Четвер, 28.03.2024, 11:20
LEVEL
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум » НАШЕ МІСТО » Події » Левко Лук'яненко
Левко Лук'яненко
GADДата: Неділя, 27.05.2012, 09:59 | Повідомлення # 1
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
26.05.12 Наше місто відвідав Герой України Левко Лук'яненко. Коли будуть публікації в пресі з цього приводу, помістимо їх тут. Поки наведу дані з вікіпедії.

Левко́ Григо́рович Лук'я́ненко (*24 серпня 1928, с. Хрипівка, Городнянського району, Чернігівської області) — український політик та громадський діяч, народний депутат України. Письменник.


Біографія

1944 призвали до війська. Служив в Австрії, на Кавказі в м.Орджонікідзе, Нахічевань. У 1951—1953 вступив у комсомол, у партію. 1953 вступив на юридичний факультет Московського університету. 1954 одружився. Вів активне громадське життя. До 1956 зрозумів, що обраний ним шлях помилковий, призупинив свою громадську діяльність і вирішив з 1957 орієнтуватися на підпільну боротьбу.
У вересні 1958 за розподілом був спрямований штатним пропагандистом райкому партії в Радехівський район Львівської області, де й поселився з дружиною. Робота була пов'язана з постійними поїздками по селах району. Він бачив, як людей заганяли в колгоспи, знищували цілі хутори. Разом зі Степаном Віруном і Василем Луцьківим вирішили створити підпільную партію Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС).
У середині 1959 переїхав до Глинянського району і, щоб мати більше вільного часу, з райкому перевівся в адвокатуру. Тут він знайшов однодумців І. Кандибу та А.Любовича.
7 листопада 1960 у Львові відбулася перша, організаційна зустріч, на якій обговорили програму. Оскільки програма була дуже жорстка і гостра, вирішили її знищити, а до наступної зустрічі, яка мала відбутися 22 січня 1961, доручили Лук'яненку скласти нову, м'якшу. Але 21 січня 1961 були заарештовані І. Кандиба, С.Вірун, В.Луцьків, А.Любович і Лук'яненко, пізніше І.Кіпиш та І.Боровницький.

Засудження

У травні 1961 Львівський обласний суд засудив Лук'яненко до розстрілу за ст. 56 ч. 1 і 64 КК УРСР. Звинувачення було побудоване на першому проекті програми УРСС. Винуватили в тому, що він «з 1957 виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму». Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15-ма р. позбавлення волі. Інші дістали строки від 10 до 15 р. позбавлення волі.
Кару відбував у Мордовії, з 1967 три роки у Владимирській тюрмі, потім знову в Мордовії. 1966 в Мордовські табори прибувала нова генерація політв'язнів — шестидесятників. Вони вели боротьбу з адміністрацією таборів за фактами грубого порушення законодавства і прав в'язнів. Дані про цю боротьбу стають відомими світовій громадськості. Лук'яненко бере в цій боротьбі активну участь. Щоб посилити ізоляцію, 500 найактивніших політв'язнів переводять у Пермські табори. У 1974 за організацію страйку Чусовський районний суд засудив трьох ініціаторів, у тому числі Лук'яненка, до тюремного ув'язнення у Владимирській тюрмі.
9 листопада 1976, на пропозицію Миколи Руденка, увійшов до складу Української Гельсінкської групи (УГГ), підписує всі документи УГГ. Лук'яненко пише звернення до Бєлградської наради 35 країн з приводу дискримінації українців, зокрема, права на еміграцію. Виступив на захист художника П. Рубана, написав статтю «Зупиніть кривосуддя!». Радіо «Свобода» передало його нарис «Рік свободи».
12 грудня 1977 Лук'яненко заарештований. Розуміючи, що його чекає в майбутньому, оголосив голодування, відмовився давати показання, також відмовився від громадянства. 17-20 червня 1978 Лук'яненко засуджений Чернігівським облсудом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 р. позбавлення волі і 5 р. заслання та визнаний особливо небезпечним рецидивістом.
Карався в таборі особливо суворого режиму в сел. Сосновка в Мордовії. Разом з іншими політв'язнями продовжує боротьбу, готує і передає на Захід інформацію. У лютому 1980 всіх в'язнів особливого режиму, в тому числі Лук'яненка, переводять у спеціально збудовану тюрму в с. Кучино Пермської області, за 200 м від 36-ї зони.
13 грудня 1986 Лук'яненко з Кучино перевозять у Пермську пересильну тюрму, а звідти в Чернігівську, де з ним понад місяць «працював» слідчий КДБ. Повернули в Кучино. 8 грудня 1987 етапували на заслання в с. Березівка Парабельського району Томської області.

