олексієво — Дружківки) і Першаківці (район залізничної станції сучасного міста).

235 років тому (1781р.) села Дружківка і Першаківка внсені до «Відомостей Катеринославського намісництва» як володіння царського полковника М.Аршенєвського. Початок втрати українськими селянами-переселенцями особистої свободи.

235 років від побудови у с.Райське (1781р) церкви Святої Варвари.

155 років назад (1861р.) відбувся виступ селян с.Дружківки (сьогодні це Олексієво — Дружківка) і навколишніх сіл протии грабіжницьких умов звільнення їх від кріпосного права.

135 років тому (1881р.) почав працювати Дружківський цукрово — рафінадний завод братів Борисовських. Будівля збереглась. Це так званий «корабль» на території машзаводу.

110 років від першої «майовки» (1906р.) робітників дружківських заводів (Донецького і Торецького). Жорстоко розігнана царськими військами.



110 років від часу створення футбольної команди при Дружківському металургійному і рельсопрокатному заводі.

105 років тому народився О.Я Бондар — художник, засновник художньої студії при палаці культури машзаводу, міського художнього музею. Вихователь сотень художників-любителів і професіоналів.

95 років голоду(1921р.)в Дружківці і в Донбасі,викликаному політикою «продраверстки» радянського уряду на чолі з
В.І Леніним.

90 років тому засновано у селищі міського типу Дружківка парк культури і відпочинку на березі р.Кривий Торець в районі залізничного вокзалу.

75 років назад (жовтень 1941р.) почалась окупація Дружківки військами гітлерівської Німеччини та її союзників та боротьба проти них в підпіллі.

70 років від народження відомого кінорежисера,почесного громадянина міста О.Фіалко.

60 років будинку №20 по вулиці Леніна (Соборній) — першому будинку майбутньої «Площі».

55 років тому почали працювати (1961р.) — школа №8 та музична школа.

30 років (1986р.) реорганізації Дружківської картинної галереї у відділ Донецького обласного художнього музею.

45 років (1971) Дружківському фарфоровому заводу.

25 років назад проголошено незалежність України Верховноб Радою УРСР. Підтримано Дружківською міською радою. За Незалежність України проголосувало 92 % громадян міста.



Джерело: http://nasha-druzhkovka.ru/
Прикріплення: 4202871.gif(40Kb)
 
GADДата: Неділя, 13.03.2016, 13:00 | Повідомлення # 33
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6123
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Рядки історії Дружківки. Від козацької сторожі до міста обласного підпорядкування

Володимир КАЧУР



Кінець 17 століття. Поява у Дружківці (сьогодні с.м.т. Олексієво — Дружківка) запорожської козацької сторожі.

1711 рік. Прутський мирний договір між Росією і Турцією. Запорожці Першаківки (район залізничної станції міста) та Дружківки опинились на кордоні між двома імперіями. З цього часу життя в Першаківці та Дружківці не переривається до нашого часу.

1739 рік. Бєлгородський мирний договір між Росією і Турцією.Кордон перенесено на узбережжя Азовського моря. Початок просування Росії на землі Вольностей Запорожських.

1768 рік. На карті Єкатерининської провінції правий берег Кривого Торця на території сучасних Дружківки і Олексієво -Дружківки показано заселеним.Є і хутір Д(Г)рушкова.

1768-1769роки. Дружківські запорожці разом з хуторянами відбили напад одного з загонів татарської орди. Сусідні хутори були розорені(в тому числі на місці сучасної Миколаївки-Грузьської Костятинівського району).

1773 рік. Переселення в козацьку маєтність Дружківку кількох родин з Полтавщини та Чернігівщини. Тут у Вольностях Запорожських немає кріпосного права.

1775 рік. Знищення російською царицею Катериною Другою Запорожської Січі. Захоплення козацьких земель.

1776 рік. Початок масової роздачі козацьких земель царським офіцерам,чиновникам,поміщикам з метою їх по дальшого заселення. Першаківка і Дружківка подаровані полковнику Миколі Аршенєвському.
Першаківку перейменовано на Ніколаєвку. Назва Дружківка залишається На протилежному березі Кривого Торця землі даровано статському раднику Анненкову (засновує с.Олексіївку). На Казенному Торці — прем’єр-майору Г.Шидловському(заснував с. Райське) та титулярному раднику І.Смоляни нову (заснував с. Гаврилівку на західній околиці сучасного м.Дружківка).

