|
Навколо велосипедні розмови.
|
|
| GAD | Дата: Середа, 18.10.2017, 18:31 | Повідомлення # 1 |
 Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Пішохідні комплекси, або десять хвилин дорогою додому.
Пролог.
Добрий настрій, такий особливий, коли ти здоровий їдеш додому, з роботи на велосипеді, трохи зголоднілий. Морока, яка оточувала тебе упродовж перебування на роботі, залишилась позаду, а те, що тебе чекає вдома , хатні справи, якісь дрібні негаразди, ще не наблизилось. Навпаки, в цей момент домівка сприймається, як щось затишне тепле і там смачно пахне, те що шкварчить , булькає і закипає на плиті. А ще грає приємна , негучна музика і добрий котик радісно зустрічає тебе у дверях.
Акт перший.
Дорога додому пролягає зручною дорогою з новеньким асфальтом, де не їдуть машини...... Але там ( дрібний стукіт барабанів) йдуть люди - для нас пішоходи. Ось така диспозиція.
Цією дорогою я катаю досить часто, коли їду з роботи, іноді бувають винятки. Обережно і повільно рухаюсь (бо вгору), увімкнені блималки, Ввічливо оминаю пішоходів, обираю найзручніший маршрут і радіус руху, щоб не налякати тих, хто йде спиною до мене. З тими хто рухається назустріч, теж розходимось досить мирно, тут я теж усим своїм виглядом і діями показую, що поважаю приоритет пішоходів, іноді з'їжджаю з асфальту, впритул до трамвайної колії. Словом - нема проблем.
Але сьогодні назустріч йшла пара з дитячою коляскою , яку котить чоловік, справа від нього дівчина - мама. Все це я бачу як силует, ліхтар на слабкому світлі , направлений перед велосипедом у асфальт. Дорога широка, якою можуть йти відразу четверо, або "трі толстяка", все одно маневрую вправо і синхронно дівчина приймає трохи від мене, щоб пропустити, бо "маладой чілавєк" не посунувся й міліметру .....
Звукова доріжка до сцени - коли я наблизився чую навмисно голосний вислів : " Іді прямо, зачєм ти свєрнула - ми по тратуару ідєм"...... Цікаво, якби назустріч їхала машина, або, як варіант зовсім юний велосипедист, якім чином себе поводив персонаж...? Варіанти прокручую в голові ....
Акт другий.
"Переварюю" героїчний вчинок "маладого" і рухаюсь вже дорогою, потім звертаю на алею, досить широку де є лавки і відпочивають люди. Буває тк, що там взагалі нікого нема, але сьогодні тепла погода і люди висипали посидіти й подихати...
Рухаюсь майже пішки, швидкості взагалі нема... майже зупиняюсь щоб надати можливість малечі, яка взагалі не помічає мене, а тут це й не обов'язково, вони просто бавляться дуже маленькі в них ще й остраху нема і відчуття небезпеки. Ось вже оминаю, без шкоди для малих , милуюсь їх метушнею і чую як мами їм сичать про те, що мовляв вони не бачать велосипеду і все таке....
Ось такі контрасти.... чи комплекси....
Епілог.
Їду у повній темряві асфальтом вже перед домом , попереду трійко підлітків, які гучно спілкуються і дівчинка зліва навіть співає, звісно ж ніяких правил.....
Просто об'їжджаю їх, вони трохи лякаються і весело на це реагують, потім сідають на лавці біля мого під'їзду, а я йду вже додому. Я "у доміку" .....
|
| |
| |
| GAD | Дата: Неділя, 03.12.2017, 16:41 | Повідомлення # 2 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Донецьк: Слідами одного вірша.
Вихідні, хтось катає соло до Святогірська, я сьогодні не зміг нікуди вирватись. Вночі працював, тому вже так виходить, що чергова можливість кудись поїхати відкладається. На роботі читав , вже котрий день, цікаву книгу Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко) : "І ЗНОВ Я ВЛІЗАЮ В ТАНК". Я не вважаю себе далеким від історії України та нашого краю, але скільки всього нового відкривається під час читання! Раджу ознайомитись хоча б трішечки. Той , хто має хист до цього, мене зрозуміє. А що тут такого , велосипедного (?!), спитаєте Ви, на що я можу надати відповідь - людина з уявою знайде ! 