Політична діяльність після звільнення

У березні 1988 заочно обраний головою відновленої УГГ, яка 07.07 діє як Українська Гельсінкська Спілка (УГС). 23 квітня 1988 запропонували виїхати за кордон, та він відмовився, бо бачив, що ситуація в країні змінюється, вимальовується перспектива створення політичної партії. Указом ПВР від 30 листопада 1988 Левко Лук'яненко помилуваний, звільнений із заслання. На початку 1989 повертається в Україну.
У квітні 1990 на установчому з'їзді УГС обраний головою створеної на її базі Української республіканської партії. У березні обраний депутатом ВР України ХІІ(І) скликання від Залізничного в/о № 196, Івано-Франківська область. Був членом комісії з питань законодавства і законності, заступником голови Народної Ради. Лук'яненко — автор Акта про незалежність України від 24 серпня 1991 р., балотувався на посаду Президента України.
У травні 1992 склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП у зв'язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. У листопаді 1993 через незгоду з політикою уряду України подав у відставку і повернувся в Україну.
Народний депутат України ІІ скликання від Нововолинського в/о № 68, Волинська область.
У 1998-99 Лук'яненко один з керівників «Національного фронту», що об'єднує праві націоналістичні партії. У 1988 р. очолив Українську гельсінську спілку, яка згодом трансформувалася в Українську республіканську партію. З листопада 1993 до червня 1994 — голова передвиборного демократичного об'єднання «Україна». З травня 1992 — почесний голова УРП.
Народний депутат України IV скликання від блоку Юлії Тимошенко, № 5 в списку. Член Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, Член Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України для аналізу стану справ у Збройних Силах України, ходу їх реформування, узагальнення проблем, які є у цій сфері. Член групи з міжпарламентських зв’язків з Королівством Малайзія.
Народний депутат України V скликання від блоку Юлії Тимошенко, № 6 в списку. Голова підкомітету з питань жертв політичних репресій Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (з 07.2006), член фракції «Блоку Юлії Тимошенко» (з 05.2006). Склав депутатські повноваження 15.06.2007 і відмовився від висування на позачергових виборах-2007, пославшись на поважний вік.
Володіє англійською, польською, німецькою мовами

Бібліографія

Левко Лук'яненко написав наступні книги:[1][2]
Лук'яненко Л. Що далі?. — 1989.
Лук'яненко Л. Сповідь у камері смертників. — 1991.
Лук'яненко Л. За Україну, за її волю…. — 1991. (брошура)
Лук'яненко Л. Вірую в Бога і в Україну. — К.: МП «Пам'ятки України», 1991.
Лук'яненко Л. Не дам загинуть Україні!. — К.: Софія, 1994.
Лук'яненко Л. Народження нової ери. — 1997.
Лук'яненко Л. На землі кленового листу. — 1998.
Лук'яненко Л. З часів неволі. — 2005.
Лук'яненко Л. З часів неволі. Сосновка-7. — 2007.
Лук'яненко Л. З часів неволі. Спогади та роздуми [3]. — ВД «Світлиця», 2009. — 446 с. — 1000 екз.
Автор численних брошур та статей.
Лук'яненко планує завершити серію мемуарів про 15-річне ув'язнення «З часів неволі» четвертою книгою з вірогідною назвою «Країна Моксель ХХ сторіччя».

Нагороди та відзнаки

Почесний доктор права Альбертського університету (1993, Канада).
Медаль ім. Св. Володимира «Борцям за волю України» (1991, СКВУ).
Почесна відзнака Президента України (1992).
Герой України (з врученням ордена Держави, 19 квітня 2005).
21 листопада 2007 року президент України Віктор Ющенко нагородив Лук'яненка орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.
 
