Вівторок, 19.12.2017, 00:15
LEVEL
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Велофорум » Покатухи » Навколо витоку Самари
Навколо витоку Самари
GADДата: Четвер, 21.05.2015, 17:57 | Повідомлення # 1
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6463
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Планую поїхати у вело подорож. Запрошую потенційних учасників зробити це у наступну суботу (23 травня). Приблизна відстань - 90+ км. ( для Дружківки).

Темп невеличкий - "матрасний".

Старт біля "кургану". Кому зручніше, чекає на маршруті від "кургану" до мосту - плотини в напрямі "фарфового".

Час старту (так щоб і не дуже рано і не пізно) 7:00. (обговорюється).

З собою брати все необхідне для одноденної покатухи. Ще паспорт (в кого є).

Погода має бути сонячною, тому цей фактор потрібно враховувати.

Пропоную ознайомитись з інформацією :

Сама́ра, Самар, Самарь — річка в Україні, в межах Донецької, Харківської (частково) та Дніпропетровської областей. Ліва притока Дніпра (басейн Чорного моря).

Довжина 311 км, площа басейну 22660 км². Похил річки 0,33 м/км. Долина трапецієподібна, асиметрична, на окремих ділянках неясно виражена, її ширина зростає від 2,5—3 до 12 км. Ширина річища до впадіння річки Вовчої 15—40 м, нижче — 40—80 м, найбільша — 300 м. Пригирлова ділянка Самари затоплена водами водосховища — озера імені Леніна. Заплава двостороння, переважна ширина 3—4 км (максимальна 6 км); є стариці.



За руськими літописами носила назву Сніпород, Снопород.

Українські і козацькі джерела позначають річки як Самар, іноді Самарь. Пізніше, із захопленням України Росією, річку почали називати Самара.


...ця інформація з вікіпедії...

З лівого боку Дніпра, супроти Станового острова та Серібної коси, вливається в Дніпро річка Самара. Річка Самара (або Самар, Самарь) відома ще з половини XII в.: «Приде Изяслав у Чернигов, й ту приде ему весть от сына от Мстислава, оже бог ему помогл половцы победити на Угле й на Самаре».
Річку Самару також занесено в «Географию Южной России», в «Книгу большому чертежу».



Року 1635 про неї пише французький інженер Боплан:
«Ріка ця дуже інтересна як багатством риби, так і тим, що місцевість, якою вона протікає, багатша проти інших на віск, мед, дичину та будівельний ліс: відсіль брали весь ліс для будування Кодаку. Течія річки надзвичайно тиха через її завороти. Козаки звуть її святою рікою, мабуть, за її природні багатства; я бачив, що весною тут ловлять оселедців та осетрів, яких не ловлять в іншу пору».
Року 1654 посланці гетьмана Богдана Хмельницького до царя Олексія Михайловича виставляли як одну із умов приєднання України до Москви, «что бы государь пожаловал, велел козакам тем всем (тобто Самарью с ее угодьями) владеть попрежнему». Недивно, що на місцевість по річці Самарі часто набігали татари. Тут татари, застигнуті запорожцями, іноді покладали свої голови. Так, року 1660 татари набігли на Україну, захопили там багато «ясирю», полонили московського воєводу Василя Борисовича Шереметєва і з України кинулись до запорізької Самарської паланки, але коло гирла Самари на них несподівано напав кошовий отаман Іван Сірко, розбив їх на голову, — всіх полоняників пустив на волю.

І тепер ще давні літами діди кажуть: «Тут, на лівому боці Самари, коло самого гирла її, в кучугурах, трупу того людського та конячих кісток валялось видимо-невидимо, а кров запеклась на чверть аршина».
Багато з того, що знайдено в тих піскових кучугурах, попало до Краєвого Музею в Дніпропетровську. За часи запорожців на шість верстов вище гирла Самарського стояло у козаків місто Стара Самара. Року 1688 відомий в історії Росії кн. В. В. Голіцин, після першого нещасливого походу на Крим, на місці Старої Самари спорудив так звану Новобогородицьку кріпость. Будівничим тієї кріпости був німецький інженер фон-Зален, якого прислала сюди Москва. У літописця України Рігельмана ця кріпость скрізь зветься «Богородицькая, тож Старая Самара».
Року 1711 Новобогородицьку кріпость зруйнував сам цар Петро І після нещасливого походу його до річки Пруту; це примусила його зробити Отоманська порта.
З 1709 року по 1734, як цар Петро зруйнував Чортомлицьку Січ та після втечі запорізьких козаків під протекцію Криму, на Самарських придоллях виникли татарські аули.
Року 1736 за русько-турецької війни «на устье оной реки Самары построен от россиян ретраншемент й несколько редутов, й прозывается Устье-Самара». А трошки далі од тієї ж річки Самари, на річці Татарці, тоді ж таки зроблено редут.

На генеральній мапі 1751 року інженер-полковника де-Боксета Усть-Самара показана на лівому боці річки Самари, якраз там, де вона сходиться з Дніпром. На лівому боці Самари, трошки вище її гирла, показано Стару Самару, а вище Старої Самари показано Пещану Самару. Року 1783 Усть-Самарський ретраншемент скасовано, і всю його армату перевезено на ріг Кінбурн.