1781 рік. Будівництво в с. Райське коштом Г. Шидловського церкви святої Варвари.

1795 рік. Будівництво в с.Дружківка коштом М.Аршенєвського церкви Архангела Міхаїла.

1795 рік. Ревізія (перепис) селян в Російській імперії. Фіксує, що селяни вищеназваних сіл вільні українці (малороси — мовою того часу).

1797 рік. Початок покріпачення за указом російського царя Павла вільних селян Південно-Східної України. Це означало для селян нашого краю початок одноманітного і важкого життя.
Початок 19 століття. Села Ніколаєвка, Дружківка, Олексіївка, Гаврилівка вийшли до Бахмутського повіту Катеринославської губернії, а Райське — до Ізюмського Харківської.

1861 рік. Скасування кріпосного права в Російській імперії на поганих для селян умовах. Виступ з протестом селян Дружківки і навколишніх сіл.Царські війська придушують його.

1869 рік. Будівництво залізниці від Харкова до Таганрога. Відкриття станції Дружківка (сьогодні шня назва Кіндратівка у смт. Олексієво-Дружківка)

1870 рік. Початок скупки земель на берегах Кривого та Казенного Торців петербургськими купцями братами Борисовськими. Заснування ними великої сільськогосподарської економії на території сучасного м.Дружківка. Будівництво підприємств з виробництва вапна, цегли, механічних майстерень, цукро-рафінадного заводу, житла .

1881 рік. Відкриття цукрово-рафінадного заводу Борисовських. (Це так званий «корабль» на території машзаводу). Згодом в зв’язку з потребами заводуперенесення залізничної станції Дружківка на сучасне місце, відкриття почти, телеграфу, міні-лікарні. Розвиток торгового селища Яковлівка

1890 рік. Банкрутство купців Борисовських.Розпродаж ними своєї маєтності в Бахмутському повіті.

1892 рік. Донецьке товариство залізоробного і ливарного виробництва (переважно французські акціонери). Придбало частку земель Борисовських на Кривому Торці і розпочало будівництво металургійного заводу. Згодом житпа (французські будинки на Гаврилівці), костьолу, школи на Яковлівці, театру, стадіону, купалень, лікарні та інш. Німецькі колоністи на придбаній землі заснували села Кіндратівку (Колону) та Миколайпілля (були виселені у Сибір в 1941 р.).

1897 рік. Бельгійські акціонери прдбали цукрово-рафінаднийзавод і облаштували на його базі механічний і сталеливарний — Торецький. Поруч побудували житло,театр,футбольний майданчик. Селище теж стало називатися — Торецьке.

1900 рік. Побудована православна церква на Яковлівці.(не зберіглася).

1904 рік — нова на Гаврилівці (Миколаївська. Існувала з 1896р.).

1903 рік. Переселення українських штундистів з Одещини до першопоселенців в Гофнунгсталь, названий за ім’ям німецької колонії штундистів на Одещині. Нова назва — Сурово (скоріш за все за суворість порядків у штундистів — баптистів). Після будівництва залізниці, заводів зміна етнографічного складу населення. Більшість складають українці, з’являються росіяни, євреї поляки, німці, французи, бельгійці, татари та інші.

1905-1907 роки. Робітники дружківських заводів приймають участь у першій російській буржуазно- демократичній революції.Поява політичних організацій — соціап-демократів,есерів,кадетів.

1906 рік — перша майовка та розправа з демонстрантами.

1907 рік. Перший теракт у Дружківці — вбивство директора заводу Реймана. Поразка революції і повернення старих порядків.


Джерело: http://nasha-druzhkovka.ru/
Прикріплення: 3855134.gif(49Kb)
 
GADДата: Понеділок, 02.05.2016, 13:34 | Повідомлення # 34
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6123
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Велопробегом — по беспамятству!