GADДата: Понеділок, 28.05.2012, 22:58 | Повідомлення # 2
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Левко Лукьяненко на Донетчине: "Сейчас прекрасные условия - нет ЧК, Сибири, тюрьмы"

22:50 / 26.05.2012 — Павел Островский

Сегодня известный украинский общественный деятель, политзаключенный, Герой Украины Левко Лукьяненко побывал в Константиновском районе, а также в г. Дружковка. Почетный гость посетил этнографический музей села Александро-Калиново "Довкілля", включенный в туристические маршруты
Евро-2012, а также клуб и библиотеку, где пообщался с местными жителями.



После этого гости вместе с Левком Лукьяненко отправились в Алексеево-Дружковку, где установлен мемориальный знак в честь известного укрраинского правозащитника Олексы Тихого, который, как и Лукьяненко, был соучредителем Украинской Хельсинской Группы, за что оба получили тюремные сроки.

В Дружковке участники мероприятия осмотрели выставку в городском музее, посвященную Олексе Тихому. Почетного гостя удивили фрагментом ствола окаменевшего дерева, возраст которого составляет 250 миллионов лет. По словам дружковчан, парки окаменевших деревьев уникальны - в мире таких насчитывается два.



Последним пунктом следования стало бывшее здание суда, где Левко Лукьяненко 35 лет назад, в 1977 году, давал свидетельские показания в процессе по делу правозащитника Олексы Тихого.

Отвечая на вопросы журналистов, бывший политзаключенный сказал: "Сейчас прекрасные условия, если сравнивать с периодом до 1988 года - нет ЧК, Сибири, тюрьмы - нет наказания. А люди, тем не менее, боятся"

http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=kcxAYbfbMqE

За матеріалами сайту : http://novosti.dn.ua
Прикріплення: 5033847.jpg (449.5 Kb) · 5500742.jpg (493.1 Kb)
 
GADДата: Середа, 30.05.2012, 21:49 | Повідомлення # 3
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Дуже цікаве посилання на твір Лук'яненка - письменника. Раджу перечитати, багато питань виникає але й багато розв'язується.

Левко Лук'яненко. Маршал Жуков і українці у Другій світовій війні

http://exlibris.org.ua/text/zhukov.html

Стаття в блогах : http://level.pp.ua/blog....5-20-40
 
GADДата: Понеділок, 04.06.2012, 19:08 | Повідомлення # 4
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Левко Лукьяненко в Дружковке



Евгений ФИАЛКО
В 1977 году его привезли в Дружковку как свидетеля по судебному процессу Руденко­Тихого. Через 35 лет он снова приехал в наш город, на родину Олексы Тихого, и не мог скрыть своих эмоций. Стоя у металлической ограды измененного до неузнаваемости бывшего городского управления торговли, в красном уголке которого проходило судилище над двумя основателями Украинской Хельсинской Группы, Левко Лукьяненко произнес один из самых ярких монологов, обращенный к нам, своим современникам.

Этого человека представлять не надо: политический диссидент, отсидевший в советских лагерях, тюрьмах и ссылках 27 лет — в том числе, 72 дня в одиночной камере смертника. Народный депутат Украины 4-х созывов и, пожалуй, единственный, кто отказался от предложения баллотироваться в пятый раз. Автор Акта провозглашения Независимости Украины. Посол Украины в Канаде в начале 90-х годов. Герой Украины. Автор нескольких десятков интереснейших книг и исторических исследований.

Нам, дружковчанам, Левко Лукьяненко дорог еще и тем, что оставил одни из самых проникновенных воспоминаний об Олексе Тихом, с которым судьба сводила его во время двух заключений и короткого промежутка выхода на свободу. «Політик посміхнеться з такої безкомпромісності й чистоти, — писал он о своем побратиме, — а ми скажемо: «Святий!»

Двадцать шестого мая Левко Григорович впервые после 1977 года побывал на дружковской земле. Накануне он провел презентацию своих новых книг в Донецком отделении союза писателей Украины, в субботу встретился с губернатором области Андреем Шишацким, а затем отправился к нам. Вместе с ним приехали два его помощника по Украинской Республиканской Партии, а также руководитель областной организации Европейской Партии Украины Петро Антип.

