Ідея прокотитись таким маршрутом  спонтанно виникла в Дімона після фінішу на День Незалежності, під час вільного спілкування в очікуванні обіцяного обіду,  чи  вже коли ми той «обід» перетворювали в живильну масу , яку ми зазвичай використовуємо для відновлення сил після катання. )))

Домовились  зателефонувати чи поспілкуватись у форумі що до подальшої подорожі, що ми й робили весь час до подорожі.  Не вдалося зібрати велику кількість учасників, але то й не погано було, група підібралась з п’яти людей (як виявилось згодом). 

Через різні обставини не їхали багато постійних покатушечників . Хтось ремонтував «коня», когось терміново запросили на «юга»,  родинні обов’язки ..тощо.

  Цього ранку  я ледь не спізнився на електрон .  Будильник завів  не так як хотів. Часу вистачило не на все . Та ще й Степан почав телефонувати  прямо на виході , через це забув дрібні гроші (на всякий ) і воду.  Зранку було трохи прохолодно і я трохи змерз під час долання  відстані до вокзалу.  За 6 хвилин я  встиг  доїхати і побачити як «електрон» поїхав в бік Краматорська…..

Виявилось що то  інша тара пішла в той же бік, куди й ми зібрались.  На пероні  стояли  «наші»  яких  розглядали з усіх боків люди не нашої специфіки. ))  Виявилось що з нами до кінцевої їдуть Віктор з Tolar. Вони вже давненько готувались до Кремінної з ночівлею. (Не буду розписувати тут що в них і як , бо маю надію , що вони самі відпишуться.) Кампанія підібралась цікава. Як завжди, понервувавши з приводу швидкості електрички, яка  могла проїхати повз, чи не доїхати до нас  потрібним вагоном,  ми таки вперлись з усіма своїми  речами  у останній вагон, який люб’язно роззявив нам двері свої прямо перед нами )) 

Вагончик був затісний з краю,через вмонтоване «відхоже місце» з одного боку, а з іншого вже стояли вєліки  наших супутників з Костянтинівки.   З нами  їхали ще троє Іван,  Денис і vOOFka - в останнього був День народження (щоправда  ніхто й не спитав скільки років виповнилось. Тепер йому буде що розказати , коли в нього хтось спитає  банально "как атметил деньрож" ))) До  їхніх «коней" у вагоні додались чотири наших і тепер вагон  був повен  веселощами,  дотепами і всіляким таким що виникає в не тісному  приміщенні на колесах)).

Не забарилася й провідниця - контролер, яка почала із напускною суворістю розказувати  про те що ми повинні сплатити й за вєли, при цьому многозначно клацаючи калькулятором  і блискаючі  пірсінгом в носі , який не дуже пасував до її одягу – незграбного і якогось чоловічого, однак її зачиска повністю співпадала з одягом.

Час в дорозі минав дуже швидко за розмовами.  Дехто трохи перекусив  бо в животі вже бурчало.  Аж от і кінець  залізничного маршруту. Дочекавшись поки всі пішоходи вилізли з вагону- вискочили й ми . Попрощавшись з групою  «до Кремінної» ми , разом з ними пішли на місток  і  після купівлі  хліба і контрольного фотографування поїхали однією дорогою.)))) Хоча за кілометр  все ж таки розійшлись наші маршрути.

Далі ми досить швидко дісталися до оз. Лиман , яке майже обігнули і трохи  повагавшись щодо  подальшої дороги, поїхали потрібною.  Тепер наш путь йшов  через сосновий ліс з чудовим повітрям. Пострибавши біля знаку «КРАСНИЙ ЛІМАН», пофоткавшись і  виливши  в кусти те ,що дехто  злив вже  на гостинних вулицях «Лиману». (А що, так ім!, тим вулицям з їхними «шумаХЕРами») ми рушили один за одним  лісовою асфальтовою дорогою на якій майже не було автівок.  Швидко минувши ліс  дістались у Дробишевому до залізничного  переїзду, до якого був  довгий спуск, ми попрямували на Ярову.  Ярова  - «селище однієї  вулиці» минають домівки , ставочки . озерця й крамнички.  Становиться вже тепло , зайвий одяг пакується в заплічники,  коротенький передих і знов  ми в дорозі  різький поворот наліво і ми вже знов в лісі  і відразу вже в Святогорську.