В начале 80-х годов прошлого века существовал экскурсионный маршрут по Дружковке. Ездили по нему, как правило, школьники. Автобус возил их по памятным местам нашего города, связанным, прежде всего, с революцией и Великой Отечественной войной.Сейчас, когда открылось намного больше фактов и история родного города отодвинулась далеко в прошлое, такого маршрута нет. Хотя это не значит, что нет к нему интереса.

Первой ласточкой стал субботний велопробег, который осуществили в тестовом режиме активные участники предыдущих различных велопробегов, в том числе по местам Олексы Тихого. Осенью прошлого года они обратились к городским краеведам с просьбой наметить маршрут по историческим местам Дружковки. Краеведам эта идея понравилась, маршрут они разработали, обсудили с организаторами детали, и вот 26 марта состоялось своеобразное открытие велосезона.

Собрались велосипедисты, как обычно, на пятачке у маленького самолета и направились свои ходом к въезду в Дружковку со стороны Константиновки. Здесь их встретили Евгений Шаповалов и Народный Герой Украины Анатолий Водолазский. Евгений Алексеевич рассказал о запорожских казаках-характерниках, поселившихся в этих местах, когда по дикой степи гуляла смерть в виде постоянных набегов крымских татар. Не мог не упомянуть он и об Олексе Тихом, именем которого был недавно назван Октябрьский проспект, по которому направились велосипедисты к окаменевшим деревьям на околице Алексеево-Дружковки.
По пути — неожиданная и теплая встреча с Сергеем Коноваловым, инвалидом-спинальником, который уже принимал участие в велопробегах. На этот раз он немного задержался и не успел к отправной точке, ну, а дальше уже не отставал от велосипедистов.

Возле окаменевших деревьев их встречал Николай Швец, который, как всегда, увлекательно рассказал (и показал в рисунках), что было на этой территории сотни миллионов лет назад и как, собственно, окаменели огромные араукарии.

А уже через полчаса любители старины и здорового образа жизни дружной стайкой подъезжали к зданию бывшей яковлевской поликлиники, в которой в 1914 году открылась земская школа. Мы рассказали им и об этой школе, и об истории старейшего поселка города.

Следующая остановка — ДК «Этюд». Здесь эстафету краеведов принял руководитель их городского объединения Владимир Качур. Его рассказ — о промышленной Дружковке: братья Борисовские, Елисеев и, конечно, франко-бельгийская эпоха конца 19-начала 20 веков.

Конечной точкой велопробега стал историко-художественный музей, экскурсию по которому провел научный сотрудник Дмитрий Билько.
Интересно, что, наряду с дружковскими велосипедистами, весь маршрут с удовольствием проехала и Анна Малиновская, переселенка из Тореза, живущая сейчас в Славянске. Ей пришлось добираться до Дружковки на электричке.

Один из инициаторов субботнего велопробега Виталий Колбунов считает, что им удалось выполнить все намеченное: уточнить хронометраж, выяснить некоторые детали и — главное — узнать очень много из истории родного города.

— Я считаю, что неплохо знаю историю Дружковки, всегда слежу за любыми публикациями на эту тему, — говорит Виталий, — однако за эти два часа так много открыл, что, если бы не прохладная погода, слушал бы краеведов еще и еще. Мне было по-настоящему интересно.
Он надеется, что при более благоприятных погодных условиях велопробег по историческим местам Дружковки можно не только повторить, но и значительно удлинить. Ведь дружковская земля — это действительно непочатый край истории.


Евгений ФИАЛКО

Джерело: http://nasha-druzhkovka.ru/
Прикріплення: 0563791.gif(52Kb)
 
GADДата: Понеділок, 02.05.2016, 13:38 | Повідомлення # 35
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6123
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Посадка Аллеи Олексы Тихого стала главным событием в Донецкой области



В субботу, 16 апреля, главное событие государственного праздника Дня Довкилля в Донецкой области произошло в Дружковке, точнее, в Алексеево-Дружковке. Именно сюда прибыли глава областной администрации Павло Жебривский, мэры четырех соседних городов: Константиновки, Дружковки, Краматорска и Славянска, представители райадминистрации Константиновского района, руководитель департамента образования и науки Надежда Оксенчук, военные пограничной службы, десятки журналистов, в том числе, из пяти западных областей Украины (их визит в рамках акции «Схід и захід разом» совпал с проведением данной акции). Кто же собрал в Алексеево-Дружковском НВК№14 столько уважаемых гостей? Ответ один — Олекса Тихий.