Наведу коротенький уривок з одного невеличкого розділу :
" від’їхавши від Донецька машиною якусь сотню кілометрів на північ: поза майже неперервною гнітючою «промзоною» з депресивних, уже напівпорожніх «міст-супутників» - цим печальним живим пам’ятником радянському варварському господарюванню, - раз у раз вривається в овид, ламаючи лінію обрію ярами, видолинками, вапняковими кряжами, зітхаючи, дихаючи, піднімаючись і падаючи, - так до кінця й не підкорене людиною Дике Поле, «Тартарія» середньовічних мап, якій найкраще пасували б - леда-мить готові вихопитися з гиком із байраку загони вершників (татар? козаків? махновців?..), - і мимоволі бурмочеш собі під ніс із напівзабутого Сосюри: «Як передать, Донбас, твою красу і силу…».
Можна зрозуміти те покоління і його наївну віру (ненадовго її й стало, але в 1920-ті вона була ще цілком щирою!) в те, що бурхливий промисловий наступ людини, з’єднавшись із стихійною потугою цієї землі, витворить тут якусь нову естетику, щось сливе космічне за величчю й розмахом, - і зацілілі перші обриси цієї «американської мрії по-українськи», наче проби олівця по гігантському ландшафтному полотну, все ще захоплюють масштабністю задуму. Кубістичний «Термінатор»-Артем несамовитого Кавалерідзе, наче велетенський білий троль, що виліз із надр Лисої Гори й став над Дінцем навпроти хрещатих чубків козацького барокового храму (того самого, під яким спасалась од «закоханого чорта» в монастирській крейдяній келії Стороженкова відьма Одарка, і де нині, як ті чорні гайворони, що роздерли бідного Трутика, сновигають, підозріло косуючи на тебе спідлоба, хмурі московські ченці), - то видовище, далебі, варте того, аби їхати сюди за тридев’ять земель!
Будь у нас притомна держава (негайно розмріялась я), цей краєвид міг би стати «візитною карткою» цілого краю, приваблюючи сюди вже не зажерливих ченців, а заможних туристів (наразі ж їм, сердешним, і під час «Єври» нема кому розтлумачити, щО на цьому «Дикому Заході Європи» можна побачити цікавого, окрім стадіону, більшого, ніж в Еміратах!..). Кавалерідзевський пам’ятник (перекладала я подумки свої враження суворою прозою, заклякши з роззявленим ротом на мосту через Донець) унікальний тим, що, на відміну від більшости шедеврів модерної монументалістики Старого й Нового Світу (швиденько перебираємо в умі, відклавши набік Генрі Мура, Фернандо Ботеро, ну, й мексиканців, але тих я знаю гірше…), цей пам’ятник іще перебуває в прямому діалозі з пейзажем, - можна сумніватися, чи «в той бік» спрямовано пристрасть діалогу, чи варт людині індустріальної доби так голосно старатись «перекричати» довкілля, - але не можна сумніватися в щирості пориву (через півстоліття той самий прийом, «скопіпащений» для «перекрикування» вже Києво-Печерської Лаври, - «мать-уродіна» з мечем на дніпровській кручі, - демонструватиме вже тільки повну зневагу авторів до довкілля що природного, що історичного, ту, агресивно антикультурну, «курячу сліпоту», якій однаково - Сталінград чи Київ, Сталіно чи Брюссель, - і яка досьогодні рядить нашими містами, нищачи їхнє обличчя вже не на совково-мілітарний, а на постсовково-кітчевий лад).
…Тільки аж видряпавшись до підніжжя «українського Термінатора» й прочитавши напис на постаменті, ми нестримно розреготались – зачарування розвіяла цитата з самого Артьома-Сєргєєва: «Зрелище неорганизованных масс для меня невыносимо». Значить, класичний був, за Фройдом, анальний садист. А така настанова, наколи її возвести в керівний принцип, ніякої «краси і сили» не творить: красу вона умертвляє, силу – експлуатує. Що, власне, й відбулося за минулі 80 літ із цілим цим трагічним реґіоном.