Александро-Калиново

Первая остановка — Александро-Калиново, живописное село недалеко от трассы, там, где начинается Клебан-Быкский природный заповедник. Сельчане встречали почетного гостя хлебом-солью и песнями местного хора. Левко Лукьяненко был тронут таким радушием и не мог не сказать о том, что данный обычай возник еще в эпоху трипольской культуры, наследниками которой являемся мы, украинцы.

В Александро-Калиново есть что показать: год назад здесь открылся этнографический музей «Довкілля», созданный силами громады по инициативе местного молодежного лидера, руководителя общественной организации «Енеїда» Андрея Тарамана. Здесь хранятся некоторые, действительно, уникальные предметы народного быта, собранные жителями села — причем есть экспонаты, которые отдаются ими только на временное хранение, а затем забираются для сезонных работ. Но музей уникален сам по себе как пример, чего может добиться громада, взявшись за благое дело. Интересно, что в результате стало меняться даже мышление людей: например, на тыне, огораживающем двор музея, уже год как висят глиняные глечики, которые никто не тронул пальцем. То же касается и металлических экспонатов.



Как сказал сельский голова Виталий Шаповалов, «люди вложили в этот музей душу, и поэтому ни у кого не поднимется рука что-то навредить». Районную власть в этот день представляли начальник Константиновского районного отдела по делам культуры и туризма Владимир Стражко, начальник районного отдела образования Елена Воронцова, а всю программу вела заведующая районным музеем Любовь Килко. Экскурсию же по этнографическому музею провел, с вдохновением и знанием дела, его инициатор Андрей Тараман.

Затем всех запросили в сельский дом культуры, где в просторном зале библиотеки состоялась очень теплая встреча с жителями Александро-Калиново, на которой был и устный журнал о выдающихся земляках Константиновского района (в первую очередь, конечно, об Олексе Тихом), и слово самого Левка Григоровича, и острые вопросы о нашем прошлом и настоящем.

Левко Лукьяненко поделился своими воспоминаниями об Олексе, с волнением сказал, что память о нем будет хранить до самой смерти. А, пользуясь присутствием сельских жителей, он очень доступно и убедительно рассказал о трагедии украинского народа, которую мы пережили в прошлом веке. Село является хребтом украинской нации, сказал он, поэтому все усилия царизма и большевиков были направлены на то, чтоб сломать этот хребет: расслоение крестьян по имущественному признаку, разжигание классовой ненависти, искусственный голод. Встреча в клубе длилась около часа и оставила, по отзывам, глубокое впечатление у всех участников. Андрей Тараман заявил:

— Я не мог и мечтать о том, что к нам приедет Левко Лукьяненко… Это произошло прежде всего потому, что мы смогли сплотиться и всей громадой сделать большое дело — создать свой музей.



Как ни тепло встречали в Александро-Калиново, но пора было ехать дальше. Попрощавшись с радушными сельчанами и подарив им на память свои книги, Левко Григорович отправился в Дружковку.

Алексеево-Дружковка

Конечно, нельзя было не заехать по пути в Алексеево-Дружковскую школу №14, где учился, а затем преподавал Олекса Тихий.

Левко Лукьяненко постоял в молчании у памятника своему побратиму-сокамернику, открытому 5 лет назад во дворе школы, а затем поднялся в школьный музей. Небольшую экскурсию провела директор школы Наталья Вовкотруб. Почетный гость не просто слушал, а живо интересовался многими вопросами и оставил затем подробную запись в журнале посещений: «Дякуємо за добре спланований стенд з літератури та фотокарток про Олексу Тихого. Дякуємо за Вашу увагу до кращого сина Донеччини та його героїчно-страждального шляху, який справді учить молоде покоління любові до рідного краю і жертовності за його кращу долю. Хай отой подвиг надихає всіїх відвідувачів музею бути натхненим для будівництва української України!»



На прощание он подарил школе несколько книг со своими автографами.

Дружковка

Следующей остановкой небольшого кортежа из трех автомобилей стал Дружковский городской историко-художественный музей. Здесь Левка Лукьяненко уже более двух часов ожидали люди, узнавшие о его приезде — график визита несколько сбился из-за встречи с губернатором — и были вознаграждены очень теплой встречей.