Мы давно занимаемся популяризацией его имени и заметили такую особенность: стоит только начать какую-нибудь акцию, как сразу открывается море позитивной энергии. Откуда-то появляются союзники, помощники, складываются самые сложные и, казалось бы, невыполнимые комбинации. Люди не только готовы помочь, но делают все от души, участие в этом процесс приносит им удовольствие. Попробуйте — убедитесь сами! Очевидно, такой светлой и жертвенной была личность нашего земляка, учителя, правозащитника, что и после смерти он заряжает всех своим теплом и любовью к родной земле.

Как возникла эта идея?

Не стала исключением и акция 16 апреля по посадке Аллеи памяти Олексы Тихого возле НВК№14, где учился и преподавал в 1954-56 годах Алексей Иванович. Эту идею высказали работники городского образования. Мы предложили осуществить ее уже в этом году, а в качестве саженцев использовать побеги деревьев, посаженных Олексой в своем саду в Ижевке. Наше предложение всем понравилось, хотя, конечно, было непростым в выполнении.

Во-первых, нужно было выяснить наличие подходящих саженцев. Во-вторых, определиться с местом их посадки и замыслом аллеи. В-третьих, уточнить, не будет ли препятствий со стороны регламентирующих органов, ведь речь идет о детском учреждении. Ну, а в-четвертых, нужно было связать воедино действия многих людей и учреждений, чтобы такое массовое мероприятие прошло успешно. К тому же, нам хотелось обязательно достичь положительных результатов, потому что посадка аллеи фактически открывала «Год Олексы Тихого». В общем-то, все получилось! А почему — см. начало статьи…

Как проходила подготовка к посадке аллеи?
Перво-наперво мы заручились поддержкой городского головы Валерия Гнатенко, который предложил посадить аллею во дворе НВК№14 (до этого было несколько вариантов). Так, по его мнению, будет и логичнее, и безопаснее для саженцев.

Пока шло согласование, какой будет аллея и в каком месте большого школьного двора ее разобьют, мы обратились за помощью к одному из лучших садоводов нашего города, бывшему директору школы №10 Юрию Штагеру. Он сразу же согласился, и мы вместе с ним определили место посадки, а затем наведались в Ижевку, на заброшенную усадьбу Тихих. Прекрасных саженцев, по мнению Юрия Григорьевича, было предостаточно.

После этого началась конкретная подготовка к празднику. Основная нагрузка выпала, конечно, на коммунальные службы и коллектив школы, особенно на директора Наталью Вовкотруб.

Нужно сказать, что приезд губернатора — всегда неординарное событие, тем более для такой окраинной части города. Коммунальникам пришлось потрудиться в поте лица. Зато и благодарность жителей Алексеево-Дружковки они заслужили вполне: помимо «марафета» школы, был произведен текущий ремонт дороги от железнодорожного переезда до школьного двора — через весь поселок. Такого здесь не видели уже десятки лет! Будем надеяться, что на этом благоустройство Алескеево-Дружквоки не закончится и жителям не придется ждать нового юбилея своего земляка.

Постоянно следил за процессом подготовки и городской голова. На каком-то этапе возникло сомнение, хватит ли хороших саженцев из ижевской усадьбы, поэтому решили подстраховаться приобретением декоративных деревьев (20 канадских кленов). Во вторник, 12 марта, аллея и прилегающий небольшой сад были размечены, и началась подготовка 42 лунок, из которых на аллею выпадало 14 штук.
В этот же день в Ижевке побывали председатель товариства им. Олексы Тихого Евгений Шаповалов и Народный Герой Украины Анатолий Водолазский и договорились с находящимися там сейчас военными о помощи при выкапывании саженцев. В четверг мы отправились в Ижевку, на усадьбу Тихих. Работа заняла около часа. Солдаты с удовольствием помогали, а заодно спрашивали, что это был за человек и почему к нему такое внимание? Рассказав вкратце о знаменитом земляке, мы пообещали в любой момент (по их просьбе) приехать уже с более подробным рассказом, фильмом и другими материалами об Олексе Тихом.