Давноминулі часи донесли до наших днів назву ріки "Самара". Походження цієї назви не з'ясоване. Заманливо вивести її від колиски світової цивілізації Шумеру (Сумеру), тим більше, що й нині на берегах Євфрату розташоване містечко Самара; або від скелі Самара, що стоїть на священній для православних горі Афон у Греції; або від біблійського міста Самара.
Можна згадати і про гіпотезу відомого українського мовознавця О.Стрижака, який пов'язує "Самару" з кельтами (у Франції тече річка Самара).
І все ж таки більш переконливою здається версія походження назви "Самара" від індоіранських мов. У санскриті префікс "су" ("са") означав "чудовий", "прекрасний". І тут не можна не помітити майже подібного найменування запорізькими козаками ріки, котру вони називали навіть "святою" за її неймовірні рибні багатства і розкішну природу.


Географічна назва Самара, ймовірно, одна з найдавніших і дійшла без спотворень до нашого часу. Вона належить до III-IV в.в.н.е і має німецькомовне походження. Близько 180-230 р.р.н.е. наше місцеве населення збільшилося в результаті демографічного вибуху — древньогерманські племена готів зі Скандинавії почали пересування в землю «Ойум» (Середнє Подніпров’я), або «Велику Скіфію», заселену землеробськими племенами вепедів (слов’ян).

Переселення відбувалося з північного заходу від берегів Балтики на південний схід до Азовського моря (Меотиди) уздовж берегів і руслами річок басейну Дніпра, який був основною магістраллю (Йордан «Походження і діяльність» VI ст.). Дивно, але підтвердження цьому знаходиться в перекрученому п’ятисотрічному свідоцтві тому старого запорожця («Усна розповідь Микити Леонтійовича Коржа» … гл.XI).
Дійшовши до першого (Кодацького) порогу численні готи розділилися — частина осіла в Подніпров’ї, інша рушила в Приазов’я та на Північний Кавказ, третя — до Дністра і Дунаю. Якась група попрямувала на північний схід в Приуралля. На величезній території від Дунаю до Кавказу утворилося раннє державне об’єднання (Вождівство) з різноплемінним, населенням (готи, слов’яни, сармати, алани та ін.), де вони мирно співіснували в межах одного географічного ареалу (етносімбіоз). Столиця (польова ставка) Данпарштадт — поселення знаходилося, ймовірно, на місці Старих Кайдак.
Рівна по території Римської імперії періоду розквіту держава «Германаріха» охоплювала Північне Причорномор’я — Приазов’я і Крим з містами — портами — грецькими колоніями, звідки здійснювався основний експорт у Східну Римську імперію.
Господарські відносини у державі «Германаріха» будувалися дуже просто — землеробські племена підкорилися «просунутим» у військовому відношенні готам у формі виплати їм натуральної данини (пшениця, віск, хутра і т.д.) на умовах забезпечення безпеки продажу товарної продукції. Сторони мали взаємні вигоди, про що свідчать і скарби (знахідки) римських срібних монет III-IV в.в.н.є. у розкопках пам’ятників черняхівської археологічної культури на території України.
Агресивні готи, звичні до водної стихії, часто нападали на римські поселення в Південному Причорномор’ї на невеликих судах, вмістом до 25-30 осіб. Судно називалося камар (самар) і являло собою кільовий дубовий каркас з ребрами (шпангоутами), обшитими внаклад липовими дошками; ходило на веслах і під вітрилом. У зазначеному типі судна легко вгадується прототип запорізької чайки. Будувалися камари (самари) у величезному числі, в походи часто виступало до 1,5-2 тис. судів.
На відміну від венедських — слов’янських довбаних човнів, що виготовлялися з цілісного стовбура дерева, камар (самар) був легшим і маневринішим. Це пояснювалося наявністю у готів більш досконалих знарядь праці — сокири своєрідної форми і пили, та вже на той час розвинутої технологіі судобудування.
Береги нинішньої річки Самари були вкриті густими лісами — дубовими, хвойними і липовими, котрі служили до середини XIX ст. невичерпними запасами деревини. Таким чином місцевість Присамар’я отримала назву від готського човна — Kamar-Samar, ймовірно, не пізніше III-IV в.в.н.е. Традиція використання самарського суднобудівного лісу збереглася до часів Запоріжжя: очищені від гілок стовбури сплавлялися по Самарі до гирла, а потім по Дніпру через пороги до Запоріжжя. Далі після просушування використовувалися запорожцями для будівництва плавзасобів — чайок, дубів, байдуків.


...інформація з різних джерел в інтернеті...

Якщо Ви спромоглися прочитати всі ці інформаційні блоки і це Вас зацікавило, можна готуватись до подорожі smile Або просто так прокатитись новими місцями biggrin . Звісна річ всього того, про що йдеться вище ми не зможемо дослідити і за тиждень. Але ми тепер знаємо, що починається ця річка поряд з нами. А ми ніколи ще там не були. Чому б нам не здійснити це дослідження. впевнений, що за ним будуть інші.

Прошу приймати участь в обговоренні. Остаточно вирішимо , що де й коли - завтра в період з 17-до 19 вечора.
Прикріплення: 7769802.jpg(25Kb)
 
GADДата: Понеділок, 25.05.2015, 18:37 | Повідомлення # 2
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 6463
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Намалював невеличкий ЗВІТ
 
Форум » Велофорум » Покатухи » Навколо витоку Самари
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Вверх