І з усіма нами, коли вже на те пішло."
Кому цікаво - повний текст глави тут :
https://www.facebook.com/oksana.zabuzhko/posts/10152496630363953
Але прочитати потрібно всю книгу. Там відповіді на питання, які ми не могли собі уявити ! Новітня історія України розкриється перед Вами в новому світі ! Хотілося б додати, що ми теж пишемо цю історію, у тексті ( повному ) згадуються історичні постаті видатних Українців Донбасу, серед яких нема імені Олекси Тихого. Так що, і письменникам, навіть таким видатним, яких знає Європа і Світ, є чому навчитись і є де взяти нові знання.
ДРУЖКІВСЬКИЙ ВЕЛОКЛУБ "LEVEL"
|
| |
| |
| GAD | Дата: Четвер, 11.01.2018, 17:43 | Повідомлення # 3 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Навіщо ?
Минула середа мене вразила ! Це було неймовірно. Якби можна було знімати кількома камерами небо цілий день , а потім зробити стиснуте відео, це був би такий релакс !! Це потрібно було бачити, що я й намагався робити перебуваючи на роботі. Але спочатку був ранок, яскравий і неймовірний !
Обрій на сході запалав червоним і освітив вікна у багатоповерхових будинків, над якими нависли темні хмари. Вітру нема і сонце поступово відтискає синьо сірі хмари до обрію, які потім нависають над ним величезним застиглим цунамі з білим верхом і темно синім низом. Небо над містом очищується і сміється над сонними домівками. По гілках дерев стрибають птахи, чистять пірря і шукають собі поживу на землі. Дихається вільно , асфальт сухий і лише поодинокі , невеличкі , замерзлі калюжі вказують нам про те, що зараз середина зими ! Впродовж дня сонце, хмари і легкий вітерець утворюють цікаві візерунки на небі, освітлюють місто з будівлями і деревами, додаючи неймовірного об'єму до малюнку!
З другої половини дня, коли вже західна частина неба починає горіти теплом, прокидається якась тиха туга за минулим і мрії про майбутнє , про необмежений час і можливості, про цікаві й захоплюючи подорожі, такі легкі і приємні.... Про повернення у затишне місто, таке рідне й тепле. Місто з теплим вечором, з метушнею городян, у яких до тебе немає ніякої справи , а може й ніякого інтересу. Всі йдуть своєю дорогою, за своїми турботами, до своїх домівок.
А може ну його , той сніг!!?  ......
.......А поки, ми думаємо про черговий понеділок, з якого ми почнемо, підготуємось і потім дійдемо форми.....
ДРУЖКІВСЬКИЙ ВЕЛОКЛУБ "LEVEL"
|
| |
| |
| GAD | Дата: Четвер, 01.02.2018, 10:50 | Повідомлення # 4 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| 
Яка чудова була ніч сьогодні ! Над містом освітленим ліхтарями, які світились весело і різнобарвно, розтягувались вздовж вулиць яскравими струмочками у різних напрямках, нависло напівпрозоре шатро ! Яке крім ліхтарів і далеких вогнів сусідніх міст, підсвічувалось повним місяцем. До того ж цієї ночі відбувались відразу кілька астрономічних явищ - місячне затемнення, супермісяць і блакитний Місяць. Все це надало ефекту , який вразив і примусив згадати давні роки і перебуваня на півночі з його білими ночами. Але то влітку , а тут зима і світло як вдень! Помітні обрії, небо не темно синє з чорним з великою кількістю яскравих зірок, а матове, як вранці , перед сходом сонця. Потім яскравий місяць, повний і величний поплив повільно на захід, Потягнулись легкі хмаринки, підкреслюючи в прямому сенсі захід місяця . До речі про літо, в минулому сезоні не відбулося ні однієї "ночнушки", якщо не враховувати коротеньку подорож до "Кузі" і перегляд потоку Персеїд. Згадались нічні подорожі з поза того сезону і так повіяло теплом і затишком від цих споминів....