К вечеру саженцы (их оказалось около сорока) были доставлены в школу, поставлены в воду и помещены в подвал до субботы. Там они прекрасно сохранились, как будто только что были вынуты из родного грунта.

Дождик благословил деревца Олексы Тихого

Все складывалось хорошо — за исключением погоды… Уже в пятницу небо стало затягиваться тучами, похолодало, а вечером начался мелкий дождь. Была надежда, что к утру распогодится, но этого не случилось. Дождь сеял на протяжении всего праздника, как бы испытывая людей на прочность их намерений. А скорее всего — он благословлял молоденькие деревца Олексы на долгую-долгую жизнь и на новые саженцы.

Рано утром мы встретили с киевского поезда сына Олексы Тихого Володю и за час до начала праздника были уже на месте. Владимир Алексеевич, кстати, привез с собою несколько книг для школьного музея и три куста роз, которые он посадил затем у памятной стелы своему отцу.
А пока шла обычная в таких мероприятиях подготовка к началу праздника, сходились и съезжались гости, Юрий Штагер занялся окончательной подготовкой саженцев к посадке.
К 9 часам все было готово, и как раз подъехал кортеж губернатора, мэров четырех городов и других почетных гостей.

Дети заставили взрослых прослезиться
Конечно, дождь внес свои коррективы: пришлось сократить сценарий, подводили микрофоны. Наиболее трогательной частью праздника стало выступление двух четвероклассниц, которые так пронзительно прочитали стихотворение-молитву о мире на украинской земле, что у многих на глазах выступили слезы…
Затем было предоставлено слово Павлу Жебривскому. Он сказал, что посадкой Аллеи Олексы Тихого начинается процесс возвращения к нам украинских героев, которые боролись за украинский Донбасс. Жизнь Олексы Тихого он назвал набатом, который звучит на весь мир и возвещает о том, что Донецкая земля, Донбасс всегда были, есть и будут неотъемлемой частью Украины.
Следующим шагом станет переименование всей трассы от Константиновки до Славянска в проспект Олексы Тихого.
— Это будет единый проспект, с единой нумерацией — самый большой проспект в мире. Мы попадем в книгу Гинесса — пусть знают нашего земляка, — сказал Павел Иванович.
Об этом же он говорил с мэрами четырех городов уже по окончании праздника, в присутствии Владимира Тихого, который, естественно, дал согласие на то, чтоб этот проспект носил имя его отца.

Что касается самой посадки деревьев, то она прошла весело, легко, с многочисленными селфи. Причем, на каждое деревце затем вешался бейджик с фамилией человека, посадившего его. Так что они все стали именными.

После этого гостей пригласили в школьный музей и ознакомили с материалами, собранными здесь. Губернатор оставил запись в книге для почетных гостей и дал интервью телеканалам.
А праздник (хотя и по сокращенной программе) продолжался. Заключительным аккордом стал танец детского коллектива и выпуск в небо желтых и голубых шаров.

Хочется верить, что аллея, посаженная 16 апреля, превратится в сакральное место для всех украинцев. Здесь с каждого листика, с каждой веточки будет говорить душа Олексы Тихого. Будет призывать нас беречь и сохранять святую украинскую землю, за которую он отдал свою жизнь.



Евгений ФИАЛКО

Джерело: http://nasha-druzhkovka.ru/
Прикріплення: 2902596.gif(46Kb)
 
GADДата: Середа, 23.11.2016, 18:59 | Повідомлення # 36
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6123
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Початкова історія Райського. Справжня



Нам вдалося опрацювати 100 сторінок ревізької сказки (перепису) села Райського Слов’янського повіту Катеринославського намісництва за 1782-1795рр.

Цей перепис розказав набагато більше, ніж переписи сіл Першаківки, Дружківки та Олексіївки, Бахмутського повіту цього ж намісництва, опрацьовані та опубліковані нами раніше.

Спочатку передісторія переписів

Як відомо, після монголо-татарської навали в середині 13 ст. степи від Чорного і Азовського морів і майже до Черкас і Белгорода (РФ) обезлюдніли і отримали назву — Дике Поле. В ньому кочували войовничі орди ногайських та буджакських татар, а на узбережжі названих морів з‘явилися фортеці зміцнілої Турецької імперії.