 Вузькими зручними вуличками , з гарним покриттям дістаємося до  центрального перехрестя і  катимо до першої запланованої зупинки.  База «ШАХТАР»  біля якої лежить ( що дуже незвично) велика  (не можу назвати це статуєю) фігура шахтаря, біля якої ми  фотографуємось так і «по різному».

Тепер нам до великих -тополя й дубів  захотілося, їх там багато  виявляється, а до цього нам були відомі лише ті , які  ростуть  близько до мосту . В більш віддаленій частіні (між мостами  на лавру і Богородичне) іх велика кількість  росте. Всі пронумеровані .  Погасавши по зручним  доріжкам , які перетинають весь зелений масив ми врешті знайшли "головний" дуб (йому 600 років). Біля нього знов фотосесія, перекус  і в дорогу .  По дорозі нам зустрічаються  пішоходи які цікавляться-як дістатись до дуба. Трапились зовсім  молоді  хлопці й дівчинка на вєліках.  Далі в Святогорську  ми бачили багато груп на вєліках, але не таких звичайно «крутих»  як ми, наприклад. )))

Проїхавшись  по  «набережній» скуштувавши  кави, зупинились на міску біля  маси замочків якими вже  пообвішано там все (мода така). Звісна річ  клацнули й там.  Тепер підйом  по «серпантину» , який ми здолали досить легко, хто як міг,  під час якого ми підпитувались  енергією  зустрічних людей  які дивились на нас (щонайменш) схвально.  На «дерев’яне зодчество»  ми не поїхали (туди «без штанів» не пускали мабуть ,та  не дуже й хотілось).  Продерлись через  щільні сувенірні  лавочки, дістались до «АРТЕМА» ,тут як завжди  паломництво «свадєбників»  і  екскурсійних груп.  

Створивши  традиційні паломницькі дії , розваживши людей (частково зігнавши їх з парапету), ми рушили вже з цього мурашника. 

Попереду в нас швидкий спуск  до лісу (чотири кілометра) і  довгий підйом по зеленій дорозі вгору (сім кілометрів)  до «Ростов-траси».  Цей відтинок дороги ми проїхали на одному диханні  (на зустріч  мчали весільні каравани), хоча внутрішньо готувались до досить важкої праці. На самій горі допили чай і  доїли все що лишилось. 

Помилувались (на подив цілою) зупинкою оздобленою мозаїкою-  красивою і незвичною за виконанням.  

Тепер нам весь час до Слав’янська через Хрестище й  Глибоку Макатиху, згори і досить швидко.  Після швидкісного спурту- приміський часний сектор Слав’янська . Цікава зупинка біля «голлівудської» весільної сцени. 

Півгодинний перепочинок на  центральній-міській  біля фонтану.  Калейдоскоп  сценок і дівчат, невеличке чопер-шоу, галас дітвори …все змішалося .

 Але вже поглядаємо на годинники , все ж таки ще 35 а комусь і всі 50 кілометрів додому.  Далі добирались  знайомими дорогами, по яким ми катали роками.  Вже ми досить таки зморились але трималися бодро - долали підйоми, прискорювались на рівному і відпочивали на спусках.  Після 90 кілометрів в Дімона відкрилося друге дихання і він був весь час в голові  групи . Так ми й дістались Дружківки, де я мав поїхав додому в один бік а всі в інший, до траси ,ще завітати вони мали до МАНу на каву.  А Іменинник ще мав встигнути за святковий стіл .   Трошки постоявши ми привітали один одного із закінченням основного маршруту і дали обіцянки не полишати цього нашого захоплення.  Тому завершую цей опус словами «ДАЛІ БУДЕ» .