Словом, непоганий початок останнього зимового місяця. Відлік до весни розпочато. З чим я нас і вітаю.
Цікаві посилання в тему:
ТРИ астрономічних явища
СНИ
ДРУЖКІВСЬКИЙ ВЕЛОКЛУБ "LEVEL"
|
| |
| |
| GAD | Дата: Середа, 14.03.2018, 19:56 | Повідомлення # 5 |
|
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Статус: Десь пішов
| Історія одного лісапєда.
Кожна річ в цьому світі має свою історію. Хочу розповісти про один велосипед, який був у мене. Це не перший мій агрегат з більш як дюжини, які взагалі були. Це був перший байк - слово тоді невідоме і не модне. В ті часи були туристи, старт -шосе, зібрані на "спецзаказівських" рамах ХТЗ, укомплектовані "Чинеллі" та "Джіпіеиами" з "регідами" - комплектуючими, які називали тоді навєскоою. Задній і передній особливо задній перемикач мали назву компаньйола ( хоча ми й не знали тоді назви такої ж фірми а тим більш її засновника і колишнього чемпіона). Це якщо "пабагатому2, а так всі ганяли на українах і мінськах, і на "крокоділах" зі спортивних запчастин.
З'являлось слово "команч", аналог МТБ - за назвою, бо такої ще не було, згодом у лексиконі почало привалювати слово горний або горнік. Тоді ми мали лише яскраві картинки у польських та німецьких журналів, відносились до горних зі скепсисом і недовірою. Ширились чутки, що на такому велосипеді можна їхати де завгодно і він це може робити майже самостійно )))) Після відвідування велосипедного міста Харків де ми вперше стикнулись з живими МТБ, недовіра кудись поділась і почалось захоплення ! Мене особисто здивували педалі, які тепер повсюди ( SPD) . Час йшов не так швидко , як заразі поступово почали з'являтись агрегати привезені із за кордону, на ринках почали з'являтись перші "команчи" і їх підробки, які потім почали з'являтись повсюди , але вибору не існувало і ці незграбні рами з дивними назвами ( "сноубайк" і таке інше) різних кольорів, які були важкі і ненадійні.
Одного дня була здійснена вилазку до Харкова, куди я вивіз всі мої збереження і забігаючи наперед, позичав у подорожніх зі мною. Знайшов я свій майбутній велосипед на "рєчкє" - був такий ринок стихійний, суто вело , спортивний на набережній , навпроти храму і через місток направо. Ми довго сновигали невеличким рядком продавців всіляких велосипедних скарбів, очі розбігались від такої кількості небаченого...
Велосипедів там продавали штук кілька , не більше і нічого достойного ми не знайшли, але розговорились з одним цікавим чолов'ягою, який запропонував мотнутись до нього і подивитись..... Сам він їхав на шосейнику , а ми його наздоганяли бусіком, так і дістались до його домівки. Звичайна квартира у багатопверхівці , яка переповнена всіляким залізяччям. На вибір було запропоновано два велосипеди з жорсткими вилками , але з колесами 26" . На той момент це був справжній скарб ! Справжній горний велосипед - білий і синенький ( обидва GIANT 310 та 300) . Сподобався білий і я щасливий , став володарем такого красеня!
Все що ми катаємо зараз, я катав на ньому, він був у снігу і у грязюці, під сонцем і дощем. Його бачили у різних містах нашої області, він був предметом заздрощів і об'єктом питань у перехожих. На ньому приймали участь у змаганнях і простих подорожах. Він мав прийняти участь у виїзд на урочисту подію - весільну подорож до РАГСу, але його підло вкрали з п'ятого поверху у гуртожитку, з коридору , де він відсихав. Вранці від нього залишились висохлі брудні калюжі..... не довелось йому бути прикрашеним кольоровими повітряними кульками, довелось йти пішки і у "пінжаку". Ввечері його мені привезли на роботу - не вдалось його продати, дуже відомий він був у нашому місті !