Основная часть экскурсии по музею, которую провела его директор Татьяна Долиновская, была, конечно, посвящена экспозиции личных вещей, писем и документов Олексы Тихого — пожалуй, самого большого собрания в Украине. Затем из богатого многообразия музейных материалов Татьяна Якимовна показала гостям уголок дружковского фарфора. Левко Григорович высоко отозвался об увиденном и с удовольствием пообщался с дружковчанами — некоторые из них пришли с его книгами и статьями, чтобы получить автограф. Никому не было отказано и в желании сфотографироваться на память. Оставил свою запись знаменитый гость и в книге отзывов.

А последней точкой визита стало бывшее городское управление торговли, находящееся на улице Базарной. Мы подошли к металлической ограде, окружающей пустующее ныне здание, и Левко Григорович рассказал, как его привозили сюда на суд летом 1977 года в качестве свидетеля. Чтобы как-то выразить протест против происходящего, он надел яркую футболку желто-голубого цвета и пришел в ней. Сотрудники милиции этот факт прошляпили, поэтому он вошел в зал суда в хорошем настроении и громко поприветствовал Миколу Руденко и Олексу Тихого. Когда судья спросил, знаком ли он с подсудимыми, Левко Григорович ответил, что счастлив, что судьба свела его с этими людьми.

Все остальные ответы были в том же духе, после чего работники милиции отвезли его сразу же на железнодорожный вокзал, так что города он фактически не видел.

Взволнованный нахлынувшими воспоминаниями и сравнивая то, что было тогда и теперь, Левко Лукьяненко ответил на один из наших вопросов:

— Зараз багато людей хникають, що у них церкву закривають, що чогось там не дають чи ще щось… Мене злить оця безвільність людей! Та зараз прекрасні умови! Якщо порівняти їх з тими, що були до 1988 року, то тоді людина не могла висловити критичне слово, бо її арештують, тоді боялися КДБ, бо за критику влади їх арештують і загонють у Сибір. Зараз нічого цього немає: критикуй скільки хочеш владу, президента — всіх підряд! Критикуй, пиши, виступай на мітінгах, називай президента і всіх бандитами! Ніякого нема страху: ЧК немає, Сибіру немає, тюрми немає — кари немає! А люди, тим не менше, бояться. Оця никчемність характеру мене злить, тому що є всі умови для того, щоб відстоювати свої інтереси. Організовувайтеся. Створюйте пікети. Організовуйте блокування установ. Організовуйте охорону тої самої церкви, яку вам не дають відкрити — організовуйтеся! Не будьте один по одному — церква ж є спільна будівля для громади: влаштуйте там чергування цілодобове, не пускайте туди міліцію. Якщо прийдуть і почнуть витягувати — лягайте, хай вас виносять по одному. Везуть в міліцію? Хай везуть! Посадять на 15 діб — сідайте сміливо: крім 15 діб нічого більше не дадуть і заставлять підмітати вулицю. Ви йдіть на це, йдіть, але відстоюйте своє право — не будьте немічними!

Якщо ми порівняємо теперішній час і ті умови, в яких ми боролись з Олексой Тихим і іншими борцями за волю України, то це ж як небо і земля! Зараз просто благодать! Та якщо так сталося, якщо історії так було угодно, що 20 років Україною керують люди, виховані в антиукраїнському дусі, тож користуймося хоча б деякими з тих величезних прав і можливостей, які тепер є. Не можна чекати мани з неба! Треба боротися за свої права — під лежачий камінь вода не тече! Владу Москва не присилає нам — ми самі її вибираємо. Продаємо бюлетень за 20 чи 30 гривнів, а потім лаємо, що влада погана… Відчуймо ж себе громадянами, не продаймо бюлетень! Бо ми господарі в цій країні. То відчуймо відповідальність, вивчаймо особи, які є кандидатами, бо за українськими прізвищами можуть бути зовсім не українці! Яке моральне право ми маємо вимагати від Верховної Ради, щоб вона служила Україні, якщо вона зовсім не українська? Тож думаємо про вибори 28 жовтня, почуймо себе громадянами України!

І ще треба знати: влада — це не камінь, який рукою не зіштовхнеш, влада — це люди, і якщо народ буде тягнути у свою сторону, то влада відступає. А коли народ не тягне у свою сторону, тоді влада тягне, і тоді бюрократи перетворюються в п`явки, яки ссуть кров з людей. Так ось, щоб не бути тілом для п`явок, надо розуміти, що між владою і народом протягнута вірьовка: хто більше тягне в свою сторону, той більше витягує.