Колись могутні українські (руські) князівства потрапили під владу Польші, а залежне раніше від Києва Московське князівство зміцніло і піднеслось.

І Польща, і Московія не бажали розширення Туреччини, а також не бажали страждати від постійних спустошливих нападів їх васалів — кочових татарських орд. Обидві держави були зацікавлені в заселенні Дикого Поля.

Найкраще для цієї мети підходило українське козацтво. Козаки і землю вміли обробляти, і збройно захищати себе та свої сім‘ї (згадаймо Тараса Бульбу з синами).
Тому-то польські королі дарують українському (запорозькому) козацтву причорноморські та приазовські (аж до Тора-Слов‘янська) степи, а московські царі охоче приймають на територію сучасних Сумської, Харківської, частини Луганської, Донецької та Білгородської (РФ) областей вихідців з України, зберігаючи за ними козацькі права, тобто особисту свободу, право обирати керівників, право приватної власності. Козацтво за це мало боронити Польщу і Московію.

З часом, в результаті українського повстання ослабла Польща, а Україна прийняла протекторат Москви. В результаті безкінечних війн з європейськими країнами і Російською імперією (назва Московії з 1725 року) ослабла і Туреччина, а з нею і татари.

Так заселене українцями Дике поле опинилося в складі Російської імперії.

Остання, не відчуваючи загроз з боку сусідніх держав, не бажає миритись з наявністю вільного українського козацтва, адже Росія кріпосницька країна.
Спочатку козацтво ліквідовується в Слобідській Україні (сьогодні територія Сумської, Харківської та інших вищеназваних областей).

В 1765 році слобідські козацькі полки перетворюють на гусарські полки регулярної російської армії, селян же починають закріпачувати.
А в 1775 році ліквідовують і запорозьке козацтво з Вольностями Запорозькими.

Землі Вольностей визнаються державними, і царські урядовці починають роздавати їх російським офіцерам, чиновникам, поміщикам.

Так після 1776 році землі Дружківки і Першаківки отримує полковник Аршенєвський, Олексіївки — радник Анненков, Гаврилівки — радник Смолянінов, а Райського — премьєр-майор Григорій Шидловський.
Він же один з найбагатших поміщиків Слобідської України, а саме Харківщини.
Шидловський і запрошує з Харківщини козаків, що не хотіли в гусари, та ще не покріпачених селян на нові «райські» місця, обіцяючи їм різного роду «льготи».

До 1778 року на нове місце прибуло чотири десятки осіб на чолі з отаманом Омеляном Приходько (наявність отамана — ще одне свідчення козацького походження першопоселенців).

Процес переселення тривав і далі. В 1781 році в Райському вже більше 250 жителів. Тодішнє Райське — це західна частина сучасного селища Райське з центральною вулицею під назвою Революційна. На ній, до речі, краще зберіглись, ніж де-інде, типові полтавсько-слобожанські хати. Всі першопоселенці — українці. Так свідчить перепис селян 1782 року.



В цьому ж 1781 році Г. Шидловський будує в Райському дерев‘яну церкву святої Варвари (Варварою звали мати Григорія). Її першим священиком був виходець з Київщини Авраам Лук‘янович.

Знаходилась вона, найймовірніше, в районі старого кладовища. Не зберіглась, а назва переходила до новозбудованих і зберіглась до нашого часу.
В 1783 році Г. Шидловський продає Райське теж слобожанському поміщику, вихідцю з Курщини, колезькому асесору (державному чиновнику) Миколі Івановичу Хлопову.
Хлопов енергійно продовжує заселення новопридбаної маєтності. В нього тут до 5 тисяч десятин землі.

Більше селян — більше доходів.

Оскільки в Слобідській Україні вільні людські ресурси вичерпувались, він починає закуповувати кріпосних селян в російських намісництвах — Тульському і Симбірському — та перевозить їх до Райського. (Можемо уявити, скільки місяців це тривало, адже залізничного транспорту ще не було, тільки гужовий.
Поселяють цих селян на східній околиці сучасного Райського. Це нове поселення 1785-1786р.років на певний час отримує назву Хлопово.
В 1790 році Микола Хлопов вмирає. В нього багато дітей-спадкоємців.