Ми знову були разом! Потім були падіння і перемоги , легкі подряпини на рамі і колінах з ліктями. Кульбіт і приземлення в сніг , через бордюр і всілякі інші пригоди. Сині красиві покришки поступово стерлись і замінились на нові від "Кенди". Нічого не могло нас розлучити, навіть наявність двух підвісного чорного новачка GRANT - явна підробка, але тоді така модна машина,привезена з Польщі вдвічі дорожче за його ціну у продажу ! Довелось продати , благо на таке були покупці ! Так би все й продовжувалось щасливо і красиво, але знову мій Джайнт взяли без дозволу "прокатитись до ларька", де його поцупили якісь злодії скориставшись станом сп'яніння того, хто необачно їм скористався. Невідомо як би це закінчилось, швидко чи ні мені б віддавали борг за нього, як одного разу ввечері стоячи на центральному перехресті нашого міста я поимітив щось знайоме до болю і білого кольору ! Його нагло осідлав якийсь молодик і досить спритно крутив ногами. Я ,ледь не потрапив під колесам машини, коли хотів перетнути йому траекторію... Вчасно помітив це таксист на стоянці поряд і підібрав мене на ходу, погнав за ним. Знаючи місто , ми перетнули дорогу втікачеві поряд з міліцією і я відразу за шкіру потяг порушника до відділку, там вже знали про крадіжку і оформили все це швидко.....
Щасливий я повернувся на те місце, звідки стартував і де мене чекала знайома дівчина, яка випадково була поряд і тримала мої речі...
Після цього ми ще тривалий час товаришували, але прогрес не стоїть на місці, ми прагнемо кращого і на обрії з'явилась MERIDA з передньою ROCK SHOX ! Потрібні були кошти на придбання, утримувати відразу три велосипеда було накладно. Був же ще й шосейник ... Компактний GAINT почав трохи дошкуляти геометрією, яка виявилась не зовсім зручною...
Придбав байк один з нашої кампанії і деякий час я міг бачити свого улюбленці , але у іншого хазяїна, боляче було дивитись на свіжі подряпини і падіння , які передували ним. Так сталось, що новому хазяїну довелось їхати досить далеко на заробітки, а потім і на постійне місце проживання. Наступною власницею велосипеда стала дівчина, якої я ніколи не бачив. Чув, що у неї його теж поцупили і безповоротно..... І взагалі ,життя завертілось у новому ритмі, події змінювались швидко. Змінювались місце роботи , базування клубу, з'являлись нові люди, почалась ера інтернету.... Часи спільного перебування у кампаніях на велосипедах скоротились, кожен катав як заманеться дрібними групами.
Якось довелось мені дізнатись в кого я придбав свій перший велосипед такого типу. На відео в інтернеті я побачив того чоловіка, ту квартиру де я був і теплі спогади знову повернулись до мене.... Виявилось, що придбав я вєлік у Реджінальда Івановича Воронцова, який був розробником ще радянського Тохіону. ( Про це можна знайти інформацію в інтернеті)
Одного дня, розмовляючи біля велосипедної майстерні з хлопчиною, який розпитував у мене про маршрути, ми розговорились про все, що пов'язане з велосипедом. Часу було вдосталь, відбувся екскурс в історію, поступово розмова торкнулась того, що у кого колись було з техніки, з чого хто починав і таке інше. Я розповів історію свого вєліка, якого в мене вже давно не було і про те,дн я його і у кого придбав.... Потім пішло про технічні моменти, про те , як ми колись збирали велосипеді і перфарбовували, які кольори були модні і таке інше. Хлопець теж сказав , що вєлік його був не чорним , а білим і красивим і що придбав він його з рук у краматорську . "Продавець" на питання про низьку ціну, повідомив , що річ "бомблена" але дууууже далеко і все нормально.
Смутні здогад почали мене переслідувати.... Чорний велосипед, обвішаний всілякими прибабасами, як новорічна ялинка з чорними, повного профілю болотниками..... блищав нікелем керма зі знайомими до болю подряпинами , які він отримав під час своєї першої подорожі до Слов'янську і у зворотньому напрямі, коли у нього не був надійно затягнутий винос.....
Іноді доля дарує нам приємні спогади , але у досить дивний спосіб..... Не втрачаємо надії, віримо у ... бо інакше не можна....
|
| |
| |