Ми маємо бути господарями своєї країни, повноправними громадянами, з якими можна змінити владу і робити розбудову самостіної, незалежної України, в якій буде всім добре, але за це треба боротися!



За матеріалами сайту : http://nasha-druzhkovka.ru
Прикріплення: 3446186.jpg (17.5 Kb) · 1088923.jpg (28.0 Kb) · 1304987.jpg (24.6 Kb) · 2019404.jpg (34.0 Kb) · 0770682.jpg (24.2 Kb)
 
GADДата: Понеділок, 27.08.2012, 00:45 | Повідомлення # 5
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
Друзі, сьогодні свій День народження святкує Лук'яненко Левко Григорович - справжній патріот України, дисидент, український політик та громадський діяч, народний депутат України, письменник.



Вітаємо ювіляра !
Прикріплення: 9965971.jpg (21.5 Kb)
 
GADДата: П`ятниця, 15.11.2013, 14:25 | Повідомлення # 6
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 7661
Нагороди: 7
Репутація: 6
Статус: Десь пішов
"У 2007 році у обласній філармонії вшановували пам'ять дисидента, правозахисника, співзасновника Української Гельсінської Групи, нашого земляка, вчителя Олекси Тихого. Тоді на прес-конференції, яку проводили Левко Лук’яненко, Василь Овсієнко і Володимир Тихий, майже всі журналісти задавали питання: як вони, кияни, допомагають Донбасу у боротьбі за права людини, за українську мову, українську культуру на Донеччині? Які у них плани стосовно нашого краю, його розвитку? Яка допомога по цим питанням прийде нам з Києва? А якийсь студент Донецького Національного університету спитав у Левка Лук’яненко, що особисто він робить і планує зробити у цьому напрямку?

Левко – сивий, як лунь, дід, з білими козацькими вусами і світлими, але змореними очами, довго дивився на того хлопчину. Очі дивилися, а думи Левка були десь далеко-далеко. Наступила така напружена пауза. А потім старий лагідно, але твердо заговорив до всіх.

« Я за всіх вас, за волю України, за нашу українську долю поклав майже все своє життя. Я відсидів десятки років у совєцьких катівнях, мав смертний вирок, я у 1990-му році у тодішній Верховній Раді задекларував прагнення України до незалежності. Юначе, що ти хочеш, щоб я ще зробив для тебе? І я зроблю. А тепер дозволь мене запитати, а що ж ти зробив для України? Ти балакаєш українською, крім як отут? Каже – ні. Ти протестував проти російськомовної преси у Донецьку? каже – ні. Ти зробив зауваження твоєму викладачеві, коли він переходить на російську мову на лекції? Ні! Ти надсилав звернення до влади, вимагаючи від неї виконання її обов’язків? Ні! А це ж такі дрібниці, але й їх ти на спромігся зробити. А мене, старого діда, питаєш, що я ще можу для тебе зробити? Так от – НІ. Для себе все робити повинні ви самі!»

Хоч ще на тій конференції був час на запитання, та їх вже ніхто не задавав.

Цей випадок створив справив на мене велике враження. Я дійшов до висновку, що так, все треба робити самому. Треба починати з себе. І всі ми, донеччани, повинні це усвідомити.
З себе починали Василь Стус, Олекса Тихий, Юрій Литвин, які загинули у спец таборах для політв’язнів ще зовсім недавно, у середині 80-х років минулого століття. Тодішня влада не дозволила поховати їх на батьківщині і вони були поховані до 1989 року їхні тіла були закопані у далеких холодних уральських краях.
"

Євген Шаповалов

Вчора 14.11.13 в рамках проведення зустрічей з молоддю Донецької області , наше місто відвідав Герой України ЛЕВКО ЛУК'ЯНЕНКО.

Зустріч проходила у переповненому залі Дружківського машинобудівного технікуму ДДМА.







Дівчинка з Краматорська готується до Олексиних читань

Задля цього Карина приїхала у Дружківку на зустріч з Левком Лук"яненком, побратимом Олекси.

Прикріплення: 0793661.jpg (50.2 Kb)
 
Форум » НАШЕ МІСТО » Події » Левко Лук'яненко
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

Вверх