Основний спадкоємець Райського — його старший син капітан Євграф Хлопов.
В 1795 році в Райському вже 461 житель. Це сотні українців і десятки росіян. Останніх багато вмерло та передано іншим спадкоємцям в їх маєтності.
Це більше, ніж в сусідніх Дружківці, Першаківці (Миколаївці), Олексіївці, Гаврилівці.

Прізвища перших поселенців

Українські. Приходьки (серед них вищеназваний отаман Омелян Приходько. До речі, було б справедливо назвати вул. Революційну вулицею іменем цього отамана). Кульбачки, Пометілови, Демченки, Мірошніченки, Марченки, Єврейські, Гайдамаки, Кишинські, Бурлуцькі, Амельченки, Заярні, Нужні, Колесніки, Дудніки, Коломійці, Коломійченки та багато інших.
Російські. Запевайлови ( прізвище старости російських селян теж Запевайлов), Хвостови, Поснікови, Чиркови, Кривошеєви.

Метаморфози з прізвищами. З часом деякі з них зрусифікувались: Пометіло став Пометіловим, а інші українізувались: Запевайлов став Запевайло.

В цілому ж в сільській місцевості росіяни українізувалися — їхньою мовою стала українська, вони переняли українські традиції, полюбили борщ і вареники.
Відмінності в становищі українських та російських селян

Українці були підданими села Райського. Це означало, що вони були вільними і тільки економічно залежними від поміщика, оскільки земля була його власністю. (Це в Америці вільні землі роздали всім бажаючим, і виник клас фермерів. В Росії — поміщикам).

Якщо щось не подобалось, українці «бежали», тобто виїджали цілими сім‘ями. Куди? Могли на Кубань, в чорноморські степи, назад на Харківщину. Таких за 13 років набирається більше 100 осіб різного віку.
Українських селян не могли продавати, віддавати в рекрути (солдати).

Іншим було становище російських селян. Вони були кріпосними. Їх купували і продавали. Розлучали рідних. Молодих чоловіків віддавали в рекрути.
Серед них висока смертність, оскільки вони виснажені кріпацькою працею та погано харчуються в порівнянні з українськими селянами.
Російські селяни терплячі до неможливого. За 13 років всього один втікач.

Не дарма Л.Кучма сказав свого часу: «Україна не Росія».

Райське після 1795 року

В 1797 році Є. Хлопов та інші поміщики степової України раділи до нестями .

Збулась їх мрія. Вийшов указ російського імператора Павла Першого, заготовлений ще за Катерини Другої, про покріпачення і українських селян і в цьому регіоні. Поміщики і тут отримали право власності на селян, тобто збагатились неймовірно.

Так в Росії розуміли право на рівність. Раз в Росії є кріпосне право, то воно має бути скрізь: і в Росії, і у народів навколо неї.
І це на восьмому році перемоги Великої Французської революції під невмирущим гаслом «Свобода. Рівність. Братерство!», що означало — рівність має бути у свободі, а не у кріпацтві.
А в степовій Україні за виразом дореволюційного краєзнавця, учителя Бахмутської гімназії Л. Гайового «Після буйної, вільної і блискучої діяльності почалося і в нашому краї мляве, одноманітне й важке життя кріпаків. Життя це зовсім завмирало в селах і вся місцевість здавалася якби зануреною в глухий і важкий сон». Цей сон тривав до 1861 року—року скасування кріпацтва.

Автор дякує за допомогу в отриманні архівних матеріалів(перепису села Райського 1782,1795 рр.) Вадиму Левчинському – селищному голові сучасного с.м.т Райське та співробітникам міського історико-художнього музею.


Джерело: http://nasha-druzhkovka.ru/
Прикріплення: 8607964.gif(40Kb) · 7502531.gif(45Kb)
 
Форум » НАШЕ МІСТО » Що пишуть... » "НАША ДРУЖКОВКА" (http://nasha-druzhkovka.ru/ статті з газети)
Сторінка 3 з 3«123
Пошук:

Вверх